Адміністративні послуги органів виконавчої влади як складова демократичного врядування

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

АДМІНІСТРАТИВНІ ПОСЛУГИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

ЯК СКЛАДОВА ДЕМОКРАТИЧНОГО ВРЯДУВАННЯ

1. Поняття адміністративних послуг

Впровадження адміністративних послуг має здійснюватися на єдиних
засадах, що вимагає визначення поняття «адміністративні послуги»,
з’ясування його ознак та співвідношення з іншими суміжними категоріями.
В Україні при використанні категорії «послуги» головний акцент робиться
на юридичних аспектах, і зокрема, на адміністративній процедурі їх
надання. Пояснити це можна тим, що головними ідеологами запровадження
теорії послуг в Україні є представники науки адміністративного права
В.Б. Авер’янов, І.Б. Коліушко [1, 11].

Крім ідеологічного значення категорії «послуги» є й інші причини, які
зобов’язують вивчати проблематику адміністративних послуг для потреб
практики.

По-перше, термін «послуги» в публічному праві вже зустрічається, і не
лише в програмних документах з адміністративної реформи, а й у чинних
нормативно – правових актах, у яких згадуються поняття «державних
послуг» та «платних послуг», що надаються органами влади. При цьому
теперішня практика використання категорії «послуги» відносно органів
виконавчої влади не має нічого спільного з доктриною послуг у західному
розумінні. В Україні фактичним мотивом впровадження категорії послуг
стала потреба заробляння додаткових коштів органами виконавчої влади,
державними установами та організаціями. Тому чітке виокремлення
категорії адміністративних послуг дає можливість припинити цю практику і
забезпечити правомірне та ефективне використання публічних ресурсів.
Стане можливим відмежувати господарську діяльність, яку нерідко
здійснюють адміністративні органи, якщо оглянути ті ж самі переліки
«платних послуг», і послуги, які надаються через реалізацію владних
повноважень адміністративних органів. В цьому питанні намагається
розібратися і наш уряд, але, на жаль, поки що ми рухаємося шляхом
«комерціалізації» органів виконавчої влади.

По-друге, розуміння юридичного змісту такого явища як адміністративні
послуги дає змогу уніфіковано регулювати відповідні відносини, та
впроваджувати нові організаційні форми їх надання через так звані
«виконавчі агенції» та «універсами послуг», що набуло поширення в
багатьох західних країнах. Крім того, виокремлення відносин щодо надання
адміністративних послуг може використовуватися для розмежування
діяльності органів влади щодо вироблення політики та поточного
адміністрування. Але, зважаючи на проблематичність перспектив
реформування найближчим часом таких сфер публічного сектора як охорона
здоров’я, комунальні послуги тощо, є цілком обґрунтованою пропозиція
обмежитися для початку впорядкуванням системи адміністративних послуг,
тобто, послуг, що надаються органами виконавчої влади. Тим більше, що і
адміністративна реформа в Україні обмежувалася реформуванням органів
виконавчої влади та системи державної служби [3, 6].

У Концепції адміністративної реформи в Україні використовуються терміни
«державні послуги» і «управлінські послуги». Останнім часом більш
уживаним став термін «адміністративні послуги», оскільки справедливо
вважається, що категорія «управлінських послуг» вже має своє змістове
навантаження в економічній науці [12].

Методологічною основою доктрини адміністративних послуг є концепція
служіння, тому категорія «адміністративних послуг» в своїй основі має те
саме навантаження, що й в приватному праві, а саме – це діяльність щодо
задоволення певних потреб особи, яка здійснюється за зверненням цієї
особи.

Ідентифікувати діяльність органів державної влади та органів місцевого
самоврядування як надання адміністративних послуг можна завдяки ознакам,
які характеризують адміністративні послуги:

1) адміністративна послуга надається за зверненням приватної фізичної
або юридичної особи (далі – приватної особи). Контрольна діяльність
(перевірки, ревізії, інспектування тощо) та інша дозвільно-розпорядча
діяльність адміністративного органу не є адміністративними послугами;

2) надання адміністративних послуг пов’язане із забезпеченням умов для
реалізації основних прав і свобод громадян. Найбільш типовими зразками
адміністративних послуг є різноманітна діяльність щодо проведення
реєстрації, видачі дозволів, ліцензій тощо;

3) адміністративні послуги надаються адміністративними органами шляхом
реалізації владних повноважень. Поняття «адміністративного органу»
вживається не тільки у статутному значенні – такими є органи виконавчої
влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, – а й у
функціональному. Отримати конкретну адміністративну послугу можна, як
правило, тільки в одному адміністративному органі. В цьому сенсі
адміністративний орган володіє монополією на надання такої
адміністративної послуги;

4) право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та
відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише
законом;

5) результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є
адміністративний акт – рішення або дія адміністративного органу, яким
задовольняється звернення особи. Такий адміністративний акт має
конкретного адресата – споживача адміністративної послуги, тобто особу
яка звернулася за даною послугою.

Отже, адміністративна послуга – це, спрямована на забезпечення (юридичне
оформлення) умов для реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної
особи публічно-службова діяльність адміністративного органу, яка
здійснюється за заявою цієї особи. Офіційний проект Адміністративно –
процедурного кодексу України з акцентував увагу на тому, що
адміністративна послуга – це прийняття на підставі закону за зверненням
конкретної фізичної або юридичної особи адміністративного акта,
спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або
на виконання особою визначених законом обов’язків (отримання дозволу
(ліцензії), сертифікату, посвідчення, інших документів, проведення
реєстрації тощо [4, 12].

Про адміністративні послуги можна говорити як про широке поняття, що
передбачає прийняття індивідуального адміністративного акта, незалежно
від специфіки його юридичного оформлення чи навіть виконання. Адже в
усіх випадках, чи йдеться про видачу паспорта, реєстрацію особи
підприємцем чи про призначення державної соціальної допомоги, спочатку
приймається саме адміністративний акт. Потім він оформляється у вигляді
документа, який потрібен особі, – паспорт, свідоцтво. Або ж
адміністративний акт виконується через видачу грошової допомоги тощо.

На думку І.Б. Коліушка, у зв’язку з однорідністю відносин щодо надання
адміністративних послуг, однорідністю норм, якими регулюються ці
відносини, тривалою історією та широкою правовою базою, адміністративні
послуги заслуговують на виділення в окремий інститут права, який в
адміністративному праві за значенням має стояти в одному ряду з
інститутом адміністративної відповідальності [5].

Таке бачення проблеми відкриває нові можливості розвитку
адміністративного права та реформування публічної адміністрації.

2. Адміністративні послуги як складова публічних послуг

Теорія публічних послуг значною мірою ґрунтується на осмисленні
досвіду розвинених держав (Велика Британія, США, Канада та ін.), де з
80-х років ХХ століття відбулася зміна пріоритетів у державній
діяльності, а також у засадах і формі відносин між владою і громадянами.
Людина, її права і свободи визнані головною соціальною цінністю, а
головним завданням публічної адміністрації визначено саме надання
якісних послуг громадянам.

Реалізація проголошеного курсу на європейську інтеграцію України вимагає
прискорення реформування системи державного управління. Запровадження в
органах виконавчої влади системи управління якістю на засадах ДСТУ ISO
9001-2001 є дієвим інструментом сприяння підвищенню ефективності
діяльності органів виконавчої влади та формування позитивного іміджу
влади серед громадян України, бізнесових кіл та міжнародної спільноти.
Запровадження інституту публічних послуг є основним способом реалізації
державними службовцями завдань і функцій держави у межах своєї
компетенції.

Для цілей підвищення ефективності виконання завдань держави доцільно
використовувати «найширше» поняття – «публічні послуги», тобто всі
послуги, які надаються публічним сектором і за надання яких
відповідальність несе публічна влада.

Послуги, що надаються державою та місцевим самоврядуванням, складають
сферу публічних послуг.

Принципова відмінність між публічними послугами та послугами приватного
сектору полягає у тому, що приватний сектор намагається максимально
розширити асортимент послуг, а номенклатура публічних послуг має
ґрунтуватися на принципі – держава і місцеве самоврядування роблять
тільки те, що не може або не повинен робити приватний сектор.

Фізичні та юридичні особи є не прохачами у відносинах з органами
публічної влади, а споживачами послуг. Публічні суб’єкти (органи
державної влади та органи місцевого самоврядування) повинні
орієнтуватися на потреби особи, так само як у приватному секторі
надавачі послуг орієнтуються на потреби споживача («клієнта»), його
запити та очікування.

За ознаками суб’єкта, що надає публічні послуги, необхідно розрізняти
державні та муніципальні (комунальні) послуги.

Державні послуги – це послуги, що надаються органами державної влади
(насамперед, виконавчої) та державними установами, організаціями,
підприємствами.

Муніципальні (комунальні) послуги – послуги, що надаються органами
місцевого самоврядування та комунальними установами, організаціями,
підприємствами.

За суб’єктом, який несе відповідальність за надання публічної послуги та
джерелом її фінансування (видом бюджету) до державних послуг можна
віднести також послуги, які надаються органами місцевого самоврядування
та недержавними установами, організаціями, підприємствами в порядку
виконання покладених державою завдань, а до муніципальних послуг –
послуги, які надаються за рахунок місцевих бюджетів.

Адміністративні послуги – це публічні послуги, які надаються органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і надання яких
пов’язане з реалізацією владних повноважень [3].

У методиці підготовки інформації про державні послуги визначено, що
адміністративна послуга – це дія виконавчого механізму державного органу
чи його апарату із забезпечення інтересів і свобод фізичних і юридичних
осіб, в контексті законодавчо визначених порядків реалізації своїх
повноважень, що конкретизовані нормативно-правовими актами,
зареєстрованими у законодавчо визначеному порядку [17].

Для опису послуги необхідно дотримуватись повноважень органу та його
апарату, які визначені як у завданнях та функціях з положення про орган,
так і у нормативно-правових актах всіх рівнів, що спрямовують діяльність
цього органу. Основою для визначення послідовності процесів, які
складають послугу потрібно вважати факт отримання в наслідок реалізації
цих процесів конкретного результату, який повинен бути спрямований
відомій категорії споживачів у визначені чинними регламентами чи
порядками терміни. Ця послуга може надаватися як на безоплатній основі,
тобто за рахунок утримання органу державної влади, так і на платній
основі фізичним і юридичним особам за зверненнями від них та на підставі
заздалегідь визначених вимог до змісту звернення, переліку і форм
документів, які є підставою для звернення.

Державна послуга надається у формі акта уповноваженого органу, що
встановлює окремі права та обов’язки зацікавленої фізичної або особи.
Формою результату послуги може бути оформлення і передача зацікавленій
особі передбаченого законодавством документа (свідоцтва, ліцензії,
паспорта, іншого спеціального бланка тощо). Якщо акт уповноваженого
органу не стосується встановлення прав особи, він не належить до
державних послуг, як звичайні господарські послуги (консультації,
дослідження, копіювання тощо). До державних послуг не належать також
проміжні акти державних органів, які не є остаточними рішеннями.

Виокремлення адміністративних послуг необхідне для відмежування
публічно-службової діяльності органів, що здійснюють
розпорядчо-виконавчі функції, від господарських відносин та для
покращення якості надання адміністративних послуг. Держава зобов’язана
зосередити увагу на визначенні змісту послуг також для того, щоб
припинити використання органами виконавчої влади цієї сфери для
заробляння коштів на власні потреби (йдеться про так звані «переліки
платних послуг»). Діяльність органів виконавчої влади вимагає
впорядкування в цій частині [3, 16].

3. Шляхи вдосконалення процедури

надання адміністративних послуг

Адміністративні послуги – видача дозволів (ліцензій), сертифікатів,
посвідчень, проведення реєстрації тощо – стосуються кожної особи.
Існуюча практика надання адміністративних послуг має низку суттєвих
недоліків, зокрема, перекладення обов’язків адміністративних органів із
збирання довідок або погодження документів на споживачів; необґрунтоване
справляння плати або необґрунтовано великі розміри плати за надання
окремих видів послуг; встановлення незручного графіка прийому громадян;
неналежне законодавче регулювання процедурних питань надання послуг
тощо.

Суб’єктами надання управлінських послуг є користувачі чи одержувачі та
виробники управлінських послуг, механізми взаємодії яких закріплені
законодавчо. Зокрема Кабінет Міністрів України ухвалив 15 лютого 2006 р
Концепцію розвитку системи надання адміністративних послуг органами
виконавчої влади.

Ця Концепція спрямована на вирішення існуючих проблем надання
адміністративних послуг в Україні, зокрема, за допомогою встановлення
системи оцінки якості надання послуг. З-поміж інших заходів, що
передбачає Концепція та проект Плану, слід відзначити максимальну
децентралізацію надання послуг; розробку методики оцінювання
собівартості послуги, розробку стандартів надання адміністративних
послуг; запровадження сучасних форм надання адміністративних послуг,
зокрема, запровадження «універсамів послуг», удосконалення принципу
«єдиного вікна», «електронних адміністративних послуг» тощо.

Практика «універсамів послуг» набула особливого поширення за кордоном.
Вона передбачає зосередження представництв багатьох органів в одному
приміщені або створення єдиної приймальні документів, які потім
надходять до відповідного адміністративного органу, що приймає рішення.
Громадянин може навіть не знати, де розмішується той чи інший
адміністративний орган, адже всі послуги він може отримати в одному
місці.

Принцип «єдиного вікна» передбачає оптимізацію внутрішньо
адміністративних процедур надання адміністративних послуг, за якою
залучення громадянина до процесів міжвідомчих погоджень, збирання
факультативних довідок та інших супровідних документів має бути
мінімальним. Ідеально налагоджений механізм надання послуг передбачає,
що всі внутрішньо організаційні процеси відбуваються всередині органу
або між органами, коли споживач подає заяву і через визначений час
отримує потрібний йому результат або обґрунтовану відмову.

Електронні послуги – провідний напрям послуг у світі. Розвиток
інформаційних технологій дозволяє зробити спілкування особи з владою
максимально комфортним для споживача. При цьому постають проблеми
ідентифікації особи, котра звертається за послугою, та збереження
конфіденційності персональної інформації.

Що стосується підвищення якості надання адміністративних послуг, то для
цього необхідно, насамперед, виробити критерії оцінки якості надання
адміністративних послуг, встановити стандарти надання послуг та
визначити систему контролю якості. Крім того, доцільно залучати
споживачів до оцінювання якості надання адміністративних послуг, що
дозволятиме чіткіше визначати пріоритетні проблеми у сфері надання
адміністративних послуг та шляхи їх вирішення.

Критеріями оцінки якості надання адміністративних послуг є показники,
які визначають рівень задоволення потреб та інтересів споживачів
адміністративних послуг, професійність діяльності органів, що надають
адміністративні послуги.

Критерії є підставами для встановлення стандартів якості надання
адміністративних послуг. Стандарти якості повинні регулярно
переглядатися та покращуватися [10].

\

¦

?

?

°

?

E

I

O

Oe

hq

2 ~ ? AE Oe

hq

hq

hq

% hq

$результативності, своєчасності, доступності, зручності, відкритості,
поваги до особи, професійності.

1. Результативність передбачає спрямованість діяльності
адміністративного органу на позитивне вирішення справи, тобто на надання
громадянам адміністративної послуги. Оцінка за критерієм
результативності також передбачає орієнтацію на цілісність послуги,
тобто отримання громадянами загального очікуваного результату.

2. Своєчасність надання адміністративної послуги передбачає дотримання
установленого законом строку надання адміністративної послуги, з
орієнтацією на якнайшвидше вирішення справи. Орган, що надає
адміністративну послугу, повинен враховувати законні інтереси
громадянина щодо прискореного надання адміністративної послуги.

3. Доступність передбачає фактичну можливість громадян звернутися за
отриманням адміністративної послуги. Критерій доступності включає:

— наявність інформації про орган, який надає відповідні адміністративні
послуги, її достатність (повноту) та коректність; різноманітність та
доступність джерел такої інформації, в тому числі можливість отримання
інформації по телефону або електронною поштою;

— територіальну наближеність органу до споживачів послуг; наявність
сполучення громадського транспорту, вказівних знаків, під’їзних шляхів
та місць паркування для приватного транспорту;

— можливість вільного (безперешкодного) доступу споживачів послуг в
приміщення адміністративного органу;

— наявність та безплатність бланків та інших формулярів, необхідних для
звернення за адміністративною послугою, можливість отримання таких
бланків з веб-сторінки адміністративного органу;

— справедливий (обґрунтований) розмір плати за адміністративну послугу
(якщо послуга є платною).

4. Зручність передбачає врахування інтересів та потреб споживачів послуг
в організації надання адміністративних послуг. Критерій зручності
включає:

— можливість вибору способу звернення за адміністративною послугою, в
тому числі забезпечення можливості звернення поштою, електронною поштою
тощо;

— впровадження принципу «єдиного вікна», за якого споживач послуги
звертається до відповідального органу, який самостійно організовує
подальше надання адміністративної послуги без участі споживача;
мінімізацію кількості інстанцій, залучених до надання адміністративної
послуги; використання (застосування) анкет та інших
стандартизовано-допоміжних форм;

— максимальний обсяг та зручність для споживачів часу особистого прийому
громадян, чітку визначеність цього часу та його реальне дотримання;
відсутність черг або впорядкованість (організованість) особистого
прийому громадян, використання механізмів попереднього запису, прозорої
(нумерованої) черги тощо;

— зручний порядок оплати адміністративної послуги (якщо послуга платна)
– плата повинна бути визначеною у фіксованому розмірі і по можливості
прийматися безпосередньо в приміщенні органу.

5. Відкритість передбачає наявність та доступність інформації,
необхідної для отримання адміністративної послуги: про процедуру надання
адміністративної послуги; перелік документів, які потрібно подати для
отримання послуги, зразки заповнення документів; про розмір та порядок
оплати адміністративної послуги; про посадових осіб, відповідальних за
надання адміністративних послуг. Критерій відкритості включає:

наявність та якість довідкових ресурсів (інформаційних щитів,
веб-сторінки органу тощо);

можливість отримання інформації по телефону та в електронній формі;

можливість отримання консультативної допомоги.

6. Повага до особи передбачає ввічливе (шанобливе) ставлення до особи,
її честі та гідності. Цей критерій також включає: готовність працівників
органу допомогти споживачеві послуги в оформленні звернення тощо;
дотримання принципу рівності громадян; наявність побутових зручностей в
органі, що надає адміністративні послуги (сидячих місць для очікування в
черзі тощо).

7. Професійність передбачає наявність належного рівня кваліфікації
працівників адміністративного органу. Професійність визначається
продемонстрованим рівнем знань та дотриманням процедури надання
адміністративної послуги; конкретністю та обґрунтованістю вимог, що
ставляться до споживачів послуг тощо.

Подібна практика існує в багатьох країнах світу, при цьому розвиватись
вона почала ще у 60-х роках минулого століття. Така система оцінки та
контролю якості дозволяє гарантувати інтерес громадянина при зверненні
за послугою та спрямована на мінімізацію затрат часу, фінансів та нервів
споживача послуг [10, 19].

Реалізація загальних стандартів має спиратися, насамперед, на досягнення
критеріїв щодо забезпечення свобод і гарантій прав громадян, тобто
критерії оцінки якості мають виходити не тільки зі змісту послуги, а
забезпечити стандарти спілкування або контактів. Зокрема, такі стандарти
можуть вимагати від органів виконавчої влади:

— публікування інформації про те, яким чином можна вільно отримати
зв’язок з відповідальним представником державного органу, щоб отримати
консультацію щодо певної послуги;

— забезпечення громадськості публічною інформацією про перелік питань, з
якими найчастіше громадяни звертаються до органу («гаряча лінія»);

— передбачення створення довідкових пунктів, зокрема Інтернет – кіосків
для розгляду розповсюджених типів звернень у віддаленому режимі;

— створення механізмів для проведення моніторингу щодо дотримання
стандартів;

— створення та оприлюднення процедури оскарження для осіб, які
незадоволені ставленням до них та наявності (законодавче визначеної)
чіткої процедури проведення розслідування та відповіді на скаргу;

— створення механізмів для вимірювання зворотної реакції громадян
(моніторинг) щодо якості наданих послуг, наприклад, використання
постійних Інтернет – опитувань користувачів послуг з використанням
вибіркових відповідей.

Владно-управлінська діяльність є монопольною по природі, а, отже,
належить до неспроможностей ринку. Тому діяльність з надання громадянам
органами влади, підпорядкованими їм органами, організаціями і установами
платних послуг має підлягати централізованому регулюванню в частині
формування переліків платних послуг, встановлення цін і тарифів,
організації процедур їх надання, збору і цільового використання
отриманих коштів. Це необхідно для максимального обмеження можливостей
зловживання державною владою і управлінськими повноваженнями з метою
утвердження монопольного становища і створення конкурентних переваг
адміністративними методами. Необхідно встановити чітку межу між владними
повноваженнями і господарською діяльністю, без якої неможливо формувати
повноцінне конкурентне середовище і дотримуватися принципу рівності всіх
суб’єктів власності і ринкових відносин.

Права і свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності
держави. Все це вимагає переосмислення ролі держави та радикальної зміни
відносин між владою та громадянами. Водночас в Україні на стадії
формування перебувають нормативно-правові і функціональні засади
трансформації ролі і функцій держави в ринкових умовах. Цей процес має
базуватися на визначених на теоретичному і практичному рівні типах
неспроможностей як ринкового саморегулювання, так і державного
управління. Держава в сучасних ринкових умовах здійснює управлінські
функції суспільством, як суб’єкт ринкових відносин, шляхом надання
громадянам адміністративних послуг, головна мета яких забезпечувати
врегулювання інтересів різних соціальних груп та створювати умови для
реалізації їхніх прав і свобод. Громадяни є не прохачами у відносинах з
органами влади, а споживачами адміністративних послуг. Держава повинна
орієнтуватися на потреби та очікування споживача адміністративних
послуг, так само як це робиться у приватному секторі.

Запровадження в Україні доктрини адміністративних послуг, забезпечення
належної якості надання адміністративних послуг вимагає системного
підходу до правового регулювання даної сфери суспільних відносин.

Різке зростання вартості платних адміністративних послуг підриває
можливості розвитку конкурентоспроможності окремих підприємств і цілих
промислових галузей, призводить до вимивання обігових коштів, які можуть
спрямовуватися на рефінансування і структурний розвиток суб’єктів
господарювання, приводить до нівеляції ідеології державності та
поглиблює тенденцію комерціалізації державного управління.

Необхідно якомога швидше встановити чіткі регуляторні межі між
реалізацією державної влади в Україні та веденням господарської
діяльності, без яких неможливий розвиток вільної конкуренції та
реалізації сучасної доктрини держави як доктрини служіння суспільству та
обслуговування його інтересів шляхом надання якісних адміністративних
послуг, головна мета яких врівноважувати інтереси різних соціальних
верств та створювати і надавати суспільні блага, які неможливо створити
на основі ринкових механізмів.

Питання необхідності врегулювання системи платних адміністративних
послуг потребує системно-централізованих управлінських підходів на рівні
Кабінету Міністрів України в частині чіткого визначення порядків
встановлення платного характеру послуг, здійснення тарифно-цінової
політики на прозорих економічних засадах? формування переліків платних
послуг органів влади та використання отриманих коштів.

Одним з базових регуляторів у даній сфері є підвищення прозорості і
відкритості процедур ціноутворення у сфері платних адміністративних
послуг шляхом запровадження принципу обов’язковості підготовки і
оприлюднення кошторисів витрат на виробництво і надання платних
адміністративних послуг. Здійснення калькуляції витрат у цій сфері можна
розглядати як головний регулятор для впорядкування процедур
ціноутворення на платні адміністративні послуги. Це відповідає сучасним
функціям держави та її управлінських інститутів, які в ринкових умовах
повинні бути повноцінними суб’єктами ринкових відносин і діяти на чітких
економічних засадах. Без такого принципу неможливе формування ринкової
моделі державного регулювання, адже процедура виготовлення і надання
адміністративної послуги – це специфічний адміністративно-виробничий
процес [7].

За загальним правилом, адміністративна процедура повинна бути простою та
ефективною. У випадках, коли адміністративний акт може зачіпати права та
законні інтереси інших приватних осіб (заінтересованих осіб), або коли
вимагається вчинення додаткових процедурних дій (витребування документів
або інформації, проведення експертизи, погодження, проведення слухання
тощо), має застосовуватися визначена законом формалізована процедура.

Держава повинна гарантувати кожній особі право на неупереджене чесне
вирішення її справи за обґрунтований проміжок часу. Особлива увага має
бути приділена процедурним гарантіям захисту прав приватних осіб
(адресата адміністративного акта або заінтересованої особи), до числа
яких належать: забезпечення права приватної особи бути вислуханою перед
прийняттям адміністративного акта (індивідуального рішення
адміністративного органу), який може на неї негативно вплинути; надання
особі доступу до матеріалів справи, на основі яких прийматиметься
рішення; обмеження дискреційних повноважень адміністративних органів;
обов’язкового мотивування (обґрунтування) адміністративного акта;
визнання права приватної особи на допомогу та представництво в
адміністративній процедурі; повідомлення адміністративним органом
порядку оскарження адміністративного акта та забезпечення засобів
правового захисту від нього. Крім того, кожній особі повинно
гарантуватися право на отримання від держави відшкодування збитків,
завданих їй публічною адміністрацією.

Зазначені права повинні бути закріплені на законодавчому рівні та
стосуватися усіх адміністративних органів без винятків.

Україна при демократизації та гуманізації відносин «людина – влада»
орієнтується на кращий європейський досвід у цій сфері, адже механізм
врегулювання таких відносин там розвинуто на такому рівні, що держава
слугує людині, а не навпаки.

Відтак, саме права і свободи людини мають стати найголовнішою метою
перетворень, які покликані принципово змінити стосунки між державою і
людиною шляхом послідовної демократизації багатоманітних взаємовідносин
громадян з органами державної влади та посадовими особами.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Авер’янов В.Б. До питання про поняття так званих «управлінських
послуг» // Право України. – 2002. – № 6. – С. 125-128.]

2. Адміністративні послуги місцевих органів державної виконавчої влади:
Монографія. За ред. А.О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. – 152 с.

3. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний
досвід і пропозиції для України. / Автор-упорядник В.П. Тимощук. – К.:
Факт, 2003. – 494 с.

4. Адміністративно-процедурний кодекс України: Проект: Офіційний сайт
Міністерства юстиції України. – http: // www.minjust.gov.ua/0/10429.

5. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис). / За
заг. ред. І.Б. Коліушка. – К.: Факт, 2001. – С. 13-46.

6. Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи. /
Упорядник В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.

7. Виконавча влада і адміністративне право. / За заг. ред. В.Б.
Авер’янова. – К.: Видавничий дім Ін Юре, 2002. – 668 с.

8. Голоснічєнко І.П. Правове регулювання надання управлінських послуг та
вирішення адміністративних спорів // Право України. – 2003. – № 10. – С.
86-90.

9. Долечек В. Адміністративна реформа: поліпшення якості і підвищення
ефективності державних послуг // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С.
217-224.

10. HYPERLINK «http://www.yur-gazeta.com/writer/476/» Кірмач А.
Адміністративні послуги – для громадян, а не для підприємців // Юр.
газета. – 2006. – 28 вер.

11. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в
Україні: Моногр. – К.: Факт, 2002. – 260 с.

12. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги – новий інститут
адміністративного права // Право України. – 2001. – № 5. – С. 30-34

13. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 черв. 1996 р. (в редакції Закону України «Про внесення змін до
Конституції України» від 8 грудня 2004 р. за № 2222-IV (Відомості
Верховної Ради (ВВР), 2005, № 2, Ст. 44) // Відом. Верховної Ради
України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

14. Концепція адміністративної реформи в Україні. – К., 1998.

15. Кудря В. Види проваджень за зверненнями громадян до органів
виконавчої влади та адміністративні (управлінські) послуги // Право
України. – 2006. – № 3. – С. 12-15.

16. Мельниченко В.І., Плахотнюк Н.Г. Центральні органи виконавчої влади
України: правовий статус, види та система // Бухгалтерський облік і
аудит. – 2006. – № 5. – С. 33.

17. Методика підготовки інформації про державні послуги: Офіційний
веб-сайт Головдержслужби України. – http: // HYPERLINK
«http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/»
www.guds.gov.ua/control/uk/publish/ article?art_id=38484&cat_id=36272.

18. Про соціальні послуги: Закон України № 966-IV від 19 черв. 2003 р.
// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 45. – Ст. 358.

19. Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних
послуг органами виконавчої влади: Розпорядження Кабінету Міністрів
України № 90-р від 15 лют. 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006.
– № 7. – Ст. 376.

20. Черниш О.І. Ринок послуг: механізми державного регулювання в
трансформаційній економіці: Монографія. / Під загальною редакцією д. е.
н., проф. В.В. Дорофієнка. – Донецьк: ТОВ РВК ПРОМО, 2005. – 418 с.

Щекин Г.В. Теория и практика управления персоналом: Учеб.-метод пособ. –
2-е изд. стереотип. – К.: МАУП, 2003. – 280 с.

Эффективность государственного управления: Пер. с англ. / Общ. ред. С.А.
Батчикова и С.Ю. Глазьева. – М.: Фонд За экон. грамотность, Рос. экон.
журн., Изд-во АО Консалтбанкир, 1998. – 848 с.

Энциклопедия государственного управления в России: В 4 т. / Под общ. ред
В.К. Егорова. – М.: Изд-во РАГС, 2004. – Т. 1. А-Е. – 456 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *