Словесна наочність широко використовується в ораторському мистецтві
Повтор – повторення того самого слова чи виразу з метою виділити, підкреслити істотне у мовленні, підкреслити ті чи інші деталі в описах, посилити експресивно-зображувальні властивості мови. Повтор допомагає повніше відобразити хвилюючі моменти в житті людини, її емоційний стан: “Ох, як весело на світі, як весело стало” (T. Шевченко); “Не плач, не плач за юністю своєю!” (М. Рильський) ‘.
Інверсія – мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів. Зміна звичайного порядку слів у реченні надає фразі особливого стилістичного забарвлення, посилює смислову значущість слів.
Градація – поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів, частин речення), коли кожна наступна містить у собі посилення (послаблення) смислового чи емоційно-експресивного значення. Є градація висхідна і спадна.
Антитеза – протилежність, протиставлення. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних образів і понять.
Риторичне запитання – запитання, яке не переслідує мети отримати відповідь слухачів, спрямоване на ствердження якоїсь ідеї або таке, яке використовується як засіб підсилення уваги аудиторії:
Бути чи не бути? (В. Шекспір)
Риторичний вигук – особливо емоційне ствердження або заперечення, констатація якогось факту або думки, що супроводжується окличною інтонацією:
“О часи, о звичаї!” (М. Цицерон)
Епітет – один з основних тропів, художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означення-прикметники:
Тропа – слова, звороти, які вживаються у переносному значенні: порівняння, метафори, епітети, гіперболи тощо.
Метафора – вид тропа, що побудований на основі вживання слів або виразів у переносному значенні за подібністю, аналогією тощо і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Розрізняються метафори прості, побудовані на зближенні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і явищами. Наприклад: “Шовковий шум нив” (М. Коцюбинський); “Напитись голосу твого” (Л. Костенко).
Метонімія – заміна одного слова іншим на основі близькості виражених ними понять, суміжності позначених предметів:
“Київ радо зустрічає гостей” (О. Гончар); “Увесь вітряк відразу вибухнув реготом” (М. Стельмах).
Синекдоха – заміна одного слова чи виразу іншим на основі якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення: дах над головою (замість будинок); “Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Фельковичів, Франків” (В. Стефаник).
Гіпербола – перебільшення. Стилістична фігура, в якій навмисно перебільшено певну ознаку з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності, наприклад: “Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання… ” (В. Сосюра).
Прислів’я – це виражений структурою речення влучний образний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: “Не спитавши броду, не лізь у воду”. Прислів’я співвідноситься з реченням, має синтаксичну завершеність, виступає як окреме судження, нерідко має ритмічну будову, а його частини можуть римуватися: “За праве діло стій сміло”.
Приказка – стійкий фольклорний вираз, який несе у собі емоційно-образну характеристику якогось явища. Приказка на відміну від прислів’я завжди виступає у мовленні як частина судження. За своєю структурою вона може співвідноситися і з реченнями, і з словосполученнями: “Був кінь, та з’їздився”, “Не мала баба клопоту, та купила порося”. В основі приказки може лежати метафора (“убити двох зайців”), порівняння (“як корова язиком злизала”) тощо.
Примовка – жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і писемному мовленні в різних життєвих ситуаціях. Це усталені формули вітання, запрошення (“скільки літ, скільки зим”; “чим багаті, тим і раді”), формули побажань (“здорові будьмо, та себе не гудьмо”; “великий рости та щасливий будь”), каламбурні вислови (“на городі бузина, а в Києві дядько”; “тринди-ринди коржі з маком”).
Крилаті вирази – стійкі звороти мовлення, що мають, як правило, книжне походження й відрізняються влучністю, образністю, виразністю, лаконізмом “Чия країна, того й мова”; “Ніхто не суддя у своїй власній справі”.
Афоризм – глибока узагальнююча думка, яка має лаконічну, відточену мовну форму: “Вдвічі дає, хто скоро дає”; “Чия вигода, того і ризик”; “Суворий закон, але закон”.
Іронія – іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: заперечення під видом ствердження чогось. Зовнішня форма суперечить змістові при тонкому, ущипливому глузуванні.
Сарказм – їдке, викривальне, іноді гірке глузування з метою характеристики людини чи явища:
“Друзі мої! Ви не повинні жалітися – це бунт! Ви не повинні разом виробляти заходи для того, щоб покласти край своїм стражданням, – це змова! Ви не повинні витягувати до світла гидоту ваших панів – це наклеп!” (Е. Джоне)
Словесна наочність – живі образи й картини, які створюються риторами за допомогою мовних засобів, на відміну від образів, які сприймаються зором та за допомогою інших рецепторів, тобто на відміну від предметної наочності. Словесна наочність досягається шляхом умілого використання тропів, прислів’їв, приказок, афоризмів, інших зображувальних засобів мови.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
