Історія розвитку і погляди вчених на теорію управління та особливості управління раціоналізаторством і винахідництвом

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Історія розвитку і погляди вчених на теорію управління

та особливості управління раціоналізаторством і винахідництвом»

ПЛАН

Вступ

1. Історія розвитку управлінської діяльності та первісні спроби її
дослідження

2. Управління та особливості дослідження теорії управління у середні
віки та подальші періоди

3. Сучасні концепції управління інтелектуальною власністю

Список використаної літератури

Вступ

Управління є результатом суспільного поділу праці, а історія його
розвитку налічує багато тисячоліть. Археологічні дані свідчать про те,
що в давній шумерській державі в ІІІ тис. до н. е. існував певний
регламент управлінської діяльності, пов’язаний з комерційними операціями
та управлінням державою. Це було зафіксовано на глиняних табличках, що
дійшли до наших днів.

Характеризуючи навколишній світ, можна виокремити три його основні
компоненти: неживу природу, живу природу і людське суспільство. Такий
поділ дає змогу відповідним чином класифікувати і процеси управління:

у неживій природі (в технічних системах);

у живій природі (в біологічних системах, організмах);

у людському суспільстві (соціальних системах).

Управління технічними системами, тобто машинами, механізмами,
виробничо-технічними процесами, дістало назву управління засобами праці.

Ця сфера управління є предметом вивчення технічних наук. Природничі
науки вивчають управління процесами, які протікають у живій природі.

Управління як вплив на діяльність людей, об’єднаних у групи, колективи з
їх різноманітними інтересами, є управлінням людьми (робітниками). Ця
найбільш складна сфера управління соціальними системами є предметом
вивчення соціальних (суспільних) наук.

Без управління жодна організація, жодне підприємство не може досягнути
успіху. Тим не менше управління як вид діяльності і як наука в такому
вигляді, у якому ми маємо його нині, з’явилося не відразу. Практика
управління стара як світ. Потреба в управлінні виникла тоді, коли люди
перейшли до життя і полювання групами. Як тільки доісторичні люди почали
об’єднуватися в організовані групи, у них виникла потреба в управлінні,
що поширювалося на три сфери людської діяльності:

оборонна — захист від диких тварин і ворогів;

політична — встановлення і підтримання порядку в групі;

економічна — виробництво і розподіл природних ресурсів: їжі, одягу,
засобів праці, зброї та ін.

Розглянемо історію розвитку і погляди вчених на теорію управління та
особливості управління раціоналізаторством і винахідництвом.

1. Історія розвитку управлінської діяльності

та первісні спроби її дослідження

На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх
сферах здійснювалось однією людиною — вождем групи. Надалі, у міру
розростання груп та ускладнення виконуваних ними функцій, виникла
потреба в поділі праці і диференціації функцій. Але на це знадобилося не
одне століття.

Єгипетські піраміди, побудовані в 3000-2000 роках до н.е., — яскравий
приклад не тільки культури стародавніх єгиптян, а і їх управлінського
мистецтва. Побудова величезних пірамід потребувала насамперед чіткого
планування. Необхідно було вирішити: де, якого розміру і яким способом
добувати камінь, як його перевозити до місця будівництва. Камінь
вирубували взимку й навесні, а перевозили в період розливу Нілу. Таким
чином вдавалося зменшити затрати на будівництво. Управління також
виконувало функцію координування дій десятків тисяч рабів, селян і
чиновників.

Нечисленні джерела, які дійшли до нашого часу, свідчать про досить
глибоке розуміння єгиптянами проблем управління державою, а саме: суті
влади, значення стилю та методів керівництва.

Стародавня пам’ятка писемності Єгипту — книга «Повчання Птаххотепа»,
датована 2000-1555 роками до н. е., — складається з порад і
рекомендацій, які не втратили своєї актуальності до нашого часу: «Якщо
ти начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слова того, хто просить;
не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів
сказати тобі,» — зазначено в роботі.

Стародавні греки приділяли особливу увагу питанням організації та
управління виробничими процесами, дбали про чітку спеціалізацію
робітників. У своїх виступах Платон говорив про те, що людина не може
однаково добре працювати і з каменем, і з металом, і з деревом.
Управління він вважав наукою про загальне харчування людей, яка повинна
базуватися на загальних розумних законах. В управлінні суспільством
головна роль повинна належати політикам (царям), які здійснюють нагляд
за людською спільнотою. При цьому Платон виділив два види нагляду:
титанічний, заснований на силі, і політичний, м’який. Кожний член
суспільства виконує свої функції, а правитель сплітає їх в єдине
гармонійне ціле.

