Модернізація Японії (курсова робота)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Модернізація Японії»

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИДОЗМІНИ В ЕКОНОМІЦІ ПІСЛЯРЕФОРМЕНОЇ ЯПОНІЇ (1868-1945)

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ЯПОНІЇ ПІСЛЯ ДРУГОЇ
СВІТОВОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КРАЇНИ НА ЕКОНОМІЧНІ
ПЕРЕТВОРЕННЯ В КРАЇНІ

РОЗДІЛ 3. НАСЛІДКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЯПОНІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальністо дослідження зумовлена тим, що коли говорять про Японію, то
одразу згадують «економічне диво», яке здійснила країна після Другої
світової війни. За рахунок чого вдалося країні мобілізувати свою
економіку і досягнути сучасних вершин? Спробуємо розглянути сутність
цього дива: його передумови та особливості реалізації.

Починаючи з другої половини 50-х рр. економіка Японії вступила у смугу
інтенсивного розвитку, що перетворив її у високорозвинену державу, один
із центрів світового господарства.

«Японське економічне диво» було сплановане й детально розроблене, у 1955
р. в якості офіційного урядового документа був прийнятий 5-річний план
економічної незалежності, а через 2 роки Сабуро Окіта — творець
японських реформ — очолив роботу над новим довгостроковим планом
економічного розвитку, що мав забезпечити найвищі темпи зростання,
структурну модернізацію й економічну стабільність, включно із практично
повною зайнятістю та стійким підвищенням рівня життя в країні.

У Японії впродовж останніх ста з лишком років йде процес глибокої
трансформації всіх сфер життя суспільства, що відображає об’єктивну
історичну тенденцію модернізації і інтернаціоналізації економіки,
політики, науки, культури, що зближує народи різних країн, сприяє їх
співпраці і взаєморозумінню.

В результаті формується нова зовнішність країни, яка органічно сполучає
в собі традиційні елементи і західні інновації. Ці процеси обумовлені
набором ендогенних і екзогенних чинників. Почало цьому процесу поклала
реставрація Мейдзі (Мейдзі исин), коли після більш ніж двохсотрічної
ізоляції почалися активні контакти з країнами Заходу. З того часу веде
відлік великомасштабна модернізація, що прийняла форму вестернізації,
точніше європеїзацію. Здатність японського суспільства впродовж всієї
його історії перебудовуватися допомагає зрозуміти суть процесу
модернізації.

«Економічне диво» базувалося на використанні здобутків НТП:
електронізації економіки й суспільства в цілому, широкомасштабній
автоматизації праці, створенні й застосуванні принципово нових
матеріалів і речовин, форсованому розвиткові науки про життя, зокрема,
біологічних і біотехнологічних процесів.

Першою у світі Японія налагодила масове серійне виготовлення побутових
відеомагнітофонів і відеокамер, промислових роботів, кремнієвих
мікросхем тощо.

Здійснення аграрної реформи привело до значного розширення внутрішнього
ринку, появи на селі великої кількості господарств селян-власників, що
сформували зростаючий попит на сільськогосподарські машини й знаряддя,
хімічні добрива, гербіциди та ін.

Об’єкт дослідження: процеси модернізації в Японії.

Предмет дослідження: передумови, основні етапи та наслідки модернізації
Японії, складові “економічного дива” тощо.

Структура роботи: вступ, основна частина, яка складається з трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг роботи — ___ сторінок.

РОЗДІЛ 1

ВИДОЗМІНИ В ЕКОНОМІЦІ ПІСЛЯРЕФОРМЕНОЇ ЯПОНІЇ

(1868-1945)

Японія була чи не єдиною країною Сходу, в чиєму розвитку період
колоніалізму співпав не із станом загальної, деколи вельми гострої
внутрішньої кризи, а, навпаки, з моментом бурхливого
внутрішньополітичного підйому, пов’язаного з подоланням кризових
тенденцій в ході так званої реставрації Мейдзі і серії важливих
конструктивних реформ, що послідувала за тим.

У ті самі десятиліття, коли в одних країнах Сходу на передній план
вийшла реакція клерикалізму, в інших династії, які одряхліли, не були в
змозі дати належну відсіч колонізаторам, а в третіх політична
адміністрація, як і економіка, опинилися під контролем іноземців, японці
практично без жодного помітного втручання ззовні, але із залученням
необхідних для швидкої модернізації країни запозичень нарощували темпи
економічного зростання, модернізували принципи і методи промислового
виробництва, енергійно і уміло добивалися необхідних для цього
нововведень в політичних інститутах, правових нормах, у сфері цивільних
свобод, освіти, культури і так далі.

Причому все це відбувалося без радикальної ломки сталих традицій, без
хворобливої відмови від звичного способу життя, але на основі
гармонійного засвоєння і логічної трансформації принципів і цінностей
минулого, благотворного синтезу свого і чужого, старого і нового.

В цьому відношенні Японія виявилася унікальним феноменом Сходу, і цю
унікальність вона продовжує демонструвати в наші дні.

Загадка феномена Японії ще далеко не розгадана, у тому числі і самими
японцями.

Слід відразу ж відмітити, що принципово токугавская мануфактура нічим не
відрізнялася від цинської китайської, а де в чому і явно поступалася їй.
Що ж до приватнопідприємницької діяльності як такий, то і вона ні по
масштабах, ні по ролі в господарстві Японії нічим особливим не
відрізнялася від аналогічної в Китаї того часу. І якщо Японія в чомусь
все ж таки була не такою, як Китай, то про це «щось» слід говорити
спеціально, його потрібно вичленяти і аналітично досліджувати, бо
неозброєним оком само по собі воно не так вже впадає в очі. Отже, яким
же був шлях Японії після 1868 г.?

Як і Китай, Японія була «відкрита» для колоніальних держав в середині
минулого століття. Як і в цинском Китаї, купецтво Японії було слабким і
політично безправним, тоді як влада імущі (у Японії це були не
чиновники-бюрократи, а самураї і князі на чолі з сетуном) не були
зацікавлені в посиленні зв’язків з колоніальними державами. У Японії, як
і в Китаї часів опіумних воєн, насильницький нав’язана країні іноземна
торгівля була економічно невигідною, бо викачувала з країни дорогоцінний
метал і вела до фінансового дисбалансу. Власне, всі ці, так само як і
багато інших, чинники зумовили ослаблення, а потім і падіння режиму
сегуната.

Різниця в розвитку між Китаєм і Японією починає позначатися і ставати
помітною саме з цієї миті. У Китаї реакція традиційної структури на
зміни, викликані втручанням колоніалізму, виразилася у формі селянської
війни тайпинів, а в Японії еквівалентом тайпинам став революційний
переворот 1868 р., який призвів до переходу влади в руки 15-річного
імператора Муцухіто (Мейдзі). Революційним цей переворот слід рахувати
не стільки формою, скільки по результатах, бо слідом саме за цією
найважливішою зміною в звичній для Японії традационной структурі
(імператор в історії Японії практично ніколи не управляв справами
країни; за нього це робили спочатку регенти, потім сегуни) послідували
всі останні, країни, які радикально змінили зовнішність.

На характер модернізації Японії великий вплив зробила висока адаптивна
здатність населення, тобто засвоєння ним різних елементів інших
цивілізацій, перш за все індійською і китайською, більш того,
перетворення їх в компонент своїх національних цінностей.

В даний час важко розібратися, що в японському суспільстві самобутньо, а
що запозичене, оскільки все з’єдналося в єдиний сплав. Утворення такого
сплаву пов’язане зі світосприйманням японців, в основі якого, як і в
інших східних суспільствах, лежить традиція.

Для Японії характерний еволюційний процес трансформації традицій. Нові
елементи зазвичай додавалися до старої структури, не руйнуючи її, часто
співіснуючи з нею, іноді зливаючись. Поступово ці елементи, що
видозмінювалися у міру пристосування до старої структури, викликали
перебудову всієї системи. Іноді цей процес йшов настільки бурхливо, що
породжував брехливе враження, ніби японці руйнують свої традиції.

Перетворення в японському суспільстві, навіть найсерйозніші, відбувалися
без нищівних соціальних вибухів, шляхом реформ, без революцій, шляхом
еволюції. Вирішення проблем (суперечностей) шляхом компромісів – явище
характерне для Японії, де, як правило, вибирають золоту середину між
руйнуванням і творенням. Такий підхід базується на одному з
основоположних принципів світосприймання японців — понятті гармонії
«ва». Для реставрації Мейдзі, зокрема, був свойственен компроміс між
консервативними силами і прихильниками оновлення. Перші проявили
схильність до зміни положення в суспільстві, другі, – до збереження і
підтримки традиції. Значна частина представників
торговельно-промислового капіталу, вихідців з феодальних кланів,
виявилася цілком готовою адаптуватися до вимог нової епохи. Проте, самі
реформи на поворотних етапах історичного розвитку Японії мали справді
революційний характер.

Прагматизм японців давав їм великі можливості сприймати всі
нововведення, які вони вважали потрібними, старанно уникаючи можливі
катаклізми, не поступаючись традиційними цінностями. Це одна з причин,
чому Японія зуміла успішно відповісти на виклик Заходу. Японський досвід
свідчить про те, що жодна культура, навіть така могутня, як західна, не
може бути універсальним зразком для наслідування, і в той же час жодна
культура не розвивається абсолютно незалежно, як би у вакуумі.

Сприйняття західних поглядів проходило в гострій боротьбі, по формулі
японський дух — західна техніка (вакон-есай). Вакон втілював традиційну
культуру. Це поняття відображало мировозренческий аспект, пов’язаний з
духовними цінностями японців. Есай означав універсальну європейську
цивілізацію. Уряд розумів, що, тільки засвоївши досягнення західної
науки і техніки, воно зможе відстояти незалежність країни і таким чином
свої привілеї. Але засвоєння західних досягнень несло з собою небезпеку
руйнування всієї старої системи. Звідси поява гасла «вигнання варварів»,
який можна розглядати, як прояв початкової стадії націоналізму.

Реставрація імператорської влади була цілком логічним підсумком боротьби
націоналістичних сил країни з що вже зжив себе тоталітарним феодальним
режимом сегуната, боротьби проти загрози втрати національної
незалежності. Імператор був своєрідним прапором відроджуваної
самосвідомості, символом національної єдності. Духовним знаряддям нової
влади став державний синто.

Особливості реставрації Мейдзі (прихід в уряд представників феодальної
знаті, торгово-лихварського капіталу, а не буржуазії, яка була ще
політично слабка) зумовили специфіку капіталістичного розвитку країни
при збереженні значних феодальних пережитків (натуральна орендна плата в
селі, поміщицька власність на землю, напівфеодальні умови праці на
підприємстві).

Тому реформи, проведені урядом, виявилися достатньо обмеженими.
Модернізація здійснювалася зверху, через еліту нації, в ході її
реалізації виключно важливим було значення держави, яка заклала могутній
фундамент для економічного піднесення країни, але провідна роль належала
все ж таки приватному підприємництву, яке існувало ще в токугавский
період.

Носії нових економічних відносин були в значній мірі випестувані
протекційною політикою уряду.

Вступ Японії на шлях прискореної модернізації був об’єктивною
економічною необхідністю, і закономірним було її здійснення на шляху
нарощування військового потенціалу по формулі «багата країна – сильна
армія».

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися
господарство Японії. Буржуазна революція 1868 p. і реформи «Мейдзі»
(освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства.
Було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано уніфікацію
законів, рівність всіх підданих, свободу вибору професій і діяльності,
торгівлі, імміграції населення, запроваджено єдині грошову та податкову
системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції,
впроваджувалися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа
санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів
промислового перевороту та індустріалізації. Активну участь у створенні
фабричної промисловості брав уряд. Було конфісковано підприємства, що
належали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в
будівництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися
надання субсидій приватним підприємцям, звільнення їх від податків. У
1880 p. державний сектор включав 3 верфі, 5 воєнних підприємств, 10
родовищ, 52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні
капітали вкладали переважно в сферу обігу та кредиту. В 1883 p. вони
оцінювалися в 75 млн єн, в торгівлі — 36, у промисловості — 15 млн єн.

З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в розвитку господарства
Японії. Державні підприємства продавали товари приватним особам за
цінами в 2—4 рази меншими від їх вартості. Частка банківського капіталу
з 1884 по 1892 p. зменшилася з 78 до 24%, а промислового — зросла з 5 до
30 % .

Індустріальний розвиток в Японії визначався тими самими
закономірностями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній
промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. В 1893
p. їх було 40, в 1896 p. — 97 з 971 тис. механічних веретен. Кількість
останніх в 1913 p. становила 2,4 млн. Ткацьке виробництво механізувалося
повільніше. В 1900 p. працювало 32 тис. механічних верстатів і 700 тис.
ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість. Ремесло
зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки
сільськогосподарської сировини. У 70—80-х роках почали використовувати
пару.

У важкій промисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировинну
базу в країні. За 1880—1913 pp. видобуток вугілля зріс у 20 разів, міді
— ІЗ разів. Потреби у залізній руді на 70 % покривалися за рахунок
імпорту. Розвиток металургії прискорився після прийняття в 1895 p.
10-річної програми розвитку господарства з метою реорганізації та
зміцнення збройних сил. 90% контрибуції, отриманої після війни з Китаєм,
спрямовувалося у важку промисловість. У 1913 p. виробництво чавуну і
сталі забезпечувало потреби країни на 48 і 34 %. Інтенсивно зростало
будівництво залізниць. За 1882 —1890 pp. їх протяжність зросла в 10
разів. До 1906 p. було побудовано 2/3 колій, що існують до цього часу.
Повільно розвивалося машинобудування. В 1913 p. в цій галузі працювало
60 тис. осіб. Прискорені темпи характеризували суднобудування, воєнну
промисловість.

У цілому на початок першої світової війни механізація промисловості не
завершилась. Чисельність фабричних робітників у 1913 p. становила 948
тис., у ремеслі, на мануфактурах — близько 2 млн осіб. Була поширена
праця жінок і дітей.

Порівняно з європейськими країнами Японія за абсолютними показниками
випуску продукції відставала. Однак темпи економічного зростання були
високими (див. таблицю 1).

Таблиця 1.1

Економічне зростання в Японії (1870-1913 рр.)

Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х
роках XIX ст. Лише за 1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У
1913—1914 pp. 25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю
працюючих понад 500 чол. У 1913 p. капітал акціонерних жорпорацій досяг
2 млрд дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад
5 млн єн. Першими конополіями були старі банківсько-торгові компанії
Міцуї контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі
(панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 p.
була створена Японська паперова, у 1882 p. — Японська пароплавна
компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887—1898 pp.
та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основними формами
монополій були картелі, синдикати, концерни.

Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був
утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків
досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн єн.

Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 p. його
переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902
pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих
і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації
виробництва, капіталу.

РОЗДІЛ 2

ПЕРЕДУМОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ЯПОНІЇ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ СВІТОВОЇ
ВІЙНИ ТА ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КРАЇНИ НА ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В
КРАЇНІ

: < > @ L N P \ a

n

?

O

O

a

O

a

d?a$

з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові
радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на
підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни.
Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли
росту виробництва.

У 1946—1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала
поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала
селянам майже 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася
конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці,
врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався
ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у
сільському господарстві, скоротилася з 48 % до 8 % сьогодні).

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла
американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент
США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації
фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські
капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу
повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952
р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно
із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші
фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення
устаткування. Більшість підприємців скоротилась цим законом.

У промисловості відбувалося форсоване накопичення капіталу, колосальна
економія коштів на розвиткові власних науково-дослідних робіт, яка стала
можливою завдяки вільному придбанню американських та західноєвропейських
патентів і ліцензій на запровадження наукових відкриттів, зниження цін
на світових ринках сировини й палива, відсутність значних військових
видатків — усе це дозволило японським компаніям зекономити й спрямувати
на розвиток промисловості величезні додаткові засоби.

Економічне зростання стимулювали й американські кредити. Варто
відзначити й такий фактор, як достатньо висока ефективність державного
регулювання економічного розвитку країни, високий ступінь координації
зусиль між державою та приватним бізнесом на стадії вироблення
принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їхню
практичну реалізацію.

Завдяки всьому цьому, а також перевагам місцевого ринку праці (системі
пожиттєвого і спадкового найму, винятковому патріотизму щодо фірми та
відносно недорогій робочій силі) зростання японської економіки у 50-і —
на поч. 70-х рр. було найбільшим у світі, становлячи щорічно в
середньому 11%. Практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів
(за винятком кам’яного вугілля), Японія вже наприкінці 60-х рр. посіла
друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового
виробництва, а на поч. 70-х рр. і за обсягом ВНП.

Причому за масштабами використання станків із цифровим програмним
управлінням, роботів, гнучких виробничих систем Японія значно випередила
США та інші країни.

Протягом 1965-1985 рр. номінальна зарплата у Японії зросла більш ніж у 8
разів, а реальна -утричі, за рівнем погодинної реальної зарплати у 1986
р. (9,2 дол. або 18 дойчмарок) Японія упритул наблизилася до США (9,5
дол.) і перегнала ФРН (16,2 дойчмарки), а через 2 роки обійшла на 5 % і
США.

Якщо економічну та організаційну сторону реформування країни зумовив
вплив США, то з політичного боку «японське економічне диво»
забезпечувалося фактичною монополією на владу Ліберально-демократичної
партії, що виникла в листопаді 1955 р. у результаті об’єднання
Ліберальної й Демократичної партій. Нова партія спиралася на
фінансово-підприємницькі кола і включила до своєї програми завдання
створення «держави загального благоденства», урегулювання міжнародних
відносин, «удосконалення самостійності й незалежності країни».

Ліберальні демократи прагнули здійснювати економічну політику,
«засновану на принципах індивідуальної думки й свободи підприємництва».
Одним із наріжних каменів внутрішньої політики ЛДП є слідування
принципові парламентської демократії, що передбачає збереження в країні
конституційної монархії.

Перебуваючи при владі в умовах багатопартійності у другій половині 50-х
— 80-х рр., ЛДП великої уваги надавала збільшенню японського експорту,
підвищенню конкурентноздатності вітчизняних товарів на світових ринках
шляхом зниження податків із корпорацій, що виробляли експортну
продукцію, зменшення митних тарифів на імпорт сировини й
напівфабрикатів, надання пільгових державних кредитів для експортерів.
На рубежі 70-80-х рр. японська економіка зміцнилася настільки, що країна
змогла розпочати «економічні війни» — пряму боротьбу за ринки збуту у
США. Тоді ж розгорнулася масштабна структурна перебудова японської
економіки, внаслідок якої виникли виробництва й цілі галузі, породжені
прогресом науки й техніки: виробництво мікроелектронної техніки, великих
і надвеликих інтегральних схем, нових засобів зв’язку, промислових
роботів, біотехнологія та ін.

Водночас із стрімким економічним зростанням у середовищі військових і
консервативної інтелігенції визріла ідея підкріплення промислової
могутності країни політичними претензіями. Численні військово-спортивні
та історичні товариства час від часу вдавалися до пропаганди воєнної
історії Японії, традицій вірності імператорові, потреби реваншу за
поразку у Другій світовій війні. 25 листопада 1970 р. група молодих
радикалів, очолена відомими письменником Юкіо Місімою, захопивши штаб
однієї з частин столичного гарнізону, здійснила спробу військового
перевороту. Але оскільки солдати й офіцери «Сил самооборони» відмовилися
підтримати цей виступ, Юкіо Місіма та його найближчі сподвижники вчинили
ритуальне самогубство харакірі.

Коли ж восени 1982 р. уряд очолив нетрадиційний політик із яскраво
вираженим особистим стилем Ясухіро Накасоне, що виступав під гаслом
«остаточного підведення підсумків повоєнної політики», радикальні сили
сприйняли його як ознаку початку перетворення країни в державу світового
масштабу не лише в економічному, а й у політичному плані. Прем’єр
оголосив про намір перетворити Японію в «непотопляємий авіаносець» і
створити могутні ЗС, відмінивши ст.9 конституції країни та 1-процентне
(від ВНП) обмеження військових витрат, запроваджене у 1976 р. Я.Накасоне
заявляв, що Японія має стати «наддержавою», залишивши в минулому пам’ять
про поразку у війні, і подібно Р.Рейгану та М.Тетчер здійснив низку
неоконсервативних заходів, зокрема, роздержавлення підприємств і
зменшення оподаткування.

РОЗДІЛ 3

НАСЛІДКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЯПОНІЇ

Результати модернізації виробництва в Японії не забарилися, вже до
початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо
говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання
виробництва. Протягом 1952—1963 рр. її ВНП майже потроївся і
характеризувався щорічним приростом у 9 %; протягом цих же років обсяг
виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку
тріумфального економічного поступу і до 70-их років Японії вдалося
утвердитися в ролі могутньої промислової держави.

Розмах конкурентної боротьби змушував японські фірми постійно
вдосконалювати технологічні процеси, запровадити перспективне
конструювання, використовувати найновіші, у першу чергу американські
винаходи, започаткувати електронну промисловість.

Критерієм гідності у японському суспільстві визнавалося ставлення до
праці і навчання. Кожен японець прагнув стати висококваліфікованим
фахівцем.

Японці запровадили систему довічного найму. Фірми самі шукають собі
робітників, дбають про постійне підвищення їх кваліфікації, про умови
відпочинку і добробут. У суспільстві перехід робітника на іншу фірму
сприймається осудливо.

У промисловості Японія взяла курс на використання дешевої сировини та
вивіз до розвинених країн готової продукції, з 80-х років — на експорт
технічних проектів та технологій.

На сучасному етапі Японія є одним із трьох центрів сучасного ринкового
світу поряд із США та Західною Європою. Наприкінці 70-х років на
американському ринку було 40% японських автомобілів, 16% прокату чорних
металів, 30% радіоприймачів і магнітофонів. Частка Японії у світовому
валовому продукті в середині 80-х років сягнула 10%. Середньорічні темпи
приросту виробництва були найвищими у світі — 4,1%. Сьогодні Японія —
економічно квітуча, демократична, миролюбна держава.

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших
галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження
доменних печей великої потужності із застосуванняй новаторської
киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно
розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані
прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології.
Японія наприкінці 70-их років перетворилася в один з найпотужніших
світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й
ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло
пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки.
Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове
виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-их років — нейлон,
транзисторні приймачі, у 60-70-их роках — аудіостереосистеми,
відеокамери і відеомагнітофони, у 80-их — комп’ютеризовані роботи,
мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у
такій науковомісткій і технічно передовій галузі, як електронна
промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки
безперечно, повсякденна наполеглива праця більше, ніж 120-мільйонного
японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і
високий патріотизм.

Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу
(патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і
стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх
добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і
сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за
нижчу платню, у яких довший робочий день, тиждень. Це впливає на
зниження собівартості продукції, її ціну.

Зовнішньоекономічні зв’язки, насамперед торгівля, набули для Японії
особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде
головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева
сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію
Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн
Європи.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів
у світі і перетворилася в один із світових центрів.

На 1 січня 2000 р. військовий бюджет Японії становив 41,1 млрд. амер.
дол., а ССО налічували 236 тис. чол., 120 бойових кораблів і 450 літаків
(для порівняння в’єтнамська армія налічує 484 тис. чол., індонезійська –
298 тис. чол.).

ВИСНОВКИ

Виходячи з розглянутого, можна зробити наступні узагальнення:

Прихід за часів реставрації Мейозі в уряд представників феодальної
знаті, торгово-лихварського капіталу, а не буржуазії, яка була ще
політично слабка зумовили специфіку капіталістичного розвитку країни при
збереженні значних феодальних пережитків: натуральна орендна плата в
селі, поміщицька власність на землю, напівфеодальні умови праці на
підприємстві.

Тому реформи, проведені урядом, виявилися достатньо обмеженими.
Модернізація здійснювалася зверху, через еліту нації, в ході її
реалізації виключно важливим було значення держави, яка заклала могутній
фундамент для економічного піднесення країни, але провідна роль належала
все ж таки приватному підприємництву, яке існувало ще в токугавский
період.

Носії нових економічних відносин були в значній мірі випестувані
протекційною політикою уряду.

Вступ Японії на шлях прискореної модернізації був об’єктивною
економічною необхідністю, і закономірним було її здійснення на шляху
нарощування військового потенціалу по формулі «багата країна – сильна
армія».

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися
господарство Японії. Буржуазна революція 1868 p. і реформи «Мейдзі»
(освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства.
Було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано уніфікацію
законів, рівність всіх підданих, свободу вибору професій і діяльності,
торгівлі, імміграції населення, запроваджено єдині грошову та податкову
системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції,
впроваджувалися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа
санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів
промислового перевороту та індустріалізації.Активну участь у створенні
фабричної промисловості брав уряд. Практикувалися надання субсидій
приватним підприємцям, звільнення їх від податків. З 80-х років XIX ст.
почався якісно новий етап в розвитку господарства Японії. Державні
підприємства продавали товари приватним особам за цінами в 2—4 рази
меншими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по 1892 p.
зменшилася з 78 до 24%, а промислового — зросла з 5 до 30 % .

Повоєнне економічне реформування Японії розпочалося приблизно у 1948 р.,
через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна
ще була під військовою окупацією. Після підписання акту про капітуляцію
Японії (2 вересня 1945 р.) американці розпустили збройні сили Японії. За
статтею 9 нової Конституції (листопад 1946 p.), Японія відмовлялася від
війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування
збройної сили як засобу розв’язання міжнародних суперечок.

Концепція Сігеру Йосіда (1946 р.) післявоєнного розвитку Японії також
сприяла економічному успіху. Основна суть доктрини — відновлення та
посилення позицій Японії у міжнародній торгівлі. Енергію японського
народу слід направити на розбудову економіки, використовуючи дешеву
привізну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом США.

Для перетворення Японії на економічно могутню державу урядом було
зроблено ряд послідовних кроків. Здійснено прогресивні реформи:
розпущено найбільші монопольні концерни; реформу податкової системи
(зменшені податки на підприємницьку діяльність); встановлено твердий
обмінний курс єни; земельну реформу (держава викупила у поміщиків і
продала селянам 80% сільськогосподарських угідь, це привело до
скорочення частки населення, зайнятого у сільському господарстві з 48%
до 8% на сучасну пору).

Впроваджено трудове законодавство: встановлено восьмигодинний робочий
день, обумовлено охорону праці, систему оплачуваних відпусток.

Реформовано освіту: запроваджено 12-річний термін навчання у середній
школі, з шкільних програм вилучені матеріали, пов’язані з ідеологією
мілітаризму, запроваджено спільне навчання хлопчиків та дівчаток.

Сан-Франциським мирним договором (вересень 1951р.) у повній мірі було
відновлено суверенітет Японії. Також було укладено систему договорів
(про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та
інші), яка зробила Японію союзницею США. У 1956 р. Японію прийнято до
ООН, таким чином вона стала повноправним членом міжнародного
співтовариства.

У середині 60-х рр. японський парламент прийняв резолюцію, яка
проголошувала «три неядерні принципи» — не виробляти ядерної зброї, не
володіти нею, не розміщувати її на власній території.

Відбувалося активне становлення нових галузей промисловості та технічне
переозброєння старих. Японська металургія досягла найвищих у світі
показників ефективності завдяки таким нововведенням і застосуванням
новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним
розливом, встановлення потужних автоматизованих прокатних станів,
впровадження матеріале- та енергоеко-номної технології, розвиток
електрометалургії. Завдяки цьому виплавка чавуну зросла у 7 разів, а
сталі — у п’ятеро. Японія наприкінці 70-х років перетворилась на один з
найпотужніших світових центрів металургії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Афанасьев В.А. Старина и современность. Япония наших дней // Правда. — №
24. – 2002.

Григорьева Т.П. Ещё раз о востоке и западе // Иностранная литература. —
№7. – 1995.

Ефимов М.Б. Японские вертикали. – М., 1997

Жуков Е.П. История Японии. – М., 1993

Камионко В.Ф. Роботы и самураи. – М., 1997

Камионко В.Ф. Современная Япония. – М., 1997

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія. Підручник. – К.: А.С.К., 2005.

Латышев И.А. Япония наших дней. – М., 2004

Медведев Р. Японские парадоксы // Сибирь. — №73. – 18.04.1998

Овчинников В.В. Об отношении к работе в Японии // Московский
метрополитен. – 1994. – 18 мая.

Пронников В.А., Ладанов И.Д. Японцы. – М., 1985

Сашин А.П. Главный секрет японского экономического чуда. – М., 1998

Словник-довідник з світової історії. – К., 2004.

Соколов А.И. Япония и образование. – М.: «Наука», 1999.

Степанчук Ю. В ожидании чуда. – М., 1991

Яременко В.І. Країна успіху. – К., 2004.

PAGE

PAGE 24

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *