.

1.Види озеленення території садибної ділянки. 2.Коренеплоди, їх види та способи вирощування. 3. Розробка альбому наочності (види і сорти моркви, буряк

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
147 5114
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

1. Види озеленення території садибної ділянки

Під озелененням слід розуміти роботи на ділянці, які пов’язані з
облаштуванням газонів, клумб, альпінаріїв, посадкою кущів, дерев, квітів
і т.д.

Найбільш поширений формою озеленення є трав’яний газон – частина грунту
засіяна насінням злаків, корневища яких утворють щільний дерн. Змінюючи
склад використаних трав, газон можна адаптувати для тінистих чи сонячних
ділянок, для вологого грунту, стійкого до витоптування. В будь якому
випадку газон необхідно систематично стригти, підливати, підживлювати і
захищати від бурянів шляхом прополювання чи обробки пестицидами. В
залежності від типу травосуміші і стану догляду травяні газони
поділяються на: партерний; звичайний; рулоний газон; мавританський;
спортивний.

Дерева і кущі є одним із основних елементів озеленення присадибної
ділянки яких би розмірів вона не була. При виборі порід дерев чи кущів
необхідно враховувати кліматичні умови, принципи розміщення і
декоративні властивості рослин. Висадку дерев і кущів на ділянці
проводять по певному плану поодиноко чи групами. При створенні проекту
озеленення ділянки в першу чергу слід враховувати, як будуть виглядати
ті чи інші дерева і кущі з роками, а вибір правильного інтервалу між
рослинами сприяє прояву найкращої декоративності.

Зовнішній вигляд газону, кущів, дерев є залежне від догляду за ними в
період багатьох років після їх висадки. Догляд включає в себе полив,
підживлення, підстригання газону чи формування крони, боротьба з
шкідниками і бурьянами. Всі ці, на перший погляд, нескладні процедури
вимагають достатнього рівня фаховост

Ландшафтний дизайн на сьогоднішній день набуває значущості. Прагнення
людини єднатися з природою сприяє створенню прекрасних зелених
ландшафтів. І залишається лише радіти, що така можливість вже всього
лише справа умілих рук дизайнера.

Вертикальне озеленення

Вертикальне озеленення – це вирощування декоративних рослин не на
грядках і клумбах, а на різних опорах, стінах, арках – перголах. Дивно
красиво виглядають різні будови на ділянці, коли вони повиті
різноманітними насадженнями. За допомогою вертикального озеленення можна
замаскувати непоказний сарай або інші господарські будівлі, додати
мальовничість глухому забору. При правильному підході ці рослини не
тільки не псують стіни будівель, а навпаки, охороняють їх від косих
дощів. Вологолюбні рослини, розростаючись, забирають зайву вологу у
фундаменту й стін будинку, тим самим створюється сприятливий мікроклімат
у самому будинку. Багато хто із цих насаджень мають потребу в різних
видах опор. Такі лазячі рослини, як плющ звичайний і дикий виноград,
самі прикріплюються до стін, але без спеціальних конструкцій вони можуть
їх руйнувати, якщо між цеглами є щілини, а в штукатурці – тріщини.
Сланкі рослини підв’язують до опор або підвішують для них спеціальні
колечка. Для більшості ж інших установлюють опори у вигляді
горизонтально натягнутого дроту або декоративних дерев’яних ґрат,
прибитих до стіни. Для цих цілей можна пристосувати навіть засохле
дерево, що створює на ділянці незвичайний декоративний елемент без
використання спеціальних конструкцій.

Для вертикального озеленення використовують як однолітні, так і
багаторічні рослини. Однолітні рослини висівають спочатку в будинку або
теплиці в невеликих судинах, потім, наприкінці травня – початку червня,
висаджують у відкритий ґрунт. Для багаторічних кучерявих рослин дуже
важливо підібрати найбільш підходяще місце, оскільки вони звичайно
погано переносять пересадження. Важливо для них підготувати такий ґрунт,
у якому вони росли б кілька років.

При виборі рослин для озеленення стін, парканів і т.п. у першу чергу
визначають сторону світла, на яку звернений об’єкт озеленення. Після для
себе треба вирішити, однолітні або багаторічні рослини використовувати
для озеленення (на тіньових сторонах однолітні кучеряві рослини
розвиваються погано). Потім, користуючись таблицею, вибрати необхідні.
Тоді при правильній посадці й догляді за ними з’являться казкові зелені
стіни й альтанки.

Для оформлення дерев рекомендується використовувати ломиніс гірський,
ломиніс тангутский, гортензію черешчатую, виноград Куанье, жимолость.

Для облаштованості арок і пергол: троянди (різноманітні види й сорти),
ломиніс, гліцинії, клематиси, жимолость, паслен кучерявий, дикий дівочий
виноград.

Для озеленення за допомогою триніжків: ломиніс, плющ, древогубец,
дівочий виноград, хміль звичайний, кобею лазающую (однолітня).

Найпоширенішими рослинами в середній смузі є: різноманітні види дикого
винограду, клематиси, кірказон, хміль, запашний горошок, квасоля.

Японський сад

Для початку варто нагадати, що японський сад – це насамперед куточок
природної природи, виконаний у мініатюрі: він може займати площу всього
лише в кілька квадратних метрів. Для імітації природних об’єктів
використовують всілякі матеріали, здатні відбити образ: наприклад,
великий камінь зображує гору, маленькі камені й кругляки – водоспад або
гірський потік, білий гравій – море, купа піску – пагорб, кам’яна вежа –
храм і т.д.

Строгі лінії й бездоганні геометричні фігури (кола й квадрати) практично
не застосовуються в композиціях японського саду. Найпоширенішийо
асиметричні варіанти з каменів і гальки, мохів і невисоких рослин або
груп дерев з урахуванням періодів їхнього росту й цвітіння. Переважними
квітами є зеленими, сірими й коричневий, доповненими яскравими плямами
квіток і плодів. Відкриті простори – невід’ємна риса японського саду.

У сезонних композиціях акцент робиться на об’єднання в одну групу
найбільш характерних рослин сезонів. Кожний сезон характеризується
особливою погодою, температурою, і, звичайно, рослинами. Своєрідна
зелена естафета їхнього пробудження, цвітіння, плодоносіння залишається
незмінної в природі. Аматори спостерігати зміну сезонів вибирають для
саду рослини – своєрідні маяки, що свідчать про зміну одного періоду
іншим. Так, цвітіння калини в першій декаді червня говорить про настання
молодого літа й початок бурхливого цвітіння чагарників – бузини, шипшин,
береслектов, спирей. У народі за достаток свіжого листя й бурхливий ріст
рослин цей сезон ще кличуть “зеленим шумом”.

Сезонні “маяки” – це, як правило, яскраві й добре всім знайомі
представники російської флори. До них можна додавати й немісцеві види
рослин, що підходять по вигляду, строкам вегетації й прочим умовам.
Головне, щоб група виглядала природно, пік її декоративності строго
укладався в задані тимчасові рамки, а сукупність декоративних ознак
відбивала особливості поточного сезону. Наприклад, вдало підібрана група
із чагарників, дерев і трав, що володіють осіннім розцвіченням листя,
буквально перетворить сад у похмурі жовтневі дні.

Групи рослин з тих самих місць перебування становлять основу
географічних композицій. У таких випадках для садівника важливі
відомості про походження – щоб вийшов справжній шматочок далекосхідної
тайги, гір Кавказу, або ще якого-небудь своєрідного куточка землі.

Для різних районів України такими рослинами-емблемами в складі садових
груп можуть стати береза, черемшина, горобина, сибірська сосна, гречка,
жито, льон, конвалія.

Біологічними називаються композиції, засновані на загальних ботанічних
особливостях видів, тобто групи, що складаються із представників
близьких видів і їхніх сортів. Наприклад, у розарії ми зустрінемо безліч
видів троянд різних видів, сортів і відтінків, штамбових, кущових,
плетистих. Не менш цікаві композиції з вічнозелених рослин, зокрема,
хвойних, складених по цьому ж принципі. Гарне сполучення різних сортів
кленів. Набирають популярність вересковие сади. До біологічних
композицій відносять групи із запашних рослин цибулинних, однолітників,
ліан, чагарників, медоносів, лікарських трав, сад-”їстівний ландшафт”.

Діапазон можливостей такого компонування досить багатий. Разом з тим,
складання композицій по біологічному принципі має істотні обмеження.
По-перше, у декоративному плані різні сорти й види повинні гармоніювати
між собою. По-друге, деякі близкородственние види, незважаючи на свою
подібність і споріднення, виростають у зовсім різних екологічних умовах
і із цієї причини ніяк не можуть сусідити. Наприклад, лісові види
дзвіночків воліють вологі ґрунти в півтіні, а гірським видам потрібне
достаток ультрафіолету й бездоганний дренаж.

2. Коренеплоди, їх види та способи вирощування

Загальна характеристика

Коренеплоди, рослини, що вирощуються ради могутніх соковитих підземних
органів, неправильно званих також коренеплодами.

Звичайно це дворічні рослини з сем. хрестоцвітих (ріпа, редька, бруква,
турнепс), зонтичних (морква, петрушка, селера, пастернак) складноцвітих
(цикорій, скорцонера), рідше однорічні (редиска) і багаторічні (напр.,
катран з сем. хрестоцвітих). У перший рік життя у більшості коренеплодів
розвивається розетка листя і “коренеплід”. Його верхня частина –
“головка” – несе розетку листя і утворена укороченим стеблом. Під нею
знаходиться “шийка”, що є підсем`ядольним коліном, або гипокотіль, –
ділянка стебла проростка між сім’ядолями і головним коренем (напр., у
моркви) або тільки його верхньою частиною (напр., у буряка, ріпи,
брукви). Власне корінь звичайно це глибина, корінь проростка –
гілкується, утворюючи бічне коріння (мал. 1,2). Маса “коренеплоду”
складається з паренхіми, що розрослася ксилема (редька, ріпа) або
флоеми і кора (морква).

У буряка кільце приросту з ксилеми і флоеми утворюється декількома
кільцями камбію, а в паренхімі відкладаються в запас поживних речовини.
На 2-му році життя з нирок, що знаходяться в пазухах розеткового листя,
розвивається квітуче стебло, що плодоносить. Після запліднення рослина
відмирає. з

Коренеплоди вимогливі до вологи. Хороші їх урожаї отримують на родючих
рихлих ґрунтах. коренеплоди містять багато цукру, мінеральних солей
вітамінів, каротину. Використовуються в їжу у вареному, тушкованому і
сирому вигляді, їх сушать і консервують. рослини коренеплодів –
обробляються на полях і в городах для отримання м’ясистого, переважно
крупного коріння, що споживається частково людиною і для корму тварин,
частково службовців сировиною для заводської промисловості. Найважливіші
з них: буряк, цукровий і кормовий, бруква з ріпою, пастернак, морква,
цикорій і селера; коріння і листя перших п’яти і листя цикорію доставляє
хороший корм для тварин; особливо придатне для молочної худоби коріння
брукви, яке збільшує кількість молока, покращуючи і його смак, також
коріння морква, що робить молоко жирнішим; останні складають також
хороший корм для овець, гусаків, свиней (у вареному вигляді) і особливо,
як і пастернак, придатні для коней. Все коріння коренеплоди (окрім
селери і цикорію) можуть служити і для відгодівлі худоби, але, унаслідок
водянистості, недоліку протеїну і великої кількості вуглеводів повинні
бути згодовані з іншими кормами – макухами, зерном і соломою.
Водянистість служить також утрудненням для більш дальнього перевезення
їх і збереження зимою.

При обробітку коренеплодів господар прагне: а) вирощуючи їх для
технічно-заводських цілей отримати з даної площі можлива більша
кількість коріння, якнайкращого вигляду, форми і розвитку з найвищим
вмістом цукру (у буряку), або сухої речовини, найбільш багатої
живильними складовими частинами (у цикорії) і б) бажаючи забезпечити
господарство кормовими засобами – вирощувати на даній площі можливо
більша кількість рослинної маси, особливо багатої змістом сухої речовини
і в нім білків, причому, згідно зі змісту в господарстві тваринними і
переслідуваними там цілями, слід мати на увазі, щоб в продуктах
виробництва – урожаї – відношення азотистих речовин до без азотистим і
жиру найбільш відповідало для потрібного при успішному годуванні. У
сівозміні коренеплоди, як парові рослини, можуть слідувати, байдуже, за
всіма рослинами, але переважно після ярових хлібів, за винятком
цукрового буряку і цикорію, які краще всього ростуть після озимої іржі,
і моркви, що успішно виростає після іншої парової рослини, під яку був
удобрений ґрунт; точно також і бруква часто слідує за люцерною і
конюшиною, ріпа може бути вирощена як “пожнивна рослина”, тобто після
озимого хліба, що рано залишає поле, якщо тільки можливе прибирання її
осінню того ж року, для посіву на даному полі весною ярових рослин;
“підсіюють” також ріпу під гречку і моркву під озимина жито і рапс,
ячмінь, льон, мак і суріпицю. У окремих випадках радять змішаний посів
два коренеплоди – пастернаку з морквою.

Після коренеплодів поле засаджуєтьс найбільш цінними рослинами: яровою
пшеницею, вівсом, ячменем, просом, а також бобами і льоном, але останні
два можуть бути вирощиними тільки на ґрунтах, багатих змістом калію, за
цикорієм часто слідує яке-небудь інша парова рослина або кормове на
зелений корм. При введенні коренеплоди у сівозміну слід звернути увагу
на а) значна вимога або від ґрунту азоту, калію, винищити і фосфорної
кислоти і тому вигідності розведення їх тільки на ґрунтах, багатих цими
речовинами, або при нагоді штучного додавання їх ґрунту за допомогою
добрива. Останнє має тим більше значення, що при вирощуванні коренеплоди
для заводський-промислових цілей, вони зазвичай вивозяться з
господарства, або ж, за сприятливих навіть умов, тільки вміст в
заводських покидьках коренеплоди прямо безпосередньо або після
згодовування худобі повертається ґрунту у вигляді добрива і б)
необхідність при культурі їх глибокої обробки ґрунту і багатократного
мотиження і підгортання, що сполучене із значними витратами і можливо
тільки в густонаселених місцевостях і при існуванні в господарстві
засобів для збільшення упряжних сил.

Україна має відносно високий аграрний ресурс. Доброякісні за своїми
властивостями материнські породи у поєднанні з помірно теплим кліматом,
спокійним рельєфом, трав’янистою рослинністю сприяли утворенню на
території нашої держави родючих чорноземних ґрунтів (понад 65%
ґрунтового покриву). Поряд із цим у північних, західних (зона Полісся)
та гірських районах, у долинах рік, приморських районах Степу утворилися
певні види і видозміни ґрунтів, які поступаються продуктивністю
чорноземам. Проте, систематичні заходи, що відтворюють їхню родючість
упродовж багатьох років забезпечували, хоча й повільне, але все ж
підвищення потенціалу цих ґрунтів.

Провідною галуззю сільського господарства України залишається
землеробство, що базується на засадах, які сприяють підвищенню родючості
ґрунтів. Сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла 70%,
чого не дозволяє собі жодна з розвинутих країн світу. До того ж
розораність сільськогосподарських угідь сягає 81%, що також є рекордним
показником. Для Степу він становить майже 85, Лісостепу—85,5%. Деякі
області практично не мають інших угідь, крім ріллі.

Нераціональне використання земельного фонду зумовлює катастрофічність
екологічної ситуації деяких регіонів, різке зниження родючості ґрунтів,
їхнє руйнування через бурхливий розвиток ерозії та пересушення.
Найуразливішими виявилися чорноземні ґрунти.

Висока холодостійкість – біологічна особливість всіх рослин
коренеплодів. Виняток становить буряк, сходи якого ушкоджуються
заморожуваннями при +2 – 3 °С. Всі коренеплоди влаго і світлолюбні, хоча
до тривалості вегетаційного періоду і забезпеченості теплом пред’являють
різні вимоги. Рослини поволі ростуть в перший місяць життя. В цей час
агротехнічними заходами потрібно покращувати водний-повітряний режим
ґрунту, боротися з бур’янами, хворобами і шкідниками, забезпечувати
рослини живильними речовинами в легкозасвоюваній формі.

При надмірному зволоженні ґрунту у поєднанні із зниженою температурою
коренеплоди ростуть погано, їх краще вирощувати на гребенях і добре
заправлених органічними добривами ґрунтах. При сухій і жаркій погоді
відбувається затримка зростання коренеплодів.

У коренеплодів, що потрапили під заморожування, легкість і смакові
якості знижуються.

Столові коренеплоди родини селерових та методи їх вирощування

Коренеплідні: родина селерових — морква, петрушка, пастернак, селера

Рано навесні, як тільки можна вийти на город, на підзимових посівах
граблями розпушують верхній шар ґрунту. Якщо запізнитись з цією роботою,
з верхнього шару ґрунту втрачається багато вологи і він сильно
ущільнюється, внаслідок чого сходи з’являються строкаті і зріджені.

Глибина загортання насіння залежить також від вологості ґрунту. За
підзимньої сівби насіння доцільно висівати на 0,5-1 см, рано навесні –
на 1-2 см, а пізніше – на 2-3 см. В разі сівби на більшу глибину в
насінні не вистачає поживних речовин для проростання паростків на
поверхню ґрунту, а на меншу – в сонячні дні верхній шар ґрунту швидко
пересихає, внаслідок чого значно знижується схожість насіння. Відтак
сходи з’являються із запізненням, а посіви, як правило, зріджені і
строкаті.

Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на
важких ґрунтах. Після з’явлення поодиноких сходів посіви обробляють
проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи
протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі
сонячні дні.

На початку утворення першого справжнього листка рослини
дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних
– 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини
залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами
полягає у систематичному виполюванні бур’янів.

Щоб забезпечити конвеєрне надходження петрушки, насіння висівають у три
строки, а також виганяють зелень у парниках, теплицях і кімнатах. На
городі для одержання зелені петрушки пізно восени (кінець жовтня –
листопад) і рано навесні (друга половина квітня – травень) насіння
висівають влітку (у першій декаді серпня). За таких строків сівби
рослини до замерзання ґрунту утворюють 5-6 листків висотою до 30-40 см і
коренеплоди – 1,0-1,5 см завтовшки. Перед замерзанням ґрунту (наприкінці
жовтня – у листопаді) листки можна зрізувати і використовувати за
призначенням. Коренеплоди від такого строку сівби у ґрунті добре зимують
і навесні слідом за розмерзанням ґрунту починають відростати. Посіви
петрушки рано навесні по мерзлоталому ґрунті підживлюють азотними
добривами (0,1-0,2 кг аміачної селітри на 10 м. кв.), а коли ґрунт
достигне – розпушують міжряддя.

Щоб прискорити надходження зелені на 10-15 днів, посіви вкривають
поліетиленовою плівкою. На початку збирання врожаю на продовольчі цілі
використовують листки і коренеплоди. Через 10-20 днів після відростання
листків (утворення розетки) рослини починають формувати квітконосні
стебла, коренеплоди дерев’яніють і стають непридатними для використання.

Моркву на городі можна висівати у 2-3 строки залежно від призначення
врожаю. Для одержання пучкової продукції на легких ґрунтах насіння
висівають під зиму, на важких – рано навесні, як тільки ґрунт на грядці
можна обробляти. Для цього найбільш придатні південні і південно-західні
схили, де ґрунт швидше прогрівається.

Під зиму насіння висівають перед замерзанням ґрунту, щоб воно не встигло
прорости. Якщо насіння восени проросте, то посіви, як правило, гинуть, а
якщо й перезимують, то рослини масово стрілкують і не формують товарної
продукції. Рано навесні насіння висівають, коли коренеплоди
використовуватимуть влітку, в осінній і частково зимовий періоди. Для
тривалого зберігання коренеплодів насіння моркви доцільніше висівати в
літні строки: у західних районах України, на Поліссі і в Лісостепу – в
середині травня, в південних областях – наприкінці травня – на початку
червня. До сівби і після неї ґрунт ущільнюють.

Моркву на городі висівають широкорядним способом з шириною міжрядь 30-40
см, а на великих площах – 45 см (це дає можливість обробляти посіви
механізованим способом). Заслуговує на увагу широкосмугова сівба з
шириною міжрядь 45 см (по центру смуги) і смуги 5-12 см. Для цього
сапкою на глибину 1-2 см роблять борозну, висівають насіння і загортають
його вологим ґрунтом. Норма висіву насіння на 1 м рядка за широкорядної
сівби 0,15-0,2 г, за широкосмугової – 0,2-0,3 г (відповідно 100-200 та
200-300 шт. насінин на 1 м). При ранньовесняній сівбі, коли в ґрунті
достатньо вологи, норму висіву зменшують, а на підзимових і травневих
посівах збільшують на 20-25%. Якщо насіння висівають у недостатньо
вологий ґрунт, сходів моркви можна й не одержати.

Глибина загортання насіння залежить також від вологості ґрунту. За
підзимньої сівби насіння доцільно висівати на 0,5-1 см, рано навесні –
на 1-2 см, а пізніше – на 2-3 см. В разі сівби на більшу глибину в
насінні не вистачає поживних речовин для проростання паростків на
поверхню ґрунту, а на меншу – в сонячні дні верхній шар грунту швидко
пересихає, внаслідок чого значно знижується схожість насіння. Відтак
сходи з’являються із запізненням, а посіви, як правило, зріджені і
строкаті.

Досвід застосування нових технологій вирощування культур в
господарствах різних форм власності

Технологія в рослинництві як система агротехнічних прийомів і
матеріально-технічних засобів, спрямованих на виробництво
конкурентоспроможної продукції та відновлення родючості ґрунту,
історично змінювалася у зв’язку з розвитком продуктивних сил і
науково-технічного прогресу. В цілому ж характер технології як способу
виробництва визначається рівнем розвитку продуктивних сил, економічними,
соціальними та демографічними особливостями країни, регіону, конкретного
господарства.

За рівнем ресурсного забезпечення, використання засобів, прийомів
виробництва, ручної праці технології у рослинництві умовно можна
поділити на екстенсивні, індустріальні інтенсивні та проміжні, або
інтегровані. Для екстенсивних технологій характерним є: максимальне
обмеження енергетичних, матеріальних і ресурсних вкладень, виключення
агрохімічних речовин, максимальне обмеження використання механізмів;
широке застосування ручної праці, кінної тяги, екстенсивних сортів
низьких репродукцій, а часто й знеособленого насіння, частково
органічних добрив.

Характерні ознаки індустріальних інтенсивних технологій: концентрація
енергетичних, матеріальних і фінансових вкладень на одиницю площі,
використання ефективніших засобів виробництва — нових сортів, гібридів,
агрохімічних речовин; машин і механізмів; застосування ефективніших
технологічних процесів, передових методів організації праці, новітніх
досягнень науки і техніки. Проміжні, або інтегровані, технології
поєднують використання як новітніх засобів виробництва, виробничих
процесів, технічних засобів, методів регулювання родючості ґрунту,
захисту культур від шкодочинних об’єктів, так і біологічних методів,
придатних для екстенсивних технологій, включаючи ручну працю.

Дражування насіння гібридів іноземної селекції, підживлення азотними
добривами здійснюють урозкид без загортання в ґрунт, ґрунт у міжряддях
не розпушується, використовують комплекс машин іноземного виробництва.

Столовий буряк та методи його вирощування

Буряк (Beta) – одно – та дворічна, перехреснозапильна трав’яниста
рослина сімейства Марієвих, овочева, а також кормова і цукроносна
культура. Дикоростучий буряк використовували в їжу з незапам’ятних
часів. В 2-1 тис. до н.е. введено в культуру (приблизно на островах
Середземного моря) буряк листовий.

* Z

h

h

h

h

h

у, аналогічного очеретяному, про що і доповів на засіданні Прусської
академії наук). З кінця 19 століття й у 20 столітті культура поширилося
на всі континенти.

За формою коренеплід буває округлий, плоский і циліндричний. Містить
білка до 2%, цукрів 14,5%, солі калію, кальцію, магнію, фосфору. На
відміну від моркви в буряку немає каротину, але більше аскорбінової
кислоти.

У їжу вживають коренеплоди і листя молодих рослин, готують салати,
буряківники, борщі, оладки, ікру, маринують і т.д. При ранньому
споживанні (пучкового буряка) використовують молоді листя і черешки у
свіжому, вареному і тушкованому виді.

Рослина волого – і світлолюбна, досить холодо- і засухостійка. Культуру
вирощують на всіх континентах, в Україні – у всіх землеробських районах,
окрім Криму. Буряк більш вимогливий до тепла, чим морква. Оптимальна
температура для росту коренеплодів +16..+22°С. Пристосована до
підвищеної засоленості ґрунтів, але вони повинні бути нейтральними і
добре заправлені добривами.

Вегетаційний період у залежності від сорту 60-120 днів. Кожна насінина
більшості сортів дає початок декільком проросткам, тому культура вимагає
своєчасного проріджування. Існує і сорт одноростковою буряка
(Однопаростковий).

За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні,
однорічні, дворічні та багаторічні) об’єднують в один ботанічний рід —
буряки Beta L., який належить до родини лободових Chenopodiaceae, і
налічує 14 диких і один культурний вид. У процесі еволюції видів роду
Beta L. утворилися 3 природні групи — секції: канарські (3 види),
гірські (6 видів), звичайні (6 видів). До останньої належить відібраний
і сформований людиною збірний вид Beta vulgaris L., який об’єднує такі
підвиди: 1. Beta cicia — листкові буряки з трьома групами різновидностей
(листові салатні — convar vulgarly, черешкові салатні — convar
petiolata; гібридні черешкові декоративні — convar varioecila) 1. Beta
crassa — коренеплідні буряки з трьома групами різновидностей (столові —
convar cruenfa; кормові — convar crassa; цукрові — convar sacchariferae
з однонасінною формою — convar monospermd).

І.Я.Балков (1978) запропонував таку класифікацію різновидностей цукрових
буряків: Var. digamocarpa m. — цукрові, диплоїдні (2n-18),
зрослогогідні, фертильні за пилком; Var. dichoricarpa m— цукрові
диплоїдні (2n-18), роздільноплідні, фертильні за пилком; Var.
tetragamocarpa m. — цукрові, тетра-плоїдні (2n-36), зрослоплідні,
фертильні за пилком; Var. tetracharicarpa — цукрові, тетраплоїдні
(2n-36), роздільноплідні, фертильні за пилком.

Для вигонки відбирають дрібні коренеплоди масою 30-40 г. На 1 м. кв.
висаджують 12-14 кг коренеплодів мостовим способом у добре розпушений і
политий ґрунт. Верхівок не засипають. За високої вологості поверхню
ґрунту посипають попелом або вапном, щоб коренеплоди не загнивали
(100-200 г/м. кв.). Під час догляду помірно поливають (не більше 2 разів
за період вигонки): перший раз, коли з’являться листки, другий – за
тиждень до збирання врожаю.

Особливе значення для вигонки має температурний режим. Так, за
температури 16-20°С врожай можна збирати вже через 25-30, а за ІО-^С –
через 50-60 днів. У парниках зелень виганяють так само, як і інших
культур. Урожай – 2-3 кг/м. кв.

Редиска і редька та методи їх вирощування

Редиска – одна з найбільш ранньостиглих культур. Окремі ранньостиглі
сорти дають товарну продукцію через 20-25 днів після з’явлення сходів.

Редиску можна вирощувати протягом року: в зимовий ранньовесняний періоди
– у теплицях і парниках, навесні і восени -у відкритому ґрунті (на
городі). Щоб подовжити період споживання редиски у весняний період,
насіння її висівають у 3-4 строки.

Перший раз його висівають як тільки можна вийти на город, наступні –
через 7-8 днів після попередніх, але не пізніше 1-5 травня. За пізніших
строків сівби формування коренеплодів відбувається в умовах довгого дня
і підвищених температур, внаслідок чого рослини передчасно стрілкують, а
врожай і якість їх знижуються. Для осіннього використання редиску
висівають у кінці липня – на початку серпня.

Насіння редиски на грядках висівають розкидним, вузькорядним (відстань
між рядками 7—10 см) або широкосмуговим способом. Норма висіву – до 5
г/м. кв., глибина загортання 1-3 см (залежно від вологості ґрунту). На
літніх посівах глибину загортання насіння збільшують до 3-4 см. До і
після сівби ґрунт ущільнюють.

Догляд за посівом починають з руйнування ґрунтової кірки, особливо на
важких ґрунтах. Після з’явлення поодиноких сходів посіви обробляють
проти хрестоцвітної блохи. При запізненні з цим обробітком сходи
протягом 1-2 днів можуть загинути. Найбільше шкодить блоха у теплі
сонячні дні.

На початку утворення першого справжнього листка рослини
дрібнокоренеплідних сортів проривають на відстань 2-3 см, великоплідних
– 4-5 (за розкидного способу сівби). На вузькорядних посівах рослини
залишають через 2-3 і 2-4 см відповідно. Дальший догляд за рослинами
полягає у систематичному виполюванні бур’янів.

Збирають редиску в 2-3 строки, коли коренеплоди досягнуть товарних
розмірів (1,5 см у діаметрі). Вибрані рослини в’яжуть у пучки і
використовують за призначенням. Не слід зберігати редиску в теплому
приміщенні, бо коренеплоди випаровують багато води і втрачають товарну
якість. Не рекомендується надмірно розтягувати строки збирання редиски,
бо коренеплоди швидко переростають, трухлявіють і стрілкують.

Скоростиглі сорти редиски доцільно використовувати для ущільнення інших
культур (картоплі, цибулі з сіянки, моркви та ін.) і як маячну культуру.
В останньому випадку насіння її висівають (2-3% від основної культури)
одночасно з морквою, петрушкою, цибулею тощо. Сходи редиски з’являються
на 10-15 днів раніше основних культур, а це дає змогу швидше проводити
розпушування міжрядь, знищувати сходи бур’янів та руйнувати ґрунтову
кірку при її утворенні. Збирати врожай редиски при ущільненні культур
потрібно своєчасно, щоб вона не затінювала рослин основної культури.
Після збирання врожаю редиски як ущільнювача ґрунт у міжряддях основної
культури розпушують.

Від літніх посівів редиску можна зберігати до лютого і довше. Для цього
коренеплоди вибирають у другій половині вересня, а в південних районах –
і пізніше. У суху погоду обрізують листки і корінці редиски. Після цього
їх миють, підсушують так, щоб коренеплоди залишились вологими, але без
краплин води на поверхні. Потім коренеплоди вміщують у пакети (по 1 кг)
з поліетиленової плівки товщиною 30-60 мк і запаюють (зав’язують).

Зберігають коренеплоди редиски у холодильниках при температурі 2-3°С і
відносній вологості 85-90%. За даними М. О. Скляревського (ІОБ УААН), за
таких умов коренеплоди можуть зберігатися протягом 190 днів.

За скоростиглістю розрізняють літню і зимову редьку. Літня належить до
однорічних культур, сорти її мають короткий період вегетації (40-50
днів), коренеплоди споживають влітку. Редька зимова – дворічна культура.
Сорти її мають тривалий період вегетації (85-100 днів), коренеплоди
використовують восени, зимою і навесні.

Редьку широко використовують як компонент багатьох страв, особливо для
приготування салатів.

Редьку літню висівають рано навесні. Спосіб сівби – широкорядний (30-45
см), широкосмуговий (ширина міжрядь 45 см, смуги – 5-12 см) або
стрічковий (30+15+15+15; 45+15+15+15 см). Норма висіву насіння за
широкорядного способу сівби становить 0,4-0,6 г/ м. кв., за
широкосмугового і стрічкового – 0,6-1,0 г/м. кв.

Насіння загортають на глибину 0,5-1,5 см. Після сівби ґрунт ущільнюють.
Догляд за рослинами такий самий, як за редискою.

Особливістю вирощування є те, що в рядках і смугах рослини проривають на
відстані 4-5 см і в період вирощування міжряддя 2-3 рази розпушують.

Урожай редьки збирають за один або два прийоми, коли діаметр
коренеплодів досягне 3-5 см. Відразу після вибирання на них обрізують
листки, довгі корінці, сортують на товарні і нетоварні. Перші
використовують за призначенням. Коренеплоди редьки літньої зберігаються
краще, ніж редиски.

Редьку зимову в умовах України, як правило, висівають як повторну і
післяжнивну культуру. Оптимальний строк сівби насіння – кінець червня –
перша половина, а в південних областях – і друга половина липня.

Спосіб сівби – широкорядний (30-45 см), широкосмуговий (ширина міжрядь
45 см, смуги – 5-12 см ) або стрічковий (20+50 см). Норма висіву насіння
– 0,4-0,5 г/м. кв., глибина загортання – 2-3 см (залежно від вологості
ґрунту). До і після сівби ґрунт ущільнюють.

Догляд за рослинами такий самий, як за редькою літньою. Особливістю є
те, що рослини проривають у рядку на відстані 6-8 см. Протягом періоду
вирощування міжряддя 4-5 разів розпушують. Рослини, які стрілкують, під
час утворення стебел видаляють. У південних районах посіви 4-5 разів
поливають. Урожай редьки зимової збирають пізно восени до настання
приморозків. Після вибирання рослин з ґрунту листки і довгі корінці
обрізують. Зберігають коренеплоди так само, як і буряк столовий.

3. Розробка альбому наочності

(види і сорти моркви, буряка, капусти)

Морква (Daucus carota L.) – дворічна рослина, належить до родини
зонтичних (Селерових) (Umbelliferae), має високий вміст вітамінів,
каротину . Моркву обробляють на всіх континентах, початок культури
відноситься до 2 століттю до н.е., у Європі морква відома з 14 століття.

Морква – рослина довгого дня, світлолюбна, холодостійка культура (сходи
переносять заморозки до -2°С) і відносно засухостійка (у другу половину
вегетації). Любить пухкі, родючі супіски і суглинки з нейтральної і
слабокислою реакцією.

По термінах дозрівання сорти моркви діляться на ранньостиглі, у яких
формування завершується через 65–69 днів після посадки, середньостиглі,
– 67–110 днів, середньопізні – 89–114 днів і пізньостиглі – 120–140
днів. Форма коренеплодів буває веретеноподібна, циліндрова, укорочена,
майже куляста. Морква буває не тільки звичного оранжевого і жовтого
кольору: вирощують червону, рожеву і навіть фіолетову.

Рис. 1. Сорта моркви: 1 — Геранда; 2 — Нантська; 3 — Шантене; 4 —
Валерія.

Морква столова

Нантськая

Сорт ранньостиглий. Придатний для ранньовесняного і підзимового посіву.
Від масових сходів до технічної стиглості 75-80 днів. Коренеплоди
красивої циліндрової форми, з гладкою поверхнею, завдовжки до 16 см,
масою 100-110 р. М’якоть яскрава, оранжево-червона, соковита, ароматна,
ніжна. Смакові якості відмінні. Рекомендується для споживання в свіжому
вигляді і короткочасного зберігання (4-5 місяців). Врожайність 4-5
кг/м2.

Флаккеро

Сорт середньостиглий. Період від масових сходів до технічної стиглості
120-130 днів. Коренеплоди конічної форми, завдовжки 24-28 см, масою
135-200 р. Поверхня гладка, м’якоть оранжева, соковита. Смакові якості
відмінні. Рекомендується для споживання в свіжому вигляді, переробки і
зберігання (5-6 місяців). Врожайність 5,5-6 кг/м2.

Лосиноостровськая 13

Сорт середньостиглий. Період від сходів до технічної стиглості 90-100
днів. Коренеплід циліндровий, слабосужающийся до підстави, завдовжки
16-18 см, масою 160-170 г, з підвищеним вмістом каротину. Поверхня
гладка з дрібними очками. М’якоть оранжева, соковита. Смакові якості
відмінні. Рекомендується для споживання в свіжому вигляді, переробки і
зберігання (7-8 місяців). Врожайність 6-8 кг/м2.

Насіння гібридів моркви

МАЙЯ F1 – найраніший гібрид моркви (45-60 днів для пучкової продукції),
повна технічна стиглість настає на 85-95 день. Коренеплоди насиченого
оранжевого кольору з хорошими смаковими і товарними якостями,
циліндрової форми, довгої 18-20 див. Гібрид стійкий до цветушності. Цей
гібрид призначений для отримання ранньої продукції, вживання в свіжому
вигляді і переробки. Ідеальний гібрид для вирощування під агроволокном і
плівку ранньої продукції.

НАНТЕС – ранній сорт моркви, Нантського типа. Вегетаційний період 100
днів. Коренеплоди вирівняні, мають гарний товарний вигляд, циліндрової
форми, довгої 16-18см, діаметром 2,5-4,5см. Забарвлення м’якоті і
серцевини – інтенсивно-оранжева. Сорт дуже високоурожайний. Стійкий до
стрелкованію. Має відмінні смакові якості. Сорт призначений для вживання
в свіжому вигляді, переробки, отримання ранньої товарної продукції.

ШАНТЕНЕ – сорт среднепозднего (120-125 днів) терміну дозрівання.
Коренеплід гладкий, конічної форми, діаметром 35-50мм., довгою 10-15см.
Забарвлення м’якоті насиченого оранжевого кольору. Високі смакові
якості. Бадилля прямостояче, могутнє, що сприяє механічному прибиранню.
Сорт призначений для вживання в свіжому вигляді, переробки і зберігання.
Стійкий до стрелкованію. Сорт дуже високоурожайний 90-100 т/га.

***

Капуста — одна з найпоширеніших у нас овочевих культур. У ній міститься
стільки ж вітаміну С, скільки в апельсинах і лимонах, у краснокачанній і
цвітній капусті — у півтора-два рази більше. За вмістом вітаміну Р вона
перевершує всі інші овочі. З капустою людина отримує вітаміни групи В,
вітамін РР. Одне з найбільших її достоїнств — зберігати ці вітаміни
тривалий час, аж до нового врожаю. Однак, щоб їх вміст не знижувався,
треба дотримуватися певних правил.

БРАВО F1 / BRAVO F1 (Elisem)

Самий універсальний гібрид белокочанной капусти середнього терміну
дозрівання (90-100 днів). Головки красиві на вигляд, приємного зеленого
кольору з сизим відтінком в полі. Качани правильної округлої форми,
сформовані з тонкого ніжного листя з невеликою центральною жилкою
посередині. Середня вага головок 2,7-3,5 кг, розмір 22х22 див. Дуже
щільний, білосніжного кольору в розрізі. Особливість Браво F1 – це
універсальність у вирощуванні, придатність до нетривалого зберігання,
високі смакові якості. Є придатним для кулінарної і переробляючої
індустрії. Салати, приготовані з цієї капусти мають прекрасний смак,
завдяки високому вмісту сахаров.

При густині стояння 40-45 тис. /га, урожай досягає більше 100 т/га.
Придатний для вирощування у всіх агрокліматичних умовах різних
агрокліматичних зон і грунтів.

Висока стійкість HR: Foc1 – фузаріоз.

Толерантність IR: Xcc – судинний бактеріоз (чорна гнилизна).

Період дозрівання: 90-100 днів

КАПОРАЛ F1 / KAPORAL F1 (Elisem)

Гібрид белокочанной капусти середнього терміну дозрівання (85-100 днів).
Головки щільні, вагою 4-6 кг залежно від схеми посадки, з високим
складом цукру і вітаміну «С», що робить цей гібрид лідером по смакових
якостях. Головки білі з початку дозрівання, вирівняні за розміром і
формою. Кочерижка маленька. Призначений для свіжого ринку і переробки.
При переробці (квашенні, консервація і т.д.) набуває дуже привабливого
смаку і має сніжно-білий колір. Придатний для висадки до кінця червня.
Універсальність у використанні і висока врожайність – ось переваги
Капорала F1!

Висока стійкість HR: Foc1 – фузаріоз.

Період дозрівання: 85-100 днів

ЦЕНТУРІОН F1 / CENTURION F1 (Elisem)

найпопулярніший і стабільніший гібрид белокочанной капусти в Україні!
Середньо-пізній гібрид для свіжого ринку, переробки і зберігання (до
лютого). Термін дозрівання 100-110 днів. Головки округлої форми,
зеленого кольору дуже білі всередині. Відмінна щільна внутрішня
структура, короткий качан, тонкий і гладкий лист. Здоровий вигляд на
полі і в сховищі. Толерантний до тріпсам. Листя темно-зелене, гладке,
добре вкривають головку. Середня вага 3-3,5 кг, залежно від схеми
посадки. Рекомендується висаджувати від 35 до 40 000 рослин/га.

Сильні сторони цієї капусти – це універсальність в термінах посадки на
1-й і 2-й обороти, найширше використання, висока виравненность,
придатний для зберігання, оптимальний розмір головок, дає найвищі
урожаї, в середньому 100 т/га.

Висока стійкість HR: Foc1 – фузаріоз

Період дозрівання: 100-110 днів

МАТІН (R 52-22) F1 – новий дуже ранній гібрид цвітної капусти з сильним
зростанням для весняного і раннелетнего періодів вирощування на свіжий
ринок. Вегетаційний період у весняній посадці-60-65 днів (суцвіття вагою
300 – 350 гр. Формує за 40-45 днів), а в раннелетней – 55 днів. Рослина
сильно розвинена з вертикальним, довгим листям. Суцвіття вирівняні,
вагою 1,2-1,5 кг, красиві, щільні, молочно-білі, добре прикриті
прямостоячим листям, однорідні формою і розміру. Гібрид стійкий до
хвороб листя. Рекомендована щільність 16-30 000 рослин на га.

КРІСТАЛІНА F1 (E 65-22) – середньо ранній (70 – 80 днів), новий гібрид
цвітної капусти. Використовується для літнього і осіннього вирощування.
Має округлу, щільну, білосніжну головку з самовкриваючим листям без
тенденції до пожовтіння. Універсального використання, але головним чином
для переробки і заморожування. Прекрасні результати при вирощуванні в
різних регіонах України.

СУПЕР СНОУ БОЛ – стандартний сорт цвітної капусти для весняного та
раннелетнего періоду вирощування. Період дозрівання товарних головок
70-80 днів. Тверді, компактні суцвіття, сніжно-білого кольору, масою від
0,8 до 1,5 кг За товарними якостями сорт не поступається гібридам з груп
весняного, раннелетнего вирощування. Призначений для вживання в свіжому
вигляді і для переробки. Рекомендована густина 20-35 000 рослин на га.

АЛЬПІНА (B 38-22) F1 – гібрид з пізнішим терміном дозрівання.
Вегетаційний період 90-100 днів від висадки розсади. Гібрид формує
тверді, білосніжні суцвіття, округлої форми великих розмірів в
середньому 25 см в діаметрі, хорошої якості, чисто білого кольору
середньою вагою до 2,0 кг Гібрид відрізняється високим виходом товарної
продукції. Використовується для реалізації в свіжому вигляді, а також
для переробки – глибокого заморожування і дорощення. Є стандартом для
заморожування. Стійкість гібрида до високих температур навколишнього
середовища робить цей гібрид привабливим у всіх регіонах України.

***

Буряк столовий (Beta vulgaris) — одно- та дворічна, перехрестнозапильна
трав’яниста рослина родини амарантових (Amaranthaceae), овочева, кормова
і цукрова культура.

Кормові білі мають тільки білі або зеленувато-білі проростки.

Напівцукрові рожеві утворюють проростки з рівномірним інтенсивним
забарвленням, яке не поширюється на підземну частину.

Кормові жовті або оранжеві сорти мають проростки тільки з жовтими
стеблами, біля основи яких забарвлення стає інтенсивнішим. Підземна
частина забарвлена слабо.

У кормових червоних сортів проростки карміново-червоні, забарвлення
стебел біля основи інтенсивніше. Підземна частина ясно-червона.

Столові сорти утворюють проростки, в яких підземна і надземна частини
стебел і корінець забарвлені в інтенсивно-червоний або малиновий колір.

Коренеплоди поширених сортів столового буряка: 1 — Грибовський А-473, 2
— Незрівнянна А-463, 3 — Бордо 237.

Буряк столовий Циліндра

середньостиглий сорт. Коренеплоди циліндричної форми, масою 250 – 600
г, заглиблені в грунт на 1/4 довжини, завдяки чому легко вириваються.
М’якуш темно-червоний без кілець, ніжний, солодкий. Сорт має гарні
смакові якості, високу врожайність та товарність. Рекомендується для
зберігання, переробки та вживання в свіжому вигляді.

Буряк столовий Бордо 3 гр

популярний, середньоранній, високоврожайний та посухостійкий сорт.
Коренеплоди округлої форми, масою 250 – 500 г, до половини заглиблені в
грунт. М’якуш темно-червоний з бордовим відтінком, ніжний, щільний,
солодкий. Сорт відносно стійкий до захворювань, відмінно зберігається в
зимовий період. Універсального призначення.

Буряк столовий Опольський

середньостиглий сорт. Коренеплоди циліндричної форми, темно-червоні,
діаметром 4 – 7 см,  з загостреним кінчиком, масою 200 – 450 г. М’якуш
інтенсивно червоний, з слабо вираженими кільцями, соковитий, дуже
смачний. Сорт високоврожайний, відносно стійкий до хвороб. Придатний для
переробки, консервування і зимового зберігання.

Буряк столовий Бордо Харківський

Насіння буряка столового Бордо Харківський – середньостиглий сорт.
Коренеплоди кулясті, діаметром 12 – 15 см, масою 250 – 300 г,
заглиблюються в грунт на 2/3 довжини. М’якуш темно-червоний з бордовим
відтінком, ніжний, солодкий і дуже соковитий. Сорт характеризується
високою товарністю, гарною лежкістю, має  неперевершені смакові якості.
Універсального використання.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020