У Сократа управління трактується як особлива сфера людської діяльності.
Філософ наголошував, що головним в управлінні є уміння поставити
потрібну людину на потрібне місце і добитися від неї виконання
поставлених завдань. Сучасні погляди стосовно управління по суті не
змінилися. В американському підручнику «Основи менеджменту» читаємо:
«Без людей немає організації. Без потрібних людей жодна організація не
зможе досягнути своєї мети і вижити».

Лінійна структура управління державою дістала вираження в системі
управління Римською імперією. Основною проблемою цієї системи був збір
податків з усіх її частин, які були значно віддалені одна від одної.
Здійснювати пряме правління з Риму було дуже важко. Тому в 284 р. н. е.
імператор Діоклетіан поділив імперію на 101 провінцію. Усі вони
зводилися в 12 діоцезів, а ті, у свою чергу, у 4 географічні регіони.
Діоклетіан і три його помічники очолювали ці регіони. Помічники мали
певну владу і право у вирішенні цивільних справ, але військова влада
була строго централізована. Зміна структури управління дала можливість
зміцнити могутність Римської імперії.

Якого рівня розвитку досягла в Стародавньому Римі управлінська думка,
можна показати на прикладі застосовуваної там системи управління фермою.
Так, наприклад, Катон Старший (234-149 роки до н. е.) писав про
необхідність планування робіт на фермі на цілий рік уперед. Він говорив
про обов’язковий контроль за виконаною роботою, про необхідність
порівняння програми і результатів, про з’ясування причин невиконання
плану, про раціональну організацію робіт.

Цікаві ідеї у сфері управління висунуто на Стародавньому Сході.
Давньоіндійський трактат «Артхашастра», опублікований у ІV-ІІІ ст. до н.
е., свідчить про розвиток таких наук, як філософія, учення про
господарство і про державне управління.

Для організацій стародавнього періоду характерно:

відносно невелика кількість керівників, практична відсутність керівників
середньої ланки;

управлінська робота часто не відокремлювалася і не відділялася від
неуправлінської діяльності;

керівні посади в організації займали, як правило, за правом народження
або за правом сили;

незначна кількість великих організацій.

Разом з тим слід відзначити, що в далекому минулому великі організації
мали формальні структури управління з чітко визначеними рівнями.
Керівники цих організацій витрачали певні зусилля для координації їх
діяльності. Організації налагоджували зв’язки з іншими організаціями, що
сприяло досягненню певних успіхів.

У практиці управління існують приклади організацій, які виникли в
глибоку давнину й успішно функціонують до нашого часу завдяки створенню
раціональної структури управління. До них належить Римська католицька
церква, яка має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал,
архієпископ, єпископ і парафіяльний священик. Сучасні військові
організації також мають структуру, подібну до структури управління
Римською католицькою церквою. Наявність ефективних структур управління
дає змогу цим організаціям успішно розвиватися і процвітати, тоді як
багато сучасних організацій зі слабкими структурами управління
занепадають або навіть припиняють своє існування.

Теорія управління в давньому світі була розвинена слабо. Найчастіше
управління здійснювалося на практиці методом проб і помилок. Відбувався
також обмін досвідом та ідеями серед правителів, церковних діячів,
військових начальників.

2. Управління та особливості дослідження теорії управління у середні
віки та подальші періоди

Помітний внесок у розвиток проблем управління державою і правових учень
зробив італійський державний і політичний діяч Нікколо Макіавеллі
(1469-1527). У своїх працях він торкався питань вивчення стилю роботи
керівника, організації його праці, взаємин між керівниками і підлеглими.

В умовах капіталістичного і феодального суспільств потреба у вивченні
проблем управління була обмеженою. Основна увага приділялася вирішенню
завдань управління державою.

Основою існування феодального суспільства було ведення натурального
господарства. Раби і селяни-кріпаки перебували в повній особистій
залежності від волі та влади господаря, що стримувало зростання
продуктивності праці.

Переворот у виробничих відносинах пов’язаний з промисловою революцією,
що почалася в середині XVIII ст. Перша половина XIX ст. характеризується
зародженням капіталізму спочатку в Англії, а потім у США та Європі. У
80-ті роки XIX ст. промислова революція охопила Північну Америку,
почався безпрецедентний «економічний бум». Відбувся перехід від
порівняно невеликих ремісничих майстерень до великого машинного
виробництва, у якому було задіяно велику кількість некваліфікованих і
малокваліфікованих робітників.

З промисловою революцією пов’язано виділення трьох рівнів управління:
вищого, середнього і нижчого. На виробництві з’явився майстер, якого
робітники дуже скоро зненавиділи.

В управлінській практиці того часу процвітає авторитарний стиль
керівництва — нелюдська експлуатація робітників і необмежене свавілля
щодо підлеглих. Влада майстра над робітниками була, по суті, необмеженою
— від визначення виробничих завдань до прийому, переміщення і
звільнення. Майстер встановлював тривалість робочого часу і величину
норми виробітку, контролював усі дії робітників, штрафував їх і карав.
Перший період розвитку фабричного виробництва управління
характеризується особливо жорсткою дисципліною, побудовою організацій за
військовим зразком.

Завдання індустріального управління полягало в тому, щоб досягти високої
віддачі від праці робітників. На цьому етапі розвитку управління лише
намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за робітниками до
принципу організації праці на наукових засадах.

Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і
практики управління. Разом з тим слід відмітити, що управлінська думка
розвивалася паралельно з такими науками, як математика, конкретні
економічні науки, соціологія, соціальна психологія, політична економія,
теорія держави, кібернетика, системний аналіз тощо. Ці науки не тільки
справили помітний вплив на розвиток науки управління, а й показали
ступінь впливу суміжних наук на різних етапах на формування й розвиток
науки управління.

Значний вплив на становлення управління як науки справила класична
буржуазна політична економія. Великий внесок у її формування зробили
англійські політекономи Вільям Петті (1623-1687), Адам Сміт (1723-1790)
і Давід Рікардо (1772-1823). Помітний вплив на формування політекономії
як науки справили праці П’єра Буагільбера (1646-1714) — засновника
класичної французької політекономії, Франсуа Кене (16941774) —
основоположника школи фізіократів, який створив знамениті «Економічні
таблиці» відтворення, Анн Роберта Жака Тюрбо (17271782) — королівського
міністра фінансів, який зробив суттєвий внесок у розвиток теорії
фізіократів.

f

U

h#O$AE’*-¦0I5\9>;ooooooooooooooccoooooooooo

0

x1/4x?{ }ooooooooocoooooooooooooooo

0

0ського фактора на виробництві, вказав на необхідність обліку, до чого
інші дослідники прийшли тільки через 100 років. Досягнувши успіху в
поліпшенні праці й побуту колективу на своїй фабриці, він зробив спробу
розповсюдити свій експеримент на всю Англію, але зазнав невдачі. Не
принесла успіху і його спроба заснувати в 1821 р. комуну «Нова Гармонія»
в США. Через три роки він розорився.

Отже, передумовами і джерелами формування менеджменту як управління
особливого роду є:

індустріальний спосіб організації виробництва;

розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит,
пропозиція і ціна.

Слід відзначити також значний внесок у теорію управління М. І.
Туган-Барановського. Він опублікував низку праць, у яких розкрив зміст
людських інтересів та мотивацій. У 1904 р. в журналі «Мир Божий» він
опублікував статтю «Психологічні фактори суспільного розвитку», у якій
висвітлив значення соціальних і психологічних чинників в економічному
розвитку.

Задовго до формування школи людських стосунків та наук про поведінку
(1930-1950) М.Туган-Барановський сформулював групи потреб, або
внутрішніх збудників, які змушують людей діяти так, а не інакше. На його
переконання, потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети.

Винятковими чинниками розвитку господарства М. Туган-Барановський вважав
почуття національної належності та релігії. Національна належність — це
«крайня межа для симпатичних почуттів сучасної людини», а релігія «була
і залишається до нинішнього часу однією з наймогутніших історичних сил».

Визначальним стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав
честолюбство, а не прагнення фізичних насолод. Отже, саме М.
Туган-Барановський, а не американський учений А.Маслоу започаткував
механізм стимулювання людей до діяльності через змістові теорії на
підставі «піраміди потреб».

3. Сучасні концепції управління інтелектуальною власністю

Історичні погляди вчених на теорію управління послужили основою для
сучасних концепцій управління інтелектуальною власністю, виникнення
школи менеджменту, що став розглядатися як важлива складова успіху
підприємства, фірми. Менеджмент нині — це і особливе мистецтво, і рід
занять.

Одним з основних завдань на сучасному етапі управління господарською
реформою є створення необхідних умов для піднесення продуктивних сил на
якісно новий рівень, формування економічного механізму, який би
забезпечував розвиток науково-технічного прогресу. Відповідна перебудова
господарського механізму повинна відбуватися і у винахідницькій та
раціоналізаторській діяльності — у механізмах створення, впровадження і
розповсюдження технічних новацій в народному господарстві.

Необхідно подолати ті негативні тенденції, які перешкоджають нині
розвитку винахідництва і раціоналізації. Про те, що докорінна перебудова
винахідницької справи в Україні назріла і її не можна більше відкладати,
свідчать факти. У державному секторі економіки за останні п’ять років
кількість використаних винаходів зменшилася на 9,9 тисяч. Зменшилася і
кількість впроваджених раціоналізаторських пропозицій — на 638,7 тисяч.
У той же час поза увагою залишилися 108,9 тисяч невикористаних
винаходів, зареєстрованих протягом 1985 і 2002 років. Упала престижність
винахідницької і раціоналізаторської творчості серед робітників,
інженерів і вчених.

Раціоналізаторство і винахідництво — складна динамічна
соціально-економічна система, наслідки функціонування якої проявляються
в науково-технічній і господарській діяльності. При цьому вони тісно
пов’язані між собою. Оцінюючи значення і внесок інтелектуальної
власності в кінцеві результати, слід зазначити, що використання
раціоналізаторських пропозицій, винаходів, корисних моделей і
промислових зразків у галузях народного господарства сприяє підвищенню
продуктивності праці і якості продукції, створенню нових видів
продукції, економії матеріальних ресурсів, збереженню навколишнього
середовища і покращенню техніко-економічних показників діяльності
промислових підприємств у цілому.

Управління раціоналізаторством і винахідництвом — це не тільки
планування, облік і фінансування, техніка управління.

Це єдине ціле, яке об’єднує всі його сторони.

До основних функцій управління інтелектуальною творчістю, крім
планування, обліку і фінансування, належать також організація,
регулювання, впровадження, правова охорона та контроль.

Функція планування — основна функція управління інтелектуальною
власністю.

Суть управлінської діяльності в плануванні полягає в налагодженні
складної і розгалуженої системи відносин, що охоплює фактори розвитку
інтелектуальної власності і впровадження нових розробок, правової
охорони, контролю та обліку кінцевих результатів.

Функція організації інтелектуальної власності полягає у визначенні
послідовності і координації дій, необхідних для прогнозування розвитку
галузей виробництва на основі створення винаходів і промислових зразків.

Чим складніша система, тим більше вона вимагає відповідної організації,
яка б задовольняла вимоги спеціалізації, концентрації, сучасної техніки
і технології виробництва, пропорційного розвитку різних сторін об’єкта
(технічної, виробничої, економічної, фінансової) за оптимальних умов
трудових, грошових і матеріальних витрат. Інтелектуальна власність стає
реальним втіленням у процес виробництва тільки за умови чіткої
організації елементів усієї системи.

Функція регулювання зводиться до забезпечення розвитку інтелектуальної
власності згідно з розробленими програмами та усунення відхилень, що
виникають у процесі створення, розробки, впровадження і використання у
виробництві.

Регулювання гарантує запланований темп виробництва, оптимальне
співвідношення між науковими розробками, освоєнням і впровадженням у
процес виробництва науково-технічних досягнень, у т. ч. винаходів.

На етапі впровадження в процес виробництва відбувається матеріалізація
суті нововведення (винаходу, корисної моделі, промислового зразка),
з’ясовуються недоробки в проекті і в підготовці організації до його
впровадження.

Щоб підвищити ефективність впровадження, потрібно змінити
антиінноваційну традицію стереотипів поведінки, які гальмують
перебудову, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу. Потрібно
повністю перебудувати організаційні форми, механізм матеріального й
морального стимулювання, ціноутворення, фінансовий і кредитний
механізми, знайти методи і засоби вирішення суперечностей між інтересами
окремих категорій держави і впровадженням нововведень.

Процес нововведення можна подати як певну послідовність чотирьох етапів:

Стимулювання — на цьому етапі робиться висновок про необхідність
розробки нової ідеї.

Концепція — етап, на якому складається план дій з реалізації ідеї.

Пропозиція — після відповідного обговорення спеціалістами пропозиція
приймається як така, що відповідає інтересам організації.

Впровадження — набуття ідеєю статусу ринкової продукції.

Єдиною формою правової охорони винаходів і промислових зразків
вважається патент (документ виключного права), який видається
винахіднику.

Причому незалежно від того, чи належить даний винахід до категорії
службових (створених у зв’язку з виконанням службового завдання і з
використанням ресурсів підприємства), чи він створений за особистою
ініціативою винахідника.

Положенням про правову охорону об’єктів промислової власності та
раціоналізаторських пропозицій в Україні регулюються майнові та
пов’язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі
створенням, правовою охороною та використанням винаходів, корисних
моделей, промислових зразків, товарних знаків і знаків обслуговування, а
також відносин, пов’язаних із визнанням прав автора раціоналізаторської
пропозиції.

Авторові винаходу, корисної моделі, промислового зразка,
раціоналізаторської пропозиції належить право авторства, яке є
невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Охорона прав авторів у випадку їх порушення здійснюється нормами
цивільного і кримінального права.

В умовах перебудови економіки управління науково-технічним прогресом,
перехід на ринкові методи господарювання, вибір найкращої форми правової
охорони об’єктів інтелектуальної власності є особливо актуальними
проблемами. Закріплення правових норм інтелектуальної творчості повинно
спиратися насамперед на базовий економічний постулат, згідно з яким у
будь-якому суспільстві провідна роль має належати власності (виробничі,
економічні відносини між людьми з приводу привласнення речей). Крім
того, інтелектуальна власність за своєю соціально-економічною суттю є
складовою однієї системи суспільного виробництва і не може бути
відокремленою від процесу виробництва. Тому винахідницька діяльність
тісно переплітається безпосередньо з трудовим процесом.

Винахідник є не тільки економічним елементом суспільного виробництва, а
й соціальним, закріплення за яким особистого права на винахід в деяких
випадках може мати негативні наслідки насамперед для нього самого.
Відокремлення його від трудового колективу, оскільки він безпосередньо
вступає з ним у конфлікт (унаслідок різних економічних інтересів), не
може сприяти розв’язанню проблеми підвищення ефективності створення й
використання винаходів.

Винахід, створений на підприємстві з використанням його ресурсів
(фінансів, трудових, матеріальних, інформаційних), об’єктивно повинен
належати підприємству й трудовому колективу, де створено винахід. Тому
наділення винахідників, які створили свої винаходи в рамках службових
завдань, правами патентовласника, певною мірою торкається інтересів
колективу підприємства.

Отже, найбільш реальною умовою, яка б відповідала новим економічним
умовам охорони продуктів технічної творчості, є патент. Його власником
повинна бути юридична чи фізична особа, капітал якої використано для
створення винаходу.

Функція контролю полягає в спостереженні за процесом розвитку системи
інтелектуальної власності, виявленні відхилень і пошуку можливості їх
усунення.

Контроль сприяє розробці й застосуванню ефективних систем, методів і
прийомів спостереження та перевірки оптимального функціонування
керованої та керуючої системи, виявленню потреби в коригуванні розвитку
процесу інтелектуальної власності.

Функція обліку покликана забезпечити збір і систематизацію інформації
про динаміку, стан і тенденції розвитку інтелектуальної власності в
галузях народного господарства.

Отже, в умовах перебудови економіки постала нагальна проблема розвитку
інтелектуальної власності, без чого неможливо налагодити
широкомасштабний випуск високоякісної і конкурентоздатної продукції.
Україна гостро потребує нової стратегії управління винахідництвом, що є
запорукою досягнення народногосподарського ефекту у всіх його складових:
від створення винаходу, корисної моделі, промислового зразка, ноу-хау,
оцінювання їх значимості до практичного використання та обліку одержаних
результатів, розвитку стимулювання.

Список використаної літератури

Вачевський М. В. Особливості управління раціоналізаторством і
винахідництвом // Інформація і ринок. — 1995. — № 2. — С. 3. Іваночко А.
В. Трудове навчання і виховання в національній школі. —
Івано-Франківськ, 1990.

Вачевський М. В. Соціально-економічний механізм використання
науково-технічної творчості: Теорія і практика. — Львів: Каменяр, 2001.
— 233 с.

Нормативні документи про правову охорону об’єктів промислової власності
в Україні. — К.: Державне патентне відомство України, 1992.

PAGE

PAGE 10

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *