Охарактеризуйте види контактних аудиторій фірми

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Охарактеризуйте види контактних аудиторій фірми»

ПЛАН

Вступ

1. Типологія контактних аудиторій

2. Особливості роботи з різними видами контактних аудиторій фірми

Висновки

Список використаної літератури

контактний аудиторія менеджер лідер

Вступ

До складу маркетингового середовища входять і різні контактні аудиторії
фірми. Більшість дослідників так визначають контактну аудиторію як
будь-яку групу, яка виявляє реальну або потенційну цікавість до
організації або робить вплив на її здатність досягати поставлених цілей.

Контактна аудиторія може або сприяти, або протидіяти зусиллям фірми по
обслуговуванню ринків. Благотворна аудиторія група, інтерес якої до
фірми носить дуже благотворний характер (наприклад, жертводавці). Шукана
аудиторія та, чиєї зацікавленості фірма шукає, але не завжди знаходить
(наприклад, засоби масової інформації). Небажана аудиторія група,
інтересу якої фірма прагне не залучати, але вимушена зважати на нього,
якщо він виявляється (наприклад, споживчі групи бойкоту).

Фірма може розробити плани маркетингу для всіх своїх основних контактних
аудиторій, а також для всіх клієнтурних ринків. Передбачимо, фірма хоче
добитися від будь-якої конкретної контактної аудиторії у відповідь
реакції у вигляді прихильності, схвальних відгуків або пожертвувань часу
або грошей. Для цього фірмі потрібно буде спроектувати товар,
привабливий саме для даної контактної аудиторії.

1. Типологія контактних аудиторій

Фірма діє в оточенні контактних аудиторій семи типів [8, c.75].

1. Фінансові круги. Роблять вплив на здатність фірми забезпечувати себе
капіталом. Основними контактними аудиторіями фінансової сфери є банки,
інвестиційні компанії, брокерські фірми фондової біржі, акціонери. Фірма
добивається прихильності цих аудиторій, публікуючи річні звіти, даючи
відповіді на питання, що стосуються всієї фінансової діяльності, і
представляючи фінансовому співтовариству доказу своєї фінансової
стійкості.

2. Контактні аудиторії засобів інформації. Аудиторії засобів інформації
організації, що поширюють новини, статті і редакційні коментарі. В першу
чергу це газети, журнали, радіостанції і телецентри. Фірма зацікавлена в
тому, аби засоби інформації більше і краще освітлювали її діяльність,
можливо за допомогою статей про хорошу зарядку, якою є їзда на
велосипеді, або статей про добродійну діяльність компанії.

3. Контактні аудиторії державних установ. Керівництво повинне
обов’язково враховувати все, що відбувається в державній сфері. Діячі
ринку фірми повинні відгукуватися на проблеми безпеки товарів, істини в
рекламі, прав ділерів і тому подібне Фірмі слід подумати про вступ до
контакту з іншими виробниками велосипедів, аби спільно добиватися
доброзичливіших законів.

4. Цивільні групи дій. Маркетингові рішення, прийняті фірмою, можуть
викликати питання з боку організацій споживачів, груп захисників
довкілля, представників національних меншин і тому подібне Батьки,
наприклад, добиваються підвищення безпеки велосипедів. Фірма має
можливість стати лідером в конструюванні найбезпечніших велосипедів.
Відділ організації громадської думки фірми може сприяти підтримці
постійного контакту фірми зі всіма споживчими групами.

5. Місцеві контактні аудиторії. Будь-яка фірма має справу з місцевими
контактними аудиторіями, такими, як навколишні жителі і громадські
організації. Для роботи з місцевим населенням крупні фірми зазвичай
призначають спеціального відповідального за зв’язки з общиною, який
присутній на зборах членів ніш, відповідає на питання, вносить вклад до
дозволу насущних проблем.

6. Широка публіка. Фірмі необхідно прискіпливо стежити за думкою широкої
публіки до своїх товарів і своєї діяльності. І хоча широка публіка не
виступає по відношенню до фірми у вигляді організованої сили, образ
фірми в очах публіки позначається на її комерційній діяльності. Для
створення собі міцного образу «громадськості» фірма виділятиме своїх
представників для участі в кампаніях по збору засобів на користь общини,
робити істотні пожертвування на добродійні цілі і розробляти порядок
розгляду претензій споживачів.

7. Внутрішні контактні аудиторії. До внутрішніх контактних аудиторій
фірми відносяться її власні робітники і службовці, добровільні
помічники, керівники, члени поради директорів. З метою інформування і
мотивування членів своїх внутрішніх контактних аудиторій крупні фірми
видають інформаційні бюлетені і удаються до інших форм комунікації. Коли
робітники і службовці добре налагоджені по відношенню до власної фірми,
їх позитивне відношення поширюється і на інші контактні аудиторії [8,
c.76].

2. Особливості роботи з різними видами контактних аудиторій фірми

Як вже було зазначено вище до контактних аудиторій належать найняті
працівники, фінансові установи, інвестори, органи влади — усе те, що
може сприяти або гальмувати ефективність роботи підприємства чи
організації. Тому служби паблік рилейшнз мають побудувати свою роботу в
такий спосіб, щоб домогтися сприяння з боку цих контактних аудиторій.

Робота з найнятими працівниками. Думка та поведінка найнятого
підприємством персоналу значною мірою визначатиме успіх усіх починань
керівництва, стабільність діяльності підприємства на зовнішніх ринках,
її життєздатність. Доба стабільних місць праці та дожиттєвого найму
минула. Сучасне бізнесове середовище є динамічним, нестабільним і
невизначеним.

А це означає, що найнятий персонал став менш захищеним, менш упевненим у
стабільності свого становища, а отже, й менш лояльним щодо місця праці —
підприємства (фірми, організації). Тому необхідно, щоб підприємства мали
в своєму розпорядженні такі інструменти, які б підтримували зв’язок
керівництва з найнятим персоналом і підприємства в цілому з кожним
найнятим працівником [2, c.48].

Чинником збільшення важливості внутрішньоорганізаційних комунікацій є
також необхідність демократизації менеджменту, делегування багатьох
повноважень на нижчі щаблі управління. Цьому сприяє і скорочення
середніх ланок управління за умов комп’ютеризації управлінських
процесів. Найнятим працівникам, яких колись називали «рядовими», нині
доводиться виконувати більший обсяг роботи і нести більшу
відповідальність. Це спонукає найнятий персонал вимагати більших
повноважень і більшої заробітної плати. Усе це впорядковується за
допомогою заходів з паблік рилейшнз, що амортизують незадоволення
найнятого персоналу і збільшують ефективність підприємства. Отже, метою
внутрішніх комунікацій служб паблік рилейшнз є створення такого
внутрішнього середовища на підприємстві, щоб найнятий персонал міг
успішно орієнтуватися у виробничих проблемах та приймати правильні
рішення, допомагаючи підприємству вистояти за умов жорстокої
конкуренції.

Американські спеціалісти так характеризують комунікації підприємства, де
люди почувають себе (а отже, й працюють) якнайліпше:

— наявність зворотного зв’язку, що дає найнятим працівникам можливість
висловлювати свої думки і навіть незгоду з керівництвом;

— житейська, сказати б, доступність керівництва, коли навіть президента
фірми можна побачити у неформальній обстановці серед усіх інших
працівників (у спортзалі, кафетерії, на загальній автостоянці), а не
тільки в кабінеті, вхід до якого пильно стережуть невсипущі секретарки;

— незаперечна пріоритетність внутрішньої комунікації (в Японії,
наприклад, товари для внутрішнього ринку є якіснішими, ніж для
зовнішнього): це потребує постійного й вичерпного інформування персоналу
про справи фірми (підприємства, організації) безпосередньо з «перших
уст»;

— відповідний тон спілкування на всіх рівнях з тим, щоб найняті
працівники відчували, що їх поважають і їхню думку цінують незалежно від
їхнього службового становища;

— наявність почуття гумору (особливо в керівництва), коли дружні жарти
навіть на адресу керівника не роблять його твоїм запеклим ворогом, а
тільки «розряджають» якусь серйозну ділову чи особисту ситуацію,
додатково зближують людей [1, c.49-50].

Тому ті підприємства, які успішно працюють або бажають успішно
працювати, мають провадити регулярні дослідження ставлення найнятого
персоналу до підприємства для того, щоб виявити проблеми раніше, ніж
вони стануть кризовими (страйки, масові протести тощо). Найнятий
персонал має постійно отримувати консультації щодо його проблем і бачити
конкретні дії, спрямовані на усунення негативних чинників.

Як правило, найняті працівники хочуть, щоб комунікація з керівництвом
(дуже бажано, щоб вона була особистою) дала відповіді на такі питання:

Які перспективи підприємства (добрі чи погані)?

Що і чому відбувається на підприємстві?

Яке значення вжитих керівництвом заходів персонально для кожного
працівника?

Для внутрішньої комунікації великі фірми мають власні внутрішні газети
(листки новин), радіомережу, публікації для керівного складу, дошки
об’яв, внутрішнє телебачення, інтранет (внутрішню пошту). Дуже важливім
є реагування керівництва на різні чутки, які поширюються завжди швидше
за офіційну інформацію. Якщо їх неможливо припинити, то треба,
принаймні, спрямувати в необхідному напрямку, оскільки чуткам довіряють
більше, ніж офіційним повідомленням [3, c.82].

Робота з інвесторами. Інвестори купують акції того підприємства, яке
добре працює. Поширений навіть такий вислів: «Наш продукт — це ціна
наших акцій!». Висока ціна акцій підприємства перешкоджає скупленню їх
«хижаками» або компаніями-конкурентами, водночас вона стримує власників
акцій від продажу їх.

Висока ціна акцій — це найліпше свідчення надійності підприємства та
вкладених у нього коштів. Зменшення надійності й ліквідності акцій
(зниження їхньої ціни) призводить, як правило, до зміни керівництва
підприємства, що загрожує передовсім команді менеджерів — найнятих
працівників. Отже, необхідно пам’ятати, що свобода дій менеджерів
безпосередньо пов’язана з успішною роботою з інвесторами.

Конкурентоспроможність підприємству забезпечують, як правило, гроші
інвесторів, тому службі паблік рилейшнз необхідно налагоджувати
комунікації з усіма учасниками фінансового співтовариства. До них
належать інвестиційні аналітики, власники інвестицій, фінансові оглядачі
у фахових газетах і журналах. Робота з ними потребує знання фінансів і
комунікацій одночасно.

Налагодження стосунків з інвесторами як один з напрямів роботи в галузі
паблік рилейшнз починається з 90-х років ХХ ст., коли виникла потреба
зробити інформацію про діяльність підприємств вірогіднішою і доступнішою
для фінансових кіл, у тому числі для інвесторів.

»

6

8

F

H

J

L

V

X

j

l

~

?

?

?

O

e

i

????????????q?i

th

*

,

>

@

H

J

P

R

b

d

j

l

?

?

 

¤

¦

A

Ae

O

BO

O

e

i

th

????????$???????.?З усіма цими аудиторіями необхідно налагоджувати
прямі комунікації, оскільки вони мають різні інтереси та потреби [9,
c.104].

Аналітики пояснюють широкій громадськості поведінку підприємства, вони є
кваліфікованими радниками для підприємства, коли воно має намір
розмістити свої гроші в цінних паперах інших підприємств.

Спеціальна преса та інші засоби інформації надають акціонерам інформацію
щодо підприємства та становища його акцій на ринку цінних паперів.
Новини про технологічні або технічні новації чи про ефективність
виконання стратегічних планів підприємства допомагають піднести його
імідж в очах аналітиків, брокерів, інституціональних менеджерів.

Інструментами фінансових комунікацій підприємств є письмові звіти,
щорічні збори акціонерів, аналітичні брошури, відеозвіти, спеціальні
зустрічі та спеціальні заходи. До них належать й листи до акціонерів,
фінансові огляди в пресі, пояснення та аналіз завдань маркетингу,
графіки, фотографії тощо.

Фахівці рекомендують використовувати такі засади щодо комунікацій з
інвесторами:

— якнайбільша активність (аж до агресивності). Підприємства за умов
жорсткої конкуренції повинні агресивно боротися, щоб їх помітили та
знали про них те, що підприємства визнають за можливе повідомити.
Аналітикам та інвесторам також потрібна якнайширша інформація, щоб з
розплющеними очима щось прогнозувати та вкладати гроші;

— «розкручування» успіху. Підприємства самі, не чекаючи запитів, мають
повідомляти інвесторам оцінку своїх акцій, свою конкурентну позицію на
ринку акцій та ринкову репутацію;

— протоактивність, тобто найбільше пожвавлення діяльності та
налагодження добрих стосунків саме в ліпші часи. Коли сталася криза,
шукати допомоги в інвесторів, як правило, вже запізно;

— послідовність. Відносини з інвесторами — це безперервна діяльність, а
не окрема серія будь-яких, навіть найефективніших, заходів;

— невибірковість комунікацій, тобто повідомлення інвесторам і добрих, і
поганих новин. У разі поганих новин інвестори мають знати, які заходи
намагається розробити менеджмент підприємства для вирішення проблеми;

— ініціатива комунікацій має виходити від підприємства та випереджати
ініціативу інвесторів. Підприємство більше заінтересоване одержати
гроші, ніж інвестори — їх вкласти. Вони не прийдуть, якщо не матимуть
достатньої інформації [3, c.66].

Робота з владними структурами. Одним із напрямів діяльності з паблік
рилейшнз є робота з місцевими адміністраціями, галузевими асоціаціями,
міністерствами, з Верховною Радою України.

Робота з владними структурами ведеться за допомогою такого заходу, як
лобіювання (від англ. «lobby» — коридор). Назва відображає початковий
період тиску на законодавців, що й справді відбувався в парламентських
коридорах. Нині лобіювання перетворилося на великий законний бізнес, в
основу якого покладається інформування та переконання. В економічно
розвинених країнах лобістами є асоціації, великі підприємства,
профспілки, групи громадян та окремі громадяни.

У США з 1946 р. діє Закон про федеральне регулювання лобіювання, який
вимагає від лобістів реєстрації та звіту про свої доходи і витрати.
Багато лобістів — це юристи (правники) зі значним досвідом роботи у
вищих органах влади. Так, ряди лобістів у США поповнюють колишні
чиновники адміністрації та члени конгресу. Законною підставою для
існування лобізму стала перша поправка до Конституції США, що проголошує
право всіх громадян звертатися до найвищих щаблів державної влади зі
скаргами, проханнями, заявами та зауваженнями.

Фахівці з питань лобіювання вважають, що відлік часу для просування
ідей, які потрібні лобістам і тим, хто за ними стоїть, починається
задовго до написання законопроекту. Свою роботу лобісти здебільшого
провадять у таких напрямах: пошук необхідних лобісту людей у структурах
влади; інтерпретація дій владних структур; інтерпретація дій тих, хто
стоїть за лобістом та від імені кого ведеться лобіювання; захист позицій
цих груп; формування їхнього пабліситі в структурах влади, підтримка
діяльності підприємства або інших груп, лобіювання яких ведуть лобісти.

Значну частину законопроектів та інших законодавчих документів пишуть не
політики, а державні службовці, які працюють над тими пропозиціями
законодавців, які вони отримали під час проведення дискусій у владних
структурах або безпосередньо від законодавців. Так, у Великій Британії
навіть заохочується лобіювання в процесі підготовки законопроектів.
Законопроекту передує видання так званого «зеленого документа», згодом
за результатами дискусії видається «білий документ», який містить
інформацію про реакцію на «зелений документ». «Білий документ» стає
основою для розроблення законопроекту. Лобіювання ведеться саме на
стадії «зеленого документа».

Великий бізнес заінтересований у лобіюванні. Підприємці мусять
підтримувати контракти з депутатами або посадовими особами як на
місцевому, так і на вищому рівні. Фахівці рекомендують починати контакти
з пропозиції відвідати підприємство (з наступним офіційним обідом). На
обіді варто розпочати розмову про перспективи бізнесу і як законодавці
можуть допомогти. Це має назву м’якого лобіювання. У свою чергу,
законодавець розуміє, що він завжди може звернутися на це підприємство
за порадою та консультацією в порядку підтримування своїх зв’язків з
електоратом і визначення позиції цього електорату.

Крім того, підприємства, організації та асоціації споживачів можуть
зустрічатися з представниками інших органів державної служби. Будь-яка
група заінтересованих осіб (навіть окрема особа) здебільшого може знайти
для себе такий спонсоруючий департамент. Тут йдеться не про хабарі, а
про участь спонсорів у вирішенні проблем, оскільки дуже часто саме ці
люди пишуть законопроекти та поправки до них, дають поради міністрам і
рецензують законопроекти під час проходження їх через комітети.

Деякі організації, основною діяльністю яких є лобіювання, здійснюють
навіть широкомасштабні кампанії з лобіювання під назвою «у коренів
трави». Такі кампанії передбачають участь кількох тисяч людей протягом
кількох годин (буває, що й днів або місяців). Відбувається пікетування
структур влади, передавання листів, петицій, повідомлень (навіть через
Інтернет). І всі ці повідомлення мають той самий зміст й спрямовані на
вирішення тієї самої проблеми. Отже, основу діяльності «у коренів трави»
становлять широкомасштабні, масові дії.

Органи влади на місцях працюють, головним чином, безпосередньо з
місцевим населенням для вирішення практичних завдань місцевого
самоврядування (робота транспорту, шкіл, служб правопорядку, торгівлі
тощо). Їхня робота з громадськістю реалізується у вигляді виступів по
радіо, на телебаченні та в пресі, на місцевих зборах і зустрічах з
людьми, про що широко повідомляється в місцевих засобах інформації. У
такій діяльності бере участь і місцевий бізнес, який фінансує відповідні
культурні та соціальні заходи. Місцеву пресу у регіонах читають більше,
ніж центральну, тому важливу роль відіграють контакти з журналістами
місцевої преси та телебачення. Фахівці з паблік рилейшнз рекомендують
бізнесменам частіше влаштовувати «Дні відкритих дверей», для чого
необхідно зробити певні приготування: розіслати запрошення,
проінструктувати персонал [4, c.71].

У США та Великобританії створено місцеві «групи тиску» для вирішення
проблем екології, зайнятості, охорони здоров’я.

Ось які поради дають американські фахівці лобізму лобістам-початківцям:

Будь незалежним. Політики поважають незалежні погляди.

Будь поза партіями. Лобіювання є успішнішим на безпартійній основі.
Політичні нюанси необхідно відчувати, але політика хай залишається
політикам.

Намагайся опублікувати якнайбільше своїх статей і виступів. Логічне та
доказове мислення в друкованих матеріалах завжди легше помітити.

Дивись на речі широко. Не лобіюй дрібних інтересів, тоді твоя порада
буде вагомішою.

Не втрачай терпіння. Тривалі та часто нудні переговори завжди передують
домовленостям із представниками влади та законодавцями.

Дивись на речі практично. Політики різних рангів цінують передовсім
практичні рекомендації.

Будь чесним, не лобіюй брудних справ. Політики і преса добре це
відчувають. Не забувай, що чесність і порядність — це найліпша політика
[1, c.91-92].

Висновки

Отже, контактна аудиторія — будь-яка група, яка представляє реальний чи
потенційний інтерес до підприємства або впливає на його здатність
досягати поставлених цілей.

· Доброчинна аудиторія — група, інтерес якої до підприємства носить дуже
благотворний характер (спонсори, жертводавці, всі ті, хто активно в
різноманітних формах допомагає фірмі).

· Бажана аудиторія — та, чиєю зацікавленості підприємство шукає, але не
завжди знаходить (споживачі, клієнти фірми, засоби масової інформації ).

· Небажана аудиторія — група, інтересу якій підприємство намагається не
привертати, але змушене рахуватися з ним, якщо він проявляється
(конкуренти , групи споживчого бойкоту, «зелені», антисоціальні
елементи).

Будь-яке підприємство діє в оточенні контактних аудиторій семи типів:

1. Контактні аудиторії засобів інформації

2. Контактні групи державних установ

3. цивільні групи дій (організації споживачів, групи захисників
навколишнього середовища)

4. місцеві контактні аудиторії (околишні жителі)

5. широка публіка

6. внутрішні контактні аудиторії

7. фінансові кола

Завдання маркетингу — отримати інформацію про настрої контактних
аудиторій, передбачити їхні можливі дії по відношенню до підприємства та
налагоджувати сприятливі зв’язку з громадськістю.

Список використаної літератури

Армстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг: Загальний курс. 5-е видання/ Пер.з
англ.. – Навч.посібник. – М.: Видавничий дім “Вільямс”, 2001. – 608 с.

Багиев Г.Л. Маркетинг: / [Г.Л.Багиев, В.М.Тарасевич, Х.Анн]; Под общ.
ред. Г.Л.Багиева. – 3-е изд., перераб. и доп. – СПб. и др.: Питер, 2005.
– 733с.

Гаркавенко С.С. Маркетинг. – К.: Лібра, 2004. – 712 с.

Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика. – К.: Вища школа, 1994.

Карпов В.А., Кучеренко В.Р. Маркетинг: прогнозування кон’юнктури ринку.
– К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 215 с.

Крамаренко В.І. Маркетинг. – Київ: ЦНЛ, 2003. – 264 с

Мороз Л.А., Чухрай Н.Т. Маркетинг. – 2-е вид. – Львів: Національний
університет “Львівська політехніка”, 2002. – 244 с.

Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: Підруч. / Київський національний
економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2003. – 246 с

Хруцкий В.Е. Современный маркетинг: настольная книга по исследованию
рынка: / В.Е.Хруцкий, И.В.Корнеева. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.:
Финансы и статистика, 2005. – 559 с.

PAGE

PAGE 15

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *