1. Проаналізувати види світових фінансових ринків та їх структуру 2. Дати оцінку міжнародним розрахункам та стандартам фінансових умов до укладення ко

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародні фінанси»

Завдання №23

Вступ

1. Проаналізувати види світових фінансових ринків та їх структуру

2. Дати оцінку міжнародним розрахункам та стандартам фінансових умов до
укладення контракту

3. Для якої умови оплати за зовнішньоторговельною операцією характерне
зберігання товаророзпорядчих документів у банку імпортера і передача їх
імпортерові в момент оплати:

а) передоплата

б) акредитив

в) інкасо д/а

г) інкасо д/р

д) відкритий рахунок.

4. Офіційне поштове чи телеграфне повідомлення, сповіщення про
здійснення платежів або зміни стану взаємних розрахунків:

а) цесія;

б) аваль;

в) авізо;

г) індосамент.

5. До І світової війни головним фінансовим центром був:

а) Бахрейн;

б) Лондон;

в) Нью-Йорк.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови
міжнародної фінансової політики необхідно усвідомлювати притаманні їм
властивості, їх суспільно-економічну роль. Мова йде про призначення
(функції) міжнародних фінансів. Слово «функція» походить від латинського
functio — виконання. Аналіз міжнародних фінансів показує, що їм
притаманні розподільча та контрольна функції.

Сутність розподільчої функції полягає у тому, що через механізм
міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл
світового продукту. Такий розподіл і перерозподіл є не хаотичним, а
визначається об’єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках
найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов’язані з
отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону
пропорційного розвитку. Певний вплив на розподіл світового суспільного
продукту має й політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин. На
окремих етапах історичного розвитку об’єктивні закономірності та
політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин певною мірою
збігаються. Але вони можуть і суперечити одні одним.

Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінанси відображають
рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній
(зіставлюваній), формі. Це дає можливість здійснювати у будь-який час,
на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту
в грошовій формі. Інформація, отримана під час такого аналізу, є основою
для прийняття подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки
поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Можливість та
ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від
ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, характеру та рівня
її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання та
обробки інформації.

1. Проаналізувати види світових фінансових ринків та їх структуру

Фінансовий ринок — це система економічних і правових відносин,
пов’язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових
активів.

Суб’єктами будь-якого фінансового ринку є:

— учасники ринку:

— держави;

— юридичні та фізичні особи, які бажають придбати в користування вільні
фінансові ресурси;

— юридичні та фізичні особи, які потребують інвестицій;

— фінансові посередники, які на стабільній та впорядкованій основі
забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій, а саме:

— забезпечують таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, у
результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що
зрівноважують попит і пропозицію на них;

— фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм
фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів;

— фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів
(позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на
проведення операцій та інформаційні витрати.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення
тимчасово вільного грошового капіталу.

Класифікація фінансових ринків:

1) за умовами передавання фінансових ресурсів:

— ринок позичкового капіталу;

— ринок акціонерного капіталу;

2) за терміном обігу фінансових активів:

— ринок грошей;

— ринок капіталів;

3) залежно від того, нові фінансові активи пропонуються для продажу чи
емітовані раніше:

— первинний;

— вторинний;

4) за місцем, де відбувається торгівля фінансовими активами:

— біржовий;

— позабіржовий;

5) залежно від глобальності:

— міжнародний;

— національний:

— резидентів;

— нерезидентів.

Світовий фінансовий ринок об’єднує національні фінансові ринки країн та
міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму
обігу фінансових активів. У широкому розумінні до складу світового
фінансового ринку належить також система офіційної міжнародної
фінансової допомоги, що формувалася у повоєнні роки і передбачає
особливі умови перерозподілу фінансових ресурсів: міждержавне
кредитування, кредити міжнародних організацій, надання грантів. Окремо
розглядають міжнародний рух золотовалютних резервів, що складаються з
офіційних та приватних резервних фінансових активів.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між
національними фінансовими ринками (приблизно середина 60-х років
ХХ ст.). Інтеграція фінансових ринків окремих країн виявлялась у
зміцненні зв’язків, розширенні контактів між національними фінансовими
ринками, їх прогресуючому переплетенні.

Об’єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали:
розвиток міжнародного поділу праці; інтернаціоналізація суспільного
виробництва; концентрація і централізація фінансового капіталу.

Інтернаціоналізація виробництва — основна передумова інтернаціоналізації
капіталу. На світовому фінансовому ринку відбуваються процеси
інтеграції, що ведуть до обмеження кола валют, які на ньому обертаються,
формування єдиної системи процентних ставок. Водночас вони сприяють
перетворенню провідних національних компаній і банків у
транснаціональні.

Формування світового фінансового ринку на сучасному етапі відбувається
під впливом процесу глобалізації національних фінансових ринків,
чинниками якого є:

інтенсивне впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів
та інформатизації, що робить високоефективними інформаційну
інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками
ринку;

розширення видів та кількості пропонованих цінних паперів;

посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу
фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;

вплив приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів;

концентрація діяльності учасників ринку у світових фінансових центрах;

інституціоналізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки
інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній,
пенсійних фондів тощо);

лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що
сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і
стимулює їх активність.

З функціонального погляду світовий фінансовий ринок — це система
ринкових відносин, у якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал і
яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків,
створюючи умови для безперервності та рентабельності виробництва.

Світовий фінансовий ринок з інституційного погляду — це сукупність
банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж,
через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є
посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і
позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Як уже зазначалося, світовий фінансовий ринок складається з національних
ринків країн і з міжнародного фінансового ринку.

Участь національних валютних, кредитних, фондових ринків в операціях
світового ринку визначається такими факторами:

місцем країни у світовій системі господарства та її валютно-економічним
становищем;

існуванням розвиненої кредитної системи і добре організованої фондової
біржі;

помірністю оподаткування;

пільгами валютного законодавства, яке дозволяє доступ іноземним
позичальникам на національний ринок та іноземних паперів до біржового
котирування;

зручним географічним положенням;

відносною стабільністю політичного режиму та ін.

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання
вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн
на принципах ринкової конкуренції.

Відмінності міжнародних фінансових ринків від національних полягають у
тому, що перші мають величезні масштаби операцій (щоденні операції на
світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової
торгівлі товарами); у них відсутні географічні кордони; операції
проводяться цілодобово; використовуються валюти провідних країн світу,
євро і частково СДР; учасниками їх переважно є першокласні банки,
корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом; існує
диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій в умовах
революції сфери фінансових послуг; на них діють специфічні — міжнародні
— процентні ставки; забезпечуються стандартизація операцій та високий
ступінь інформаційних технологій, безпаперові операції на базі
використання комп’ютерів.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в
забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових
ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й
одержання від цих операцій певного доходу.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення
міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню
кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на
наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості
позичальників значно спрощений;

потрібні менші витрати на проведення операції;

ставляться менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;

рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових
цінних паперів більший, ніж на ринках акцій, бо останні є більш
ризиковими (з інституційного погляду) порівняно з ринками боргових
інструментів;

міжнародні ринки боргових цінних паперів перевищують за своїми обсягами
міжнародні ринки акціонерного капіталу тощо.

Структура міжнародного фінансового ринку. Цьому питанні в економічній
літературі відводиться особливе місце, бо єдиної загальновизнаної
структури фінансового ринку ще не існує. Це пов’язано з тим, що
міжнародний фінансовий ринок являє собою дуже складну структуровану
систему.

Залежно від періоду закінчення операцій міжнародний фінансовий ринок
поділяють на:

ринок касових (поточних, «спот») операцій — передбачає торгівлю базовим
активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня
після укладення угоди;

ринок строкових угод — розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий
робочий день після дати укладення угоди, тобто угода здійснюється більше
трьох робочих днів.

Міжнародний фінансовий ринок залежно від місця проведення операцій
поділяють на:

централізований — представлений біржами (біржовий ринок);

децентралізований (позабіржовий) світовий ринок — торгівля повністю
децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи,
міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

Що стосується тісно пов’язаних між собою через систему міжнародних
розрахунків сегментів, з яких складається міжнародний фінансовий ринок,
то в економічній літературі їх класифікують по-різному. Так, Т. С. Шемет
дотримується такої структури міжнародних ринкових фінансових ресурсів
[3, с. 306]:

короткостроковий (валютний) ринок — складається з короткострокових
банківських кредитів та короткострокових цінних паперів;

середньо- і довгострокові євроринки (євроринки капіталів) — поділяються
на ринок банківських кредитів та ринок міжнародних цінних паперів.
Останній складається з фінансових активів у вигляді всіх цінних паперів
— акцій, облігацій та похідних від них так званих деривативів.

Російський учений Д. М. Михайлов описує сучасну структуру світового
фінансового ринку, складовими якого є міжнародні ринки. У схемі Д. М.
Михайлова обіг інструментів оцінюється у комплексі, у всій
різноманітності функціональних та інституціональних взаємозв’язків (рис.
3.2).

 

Рис. 1. Сучасна структура світового фінансового ринку

Д. М. Михайлов виділяє «грошовий ринок», «ринок деривативів» і «ринок
капіталів». Усі ці три ринки об’єднують певні частини «кредитного ринку»
і «ринку цінних паперів», залежно від строків реалізації майнових прав і
типу зобов’язання. Як бачимо, у запропонованій структурі (рис. 3.3) всі
сегменти міжнародного фінансового ринку тісно переплетені і
взаємозв’язані, тому визначити їхні межі дуже складно.

Зберігається поділ міжнародного фінансового ринку на грошовий ринок
(включає: валютний ринок, ринок короткострокових позичок, ринок
короткострокових фінансових активів та їх похідних) та ринок капіталу
(включає: ринок цінних паперів і ринок середньострокових і
довгострокових банківських позичок). Одночасно такий поділ, як
вважається, використовується тільки для визначення строковості виданих
чи інвестованих коштів. З боку пропозиції кредитних ресурсів
визначальним фактором на грошовому ринку є ліквідність інструменту. У
разі надання фінансових ресурсів на ринку капіталів головними питаннями
для інвестора є середньостроковий кредитний ризик позичальника,
процентний ризик, політичний ризик тощо.

Існує ще така точка зору щодо підсистем міжнародного фінансового ринку:
ринок капіталів включає тільки ринок цінних паперів (акцій, облігацій),
а ринок банківських кредитів — це самостійний сегмент ринку світового
фінансового ринку, що охоплює:

грошовий (валютний) ринок;

ринок капіталів — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року,
тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних,
векселів, виписаних на термін понад один рік);

ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих
боргових зобов’язань, які зазвичай виключають існування вторинного
ринку;

євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними
фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає
певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських
кредитів.

В економічній літературі вказується на існування об’єднання ринку
банківських кредитів і ринку боргових цінних паперів під назвою
«кредитний ринок». Відомий український фінансист О. Д. Василик (його
погляди підтримує С. Я. Боринець) зазначає, що ці ринки не можна
поєднувати під однією назвою, їх треба розглядати окремо, бо вони
суттєво різняться, хоча такі цінні папери, як облігації, векселі, ноти,
депозитні сертифікати, і мають боргову природу. По-перше, при одержанні
коштів на кредитній основі їх власник не змінюється. При купівлі
боргових цінних паперів власник коштів змінюється. Існують облігації
конвертовані в акції. По-друге, є певні відмінності й в одержанні доходу
на вкладені кошти на ринку боргових цінних паперів і на ринку
банківських кредитів.

На підставі викладеного можна виділити такі основні сегменти
міжнародного фінансового ринку:

міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;

міжнародний ринок банківських кредитів;

міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу,
поділяється на:

міжнародний ринок боргових цінних паперів;

міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних
розписок);

міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок
інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого
фінансового чи реального активу (ціни товарів, ціни акцій, курсу валюти,
процентної ставки);

євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного
фінансового ринку, виражені в євровалюті. (Схема світового фінансового
ринку показана на рис. 3.1.)

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного
фінансового ринку — ринок страхових послуг. І за певними ознаками
сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок
дорогоцінних металів і золота.

2. Дати оцінку міжнародним розрахункам та стандартам фінансових умов до
укладення контракту

Середовище міжнародного ринку включає безліч різних аспектів —
економічних, організаційних, правових. Дане середовище корінним чином
відрізняється від умов господарювання, в яких звикли оперувати суб’єкти
підприємництва. Ефективність економічної діяльності в даному зовнішньому
середовищі в першу чергу вимагає чіткого уявлення про правові рамки, в
яких вона здійснюється, і ясного усвідомлення того, що практично єдиним
інструментом регулювання взаємостосунків між учасниками
зовнішньоекономічних угод є відповідна правова система, побудована і на
національних і на міжнародних джерелах. Метою регулятивної політики
держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності економічних агентів
повинне стати створення раціональної системи норм і механізмів, яка б
сприяла досягненню мети підприємств на зовнішніх ринках, і кінець кінцем
забезпечувала б їх участь в міжнародному розподілі праці.

Питання розрахунків є одним з ключових в міжнародному торговому обороті.
Законодавство і банківська система повинні надавати підприємствам
достатню кількість інструментів, які забезпечували б як здійснення
розрахунків, так і покриття ризиків, які виникають у зв’язку з цим. При
цьому інструменти повинні забезпечувати гнучкість і можливість швидкого
реагування підприємств на зовнішні умови, що постійно змінюються.

Зовнішньоекономічні відносини охоплюють всі операції, пов’язані з
оборотом товарів, послуг, грошей і капіталів між різними економічними і
валютними зонами. Значну частину зовнішньоекономічних відносин складає
зовнішня торгівля. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по
зовнішній торгівлі товарами і послугами, а так само некомерційним
операціям, кредитам і руху капіталів між країнами, зокрема пов’язані з
будівництвом об’єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що
розвиваються.

Одним з найважливіших складових зовнішньоекономічних зв’язків є
здійснення розрахунків за одержані товари, послуги і т.д. Проведення
розрахунків між зацікавленими сторонами (експортери, імпортери і т.д.)
здійснюють спеціалізовані установи, якими є банки. Правовою основою
розрахункових відносин є міжнародні договори і норми внутрішнього
національного законодавства. На правове регулювання міжнародних
розрахунків впливають систематизовані уніфіковані банківські звичаї і
норми міжнародної банківської практики.

Розрахункова функція є одним з основних видів банківської діяльності і
для цього банк повинен мати певний набір організаційних і технічних
інструментів. Банківські системи різних країн не функціонують окремо
один від одного, а, навпаки, знаходяться в постійній взаємозалежності і
взаємодії.

> @ Z u

N j – ?

°

Ae

a

u

2 N j – ?

?

°

Ae

a

;¦;e<,>P@UBoooooooooooooooooooooooooooo

UBIC¶D^EuE.FTG–GoGXIfOPQ
S?S^T1/4T,UOVAWiY’Za[(]E]>^?_bub-eoooooooooooooooooooooooooooo

?????зацією товарного виробництва і звернення. У них відображається
відносно відособлена форма руху вартостей в міжнародному обороті через
неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості
ринків збуту.

Міжнародні розрахунки – регулювання платежів на грошові вимоги і
зобов’язання, що виникають у зв’язку з економічними, політичними і
культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних
країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок
здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними
документами і звичаями, з іншою — щоденну практичну діяльність банків по
їх проведенню. Що пригнічує об’єм розрахунків здійснюється безготівковим
шляхом за допомогою записів на рахунках банків. При цьому провідну роль
в міжнародних розрахунках грають найбільші банки. Ступінь їх впливу в
міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних
зв’язків країни базування, застосування її національної валюти,
спеціалізації фінансового положення, ділової репутації, мережі
банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використовують
свої закордонні відділяння і кореспондентські відносини з іноземними
банками, які супроводжуються відкриттям рахунків лоро (іноземних банків
в даному банку) і ностро (даного банку в іноземних). Кореспондентські
угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення
витрачених засобів. Для своєчасного і раціонального здійснення
міжнародних розрахунків банки звичайно підтримують необхідні валютні
позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів майбутніх
платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. В
цілях отримання вищого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках
ностро мінімальні залишки, вважаючи за краще розміщувати валютні активи
на світовому ринку позикових капіталів, зокрема на євроринку.

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку,
регулюється національним законодавством, з іншою — визначається
практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і
звичаїв або закріплюється окремими документами.

Практика міжнародних розрахунків припускає використання національних
валют, міжнародних рахункових валютних одиниць і золота. Відвіку в
поточних міжнародних розрахунках використовувалися національні кредитні
гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселі
(тратти), виписані у фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних
розрахунків.

Отже, історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин
підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошима не тільки з
внутрішніх, але і міжнародних розрахунків. Характерний, що навіть в
період панування золотого стандарту золото служило лише засобом
погашення пасивного сальдо платіжного балансу. З відміною золотого
стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал відпала
необхідність оплати золотом міжнародних зобов’язань. Проте золото
використовується як надзвичайні світові гроші при непередбачених
обставинах (війни, економічні потрясіння і ін.) або коли інші можливості
вичерпані. Нині золото використовується в міжнародних розрахунках
опосередкований через операції на ринках золота.

Переважне використання національних валют в міжнародних розрахунках
підсилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і
валютної політики країн — емітентів цих валют.

Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:

1) економічних і політичних відносин між країнами;

2) валютного законодавства;

3) міжнародних торгових правил і звичаїв;

4) банківської практики;

5) умов зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод.

Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації
банківських працівників є розрахунки по міжнародних торгових контрактах.
Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія
отримання платежу, сума витрат, пов’язаних з проведенням операцій через
банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів
погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті. При
складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно
виявляється протилежність інтересів експортера, який прагне одержати
максимальну суму валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого
у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні отримання товару і
відстроченні платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір
валютно-фінансових і платіжних умов операцій залежить від характеру
економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил
контрагентів, їх компетенції, а також від традицій і звичаїв торгівлі
даним товаром. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи
розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються
докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи: валюту
ціни; валюту платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і
банки, через які ці розрахунки здійснюватимуться.

Валюта ціни і валюта платежу. Від вибору валюти ціни і валюти платежу
(крім рівня ціни, розміру процентної ставки за кредитом) залежить певною
мірою валютна ефективність операції. Експортні і імпортні контрактні
ціни різноманітні і залежать від додаткових витрат, що включаються в
них, у міру просування товарів від експортера до імпортера; перебування
на складі країни-експортера; шлях в порт; знаходження в порту; шлях за
межу; складування за кордоном; доставка товару імпортеру.

Існують п’ять основних способів визначення цін товарів.

1) тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якій ціни не
міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при
тенденції до зниження цін на світових ринках;

2) при підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на
основі котирувань того або іншого товарного ринку на день постачання), а
сама ціна встановлюється в процесі виконання операції. Цей спосіб
звичайно практикується при тенденції до підвищення ринкових цін;

3) ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо
ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажімо, в розмірі,
що перевищує 5%;

4) ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при
замовленні устаткування. В умовах високої кон’юнктури на користь
замовника вводяться обмеження (загальна межа зміни ціни або
розповсюдження ковзання ціни лише на частину витрат і короткий період);

5) змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина встановлюється
в ковзаючій формі.

Валюта ціни — валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі
валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару
і перераховані вище чинники, що впливають на міжнародні розрахунки,
особливо умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Іноді ціна контракту
указується в декількох валютах (двох і більш) або стандартній валютній
корзині (СДР, ЕКЮ, поступово замінені на євро з 1999 р.) в цілях
страхування валютного ризику.

Валюта платежу — валюта, в якій повинно бути погашено зобов’язання
імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів ціни
фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж — звичайно у валюті
країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не співпадають, то в
контракті обмовляється курс перерахунку першої в другу (або по паритету,
який фіксується МВФ на базі СДР, або по ринковому курсу валют). У
контракті встановлюються умови перерахунку: 1) курс певного виду
платіжного засобу — телеграфного перекладу по платежах без тратт або
векселя за розрахунками, пов’язаними з кредитом; 2) уточнюється час
коректування (наприклад, напередодні або на день платежу) на певному
валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни); 3) обмовляється
курс, по якому здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, іноді
курс продавця або покупця на відкриття, закриття валютного ринку або
середній курс дня.

Неспівпадання валюти ціни і валюти платежу — один з простих методів
страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара)
знизився, то сума платежу (у французьких франках) пропорційно
зменшується, і навпаки. Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер
(кредитор), а ризик її підвищення — імпортер (боржник).

Умови платежу — важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед
них розрізняються: наявні платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит
з опціоном (правом вибору) наявного платежу.

Поняття наявних платежів в міжнародних розрахунках має на увазі оплату
експортних товарів після їх передачі (відвантаження) покупцю або платіж
проти документів, підтверджуючих відвантаження товару згідно умовам
контракту. Проте в сучасних умовах в більшості випадків товар прибуває
до країни імпортера раніше документів, що підлягають оплаті, і покупець
може одержати товар до його оплати, як правило, під підлягаючу
(трастову) зберіганню розписку, банківську гарантію. Таким чином, платіж
фактично проводиться після прибуття товарів в порт призначення, за
винятком платежів проти сповіщення про відвантаження товару. Традиційно
залежно від домовленості контрагентів, а також специфіки товарів, що
продаються, імпортер здійснює платіж на певній стадії: після отримання
підтвердження про завершення вантаження товару в порту відправлення;
проти комплекту товарних документів (рахунок-фактура, коносамент,
страховий поліс і ін.), іноді з правом відстрочення платежу на 5 — 7
днів, а по постачаннях нафти — 30 днів; проти приймання товару
імпортером в порту призначення. Залежно від виду товару іноді
застосовують змішані умови розрахунків: частково — платіж проти вручення
товарних документів; остаточно — після приймання товарів, які після
прибуття в порт призначення необхідно змонтувати або перевірити якісні
характеристики товару, оскільки вони могли погіршати в період
транспортування.

Міжнародні розрахунки переплітаються з обміном валют і наданням кредиту
зовнішньоторговельними партнерами один одному. У цьому виявляється
взаємозв’язок міжнародних валентно-кредитних і розрахункових операцій.
Залежно від виду товару (наприклад, машини і устаткування), що
продається, а також у зв’язку з посиленням конкуренції на ринку
продавців і їх прагненням використовувати кредит для розширення ринків
збуту нової продукції розрахунки по зовнішньоторговельних операціях
здійснюються з використанням комерційного кредиту. Комерційний кредит
надається продавцем товару покупцю на терміни від декількох місяців до 5
— 8 років, а в окремих випадках і на триваліші терміни. При
зовнішньоторговельних операціях в рахунок комерційного кредиту імпортер
виписує боргові зобов’язання на погашення одержаного кредиту у формі
простого векселя або дає письмову згоду на платіж (акцепт) на перевідних
векселях — траттах, виписаних експортером.

Розрахунки за товари у формі комерційного кредиту можуть поєднуватися з
готівкою платежами, коли певний відсоток вартості оплачується проти
представлення комерційних документів, а решта частини — через
встановлений в контракті період часу. Окрім комерційного кредиту на
окремих етапах виконання зовнішньоторговельного контракту сторони можуть
також вимушено кредитувати один одного, наприклад, при платежах у формі
авансу імпортер кредитує експортера а при розрахунках по відкритому
рахунку — постачальник кредитує покупця.

Альтернативна форма умов розрахунків — кредит з опціоном наявного
платежу. Якщо імпортер скористається правом відстрочення платежу за
куплений товар, то він позбавляється знижки, що надається при наявній
оплаті. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу,
використовуваних в міжнародному обороті, — векселів, платіжних доручень,
банківських переказів (поштових і телеграфних), чеків, пластикових
карток. Іноземні інструменти (Foreign items, англ.) — чеки, векселі
(прості і перевідні) і інші кредитні засоби звернення що підлягають
оплаті в іншій країні, де вони депонують. Найбільш складною частиною
платіжних умов контракту є вибір форми розрахунків і формулювання
деталей проведення розрахунків. Ув’язка протилежних інтересів
контрагентів в МЭО і організації їх платіжних відносин реалізуються
шляхом застосування різних форм розрахунків.

3. Для якої умови оплати за зовнішньоторговельною операцією характерне
зберігання товаророзпорядчих документів у банку імпортера і передача їх
імпортерові в момент оплати:

а) передоплата

б) акредитив

в) інкасо д/а

г) інкасо д/р

д) відкритий рахунок.

Інкасо (Collection) — це форма розрахунків, за якою продавець доручає
банку одержати від покупця за посередництвом банку-покупця, або іншого
банку, платіж проти передачі документів, що засвідчують відвантаження
товару, виконання робіт, або надання послуг.

Банки беруть на себе функції довіреної особи та посередника між
продавцем та покупцем.

Використання ІНКАСО:

При документарному інкасо продавець попередньо (на відміну від
акредитива) повинен виконати своє договірне зобов’язання шляхом
виробництва та відправки товару або шляхом надання договірних послуг.
Така операція рекомендується тільки у випадку, якщо:

продавець (експортер) і покупець (імпортер) довіряють один одному;

немає сумнівів у бажанні та спроможності покупця здійснити платіж;

політична, економічна та правова ситуація в країні імпортера
є стабільними;

зовнішньоторговельні розрахунки в країні імпортера не ускладнені
валютними і подібними до них обмеженнями або їм не загрожує введення
таких обмежень.

Переваги ІНКАСО:

можливість для продавця уникнути оплати по факту;

можливість передати покупцю право розпорядження / право власності
на товар тільки проти платежу, або акцепту документів;

покупець має можливість не платити до того часу, поки відповідні
документи не засвідчать, що товар знаходиться на шляху до нього;

можливість знизити ризик невиконання партнером своїх зобов’язань
за контрактом;

проста, з точки зору проведення розрахунків, та помірна за ціною
операція.

Щодо документарного інкасо, що включає переказний вексель платежом на
визначену дату в майбутньому, інкасове доручення повинно містити в собі
вказівку, чи підлягають комерційні документи видачі платникові проти
акцепту (Д/А) або проти платежу (Д/П або Д/Р). За відсутності такої
вказівки комерційні документи будуть видані тільки проти платежу.

4. Офіційне поштове чи телеграфне повідомлення, сповіщення про
здійснення платежів або зміни стану взаємних розрахунків:

а) цесія;

б) аваль;

в) авізо;

г) індосамент.

Згідно словника:

Авізо — (італ.— повідомлення) офіційне поштове чи телеграфне
повідомлення банку про здійснення платежів або зміну стану взаємних
розрахунків.

5. До І світової війни головним фінансовим центром був:

а) Бахрейн;

б) Лондон;

в) Нью-Йорк.

До Першої світової війни найвідомішим фінансовим центром був Лондон. Це
визначалося високим рівнем розвитку капіталізму у Великобританії, її
широкими торговельними зв’язками з іншими країнами, відносною сталістю
фунта стерлінгів, розвинутою кредитною системою країни.

Після Першої світової війни провідний світовий фінансовий центр
перемістився до США.

Висновки

Отже, ринкова економіка передбачає існування різноманітних ринків. Їх
можна поділити на ринки матеріальних і фінансових активів. На ринках
матеріальних (реальних) активів торгують нафтою, газом, пшеницею,
металами, дорогоцінним камінням, нерухомістю та ін.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення
тимчасово вільного грошового капіталу. Поняття «фінансовий ринок»
тотожне поняттю «фондовий ринок». Коли мова йде про фінансовий ринок, що
діє в просторі міжнародних економічних відносин, вживають поняття
«світовий фінансовий ринок». Світовий (міжнародний) фінансовий ринок є
механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення
попиту та пропозиції суб’єктів міжнародних економічних відносин на
грошовий капітал.

Система світового фінансового ринку включає такі підсистеми: грошові
(валютні) ринки; ринки капіталів; ринки банківських кредитів. Кожна з
підсистем має справу з певним типом цінних паперів, що відображає умови
купівлі-продажу тимчасово вільних грошей.

Валютний (грошовий) ринок є ринком цінних паперів (зобов’язань)
тривалістю до один рік. Ринок капіталів — це ринок зобов’язань
тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів
(акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад
один рік). Ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих,
неуніфікованих боргових зобов’язань, які, як правило, виключають
існування вторинного ринку.

Розрізняють також первинний та вторинний ринки. Залежно від періоду
закінчення операцій фінансові ринки поділяють на ринки касових (або
поточних, «спот») та ринки строкових угод.

Ринок касових (поточних, «спот») операцій передбачає торгівлю базовим
активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня
після дати укладення угоди. На ринку строкових угод розрахунок
здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення
угоди.

З організаційної точки зору світовий фінансовий ринок є сукупністю
уповноважених банків, брокерських фірм і транснаціональних компаній. За
винятком декількох фінансових центрів світовий фінансовий ринок не має
певного місцезнаходження. Всі операції здійснюються по телефону, факсу,
за допомогою інших сучасних систем зв’язку. Він функціонує через систему
міжбанківських кореспондентських зв’язків і є наслідком об’єктивної
тенденції до інтернаціоналізації національних фінансових ринків
провідних промислово розвинених країн.

Список використаної літератури

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге
вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 121—133.

Використання акредитива при розрахунках за зовнішньоекономічними
операціями // Фінанси України. – 2005. — №3

Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер
с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 227—271.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под
ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и
статистика, 2000. — С. 325—416.

Механізм здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними
операціями за допомогою документарного акредитива // Банківська справа.
– 2004. — №5

Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.:
Юристь, 2000. — С. 190—210. — (Серия «Homo faber»).

Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.:
Основи, 1999. — С. 74—85.

Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения:
Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс,
1994. — 496 с.

Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход / Пер. с
англ. — М.: Дело, 1999. — С. 675—688.

Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред.
А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово.-екон. ун-т, 2000. —
С. 11—31.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 24

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *