РЕФЕРАТ
на тему:
«Гомеопатичні ліки в сучасній медицині»
ПЛАН
Вступ
1. Виникнення гомеопатії, її подальший розвиток. Принципи гомеопатії
2. Гомеопатичні лікарські засоби: сировина, особливості виготовлення
3. Лікарські форми гомеопатичних засобів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Гомеопатичний лікарський засіб (ГЛЗ) – лікарський засіб, що містить одну
або більше субстанцій, та виготовлений методом послідовного
динамізованого розведення або диспергування. Розвиток гомеопатичної
фармації і виробництво гомеопатичних препаратів здійснюють більшість
країн Світу: Німеччина, Франція, Австрія, Великобританія, Бельгія,
Голандія, Греція, США, Канада, Мексика, Індія та інші. Номенклатура
провідних фірм-виробників складає від 500 до 10000 (і більше) класичних
гомеопатичних монопрепаратів. В 1978 році у Німеччині були зареєстровані
11,3 тис. гомеопатичних препаратів, що містили біля 3,7 тисяч
різноманітних активних субстанцій рослинного (1324), тваринного (886) і
хімічного походження (987). На сьогодні у Німеччині зареєстровано 3280
комплексних ГЛЗ (з показаннями до застосування), 1958 ГЛЗ без
терапевтичних показань, та 4853 ліків без показань подані на розгляд.
Не дивлячись на те, що традиції гомеопатії в Україні нараховують понад
півтора віки (167 років тому в Києві було відкрито першу гомеопатичну
аптеку), ГЛЗ виготовлялися у спеціалізованих аптеках у вигляді
екстемпоральних лікарських форм, а саме виробництво існувало тільки у
вигляді «аптечного виробництва». В умовах аптек готові ГЛЗ
(монопрепарати і комплексні препарати) завжди відпускалися як за
рецептами, так і без рецептів.
В 1995 році в Україні були офіційно зареєстровані перші вітчизняні
комплексні препарати. Серійне виробництво насьогодні здійснюють невеликі
фармацевтичні фірми-виробники: «Арніка» (Харків), «Національна
гомеопатична спілка» (Київ), «Пік-Крим» (Севастополь), «Гомеопатична
аптека» (Харків), фабрика рослинних лікарських засобів «Природні ліки»
(Харківська область).
Всього за 1995-2008 рр. в Україні було зареєстровано понад 100
гомеопатичних препаратів. Промислові гомеопатичні препарати поступають
на фармацевтичний ринок України від відомих світових виробників. Основні
поступлення комплексних ГЛЗ в Україну здійснюють закордонні фірми:
Німеччини (DHU, Нееl, Віоnогіса, Ноmvіога, Dr.Taiss), Австрії (R.
Віtnег), Росіійської Федерації (Маtегіа medіса, Таліон-А), США
(Воtаnісаl Lаbогаtoгіеs Іnс.).
1. Виникнення гомеопатії, її подальший розвиток.
Принципи гомеопатії
Однак своїм народженням і початковим, найважливішим етапом розвитку
гомеопатія, як наука, зобов’язана німецькому лікарю Самуілу Ганеману.
Саме він уперше сформулював основні принципи гомеопатії, уклав довідник
лікарських засобів (Materia Medica) і виробив поняття гомеопатичної
конституції і теорію міазмов.
До 1790 року, працюючи в різних містах, Ганеман досяг популярності,
завдяки успішній лікарській практиці, а також науковій праці і
перекладам іноземної медичної літератури.
У 1790 році Ганеман почав переклад «Лікознавство» Куллена, що зіграло
важливу роль у виникненні гомеопатії.
А саме. Переводячи статті кулленівського «Лікознавства» про дію хіни, що
тільки стала з’являтися в той час як засіб лікування малярії, Ганеман
помітив, що симптоми хінного отруєння дуже схожі з клінічною картиною
малярії. Характерна лихоманка з періодичністю в 3-4 дня, тремтіння без
ознобу, спрага, притуплення почуттів, скутість у суглобах, неприємне
відчуття онімілості – усі ці симптоми були відомі Ганеману по собі. Він
сам колись переніс малярію.
Зацікавивши виявленим ним феноменом, Ганеман починає самовідданий
експеримент, приймаючи усередину великі дози хінної кірки з метою
підтвердити або спростувати факти, викладені в статті. Все підтвердилося
з великою точністю.
Такий розвиток подій підштовхнув Ганемана до вивчення клінічної картини
отруєння іншими отруйними речовинами. З цією метою він пішов на
безприкладний по своєму науковому героїзму крок, випробуючи отрути на
собі. У наслідку, у період викладання в Лейпцігському університеті, у
Ганемана з’явилися однодумці й учні, які включилися в дослідження. Перші
60 засобів увійшли до складу «Чистого лікознавства», що вийшло у
чотирьох томах у той період.
Одночасно Ганеман порівнював картину отруєння із симптомами усіх відомих
захворювань, і якщо відбувалися збіги, то намагалися такі захворювання
лікувати, нерідко домагаючись при цьому успіху.
Однак успіх лікування багато в чому залежав від того, як зовні виглядала
людина, від її психічних особливостей, від його харчових прихильностей,
а також від того, у яких обставинах і від чого поліпшується або
збільшується протікання захворювання. На ті саме ліки гарні реагували,
як правило, тільки люди з подібними зовнішніми і психічними даними і
характерними модальностями симптомів хвороби. Цей факт дозволив Ганеману
сформулювати поняття про конституціональний тип лікарського засобу.
Обрані для використання в лікуванні токсичні речовини розводилися до
дуже низької концентрації в розчині або порошку. Ганеман помітив, що чим
більше він розводив речовину, тим слабкіше ставали її токсичні
властивості. У той же час цілюща сила наростала. Було відзначено, що
цілюща сила тим більша, ніж інтенсивніше і довше відбувається
струшування посуду, у якій розводилася речовина.
Виходячи з отриманих експериментальних даних, Ганеман сформулював
основні принципи нового методу лікування.
Перший принцип: similia similibus curentur, що в переводі з латині
означає «подібне лікується подібним». Сам же метод лікування одержав
назву «гомеопатія» – «подібний хворобі».
Другий принцип: щоб одержати ліки, потрібно сильно розвести вихідну
отруйну речовини, одночасно роблячи енергійне струшування посудини. Цей
процес одержав назву потенціювання чи динамізації.
Третій принцип: для того, щоб визначити конституціональний тип ліків,
необхідно провести його іспит на групі здорових людей.
Згодом кількість пацієнтів, вилікуваних Ганеманом і його учнями,
зростало, що послужило до невиправданої слави гомеопатії.
Немаловажну роль у популяризації гомеопатичного методу лікування зіграло
успішне застосування гомеопатичних препаратів у ході епідемії холери в
1831 році. Відсутність антибактеріальних препаратів у вісімнадцятому
столітті робило цю страшну хворобу практично фатальної, порятунком була
тільки втеча з вогнища поразки. Ганеман і його сподвижники, самовіддано
вступивши в боротьбу за здоров’я і життя співгромадян, врятували від
неминучої загибелі багатьох хворих, чим значно зміцнили авторитет
гомеопатії в усьому світі.
Результатом великої багаторічної роботи Самуіла Ганемана з’явилися його
книги «Органон лікарського мистецтва» (шість редакцій), «Чисте
лікознавство», «Хронічні хвороби», «Про гелеборизмі древньому»,
«Досвідчена медицина», «Ескулап на вагах» і багато хто інші.
Ганеман помер на 89 році життя, 2 липня 1843 року в Парижі, де і
похований на цвинтар Пер-Лашез. З його смертю розвиток гомеопатії не
зупинився, і було продовжено його учнями в усьому світі. Популяризацією
гомеопатії займалися не тільки професійні лікарі, але й ентузіасти, які
не мали медичної освіти. Прикладом може служити розробка одержання
десяткових розведень препаратів російським поміщиком Корсаковим, чиє
ім’я спосіб носить дотепер.
Серед видатних гомеопатів, які внесли значний внесок у розвиток науки,
варто згадати Кента і Герінга, які розробили систему реперторизації і
склали повні багатотомні довідники – реперторіуми. Відомий також закон
зворотного розвитку хвороби, сформульований Герінгом.
Імена Фаррингтона, Шаретта, Берике, Адольфа фон Гергардта, Альфонса
Штигеле, Аллена, Юза і багатьох інших прикрашають галерею світової
гомеопатії.
В даний час гомеопатія випробує новий підйом, який розпочався наприкінці
80-х років, що зв’язано зі зростаючим інтересом лікарів і пацієнтів до
методів лікування, що щадять, виробленням нових підходів до
гомеопатичного лікування, залучення наукомістких технологій у
виробництві препаратів.
2. Гомеопатичні лікарські засоби:
сировина, особливості виготовлення
Гомеопатичні лікарські засоби готують із речовин, продуктів або
препаратів, називаних базисними препаратами, відповідно до гомеопатичної
виробничої практики. Гомеопатичні лікарські засоби звичайно позначаються
латинською назвою базисного препарату з подальшим зазначенням ступеня
розведення.
Сировина
Сировина для виробництва гомеопатичних лікарських засобів може бути
природного або синтетичного походження.
Для сировини тваринного або людського походження мають бути вжиті
відповідні заходи для зведення до мінімуму ризику інфікування
гомеопатичних лікарських засобів. Для цього слід показати, що:
— методи виробництва включають стадію або стадії, які видаляють або
інактивують фактори інфікування;
— у відповідних випадках сировина тваринного походження має
відповідати вимогам статті “Продукти з ризиком присутності агентів, що
переносять тваринні спонгіформові енцефалопатії”;
— у відповідних випадках тварини або їх тканини, що використовуються
для одержання сировини, мають витримувати вимоги компетентного
уповноваженого органу до здоров’я тварин, використовуваних для
споживання людиною;
— у разі матеріалів людського походження, донор має відповідати
рекомендаціям щодо донорів людської крові та донорської крові (як
зазначено в статті “Людська плазма для фракціонування”), якщо немає
інших зазначень в окремій статті.
Сировина рослинного, тваринного або людського походження може
використовуватися у свіжому або висушеному вигляді. У відповідних
випадках допускається зберігання свіжого матеріалу в замороженому
вигляді.
&
? ???????¤?¤?$?????? ?????¤?¤?$????Сировина рослинного походження має
відповідати вимогам статті “Лікарська рослинна сировина для
гомеопатичних лікарських засобів”.
Якщо немає інших зазначень, для транспортування або зберігання свіжий
рослинний матеріал може зберігатися в етанолі (96 % об/об) або в спирті
підхожої концентрації за умови використання всього цього матеріалу разом
із середовищем, в якому він зберігався, для подальшої переробки.
Сировина має витримувати вимоги відповідних монографій Фармакопеї.
Розріджувачі
Розріджувачі — допоміжні речовини, що використовуються для приготування
певних базисних препаратів або для процесу потенціювання. Розріджувачами
можуть бути, наприклад: вода очищена, спирт підхожої концентрації,
гліцерин або лактоза.
Розріджувачі мають витримувати вимоги відповідних монографій Фармакопеї.
Базисні препарати
Базисні препарати (stocks) — речовини, продукти або препарати, що
використовуються як вихідні матеріали для виробництва гомеопатичних
лікарських засобів. Базисні препарати звичайно являють собою: для
сировини рослинного, тваринного або людського походження — матричну
настойку або гліцериновий мацерат; для сировини хімічного або
мінерального походження — безпосередньо саму речовину.
Матричні настойки мають відповідати вимогам статті “Матричні настойки
для гомеопатичних лікарських засобів”.
Гліцеринові мацерати — рідкі лікарські засоби, одержані із сировини
рослинного, тваринного або людського походження із використанням
гліцерину або суміші гліцерину зі спиртом підхожої концентрації або
розчином натрію хлориду підхожої концентрації.
Потенціювання
Розведення та тритурації одержують із базисного препарату за допомогою
процесу потенціювання відповідно до гомеопатичної виробничої практики:
це означає послідовне розведення та струшування або послідовні
відповідні тритурації, або поєднання цих двох процесів.
Звичайно використовують такі ступені потенціювання:
— 1 частина базисного препарату плюс 9 частин розріджувача; позначають
як “D”, “DH” або “Х” (десяткове розведення);
— 1 частина базисного препарату плюс 99 частин розріджувача;
позначають як “С” або “СН” (сотенне розведення).
Число ступенів потенціювання визначає міру розведення, наприклад, “DЗ”,
“ЗDН” або “ЗХ” означає три десяткових ступеня потенціювання, а “СЗ”,
“ЗСН” або “ЗС” — три сотенних ступені потенціювання.
“LМ-” (або “Q-“) потенціювання виготовляють відповідно до специфічних
процедур.
3. Лікарські форми гомеопатичних засобів
Лікарська форма гомеопатичного лікарського засобу має витримувати вимоги
статті Фармакопеї на відповідну лікарську форму з такими особливостями:
— “активною субстанцією” лікарських форм для гомеопатичного
застосування є розведення або тритурації вихідних гомеопатичних базисних
препаратів;
— ці лікарські форми готують із використанням відповідних допоміжних
речовин;
— випробування на однорідність вмісту звичайно не проводять, однак у
певних випадках це випробування необхідне.
Гомеопатична лікарська форма “Пілюля”
Пілюлі для гомеопатичного застосування — тверді лікарські засоби,
одержані з використанням сахарози, лактози або інших підхожих допоміжних
речовин. Вони можуть бути одержані просоченням попередньо сформованих
пілюль розведенням або розведеннями гомеопатичних базисних препаратів, а
також послідовним додаванням допоміжних речовин і розведення або
розведень гомеопатичних базисних препаратів. Вони призначаються для
орального або сублінгвального застосування.
Гомеопатична лікарська форма “Таблетки”
Таблетки для гомеопатичного застосування — тверді лікарські засоби,
одержані з використанням сахарози, лактози або інших підхожих допоміжних
речовин відповідно до статті “Таблетки”. Вони можуть бути одержані
пресуванням однієї або декількох твердих активних субстанцій із
допоміжними речовинами або просоченням попередньо сформованих таблеток
розведенням або розведенням гомеопатичних базисних препаратів.
Попередньо сформовані для просочення таблетки одержують із сахарози,
лактози або інших підхожих допоміжних речовин відповідно до статті
“Таблетки”. Вони призначаються для орального або сублінгвального
застосування.
Як допоміжні для приготування гомеопатичних лікарських засобів можуть
використовуватися такі речовини: кальцієвий бентоніт, спирт різної
концентрації, ефір, гліцерин, твердий жир, мед, лактоза, магнію стеарат,
сахароза, натрію хлорид, крохмаль, рослинні олії, вода, дріжджі, цинк та
ін. Усі виробничі процеси слід проводити, використовуючи хімічно інертні
прилади та посуд, уникаючи втрат, викликаних випарюванням, дією
нагрівання або прямих сонячних променів, якщо немає інших зазначень в
окремій статті. Звичайно не використовують консерванти, якщо немає інших
зазначень в окремій статті. Усі допоміжні речовини, що використовуються,
мають відповідати вимогам відповідних статей Фармакопеї.
Гомеопатичні лікарські засоби випускають також у вигляді розчинів
(краплі та ін.), емульсій (масла та ін.), гранул (пілюлі, крупка),
м’яких лікарських засобів (мазі, креми, гелі, лініменти (оподельдоки),
супозиторії), тритурації (порошки) та ін. Усі вони виготовляються
відповідно до гомеопатичної виробничої практики із використанням
відповідних базисних препаратів.
Гомеопатичні лікарські засоби також відрізняються від відповідних
лікарських форм, описаних у Фармакопеї, вимогами, що пред’являються до
контролю якості лікарських засобів залежно від вмісту в них активних
речовин. Рекомендується:
— до лікарських засобів, що містять активні речовини нижче за
розведення С2, пред’являти ті самі вимоги, що і до лікарських засобів,
описаних у Фармакопеї;
— лікарські засоби, що містять активні речовини в розведенні від С2
до СЗ, контролювати після проведення спеціальних прийомів концентрування
(випарювання, спалення, сплавлення речовин, переведення їх в нелеткий
стан) одним із підхожих методів, виходячи з його придатності;
— лікарські засоби, що містять активні речовини в розведенні від С4
до С6, контролювати у пробі, що відповідає прописаній добовій дозі, в
окремих випадках — у пробі, що відповідає дозі, прописаній на курс
лікування;
— для лікарських засобів, що містять активні речовини вище за
розведення С6, якість забезпечується дотриманням технологічного процесу.
Висновок
Отже, гомеопатія – це цілісне доповнення до традиційної, або
алопатичної, медицини. Гомеопатія спирається на свою власну систему
лікування організму, лікувати весь організм, а не окрему його хворобу.
Вилікування настає при використанні надзвичайно малої кількості тієї ж
самої речовини, яка у великих дозах здатна викликати симптоми даного
захворювання у здорової людини. Якщо дати хворому невелику дозу
сильнодіючої речовини, почнеться стимулювання природного відгуку
організму – те, що Ганеман називав жагою до вилікування або життєвою
силою, – і наступить самовилікування.
Гомеопатія – це науковий цілісний метод індивідуальної терапії.
Гомеопатичне лікування метою якого є стимуляція організму до
самовилікування шляхом впливу на клітинному енерго-інформаційному рівні
надто малих доз речовин, здатних у великих дозах викликати подібні
симптоми у здоровому організмі. Вплив на внутрішні процеси саморегуляції
організму з допомогою ліків, підібраних строго індивідуально із
врахуванням реакції конкретного хворого. Крім безумовної ефективності
впливу, гомеопатичні ліки мають ряд переваг перед синтетичними
фармацевтичними препаратами: не викликають звикання і фармакологічної
залежності, так як не включаються в обмінні процеси організму; не
виявляють алергічної дії на організм внаслідок застосування надзвичайно
малих доз діючої речовини; можливість виникнення побічних ефектів
зведена до мінімуму. Гомеопатичні ліки відновлюють енергетичний баланс і
активують його природні захисні сили, не накопичуються в організмі, не
викликають звикання і залежність, практично виключено виникнення
побічних ефектів.
Гомеопатія – це м’яке та ефективне мистецтво зцілення; мистецтво, яке
використовує науково обґрунтовану та емпірично перевірену методику.
Шляхом впливу на енергетику пацієнта, гомеопатичні препарати ніжно
заставляють організм відновлювати його здоровий стан. Кожний
гомеопатичний препарат призначають окремо в мінімальній кількості для
стимулювання відгуку організму. Це дозволяє проводити лікування без
ускладнень і скрупульозно спостерігати за результатами.
Список використаної літератури
Вавилова Н.М. Гомеопатическая фармакодинамика.- М.: Эверест, 1994.- в
2т.
Гомеопатический метод лечения и практическое здравоохранение: Сборник
нормативных документов и информационных материалов МЗ РФ). – М., 1996.
Енциклопедія здоров’я. – М., 2001.
Келер Г. Гомеопатия. – М., 1997.6. Кларк Д.Г. Словарь практической
Materia Medica (в 6 т.). – М., 2000.
Костинская Н.Е., Мартыненко А.В. Проблема экспериментальных исследований
гомеопати ческих лекарственных средств // Фармаколог!чний вюник. –
1998.- № 1. – С. 66-68.
Костинська Н. Гомеопатія в Україні // Холістична медицина в Львові. –
Львів, 2002.
Мустафаев С. Международное возрождение гомеопатии // Вестник
биофизической медицины. – 1992. – №1. – С. 4 – 10.
Нетрадиційні методи лікування. – М., 2000.
Шер Д. Движущие силы и методология гомеопатических испытаний. – М.,
1997.15. Штрубе Ю., Щтольц П. // Biologische Medicin. – 1999. – №6. – С.
294 – 303.
HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
