Формування основ громадянської свідомості дітей дошкільного віку

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Формування основ громадянської свідомості дітей

дошкільного віку”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості формування в дошкільників першооснов національної
самосвідомості

2. Патріотизм як складова громадянської свідомості. Шляхи, засоби та
методи патріотичного виховання дітей дошкільного віку

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна педагогічна думка в Україні, спираючись на наукові досягнення та
досвід попередників праці зарубіжних учених продукує ідею виховання, в
основі якої лежать принципи його поступовості й безперервності. При
цьому, чи не основною ідеєю сучасної системи виховання є те, що воно має
здійснюватися на всіх етапах формування особистості, починаючи з
раннього дитинства.

У наукових дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів і педагогів
доведено важливість дошкільного періоду у становленні особистості. Ця
теза є ключовою і в змісті державних нормативних документів. Проте,
питання формування у дітей дошкільного віку національної самосвідомості
багато фахівців ставлять під сумнів. У даній статті ми спробуємо
окреслити можливості та особливості формування першооснов громадянської,
або іншими словами національної самосвідомості дошкільників.

1. Особливості формування

в дошкільників першооснов національної самосвідомості

Одне з чільних місць у сучасній педагогічній системі відводиться
національному вихованню, яке згідно з положеннями Національної доктрини
розвитку освіти, «…має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та
молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність та цілісність
особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій
основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й
культури…».

Така постановка питання націлює нас на розуміння тієї істини, що
патріотами не стають у зрілому віці. Почуття любові до батьківщини,
поваги до свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої
і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства,
„вбиратися з молоком матері”. В Україні розроблена науково обґрунтована
Концепція дошкільного виховання (проект, 1993 р.), яка й визначає
основну його мету. Її загальні положення знайшли відображення в Законі
України “Про дошкільну освіту та виховання” (2003р.) Зокрема, в ньому
зазначається: «Одним із основних завдань дошкільної освіти та виховання
є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей,
пізнавальної активності; виховання у дітей шанобливого ставлення до
родини, Батьківщини, поваги до народних традицій та звичаїв, рідної та
державної мови, національних цінностей Українського народу».[8]
Відповідно до цього були визначені завдання виховання. З поміж інших,
наголошується на необхідності формування особистості в контексті рідної
культури, мови як емоційного природного середовища дитини; відновлення
престижу української мови, державної мови суверенної України; формування
творчої індивідуальності на національній основі.

Сьогодні існує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й
патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань і умінь,
особистісних якостей і рис характеру. Зокрема, йдеться про: повагу до
батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу,
усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця
і наступника; працьовитість; високу художньо-естетичну культуру тощо;
патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність
працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повагу до Конституції,
законів Української держави; досконале знання державної мови.

Звичайно, тут слід відзначити, що у повному обсязі ці якості ще не
можуть бути сформованими у дитини дошкільного віку. Проте, створити
фундамент, на основі якого можна буде вже зводити „будівлю” майбутнього
громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо
врахувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного
виховного процесу.

Психологи аргументовано наголошують на вирішальному значенні дитинства
для становлення особистості. Зокрема, на думку відомого українського
вченого І.Беха, „…виховання особистості має розпочинатися уже з
першого року життя дитини”. А дошкільне дитинство, згідно з його
висновками, є віковим періодом, коли починають формуватися високі
соціальні мотиви і благородні почуття. Від того як вони будуть виховані
в перші роки життя дитини, багато в чому залежить увесь її подальший
розвиток.

Говорячи про принципи і напрямки дошкільного виховання, І.Бех, зокрема,
наголошує на необхідності дотримання принципу національної
спрямованості, який передбачає формування в дітейсамосвідомості,
виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до
його культури.

На значенні дошкільного дитинства особливий акцент роблять сучасні
науковці. Зокрема О.Кононко визначає цей період як час виникнення та
становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування
первинних світоглядних уявлень. Дослідниця класифікує дошкільне
дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого
„…дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність
відкриває себе саму як біопсихологічну реальність”.

Значення дошкільного вікового періоду в житті людини важко переоцінити.
Це вік найбільш стрімкого фізичного і психічного розвитку дитини,
початкового становлення якостей і властивостей, які формують її
особистість.

Згідно з висновками психологів (Г.Бреслав, Л.Долинська, Т.Кричковська,
В.Мухіна З.Огороднійчук, О.Скрипченко та ін.), уже в старшому
дошкільному віці дитина має високий рівень розумового розвитку, а також
великі пізнавальні резерви. Саме тоді в неї в основному завершується
процес оволодіння мовленнями, розвивається його звукова сторона. Дитина
цього віку може переповісти прочитану розповідь або казку, описати
картину, передати свої враження про побачене. Інтенсивно зростає її
словниковий запас.

У дошкільному віці під впливом навчання й виховання здійснюється
сенсорний розвиток дитини (відбувається вдосконалення відчуттів,
сприймання, наочних уявлень). У старших дошкільників добре розвинена
уява. Вона починає набирати творчого характеру. Діти здатні створювати
образи. У них уже розвинене цілеспрямоване сприймання, довільна пам’ять,
діти вміють аналізувати й узагальнювати предмети , встановлювати між
ними взаємозв’язки. У цей час відбувається інтенсивний розвиток
мислення. Зокрема, здійснюється перехід від наочно-дійового до образного
мислення. Далі на основі образного мислення починає розвиватися
образно-схематичне, яке потім переростає в логічне мислення. Саме для
старшого дошкільного віку характерне образне мислення. Дошкільне
дитинство, на думку психологів, це вік найбільш сприятливий для розвитку
пам’яті. „Ні до, ні після цього періоду дитина не запам’ятовує з такою
легкістю найрізноманітніший матеріал”, – стверджує Т.Кричковська.

Говорячи про емоційну сферу дошкільників, учені-психологи наголошують на
тому, що емоційні процеси до шостого року життя стають більш
урівноваженими. Проте саме емоції головним чином насичують всю
діяльність дитини. На думку дослідників, „… все, у що включається
дошкільник,… повинне мати яскраве емоційне забарвлення, інакше
діяльність не відбудеться або швидко зруйнується. Дитина, в силу свого
віку, просто не здатна робити те, що їй не цікаво”.

Д.Ельконін підкреслює, що дитина – дошкільник проходить величезний шлях
розвитку – від відокремлення себе від дорослого („Я сам”) до відкриття
свого власного життя, самосвідомості. У неї змінюються бажання та
інтереси, виникають перші етичні інстанції й зачатки світобачення.

У цьому віці дитина починає керуватися в своїй поведінці моральними
нормами. Зокрема, це стосується переживання гордості за певні вчинки
(внаслідок оцінки дорослих). З усвідомленням суспільних цінностей діти
починають пишатися професійними успіхами своїх батьків, їх місцем у
суспільстві. При цьому, як відзначають психологи, у дітей старшого
дошкільного віку суспільно важливі мотиви переважають над особистісними.

На думку вчених, уже наприкінці дошкільного віку дитина виявляється
здатною усвідомлювати і себе саму і те місце, яке вона в даний час
займає в житті.

У наукових розробках О.Кононко визначено роль та місце самосвідомості в
житті дошкільника. Підкреслюючи важливість зародження в нього
самосвідомості саме в цей період, дослідниця зазначає, що вона (дитина
дошкільного віку – І.Г.) свідоміше ставиться до своєї поведінки,
переживань, думок; оволодіває елементарним умінням виробляти
емоційно-смислові оцінки своїх можливостей…, у неї формується певне
уявлення про себе як індивідуальність та суспільну істоту”.

Зважаючи на те, що в період старшого дошкільного віку відбувається
формування тих рис характеру, які й визначають особистість, а також
основ свідомості й самосвідомості, вважаємо, що цей вік має виключну
вагу для формування в дітей основ національної самосвідомості. На думку
І.Матюші, вже „…з перших днів свого життя діти вбирають той
національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси
і якості, властиві своєму, а не іншому народові”. Очевидно, лише таким
шляхом можливе долучення наступних поколінь українців до культурних
традицій народу.

Реалізація програми національного виховання у дошкільних навчальних
закладах вимагає врахування вікових особливостей дітей дошкільного віку.
Відповідно до цього слід організовувати і проводити навчально-виховний
процес. Саме тут на допомогу приходять розроблені вітчизняними й
зарубіжними вченими різноманітні теоретичні положення про
безперервність, поетапність та наступність виховного процесу.

О.Вишневський у процесі становлення національного само усвідомлення
виділяє три етапи. Першим з них він називає етап раннього
етнічно-територіального самоусвідомлення (етнізація). У цей період, на
думку вченого, закладається „коріння патріотизму”. Вважаємо, що є всі
підстави кваліфікувати цей процес як становлення першооснов національної
самосвідомості. Згідно з теорією О.Вишневського, саме під час першого
етапу відбувається усвідомлення дитиною своєї етнічної приналежності.
Уже з перших днів життя дитина формується під впливом материнської мови,
колискової пісні, бабусиної казки. Підростаючи, вона бере участь у
народних святах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до процесу
народної творчості тощо. Діти дошкільного віку є активними учасниками
народних життєвих дійства (коляда, віншування, гаївки, писанки, вертеп
тощо). Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і
не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою
громадської думки і періодично повторюються. У сім’ї і школі діти
засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і
культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть
участь у вшануванні їхньої пам’яті. У ранньому віці також формується
культ рідного дому, сім’ї, рідного села, культ предків, дитина
знайомиться з національними та етнічними символами.

У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія
казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе
в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що
представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі
прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з
«культурними героями», з якими свідомо ідентифікує себе. Отже,
формування дітей дошкільного віку етнічної самосвідомості будується
переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ.

Людське життя складається з певних періодів, кожний з яких призначений
для сприйняття певного роду інформації, створює сприятливі умови для дії
певних чинників психологічного, соціального та емоційного впливу. І
головне не запізнитися, не пропустити той момент, коли виховні зусилля
будуть мати найкращий ефект, коли робота, проведена педагогом, дасть
високий результат. Відтак, дошкільний вік у житті дитини є саме тим
періодом, коли слід розпочинати формування в неї елементів національної
самосвідомості. Не секрет, що дитячі роки найсолодші, найприємніші,
найуразливіші. Не забувається й несеться через усе життя те, що
прищеплення було з дитинства. Воно тепле, рідне, своє.

Отже, дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом у становленні
особистості. Саме в цей час формуються фундаментальні якості людини,
основи світосприйняття, ставлення до себе та свого місця в світі. Це
стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та
психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається
становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви).

Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і
самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися
в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є
найсприятливішим для формування в неї першооснов національної
самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї
приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної
мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного
характеру.

2. Патріотизм як складова громадянської свідомості.

Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання

дітей дошкільного віку

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед
людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює
певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини –
місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває
визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання
дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї,
дитячого садка, міста);

формування духовно-моральних взаємин;

формування любові до культурного спадку свого народу;

виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

почуття власної гідності як представників свого народу;

толерантне ставлення до представників інших національностей, до
ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж
ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім’ї,
дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та
результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної
символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про
рідний народ, його Батьківщину і на цій основі — розвиток національних
рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без
урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання
надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку.
Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити
на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні
можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і
відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до
Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття,
його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на
основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої
емоційно-пізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне
почуття).

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості,
відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному
віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути
відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини,
вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю.
Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами
виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо
себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини,
необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення,
прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини
необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у
своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі
сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також
фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання
єдиного результату.

У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий
компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.

При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Когнітивний
компонент, забезпечує зміст, а поведінковий виконує
контрольно-діагностичну функцію.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити
декілька напрямків:

ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з
дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за
умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення
дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в
декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається
країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи
село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного
краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за
особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну
країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її
країни.

Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо вже в
дошкільному віці формувати дієве ставлення до неї.

Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як
відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій
програмі та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст
розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також
через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності
між ними.

Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за
логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше
рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної
країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід”
ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального
почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні
„території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань
патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що
складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та
усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його
укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій
дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому”
лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного
дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім’ї
були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної
праці, — це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей
у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний
заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре
почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди.

Багато дітей, на жаль, не люблять дитячий садок, а значить, ми не можемо
розглядати такий дошкільний заклад „ланкою” в системі інститутів
виховання любові до Батьківщини. Більше того, у дитини культивується
негативне почуття і ставлення.

Для того щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних
почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким,
щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це
тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її
найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих
занять і т.д.

8

v

Rлене місце для гри, для усамітнення.

Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть,
підтримувати „право дитини на свою територію” (також необхідно поважати
право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови
для „індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища”
(О.Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад
другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками
переходить в сферу приємних і дорогих спогадів

Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про
свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе
господарями.

З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку,
знайомить дошкільнят із співробітниками.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як
і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком.
Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл.

Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю
(беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню
приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне
значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення
дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який
ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться
дитячий садок, — можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці,
або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і
розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого
рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну
сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе
перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм
необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками
діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також
дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста,
його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про
роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному
компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть
засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і
спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З
якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у
вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу
країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді
дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це
допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою
країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн.
Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі,
розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення
про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким
деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема
України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки,
волошки, маки).

Головна мета цих занять — пробудити в дитячих серцях любов до рідної
країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації
необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди,
працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів
художньої літератури, прогулянки «екологічною стежиною», відпочинок «на
веселій галявині» з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки
долучаються до природоохоронної діяльності. Малюкам про природу
розповідають їхні улюблені казкові персонажі — Озивайко, Добрик, Джмелик
із журналу «Джміль», хлопчик Помагай, Травознай та інші. Доброю
традицією може стати проведення «Днів Землі» з участю батьків, коли
розцвітає і заплітається у віночок буйної зелені вся територія дитячого
садка. Такий досвід склався у колективі дошкільного закладу № 80
м. Луганська.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори,
образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво.
Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми
були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є
формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все
необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну — художників,
композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників,
філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на
конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з
„характером” українського народу (творчі здібності, вмілість,
пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати
свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з
людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до
їх діяльності.

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей
мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до
дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та
популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що
звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні
хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у
спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть
особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на
прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці,
зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки,
спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння,
енергії та вміння докладають люди, аби на столі з’явилися смачні
булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця
твоїх батьків». На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську
роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є
думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення
шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих,
хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів
Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та
вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив
мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень,
віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята
беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в
образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу
батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь.
Для зміцнення пам’яті роду велике значення має виховання (і в дорослих,
і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані
їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей:
садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят і молодших школярів мають скластися поняття сім’ї,
родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних
братів та сестер.

В умовах сільського дитячого садка можна дати завдання дослідити близькі
і далекі родові зв’язки між учнями класу, школи.

Нині чимало говорять та пишуть про український національний характер,
українську ментальність.

Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: «Чим
відрізняється традиційне житло українців — хата (в т.ч. і сучасний
варіант) від житлових будівель інших народів?»

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного
села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість,
привітність, чистота. Отже, національна риса — відчуття краси.

Відповідь на запитання «Як традиційно зверталися українці до
батька-матері, дідуся-бабусі?» — «На Ви» — свідчить про шанобливе
ставлення українців до старших людей.

Працьовитість українців, що рятувала націю не один раз від зникнення,
актуальна в наші дні, коли знову вирішується доля України. Щоб допомогти
дітям усвідомити важливість цієї риси доречно поставити такі запитання:

Чим можна пояснити життєві успіхи твоїх рідних і родичів?

Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів? Хто з твоїх
родичів своєю працею досяг найбільших успіхів?

Де і ким працюють твої батьки?

Як ти ставишся до праці своїх батьків?

Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?

Потребує сміливого й відвертого підходу проблема негативних національних
рис, особливо найбільш виразної, що завжди була фатальною для долі
народу, держави. Це — індивідуалізм (хоча його дехто сьогодні
ідеалізує), відсутність або притлумленість почуття згуртованості
української нації.

Тому така важлива система питань, проблем, присвячених згуртованості
насамперед роду, а також групи, колективу дошкільного закладу.

Як позитивний приклад колективістської традиції українського народу (з
попереднім поясненням педагога) можна навести традицію української
толоки. Коли люди з одного кутка сходяться і разом зводять хату своєму
односельцю. Причому участь у цьому заході беруть усі: від малих до
старих.

Педагогічний досвід А. Макаренка, його принцип єдності інтересів
особистості й колективу важливий і сьогодні. Також актуальне поєднання
поглядів А. Макаренка і Г. Ващенка на визначальну роль сім’ї, батьків у
вихованні дітей.

Старші дошкільнята і молодші школярі повинні пізнати найбільші історичні
та духовні цінності рідного краю. їхні любов, повага і зацікавленість
мають виходити за межі села, міста. Ось орієнтовний обсяг знань про
рідний край, який посильний шести-семирічним дітям.

Найдавніші поселення району, міста. Що відомо з їхньої історії?

Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що
він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край?

Наймальовничіший куточок рідного міста (річка, ліс, урочище). Чим він
відомий?

Найдавніша споруда. Історія її створення.

Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

Туристичний маршрут по рідному краю.

Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

Які вірші ти вже вивчив?

Що означає герб нашого міста?

Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один
десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи,
які є традиційними у багатьох школах і дошкільних закладах — дитячі
ранки: «Мамина пісня», «Бабусина казка», «У мого батька золоті руки»,
„Свято української мови”, „Ярмарок”, „Свято української пісні”, обрядові
свята, тощо.

Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей
дошкільного віку.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий
лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом
емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність,
спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві
дошкільному віку.

У „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” цей напрямок
визначено в сфері „Люди”.

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на
краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

Ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинно природно „входити” в
цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.

Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу
поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого,
до більш віддаленого від дитини – культурно-історичних фактів.

Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста,
створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності,
підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається
навкруги.

Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити
діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення.

Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури,
природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій
вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте
(творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування
загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у
благоустрої території, охороні природи і т. п.).

Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли
долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою.
Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних
традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.

Вибір методів ознайомлення дітей з рідним містом, що перш за все
підвищують їх пізнавальну та емоційну активність.

Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному
закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної
культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту,
предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б
дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та
краси.

Організація роботи з батьками під девізом: їх знання та любов до рідного
міста повинні передаватися дітям.

Ознайомлення дошкільнят із рідним містом може стати тією основою,
навколо якої інтегруються всі види дитячої діяльності.

Одним із варіантів реалізації принципу інтеграції в роботі з
дошкільнятами є організація педагогічного процесу на основі тематичного
планування.

Такий підхід дає можливість бачити різні аспекти явищ: соціальні,
морально-етичні, природні, художньо-етичні та ін. Крім того, „занурення”
в ту або іншу тему, яку одночасно вивчають діти різного віку, дозволяє
об’єднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних
свят, вечорів відпочинку, виставок. При цьому старші можуть поділитися з
меншими досвідом, підготувати матеріали, необхідні для власної
діяльності та для малят. Зробити подарунки малятам.

Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі
„погостини”, коли старші діти готують для менших концерт, виставу тощо,
і запрошують менших до себе в гості. Малята також готують невеликий
концерт для старших і йдуть в групу, де перебувають діти старшого
дошкільного віку. Вихователі в кінці організовують спільні ігри дітей.
Так створюється дитяче співтовариство.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним
містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання
розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне.

Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями,
репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх
увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось
здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями:
„Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто?
Звідки така назва? Що вона може означати?”.

Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати
такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими
ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам,
тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.

Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих
слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь
складними граматичними конструкціями.

Визначимо тематичні блоки роботи вихователя з дітьми по ознайомленню з
рідним містом.:

Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий
садок? Вулиці нашого міста.

Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.

Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.

Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією
та працею людей в нашому місті.

Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи,
підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких
рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто.
Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

Культура рідного міста. Які музеї, театри, бібліотеки є в місті.
Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в
транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.

Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста.
Які є традиції, свята. День міста.

Захисники нашого міста. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у
місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани.
Як в нашому місті святкують День Перемоги.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною
рідного міста. збагачуючи життєвий досвід дитини.

Кожен момент ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинен бути
пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника міста,
гідного громадянина. Завдання залучення дітей до життя міста, його
історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на
заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого
оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого.

Ефективність морально-патріотичного виховання досягається тоді, коли
педагогічна діяльність характеризується цілісністю і включає відбір
краєзнавчого змісту в відповідності з метою розвитку дитини, її віковим
особливостям та інтересам; збагачення розвивального середовища
матеріалами про рідне місто (дидактичні ігри, посібники, предмети
мистецтва, продукти дитячої творчості та інше), узгодженість тематики
занять по ознайомленню з рідним містом з тематикою інших занять, з
іграми дітей. Створення умов для самостійної та спільної з дорослими
роботи з краєзнавчим матеріалом; забезпечення соціально-емоційного
благополуччя дитини, діагностика змін в її розвитку.

Список використаної літератури

Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн.1.: Особистісно
орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. виданя.
– К., 2003.

Боришевський М. Духовні цінності як детермінанта громадянського
виховання особис-тості // Цінності освіти і виховання особистості:
Наук.-метод.зб. — К., 1997. — С. 21—25.

Боришевський М. Формули громадянина-творця. Соціально-психологічний
портрет громадянина // Світло. — 1998 — № 3. — С. 8—9.

Виховання громадянина: Сутність громадянського виховання / П. Ігнатенко,
В. Поплужний, Н. Косарєва, Л. Крицька // Шк. б-ка.– 2003.– № 8.–
С. 3–19.

Вишневецький О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? // Освіта. —
2000. — № 44. — С. 3. — № 45. — С. 4—5.

Вишняк М. Патріотичне виховання учнів за допомогою української мови та
літератури / М. Вишняк // Рідна шк.– 2001.– № 9.– С. 25–28.

Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології
держави: студії вихо-вання // Рідна школа. — 2001.— № 2. — С. 9—14.

Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології
держави / В. Гонський // Рідна шк.– 2001.– № 2.– С. 9–14.

Жадан І. Проблеми громадянської освіти //Педагогічна газета. — 1999. —
№11. — С. 2.

Ігнатенко П., Крицька Л. Громадянське виховання: історичний аспект //
Шлях освіти. — 1997.—№ 1. —С. 38-43.

Кисельова Н. Виховувати патріотів // Географія та основи економіки в
школі. — 1997. — № 3. — С. 27— 28.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української держа-вності // Дошкільне виховання. — 2003. — № 2. — С.
3-8.

Лещенко О.М., Бойко В.Д. Патріотичне виховання дітей дошкільного віку.
// Радянська школа. – К., 2000.

Міщенко Н. Який же проросте патріотизм? // Рідна школа. — 1999. — №1. —
с. 1—8.

Мокрогуз О. Громадянська освіта: проблеми і перспективи запровадження //
Завуч. — 2000. — № 28. — С. 2-4.

Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина // Відродження. —
2000. — № 1. —С. 3—5.

Пономаренко Л. Виховання громадянськості у дошкільнят / Л. Пономаренко
// Початк. шк.– 2001.– № 3.– С. 17–20.

Сахарова Т. Патріотичне виховання: Рек. список л-ри / Т.Сахарова // Шк.
світ.– 2005.– № 3.– С. 18–19.

Якубенко В. Від народознавства – до свідомого патріотизму // Дошкільне
виховання. – 2002. – №8. – С. 12-13.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *