Звинувачувальна промова Ю. Апришко у справі А. Ігнатосяна (реферат)

Звинувачувальна промова Ю. Апришко у справі А. Ігнатосяна

Шановний суд!

Ранком 6 грудня 1995 року мешканців мікрорайону «Північна Салтівка»
схвилювало повідомлення про вбивство семирічного хлопчика Стародуба
Славіка. Звістка про цю трагедію швидко поширилася по всьому м. Харкову,

Минуло кілька місяців з дня жорстокого вбивства, але це не послабило
рагу людей до скоєного.

Події, які стали предметом судового розгляду, мали такий розвиток.

У 1992 році Столярова Ірина Юріївна познайомилася з молодим чоловіком
Ігнатосяном Артуром. Разом вони перебували у секції релігійного
товариства «Свідки Ієгови». Незважаючи на те, що Ірина була старшою за
віком і що в неї від першого браку був семирічний хлопчик Славік, ці
обставини не завадили Артуру виразити почуття любові до Ірини, і в 1994
році вони зареєстрували шлюб.

Ще до вступу в шлюб Ірина почала помічати, що Артур почав часто та
безпідставно робити зауваження її сину, а потім систематично й жорстоко
бити його.

Так, 17 лютого, 8 квітня 1994 року та 26 травня 1995 року Ігнатосян
Артур безпричинно побив Стародуба Славіка. Він наносив хлопчику удари
кулаками по голові та інших частинах тіла. Кожен раз Ірина заступалася
за свого сина, просила і вмовляла Артура не бити Славіка. У відповідь
Ігнатосян свої дії виправдовував тим, що її дитина неслухняна, дебільна,
лицемірна. Природно, що материнське серце відчайдушнр чинило опір
чоловіку, який жорстоко поводився з її дитиною. Ігнатосян Артур на
зауваження, прохання дружини не реагував, продовжував бити її
малолітнього сина.

5 грудня 1995 року, близько 23 години, після вживання спиртного в
квартирі № 103 по вул. Дружби, 233 в м. Харкові Ігнатосян Артур почав
домагатись статевих зносин зі своєю дружиною Столяровою Іриною.
Отримавши відмову, він почав бити дружину руками

і ногами, внаслідок чого заподіяв їй легкі тілесні ушкодження без
короткочасного розладу здоров’я. Столярова Ірина вибігла з квартири і
почала кликати сусідів на допомогу. Оскільки дружина не повернулась в
квартиру, Ігнатосян Артур з метою помсти вирішив убити сина Столярової.
З цією метою він узяв на кухні ніж, зайшов до кімнати, де спав
малолітній Славік, увімкнув світло, відкинув з дитини ковдру, перевернув
дитину з правого боку на спину і вдарив ножем у живіт. Коли хлопчик
прокинувся і почав кричати від болю, Ігнатосян Артур, використовуючи
безпорадний стан малолітньої дитини, маючи намір спричинити йому
особливо сильний біль та фізичні страждання, ще тричі вдарив хлопчика
ножем уживіт та груди. Після скоєння злочину Ігнатосян втік з квартири.
Стародуб Славік від заподіяних тілесних ушкоджень помер на місці
злочину.

Під час попереднього слідства та в судовому засіданні Ігнатосян не
заперечував факт убивства і пояснив, що на грунті сварки з дружиною
Столяровою з метою помсти вирішив убити сина дружини. Він взяв на кухні
ножа, відкинув ковдру, під якою спав хлопчик, і наніс йому удар ножем в
живіт. Хлопчик прокинувся і почав кричати від болю. Не звертаючи уваги
на крики дитини, він наніс ще три удари ножем у живіт і груди та відразу
вийшов з квартири, залишивши малюка, що стогнав і благав допомоги.

Показання підсудного Ігнатосяна підтверджується даними, добутими при
огляді місця події, відтворення обстановки і обставин події, висновками
судово-медичних та криміналістичних експертиз, показаннями потерпілої
Столярової, свідків по справі.

Потерпіла Столярова підтвердила, що її чоловік Ігнатосян неодноразово
безпричинно та жорстоко бив сина кулаками по голові та інших частинах
тіла, внаслідок чого у хлопчика були великі пухлини, а також пошкоджені
вуха. Вона зверталась до членів релігійного товариства «Свідки Ієгови».
Поведінка її чоловіка розглядалась на правовому комітеті, і його
позбавили права відвідувати збори. 5 грудня 1995 року ввечері Ігнатосян
пив горілку. Близько 23 години, коли вони полягали спати, Ігнатосян
почав домагатись статевих зносин, а коли вона відмовила, піднявся з
ліжка та наніс їй потужний удар у живіт, а потім почав бити кулаками по
голові, розбив обличчя. Скориставшись тим, що чоловік пішов у ванну
кімнату, вона вибігла з квартири і почала кликати сусідів на допомогу.
Ігнатосян вискочив за нею і, погрожуючи розправою, вимагав негайно
повернутись, інакше він щось зробить із Славіком. Вона побігла до
подружжя Ніс та розповіла їм, що коїться, прохала врятувати дитину. Про
те, що Ігнатосян убив її дитину, вона дізналась, коли повернулась з
сусідами до квартири. Потерпіла характеризувала Ігнатосяна як особу
деспотичну, жорстоку.

Свідки Ніс Олександр та Ніс Юлія показали, що близько 23 години 5 грудня
1995 року в квартиру прийшла Столярова і повідомила, що вона втекла з
дому тому, що її побив Ігнатосян, який залишився в квартирі і погрожрав
вбити її дитину. Коли свідок Ніс Олександр зайшов до квартири, то
побачив закривавленого хлопчика, який був у ліжку. Малюк ще був живий і
ледь прошепотів «Ма-мо». Він одразу викликав швидку медичну допомогу та
наряд міліції.

Свідок Юдин Євген підтвердив у судовому засіданні, що до нього прибігли
Столярова Ірина та Ніс Юлія. У Столяревої обличчя було закривавлене.
Вона плакала і вмовляла піти з нею, оскільки її чоловік уб’є сина. У
квартирі Ствлярової він побачив, що Славік лежав закривавлений у ліжку.
Хлопчик був ще живий, але ледь помітно дихав. Сусід Герагуля
перев’язував рани. Славік помер до приїзду швидкої допомоги.

r

t

x

?

 

6 Ae

O

t

I— Стороженко, Габеля показали, що потерпіла неодноразово скаржилася на
Ігнатосяна, який бив її, а також її сина Славіка. Згідно з рішенням
правового комітету Ігнатосян був позбавлений привілеїв зборів, права
бути керівником з вивчення Біблії.

З висновків судово-медичних експертиз видно, що Стародуб Святослав помер
від тілесних ушкоджень, які супроводжувались значною втратою крові. З
часу причинения поранень до настання смерті пройшло близько десяти
хвилин. Враховуючи анатомічні області організму, куди були заподіяні
поранення, Стародуб Святослав відчував особливо сильний біль та фізичні
страждання.

Серед злочинів проти особи вбивство являє собою особливу небезпеку для
суспільства. Будь-яке умисне вбивство є злочином. Найбільш небезпечним
видом убивства є умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, передбачених
ст. 93 Кримінального кодексу України, тобто вчинене з особливою
жорстокістю.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного
Суду України від 1 квітня 1994 року «Про судову практику в справах про
злочини проти життя і здоров’я людини», умисне вбивство визнається
вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає
потерпілому особливих страждань. Ця обтяжуюча відповідальність ознака
пов’язується законом не тільки із засобом убивства, але й з іншими
обставинами, які свідчать про намір винного на вчинення злочину з
особливою жорстокістю.

Такі обставини, як вибір об’єктом помсти малолітньої дитини в
безпорадному стані, а також те, що поранений хлопчик протягом
відповідного часу відчував особливо сильний біль та страждання від
пошкоджень, а також те, що Ігнатосян залишив закривавлену дитину
помирати, свідчить про те, що підсудний виявив особливу жорстокість при
позбавленні потерпілого життя.

У зв’язку з викладеним вважаю, що дії Ігнатосяна А.Г. правильно
кваліфіковані органами слідства за п, «е» ст. 93 Кримінального кодексу
України.

Шановний суд!

Кожна людина має невід’ємне право на життя. Перше слово Славік промовив:
«Мамо». І коли умирав від жорстоких ран, заподіяних йому Ігаатосяном,
слабкими вустами прошепотів: «Мамо». Це було останнє слово в житті
померлої дитини. Непомірне горе потерпілої, вона втратила найдорожче
—дитину.

Допитані у судовому засіданні потерпіла Столярова Ірина, представник
потерпілої Столярова Оксана, свідки Ніс, Юдини, Чередниченко та інші
пояснили, що Славік був слухняний, обдарований хлопчик. Він не
заслуговував на жорстоке ставлення Ігнатосяна. Потерпіла Столярова Ірина
постійно займалась вихованням Славіка, і для неї син був найдорожчою
людиною. Ігнатосян, усвідомлюючи це, жорстоко бив хлопчика. 5 грудня
1995 року близько 23 години вбив сина своєї дружини.

Потерпіла Столярова Ірина та її малолітній син Славік характеризуються
позитивно.

Підсудний Ігнатосян також позитивно характеризується за місцем роботи та
мешкання, щиро розкаявся у скоєнні злочину. Згідно з висновком
судово-психіатричної експертизи Ігнатосян скоїв злочин у стані
осудності.

При призначенні міри покарання Ігнатосяну суду необхідно врахувати
характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину з
особливою жорстокістю, дані про особу підсудного, вчинення злочину в
стані сп’яніння, а також щодо малолітнього, який перебував у
безпорадному стані, що згідно з пп. 6, 11 ст. 41 Кримінального кодексу
України є обставинами, які обтяжують відповідальність.

З урахуванням обставин вчинення злочину, засобу вбивства, заподіяння
тяжких наслідків — смерті людини, а також вчинення злочину щодо
малолітнього, який перебував у безпорадному стані, вважаю, що підсудний
Ігнатосян становить виняткову небезпеку для суспільства і до нього
необхідно застосувати міру покарання, передбачену ст. 24 Кримінального
кодексу України.

Вважаю, що позовні вимоги потерпілих Столяревої Ірини та Столяревої
Оксани підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки злочинними
діями Ігнатосяна ‘їм заподіяна моральна шкода.

Шановний суд!

Вважаю, що суд має всі підстави визнати Ігнатосяна Артура Гургеновича
винним у скоєному злочині, передбаченого п. «е» ст. 93

Кримінального кодексу України, і призначити йому виняткову міру
покарання — смертну кару.

Питання щодо речових доказів слід вирішити у відповідності з вимогами
ст, 81 Кримінально-процесуального кодексу України.

ЛІТЕРАТУРА

Андриевский С.А. Драмы из жизни. Защитительные речи. — Петроград, 1916.

Аннушкин В.И. Первая русская риторика. — М., 1989.

Античные риторики. — М., 1978.

Апресян Г.З. Ораторское искусство. — М., 1978.

Аристотель. Риторика // Античные риторики. — М., 1978.

Арістотель. Поетика / Пер. Б. Ієна. — К., 1967.

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.

Безменова Н.А. Неориторика: проблемы и перспективы // Семантика.
Коммуникация. Стиль. — М., 1983.

Бельчиков Ю.А. Говори ясно и просто. — М., 1980.

Бондаренко 77. С. Судова промова. — Львів, 1972.

Васильев А.Н. Основы культуры речи. — М., 1990.

Введенском Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. — М., 1984.

Вернидубов І.В. Проблеми підтримання державного обвинувачення за
законодавством України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 1992.

Виклади давньослов’янських легенд або міфологія, укладена Я.Ф.
Головацьким. — К. 1991.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *