Мовознавча діяльність Костянтина Михальчука

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Мовознавча діяльність Костянтина Михальчука»

ПЛАН

Вступ

1. Біографічна довідка

2. Українська діалектологія та місце К.Михальчука в її розвитку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Костянтин (Кость) Петрович Михальчук — визначний мовознавець та
етнограф, член Київської Старої Громади, дійсний член НТШ у Львові,
Українського Наукового Товариства у Києві, Історичного Товариства
Нестора-Літописця. У своїй праці «Наречия, поднаречия и говоры Южной
России («Труды» за ред. П. Чубинського. Т. 7) виступив основоположником
української діалектології. Автор багатьох праць з терену мовознавства
(історичної фонетики й морфології, генези української мови та ін.).

1. Біографічна довідка

Народився 21 грудня 1840 (2 січня 1841 н.ст.), с. Зозулинці, Вінницька
область — 7 квітня (20 квітня н.ст.) 1914, Київ).

В 1856-1858 роках навчався в Житомирській чоловічій гімназії. В
1859-1863 у Київському університеті. Перед польским повстанням 1863 року
змушений був залишити навчання в університеті; від 1867 до кінця життя
працював бухгалтером Київського пивоваренного заводу.

Співпрацював з Пд.-Зх. відділом Російського географічного товариства
(1873-76), Петербурзькою Академією Наук. Основоположник української
діалектології. В описових працях методологічно був одним з попередників
структуралізму.

Досліджував проблеми української діалектології, історії укранської мови,
українського правопису, методології лінгвістики. Вперше здійснив
систематизаційний опис українських діалектів на основі порівняльних
матеріалів, одержаних після обстеження українських говірок за єдиною
програмою, визначив діалектологічне членування української мови,
окреслив межі поширення трьох наріч — пн., пд.-зх. і пд.-сх. — і менших
одиниць діалектологічного поділу.

Підготував першу карту українських говорів; обгрунтував поділ діалектів
на давні й новожитні, запропонував пояснення генези багатьох явищ
сучасних діалектів («Наріччя, піднаріччя і говори південної Росії у
зв’язку з наріччями Галичини», 1872, 1877, рос. мовою).

В етногенетичних дослідженнях обстоював автохтонність
півден-нодавньоруського населення Київщини, запропонував критерії
розмежування структурно і генетично близьких мов, наріч («Відкритий лист
до О. М. Пипіна з приводу його статей у „Вестнике Европы»…», 1909).

Обгрунтував наддіалектологічний характер літературної мови; утверджував
право української мови і культури на безперешкодний розвиток («Що таке
малоруська (південноруська) мова?», 1899; «До питання про малоруську
літературну мову», 1898, опубл. 1929).

Сформулював наукові принципи обстеження українських діалектів, що
заклали підвалини їх типологічного вивчення («Програма до збирання
діалектних одмін української мови», 1909, у співавт. з Є. Тимченком;
«Програма для збирання особливостей малоруських говорів», 1910, рос.
мовою, у співавт. з А. Кримським).

У публіцистичних статтях, надрукованих в газетах і журналах, виступав на
захист української мови і культури. Як редактор і порадник вклав багато
праці у видання «Української граматики» та «Російсько-українського
словаря» Є.Тимченка, «Українського словаря» за ред. Б. Грінченка.

2. Українська діалектологія та місце К.Михальчука в її розвитку

Українська діалектологія вивчає говірки суцільного поширення
діалектичної мови та острівні, які функціонують серед масивів
молдовських, румунських, угорських, словацьких, сербських, хорватських,
польських, білоруських, російських діалектів та, обмежено, серед мов
народів Середньої Азії.

Початки української діалектології відносять до 2-ї половини 18 століття;
вони пов’язані з усвідомленням територіальної здиференційованості мови:
це були спроби окреслити межі поширення поодиноких, переважно
фонетичних, явищ. У 19 ст. інтерес до діалектології зріс у зв’язку із
загальним піднесенням етнології, національними культурими рухами у
різних слов’янських народів. Свідчення про діалектичні явища у цей час
ще мають несистемний характер, наводяться без необхідної локалізації.

З’ясування діалектичного членування зазнавало еволюції від орієнтовного
окреслення нарічень і діалектів до складання діалектичної карти;
змінювалися обсяг і характер матеріалу — від принагідної фіксації до
систематичного запису за питальниками, від обстеження невеликих мовних
територій до охоплення української діалектичної мови як цілості.

На підставі зіставних фонетичних і морфологічних даних К. Михальчук
виділив три наріччя — поліське, українське, червоноруське (русинське чи
русняцьке), окреслив їхні межі і внутрішню диференціацію на менші
мовно-територіальні утворення.

%сивне укладання спец. програм, за якими здійснювалося збирання
діалектичного матеріалу (найдетальнішою була «Програма для збирання
діалектичних одмін української мови» К. Михальчука, Є. Тимченка, 1909;
її варіант — «Программа для собирания особенностей малорусских говоров»
К. Михальчука, А. Кримського, 1910; короткі програми О. Синявського,
1924, 1927; Є. Тимченка, 1925; Діалектологічної комісії УАН, 1926;
пізніше — «Програма для збирання матеріалів до Діалектологічного атласу
української мови» Б. Ларіна, 1948, 1949; «Програма для збирання
матеріалів до Лексичного атласу української мови» Й. Дзендзелівського,
1984, 1987; створювалися питальники для підготовки регіональних описів,
атласів, словників). Оцінка фонетичних, а також морфологичних рівнів
структури говірок як найбільш інформативних для розв’язання проблем
діалектичного членування відбилася на більшості полірівневих питальників
— вони здебільшого спрямовують на запис фонетики і словозміни. Збирання
діалектичного матеріалу за питальниками наблизило українську
діалектологію до аналізу говірки як системи.

Увага до діалектологічного членування стимулювала нові обстеження
говірок; тому з кінця 19 — початку 20 століття розпочалося інтенсивне
укладання спеціальних програм, за якими здійснювалося збирання
діалектологічного матеріалу. Найдетальнішою була «Програма для збирання
діалектичних одмін української мови» К. Михальчука, Є. Тимченка, 1909;
її варіант — «Программа для собирания особенностей малорусских говоров»
К. Михальчука, А. Кримського, 1910;

Також К.Михальчук здійснив чималий внесок у розвитку діалектологічних
питальників.

Питальник діалектологічний — програма, за якою здійснюється збирання
діалектологічних матеріалів. Питальник діалектологічний орієнтує
збирача-дослідника на ті мовні особливості говірок чи говорів, які
обрано для дослідження. Структура діалектологічного питальника зумовлена
типом атласу лінгвістичного, для якого за цим питальником збиратиметься
матеріал.

Перші діалектологічні питальники для дослідження української
діалектологічної мови були складені І. Новицьким, К. Михальчуком, А.
Кримським і Є. Тимченком («Програма для збирання діалектичних одмін
української мови» К. Михальчука, Є. Тимченка, 1909; її рос. варіант —
«Программа для собирания особенностей малорусских говоров» К.
Михальчука, А. Кримського, 1910).

Серед наукових праць можна виділити і дискусію між К.Михальчуком супроти
О.Пипіна (висвітлювалася на сторінках російського часопису „Вестник
Европи”).

Висновки

Отже, К.Михальчук присвятив більшу частину свого життя дослідженню
проблеми української діалектології, історії укранської мови,
українського правопису, методології лінгвістики.

Саме К.Михальчук вперше здійснив систематизаційний опис українських
діалектів на основі порівняльних матеріалів, одержаних після обстеження
українських говірок за єдиною програмою, визначив діалектологічне
членування української мови, окреслив межі поширення трьох наріч.

Обгрунтував поділ діалектів на давні й новожитні, запропонував пояснення
генези багатьох явищ сучасних діалектів («Наріччя, піднаріччя і говори
південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини», 1872, 1877, рос.
мовою).

К.Михальчук займався складанням діалектологічних карт (1871; опубл.
1878); Здійснював систематизацію запису за питальниками, вів обстеження
від невеликих мовних територій до охоплення української діалектичної
мови як цілості.

На підставі зіставних фонетичних і морфологічних даних К. Михальчук
виділив три наріччя — поліське, українське, червоноруське (русинське чи
русняцьке), окреслив їхні зовнішні межі і внутрішню диференціацію на
менші мовно-територіальні утворення.

Пізніше проблема діалектичного членування української мови мала різне
розв’язання залежно від вихідних принципів діалектичної класифікації і
використовуваного матеріалу, однак на сучасному етапі розвитку
української діалектології більш поширеним є погляд про поділ на такі
наріччя — північне наріччя, південно-східне наріччя і південно-західне
наріччя. Цей поділ є розвитком запропонованої К. Михальчуком його
первісної тричленної класифікації.

Обгрунтував наддіалектологічний характер літературної мови; утверджував
право української мови і культури на безперешкодний розвиток («Що таке
малоруська (південноруська) мова?», 1899; «До питання про малоруську
літературну мову», 1898, опубл. 1929).

Сформулював наукові принципи обстеження українських діалектів, що
заклали підвалини їх типологічного вивчення («Програма до збирання
діалектних одмін української мови», 1909, у співавт. з Є. Тимченком;
«Програма для збирання особливостей малоруських говорів», 1910, рос.
мовою, у співавт. з А. Кримським).

Список використаної літератури

Грушевський М. С. Константин Михальчук. «Україна», 1914, № 2;

Шахматов А. Памяти К. П. Михальчука. «Укр. жизнь», 1914, № 4;

Тимченко Є. Огляд наук. праць К.Михальчука. В кн.: Філол. зб. пам’яті
К.Михальчука. — К., 1915;

Шерех Ю. Кость Михальчук. — Вінніпег, 1952;

Жилко Ф. Т. Костянтин Петрович Михальчук. УМШ, 1954, № 2;

Жовтобрюх М. А. Наук. спадщина К. П. Михальчука. «Мовознавство», 1990, №
6;

Шевельов Ю. Про генетизм у діалектол. концепції К. Михальчука;

Бернштейн С. Кость Михальчук — учений, особистість. В кн.: Проблеми
сучас. ареалогії. — К., 1994.

Прилипко. Н.П. Кость Михальчук — учений, особістість // Проблеми
сучасної ареалогії. – Київ, 2005. — С. 20—24.

PAGE

PAGE 4

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *