Огієнко Іван (митрополит Іларіон) (реферат)

Реферат на тему:

Огієнко Іван (митрополит Іларіон)

(2(15).01.1882, м.Брусилів – 29.03.1972, м.Вінніпег)

Видатний український вчений, релігієзнавець, мовознавець, славіст,
історик укр. церкви і культури, митрополит Вінніпегу і всієї Канади. З
молодості — національно-свідома людина, церковний, політичний, державний
і культурний діяч, організатор української вищої (університетської)
освіти. Спочатку — доцент, а потім професор ряду університетів.

?????????i?а головну ціль оборону Православія перед наступом розкладових
католицтва та унії, і цю ціль повно виконала… Остріг став культурним
осередком великого розміру. Осередок був справді широкий своєю працею:
була академія, була друкарня, появилися полемічні твори на оборону
Православія, появилася перша Біблія, вийшли нові виправлені Богослужбові
Книги. Справді, уперше постав великий культурний осередок в Україні!..
Взагалі, усе найцінніше, що вийшло в Україні за роки 1577-1608…, вийшло
з Острога, вийшло за впливом кн. Костянтина Острозького” (С. 122-123). У
книзі “Українська культура”, що мала популярний характер і була складена
після революції 1917 для студентів Київського українського народного
університету (1918), коротко визначена теза: “Закладаються у нас нові
вогнища, що боронять рідну культуру і старобатьківську віру од унії, а в
місті Острозі, з незабутнім патріотом українцем кн. К.К.Острозьким
(1526-1608) у другій половині XVI віку зароджується славна Академія
Острозька, і коло цієї академії згуртувалися кращі сили України, їх
кращі наукові сили, що повели вперед і рідну літературу, і рідну
культуру” (С. 24). З усіх монографічних праць О.І. найбільш важливою і
інформативною щодо Острозької друкарні відзначається “Історія
українського друкарства”, у 1925 (останнє перевидання у Києві здійснив у
2007 М. Тимошик). Повідомляються численні вірогідні і документальні
матеріали про Острозьку друкарню, визначення ролі Острога у пізньому
середньовіччі: „своєю силою особливо славився Остріг в другій половині
ХV віку, ціле ХVІ та самий початок ХVІІ віку. Остріг став в кінці
справжнім культурним центром, осередком цілої Волині, і в справах
культури був першим містом на всю Україну, значно перевищуючи навіть
Львів… Виступив князь Костянтин на оборону прав свого народу
українського, а перед усім на оборону його батьківської віри… і князь
вирішив попрацювати головно для підняття культурного рівня свого народу
— князь заснував в себе в Острозі найкращу для свого часу школу і
друкарню при ній” (С. 188). Проблематичною є точка зору О.І. про
істотний вплив А.Курбського на В.-К. кн. Острозького щодо його
ініціативи про заснування в Острозі вищої школи і друкарні. До того ж
таке його твердження є безапеляційним: “Безумовно, князь Курбський,
гарячий оборонець православної віри, помітно впливав на Острізького, і
це він перший (це також гіпотеза.- ред.) прищепив йому думку закладати в
Острозі добру школу і друкарню. Про те саме нагадували князеві вищі
східні ієрархи, греки,що взагалі мали добрий вплив на розвиток культури
українського народу…” (С. 189). Як пише О.І., “потроху в Острозі
збиралися кращі вчені свого часу і місто ставало найкращим освітнім
осередком на Волині“ (С. 192). Особливість жанру цього видання —
поєднання суворої документації, зведеної систематизації свідчень та
бібліографічних позицій щодо друкарства і частково освіти в Україні.
Значення ОА в історії України нерозривно пов’язується з роллю Острозької
друкарні, яка “була найперша постійна друкарня на українській землі”.
Твердо висловлено переконання, що увесь той час Острог був “найсвітлішим
центром української культури та його діяльність — це окрема доба в нашій
історії”, а “видання остріжські увесь час користувались на Україні
заслуженою пошаною” (С. 205). Вартою уваги є гіпотеза О.І.: “Можливо…
князь Костянтин вважав увесь центр культурно-освітньої праці перенести з
Острога до Дермані, бо Остріг з його галасливим характером княжої
столиці був менше придатний для цього, ніж тиха та спокійна Дермань” і
мотивував це тим, що “і справді бачимо, що по 1602 р. в Острозі на
якийсь час видавнича діяльність вспиняється”, на думку О.І., “цілу
Остріжську друкарню десь в кінці 1602 чи на початку 1603 р. перевезли з
Острога до Дермані…” (С.212-213). У цій же монографії О. є відомості про
культурних діячів, що працювали в Острозі в кінці XVI — поч. XVIII ст.
Серед них І.Федорович (Федоров), який називався іноді Хведорович,
З.Копистенський, Герасим Смотрицький, пресвітер Василь, вчений “Клірик
Остріжський”, священик Дем’ян Наливайко, перекладач ієромонах Кипріян,
Бронський (Броневський), Мелетій Смотрицький, Тимофій Михайлович. Проте
О.І. не робить спроби ідентифікації особистостей деяких із них, що
виступали під псевдонімами. Названі також греки Кирило Лукаріс і
вселенський патріарх Єремія (С. 193). Вже посмертно в 1991 у Вінніпезі
Інститутом дослідів Волині опублікований збірник творів митрополита
Іларіона “Українська культура і наша церква. Ідеологія української
православної церкви. Життєпис”. Причому життєпис не є твором О.І., а
твором автора статті у цій же збірці В.Задорожного під назвою
“І.І.Огієнко — мовознавець”. Щодо ОА, то на неї звернута увага в перших
двох студіях у цьому збірнику. У розділі “Наука” він говорить про
“граматику” учня ОА М.Смотрицького 1619, що вона “стала на довгий час
шкільним підручником…, а правопис Мелетія Смотрицького, за його
Граматикою 1619 року, тримався в українському письменстві почасти аж до
кінця XVIII-го віку, а його коріння знати ще й тепер, особливо в
правописові російському“ (С. 16). Загалом О.І. сприяв популяризації
свідчень про ОА серед широких кіл громадськості, університетської молоді
в Україні і в західній українській діаспорі.

Література

Дж.: Archiwum Akt Nowych w Warszawie. – Z. Ministerstwo wyzna?
religijnych i o?wiecenia publicznego. – Sygn. 4692 (Ogijenko Jan).

Тв. І.Огієнка: Українська церква за Богдана Хмельницького 1647–1657. –
Вінніпег, 1955; Князь Костянтин Острозький і його культурна праця.
Історична монографія. – Вінніпег, 1958; Вікові наші рани. – Вінніпег. –
1960; Дохристиянські вірування українського народу. – Вінніпег, 1965;
Рятування України. На тяжкій службі своєму народові [Спогади]. – 2-е
вид., допов. – Вінніпег, 1968; Історія церковнослов’янської мови. –
Вінніпег, 1970. – Т. 1, 2; Нариси з історії української мови. Система
українського правопису: популярно-науковий курс з історичним
освітленням. – 2-е вид. – Вінніпег, 1990; Українська культура і наша
церква. Ідеологія української православної церкви. Життєпис. – Вінніпег,
1991; Українська церква: Нариси з історії української православної
церкви: У 2-х т. – К., 1993. – Т. 1–2; Життєписи великих українців. –
К., 1999; Українська культура. – К., 2002; Українське монашество. – К.,
2002; Розп’ятий Мазепа. – К., 2003; Тарас Шевченко. – К., 2003; Богдан
Хмельницький. – К., 2004; Історія української літературної мови. –
2.вид., випр. – К., 2004; Рятування України. – К., 2005; Свята
Почаївська Лавра. – К., 2005; Слово про Ігорів похід. – К., 2005;
Українська Церква за час Руїни (1657–1687). – К., 2006; Історія
українського друкарства. – К., 2007.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *