.

Кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем. Відмінність зловживання владою від перевищення влади (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
157 6185
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Кримінально-правова характеристика зловживання владою

або службовим становищем. Відмінність зловживання владою або службовим
становищем від перевищення перевищення влади

або службового становища”

ПЛАН

Вступ

1. Службовий злочин. Основні підходи до визначення кримінальної
відповідальності за зловживання владою або службовим становищем

2. Кримінально-правова характеристика злочину зловживання владою або
службовим становищем

3. Особливості злочину перевищення влади або службових повноважень

4. Проблемні моменти щодо законодавчого визначення зловживання владою
або службовим становищем

Висновки

Список використаних джерел

Задача 1

Задача 2

Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що, згідно Конституції
України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою
діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави (розділ І, ст.3, ч.2 ст.19) і органи державної влади
та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.

Злочини у сфері службової діяльності, як правило, майже не існують
окремо, ізольовано від інших видів злочинної діяльності.

Найчастіше службові правопорушення є тим засобом, за допомогою якого
службова особа вчинює інший, серйозніший і тяжчий злочин задля
досягнення бажаного злочинного результату.

Злочини у сфері службової діяльності найчастіше відносяться до злочинів
проти правосуддя і більшість з них є посуті спеціальним видом злочинів у
сфері службової діяльності.

Та й організована злочинність не набрала б таких, що їх ми маємо
сьогодні, масштабів і якостей, не мала б можливості успішно
функціонувати, якби в її сферу не втягнулися службові особи.

Суспільна небезпека означених злочинів полягає ще й у тому, що при
вчиненні більшості з них не тільки порушуються охоронювані законом
суспільні відносини, блага та інтереси,а й формуються нові негативні
антисуспільні відносини.

Після вступу у дію нового Кримінального кодексу України з 1 вересня 2001
року виникла необхідність теоретично осмислити, поряд з іншими видами
злочинної діяльності, злочини у сфері службової діяльності і розробити
рекомендації щодо кваліфікації цих злочинів для працівників
правоохоронних органів, які ведуть з ними боротьбу.

Одним з таких службових злочинів є злочин передбачений – ст. 365 КК
України (Перевищення влади або службових повноважень).

Статтею 364 Кримінального кодексу України (далі – КК України)
встановлена кримінальна відповідальність за зловживання владою або
службовим становищем. Закріплення цієї статті у Кодексі є
кримінально-правовою гарантією дотримання і захисту прав фізичних та
юридичних осіб, забезпечення нормальної управлінської діяльності
державного апарату та діяльності підприємств, установ, організацій
різних форм власності.

Порушуючи встановлені законом межі своєї діяльності, не виконуючи або
неналежним чином виконуючи свої обов’язки, „зловживаючи”, службові
особи, як це зазначено у багатьох законодавчих актах, притягуються до
дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної
відповідальності згідно з чинним законодавством. Актуальність вивчення
кримінальних аспектів зловживання владою або службовим становищем,
головні відмінніості цих злочинів від перевищення влади або службових
повноважень є вкрай важливим для України.

Об’єкт дослідження: злочин зловживання владою або службовим становищем.

Предмет дослідження: сутність злочину зловживання владою або службовим
становищем, головні ознаки, суб’єктивна та об’єктивна сторони злочину,
відмежування цього злочину від перевищення влади або службових
повноважень, кримінальна відповідальність за даний вид злочину тощо.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, 5 розділів,
висновків та списку використаних джерел.

Під час виконання дослідження були використані різноманітні
нормативно-правові акти, наукові коментарі кримінального кодексу
України, посібники з кримінального права та інші наукові праці.

Методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, літературний метод та
узагальнення тощо.

1. Службовий злочин. Основні підходи до визначення кримінальної
відповідальності за зловживання владою або службовим становищем

Під час кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності важливим є
розуміння власне злочину у сфері службової діяльності, так і про поняття
службової особи. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово
здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи
тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від
форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих
чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі
обов’язки за спеціальним повноваженням.

Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства,
які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

По суті пункт перший примітки до статті відтворює частину першу ст. 164
КК України 1960 р., що містила визначення службової особи.

Пункт другий примітки до статті роз’яснює, що під службовими особами
слід мати на увазі не тільки громадян України, а й іноземців і осіб без
громадянства.

Поява цього нововведення в КК пояснюється інтеграцією України у світовий
економічний простір, появою і функціонуванням на території нашої держави
не тільки спільних, а й іноземних підприємств

Поняття злочину у сфері службової діяльності, його зміст і сутність
діючий Кримінальний кодекс нерозривно пов’язує з поняттям службової
особи, без наявності якого незалежно від змісту об’єктивної сторони й
інших елементів складу злочину та їхніх ознак немає сенсу вести мову про
злочин у сфері службової діяльності [11, с.75].

При цьому варто мати на увазі, що до елементів структури службовою
злочину належить та система, в якій діє службова особа “При здійсненні
злочину використовуються (чи враховуються) організаційна структура,
технологічна структура, документообіг, сукупність порушень норм, що
визначають права й обов’язки службової особи, система її дій, що і є
самостійним елементом структури будь-якого злочину, скоєного службовою
особою.

Саме при встановленні порушення цих функцій можна ставити питання про
відповідальність службової особи за злочин, скоєний нею у сфері
службової діяльності.

Отже, злочин у сфері службової діяльності – це суспільно-небезпечне
діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою всупереч
інтересам служби, яке грубо порушує нормальну діяльність органів влади,
а також органів управління підприємствами, установами й організаціями
незалежно від форм власності і господарювання, якщо ним заподіяна
істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих
громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних
осіб, або спричинено тяжкі наслідки.

У разні часи через різні нормативно-правові акти та розділи визначалася
відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, серед
них: ст. 38 Закону України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.
№ 3723-XII зі змінами [4], ч. 1 ст. 12 Закону України “Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р. № 2939-XII
зі змінами, ч. 2 ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в
Україні” від 4 грудня 1990 р. № 509-XII зі змінами тощо).

Наприклад, ст. 7 Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня
1995 р. № 356/95-ВР [5] зі змінами передбачено притягнення службової
особи до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних
діянь, якщо вони не містять складу злочину, що має наслідком накладення
штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і
звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави.
Крім того, таким особам забороняється займати посади в державних органах
та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.

Однак у випадку, коли наведеними діяннями службової особи заподіяно
істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам
окремих громадян, або юридичних осіб, або державним чи громадським
інтересам, ст. 364 КК України [2] встановлена кримінальна
відповідальність. Відповідно до ч. 3 ст. 364 КК України [2] істотною
шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається
шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян (на сьогодні – 1700 грн.).

Слід зазначити, у ст. 364 КК України [2] знайшли своє втілення принципи
гуманізму та економії кримінально-правової репресії. Законодавцем
суттєво підвищена межа, що відокремлює адміністративну відповідальність
службової особи від кримінальної відповідальності. Наприклад, у ст. 165
КК УРСР (1960 р.) “Зловживання владою або посадовим становищем”, що діяв
аж до 1 вересня 2001 р., така межа встановлювалась всього у 5 і більше
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.), за що можна було
отримати покарання від 2 до 5 років позбавлення волі, а у випадку тяжких
наслідків (425 і більше грн.) – від 5 до 8 років.

З прийняттям нового КК України ситуація суттєво змінилась. Слід
визначти, що за істотну шкоду у розмірі 1700 грн. отримати покарання за
ст. 364 КК України у вигляді арешту на строк до 6 місяців або обмеження
волі на строк до 3 років, а за тяжкі наслідки зловживання владою або
службовим становищем у розмірі 4250 і більше грн. (позбавлення волі від
5 до 8 років) – є більш цивілізованим підходом до вирішення даної
проблеми, ніж за радянських часів.

Крім того, як новела у ч. 3 ст. 364 КК України [2] передбачений особливо
кваліфікований склад злочину – зловживання владою або службовим
становищем, вчинене працівником правоохоронного органу, що карається
позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років та з конфіскацією майна.

До наведеного слід додати, що у Особливій частині Кримінального закону
України законодавцем закріплено більше ніж 70 норм (ч. 2 ст. 149, ч. 1
ст. 154, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 176, ч. 1 ст. 211, ч. 2
ст. 256, ст. 423 та інші) [2], в диспозиціях яких вказано на вчинення
злочину з використанням службового становища, що також є позитивним
моментом для захисту прав і свобод та законних інтересів людини і
громадянина, юридичних осіб у різних правовідносинах з службовими
особами та сферах діяльності. Наприклад, у ч. 3 ст. 176 КК України
встановлена кримінальна відповідальність за порушення авторського права
і суміжних прав, вчинене службовою особою з використанням службового
становища щодо підлеглої особи. Стаття 364 КК України [2]
співвідноситься з наведеними та подібними іншими статтями як загальна і
спеціальна норма. Таким чином, вона має застосовуватись на всі можливі
випадки зловживань службових осіб, коли відповідно відсутня спеціальна
кримінально-правова норма.

Вочевидь, що зазначені зміни стали додатковим важелем
кримінально-правового характеру для дотримання службовими особами
принципу діяти лише в межах своєї компетенції і в передбачений
Конституцією України та законами спосіб. Водночас зміст диспозиції ст.
364 КК України [2], а також практика її застосування (зокрема, судова)
свідчить про певну недосконалість даної статті, яку буде розглянуто
окремим розділом.

2. Кримінально-правова характеристика злочину зловживання владою або
службовим становищем

Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих
мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб,
використання службовою особою влади чи службового становища всупереч
інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом
правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи
громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, — карається
виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до
шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,— караються
позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони
вчинені працівником правоохоронного органу, — караються позбавленням
волі на строк від п’яти до дванадцяти років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років та з конфіскацією майна.

Примітка: 1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово
здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи
тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від
форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих
чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі
обов’язки за спеціальним повноваженням [16, с.261].

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без
громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цю примітки.

3. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367 [2], якщо вона полягає у
заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і
більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364-367 [2], якщо вони полягають у
заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят
і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за
наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності: 1) використання
службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам
служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших
особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими
діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих
громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам
юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про
відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 [2].

Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1)
зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим
становищем, що завдало істотної шкоди.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою
особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх
прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для
виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може
як представник влади, так і службова особа, яка виконує
організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також’ має владні
повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання
службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей,
пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це
більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки
використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні
права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність
взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка
виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при
зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим
становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими
нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і
наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її
загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа
не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим
нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу
на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар,
викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави
взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи
або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам
держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на
шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств,
установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч
інтересам служби.

Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних
положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно
для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю
конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою об’єктивної сторони
складу злочину, передбаченого ст. 373 [2], є наявність причинного
зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною
шкодою.

2. Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише
службова особа. Про поняття службової особи див. коментар, викладений у
Загальних положеннях до цього розділу.

3. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або
змішаною формою вини.

Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є
обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і
підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме
таких спонукань.

Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом
зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну
матеріальну вигоду (отримати майно, майнові права, звільнитися від
особистих майнових витрат тощо).

Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим
становищем полягають у прагненні отримати вигоду немай-нового характеру,
обумовлену такими спонуканнями, як кар’єризм, заздрість, протекціонізм,
бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні
якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність і т. п. Інші
особисті інтереси можуть проявитися і у зв’язку з бажанням помститися
кому-небудь, отримати перевагу у недобросовісній конкурентній боротьбі
та ін. Наприклад,, почуття кар’єризму спонукає службову особу вчинити
дії, які можуть задовольнити її прагнення просунутись по службі, що
об’єктивно не відповідає досвіду, знанням, моральним якостям цієї особи.

Інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі, що не охороняються у
даному випадку законом. Прагнення їх задовольнити, є своєрідним
аморальним мотивом службової особи. Таке бажання може збігатися,
наприклад, з негативним розумінням кар’єризму, наведеним вище, якщо
кар’єра залежить від третьої особи, або проявитися у незаконному наданні
послуг, переваг родичу, знайомому, звільненні їх віл передбачених
законом обов’язків, догідництві перед начальником і тощо. Третіми
особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової
особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, ЇІкі належать
їй за посадою, або пов’язаними з посадою можливостями.

4. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків [2, ч.2
ст.364], а особливо кваліфікуючою — вчинення його працівником
правоохоронного органу [2, ч.3 ст.364].

3. Особливості злочину перевищення влади або службових повноважень

Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення
службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи
повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом
правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським
інтересам, або інтересам юридичних осіб, — карається виправними роботами
на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або
позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років [15, с.196].

Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося
насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають
особисту гідність потерпілого, діями,— карається позбавленням волі на
строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони
спричинили тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від
семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3 об’єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення
влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної
шкоди.

Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або
службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи
інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому
полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або
службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її
повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам
служби. На відміну від загального складу зловживання владою або
службовим становищем [2, ст.364], перевищення влади або службових
повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону
характеризує лише вчинення службовою особою дії.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні
повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час
виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за
межі цих повноважень.

Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка не має
владних функцій і виходить під час виконання своїх
адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії
службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку
перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні
повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Судова практика виходить з того, що як перевищення влади або службових
повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої
службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства;
б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути
здійснені лише колегіальне; в) вчинення дій, які дозволяються тільки в
особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком
проведення, — за відсутності цих умов; г)
вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину,
передбаченого ст. 365 [2], лише у випадку вчинення службовою особою дій,
які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний
вихід службової особи за межі наданих повноважень слід розуміти як
відкритий, очевидний, ясний для всіх, у І.ч. для винного, безсумнівний,
відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою
особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію
цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями [13, с.254].

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні,
повинні бути передбачені відповідним нормативне—правовим актом: законом,
декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією,
правилами тощо. Якщо з’ясується, що службова особа діяла в межах своїх
службових повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365
[2].

Можливі випадки, коли службова особа, хоча й виходить за межі наданих їй
повноважень, робить це у зв’язку з надзвичайними обставинами, коли
затягування часу для одержання спеціального дозволу потягло б тяжкі
наслідки. Якщо дії такої службової особи в умовах надзвичайних обставин
нормативно-правовими актами не врегульовані, вчинене необхідно
розглядати з урахуванням положень про крайню необхідність або
виправданий ризик.

Для застосування ст. 365 необхідно, щоб дії винної службової особи були
зумовлені її службовим становищем і перебували у зв’язку із службовими
повноваженнями щодо потерпілого. За відсутності такого зв’язку дії
винного підлягають кваліфікації за статтями КК, що передбачають
відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, власності,
громадського порядку та моральності тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння
істотної шкоди. Про поняття цієї ознаки див. коментар, викладений у
Загальних положеннях до цього розділу. Момент закінчення злочину,
передбаченого ст. 365, пов’язується з настанням істотної шкоди.

Суб’єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише
службова особа.

Якщо злочини, передбачені відповідними статтями Особливої частини КК
(зокрема, ст. ст. 371, 372, 373, 424 [2]), являють собою спеціальні види
перевищення влади або службових повноважень, відповідальність за них
можуть нести лише точно вказані у цих випадках службові особи
(спеціальні суб’єкти). Кваліфікація дій виконавців і співучасників
зазначених злочинів ще й за ст. 365 [2], можлива лише за наявності
реальної сукупності діянь.

4. Проблемні моменти щодо законодавчого визначення зловживання владою
або службовим становищем

Відповідно до ст. 364 КК України до кримінальної відповідальності за
зловживання владою або службовим становищем може притягатись лише
службова особа (спеціальний суб’єкт).

Визначення поняття “службової особи” дається у частинах 1, 2 примітки до
ст. 364 КК України [2], відповідно до якої службовими особами є особи,
які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а
також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи
організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з
виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських
обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Крім того, службовими особами в КК України, на відміну від КК УРСР (1960
р.), також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують
вказані обов’язки. Аналогічні положення також відображено у п. 1
постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах
про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5 [7].

Водночас у ст. 2 Закону України “Про державну службу” [4] дається дещо
інше визначення схожого терміна “посадова особа”. Так, посадовими
особами визначаються керівники та заступники керівників державних
органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або
іншими нормативними актами покладається здійснення
організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Як видно, виконання консультативно-дорадчих функцій службовою особою в
КК України не передбачено. Крім того, КК України визначає службовими
осіб, які посідають відповідні посади на підприємствах, в установах та
організаціях незалежно від форм власності, а ст. 2 Закону “Про державну
службу” [4] недвозначно обмежує коло посадових осіб “державними
службовцями”.

Не виникає сумнівів, що практичне застосування мають норми КК України,
оскільки це безпосередньо зазначено у примітці до ст. 364 КК України
[2]. Хоча, існуюче різне адміністративно-управлінське та
кримінально-правове тлумачення термінів “службова особа” та “посадова
особа” призводить до певних проблем. По-перше, на “недержавних”
службових осіб (приватні підприємства, недержавні організації тощо)
покладається така ж кримінальна відповідальність, як і на державних
службовців. Натомість на відміну від останніх “недержавні” не наділені
такими правами (ст. 11 Закону “Про державну службу” [4]), як право на
соціальний та правовий захист відповідно до свого статусу, право на
отримання відповідної інформації від державних органів та недержавних
юридичних осіб та інші.

3/4

VUecUeththtcu?

E

?Т?Т?tu?

E

??????????одночасно „посадова особа органу державної податкової служби”,
“посадова особа податкової міліції”, „службова особа податкової
міліції”. Стаття 25 цього Закону має назву “Відповідальність посадових і
службових осіб податкової міліції”. А от Закон України „Про державну
службу” [4] вживає поняття „посадова особа” та „державний службовець”.
Виникає логічне запитання, чи є суб’єктом злочину за ст. 364 КК України
[2], наприклад, посадова особа або державний службовець. У
кримінально-правовому аспекті дані поняття категорично не можна
тлумачити як “службова особа” за аналогією. Адже відповідно до положень
ч. 4 ст. 3 КК [2] України застосування закону про кримінальну
відповідальність за аналогією заборонено. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 62
Конституції України [1] обвинувачення не може ґрунтуватися на
припущеннях (зокрема, про те, що та чи інша особа є не посадовою, а саме
службовою особою). Усі сумніви щодо доведеності вини особи, кваліфікації
її діяння тлумачаться на користь обвинуваченої особи. Таким чином,
законодавцю слід закріпити єдине поняття “службова особа”, яке буде мати
ідентичний зміст у законах. Лише у цьому випадку можна буде говорити про
законність притягнення до кримінальної відповідальності не службових, а
посадових осіб чи державних службовців.

Наразі наведені неоднозначні тлумачення терміна „службова особа”
породили неоднозначне розуміння цього поняття, що, між іншим, призводить
до проблем і у судовій практиці, коли один суд певну категорію
працівників визначає службовими особами і засуджує за службовий злочин,
а інший – ні.

Так, Білогірським районним судом Автономної Республіки Крим були визнані
службовими особами і засуджені за хабар два контролери енергонагляду,
які отримали хабарі за приховування розкрадання електроенергії. Водночас
Нововолинський міський суд Волинської області не визнав службовою особою
контролера філіалу “Волиньобленерго”, який також одержав хабара за
аналогічну бездіяльність. При цьому суд ураховував, що відповідно до
Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників,
контролери підрозділів та служб енергонагляду
адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих обов’язків
не виконують, правом прийняття рішень, обов’язкових для виконання
фізичними або юридичними особами не наділені.

Ситуація набула свого апогею, коли відповідне офіційне тлумачення
примітки до ст. 364 КК України [2] у зазначеному аспекті було надано
Конституційним Судом України. При цьому навіть у Конституційному Суді
України не було єдиної думки (Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним зверненням громадянина Гулеватого Олександра
Івановича про офіційне тлумачення частини другої ст. 164 Кримінального
кодексу України 1960 р. (справа про службових осіб підприємств, установ
та організацій) від 30 жовтня 2003 р. № 18-рп/2003). Так, у своєму
конституційному поданні громадянин Гулеватий О.І. вважав, що “слідчі та
судові органи неоднозначно тлумачать закон про визначення поняття
службової особи, яка може бути суб’єктом службового злочину за станом на
1991–1994 рр.”. Результатом цієї неоднозначності стало, на його думку,
безпідставне визнання його суб’єктом службових злочинів, що призвело до
незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності. Як
приклад неоднозначного тлумачення і застосування в судовій практиці ст.
164 КК УРСР (1960 р.) громадянин Гулеватий О.І. також наводив протилежні
вироки в аналогічних справах.

В аспекті звернення Конституційний Суд України вирішив, що поняттям
“службова особа” охоплювалися службові особи підприємств, установ,
організацій, зокрема комерційних банків, незалежно від форми власності
[17, с.318].

Однак окрему думку у даній справі виклав суддя Конституційного Суду
України Вознюк В.Д., зазначаючи, що у Рішенні суд дав розширювальне
тлумачення терміна “службова особа”, і наголошуючи на тому, що з таким
висновком в аспекті конституційного звернення погодитись не можна. Ще у
ч. 1 ст. 6 КК УРСР (1960 р.) було закріплено, що злочинність і караність
діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.
Тому суб’єктом службових злочинів до внесення змін до ч. 2 ст. 164 КК
УРСР (1960 р.) Законом України від 28 січня 1994 р. № 3888-12 службові
особи підприємств, установ та організацій колективної і приватної форм
власності не могли бути, оскільки такі підприємства, установи та
організації до громадських законодавцем не віднесені.

Слід зазначити, що формулювання диспозиції тієї чи іншої статті КК
України, що визначає відповідне діяння як злочин, містить у собі набір
ознак, за наявності яких і можливе притягнення до кримінальної
відповідальності. За відсутності хоча б однієї такої ознаки (час, місце,
обстановка, особливості суб’єкта злочину, мотив вчинення злочину,
істотна шкода тощо), діяння автоматично не можна вважати злочином.

Диспозиція ст. 364 КК України [2], як і диспозиція попередньої до неї
ст. 165 КК УРСР (1960 р.), передбачає зловживання владою або службовим
становищем всупереч інтересам служби. Натомість дати чітку і однозначну
відповідь на запитання, що на сьогодні означає вживане законодавцем
формулювання “всупереч інтересам служби” доволі складно. Законодавство
України не містить посилань з цього приводу, що, при використанні добре
побудованої аргументації дозволяє обмежити застосування положень ст. 364
КК України, позаяк дана ознака, як це безпосередньо випливає з
диспозиції цієї статті, є обов’язковою для кваліфікації діяння як
зловживання владою або посадовим становищем [17, с.319].

У одному з науково-практичних коментарів до КК України зазначається, що
поняття “інтереси служби” не можна тлумачити вузьковідомчо. Воно має
поєднуватись з суспільними інтересами. Тому дії, продиктовані, так би
мовити, “турботою” про свою установу чи підприємство і вчинені за
рахунок загальнодержавних інтересів або на шкоду інтересам інших
організацій складають службове зловживання.

Дозволю собі вважати сумнівним наведене тлумачення поняття “інтереси
служби”. Наприклад, усупереч інтересам якої служби директор приватного
підприємства може зловживати? Він нікому не служить, а працює в
інтересах підприємства. А якщо ж підходити з позиції служби як
організації, то своєї служби у нього (крім, хіба що служби охорони)
немає. А те, що діяльність його підприємства не завжди буде співпадати з
інтересами інших служб (державної, податкової, контрольно-ревізійної,
юридичних служб підприємств-конкурентів на ринку), є абсолютно
об’єктивним і нормальним явищем.

Отже, на мій погляд, вживане формулювання “всупереч інтересам служби”
наразі продовжує залишатись рудиментом ст. 165 КК УРСР (1960 р.) –
кримінального закону радянського періоду і в умовах сьогодення його
необхідно замінити на більш конкретне, правильне і сучасне формулювання.
Так, вирішити існуючий архаїзм змогла б, наприклад, диференціація
кримінальної відповідальності за зловживання, з однієї сторони, у сфері
державної влади, державної служби і служби в органах місцевого
самоврядування, а з іншої – у сфері інтересів служби у комерційних та
інших організаціях, як це передбачено в Кримінальному кодексі Російської
Федерації.

Для того щоб притягнути винну службову особу до кримінальної
відповідальності за зловживання владою або службовим становищем,
необхідно передусім встановити її компетенцію – коло обов’язків та прав
і лише після цього робити висновки щодо того, чи було зловживання з її
боку. Для цього слід звертатись до нормативно-правових актів, що
регулюють діяльність тієї чи іншої службової особи, її службових
інструкцій.

Часто визначення компетенції конкретної службової особи є непростим
явищем. По-перше, може бути не достатньо чітко визначений обсяг
компетенції (неоднозначні чи абстрактні формулювання), а по-друге,
нормативно-правові акти почасти не відповідають один одному. Практичний
приклад – інструкція або інший відомчий акт, який “сам для себе”
затвердив той чи інший орган державної влади, надає йому більше прав (а
отже, і більшу компетенцію), ніж закон. При цьому у всіх випадках
службові особи керуються саме приписами інструкції, а не закону,
мотивуючи лише одним, проте, всім відомим своєю універсальністю
аргументом “наказ начальника – найважливіший наказ”.

І таких прикладів чимало. Звернімося до класичного – визначення
компетенції службових осіб ДПА України. Так, на сьогодні продовжує
існувати згубна, на мій погляд, практика, коли податкові інспекції
нараховують і стягують до бюджетів та державних цільових фондів пеню за
порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності
як податкове зобов’язання, фактично керуючись підпунктами 2.2, 2.5
Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій
органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України
від 17 березня 2001 р. № 110 зі змінами та пп. 2.6 Порядку направлення
органами державної податкової служби України податкових повідомлень
платникам податків, затвердженої наказом ДПА України від 21 червня
2001 р. № 253 зі змінами.

Даними відомчими актами ДПА України визначено, що податкове зобов’язання
– це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних
цільових фондів відповідну суму… пені за порушення термінів розрахунків
у сфері зовнішньоекономічної діяльності…, а податкове
повідомлення-рішення – це рішення керівника податкового органу (його
заступника) щодо обов’язку платника податків оплатити донараховану суму…
застосованих штрафних фінансових санкцій (зокрема, пені за порушення у
сфері зовнішньоекономічної діяльності).

Однак Закон України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами
та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. № 2181-III, на
підставі якого (а не Інструкції) в силу Основного Закону мають діяти
податкові органи, не містить визначення „податкового
повідомлення-рішення” і не надає податковим органам права нараховувати
платникам податків пеню за порушення термінів у сфері
зовнішньоекономічної діяльності та приймати щодо цього податкове
повідомлення-рішення. У пп. 1.9 ст. 1 „Визначення термінів” Закону
№ 2181-ІІІ дається лише визначення “податкового повідомлення”, зміст
якого є іншим (ніж “податкового повідомлення-рішення” у відомчих актах
ДПА України). Відповідно до пп. 2.1.4 п. 2.1 ст. 2 Закону № 2181-ІІІ
податковий орган є контролюючим лише “стосовно податків і зборів”
(обов’язкових платежів), проте, не пені за порушення термінів
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Таким чином, має
місце невідповідність даних відомчих актів закону, що, разом з іншими
проблемами, також утруднює визначення компетенції відповідних службових
осіб.

Крім того, у чинному законодавстві України існують і більш
парадоксальніші ситуації. Так, стаття 9 Закону “Про державну службу” [4]
зазначає, що правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради
та його заступників, народних депутатів України, прем’єр-міністра
України, Голови та суддів Верховного Суду України тощо регулюється
Конституцією України та спеціальними законами. Зазначені спеціальні
закони, які б регулювали правовий статус багатьох із зазначених
службових осіб наразі не прийняті. Погодьтесь, що норм Конституції
України про правовий статус голови уряду або парламенту явно недостатньо
для повного визначення їх компетенції.

Висновки

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

Згідно ст. 364 ККУ зловживання владою або службовим становищем – це
умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в
інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового
становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну
шкоду/тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам
окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам
юридичних осіб.

Суб’єктом даного злочину, тобто особою, що зловживає владою або
службовим становищем, може бути лише службова особа.

Під зловживанням владою розуміють умисне використання службовою особою,
яка наділена владними повноваженнями згідно до нормативно-правових та
внутрішньо-розпорядчих документів, всупереч інтересам служби, своїх прав
щодо пред’явлення вимог, прийняття рішень, обов’язкових для виконання
громадянами, підприємствами. Зловживати владою може будь-яка службова
особа (органу виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства),
що має владні повноваження, щодо своїх підлеглих працівників.

Під зловживанням службовим становищем розуміють умисне використання
службовою особою всупереч інтересам служби, свого службового положення.
Зверніть увагу, не владними повноваженнями, які наданні йому
нормативно-правовими та внутрішньо-розпорядчими документами, а саме
службовим становищем.

Чіткого роз’яснення для розмежування владних повноважень і службового
становища, в законодавстві не вказано. На наш погляд, дана межа
встановлюється в кожному випадку індивідуально. Виходячи не тільки з
законодавчих документів, але й внутрішніх документів підприємства.
Обов’язковими умовами для притягнення до кримінальної відповідальності
за ст. 364 має бути:

1. Взаємозв’язок між повноваженнями службової особи і її діяннями (в
т.ч. незаконними) або бездіяльністю. При даних порушеннях (див. вище)
службова особа у різних формах повинна намагатися використати свої
службові повноваження, передбачені законодавством, установчими
документами підприємства, наказами та іншими локальними документами
підприємства з метою отримання для себе матеріальних або нематеріальних
благ.

2. Суперечність дій службової особи інтересам служби, під чим
розуміється, що службова особа ігнорує покладені на неї обов’язки та
службові інтереси, здійснює діяння, що суперечить її обов’язкам . Під
інтересами служби розуміють інтереси держави3 взагалі, інтереси
відповідного підприємства, що не суперечать загальнодержавним інтересам.
Тому дії такої особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду
загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, також можуть
визнаватися всупереч інтересам служби.

3 Під інтересами держави розуміють отримання від підприємств (громадян)
податків, зборів та платежів, що встановлені нормативним документами і
інших надходжень (штрафи, пеня і т.д.), перерозподіл даних коштів між
загальнодержавними заходами (оборона, медицина, соціальні заходи і
т.д.).

Ст. 364 ККУ передбачено, що зловживання владою або службовим становищем
вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в
інтересах третіх осіб. В даних випадках завжди розуміють прагнення
службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем
отримати незаконну вигоду. При цьому для визнання:

корисливих мотивів – винагорода повинна бути матеріального характеру
(кошти, майно, майнові права).

інших особистих інтересів – винагорода повинна бути нематеріального
характеру (кар’єрний розвиток, підтримання ділових, дружніх стосунків,
бажання помститися тощо).

інтересів третіх осіб – винагорода повинна бути в матеріальній формі,
або в нематеріальній формі третім особам, що можуть бути родичами або
знайомими службової особи. Поняття “треті особи” не обмежується особами,
з якими службова особа перебуває в родинних чи близьких стосунках.
Третьою особою може бути будь-яка особа, на користь якої службова особа
зловживає владою або службовим становищем з будь-яких причин.

Зловживання владою або службовим становищем, так як і отримання хабарів,
на перший погляд, мало стосується бухгалтера безпосередньо як суб’єкта
злочину. Найчастіше, бухгалтери виступають в ролі потерпілих від
державних службовців, які зловживають як владою, так і службовим
становищем. Але все-таки не поодинокі випадки, коли бухгалтер, а частіше
– головний бухгалтер, проходить як обвинувачений/підсудний по справах по
зловживанню владою або службовим становищем. Розглянемо все ж, як
головний бухгалтер може позловживати владою/службовим становищем.

Які повинні бути наслідки від вчиненого злочину та відповідальність за
злочин за ст. 364 ККУ?

Головною умовою для притягнення службової особи до кримінальної
відповідальності має бути заподіяння істотної шкоди або спричинення
тяжких наслідків інтересам громадян або державним чи громадським
інтересам, або інтересам юросіб. Під істотною шкодою розуміється шкода,
яка в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів
громадян. Під тяжкими наслідками розуміють шкоду, яка в 250 і більше
разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Тобто, істотна
шкода – 1700-4249,99 грн., тяжкі наслідки – 4250 і більше.

Вчинення діяння, за умови заподіяння істотної шкоди, карається:

1. виправними роботами терміном до 2 років;

2. арештом терміном до 6 місяців;

3. позбавленням волі терміном до 3 років, із позбавленням права обіймати
певні посади;

4. позбавлення права займатися певною діяльністю терміном до 3 років.

У випадку, якщо діяння спричинило тяжкі наслідки, то настає кримінальна
відповідальність у вигляді:

1. позбавлення волі терміном від 5 до 8 років з позбавленням права
обіймати певні посади;

2. позбавлення права займатися певною діяльністю терміном до 3 років.
Більш суворе покарання передбачене за зловживання владою або службовим
становищем, якщо вони вчиненні працівником правоохоронного органу.

Акцентую увагу на такому виді покарання як арешт, оскільки в попередніх
уроках даний вид не розглядався. Кримінальне покарання “арешт” полягає в
триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється терміном від 1
до 6 місяців. Фактично арешт являє собою різновид позбавлення волі на
короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від
суспільства. Ст. 60 ККУ передбачено, що арешт не застосовується лише до
осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей
віком до 7 років. В той же час, позбавлення волі не застосовується до
неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до
чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку,
військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої
групи.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К.,
2002., с. 921

Не людина для держави, а держава для людини – така ідеологія чинної
Конституції України. За будь-якої “колізійності інтересів” людини і
держави превалювати мають інтереси людини. А отже, потрібно виходити із
віддання переваги інтересам фізичної особи.

Стаття 364 КК України за своєю назвою та змістом має бути дієвим
кримінально-правовим важелем проти зловживань службових осіб і
дотримання конституційних принципів. Отже, водночас з деякими
встановленими у ній позитивними моментами, вдосконалення даної статті, а
також узгодженість чинного законодавства України щодо поняття „службова
особа” є нагальною потребою сьогодення.

Адже залежно від того, як службові особи різних категорій, рангів та
класів будуть виконувати свої обов’язки, таким і буде обличчя України в
очах її громадян, міжнародної спільноти загалом.

Список використаних джерел

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року, №254/96-ВР.

Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341—ІІІ.

Кримінально-процесуальний Кодекс України (Затверджений Законом від
28.12.60 ВВР, 1961, N 2 ст. 15). В редакції закону N 488-IV ( 488-15 )
від 06.02.2003.

Закон України „Про державну службу” 16 грудня 1993 року // Закони
України. – Т.6. – К., 1996.

Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // Закони
України. – Т.6. – К., 1996.

Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму
Верховного Суду України від 26.04.2002 р. №5.

Постанова ПВС № 4 від 28 червня 1991 р. “Про практику застосування
судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від
суспільна небезпечних посягань”.

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р.”Про судову практику в справах про
злочини проти життя і здоров’я людини”.

Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України.
Особлива частина: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид.
Паливода А.В., 2002. – 292 с.

Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М., 2000.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.:Атіка, 2002. – 640 с.

Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова,
В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – К., Юрінком Інтер, 2002. – 496 с.

Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Наук. ред. Клименко
В. А. та Мельник М. І. – К., Правові джерела, 2002. – 432 с.

Мельник М.І. Хабарництво: Загальна характеристика, проблеми
кваліфікації, удосконалення законодавства. – К., 2000.

Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. –
К.,: Атака, 2001.

Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. 2-ге вид.,
// Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.

Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня
2001 року // За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон,
А.С.К., 2003. – 1104 с.

Тертишник В.М Науково-практичний коментар до Кримінально –
процесуального кодексу України. – К.: АСК., 2002. – 1056 с.

Кримінально-процесуальне право України / За ред. В.М.Тертишник. – К.:
А.С.К., 2003.- 1163 с.

Задача 1.

Шилов займався підробкою і збутом цінних паперів ТОВ “КРОК”.

Після порушення кримінальної справи до Шилова було застосовано такий
запобіжний захід, як взяття під варту. Під час допиту Шилов порвав
протокол допиту, ображав слідчого райвідділу внутрішніх справ.

Кваліфікуйте дії Шилова.

Відповідь:

Дії Шилова треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 224 КК України -Виготовлення,
збут та використання підроблених недержавних цінних паперів.

За те, що Шилов порвав протокол допиту і ображав слідчого він
кримінальної відповідальності нести не буде.

Об’єктом злочину визнається встановлений порядок виготовлення та обігу
недержавних цінних паперів, нормальне функціонування ринку цінних
паперів в Україні.

Предметом злочину є недержавні цінні папери. До таких паперів можуть
бути віднесені, зокрема, акції, облігації підприємств і місцевих позик,
ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі.

Не є предметом цього злочину сертифікат цінних паперів, виписка з
рахунку у цінних паперах та інші подібні документи (зокрема, виписки з
рахунків депозитарного обліку, виписки із реєстрів власників іменних
цінних паперів), підроблення яких може кваліфікуватись за статтями 358
або 366.

Цінним папером визнається документ встановленої форми з відповідними
реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає
Взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та
Передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також
Можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам
(ч. 1 ст. 194 ЦК 2003 р.). У цивільному обороті можуть брати участь,
зокрема, такі групи цінних паперів: пайові, боргові, похідні,
товаророзпорядчі.

З об’єктивної сторони злочин полягає у: 1) виготовленні підроблених
недержавних цінних паперів; 2) їх збуті; 3) використанні таких цінних
паперів іншим чином.

Виготовлення підроблених цінних паперів означає як повне створення
документів, які із зовнішнього боку значною мірою нагадують справжні
цінні папери, так і фальсифікацію останніх. У тому разі, коли цінний
папір існує у бездокументарній формі, тобто у вигляді здійсненого
зберігачем облікового запису, який підтверджує право власності на цінний
папір, підробленням у плані відповідальності за ст. 224 треба визнавати
відкриття фіктивного рахунку у цінних паперах депозитарієм, а також
внесення перекручених відомостей до рахунків у цінних паперах, що їх
ведуть Депозитарії та зберіганні цінних паперів. Вказані дії потребують
додаткової кваліфікації за ст. 361.

Використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів означає
вчинення з такими предметами різноманітних (за винятком збуту) дій, у т.
ч. пов’язаних з отриманням певних прав, пільг, переваг або із
звільненням від обов’язків (наприклад, використання цінних паперів як
засобу платежу чи предмета застави, внесення їх як внеску до статутного
фонду господарського товариства, реалізація прав акціонера).
Використання підроблених недержавних цінних паперів для незаконного
заволодіння чужим майном потребує додаткової кваліфікації за ст. 190.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Обов’язковою ознакою виготовлення недержавних цінних паперів є мета
збуту або використання.

Задача 2.

Громадянин Спірін придбав у магазині фінський ніж.

Під час повернення додому його затримали працівники міліції і вилучили
ніж. Експертиза визнала ніж холодною зброєю. Адвокат вимагав кримінальну
справу закрити, обґрунтовуючи це вільним продажем ножа і відсутністю
будь-якого злочинного умислу в Спіріна.

Яке рішення повинен прийняти слідчий?

Відповідь:

З умови задачі зрозуміло, що гр-нин Спірін придбав фінський
ніж у магазині без належного дозволу, який він був повинен оформити в
дозвільній системі, згідно існуючих правил : (Регулюється – Положенням
про дозвільну систему, затвердженою постановою Кабінету Міністрів
України від 12 жовтня 1992 р. № 576 з наступними змінами, Iнструкцією
про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та
використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв
вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи
аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної
дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових
матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України
від 21 серпня 1998 р. № 622; зі змінами, внесеними наказом від 13 квітня
1999 р. № 292), Наказом Державного комітету України з питань
регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ
України від 21 березня 2001 року N 53/213 “Про затвердження Ліцензійних
умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту
вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної
зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100
метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї,
холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і
швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійних умов
провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів,
заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального
захисту, активної оборони “ та іншими нормативними актами.

Тобто його дії треба кваліфікувати за ч.2 Ст.263 КК України.

Слідчий повинен закінчити розслідувати цю кримінальну справу і
направити її з обвинувальним висновком до суду так як підстав для її
закриття не має.

Об’єктом злочину є громадська безпека.

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263, є: 1) кинджали; 2)
фінські ножі; 3) кастети; 4) інша холодна зброя.

Кинджали та фінські ножі – вид холодної зброї колюче-ріжучої дії.
Характеризуються наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження ножа
в тіло, та клинка специфічної форми: кинджала – довгого, вузького,
заточеного з обох боків, такого, що звужується до кінця,
гостроконечного; фінський ніж («фінка») — короткого, товстого,
заточеного з одного боку, такого, що звужується з одного боку,
наприкінці вигнутого гострим боком.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у незаконному вчиненні хоча б
одного із таких діянь: носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні,
ремонті, передачі, збуті відповідних предметів.

Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної
мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових
пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями
щодо їх переміщення, транспортування особою безпосередньо при собі (в
руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим
умислом. Мотив і мета в даному випадку на кваліфікацію не впливають, а
можуть впливати лише на призначення покарання: як пом’якшуючі або
обтяжуючі його. Відповідно до ч.2 Ст.66 КК мотиви, що не носять низького
характеру, можуть враховуватися судом як такі, що пом’якшують покарання,
наприклад, захист від суспільно небезпечного посягання та інше.

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 33

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020