Функції моралі, історичні аспекти формальної етики і деонтології (реферат)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з етики та деонології на тему:

“Функції моралі, історичні аспекти формальної етики і деонтології”

ПЛАН

Вступ

1. Функції моралі

2. Історичні аспекти фармацевтичної етики і деонтології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожний фармацевтичний і медичний працівник повинен бути знайомий як із
загальною етикою, так і з професійною медичною і фармацевтичною етикою і
деонтологією.

Без дотримання етичних норм неможливі політичні, економічні, культурні і
сімейні відносини, оскільки існування людського суспільства вимагає
необхідності зважати один на одного, дотримуватися певних обмежень в
поведінці.

У сучасних умовах ринкових відносин роль етики і деонтології особливо
зросла, тому що володіння основами етики, використовування її в діловому
спілкуванні з клієнтами, партнерами по бізнесу, посередниками, хворими і
населенням, допомагає вижити підприємству, фірмі в конкурентному
середовищі.

Проблеми етики бізнесу мають стародавню історію, як і підприємництво.
Проте, особливу гостроту вони набули у наш час, коли ринок сильно
трансформувався, значно загострилася конкуренція, різко зросла критика
неетичної поведінки представників ділових кіл. Зараз у всьому світі
питання етики ділових відносин широко досліджуються, служать темою
наукових дискусій і форумів, вивчаються в багатьох вищих і середніх
навчальних закладах, які забезпечують підготовку кадрів для ринку.

В Україні останнім часом етика бізнесу також виходить на передній план,
є обов`язковим предметом вивчення і важливою складовою частиною
навчальних планів вищих навчальних закладів, тому що входження в
цивілізований ринок без серйозної етичної основи сьогодні неможливе.

Особливого значення набувають етичні відносини в повсякденній
фармацевтичній діяльності. Фармацевтична практика показала, що провізори
усвоїй роботі спираються, в основному, на інтуїцію, а не на конкретні
знання етики і деонтології. Тому вивчення дисципліни фармацевтична етика
і деонтологія є важливим аспектом виховання і формування сучасного
висококваліфікованого фахівця в області фармації.

1. Функції моралі

Для розуміння єства моралі далеко не останню роль виконує і явище тих
функцій, які вона виконує. У процесі становлення моралі, її виділення у
відносно самостійну область культури встановився, певний ряд функцій
моралі, які властиві для неї і зараз.

Виділимо основні:

1. Мабуть, початковою можна рахувати оцінювальну функцію моралі. Оцінка
проводиться через призму особливих понять моральної свідомості: добро і
зло, справедливість, борг, совість і т.д. Моральні оцінки носять
універсальний характер і поширюється фактично на всі (за рідкісним
виключенням) дії людини. Моральна оцінка спирається на моральні
переконання індивіда і авторитет громадської думки.

2. Пізнавальна функція моралі. Вона не має такого ж значення, т ако ї ж
інтенсивності, як оцінювальна, але найтісніше з нею переплітається.
Зокрема, коли індивід оцінює вчинки інших або свої власні, він неминуче
одержує відоме (неповне, звичайно) уявлення про внутрішній світ як свій
власний, так і інших людей.

3. Світоглядна функція моралі. Як ми вже відзначали, мораль не може бути
зведена до простих норм. Моральна свідомість неминуча виходить на вищі
цінності, на питання змісту життя. Але для вирішення о стан ніх дуже
важливо виявити місце людини в світі. Людина для того, щоб знати самого
себе, повинна знати, «що ж є наш світ в цілому, яка його субстанція, чи
має він яке-небудь значення і розумну мету, чи має яку-небудь ціну і
наше життя і наші діяння, яка природа добра і зла і т.д.».

4. Виховна функція — одна з найважливіших функцій моралі. Без процесу
виховання — безперервного, досить інтенсивного і ціле спрямованого —
неможливе існування суспільства, неможливе і становлення окремої
людської особи. Але необхідно підкреслити, що в центрі виховання —
стоїть виховання етичне, яке і формує духовний с тержень особи.

5. Регулятивна функція моралі є своєрідним синтезом всіх інших функцій,
бо кінець кінцем задача моралі полягає у напрямі помислів і дій окремої
людини. Регулює поведінку індивіда, не тільки мораль, але і право,
релігія, мистецтво, політична свідомість і ін. Але саме мораль надає
людині найважливіші, глибинніші орієнтири, саме моральні цінності є
центром всього духовного світу особи.

2. Історичні аспекти фармацевтичної етики і деонтології

Фармацевтична етика як частина загальної етики є наукою про моральну
цінність вчинків фармацевтичних працівників всіх ланок, їх поведінку у
сфері своєї діяльності. Це обумовлюється особливостями їх практичної
діяльності, положенням і роллю в суспільстві.

Фармацевтична етика відрізняється як від лікарської, так і від торгової.
Особливо це торкається відносин з хворим, виробництва і збуту лікарських
препаратів. Специфіка фармацевтичної етики полягає в тому, що аптечні
працівники не лікують хворого, не роблять призначень, а лише прагнуть
допомогти йому швидким і точним приготуванням і відпуском потрібних
ліків, психотерапією, вселяючи в хворого віру в одужання, що зціляє дію
препарату, фармацію і медицину в цілому.

Деонтологія ( deon — належне, logos — вчення) — це розділ етики, в якому
розглядаються проблеми обов’язку і належного як специфічної для
моральності форми прояву соціальної необхідності. Термін введений
англійським філософом Бентамом в 1834 році для позначення теорії
моральності в цілому.

У середині XX століття деонтологію стали розглядати в рамках професійної
етики, яка включає морально-етичну культуру професіонала, норми
поведінки і характер взаємостосунків всіх учасників професійної праці,
красу зовнішнього прояву цих норм, їх форму в професійній діяльності.

Фармацевтична деонтологія вивчає норми поведінки провізора, направлені
на максимальне підвищення ефективності медикаментозної терапії і
створення сприятливого клімату у взаємостосунках з хворим, лікарем,
колегами по роботі. Вона розглядає вимоги і правила поведінки
фармацевтичного працівника, що забезпечують виконання їм професійного
обов`язку, питання його совісті, честі і достоїнства, які служать
показником високої цивільної відповідальності.

Важливими проблемами фармацевтичної етики і деонтології є розробка
етичних основ управління аптечним колективом і вдосконалення
морально-психологічного клімату в ньому, вивчення специфіки етичних
відносин в аптечних колективах, суперечностей, які виникають в них, і
пошук шляхів їх вірішення.

Витоки становлення фармацевтичної етики і деонтології нерозривно
пов`язані з лікарською етикою і деонтологією, оскільки на певному
історичному етапі функції лікування і приготування ліків були
нероздільні один від одного.

Перші відомості про етичну сторону діяльності лікарів містяться в
письмових джерелах староіндійської, старокитайської культури.

У книгах Стародавньої Індії Аюр-Веди («Наука життя», VI вік до н.е.), в
навчаннях староіндійських лікарів (і перш за все Сушрути) містяться
чудові думки про обов’язок лікаря, його поведінку, відношення до хворих.
Згідно цим стародавнім уявленням лікар повинен володіти високими
моральними і фізичними якостями, бути жалісливим, терплячим і спокійним,
ніколи не втрачати самовладання. Особливе значення мало дотримання
правил поведінки лікаря по відношенню до хворих в пред- і
післяопераційний період, до вмираючих хворих і їх родичів.

Велика увага надавалася відбору майбутніх лікарів і методам їх
психологічної і етичної підготовки. Враховувався стан здоров`я, пам`ять
і такі необхідні якості як скромність, благочестя, цнотливість. Бажаючий
стати лікарем повинен позбавитися всякого роду пристрастей: ненависті,
користолюбства, хитрості і т.д.

Глибоке гуманістичне розуміння ролі медицини в зміцненні здоров`я людини
відображено в пам`ятнику старокитайської медицини — книзі Хуан ді
Ней-Цзіня «Про природу життя». В цій книзі були зроблені спроби
визначити основні етичні правила, якими повинен керуватися лікар в своїй
практичній діяльності:

• необхідність вселяти хворому упевненість в одужанні;

• індивідуальний підхід до хворого з урахуванням його характеролог і ч
них особливостей.

Особливе місце в історії розвитку лікарської етики займає медицина
періоду Гіппократа (рубіж V-IV в. до н.е.). Найбільший лікар старовини
Гіппократ був першим, хто спробував систематизувати правила медичної
етики на підставі багатовікового досвіду медицини. В своїй знаменитій
“Клятві”, в книгах «Про лікаря», «Про благопристойну поведінку», «Про
мистецтво», в » Афоризмах», написаних близько 2,5 тис. років тому він
створив Кодекс мо ральних норм, обов`язкових для тих, хто на все життя
вибрав лікування своєю професією.

Гіппократ рекомендував спрямовувати на лікування хворого зусилля не
тільки лікарів, але і всіх оточуючих.

3/4

???????¤?¤?$??????між вільними і рабами, за всіма признаються однакові
права на увагу, турботу і пошану з боку лікаря. Гуманізм медицини
Гіппократа полягає в тому, що вона самовіддано служила кожному хворому,
незалежно від його соціального положення.

Гіппократ створив зведення законів для багатьох поколінь лікарів. Понині
студенти всіх країн, закінчуючи медичні вузи вимовляють слова «Клятви»,
найбільшого пам`ятника лікарської етики, в якій мовиться:

Присягаюся Апполоном, лікарем Аськлепієм, Гігієєю і Панакєєю і всіма
богами і богинями, беручи їх в свідки, виконувати чесно, відповідно моїм
силам і моєму розумінню, наступну присягу і письмове зобов`язання:
рахувати того, що навчив мене лікарському мистецтву нарівні з моїми
батьками, ділитися з ним своїми достатками і у разі потреби допомагати
йому в його потребах; його потомство вважати своїми братами, і це
мистецтво, якщо вони схочуть його вивчати, викладати їм безвідплатно і
без жодного договору; повчання, усні уроки і все інше в навчанні
повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, зв`язаним
зобов`язанням і клятвою згідно із законом медичному, але нікому іншому.
Я спрямовую режим хворих до їх вигоди згідно з моїми силами і моїм
розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості.
Я не дам нікому просимого у мене смертельного засобу і не покажу шляху
для подібного задуму; так само не вручу ніякій жінці абортивного пессарі
ю. Чисто і непорочно я проводитиму своє життя і своє мистецтво. Я у
жодному випадку не робитиму перетину у страждаючих кам`яною хворобою,
надавши це людям, цією справою, що займається. В який би будинок я ні
ввійшов, я ввійду туди для користі хворого, будучи далекий від того, що
всього має намір, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з
жінками і чоловіками, вільними і рабами.

Щоб при лікуванні — а також і без лікування — я не побачив або не почув
відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я
умовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, непорушно
виконуючому клятву, так буде дано щастя в житті і в мистецтві і слава у
всіх людей на вічні часи; переступаючому ж і дає помилкову клятву та
буде зворотне цьому.

У 1948р. ВІЗ була прийнята «Женевська клятва» лікаря, в основу якої
також встановлена «Клятва Гіппократа».

« Клятва» зробила великий вплив на розвиток лікарської етики в
подальшому.

У працях давньоримського лікаря Галена ( II вік н.е.) підкреслювалося,
що при спілкуванні з хворим треба проявляти такт, благородність, не
викликати у нього роздратування, бути гуманним, приємним, рівним,
зберігати при цьому гідність.

Величезне значення етиці взаємостосунків з хворими надавав Авіценна
(Абу-Алі Ібн-Сінна) ( II вік н.е.) — арабський учений, філософ, лікар,
автор найбільшої праці по медицині і лікознавству «Канон лікарської
науки», що прославилося не тільки своїми пізнаннями, але і любов`ю до
людини, чуйністю до його нещасть, жалів, хвороб.

Глибоке етичне значення було закладено в медичній емблемі, поширеній в
VII-VIII століттях і зображалася у вигляді свічки, що горить, що
означало «служивши іншим — згораю сам» (» Allis inserviendo consumer «).

Розуміння важливості дотримання морально-етичних принципів в досягненні
лікувального ефекту характерне і для вітчизняної медицини і фармації.
Особливе історичне значення у формуванні фармацевтичної етики має перший
Аптекарський статут 1789 року, в якому були сформульовані вимоги до
працівників аптек: «Аптекар який добрий громадянин, що вірно береже
посаду присяги, повинний бути майстерний, істенний, совісний,
розсудливий, тверезий, старанний, повсякчас присутній і виконуючий
знання своє загальному благу відповідно. Аптекар повинний мати крайнє
старання, щоб ліки, ним що складаються, були речами і виглядом точно по
розпорядженню лікаря, щоб тим відвернута всяка погрішність, що піддає
хворого здоров`я і життя небезпеки, а лікаря добре ім`я безславності».

У століття науково-технічної революції потреб а хворої людини в істинно
людському відношенні до себе аніскільки не зменшилася, а, навпаки,
навіть загострилася.

Проблеми загальномедичної етики і деонтології постійно знаходилися в
полі зору вітчизняних учених. Питання фармацевтичної етики і деонтології
знайшли віддзеркалення в наукових працях таких відомих представників
фармацевтичної науки і практики як Бондарь И.М., Коломієц Л.Т., Брилєва
Н.И., Глонь З.И., Гарчев С.И., Волох Д.С., Губский И.М., Тольцман Т.И.,
Ельяшевич Е.Г. і ін. В 1970 році відбулася I Всесоюзна конференція,
присвячена загальномедичної деонтології . На ній було ухвалено рішення
надалі на з`їздах, конференціях, симпозіумах широко освітлювати питання
професійної етики і деонтології . В 1977 році МЗ СРСР проведено II
Всесоюзну конференцію по цій же проблемі.

На V Національному з`їзді фармацевтів України в 1999 році серед інших
важливих проблем, що стоять перед фармацією в сучасних умовах,
розглядалося питання про необхідність створення Кодексу етики
фармацевтичн ої асоціації України. Подібні документи давно створені і
працюють в більшості країн світу. В 1996 році з`явився Етичний кодекс
фармацевтичного працівника (провізора і фармацевта) в Росії.

Враховуючи важливість проблеми, в 1997 році Радою Міжнародної фармацевт
и ч ної федерації був прийнятий Етичний кодекс фармацевтів. В ньому
сформульовані принципи, які визначають зобов`язання і відповідальність
фармацевтичних працівників і можуть бути використані національними
фармацевтичними організаціями у власних Етичних кодексах. До основних
принципів віднесені наступні:

• головний обов`язок фармацевта — піклуватися про благополуччя кожного
пацієнта;

• фармацевт однаково ставиться до кожного пацієнта;

• фармацевт поважає право особи на свободу вибору виду лікування;

• фармацевт поважає і гарантує право особи на конфіденційність;

• фармацевт співпрацює з колегами і іншими професіоналами і поважає їх
професійні якості і систему цінностей;

• фармацевт в професійних відносинах поводиться відкрито і чесно;

• фармацевт служить потребам людини, громадськості і суспільства;

• фармацевт підтримує необхідний рівень професійних знань і навиків і
розвиває їх;

• фармацевт забезпечує безперервність обслуговування у разі виникнення
трудових суперечок, закриття аптеки або конфлікту з особистими
моральними переконаннями.

Висновки

У процесі становлення моралі, її виділення у відносно самостійну область
культури встановився, певний ряд функцій моралі, які властиві для неї і
зараз.

1. Оцінювальна функція моралі. Оцінка проводиться через призму особливих
понять моральної свідомості: добро і зло, справедливість, борг, совість
і т.д.

2. Пізнавальна функція моралі.

3. Світоглядна функція моралі.

4. Виховна функція — одна з найважливіших функцій моралі.

5. Регулятивна функція моралі є своєрідним синтезом всіх інших функцій,
бо кінець кінцем задача моралі полягає у напрямі помислів і дій окремої
людини.

Фармацевтична етика як частина загальної етики є наукою про моральну
цінність вчинків фармацевтичних працівників всіх ланок, їх поведінку у
сфері своєї діяльності. Це обумовлюється особливостями їх практичної
діяльності, положенням і роллю в суспільстві.

Фармацевтична етика відрізняється як від лікарської, так і від торгової.
Особливо це торкається відносин з хворим, виробництва і збуту лікарських
препаратів. Специфіка фармацевтичної етики полягає в тому, що аптечні
працівники не лікують хворого, не роблять призначень, а лише прагнуть
допомогти йому швидким і точним приготуванням і відпуском потрібних
ліків, психотерапією, вселяючи в хворого віру в одужання, що зціляє дію
препарату, фармацію і медицину в цілому.

Фармацевтична деонтологія вивчає норми поведінки провізора, направлені
на максимальне підвищення ефективності медикаментозної терапії і
створення сприятливого клімату у взаємостосунках з хворим, лікарем,
колегами по роботі. Вона розглядає вимоги і правила поведінки
фармацевтичного працівника, що забезпечують виконання їм професійного
обов`язку, питання його совісті, честі і достоїнства, які служать
показником високої цивільної відповідальності.

Список використаної літератури

Каракай І.О. Зарубіжний досвід маркетингу у фармації // Фармац.
журн.-1993.-М5.-С.25-27.

Каракай І.О., Каракай Ю.В. Деякі аспекти аналізу світового
фармацевтичного ринку // Фармац. журн.-1996.-№2.-С.47-53.

Маркетинг: Учебник / А.Н.Романов, Ю.Ю.Корлюгов, С.А.Красильников и др.;
Под ред. А.Н.Романова.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.-560с.

Мнушко З.М., Ткаченко О.М., Страшний В.В. Методичні рекомендації по
прогнозуванню збуту фармацевтичної продукції- X.: УкрФА, 1997.-20с.

Створення фармацевтичної маркетингової системи / З.М.Мнушко, В.П.
Польщикова, І.А.Шевченко та ін. // Вісник фармації. -1996. -№1-2. — С.
96-101.

PAGE

PAGE 4

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *