Фінансова політика уряду

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Державне регулювання економіки”

на тему:

“Фінансова політика уряду”

ПЛАН

Вступ

1. Місце і завдання фінансової політики уряду

2. Принципи та види фінансової політики уряду

3. Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фінансова політика уряду — це сукупність фінансових (розподільчих і
перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням
фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної
програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

— фiнансовому законодавствi;

— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв
(найважливiшими з яких є податки);

— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення,
галузями дiяльностi, регiонами країни;

— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн. Найважливішими умовами
результативності фінансової

політики є:

— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;

— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського
будiвництва;

— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй
полiтицi;

— комплекснiсть у розробцi заходів, пов’язаних iз вдосконаленням
фiнансових вiдносин.

Фiнансова полiтика уряду має надзвичайно велике значення в життi
суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку
продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних
i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi
вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють
наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.

Фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на
тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх
фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi,
проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу
розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин.
Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи
оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний
перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.

1. Місце і завдання фінансової політики уряду

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна
зрозуміти без вивчення фінансової політики.

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрямки діяльності
держави. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом
політичного впливу, виділяють економічну, бюджетну, кредитну, внутрішню
і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим
засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері, військовій
реформі, в міжнародних відносинах.

Західні економісти – Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють
поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визнаючи їх як зміни,
які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і
спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного
національного продукту.

Більш структурованим є визначення фінансової політики як сукупності
заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний
розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування
фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об’єктивними
явищами. Вони існують незалежно від окремих суб’єктів фінансових
відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але
механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух
грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям,
не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які
керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного
характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні
інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами
різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур,
центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств
населення тощо.

Незважаючи на це, фінансова політика повинна враховувати потреби
суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави,
тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять
перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика
господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже
важливий висновок – фінансова політика має бути адекватною
закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги
призводить до значних втрат у народному господарстві.

Фінансова політика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і
соціальний розвиток суспільства; знаходиться в попередній залежності від
характеру виробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в
системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.

Фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави з
використанням фінансової системи, що направлена на мобілізацію
фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою
свої функцій.

Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними
фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми
економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі
системи суспільних відносин.

Дія фінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства
потребує, щоб фінансова політика здійснювалась на основі
науково-обґрунтованої теорії. Досвід економічного розвитку показав, що
відрив фінансової політики від економіки стримує реалізацію тих задач,
які необхідно вирішувати для розвитку суспільства.

Зміст фінансової політики уряду включає такі ланки:

— вироблення науково-обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвитку
фінансів. Вони формуються на основі вивчення вимог економічних законів,
усестороннього аналізу розвитку господарства, перспектив розвитку
економічних відносин, потреб населення;

— визначення основних напрямків використання фінансів як на перспективу,
так і на поточні потреби. при цьому виходять із шляхів досягнення
поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховують
міжнародні фактори, можливості росту збільшення фінансових ресурсів;

— здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених
цілей.

Єдність цих трьох основних ланок і визначає зміст фінансової політики.

Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності,
відноситься до категорій надбудови. Між нею і економічною базою є тісний
зв’язок.

З одного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами,
суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, —
фінансова політика обумовлена економікою.

З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази,
фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони,
логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотній вплив на
економіку і стан фінансів.

2. Принципи та види фінансової політики уряду

Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню
підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика
повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед
підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та
ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки
тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння
розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та
підвищення рівня зайнятості населення.

Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які
забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва.
Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у
збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна
сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше
розв’язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими
господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому
плануванні.

Проте в умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати
роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що
потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти
й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні.

Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація й
використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій.
До таких гарантій належать: освіта, оборона , охорона здоров’я,
культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні
системи, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види
допомог тощо.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших
функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони
фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних
гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового
внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій
політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій
посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук
і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання
фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого
фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних
ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова
політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового
навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується
і за планової, і за ринкової економіки.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в
кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для
України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального
захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС,
завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку
агропромислового комплексу тощо.

До принципів фінансової політики також відносять:

( публічний характер;

( розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

( фінансування безпеки держави;

( пріоритетність державних видатків;

( єдність фінансової політики та грошової системи держави;

( міжгалузевий характер;

( самостійність;

( плановість.

Фінансова політика складається з: бюджетної політики, податкової,
грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо.

Фінансова політика розглядається в широкому і вузькому розумінні. У
широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і
охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики.

Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та
заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції
грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною
його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової
політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці
впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових
зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є
сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх
боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і
здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Завдання валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної
зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці
стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини
виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом
впровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та
розподілу та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних
видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у
її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає
також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних
фінансів.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона
починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими
фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок
податків й обов’язкових платежів, а другі — на використанні в певних
межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови
державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами
держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю
її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і
політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути
спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджені політика
може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в
якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в
будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних
наслідків.

3. Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона
розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову
стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв’язані.
Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні
можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати
стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних
тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та
фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці
стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною.
Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у
вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило,
малоефективна.

Фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики,
розрахований на перспективу, і передбачає рішення великомасштабних
завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це
також вибір довготривалих цілей і складання цільових програм у
фінансовій політиці потрібні для концентрації фінансових коштів на
головних напрямках економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу
розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації
фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення
конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової
стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та
змін в організації фінансової діяльності.

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика
повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю
економічних умов і соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою
пов’язані.

У фінансовій політиці стратегія утворює сприятливі можливості для
вирішення тактичних завдань.

Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку
економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації
фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з
найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова
стратегія.

.

< >

2

th>

X I

`„7

ебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує
відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при
управлінні економічними й соціальними процесами в державі.

Для оцінки фінансової політики уряду і для рекомендації з її
коригування в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму
суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його
окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань,
визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити і успішно проводити фінансову
політику, дати їй об’єктивну оцінку.

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує
потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і
груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя. Не
меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму
узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в
державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання
усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід
реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі
суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

З огляду на це конкретні форми та методи реалізації бюджетної й
податкової політик, що є основними складовими фінансової, передбачають:

знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу
фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідного рівня
економічного розвитку держави, використання методів державного
регулювання економічного і соціального розвитку;

удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої
регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й
контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи
прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до
середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного
планування;

скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з
бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених
верств населення;

постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних
підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності
та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного
майна;

вдосконалення міжбюджених відносин, забезпечення їх стабільності,
посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному
справлянні податків;

досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження
податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників
податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на
формуванні вартісних показників в економіці держави;

при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати
нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню
структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодо
оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове
навантаження на громадян із порівняно низькими доходами.

Для оцінки фінансової політики уряду використовують показники, такі як:

фінансоємкість;

фінансовіддача.

Фінансоємкість – така кількість фінансових ресурсів, що необхідна на
виконання тої чи іншої програми.

Фінансовіддача – кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.

Основною задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі
в суспільному виробництві. При цьому необхідно пам’ятати, що важливим
резервом збільшення фінансових ресурсів є покращена виробнича структура
фінансових ресурсів вартості суспільного продукту.

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування
фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової
діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію
фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику.
Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може
здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах.

Законодавче регламентування полягає у прийняття відповідних
законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх
права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності
тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав
регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною
формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування
фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на
стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування
фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що
розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи
адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

жорстка регламентація;

помірна регламентація;

політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових
відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні
фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки
правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така
політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і
відповідної її фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових
ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває
стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності
– доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні
і фізичні особи. Передбачає досить високий рівень бюджетної
централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює
обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою,
окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та
страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси
держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних
осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для
продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі вживати заходи на
соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної
заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в
ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються
тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму.
Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентуються на
договірних засадах між окремими суб’єктами.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації
фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація
за джерелами формування доходів і напрямами фінансування видатків, за
рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу
фінансову політику.

Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика,
вона поділяється на такі види:

політика стабілізації;

політика економічного зростання;

політика стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної
рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її
реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових
ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих
доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво
відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після
економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий – політика
стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне
спрямування.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного
для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її
потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та
забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення.
Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись
трьома основними способами – через зростання державних видатків,
зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”.
Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий
державний вплив на основі фінансування економічних потреб.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності
держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування
та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір
типу фінансової політики – жорстка чи помірна регламентація, або
політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів.
На цій основі обираються напрями реалізації (вирішуються, які завдання
забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та
інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька
етапів:

Визначення цілей, постановка завдань

Вибір типу фінансової політики

Вибір напрямів реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування
завдань між ними

Вибір інструментів реалізації

Здійснення конкретних заходів

Контроль за ходом реалізації

Рис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері
фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових
інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від
її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її
здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом
реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і
фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які
зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових
інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може
призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися
від даної фінансової політики.

Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні
відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм
достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики,
чіткому розмежуванні функцій з метою забезпечення повноти здійснення
фінансової політики та досягнення скоординованості дій цих суб’єктів.
Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність
фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу
діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в
певному напрямі. Координуючими центрами в цій системі є Міністерство
фінансів України та Національний банк України.

Міністерство фінансів розробляє засади фінансової політики України у
цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект
Державного бюджету й забезпечує його виконання. Водночас бюджет як
фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, що
розробляється Верховною Радою України, яка і затверджує бюджет. Отже,
фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та
виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики,
а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України,
забезпечує її реалізацію.

Національний банк України розробляє засади монетарної політики та
забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке
входить до складу уряду, він є незалежною фінансовою інституцією.
Водночас Рада Національного банку України формується наполовину за
призначенням ВРУ і наполовину за призначенням Президента України. Голова
правління НБУ затверджується Верховною Радою Такий статус Національного
банку робить його відносно незалежним у здійсненні монетарної політики.
Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні
засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.

Особливості статусів Міністерства фінансів та центрального банку
відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і
забезпеченні взаємоув’язки її фіскальної та монетарної складових. З
одного боку, відсутність єдиного підпорядкування може обумовити
різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку, у
цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг,
яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому. Водночас це
вимагає обов’язкової координації дій Міністерства фінансів та
Національного банку України. І фіскальна, і монетарна політика мають
бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного
розвитку.

Висновки

Отже, фінансова політика уряду – система заходів (законів,
адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого
впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної
економіки загалом.

Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної
моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального
виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості
періоду та характеру розв’язуваних завдань державна фінансова політика
поділяється на:

фінансову стратегію;

фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає
вирішення великомасштабних завдань, друга – розв’язання завдань
конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових
ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Основними напрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:

сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності
та підвищення рівня зайнятості;

мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення
соціальних гарантій;

вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання
природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини;

активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної
побудови нового господарства;

вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення
фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.

Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її
складові елементи – бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики
сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного
підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани
виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обґрунтована фінансова політика держави, продумане використання
податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку
продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної
кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і
сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і
надходженню коштів до державного бюджету.

Список використаної літератури

Василик О.Д., Теорія фінансів: Підручник – К.: НІОС – 2000, с. 57-64

Ван Хорн Дж. К. Основы управления государственных финансов / М.,2001

Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави //
Економіка України, 2002, № 5 – с. 16-24

Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху
стабілізації економіки // Фінанси України № 5. — 2006. — С. 36-41

Лагутіч В., Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України,
2002. — № 7. — С. 10-16

Лаптев С.В., Основы теории государственных финансов. — М., 2001

Державне регулювання економіки / За ред. д-ра екон. Наук, проф. і акад.
АН Вищої школи України І.Р. Михасюка / – Львівський національний
університет ім. І. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999 р.

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник – 2-ге вид. доп. і
перероб. К.: КНЕУ, с 47-73

Романенко О.Р., Фінанси: Підручник – К., 2004.

Фінансове право: Підручник / Ред. Л.К. Воронова – Х.: Фірма “Консули”,
2005.

Фінансово-кредитні важелі державного регулювання економіки /
Відповідальний редактор Л.І. Даниленко (відп. Ред) та ін. – К., 2002.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *