Екологія Індії

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Екологічні проблеми Індії і шляхи їх вирішення»

ПЛАН

Вступ

В останні десятиріччя суспільство все більше турбує стан навколишнього
середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого
довкілля. Тому є вкрай важливим вивчення екологічних проблем різних
країн світу, особливо тих, які потерпають від економічних негараздів.

Респу?бліка І?ндія або І?ндія, Бгарат — країна в Південній Азії. На
північному заході межує з Пакистаном; на півночі — з КНР, Непалом і
Бутаном; на сході — з М’янмою і Бангладеш. На півдні вузька Полкська
протока і Манарська затока відділяють її від Шрі-Ланки. Протокою
Грейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський
кордон між Індією та Індонезією.

Територія — 3 166 829 км? (є 7-ю країною у світі за географічною
площею). Довжина з півночі на південь — понад 3000 км; з заходу на схід
— близько 2000 км. Кількість населення — 1 млрд. 132 млн осіб (2008 р.;
у 1990 р. — 844 млн.) Це друга за величиною населення, — після Китаю, —
держава на планеті Земля. Столиця — Нью-Делі. Найбільші міста: Калькутта
(понад 16 млн жителів), Мумбаї (Бомбей) (понад 15 млн жителів), Ченнаї
(Мадрас) (6 млн жителів), Хайдарабад (5 млн жителів), Бангалор (4,5 млн
жителів), Ахмадабад (4 млн жителів)

Індія розташована на півдні Євразійського континенту, на півострові
Індостан. Має берегову лінію завдовжки 7 тисяч кілометрів та кордони із
Пакистаном на заході, Китаєм, Непалом і Бутаном на північному сході та
Бангладеш і М’янмою (колишня Бірма) на сході.

Індія також претендує на кордон із Афганістаном на північному заході
(частина індійського штату Джамму й Кашмір, що межує з Афганістаном,
перебуває під контролем Пакистану).

В Індійському океані має кордон з Мальдівами на південному заході,
Шрі-Ланкою на півдні та Індонезією на південному сході. Від Шрі-Ланки її
відділяють Полкська протока і Манарська затока; протокою Ґрейт-Ченнел
між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між
Індією та Індонезією.

Рельєф: гірська країна Гімалаї на північному кордоні, річкові долини
Ґанґу, Інду, Брахмапутри; плато Декан на південь від річки Нармада — між
західним і східним хребтами Гат; на заході — пустеля.

Найвища точка — гора Чогорі на півночі (на кордоні з Китаєм) — 8611 м.

До складу Індії входять Андаманські і Нікобарські острови, острови
Лакшадвіп.

Індія має чимало екологічних проблем, які будуть розглянуті у даному
рефераті.

1. Чинники, які впливають на стан навколишнього середовища в Індії

Стан навколишнього середовища в Індії залежить від багатьох факторів.
Але до числа головних з них слід, мабуть, віднести три напрямки
факторів:

По-перше, це тривалість та інтенсивність сільськогосподарського
використання території.

Археологічні та історичні дані дозволяють виділити п’ять етапів у
використанні території цієї країни: найдавніший землеробський (ІІІ — ІІ
тисячоліття до нашої ери), тваринницький (перше тисячоліття до нашої
ери), богарне землеробство (III століття до н. е. — XIV ст.),
примітивного богарного і зрошуваного землеробства (XIV — XX ст.) і більш
інтенсивного зрошуваного землеробства (з середини XX ст.). У результаті
природа Індії зазнала дуже сильної «переробки», і нині більш ніж для 60%
її території характерні сильно змінені антропогенні ландшафти. Це перш
за все зрошувані райони Пенджабу і Гангській низовини, ландшафти
річкових долин і дельт, приморські алювіальні рівнини, рівнини Декану,
оазиси та пустелі Тар.

По-друге, це демографічний вибух другої половини XX ст., який ще більше
збільшив навантаження на територію. Середня щільність населення в країні
вже перевищила 320 чоловік на 1 км. Необхідність забезпечити швидко
зростаюче населення, яке вже перевалило за мільярдний рівень, їжею,
дровами іншими джерелами існування прямим наслідком деградацію багатьох
природних ландшафтів.

По-третє, це прискорився процес індустріалізлціі країни, до самого
недавнього часу заснований головним чином на «брудних» виробництвах
важкої промисловості і певною мірою пов’язаний з екологічним
імперіалізмом, тобто з політикою перенесення таких виробництв з
високоразвинених країн, у країни, які розвиваються. Становище
ускладнюється ще й тим, що для Індії вельми характерна підвищена
територіальна концентрація промислового виробництва.

У результаті загальний річний екологічний збиток ще на початку 1990-х
рр. оцінювався 110 млрд доларів (до того ж за явно заниженими
розрахунками), а небажані зміни навколишнього середовища торкнулися
фактично всі компоненти географічної оболонки.

2. Сучасні екологічні проблеми Індії

Чи не найбільшою мірою деградація торкнулася земельних ресурсів, які
піддаються ерозії, опустелюванню. Ерозія в першу чергу охопила сильно
розорані і збезліснені Гангську низовину та плоскогір’я Декан. Індійські
вчені-аграрники, зібравши дані спеціальних дослідницьких станцій,
підрахували, що щорічно в результаті процесів водної та вітрової ерозії
країна втрачає 6 млрд т грунту. При цьому деякі ділянки стають повністю
непридатними для землеробства, перетворюючись на «бедленди». До цього
потрібно додати вторинне засолення й заболочування грунтів — головним
чином в Пенджабі, штатах Уттар-Прадеш, Західна Бенгалія та інших районах
поширення іригації, різко зросла, у другій половині XX ст. забруднення
грунтів пестицидами. За деякими оцінками, ерозія і засолення грунтів
нині поширені майже на половині території країни.

На заході Індії, в Раджастхані, велику загрозу являє собою
опустелювання. У третьому-другому тисячоліттях до нашої ери це був один
з важливих осередків давньої цивілізації. Але потім піски поглинули
міста, засипали караванні шляхи, про що свідчать розкопки міста
Мохенджо-Даро (тепер знаходиться в Пакистані). І нині близько 1/3
території цього штату займають рухливі піски пустелі Тар. Просування їх
на схід представляє собою велику загрозу і для сусідніх штатів.

Нарешті, потрібно враховувати і те, що Індія має найбільше в світі
поголів’я великої рогатої худоби (300 млн. голів), тоді як частка
пасовищних угідь у структурі земельного фонду становить всього 4%. Це
теж збільшує навантаження на землю.

У результаті перерахованих негативних впливів з 300 млн. га земельного
фонду Індії процесами деградації в тій чи іншій мірі охоплені вже 80-90
млн, а за іншими оцінками — навіть 150 млн. га. Відповідно питома
землезабезпеченість в країні скоротилася з 0,85 га на людину на початку
1950-х рр. до 0,30 га в теперішній час. А питома забезпеченість орними
землями складає всього 0,17 га і весь час зменшується.

Дуже сильно порушений також рослинний покрив Індії. Хоча лісистість у
країні в два рази більше, ніж у Китаї, і становить 20%, значною мірою це
вже не первинні, а вторинні ліси, чагарники, антропогенна савана.
Останнім часом особливо велику тривогу викликає знищення незайманих
лісів в передгір’ях Гімалаїв. В основі такого збезлісення лежать дві
головні причини. Перша з них — нагальна необхідність розширення посівних
площ в умовах фактично повсюдного малоземелля (не кажучи вже про широке
застосування в минулому в передгірних районах хижацької
підсічно-вогневої системи землеробства). Друга — триваюче масове
використання деревини в якості палива. Ще на початку 1980-х рр.. частка
дров у структурі паливоспоживання Індії досягала 1/3.

У результаті площа лісів в Індії щорічно скорочується на 1,5 млн га. Але
і це не може забезпечити потреби країни в деревині. Через низьку
продуктивність лісів щорічна заготівля деревини складає приблизно 40 млн
м3, тобто з розрахунку на душу населення всього 0,04 м3 дров’яної і
ділової деревини (у США як ділової деревини на кожного жителя припадає
1,86 м3, або в 46 разів більше). Індійський уряд оцінювало потреби
країни в деревині до 2011 р. в 290 млн м3, що в сім разів більше того
обсягу лісозаготівель, який може бути забезпечений завдяки очікуваному
приросту лісових ресурсів. Отже, вирубка лісів, завдає великої
екологічної шкоди, мабуть, буде продовжуватися. Тут доречно навести
розрахунки індійських учених, згідно з якими — з урахуванням
грунтозахисної ролі лісового покриву — ліси в Індії повинні займати не
1/5, а 1/3 всієї території. Одним з наслідків зменшення площі лісів
стало зменшення біорізноманіття. За наявними оцінками, зникнення
загрожує більше ніж 500 видів ссавців, 700 видів риб, 1000 видів птахів
та ін.

Хоча водні ресурси Індії в даний час оцінюють як більш-менш достатні, в
перспективі країна майже неминуче зіткнеться і з їх дефіцитом. Тому що
рівень водозабору з розрахунку на душу населення (більше 600 м3 на рік),
особливо з урахуванням потреб штучного зрошення, тут досить високий. І
тому що забруднення вод весь час зростає, досягаючи 80%. Джерелом
більшості таких забруднень служать промислово-побутові стоки міст, які
зазвичай скидають в річки без будь-якого очищення. Решта припадає на
стоки з сільськогосподарських угідь, які в результаті «зеленої
революції» стали набагато більш насиченими різного роду хімікатами. Не
дивно, що за обсягом викидів у поверхневі водотоки органічних речовин
Індія займає третє місце в світі після Китаю і США. А відбір води з
водоносних горизонтів у два з гаком рази перевищує її накопичення. Через
це майже повсюдно рівні водоносних горизонтів з прісною водою знижуються
на 1-3 м щорічно.

Останнім часом помітно зросло також забруднення атмосфери. Ще кілька
десятиліть тому його основними джерелами були домашні вогнища (мангали),
де в якості палива зазвичай використовувався кізяк і дрова. Але тепер їх
місце зайняли великі «брудні» виробництва — ТЕС, підприємства чорної і
кольорової металургії, нафтохімії. Вважається, наприклад, що дихати
повітрям Мумбаї — це те ж саме, що викурювати десять сигарет в день.
Зростаючі викиди сірки та азоту вже приводять до виникнення кислотних
дощів, які впливають на посіви, води і споруди. Очевидна небезпека, яка
загрожує знаменитій гробниці Тадж-Махал в зв’язку з викидами сусідніх
нафтопереробних заводів.

Ще на початку 1990-х рр. з усіх міст Індії тільки 8 були повністю та 210
частково обладнані системою каналізації. Але ж тільки на Гангу
розташовано 114 міст з населенням більше 50 тис. чоловік у кожному. Свої
неочищені відходи скидають у Хуглі (західний рукав дельти Гангу) 150
великих джутових фабрик Колкати.

Високий рівень забрудненості грунтових вод в штаті Пенджаб на півночі
Індії привів до генетичної мутації у людей. Цей факт був виявлений в
ході проведеного недавно дослідження. Вчені, які збирали науковий
матеріал протягом двох років, встановили, що отруйні пестициди і важкі
метали потрапили в харчовий ланцюг. Через це в Пенджабі різко збільшився
відсоток дітей з природженою потворністю, помітно зросла захворюваність
раком, у багатьох жителів виникли проблеми з нирками. Доповідь, складена
фахівцями розташованого в м. Чандігарх Інституту медичної освіти, указує
на зв’язок між забрудненням води і мутацією ДНК у людей. В ході
дослідження учені проаналізували склад грунтових вод, рідких промислових
відходів і водопровідної води. Виявилось, що 80% проб грунтових вод
містять ртуть в кількості, що набагато перевищує норму. 70% проб
промислових стоків показали наявність миш’яку. Цей небезпечний для
людини хімічний елемент був знайдений також в грунтових водах і навіть у
водопровідній воді – його присутність виявлена в 57,7% і 50% зразків
відповідно.У дренажних водостоках деяких міст (Лудхияна, амритсар)
виявлена велика кількість пестицидів. При дослідженні зразків крові,
узятих у людей, що проживають в цих районах, мутація ДНК була відмічена
в 65% випадків.Автори доповіді указують, що відповідальність за
забруднення навколишнього середовища лежить не тільки на промислових
підприємствах. Частково в цьому винні фермери, які використовують
пестициди в надмірних кількостях.В даний час фахівці розробляють
рекомендації про те, як захистити населення від небезпечних хімікатів.
Поки ж учені радять здійснювати постійний моніторинг за якістю води і
станом каналізаційної системи.

Показовими є і такі дані: за викидами вуглецю в атмосферу (230 млн т /
рік) Індія займає шосте місце у світі. А в структурі її забруднень 35%
припадають на промисловість та енергетику і більше 40% — на
автомобільний транспорт. При цьому потрібно враховувати, що ТЕС Індії
часто використовують високозольне вугілля, а автомобілі — низькоякісний
етилований бензин.

У результаті, за даними ВООЗ, забруднення повітря в шести найбільших
містах країни більш ніж втричі перевищує допустимі норми. Використання
твердого палива в будинках призводить до передчасної смерті близько 500
тис. жінок і дітей до 5 років щорічно.

Всі ці обставини призвели до того, що сучасна Індія залишається країною
досить частих стихійних лих, до яких додалися й техногенні аварії та
катастрофи. За даними ЮНЕП, в 1971-2010 рр. в країні сталося понад 340
стихійних лих. Найбільш яскравим прикладом почастішали стихійних лих
можуть служити повені. Найчастіше вони трапляються в дощовий літній
сезон, коли мусони приносять вологе повітря з Індійського океану.
Щорічно повеней піддаються в середньому 8 млн га земель, половину з яких
складають сільськогосподарські землі, і страждають від них більше 30 млн
осіб. Додамо, що порушення режиму річок в Індії вкрай негативно
позначається і на сусідній країні — Бангладеш.

Зазвичай в таких випадках говорять про нагінні повені в гирлі Гангу і
Брахмапутри, тобто про території, що включає індійський штат Західна
Бенгалія і Бангладеш. Наприклад, в листопаді 1970 р, рівень води тут
піднявся на 9 м, а число жертв досягло 200 тис. Катастрофічна повінь у
серпні-вересні 1988 р. залишила без даху 30 млн осіб. Восени 1990 р. В
результаті повеней загинуло, за різними оцінками, від 150 тис. до 200
тис. чоловік.

В Індії нерідко трапляються й землетруси. Наприклад, в результаті
землетрусу, що стався в 2000 р. в штаті Гуджарат, без даху над головою
залишився 1 млн осіб, пошкодження отримали понад 3000 промислових
підприємств. А прикладом техногенної катастрофи може служити витік
отруйного газу на хімічному заводі в м.Бхопал у 1984 р., коли загинули
більше 2500 осіб і 335 тисяч людей постраждали від отруєння. В якості
самого смертоносного викиду в атмосферу цей випадок потрапив навіть до
Книги рекордів Гіннесса.

На великих просторах Центральної Індії і північного сходу нормальне
відтворення лісів підірване розповсюдженою практикою підсічно-вогневого
землеробства.

Сильно страждають земельні угіддя від ерозій, що охоплюють усі великі
території. У деяких районах (особливо у гірській, пересіченій
місцевості) внаслідок ерозії іноді відбувається повний змив ґрунтового
покриву землі.

Роботи Центрального Дослідницького інституту аридної зони (Джодхапур)
приходять до висновку, що пустеля Тар, що охоплює Західний Раджастхан і
частково Гуджарат, Хар’яну, Педжап, а також окремі ареали напівпустелі в
півострівну Індію (загальною площею 320 тис. кв. км.) створені людиною і
її худобою, яким допоміг клімат.

Усі ці величезні проблеми показують гостроту і серйозність екологічних
проблем Індії, свідчать про важливість еколого-економічних підходів.

Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства країни пройдено.
Інтенсифікація — головний шлях подальшого розвитку
сільськогосподарського виробництва. При цьому важливого значення набуває
задача використання практично необмежених термічних ресурсів,
можливостей цілорічного землеробства на основі зрошення. В Індії нерідко
говорять: «Наше сільське господарство залежить більше від води, чим від
землі».

Країна займає перше місце у світі за розмірами зрошуваних земель.
Потенційно водні ресурси країни залишаються значними, проте у дійсності
ступінь забезпечення ними окремих районів аж ніяк не однакова. Деякі
найбільш розвиті штати вже практично вичерпали свої ресурси — це Таміл
Анд, Гуджарат, Пенджаб, Хар’яна. Гостра недостача води відчувається
також на плато Чхота-Нагпур та у деяких частинах Махараштрі.

Основна маса водяних ресурсів концентрується у важко доступній зоні
Гімалайських високогір’їв і в меншому ступені у Центральній Індії.
Використання гімалайських рік надзвичайно ускладнено внаслідок природних
умов. Крім того, проблема ця пов’язана з питаннями міжнародного
співробітництва.

В Індії усе більше усвідомлюється життєва необхідність раціоналізації
використання природних ресурсів, боротьби зі стихійними лихами та
охорони навколишнього середовища. У тексті VI п’ятирічного плану на
1980-85 р. уперше було включено спеціальну главу, пов’язану з цими
проблемами. У ній підкреслюється: «Навколишнє середовище повинне
розглядатися не просто як один із секторів планування, а як вирішальний,
провідний параметр планів і програм розвитку кожного сектора».

3. Заходи з охорони навколишнього середовища

На перших етапах індустріалізації охорони навколишнього середовища в
Індії не приділялося багато уваги — перш за все через відсутність
коштів. Але потім необхідність таких заходів усвідомили й урядові кола,
і громадськість, і були виділені невеликі засоби.

У середині 1980-х рр. був прийнятий «План дії для Гангу», який
передбачав встановлення моніторингу за станом вод річки і початок
будівництва каналізаційних систем в містах. Тоді ж була створена
національна комісія по боротьбі з опустелюванням, основним завданням
якої стало щорічне відновлення лісів на площі 5 млн га. Штучні супутники
Землі стали використовувати для спостереження за грунтом і передбачення
посух і повеней.

Досягнуто певних успіхів у створенні лісових плантацій і лісорозведенні,
діє Національна рада з лісопосадкам. Розроблено і почасти вже здійснені
проекти перерозподілу річкового стоку — як внутрібассейновие, так і
міжбасейнового. Збільшено кількість національних парків і різного роду
резерватів. Особливо охоронювані природні території займають вже 4%
площі країни: це 75 національних парків, 419 заповідників, 14 біосферних
станцій, які представляють усі основні екосистеми країни. Створено
Міністерство навколишнього середовища та лісів.

Однак все це можна розглядати тільки як початкових заходів. «Якщо Індії,
— пишуть фахівці, — не вдасться найближчим часом зупинити зростання
населення і змінити пріоритети розвитку, щоб перерозподілити кошти і
виділити значні суми на боротьбу за відновлення грунтових і водних
ресурсів, то вона скоріше піде за Африкою, ніж за Китаєм».

Ситуація, що складається на рубежі XX і XXI ст., Дозволяє сподіватися на
краще. Наприклад, вже почалася структурна перебудова промисловості, при
якій акцент робиться на розвиток не стільки її нижніх, скільки верхніх
«поверхів». На думку Г. В. Сдасюк, дуже важливо і те, що саме світогляд
індуїзму виходить з свого роду обоготворения всієї живої природи. Однак
вирішення проблем природокористування та екології в цій країні як і
раніше залежить в першу чергу від подолання масової бідності і бідності.
Без цього ні раціональне природокористування, ні досягнення
збалансованого, сталого розвитку практично неможливі.

Висновок

Отже серед головних екологічних проблем Індії слід виділити наступні:

наявність великої кількості пустель;

райони забруднення морів і океанів;

забруднення річок.

міста з надмірно високим забрудненням повітря – Ченнай, Ахмадабад,
Карачі, Дакка;

викиди вуглекислого газу промисловими підприємствами складає до 2 000
млн тон.

місця випробовувань ядерної зброї – Покеран, біля Карачі;

156 видів ссавців і птахів знаходяться під загрозою зникнення.

` b d p ~ °

gdi~F

®

°

????????? ????????H?H?????????? ????????H?H?????°

2

8

????????????F? Останнім часом уряд країни розробляє екологічні програми
у різних напрямках: зменшення забруднення річкових вод, відновлення
лісових ресурсів та збереження земельних угідь. Однак фінансова сторона
справи і масштаби робіт бажають бути кращими.

Список використаної літератури

Екологічний словник-довідник. – Кишинів, 2004. – 412с.

Лемешев М.А. Екологічні проблеми світу та шляхи їх вирішення //
Економічні науки, 1992, № 2, с.62-71.

Максаковский В.П. Географічна картина світу. У 2-х книгах. Книга

Регіональна характеристика світу. — М.: Дрофа, 2004. — 480с.

Створення ж штучного середовища для життя людей є або абсолютно
неможливим, або надзвичайно дорогим (американські проекти «штучної
біосфери»). Тому екологічні проблеми (від грецького ойкос — середовище)
зараз розглядаються як одні з найбільш загрозливих для людства.

Основною причиною виникнення глобальних екологічних проблем є
нераціональне природокористування. Уже на первісних стадіях розвитку
людства його діяльність у галузях мисливства і рибальства, а потім
землеробства і тваринництва призвела до значного збідніння природних
ресурсів. Були повністю знищені сотні видів великих тварин і морських
організмів (мамонт, тур, Стеллерова корова та ін.), перетворені в
пустелі квітучі колись землі Північної Африки, Малої Азії, Індії; на
величезних просторах змінена природна рослинність (особливо це
стосується лісових біоценозів). У XX ст. загострилися проблеми
мінеральних, енергетичних, земельних ресурсів, які через варварське їх
використання вже не можуть забезпечувати потреб людства.

Проблема збідніння природних ресурсів посилюється ще й тим, що
слаборозвинені країни намагаються подолати свою економічну відсталість
за рахунок посиленої експлуатації природних ресурсів, що призводить до
погіршення стану довкілля (більшість «промислових революцій» у світі
відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових,
водних та інших ресурсів).

У другій половині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього
середовища, які можна розглядати у кількох аспектах:

1) як джерела викидів виділяють промисловість (відходи гірничовидобувної
промисловості), сільське господарство (хімічне забруднення ґрунтів);
транспорт (насамперед шкідливі викиди автомобілів) та побут (велика
кількість побутового сміття);

2) серед забрудників можна виділити механічні (пил, тверді промислові і
побутові відходи); хімічні (різноманітні гази, рідини та аерозолі, які
здатні негативно впливати на життєдіяльність організмів); радіоактивні
(випромінювання і пил); бактеріальні (пов’язані насамперед з органічними
відходами). Існують і такі специфічні види забруднень, як шумове та
забруднення електромагнітними хвилями;

3) забруднення навколишнього середовища прийнято розглядати за
геосферами: атмосферою, гідросферою та літосферою.

Забруднення атмосфери. У зв’язку з неперервністю повітряного простору та
швидким кругообігом речовин в атмосфері тут спостерігається велике
розсіювання забрудників. Тому глобальні зміни в цій оболонці можливі вже
у найближчі десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для
атмосфери найбільш гострими є проблеми «парникового ефекту», «озонових
дір», кислотних дощів, пилового забруднення.

«Парниковий ефект», тобто різке потепління клімату на земній кулі,
спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (С02), що
утворюється в результаті згоряння органічного палива. За нормальних умов
вміст С02 в атмосфері незначний і складає всього 0,03%.

Цей газ виділяється при диханні, а також при розпаді живих організмів і
потрібний для живлення рослин. Але природний кругообіг вуглекислого газу
в природі порушується. Згідно з оцінками, подвоєння вмісту СО, в повітрі
може привести до підвищення середньої температури на планеті на 2-4 °С.
Підраховано, що лише за 1970-1990 рр. спалено стільки вугілля, нафти і
горючих сланців, що вміст вуглекислого газу зріс на 15%, а подвоєння
його кількості можна очікувати вже у 2030 р. Сприяє потеплінню клімату і
безпосереднє теплове забруднення повітря, що зумовлене низьким
коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів. Це вже яскраво
помітно над великими агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший,
ніж на навколишніх територіях.

Для стабілізації вмісту вуглекислого газу, насамперед, рекомендується
змінити світовий паливний баланс за рахунок збільшення частки природного
газу (СН4), який містить дуже мало вуглецю. Проблема «парникового
ефекту» сприяє розвиткові атомної енергетики, яка не дає викидів СО2. І
тому після невеликого спаду в будівництві атомних електростанцій після
Чорнобильської катастрофи, їх спорудження у багатьох країнах світу
продовжується, правда, із більш жорсткими заходами екологічної безпеки.
Кардинально проблема «парникового ефекту» може бути вирішена лише при
переході людства до альтернативних джерел енергії і водневої енергетики.

У 70-80-х роках XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення
концентрації озону (О3) у стратосфері, особливо над полярними і
приполярними районами. Це явище отримало назву озонових дір. Вони
небезпечні тим, що зменшення вмісту О3 дає змогу вільно проникати на
поверхню Землі ультрафіолетовим променям, які є шкідливими для живих
організмів. Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин,
насамперед фреонів (вони використовуються у холодильниках і
морозильниках) і розпилювачів. Крім зменшення викидів цих речовин,
проблему «озонових дір» можна вирішити за допомогою спеціальних приладів
— озонаторів. Адже О3 утворюється в природі під час гроз (проходження у
повітрі електричних розрядів), тому технологія виготовлення такого
приладу проста. Але робота озонаторів вимагає величезної кількості
електроенергії і, відповідно, коштів.

Для тих регіонів світу, де електроенергетика базується на спалюванні
великої кількості вугілля, актуальною є проблема «кислотних дощів».
Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США, у
Великобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди
екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох
районів Росії, Китаю та Індії. У викопному паливі, крім вуглеводів,
завжди є домішки сірки, фосфору та багатьох інших елементів. Так, у
сирій нафті міститься від 0,1 до 5,5% сірки, а у різних сортах вугілля
від 0,2 до 7% сірки. При спалюванні ці елементи, так само, як і азот, що
міститься в повітрі, утворюють окисли. У результаті різноманітних
фізико-хімічних процесів окисли сірки, азоту, фосфору перетворюються в
кислоти, які разом з атмосферними опадами потрапляють на поверхню землі.
Тоді як рН дистильованої води становить 7, кислотність опадів у
доіндустріальні часи була 5,2-5,6 (за аналізом льодів Антарктиди і
Гренландії), то в багатьох сучасних промислових районах рН дощових вод
становить від 3,5 до 4,5. Особливо небезпечними значення рН бувають у
густому тумані під час смогів. У Лос-Анджелесі була зафіксована рН-2, а
під час трагічного лондонського смогу 1952 р. рН становила всього 1,6
(для порівняння рН лимонного соку 2). Потрапляючи в ґрунти, кислотні
дощі зменшують в них кількість поживних сумішей калію, кальцію, магнію,
гнітюче впливають на ріст рослин, а інколи приводять до їх повної
загибелі. Найбільш чутливо на випадання таких опадів реагують хвойні
ліси, які знаходяться в пригніченому стані на великих просторах Західної
і Центральної Європи та північного сходу США.

Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Спочатку
зникають планктонні організми, потім гине риба, яка не має корму, а при
ще нижчих значеннях рН розм’якшуються панцирі ракоподібних і молюсків.
Значних збитків завдають окисли і кислоти сірки також матеріалам і
спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур і
вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо
несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам’ятників
європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття,
можуть бути зруйновані за кілька десятків років (Парфенон в Афінах,
будівлі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох
міст Італії, Франції і Німеччини).

Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному
надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. До того
ж, в останні десятиріччя, у зв’язку з розвитком систем газопилоочищення,
кількість пилу і аерозолів, що викидаються різними джерелами
забруднення, практично не зростає. Тому глобальне похолодання клімату
внаслідок зменшення сонячної радіації через велику кількість пилу в
атмосфері Землі є малоймовірним. Але на окремих промислових територіях
щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну
мікроклімату і, що особливо небезпечно, сприяє формуванню смогів. З
пилом в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів
— свинцю, кадмію, миш’яку, цинку та ін. Так, якщо загальна кількість
пилу, що потрапляє в атмосферу із штучних джерел уп’ятеро менша від тої,
що утворюється природним шляхом, то важких металів в результаті людської
діяльності виділяється у кілька разів більше.

Забруднення гідросфери. Вода є надзвичайно цінною сировиною і важливим
для життя елементом лише в тому випадку, коли вона не містить великої
кількості розчинених речовин. Практично непридатною стає вода, в якій
навіть у невеликих кількостях розчинені отруйні або агресивні хімічні
елементи. Тому забруднення поверхневих і підземних вод сильно зменшує
водні ресурси людства.

Викиди деяких металів в атмосферу у 1980-х роках, т. в рік

Метал Антропогенні джерела Природні джерела Співвідношення

антропогенних

і природних джерел  

Свинець 332350 19000 17,5  

Кадмій 7570 1000 7,6  

  Цинк 131880 46000 2,9

  Миш’як 18820 7800 2,4

  Нікель 55650 26000 2,1

  Мідь 35370 19000 1,9

Ванадій 86000 66000 1,3  

  Ртуть 3560 6000 0,6

Селен 3790 6000-13000 0,6-0,3  

Марганець 38270 516000 0,07  

Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Коли ще
кілька десятиліть тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому стані були
поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США
(річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), то
зараз найбільше нечистот є в ріках Східної Європи (Дунай в середній і
нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення
поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

Підземні води, завдяки природним фільтруючим властивостям гірських
порід, забруднені значно менше. Масове проникання шкідливих речовин у
горизонти міжпластових вод відбувається переважно при аваріях на
нафтових свердловинах або при закачуванні забруднених стічних вод під
землю. Проте можливе і природне погіршення якості підземної води при
дуже активному її використанні (коли забори води в кілька разів
перевищують її поповнення внаслідок інфільтрації) через зміну
геохімічних процесів. Крім того, посилене відкачування підземних вод
призводить до просідання території, часом на кілька метрів (у Мехіко
деякі райони в XX ст. опустились на 5-7 метрів).

У Світовий океан шкідливі речовини потрапляють із багатьох джерел.
Основну масу забрудників приносять річкові води, але багато їх також
надходить разом із атмосферними опадами, а також в результаті
господарської діяльності людини в акваторіях океанів і морів. Найбільш
забрудненими районами Світового океану вважаються внутрішні моря Європи
(Балтійське, Чорне, Азовське, Північне, Середземне) та Азії (внутрішнє
Японське, Жовте, Яванське), а також Перська та Мексиканська затоки.
Зараз надходить нова інформація про сильне забруднення морів відходами
діяльності військово-промислового комплексу колишнього Радянського
Союзу, а тепер Росії. Так, в Японському і Баренцовому морях постійно
захоронюється значна кількість радіоактивних відходів, а в Білому морі
почалася масова загибель багатьох видів морських організмів, причини
якої ще не з’ясовані.

Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення
нафтопродуктами, яких викидалося до 10 млн. т. в рік. Раніше всі води
після промивання танкерів і інших суден зливалися прямо в океан, але
тепер міжнародні організації змушують власників суден здавати ці води
екологічним службам портів. Іншим великим джерелом надходження нафти є
аварії танкерів. Особливо «урожайними» на аварії великих танкерів були
70-80-ті роки, коли виливалися десятки або й сотні тисяч тонн нафти біля
узбереж Європи і Північної Америки.

Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може займати площі
у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення цієї плівки
припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою і гідросферою, що
призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості
повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.

Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластмас і
синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в
природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах
Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані,
що неодноразово відзначали вчені — дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто,
Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських
організмів, пластикові вироби часто стають причиною їх загибелі.

На щастя, людство вже має достатньо позитивних зразків боротьби із
забрудненням річкових, озерних і морських вод. За останні десятиріччя
очищені річки в басейнах Рейну, Міссісіпі, Великі Американські озера,
поліпшився екологічний стан Середземного моря. Правда, існують і
негативні приклади вирішення водогосподарських проблем. Найяскравішим із
них є майже повна деградація геоекосистем Аральського моря. Трагічна
доля Аралу повинна служити повчальним уроком для багатьох країн, що
розвиваються, які мають обмежені водні запаси.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена,
до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з
активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, хоч втрата
кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити
продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє багато факторів: 1) гірничі розробки; 2)
посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3)
хімічне забруднення ґрунтів міндобривами та отрутохімікатами.

Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія призводять до
повної втрати родючого шару землі і формування «місячних ландшафтів»,
або «бедлендів» (від англ. погана земля). Внесення мінеральних добрив,
гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність
сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість
земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки.
Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові
ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму
людини, збільшуючи захворюваність і смертність. Яскравим прикладом є
використання надзвичайно сильної отрути інсектициду ДДТ, який вже
заборонений для використання більше десяти років, але досі циркулює в
харчових ланцюгах. Причому, нагромаджується він навіть в організмах
морських, арктичних та антарктичних тварин, де ДДТ ніколи не вносився.

Чи загрожує нам глобальна екологічна катастрофа? Різке погіршення стану
довкілля у XX ст. поставило проблему глобального виживання людства.
Особливо небезпечні тенденції хижацького використання природних ресурсів
і наростання маси шкідливих викидів спостерігалися у 50- 70-ті роки.
Проте широкий «алармістський» (від англ. тривога, страх) рух учених, а
потім ще більш масові громадські рухи «зелених», змусили виробників
перейти до більш раціонального природокористування. Зараз вже можна
говорити про те, що спільними зусиллями вчених, виробників, урядів країн
і громадськості можна відвернути екологічну катастрофу.

Основними шляхами розв’язання екологічних проблем є такі:

1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі
— до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до
маловідходного виробництва;

2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності
досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем
використання ресурсів в залежності від природних економічних та
соціальних особливостей території;

3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не
можна закрити;

4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з
нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі
екваторіальні ліси);

5) екологічна освіта і виховання населення.

Скоординована робота багатьох країн і організацій дала змогу
започаткувати спеціальну програму ООН з охорони довкілля (ЮНЕП), у 1980
р. прийняти «Всесвітню стратегію охорони природи», а у середині 80-х
років підійти до концепції стійкого розвитку. Ця концепція, розроблена
Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку, отримала
назву комісії Брутланд (від прізвища її голови — прем’єр-міністра
Норвегії). У доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.), підготовленою
комісією Брутланд, чітко заявлено про те, що економіка повинна
забезпечувати потреби людей, не виходячи за рамки екологічного
потенціалу планети. Зупинити прогрес, як це пропонувалося у перших
доповідях Римського клубу, неможливо, людство повинно і надалі
розвиватися. Але колене покоління, яке використовує природні ресурси
планети для своїх потреб, повинно пам’ятати про долю своїх майбутніх
поколінь.

Найбільш пам’ятною і успішною була конференція ООН по довкіллю і
розвитку у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У її роботі взяв участь і перший
президент України Л.М.Кравчук. П’ять основних документів («Декларація по
довкіллю та розвитку», «Порядок дня на XXI ст.», «Заява про принципи
ставлення до лісів», «Конвенція про біологічне розмаїття» і «Конвенція
ООН про зміни клімату»), прийняті конференцією, базувались на концепції
сталого розвитку.

Найновішим з документів, обсягом у 700 сторінок, є «Порядок дня на XXI
ст.», у якому визначені пріоритетні дії людства у найближчі роки і на
віддалену перспективу для досягнення сталого розвитку. У ньому
розглянуті: проблеми збереження різних геосфер; завдання окремих країн і
міжнародних організацій у забезпеченні збалансованого
еколого-економічного розвитку, особливо у країнах, що розвиваються;
науково-технічні, інформаційні, правові та фінансові ресурси для
розв’язання екологічних проблем.

Згідно з оцінками вчених, для забезпечення всіх екологічних програм
необхідно приблизно 600 млрд. доларів у рік, з яких 125 млрд. промислово
розвинені країни повинні дотувати країнам, що розвиваються. На жаль,
саме фінансові питання стали причиною суперечок між різними країнами, і
наступна конференція ООН з проблем довкілля, що відбулася у 1997 р. у
Нью-Йорку, закінчилася безрезультатно. Багаті країни не завжди хочуть
ділитися своїми ресурсами для розв’язання екологічних проблем в
іншихрегіонах. Це добре видно на прикладі ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи, з якими Україна змушена справлятися практично
самостійно. Величезні відрахування з бюджету на ліквідацію цієї аварії
стримують економічний розвиток України, а всі розвинені країни світу
ніяк не можуть зібрати 750 млн. доларів, які необхідні на будівництво
нового саркофагу Чорнобильської АЕС.

Незважаючи на певні суперечки між країнами, на невирішеність багатьох
регіональних екологічних проблем, людство поступово переходить до нової
ідеології еколого-економічного розвитку, пов’язуючи свій добробут не
лише із зростаючою кількістю матеріальних благ, а насамперед із здоровим
довкіллям.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *