Клінічні прояви психічної норми і патології

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Клінічні прояви психічної  норми і патології»

 

ПЛАН

 

Вступ

1. Поняття норми і патології в сучасній психології. Основні підходи до
дихотомії «норма — патологія»

2. Критерії психічного здоров’я. Психічна норма

3. Принципи розмежування психологічних феноменів і психопатологічних
симптомів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Пристосування людей до навколишнього природного і соціального середовища
суто індивідуальне. Більшість людей справляється з цим завданням. Але
деякі індивіди, занадто «крихкі» або погано підготовлені до життя, не
можуть адекватно сприймати і вирішувати виникаючі проблеми. У них
відзначається аномальний розвиток і неадаптивна поведінка.

На всіх етапах суспільного розвитку люди намагалися виявити причини
такої поведінки, яка «не входить у певні рамки». Так, у давнину, середні
століття і, навіть, пізніше психічне нездоров’я (божевілля) вважалося
наслідком одержимості бісом, присутністю «злого духу», яких слід було
виганяти з допомогою заклинань і жорстокої поведінки. Історія містить
величезну кількість фактів, коли «відьом» і «чаклунів» заковували в
кайдани, тримали у в’язницях, спалювали на вогнищі, закидали камінням,
віддавали на «розтерзання» розбурханому натовпові: і тільки в кінці
XVIII ст. французький лікар Ф. Пінель зажадав ставитися до «божевільних»
як до психічно хворих людей. Цей гуманний акт і відкрив еру психіатрії.

До недавнього часу саме психіатрія займалася вивченням і описом
психічних особливостей людей, поведінка яких не вкладалося в
загальноприйняті рамки нормального. Саме лікарі-психіатри дали подібні
описи крайніх варіантів норми, слабо виражених (прикордонних з нормою)
хворобливих змін психіки людини, а також яскраво виражених психічних
хвороб, симптоми яких укладалися в ті чи інші синдроми.

Психологи займалися переважно дослідженням психіки здорових людей.
Однак, в даний час вже ні в кого не виникає сумнівів в розмитості меж
між «нормою» та «патологією».

Розгляд проблеми співвіднесення особливостей «психологічної норми» і
«психічних відхилень», досить широко представленої в сучасних наукових і
практико-орієнтованих публікаціях, свідчить про те, що вона поки ще
далека від вирішення через свою надзвичайну складність. Її вирішення
ускладнює і недостатня вивченість сутності психіки людини та принципів
її організації, наявність великого спектру теоретико-методологічних
підходів до розуміння особистості людини, змісту і меж «нормального» і
«аномального» в психіці і т.д. Однією з найбільш значимих теоретичних і
практичних проблем сучасної клінічної психології є проблема
діагностична. Суть її полягає у виробітку об’єктивних і достовірних
критеріїв діагностики психічних станів людини і кваліфікації їх як
психологічних феноменів або психопатологичних симптомів.

1. Поняття норми і патології в сучасній психології. Основні підходи до
дихотомії «норма — патологія»

На сьогоднішній день в психології все ще не існує єдиного уявлення про
норму. Одним з провідних джерел запозичень у психології є понятійний
апарат медицини, зокрема, психіатрії. У психіатрії поняття «норми»
традиційно існує у вигляді дихотомії «норма — патологія».

Вперше питання про норму виник в тих областях психіатрії та психології,
які мали справу з так званими прикордонними явищами, такими як
психопатії. Посиленню інтересу до проблеми норми та патології сприяв
психоаналіз З.Фрейда, який включив «психопатології повсякденного життя».
У 1908 році вийшла стаття Ганнушкіна «Постановка питання про межі
душевного здоров’я», в якій він вказав, що встановити прикордонну лінію
між нормальними і патологічними явищами практично неможливо, тому що між
здоров’ям і хворобою існує множинні різноманітні щаблі.

На сьогоднішній день Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ)
пропонує наступне визначення «норми»: норма — етичний стандарт, модель
поведінки, що розглядається як бажана, прийнятна і типова для тієї чи
іншої культури.

У сучасній науці виділяють кілька підходів до розуміння «норми».

Статистичний підхід. Найпоширенішим для багатьох психологів і психіатрів
є розуміння норми як чогось середнього, усталеного, не виділяється з
маси, як найбільш пристосованого, адаптованого до навколишнього
середовища. Як правило, чим рідше зустрічається та чи інша форма
поведінки, тим більша ймовірність, що її будуть сприймати як аномальну.
Бути нормальним означає бути, як всі, відповідати усередненому стандарту
(середньостатистичному нормативу) оцінки можливостей людини.

Приклад: МКБ10 — оцінка розумової відсталості по IQ.

Нижче 20 — глибока розумова відсталість

20-34 — виражена розумова відсталість

35-49 — помірна розумова відсталість

50-70 — легка розумова відсталість

71-84 — розумова відсталість близька до норми

85-114 — НОРМА

115-124 — інтелект вище норми

125-134 — високий інтелект

135 і вище — геній

Статистичні нормативи відносні, так як культурно обумовлені. Такий
підхід викликає давню критику, у тому числі і з боку психологів. Вони
справедливо вказують, що ототожнення нормальності з часто зустрічається
різко знижує уявлення про людський розвиток, зводячи його до рівня
пристосування до розхожим шаблонами поведінки. Французький психіатр К.
Кюльєр говорив, що «в той самий день, коли більше не буде
напівнормальних людей, цивілізований світ загине, загине не від надлишку
мудрості, а від надлишку посередності». Дійсно, статистично «нормальне»
суспільство не буде розвиватися і в підсумку загине. Отже, необхідні
варіації нормативу для розвитку суспільства.

Адаптаційний підхід. Бути нормальним означає бути пристосованим,
адаптованим. Цей підхід найбільш близький до цілісного погляду на
людину, що живе в умовах, що змінюються. При цьому соціальна адаптація є
звуженням пристосованості. Так, Домбровський вважав, що здатність
соціально адаптуватися до будь-яких умов і на будь-якому рівні свідчить
про нерозвиненість особистості.

Послідовники цього підходу розглядають норму і ненорму у зв’язку з
поняттям «адаптація». При цьому адаптація розуміється, по-перше, як
динамічну рівновагу між організмом і середовищем, а по-друге, як
динамічну рівновагу між психічними процесами і діяльністю людини.

Для норми характерною ознакою є наявність життєвої мети; наявність
стійких структурних рис особистості в процесі її розвитку і тих рис, які
змінюються в процесі її розвитку.

У цілому норма і ненорма — це завжди процес, в ході якого особистість
досягає або не досягає свого функціонального оптимуму (оптимуму
психічного функціонування). Тобто, норма — процес досягнення особистістю
(біопсихосоціальною одиницею) функціонального оптимуму і динамічної
рівноваги в реалізації цілей самозбереження, розвитку і самореалізації.

Поняття «норми» зміщується до кордонів індивіда. Кожна людина
розглядається по відношенню до самого себе: яким він був, яким він став.
Таким чином, проблема норми зовсім знімається.

Культурно-релятивістський підхід. Не вирішує проблеми і підхід з позиції
культурного релятивізму. Згідно з ним, про норму і патології можна
судити лише на підставі співвідношення особливостей культури певних
соціальних груп, до яких належать досліджувані. Те, що цілком нормально
для однієї соціальної групи, для іншої буде виглядати як патологія.
Нормальне-то, що відповідає уявленням даної культури про норму.

Однак, як вважають окремі дослідники, при такому підході, принаймні, дві
обставини роблять неможливим однозначне визначення нормального і
патологічного поведінки: множинність соціальних відносин, «соціумів», до
яких належить будь-який індивід, і неоднорідність пропонованих кожним
таким соціумом вимог. Тому поведінка індивіда регулюється не єдиним
набором норм, а безліччю вимог, хоча і зв’язаних між собою, але не
співпадаючі і часом не погоджуються один з одним (вимоги сім’ї, робочого
колективу, соціального середовища, тощо). До того ж, існують
універсальні психічні розлади, наприклад, старече слабоумство, які не
залежать ні від культури, ні від рангу.

Психопатологічний підхід

Досить поширеним серед дослідників стало прийняття негативних критеріїв
норми. Відповідно до цього підходу норма розуміється, перш за все, як
відсутність будь-яких виражених патологічних симптомів. Якщо у людини
цих симптомів не виявляється, значить, він нормальний, значить, він
здоровий. Здоров’я визначається через нездоров’я, норма — через
аномалію. Таким шляхом йдуть багато дослідників за кордоном, які в своїх
тестах і анкетах виходять з уявлень і категорій, запозичених з
психіатрії, і на їх основі будують структуру як хворий, так і здорової
особистості. Однак не викликає сумнівів однобокість цього підходу.

Гуманітарний (гуманістичний) підхід

D

V

¤

¦

D

T

V

¤

¦

¦

????????????*?Оцінка норми самої по собі, не у відношенні патології, при
відсутності дихотомії «норма-патологія». Цей прямо протилежний підхід
описує критерії психічного здоров’я і намагається виділити те позитивне,
що несе в собі нормальна особистість. Широко ставиться питання про
здоров’я особистості як про деяке особливому надбанні, повноті, а не про
одного відсутності тих чи інших збитків і недуг.

Даний підхід тісно пов’язаний з теорією особистості. Норма — це людина
самоусовершенствующійся, самоактуализирующихся.

А. Маслоу пропонує наступні характеристики самоактуализирующихся
особистостей:

ефективне сприйняття реальності, стійкість до того, що сприймається;

прийняття себе, інших, природи; відсутність сорому, провини, тривоги;

безпосередність, простота, природність;

центрованість на цілі;

незалежність та наявність потреби в самоті від суєти;

автономія, тобто незалежність від культури й оточення; наявність
відповідальності за свою долю;

спокійне ставлення до соціальних заохочень;

свіжість сприйняття, відкритість нових вражень, вміння радіти життю;

вершинні переживання, стану підйому і екстазу;

глибокі міжособистісні відносини;

розмежування цілей і засобів;

філософське почуття гумору;

опір окультурення.

Фромм виділяє такі характерні риси норми:

продуктивна діяльність, тобто творення;

зв’язок людини із зовнішнім світом через емоції і переживання;

осягнення об’єктивної реальності своїм інтелектом;

усвідомлення власної неповторності при наявності зв’язку з ближніми і з
іншими людьми;

відсутність визнання ірраціональних авторитетів, але охоче
підпорядкування раціональним;

постійне відродження нормальної людини;

нормальна людина дивиться на життя як на найбільше з дарованих йому
благ.

2. Критерії психічного здоров’я. Психічна норма

Проблема визначення понять «хвороба-здоров’я», «норма-патологія», судячи
з історії питання, відноситься до вічних проблем. Багатовікове прагнення
розкрити змістовну сутність здоров’я і дати кількісну оцінку цієї
складної соціальної категорії поки що не мали успіху. У світовій
науковій літературі налічується близько 80 визначень поняття «здоров’я»
як сутнісного якості людини. Однак жодне з них не стало
загальноприйнятим перш за все тому, що не знайшло конкретної реалізації
в практиці.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) сформулювала критерії
психічного здоров’я:

— У людини має бути усвідомлення і відчуття безперервності, постійності
та ідентичності свого фізичного і психічного «Я».

— Почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях.

— Критичність до себе і своєї власної психічної діяльності і до її
результатів.

— Відповідність психічних реакцій силі і частоті середовищних впливів
соціальним обставинам і ситуацій.

— Здатність до самоврядування відповідно до соціальних норм, правил і
законів.

— Здатність планувати і реалізовувати власне життя.

— Здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих
ситуацій і обставин.

У цих критеріїв немає ієрархії і немає їх точної кількості. Їх межі
викреслюються інтуїтивно.

Продовжуючи розробляти проблему «психічної норми», ВООЗ описує рівні
психічного здоров’я:

Еталонне здоров’я (ідеальне) — повна адаптація індивіда, гармонійний
розвиток, позитивно представлені всі критерії психічного здоров’я, не
проглядається ймовірність психічних розладів.

Середньостатистичний рівень — стан показників психіки відповідає
популяцій з урахуванням статі, віку, соціального стану, соціокультурних
умов та іншого. На цьому рівні є ймовірність розладів поведінки та
психіки (кризи індивідуального розвитку).

Конституціональна рівень — пов’язаний з типологіями пристрої психіки і
тіла. На цьому рівні існує група ризику через статури.

Рівень акцентуацій — загострення особистісних рис характеру. В
результаті цього людина робиться уразливим.

Передхвороба — наявність окремих симптомів психічного розладу.

З вірогідністю у 92% такі симптоми, як головний біль, розлади сну,
стомлюваність, дратівливість, запальність, емоційна лабільність,
тривожність, можуть перейти в хворобу.

Братусь виділяє 3 рівня психічного здоров’я:

— Вищий чи індивідуально-виконавчий, тобто рівень реалізації діяльності;

— Особистісно-смислової;

— Психофізіологічний рівень (особливості нервових процесів).

Включеність людини в «ансамбль суспільних відносин у
співпідпорядкованості та ієрархії його складових» і рух людини до
самоздійснення в цій включеності — критерій норми (за Б. С. Братусеві).
У цьому підході домінує соціально-психологічний спектр параметрів норми.

3. Принципи розмежування психологічних феноменів

і психопатологічних симптомів

 

В даний час виділяється декілька основних принципів розмежування
психологічних феноменів і психопатологічних симптомів, що базуються на
феноменологічному підході до оцінки норми і патології.

Принцип Курта Шнайдера говорить: «У зв’язку з можливістю повної
феноменологічної подібності психічною хворобою (психопатологічним
симптомом) признається лише те, що може бути такий доведене».

Принцип «презумпції психічної нормальності». Суть його полягає в тому,
що ніхто не може бути визнаним психічно хворим до того, як поставлений
діагноз захворювання або ніхто не зобов’язаний доказувати відсутність у
себе психічного захворювання.

Для наближення теорії феноменологічної психології до повсякденного
практику виділяють чотири основних її принципи.

принцип розуміння;

принцип «епосі» або принцип стримування від судження;

принцип неупередженості і точності опису;

принцип контекстуальності.

Внаслідок природних труднощів на шляху діагностичного процесу
розроблений набір принципів-альтернатив. У його підставу закладені
принципи феноменологічного підходу в психології і психіатрії — кожне
цілісне індивідуальне психологічне переживання людини (феномен) повинно
розглядатися як багатозначне, що дозволяє розуміти і пояснювати його як
у категоріях психопатологічних, так і психологічних.

Виділяють декілька подібних принципів-альтернатив: хвороба-особистість, 
нозос-патос, реакція-стан-розвиток, психотичне-непсихотичне,
екзогенне-ендогенне-психогенне, дефект-одуження-хроніфікація,
адаптація-дезадаптація, негативне-позитивне, компенсація-декомпенсація,
фаза-приступ-епізод, ремісія-рецидів-интермісія,
тотальність-парциальність, типічність-атипичність,
патогенне-патопластичне, симуляція-дисимуляція-агравація.

Висновки

Отже, проблема визначення норми і патології — одна з центральних в
клінічній психології. Найчастіше знайомство з відхиленнями у розвитку
обмежується медичними сторонами, тоді як область аномалій ставить перед
психологами цілу низку питань, відповіді на які доводиться шукати вже за
межею самої психологічної науки — у філософії, етики, теології,
культурології, праві, та ін.

Під нормою в даний час розуміють прийняті в даному суспільстві на
певному етапі його розвитку правила і вимоги по відношенню до різних
параметрах проявів психічної активності людини. Дане поняття
суб’єктивно, воно залежить виключно від тих критеріїв, які прийняті у
представників даної культури в певну історичну епоху. Те, що вчора
вважалося ненормальним, завтра, можливо, буде здаватися нормальним, а
те, що нам видається неприйнятним, іноді дуже добре вписується в життя
інших народів. Наприклад, гомосексуалізм раніше вважався хворобою, а
тепер це норма; раніше пристрасть до азартних ігор вважалася здоров’ям,
тепер це хвороба.

Необхідно також розрізняти критерії, якими користуються інші люди,
визначаючи поводження дратівної чи що викликає у них подив людини як
«ненормальне», від тих критеріїв, якими при цьому користується сама ця
людина, характеризуючи, наприклад, свій стан, коли він не здатний
подолати власне розлад або навіть просто повідомити про нього.

Таким чином, в даний час однозначних показників аномального поведінки і
чітких меж норми не існує. Найчастіше це динамічні параметри. Психічно
ненормальним (аномальним) вважається поведінка, яка йде врозріз з
цінностями, звичками або думками більшості людей у ??суспільстві. Воно
буде здаватися тим неприйнятні, чим більше небезпеки представляє для
самої людини чи оточуючих.

Список використаної літератури

 

Братусь Б.С. Аномалії особистості. – М., Думка, 1988

Ганнушкіна П.Б. Вибрані праці. – М., Медицина, 1964

Дементьєва Н. Ф. Методологические вопросы психиатрии. — М., 1981. — С.
87-98.

Зейгарник Б. В. Патопсихология. — М.: Апрель Пресс, 1999. – 432 с.

Зейгарник Б.В. Патопсихологія. – М., изд-во МГУ, 1999

Короленко Ц. П., Галин А. Л. // Журнал невропатологии  и психиатрии,
1981. — № 12.

Психологія / За ред. А.А. Крилова. – С.-Пб, 1998

Ясперс К. Общая психопатология. М., 1997. — 1056 с.

PAGE

PAGE 13

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *