Реферат на тему:
Підготовка судової промови
Готуючись до виступу, судовий ритор повинен з’ясувати для себе три
питання:
1. Що трапилося і чому трапилося?
2. Що потрібно доказати суддям?
3. Чим можна вплинути на їхнє рішення?
Те, що потрібно доказати, пише Петро Пороховщиков, є головним
положенням, головним висновком промови. Те, що може вплинути на рішення
суддів, він називає нервами.
В теорії головний висновок обвинувачення завжди один: підсудний
винуватий у такому-то злочині; головний висновок захисту також один:
підсудний у такому-то злочині не винен. Тому теоретично обидва ритори
повинні докласти всіх зусиль, необхідних для такого висновку.
На практиці завдання звужується, і здебільшого суперечливий пункт
зосереджується десь посередині, в доказуванні одного або кількох окремих
положень. 1 далі П. Пороховщиков наводить приклад.
Підсудний звинувачується у підробці розписки на дванадцять тисяч
карбованців; підробка зроблена вельми майстерно. Теоретично головне
положення звинувачення — підсудний винуватий у тому, що підробив
розписку; але можливо, що звинувач обмежить своє завдання доказуванням:
а) того, що підсудний не мав у своєму розпорядженні 12 тисяч
карбованців, які нібито позичив потерпілому, і б) якщо розписка
підроблена, ніхто інший, крім підсудного, не міг здійснити підробки.
Захисник може обмежитися доказуванням того, що розписка могла бути
підробленою іншою особою ‘.
Всі три питання взаємопов’язані між собою, оскільки в них одна мета.
Вони будуть «переплітатися» у голові ритора, стикатися одне з одним, але
промовець повинен чітко розділити їх з самого початку. З чого ж
починати?
Збирання матеріалів
Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів: збирання
матеріалів, аналіз матеріалів, систематизація матеріалів, письмова
підготовка промови.
Збирання матеріалів починається в процесі вивчення кримінальної справи.
Ті записи, які можуть бути використані в промові, необхідно підкреслити
або ж помітити якимось значком. Тоді їх легше буде відшукати як під час
судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть
знати і розуміти справу. Вони підкажуть, на що потрібно звернути
особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час
судового слідства.
Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова
промова — це результат судового слідства і його неможливо підміняти
результатом попереднього слідства. Як прокурору, так і адвокату у своїх
записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків,
висновки і допити експертів, огляд речових доказів, місця події і ті
додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути
використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити.
У свої нотатки ритор повинен записувати не лише найсуттєвіше з того, що
проходило в суді, але й свої думки, які виникли в ході судового розгляду
справи. Спочатку збирання матеріалів для промови є простим
нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення
судового слідства, збирання матеріалів ускладнюється.
Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере
активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним,
отримання відповіді і її негайна оцінка — все це діяльність прокурора й
адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.
Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному,
потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор
чи адвокат байдуже поставиться до висновку експертизи і допиту експерта,
годі чекати серйозної й обгрунтованої суперечки з експертом у судовій
промові.
Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно полегшить
перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і складних справах
записи слід робити за розділами: епізоди звинувачення, показання
підсудних, документи, речові докази, висновки експертів і т. п.
Прокурор складає так зване спостережне провадження, адвокат —
адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збирання матеріалів триває
аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал
навіть у самий останній момент — коли проголошує промову прокурор або
коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.
Аналіз матеріалів
Кздуми з приводу матеріалів для судової промови ^починаються задовго до
судового засідання. Аналізуються як докази (фактичні дані, відомості),
так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і
потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного.
До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх
достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення
справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення
допустимості їх використання у справі і повноти відомостей, що містяться
в них.
Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому
містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом
аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одержаних у різний час
або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших
джерел — показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з
точки зору його допустимості, необхідно переконатися, чи передбачений
він кримінально-процесуальним законодавством, чи не було порушень закону
при його одержанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК
України, завжди викликають сумнів у їх достовірності й не можуть
використовуватися в кримінальному процесі.
Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 25 березня 1988 року
«Про застосування судами України кримінально-процесуального
законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»
вказав: «Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недозволен!
методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти
самообмову чи дачу інших неправдивих показань. Коли при судовому
розгляді з’ясується, що доводи про застосування до нього незаконних
заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа
підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів однобічності,
неповноти чи необ’єктивності проведеного дізнання або попереднього
слідства з вказівкою на необхідність такої перевірки прокурором» ‘.
Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від
сумнівних. Все належить перевіряти, в усьому пересвідчитися самому.
Петро Пороховщиков описує випадок, коли захисник взяв у руки ніж
(підсудний звинувачувався в замаху на убивство) і зігнув двома пальцями
цей ніж навпіл: слідчий не помітив, що лезо було бляшаним2.
Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати
внутрішній зв’язок подій.
В оповіданні Едгара По «Убивство на вулиці Морг» декілька чоловік, які
чули один і той же звук, приймають його за викрикування, чужою мовою;
при цьому кожен новий свідок називає нову мову. Ці показання суперечать
одне одному; суперечності здаються незрозумілими, але вони пояснюються
тим, що свідки чули голос мавпи, а не людини. В цьому оповіданні всіх
збиває з пантелику нелюдська жорстокість убивства; однак саме це і
вказує, що воно здійснено не людиною3.
Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід перевіряти з точки
зору протилежної сторони.
Будучи студентом юридичного факультету на початку шістдесятих років,
автор цих рядків потрапив на практику до відомого київського адвоката М.
Городиського. Дуже вразила його агресивність, з якою він запитував своїх
клієнтів, буквально атакуючи їх як прокурор, суддя, представник
потерпілого. Подумалось тоді не без обурення: люди платять гроші,
приходять за допомогою, а він так з ними поводиться. Вже пізніше, через
кілька літ зрозумів, чому до цього чоловіка така черга. М. Городиський
готував себе і клієнта до розгляду справи в суді, таким чином перевіряв
свої висновки. Тільки така перехресна перевірка фактів може запобігти
передчасним висновкам. Вона дає змогу серйозно підготуватися до виступу
в суді.
Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні
факти, на те, чого не було.
У роботі «Мистецтво промови на суді» наводиться цікавий приклад. У
конюшні було знайдено труп убитого тренера. В процесі розслідування
причин смерті між героєм оповідання і слідчим відбувається така розмова:
— Зверніть увагу на надзвичайний випадок із собакою.
— Даруйте, із собакою нічого не трапилося.
— В цьому-то і полягає надзвичайний випадок ‘.
Негативний факт, що собака не гавкав, став відправним для версії, яка
потім підтвердилася, що ніхто із сторонніх не приходив до конюшні і що
тренер був убитий не людиною, а конем у той момент, коли він намагався
вивести його таємно із конюшні. В даному випадку негативний факт — «те,
чого не було» — слугував матеріалом для висновків слідства. Але його
могли використати і судові промовці, якби слідство пішло неправильним
шляхом і необгрунтоване притягнули б когось, звинувативши в убивстві.
Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої
справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо
занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих
думок і перевіряти їх обгрунтованість.
Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години,
коли прокурор чи адвокат вивчають матеріали справи, але і в інший час,
коли несподівано виникне якась думка, що прояснює незрозумілі обставини,
її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і
з’являється. Хтось із знаменитих говорив, що «знайдена, але не записана
думка, це знайдений і загублений скарб».
Збирання й аналіз матеріалів — це єдиний взаємопов’язаний процес,
завдання якого — підвести судового ритора до безпосередньої підготовки
промови.
Систематизація матеріалів і письмова підготовка промови
Підготовка судової промови — це опрацювання зібраного матеріалу, відбір
і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність
яких підлягає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої
промови.
У справі, яка слухається один день або кілька годин, обставини, як
правило, простіші та й картина події ясніша. В такій справі ритору уже в
процесі судового слідства необхідно займатися письмовою підготовкою
промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є
необхідність, а головне — можливість, то на цій основі треба написати
другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які
виникли у зв’язку з промовою прокурора або інших учасників судового
розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано,
написане — прочитано. Це допоможе ритору краще з’ясувати, що необхідно
сказати на захист підсудного.
Досудова підготовка прокурора до участі в судових дебатах також
завершується роботою над звинувачувальною промовою. Остання детально
обмірковується і пишеться повністю або у вигляді розгорнутих тез,
детального плану чи начерків.
Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт,
розраховувати на своє натхнення. Як правильно відзначає Є. Матвієнко,
імпровізація, натхнення — це дуже ненадійна основа формування промови.
Вони ніколи не в змозі замінити сумлінної попередньої підготовки,
компенсувати відсутність дисципліни, думки і продуманості суджень. Вони
завжди містять у собі загрозу підвести найдосвідченішого ритора,
позбавити його промови цільності й чіткості, завести далеко в бік від
задуманих висновків.
Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залежності від
характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації прокурора і
адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах,
складається повний текст промови, в інших — обмежуються розгорнутим
планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови,
окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно
розглядати лише як попередній варіант, який потім буде доповнюватися,
мінятися, уточнюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи.
Після закінчення судового слідства наступає завершальний етап у
підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і
структуру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має
намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході
судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота вимагає
додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для
завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.
Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план захисту. В
ньому має бути передбачено:
• які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечення прав і
законних інтересів підсудного;
• які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого
ступеня відповідальності підзахисного;
• в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання
поставити йому;
• які обставини з’ясувати при допиті свідків, потерпілих, експертів і
дослідженні інших доказів у справі’.
Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкраще тоді, коли
необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують
одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий
ритор фіксує висновок, а поряд розміщує докази, які цей висновок
підкріплюють. Так виникає група міркувань, з’єднана загальним висновком.
Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з
яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки
розташовуються так, щоб вони були між собою пов’язані. Попередня група
готує появу наступної, наступна — додатково підкріплює попередню.
Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розміщення, ритор
переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.
Найкраща форма підготовки судової промови — це складання детальних тез
промови.
Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити
головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні
фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від
промови, в тезах все повинно бути викладено фрагмеятами без плавних
переходів, без відміряного літературного тексту, який у промові
неминучий, а тут зайвий.
Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері проголосити
промову, виробити необхідні професійні якості, а готовий текст промови
не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову в
заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну
спокусу цю промову прочитати «з папірця».
Молодий правник-ритор повинен учитися думати і працювати в складних
умовах судового процесу. Проголошуючи судову промову за тезами і
формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити
публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов’язку
судового ритора. Промова, яка читається за готовим текстом, не створює
необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами.
Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках буде писати повний текст
промови, опиниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне
необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною,
особливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно
негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і
працювати повільно, в спокійній домашній обстановці.
Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше
одного дня. Якраз у таких справах на перших порах виступають молоді
прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від
початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується
судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або
під час вельми короткої перерви після обіду.
Молоді правники-ритори повинні виховувати в собі професійне уміння
виконувати два паралельні процеси, брати участь у закінченні судового
слідства і фіксувати тези своєї промови.
Зачитування наперед написаної промови не дає можливості належним чином
реагувати на промови інших учасників судових дебатів, позбавляє виступ
полемічності. Звичайно, до промови можна включити в останній момент, уже
в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й
гармонійності.
Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам незалежно від
віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття боязкості, нерішучості,
несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм
видаються суворими або несхвальними чи осудливими. Може вивести із
рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступово, з набуттям досвіду, це
почуття слабшає і майже зникає.
Промова може бути написана повністю, декілька разів прочитана ритором
для себе або для вузького кола «своїх» слухачів, перероблена,
переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже
корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор вже
сміливо може складати тези, які йому необхідно проголосити.
Тези промови, а за ними і сама промова, не повинні бути переказом всього
того, що проходило в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули
судді. В тезах головне місце повинні займати доказові твердження. До них
підводяться і їх підкріплюють установлені факти й обставини, які
допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна
побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є
головним, а що другорядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того,
щоб відповідно розподілити зусилля і час: головному — максимум зусиль і
більше часу, другорядному — мінімум того й іншого.
Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно
починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім
перейти до головного. Все буде залежати від конкретних обставин справи.
Будь-яке вирішення питання є допустимим, якщо судовий ритор приймає його
обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає
ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови.
Довівши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпілого
або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після
доказування головного, пояснення із суміжних питань стає переконливішим
і достовірнішим.
Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко читався, щоб
судовому ритору не потрібно-було в процесі виступу розгадувати власний
почерк. Часу для цього не буде, судова обстановка аж ніяк не сприятиме
цьому. Прізвища, найменування, цифри, найбільш важливі документи
необхідно записувати чітко, бажано крупнішими літерами чи іншим кольором
чорнила або виділити якимось іншим чином.
Не лінуйтесь перечитувати свої тези. Це допоможе віднайти і виправити
допущену помилку, вилучити те, що після промови попередніх риторів
втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш
важливим, на те, що в результаті уже проголошених промов набуло більшого
значення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
