.

Чому за 13 років Незалежності України такими жебрацькими стали бібліотеки для дітей і юнацтва? (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
353 1388
Скачать документ

Реферат на тему:

Чому за 13 років Незалежності України такими жебрацькими стали
бібліотеки для дітей і юнацтва?

На книгах виростали попередні покоління наших співвітчизників.
Бібліотеки були джерелами нових світів, які відкривали для себе дітлахи
та юнаки. Однак з кожним роком незалежності України бібліотеки все
більше і більше відходили і продовжують відходити на задній план у
суспільства. Вольтер вважав, що весь світ, за винятком тільки диких
націй, керується книгами. І він же, котрий над усе любив працювати в
бібліотеках, помітив річ, яка, вочевидь, являла небезпеку уже в Європі
XVIII століття: «Бібліотека, довірена неукові, є сераль, відданий в
охорону євнухові. Книги для нього — лише натовп чужоземних рабів, мови
яких він не розуміє, і щось на взірець зібрання статуй, що служать йому
тільки для заповнення ніш». Вольтерове переконання, що людством керують
книги, утвердилось саме завдяки створенню широкої мережі бібліотек, і їх
справді не мають тільки дикі нації. Невдовзі до диких націй наблизиться
й Україна. Вона поки що не зробила цього фатального кроку, але, з усього
видно, зробить. Поки що не знищуючи бібліотек, а тільки об’єднуючи їх.
Що, однак, практично одне й те ж: адже всяке об’єднання бібліотек
передбачає «оптимізацію» бібліотечного фонду, практично — знищення
частини його, зі зрозумілих причин — в одне приміщення все з двох не
упхаєш. Та й досвід десятирічної давності є: коли «приєднували» колишні
бібліотеки компартійних райкомів до районних бібліотек, більшість їхніх
фондів вивозили в ліпшому випадку в пункти приймання макулатури, і не
самі тільки збірники партдокументів. В одному з районів Полтавщини мені
тоді пояснили: а навіщо нам «зайві» Пушкін, Плеханов, Гете, Роллан,
Ленін, у нас он і так вони стоять на полицях.

Об’єднання стосується бібліотек двох типів — для дорослих і для дітей та
юнацтва у містах, нинішніх і колишніх райцентрах, а на селі, — сільських
і шкільних. Пояснення — складна фінансова ситуація в державі. Бібліотеки
фінансують органи місцевого самоврядування, а їхні бюджети відомо які. І
влада, мовляв, ніби рятує бібліотеки від остаточного знищення, обираючи
хай і не найкращий варіант виходу зі становища, яке склалося.

Склалося. Та ні, його створили! І відомо, хто творці того, що сподіялося
в країні. Занепад культури, те, що твориться, зокрема, з бібліотеками і
клубами на селі, — найкраща ілюстрація не тільки антилюдяності і
управлінської імпотенції кучмівщини як владної системи, а і її затхлої
дрімучості, безкультурності і просто відсталості на тлі тих процесів, що
відбуваються в світі. Та що світі! Ще до приходу до влади дикої
кравчуківсько-кучминської орди Україна жила в інших культурних вимірах.

Нині в багатьох селах бібліотеки якщо й працюють, то один-два дні на
тиждень, та й то дай Боже, щоб годин три-чотири. А скільки може
працювати сільський бібліотекар за п’ятнадцять-двадцять гривень на
місяць (якщо їх іще платять)?

Один з американських журналістів, Карл Рован, сказав якось: бібліотеки —
це храм ученості, а вченість визволила більше людей, аніж усі війни
історії. Як розглядати фактичне закриття половини бібліотек, як не
посягання саме на те, що Рован назвав ученістю, освіченістю? Виходить,
режимові Кучми не потрібні подальше визволення людини, вільна, мисляча
людина взагалі? Ліквідація бібліотек для дітей та юнацтва виводить з
виховної ланки цілу систему інтелектуального і морального впливу на
молоде покоління — причому не просто сформовану систему, а таку, якої в
багатьох країнах не існує, до неї там недодумалися, і Україні, як і всім
радянським республікам, заздрили, що вона така є, наслідували її. Режим
Кучми вже й так зробив багато лиха для руйнування генофонду нації, а
ідея Табачника покликана до виконання з явною метою добити всякі його
моральні підвалини. Єзуїтська суть її, як не прикривай фінансовими
мотиваціями, настільки очевидна, що й сперечатись нема про що. Та ще в
Рік культури!

Як же так виходить — після страшної війни з фашизмом радянська влада не
закривала, а створювала бібліотеки, а влада незалежної України зробила
крок фактично до знищення мережі масових бібліотек на місцях? Не
доберешся ж із моєї Пронозівки в Полтаву чи в Київ за книгою, та й хто
кого в місті з села чекає? А міжбібліотечні абонементи стали фактично
фікцією, та й який МБА, якщо з бібліотекарем не зустрінешся. Куди бігти
за книгою школяреві, якщо закриють убогі шкільні бібліотеки? Убогі,
власне, всі, бо з книговиданням в Україні катастрофа.

Все закономірно: чим темніший народ, тим легше тримати його на повідку.
Світло знань заважає, бо робить людей зрячішими, дає поживу для аналізу
дій влади. Бібліотеки — цей, за словами Герцена, відкритий стіл ідей,
стали зайвими для режиму, який ніяких ідей не визнає, не сповідує, крім
однієї — набивання кишень олігархами і чиновництвом. Початок згортання
бібліотечної системи — це гірше навіть того, що передбачав Вольтер. Це
означає не те навіть, що вона, ця система, стає сералем, себто гаремом,
під охороною євнухів. Добивання бібліотек практично доведено до
переможного кінця, українців упевнено й неухильно відлучають від
престолу книги, і їм ніколи не дано буде відчути себе богами. А шкода.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020