Експериментально-психологічні методи дослідження

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Експериментально-психологічні методи дослідження»

ПЛАН

Вступ

1. Експеримент і його види

2. Особливості проведення експериментально-психологічних методів
дослідження

3. Поняття бездоганного та хорошого експерименту в психології

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Психологія – наука нескінченних таємниць, які проявляються в процесі як
її викладання, так і вивчення. Психіка (від грец. psychikos – душевний)
— форма взаємодії живого організму з навколишнім середовищем,
опосередкована активним відображенням ознак об’єктивної реальності; це
властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає в активному
відображенні суб’єктом об’єктивного світу та побудові особливої
суб’єктивної картини цього світу, на основі якої розгортається поведінка
та діяльність людини.

Психологія (від грец. psyche – душа і logos — вчення) — наукова
дисципліна, яка вивчає закономірності функціонування та розвитку психіки
і психічні явища, притаманні людині.

На думку вчених, з моменту появи наукової психології відбулись суттєві
зміни в розумінні людьми самих себе, і з того часу психологія відіграє
велику роль, а прогрес психологічних знань є незаперечним.

Методи психологічного дослідження — це спеціально розроблені інструменти
для вивчення психічних явищ.

Експериментальні методи як засіб вивчення саме людської поведінки та
психології почали використовувати у другій половині XIX ст., вони
прийшли на зміну інтроспекції. Разом із цим постала і фундаментальна
проблема: «Яке місце психології серед інших наук?».

Якщо вона може послуговуватись експериментальними методами, то це
звичайна наука, що вивчає закони, на основі знання яких можна
конструктивно діяти в конкретних умовах, тобто природнича, об’єктивна,
пояснювальна, конструктивна наука, орієнтована на пошук загальних
закономірностей. Однак процес використання експериментальних методів
невдовзі настільки ускладнився, що психологи почали стверджувати, що,
мабуть, психологія не може бути такою наукою, як інші, вона
відрізняється від інших наук, є наукою гуманітарною, діалоговою,
розуміючою та орієнтованою на аналіз унікальних випадків.

1. Експеримент і його види

Експеримент (від лат. experimentum — проба, дослід) — дослідницька
стратегія, яка передбачає цілеспрямоване спостереження за певним
процесом в умовах регламентованих змін окремих характеристик умов його
протікання. Це сплановане та кероване дослідження, в якому
експериментатор впливає на ізольований об’єкт (об’єкти) і фіксує зміни в
його станах. Дослідження проводиться з метою перевірки гіпотези про
причинно-наслідковий зв’язок між впливом незалежної змінної і зміненими
станами об’єкта (залежної змінної). В психології експериментування — це
спільна діяльність експериментатора й досліджуваного заради вивчення
психологічних властивостей останнього шляхом спостереження за його
поведінкою під час виконання експериментальних завдань.

На думку Р. Готтсданкера, експеримент — це вивчення об’єкта в умовах
спланованого та спеціально створеного зміщення реальності з метою
отримати результати, які можна узагальнити та використати для перевірки
експериментальної гіпотези.

Для проведення експерименту є важливими такі аспекти:

1) дослідник сам активно організовує умови, в яких має з’явитися певний
психологічний факт; коли йде спостереження, дослідник не може втручатися
в ситуацію;

2) експериментатор може змінювати умови та визначати певні варіанти умов
появи досліджуваного явища (процесу);

3) в експерименті можливо усувати певні змінні, щоб дослідити, які зміни
при цьому відбудуться;

4) можна надавати змінним різні значення й оцінювати дані за різного
співвідношення обраних умов.

Існують такі види експериментальних досліджень.

Лабораторний експеримент — дослідницька стратегія, за якої діяльність
індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика
лабораторного експерименту — це забезпечення відтворюваності
досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент
проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.

До нього залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча
про дійсну його мету можуть і не знати. Проблемою лабораторного
експериментування є те, що в його умовах практично неможливо змоделювати
повноцінно життєву ситуацію та всі її аспекти.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф.
Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до
звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками
дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для
повноцінного вивчення психологічних властивостей.

При організації природного експерименту послідовно розгортаються такі
етапи:

1) функціональний аналіз діяльності досліджуваного;

2) фіксація низки спостережень за цією діяльністю;

3) аналіз результатів;

4) характеристика досліджуваного.

Основними методами в контексті природного експерименту є спостереження і
бесіда з учасником, результати яких обробляються кількісно та якісно.

Природний експеримент, своєю чергою, має декілька різновидів.

Психолого-педагогічний експеримент — експериментальне навчання, за якого
розгортається процес навчання та виховання й одночасно досліджуються ті
психічні властивості, які при цьому формуються.

Виробничий експеримент здійснюється у звичних для досліджуваної особи
умовах професійної діяльності, однак учасники можуть не знати про
організацію дослідження або ж брати у ньому активну участь.

Навчальний експеримент. Дістав поширення наприкінці 1930-х років. Його
особливість у тому, що вивчення тих чи інших психічних особливостей
відбувається в умовах цілеспрямованого формування саме цих властивостей.
Спочатку досліджують рівень знань, умінь та навичок, у подальшому
фіксують і аналізують зміни в їх розвитку. Навчальний експеримент
використовують не лише з дослідницькою метою, а й для діагностики
розумового розвитку в практичній психології і патопсихології.

Польовий експеримент – це природний експеримент, в якому використовують
обладнання, а учасників інформують про проведення дослідження.

У психології розрізняють також експерименти залежно від впливу на
досліджувані явища: копстатувальний (мета якого – встановлення
причинно-наслідкового зв’язку між явищами) та формувальний (метою якого
г формування певного явища). На етапі підготовки (формувального
експерименту часто використовують модельний експеримент. У ньому
експериментують не з самим об’єктом, а з його замінником (моделлю), що
одночасно є об’єктом і способом дослідження. В модельному експерименті
послідовно використовують такі операції: побудова моделі (саме
моделювання), перехід від моделі до реального об’єкта, перенесення
результатів, отриманих на моделі, на цей об’єкт.

Залежно від мети дослідника експерименти можна класифікувати таким
чином: пілотний (перший експеримент із експериментальної серії, який
може не задовольняти всім вимогам, проводиться з метою перевірки
процедур, які використовуватимуться в основному «великому»
експерименті), пошуковий (спрямований на пошук каузального зв’язку);
підтверджу вальний (спрямований на встановлення виду функціонального
кількісного звуязку між явищами).

Квазіексперимент – це дослідження, в якому експериментатор відмовляється
від повного контролю за змінними, оскільки це неможливо здійснити в силу
об’єктивних причин. Будь-який експеримент можна вважати
квазіекспериментом, оскільки він відхиляється від ідеального.

Критичний експеримент спрямовано на перевірку гіпотез, що є наслідком
двох альтернативних теорій. Результатом цього експерименту є відкидання
однієї теорії та прийняття іншої.

За об’єктом дослідження розрізняють реальні та мисленнєві експерименти.
В реальному експерименті гіпотези перевіряються шляхом планомірного
управління умовами соціальної дійсності. В мисленнєвому експерименті
перевірці підлягають не реальні явища, а інформація про них, а такий
суттєвий момент експериментування, як цілеспрямоване втручання в реальні
процеси, відсутній. Існують приклади мисленнєвого експериментування, які
викликають захоплення, є дотепними, оригінальними. Саме мисленнєве
експериментування часто зумовлює революційні зміни в уявленнях про світ.
Такі експерименти відкривають сутнісні характеристики об’єктів, що й дає
змогу зрозуміти їх у загальному вигляді. Вчений не повинен вважати, що
його завдання — продукувати нові експерименти та факти. За висловом
французького вченого Р. Тома, «в наш час, скоріше, слід рятувати ідею
від безцеремонної авторитарності експериментів».

Роберт Готтсданкер поділяв реальні експерименти на природні (дублюють
реальний світ, проводяться в умовах реального життя, експериментатор
контролює в них тільки незалежну змінну), штучні (які покращають
реальний світ, проводяться в лабораторії, де реальна дійсність
імітується з метою досягти стабільності в додаткових змінних) та
лабораторні (власне наукові експерименти, в яких досліджуються механізми
поведінки, незалежна змінна спеціально відокремлюється та «очищаються»
її умови).

За тими завданнями, які вирішуються в дослідженні, розрізняють такі
експерименти: наукові (спрямовані на отримання нових знань) та прикладні
(спрямовані на отримання практичного ефекту); проективні (спрямовані в
майбутнє: дослідник проектує наслідки, з урахуванням гіпотетичних
причин) та ретроепскгивні (спрямовані в минуле: дослідник маніпулює
інформацією про події, що відбулись, намагається перевірити гіпотези про
причини, які викликали існуючі наслідки); однофакторні (в яких
перевіряється гіпотеза про наслідки впливу однієї залежної змінної) та
баї атофак горні (в яких перевіряється гіпотеза про цілий комплекс
змінних і їх взаємодію). У бівален гному експерименті порівнюються дві
умови для незалежної змінної, мультивалентному – більше двох. У
багатомірному експерименті визначають вплив кількох (не менше двох)
незалежних змінних на кілька залежних змінних.

У функціональному експерименті маніпулюють трьома або більше рівнями
незалежної змінної, на основі чого визначають функціональний зв’язок між
незалежною та залежною змінною.

За характером експериментальної ситуації розрізняють неконтрольовані,
природні та контрольовані (лабораторні) експерименти.

2. Особливості проведення експериментально-психологічних методів
дослідження

Експеримент є найефективнішим науковим методом. Дослідник спостерігає
об’єкт в умовах лабораторії, контролює умови, проводить вимірювання
різних змінних, щоб встановити зв’язок між ними. В умовах експерименту
відбувається перевірка гіпотези.

У різних галузях психології експерименти мають свої характерні риси.

У соціально-психологічному експерименті перш за все розглядаються
стосунки людини, пропонуються форми соціальних подій і взаємодій. Ці
експерименти вимагають розробки методик зіставлення результатів
індивідуальної та групової діяльності.

В інженерно-психологічному експерименті суб’єкт залучається до реальної
діяльності, використовує складні знаряддя праці.

У психофізичному експерименті необхідно тримати під контролем усі групи
змінних: зовнішні, ситуаційні, особливості психічних процесів та
регуляції поведінки. Створити такі умови складно, тому структура
психофізичного експерименту передбачає різноманітні теоретичні
обґрунтування та припущення при його організації.

Для наукового дослідження в будь-якій науці, в тому числі й у
психології, обов’язковою є така послідовність необхідних кроків:

Перший крок – визначення та формулювання проблеми.

Другий крок – формулювання гіпотез, тобто певної можливої відповіді на
запитання.

Третій крок – перевірка гіпотези, а саме: проведення експериментального
випробування, з тим, щоб з’ясувати, чи узгоджуються з гіпотезою факти,
чи не узгоджуються.

Четвертий крок — інтерпретація експериментальних даних із метою
створення теорії. Дослідник може переконливо підтвердити певну теорію,
якщо у нього є незаперечні факти, він може розвинути і вдосконалити
теорію, або ж відмовитися від неї. На цьому етапі у вченого з’являються
нові гіпотези, які він може знову перевіряти.

Від інших наукових методів експеримент відрізняється тим, що дає
можливість здійснити точний контроль за всіма змінними, провести точні
вимірювання та перевірити теорії, він спрямований на визначення причин
явищ.

Звісно, експериментальний метод має й свої недоліки. Лабораторні умови
лише частково можуть відтворювати реальність, бо є штучними. В таких
умовах важко оцінити складну поведінку.

&

(

*

o

u

(

*

????¤?¤?$???????U?В експериментальному дослідженні не лише проявляються
закономірності, а й виявляються артефакти — особливості, зумовлені
несподіваними порушеннями в організації експерименту, певними дефектами
експериментальної методики.

Експериментальний метод може використовуватись не лише у лабораторії,
оскільки експеримент – це певний логічний шлях наукового пошуку, а не
місце. Однак у науковій лабораторії комфортніші умови для забезпечення
контролю за всіма змінними та використання точної техніки.

Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов:
визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його
мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування
можливостей використання одержаних результатів. Психолог самостійно
вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної
ефективності та наукової обґрунтованості.

Планування експерименту передбачає спосіб (процедуру) збору даних.
Найпростіші експерименти полягають у вивченні впливу незалежної змінної,
якою маніпулює експериментатор, на значення залежної змінної.

Якщо при організації дослідження всі умови залишаються незмінними, а
експериментатор встановлює значення незалежної змінної, то в результаті
можна отримати такий висновок: «За тих самих умов значення змінної А
зростатимуть зі збільшенням змінної Б» (чи навпаки).

Якщо для експериментатора важливо визначити вплив певної умови, в таких
випадках незалежна змінна приймає два можливі значення: наявність та
відсутність. Для організації такого експерименту потрібна
експериментальна і контрольна групи. Експериментальній групі
пред’являють певну умову, а в контрольній — вилучають. Якщо в
експериментальній групі буде виявлено певні аспекти поведінки, які
відсутні у контрольній фу пі, то можна вважати, що це є наслідком
незалежної змінної. В дослідженнях також використовують імітуючі
контрольні групи, які не піддаються експериментальному впливу, однак на
прохання експериментатора роблять вигляд, що були учасниками
експерименту, та імітують очікувану поведінку.

У плануванні експерименту використовують експериментальні схеми, згідно
з якими визначають порядок пред’явлення умов (якісні форми) або рівнів
(кількісні варіанти) незалежної змінної. Чим більше рівнів незалежної
змінної, тим повніше вона представлена. Послідовність умов може бути
випадковою, позиційно рівною або у вигляді регулярного чергування.
Розрізняють інтра-індивідуальні, міжгрупові та крос-індивідуальні схеми.
В інтра-індивідуальних схемах кожному досліджуваному надають усі умови
незалежної змінної, а результати отримують у процесі порівняння даних по
кожному учаснику. В міжгрупових схемах умови незалежної змінної
пред’являють різним групам та порівнюють дані відповідних груп
(контрольної та експериментальної). В крос-індивідуальному дослідженні
всі умови незалежної змінної в певній послідовності надають усім
учасникам (групам) та враховують результати всіх досліджуваних у різних
умовах. Ця схема найбільш оптимальна для лабораторних багаторівневих
досліджень.

Схеми, в яких не дотримані умови рандомізації учасників, однак
забезпечена внутрішня валідність, називають квазіексперіїментальними.
Якщо в дослідженні немає умов для захисту внутрішньої валідності, яку
забезпечують експерименти або квазіексперименти, то таку схему називають
неекспериментальною. Результати дослідження за такою схемою неможливо
обґрунтувати.

Найчастіше застосовують такі експериментальні схеми (плани): схема
базового рівня з невеликою групою, або експеримент базового рівня:
дослідження з однією змінною та невеликою кількістю учасників (іноді
лише один досліджуваний), в якому демонструють ефекти таким чином:
визначають базовий рівень реагування, здійснюють вплив і визначають
перехідний стан. Коли маніпуляція закінчується, очікують відновлення
базового рівня;

— план із незалежними групами: кожна експериментальна група підлягає
впливу лише одного рівня незалежної змінної;

— план повторних вимірювань: одну і ту саму групу піддають впливу всіх
рівнів незалежної змінної чи змінних;

— план попарного групування учасників: спочатку урівнюють учасників по
змінній, що високо корелює з залежною змінною, а потім зі створених груп
вибирають випадковим чином нові експериментальні групи;

— факторний план: дослідження з кількома незалежними змінними, в якому
кожний рівень всіх незалежних змінних поєднується з кожним із інших
рівнів;

— план серій, що сходяться: серія експериментів, які проводяться з метою
поступового відкидання конкуруючих теоретичних гіпотез.

Найчастіше застосовують такі квазіекспериментальні схеми:

— схема часових серій: детально та неодноразово спостерігають одну групу
перед експериментальною маніпуляцією, а потім так само після неї;

— план із нееквівалентною контрольною групою: дослідження, в якому
учасники контрольної групи підібрані іншим чином, ніж до
експериментальної.

3. Поняття бездоганного та хорошого експерименту в психології

Поняття бездоганного експерименту ввів у психологію Роберт Готтсданкер.
Психологи розглядають бездоганний експеримент як зразок, в якому втілено
всі вимоги і ніщо не загрожує достовірному висновку. Така бездоганна
модель дослідження в реальності є недосяжною. Однак це поняття сприяє
розвитку й удосконаленню експериментальних методів, уникненню можливих
помилок при проведенні експерименту.

Р. Готтсданкер визначив критерії бездоганного експерименту: він повинен
бути ідеальним, безкінечним та експериментом повної відповідності.

В ідеальному експерименті змінюються тільки незалежна та залежна змінні,
немає впливу на них зовнішніх чи додаткових змінних. Різновидом його є
чистий експеримент, в якому дослідник оперує лише однією незалежною
змінною та її повністю очищеними умовами.

У безкінечному експерименті число спроб та досліджуваних створюють
можливість охоплення всіх джерел варіативності змінних. Такий
експеримент може тривати без краю, оскільки існує можливість дії
невідомого чинника. Щоб з’ясувати всі побічні ефекти, які спотворюють
дію незалежної змінної, дослідник мав би продовжувати дослідження
безкінечно і в часі, і за кількістю спроб, оскільки завжди існує
ймовірність того, що в наступній пробі щось може порушити ідеальність
експерименту.

В експерименті повної відповідності додаткові змінні мають повністю
відповідати аналогам цих змінних у реальності. Експериментальна ситуація
є повністю тотожною дійсній реальній ситуації.

Модель бездоганного експерименту є недосяжним ідеалом, до якого треба
прагнути. Чим ближче реальний експеримент до цієї моделі, тим він є
кращим.

Д. Кемпбелл пропонує такі критерії хорошого експерименту:

1. Хороший експеримент визначає ясну часову послідовність: причина має в
часі передувати ефекту.

2. Вплив або впливи повинні бути статистично пов’язані один з одним.
Якщо можлива причина та ефект не пов’язані (відсутність коваріації), то
одне явище не може бути причиною іншого.

3. Не повинно бути альтернативних правдоподібних пояснень причин появи
ефекту, тобто необхідно виключити вплив побічних змінних або як мінімум
контролювати їх.

4. Важливо правильно позначити причину й ефект у поняттях та термінах.

Використання експерименту в різних галузях психології має свою
специфіку. Психологічні експерименти спрямовані на дослідження певних
проблем, а в різних галузях психології центральне місце посідають свої
специфічні проблеми. Основні проблеми визначаються допитливістю
дослідника, його різнобічністю, уявою, а також тим, чи існують
можливості здійснення експериментальних задумів. Наприклад, видатний
психолог Джон Уотсон у своїй книзі «Біхевіоризм» (1924), висловлюючи
переконаність у своїх ідеях, запропонував таке: «Довірте мені десяток
здорових нормальних дітей і дайте можливість виховувати їх так, як я
вважаю за потрібне; гарантую, що, обравши кожного з них випадковим
чином, я зроблю його тим, ким задумаю: лікарем, юристом, художником,
комерсантом, навіть жебраком чи злодієм незалежно від його даних,
здібностей, покликання чи раси його предків». Задум такого експерименту
може вразити, однак, звісно, така пропозиція надто далеко заходить за
межі того, що більшість із нас вважає прийнятним.

Професійні вимоги до психологів нечітко визначають характер та зміст
їхньої дослідницької діяльності, викладання та консультування. В
будь-яких умовах, а не лише в університеті чи науковому закладі, є
можливість для проведення досліджень. Експеримент можливий у школі,
офісі, державній чи комерційній організації, у повсякденному житті, на
відпочинку.

Висновок

Отже, історія психології знає два основні шляхи психологічного
дослідження: пояснювальну та описову психологію. Перша орієнтується на
природничі науки й широко застосовує експеримент, друга виходить з ідеї
унікальності психіки і передбачає її вивчення шляхом розуміння
дослідником цінності внутрішнього світу іншої людини.

Експериментальні методи — стандартизовані процедури, призначені для
отримання даних, які підлягають перевірці. Завдяки їм психологія зробила
крок уперед, бо перейшла від споглядального способу побудови теорій до
оперування психологічними фактами — достовірними знаннями. Крім того,
вони відкрили можливості для застосування кількісного аналізу —
статистичних і математичних способів обробки даних. Усе це дало змогу
перевіряти та накопичувати результати експериментальних досліджень,
зіставляти їх між собою, влаштовувати наукові дискусії, інтерпретувати з
позицій різних теорій. Психологія стала у шерег наук, що володіють
об’єктивними методами пізнання дійсності, й цим утверджувала себе як
академічна дисципліна.

З позицій принципу взаємної доповнюваності експериментальні і
не-експериментальні методи слід не протиставляти, а шукати шляхів їх
поєднання в межах однієї системи методологічних принципів та стосовно
сфери, де їх використання буде свідченням реальних взаємопереходів між
академічною і практичною психологією.

Експериментальні методи достатньо формалізовані і дають змогу отримати
дані, що підлягають перевірці. Осердям таких методів є експеримент (лат.
experimentum — проба, дослід) — стандартизований спосіб психологічного
дослідження, для застосування якого потрібне створення спеціальних умов.
Він характеризується втручанням дослідника в явище, що вивчається;
контролем за його перебігом; реєстрацією процесу та показників;
можливістю відтворення і, отже, повторного отримання тих самих
результатів. Щоправда, психічні явища настільки мінливі, що далеко не
завжди вдруге вдається отримати те саме, що й першого разу. Експеримент
проводиться з метою перевірки певної гіпотези і дає змогу отримати дані,
недоступні спостереженню. Для цього, як правило, формують дві групи
досліджуваних— експериментальну, на яку впливає якийсь чинник, і
контрольну, де такий чинник відсутній. Зареєстровані в експерименті
відмінності між групами пояснюються впливом чинника, дія якого
вивчається. Результати експерименту обробляються за допомогою методів
кількісного аналізу.

Розрізняють два види експерименту — природний і лабораторний. Перший
проводять у звичній для досліджуваного обстановці, і він, як правило, не
усвідомлює себе об’єктом дослідження. Наприклад, вивчають ефективність
різних методик навчання. Це виключає вплив на результати намірів
досліджуваного, його ставлення до експерименту, проте й не враховує дії
відволікаючих умов. Лабораторний експеримент дає можливість не лише
створювати, а й контролювати чинники, що впливають. Він проводиться із
застосуванням технічних засобів, що дає змогу пред’являти інформацію,
реєструвати й обробляти відповіді на неї.

До експериментальних методів належать також тести (від англ. test —
перевірка) — стандартизовані способи вимірювання конкретного психічного
явища. Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних
зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність
досліджуваних.

Список використаної літератури

Горбунова В. В. Експериментальна психологія в схемах та таблицях. — К.:
ВД «Професіонал», 2007.

Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. — М.: Изд-во МГУ,
1982.

Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. — СПб.:
Питер, 2004.

Дружинин В. М. Экспериментальная психология: Ученик для вузов: 2-е изд.
— СПб.: Питер, 2007. — (Серия «Учебник нового века»).

Корнилова Т. В. Экспериментальная психология: теория и методы. — М.:
Аспект Пресс, 2002.

Максименко С. Д., Носенко С. Л. Експериментальна психологія. — К.: Центр
учбової літератури, 2008.

Никандров В. В. Наблюдение и эксперимент в психологии. — СПб.: Речь,
2002.

Шнайдер Л. Б. Экспериментальная психология: Учебное пособие для вузов. —
М.: Академический проспект, 2007.

PAGE

PAGE 10

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *