Літературна загадка Л.Глібова як жанровий феномен дитячої літератури (реферат)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Літературна загадка Л.Глібова

як жанровий феномен дитячої літератури”

ПЛАН

Вступ

1. Коротка біографічна довідка

2. Основні риси творчості Леоніда Глібова

3. Літературна загадка Глібова як жанровий феномен

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Леонід Іванович Глібов у цікавий історичний період розвитку української
літератури. На його очах здійснив свій великий громадянський і
літературний подвиг Тарас Шевченко, зійшла зорею творчість Марка Вовчка,
знаходило художнє зображення життя різних верств суспільства у прозі І.
Нечуя-Левицького і Панаса Мирного. Поряд з Глібовим друкували у
«Дзвінку» свої твори для дітей видатні революційно-демократичні
письменники М. Коцюбинський, Леся Українка. У становленні Глібова —
дитячого письменника, безумовно, відіграла свою роль його діяльність
прогресивного педагога, який поділяв і активно пропагував ідеї М. І.
Пирогова. Зміст статей, видрукуваних ним у газеті «Черниговский листок»,
не обмежувався лише проблемами освітянського характеру, що цікавили
Глібова передусім. У школі тих часів діти навчалися за часословом і
псалтирем, майже не було учнівських і учительських бібліотек. Особливо
важко доводилося сільській школі. В спогадах сучасників Глібов постає
незвичайним учителем, добрим вихователем. Його перу належали також
байки, статті, фейлетони, які гостро викривали вади тогочасного
суспільства — грабіжницький характер реформи 1861 р., царський суд,
хабарництво чиновників.

«Залишати Глібова не тільки в званні вчителя гімназії, айв Чернігівській
губернії вважаю я абсолютно шкідливим»,— писав губернатор в листі до
попечителя Київського учбового округу. Несправедливість класу «імущих»
мала фатальні наслідки для Глібова. Він став «неблагонадійною» особою.
Глібов не був борцем, але як людина демократичних поглядів багато думав
про долю трудового народу, піднесення його культури. Мав талант лірика.
Не випадково, покладена на музику його поезія «Журба» стала народною
піснею. Повита зажурою, як більшість творів народної музи, вона не
викликає песимізму, а тільки тихий смуток за весною людського життя.

У дитячій літературі Глібов залишив помітний слід. Цікаве місце посідає
загадка.

1. Коротка біографічна довідка

Глібов народився 4 березня 1827 року в селі Зелений Поділ, колишнього
Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів
Родзянків.

Початкової грамоти Глібова навчила його мати, Орина Гаврилівна,
культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в
1840 році його віддали до Полтавської гімназії.

У перші роки перебування в Полтавській гімназії Л.Глібов пробує писати
російською мовою. Його творча біографія починається віршем «Сон»,
написаним у 1841 році. Захворівши Л.Глібов змушений був залишити
гімназію. Після одруження і невдалої спроби вступити на медичний
факультет Київського університету він вступає в1849 р. до Ніжинського
ліцею вищих наук князя Безбородька. В цьому учбовому закладі в свій час
навчався М.Гоголь і Є.Гребінка.

З 1855 р. Л.І. Глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем
історії та географії в дворянському училищі в м.Чорному Острові,
Подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача
історії та географії в Чернігівську чоловічу гімназію. В цей період і
з’являються перші українські байки Глібова — здебільшого вільні
переклади з Крилова. В ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в
дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.

Ще в 50-х роках в Чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції.
Активну участь у діяльності цього гуртка бере і Глібов з дружиною.
Внаслідок зусиль Глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева
газета «Чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні
твори Глібова під псевдонімами: «Ив. Кенер», «Простодушный». В газеті
висвітлювались питання громадсько — культурного життя України того часу,
порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.
Зростання популярності «Чернігівського листка» насторожило царських
чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали.
Викриття нелегальної діяльності осіб, зв’язаних тісною дружбою і
співробітництвом з Л.Глібовим, вело до розширення слідства. Увесь цей
процес привів до того, що царські власті припинили видання
«Чернігівського листка». Цей удар тяжко вплинув на Л.Глібова. Він
відходить від громадської діяльності й залишає Чернігів. На кілька
років Глібов знайшов притулок у Ніжині, де він оселився з дружиною, яка
тяжко захворіла.

Поховавши у Ніжині дружину, Л.Глібов переселився до Чернігова, де дістав
посаду завідуючого земської друкарні. Навколо Л.Глібова групуються
літературні і театральні сили м.Чернігова.

За останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою
вдвоє більше, ніж за весь попередній час.

Помер Л.І.Глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і
хвороби серця. Поховано його в Чернігові, де він прожив половину свого
життя.

2. Основні риси творчості Леоніда Глібова

Поезія Леоніда Глібова — ніжна, лірична, сповнена дитячого захоплення
красою весняного буяння, сподіваннями, що «гляне ясне сонечко в весняне
віконечко», звеселить «і воленьку, і трудящу доленьку, і весь рідний
край».

Рядки народної пісеньки «Танцювала риба з раком, а петрушка з
пастернаком…» дістали свій розвиток у поезії Глібова «Квіткове
весілля», яка зацікавлює дітей образами Барвінка, Фіалки, Будяка,
Фасолі, Нагідок, Маку і т. д., колоритністю і гармонією звуків.

У часи, коли писав Глібов свої вірші, не були ще обгрунтовані теоретично
вимоги до поезії для маленьких. Але письменник чуттям вгадував
необхідність в ній ліризму, пісенності, гри.

Байкарська творчість Глібова не тільки хронологічно, а й тематично
ділиться на два періоди: перший — 50-60-ті рр., другий — 80-90-ті рр.

У байках Глібова першого періоду (1853-1872 рр.) багато уваги приділено
зображенню різних сторін самодержавно-поміщицької системи з насильством
і розбоєм, цинічно-зневажлевим ставлення до трудового люду («Вовк і
кіт», «Гадюга та Ягня», «Вовк та Зозуля», «Вовк та Мишеня», «Лев та
Миша», «Громада», «Вовк та Ягня»).

Малюючи картини кріпосницької сваволі, глибокий знавець життя,
письменник-реаліст Л.Глібов не міг пройти повз процес руйнування
кріпосницького господарства, яке розвалювалось під натиском
капіталістичних відносин («Мірошник»).

Правдимим відтворенням взаємин між знедоленим, безправним народом і
гнобительско-чиновницьким апаратом Царської Росії є байки
«Медмідь-пасічник». «Щука», «Лисиця і Ховрах», «Вівчар», «Вовк та
вівчарі».

В байках «Мишача рада», «Квіти» Л.Глібов висміяв кумівство у вирішенні
громадських справ. Письменник з неприхованим розчаруванням говорить про
царський маніфест 1861 року в байці «Хмара».

В другий період творчості Л.Глібов пише байки: «Ластівка і Шуліка», «Ле
на облаві», «Кундель», «Коник — стрибунець», «Цуцик», «цяцькований
осел», «Мальований стовп» та інші.

В байках «Сила», «Скоробагатько» Глібов звертається до змалювання
руїнницької сили капіталізму.

Наприкінці 80-х рр. Л.Глібов зовсім осліп. Популярність його зростає.
Це була нагорода за роки поневірянь і важкої праці.

Помітне місце в поезії Л.Глібова займають ліричні поезії. Це
народопісенні поезії «Думка», «Зіронька», «Пісня», «Журба» (покладена на
музику М.В. Лисенка).

Слава Л.Глібова як дитячого письменника вийшла за межі України ще за
життя поета. Його «Зимня пісенька», «Пташка», жартівливе «Квіткове
весілля» увійшли в шкільні підручники як зразки дитячої лірики.

Ще за п’ять днів до смерті поет диктує свій останній твір — байку
«Огонь» і «Гай».

Л.І.Глібов по-справжньому знайшов себе в жанрі байки, пісні, якими і
обезсмертив своє ім’я.

3. Літературна загадка Глібова як жанровий феномен

Добре знав письменник вагу народної загадки — пізнавальну і естетичну,
цінив її як втілення мудрості, засіб розвитку в дитини кмітливості,
винахідливості.

Сам створив оригінальну загадку, яка виростала часто з коротенької,
народної в ціле віршоване оповідання, повне динаміки, віртуозних
сюжетних ходів.

Композиція такої загадки досить постійна. Починалася загадка із
звертання до дітей: «А нуте, діти, ось сідайте! Я загадку за хвіст
піймав…» або з казкового зачину, що емоційно впливав на слухачів: «Не
в чужому государстві, а у нашім славнім царстві, де стоять гречані
гори,— уродились сміхотвори». До речі, мало який твір цього жанру
обходиться в Глібова без згадки про дітей.

Після зачину йде гумористична розповідь про якусь подію, що, як правило,
розгортається на фоні картини природи. Глібов-лірик не міг обійтися без
пейзажу, створюючи з його допомогою у загадці настрій інтимності,
довірливості.

В кінці загадки знову наявне звернення до дітей, а точніше, запрошення
розгадати, про що йшла мова: «Хто вони і як їх звати, треба, діти,
розгадати», «Нуте, діти, помаленьку розберіть тую брехеньку».
Завершується воно поетичною відповіддю на загадку.

В такій сюжетопобудові загадки бачиться новаторство Глібова. Добре
знаючи психологічні особливості дитини, письменник, очевидно, думав так:
якщо дитина сама спроможна дати відповідь на загадку, то матиме
задоволення, лереконавшись, що не помилилася.

Якщо загадка викличе труднощі, то відгадка заспокоїть її цікавість,
підкаже шлях роботи думки. У сучасних виданнях загадки подаються завжди
разом з відгадками. У журналі «Дзвінок» у рубриці «Загадки і жарти
дідуся Кенира» відгадки здебільшого давалися у наступному номері.

Сюжет загадок Глібова завжди розвивається цікаво. Веселий, жартівливий,
трохи кумедний і безпосередній у вираженні своїх почуттів, дідусь
розповідає про якусь пригоду, яка з ним трапилася. Оця пригода і є
головним персонажем твору. То в лісі, шукаючи цвіту папороті, він
несподівано побачив здоровенного кавуна і поле з золотими квітами
(повний місяць і зорі), то, гостюючи у бабусі Шелестихи, дізнався про
Нюхайлика на гарбузі (голова людська, ніс), то, перепливаючи в ночвах
річку, побачив хату без вікон, без дверей (кавун).

На прикладі загадки про кавун можна показати «технологію» створення
більшості зразків цього жанру (а всього їх 54).

В її основу покладена народна загадка: «Без вікон, без дверей повна хата
людей». Письменник розширив загадку, перетворивши в казку з цікавим
сюжетом про хату на піску, повну ласощів.

Драматизм ситуації, що виникає у розвитку сюжету, інтригує дітей. Що
буде далі, адже хата без вікон і дверей? Подібно до народних казок тут
появляється персонаж незвичайний: «сокири нашої свояк» Різак «Цюк — і
хатку розрубав». Завершується загадка гумористичною картиною. Дід всіх
порозганяв і став господарювати в хаті, «аж зуби танцювати стали». В
розгадці, немов вибачаючись за складність загадки, автор пояснює:

От бачте, як старий ласун

Плести вам загадки навчився…

Не хатка то була — кавун

До мене в гості прикотився…

Більшість загадок Глібова поетичні, навіть якщо йдеться про
звичайні побутові речі — сокиру, пампушки, піч, хату, віз. Багатою є
образна палітра Глібова — творця загадки-казки. У загадках Глібова
народнопоетичні традиції злилися з фантазією автора. До багатьох
образів-характеристик можна знайти аналоги у фольклорі, наприклад,
таких, як «Золота тарілка»,«чорна баба», але цілком оригінальним є
«кавун» — повний місяць». Глібов сам так визначив жанр своїх творів у
загадці «Раз у бабусі Шелестихи…»

dh

??H?H??????????H?H?????Досить приглянутись уважно до будь-якої загадки
Глібова і відчуємо, яким він був талановитим майстром цього жанру.
Письменник умів гармонійно поєднувати зорові і слухові образи.

Для прикладу наведемо загадку, в якій ідеться про сонце, ніч і комара.
Сонечко постає у вигляді золотої тарілочки, що «як жар горить», ніч —
«…баба — сама чорна і чорний жупан», комар — «невідомий птах,
довгохвостий, гостроносий, на восьми ногах». Глібов був автором
оригінальної форми загадки-акровірша, в якому початкові букви рядків,
прочитані згори вниз, дають відгадку. В акровірші про моркву, який виник
на основі народної загадки «Дівка в коморі, коси надворі», міститься
вказівка, як її відгадувати.

Ці загадки доступні дітям, які уже знають букви, можуть складати їх у
слова.

Приклади загадок Л.Глібова

Бачить — не бачить,

Чути — не чує,

Мовчки говорить,

Дуже мудрує.

Часом захоче —

Правди навчає;

Іноді бреше,

Всіх звеселяє.

Люба розмова, —

Будемо, діти,

З нею довіку

Жити-дружити.

 

Хто ж то такая

В світі щаслива,

Мідра, правдива

І жартовлива?

Як не вгадалі,

Стану в пригоді:

Річ коротенька —

КНИЖКА та й годі.

 

***

Котилася тарілочка

    По крутій горі,

Забавляла любих діток

    У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки

    Чому не любить —

Хорошая, золотая

    І як жар горить.

Прийшла баба — сама чорна,

    І чорний жупан, —

Заховала тарілочку

    У синій туман.

Постихалі співи й жарти

    У дворі моїм;

Золотої тарілочки

    Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,

    У віконці став

І про тую тарілочку

    Співати почав:

«Туманочку, туманочку!

    Поклонись зорі,

Покоти нам тарілочку

    По нашій горі…»

Де не взявся із-зі лісу

    Невідомий птах,

Довгохвостий, гостроносий,

    На восьми ногах.

Тільки став я приглядаться —

    І що, і відкіль,

А він зразу розігнався —

    І в вікно сусіль…

 

Я — на піч та у куточку

    Зігнувсь, притаївсь

І, щоб птах той не надибав, —

    Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,

    Не найде ніде

І тонесенько виводить:

    «А де дідок, де?»

Закричав горлатий півень

    І прогнав мій страх,

Я зрадів — і не побачив,

    Де той дівся птах.

 

Золотую тарілочку

    Всі знають давно:

То на небі СОНЦЕ ясне,

    На весь світ одно.

Чорна баба — нічка темна:

    Із давних-давен

Покриває все на світі,

    Як погасне день.

Заховався, шуткуючи,

    Дідусь-господар,

Щоб не зразу догадались,

    Що той птах -КОМАР.

 

***

Скажу ще загадку таку:

У ночвах переплив я річку

І у долинці на піску

Побачив хатку невеличку.

 

Без вікон хатка, без дверей, —

Як не мудруй, не можна влізти;

Вона ж повнісінька людей,

А ласощів — не переїсти!

 

Ну, як би так мені туди?

Хоч би ж тобі де-небудь щілка…

Я і туди, я і сюди —

Ніяк: ні зверху, ні з причілка.

 

Дивлюсь — з лози іде Різак, —

Його мале й велике знає:

Сокири нашої свояк,

По всіх усюдах він буває.

 

Побачив, що я там ходжу:

«Чого, — питає, — тут никаєш?»

«Ох, мій голубчику! — кажу, —

Нащо питаєш? Либонь, знаєш».

 

Він цюк — і хатку розрубав.

«Ну, — каже, — лізь, щоб не кортіло!»

Я так зрадів, аж закричав:

«От молодець! От гарне діло!»

 

І зараз всіх поразганяв,

Щоб ласощів не роз’їдали

Хазяйнувати сам почав,

Аж зуби танцювати стали.

 

Я через приключку таку

Вподобав дуже хатку тую

І, дякуючи Різаку,

Щолітечка тепер смакую.

 

От бачте, як старий ласун

Плести вам загадки навчився…

Не хатка то була — КАВУН

До мене в гості прикотився.

 

А хто ж Різак, такий мастак,

Що й хатку розрубать береться?

Не чоловік і не козак —

НОЖЕМ він на всім світі зветься.

 

Я шуткувать давно привик

І рад, як діти веселяться…

Пошли вам, доле, довгий вік,

Не знать журби, а більш сміяться.

 

***

 Була собы бабусы Гася:

Гладуху добре всякий знав…

Якась чудна вона вдалася,

І досі я не розгадав.

 

Як прийде, — люди врозтіч скачуть

І трусяться, як загуде;

А як немає довго, — плачуть

І виглядають, чи не йде.

 

Пішов я раз по полуниці, —

Ще змалечку я був їдок:

Ввесь день збираю у травиці —

Одну у глечик, дві в роток.

 

Дивлюсь, до мене суне Гася…

Ну, чуба, думаю, намне!..

І відкіля вона взялася?

Неначе стерегла мене.

 

Підняв я поли, чимчикую,

Вона ж за мною навздогін;

От-от настигне… близько, чую…

Я до баштанника в курінь.

 

Розсердилася дуже Гася,

Що не піймався їй дідок,

І так сльозами розлилася,

Що аж товстий курінь промок.

 

На мене гримнула бабуся:

«Тривай, старий ласун, тривай!

Колись застукаю, діждуся…»

І потяглась кудись за гай.

 

От вам і загадка знайшлася:

То так, то сяк — і догоджу,

Хто ж вона справді, тая Гася?

Як не вгадаєте — скажу.

 

Що ж то за баба, Гася тая?

Невже не можна розгадать?

То, діти, ХМАРА ДОЩОВАЯ, —

Не гріх і бабою прозвать.

 

Буває, скрізь все літо ходить,

А іноді нема й нема;

Раз добре зробить, раз нашкодить,

І плач, і радість — їй дарма.

 

***

Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький

Коханчик удавсь;

У тісто прибрався,

Чимсь смачним напхався,

В окропі купавсь.

На смак уродився,

Ще й маслом умився,

В макітрі скакав…

Недовго нажився,

У дірку скотився,

Круть-верть та й пропав.

Хотів був догнати —

Шкода шкандибати:

Лови не лови!

А як його звати! —

Лінуюсь сказати,

Ануте лиш ви!

 

«То ж, діду коханий,

ВАРЕНИК гречаний!» —

Кричіть дітвора.

Чому не вгадати!

Не бігать-шукати

Такого добра.

 

***

Гоп! Гоп! Діти-молодята!

І дівчата, і хлоп’ята!

Годі бігать і скакать,

Буду загадку казать:

 

Як була я молодою,

Грала в хрещика з весною

І між квітками росла,

Зеленіла і цвіла.

 

Добрі люди доглядали,

Шанували, поливали,

Щоб жила краса моя,

Щоб доладна була я.

 

Як підкрадеться до мене

Те бадиллячко зелене,

Чи бур’ян, чи лобода, —

Через мене всім біда.

 

Всіх од мене проганяють,

Через тин перекидають,

Щоб нічого не росло,

Щоб пристріту не було.

 

Як великою вже стала,

Я сім плахт поначіпляла,

Довгі кісоньки взяла

У віночок заплела.

 

Куди треба, помандрую,

Скрізь і днюю, і ночую,

Світ увесь я обійшла

І на ярмарку була…

 

…Тільки я сердита зроду:

Хто задивиться на вроду

Чи сунеться цілувать —

Буде сльози проливать.

 

Діти-квіти, виростайте

І мене ви розгадайте!

Прилетить веселий час —

Поцілую дуже вас.

 

Діти думали-гадали

І ніяк не розібрали.

В мою хатоньку прийшли,

На печі мене знайшли.

 

«Ой дідусю, не вгадали, —

Діти разом закричали, —

Годі в просі гріться, спать,

Поможи нам розгадать!

 

Осьде пряничок чудовий,

Неабиякий — медовий.

Бач — і самі не їмо,

А тобі віддаємо!»

 

Взяв я пряничок, дивлюся

І облизуюсь, сміюся…

«Не вгадали ви? Ото!

То ж ЦИБУЛЯ, більш ніхто!»

 

Здивувались дуже діти:

«Тьху, погана!.. Так верни ти…»

А я пряник гам та гам:

«Вибачайте, не віддам!»

 

***

Раз пішов я на отаву

І наткнувся на прояву:

Довга-довга і страшенна,

Мов гадюка здоровенна,

Голова десь за горами,

Ноги вперлись між лісами.

Став я, хвертом в боки взявся

І до неї обізвався:

«Де ти в біса узялася

І чого тут розляглася?»

Чую — десь щось загуділо,

Буйним вітром зашуміло:

«Схаменися, дурню сивий,

Прикуси язик брехливий!

Я не відьма, не проява, —

По всім світі моя слава;

Мене люди поважають

І до мене учащають…

Ось устану, коли треба,

Підниму тебе до неба,

Через море перекину

У далекую чужину!..»

Засмутився я, злякався

І насилу одбрехався:

«Вибачай, вставать не треба,

Бо не хочу я до неба, —

Там огнями зорі палять,

Мені бороду обсмалять,

А як часом покочуся —

На шматочки розіб’юся;

Любі діточки заплачуть:

Діда більше не побачуть!»

Я побіг, не оглядався

І у хату заховався,

А у хаті баба мила

Мені кваші наварила.

Їм я квашу солоденьку;

Здумав загадку стареньку;

Покіль другу скомпоную —

Розгадайте першу сюю.

 

Правду загадка сказала,

Мене трохи налякала:

То не ведьма, не проява,

Бо про неї всюди слава;

То всесвітняя ДОРОГА,

І далека, і розлога.

Її всякий добре знає,

Ніхто в світі не минає:

По дорозі щастя скаче,

По дорозі горе плаче.

Так було воно і буде,

Покіль будуть жити люди.

 

***

Ой ви, діти, — квіти наші!

Наварю вам горщик каші,

Поїсте ви до смаку, —

Мовить баба у кутку, —

 

Я щедруха, я гладуха;

В мене донечка красуха;

Кучерявенький синок,

Як той сизий голубок.

 

Я морозу не боюся,

І хто мерзне — я сміюся:

Бабу гріє не кожух,

А веселий теплий дух.

 

Біля мене всі товчуться —

І веселі діти в’ються,

І старесенький дідок

Тут мурлика, мов коток.

 

Гей, до мене! Є у мене

І варене, і печене:

Буде людям, буде й вам,

А ледачим дулю дам».

 

Гарно, хитро баба каже,

По губах мов медом маже, —

Тому заськи, тому на…

Угадайте ж, хто вона?

 

Хто ж та баба дзиндзюриста?

То всесвітня ПІЧ вариста,

І не тільки я, мерзляк, —

Тую бабу знає всяк.

 

Як лиха зима приспіє,

Білим снігом поле вкриє,

До бабусі дітвора

Утікає із двора.

 

Як трусне мороз зимою

Шкарубкою бородою,

Бідний люд мерщій біжить

Безталаннячко погріть.

 

Хто ж та донечка кохана?

І хороша, і рум’яна?

То БАГАТТЯ золоте

Гарно жевріє-цвіте.

 

Хто ж синочок любий, милий,

Мов той голуб сизокрилий?

Бреше баба — не синок,

Ні, то прихвостень ДИМОК.

Висновки

Отже, Леонід Глібов увійшов в українське письменство і як поет-лірик, у
скарбниці якого маємо таку неперевершено гарну річ, як «Журба», що їй
Микола Лисенко дав вічні крила. Не варт забувати ще й того, що
глібовські «вірші для дітей міцно ввійшли в наші шкільні читанки» (М.
Рильський). За останні роки українські видавництва не раз ощасливлювали
дітей його творами.

Чимало зробив Л. І. Глібов і для українського культурного поступу. У
Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він заснував
«Товариство, кохаюче рідну мову». Учасники його ставили перші українські
вистави та популярні «живі картини». Не отримуючи й п’ятдесяти
карбованців платні на місяць, Глібов за власні кошти видавав двотижневик
«Чернігівський листок» російською і українською мовами.

В. Самійленко 1893 року писав про Глібова: «Працюючи, не знав ти зради;
із шляху певного тебе не відхилив ні острах, ні життя принади». У цих
словах підкреслено головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного
українського народу, відданість йому до кінця. За п’ять днів до смерті
поет написав останню байку «Огонь і Гай» з думою про «молодіж любую,
надію нашу, квіти» — про дітей. Вся творчість Л. Глібова є неоціненним
набутком передової культури українського народу.

Пам’ять про видатного байкаря Леоніда Глібова залишається у свідомості
нових поколінь. Він є і буде улюбленим поетом українського народу. 1957
року у Веселому Подолі було відкрито пам’ятник Глібову. Його спорудили
на свої кошти вдячні нащадки — селяни місцевої артілі. З високого
постаменту дивиться поет у широкий рідний степ, немов промовляючи:

Там ясная зоря, як радість привітала,

Літала на коні там молодість моя…

Список використаної літератури

Гур’єв Б. Леонід Іванович Глібов // Глібов Л. Твори.- К., 1964.- С.3-28

Деркач Б. Леонід Глібов: Життя і творчість /Худож. Г.Балюн.- К.: Дніпро,
1982.- 252 с.: ілюстр.

Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Твори.- К.,1988.- С.6-22

Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Байки. Поезіїї.- К.,1991.- С.5-24

Історія української літератури другої половини ХІХ століття, Київ, 1979.

Колесник П. Творчість Леоніда Глібова // Глібов Л. Твори у 2-х т. Т.1.-
К., 1974.- С.5-25

Колесник П. Український байкар // Гребінка Є., Глібов Л. Твори.-
Донецьк, 1986.- С.125-126

Марценюк С.Слово і час Леоніда Глібова // Дивослово.- 1996.- 9.-
С.60-61

Мовчун А. Леонід Іванович Глібов і його твори в початковій школі //
Почат. шк.- 1999.- 6.- С.42-46; 7.- С.46-48

Мовчун А. Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні //
Дивослово.- 2000.- 2.- С.44-52

Руденко Н. Вовки та ягнята. Ті та не ті…//Всесвіт. л-ра в серед.
навч. закл. України.- 1996.- 6.- С.36-38

Степанишин Ю. Розвиток українського байкопису: Від Г.Сковороди до
Л.Глібова //Укр. л-ра в загальноосвіт. шк.- 2000.- 3.- С.58-62

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *