Літургічні, богослужбові і обрядові традиції Українського Православ\’я (реферат)

Реферат на тему:

Літургічні, богослужбові і обрядові традиції Українського Православ’я

Кожна Православна Церква в своїй основі є Церква національна і через це
вона виробила дуже багато своїх окремих церковних звичаїв, наприклад у
богослужінні, требниках, святах, церковному житті. Ці особливості були
притаманні і Українській Православній Церкві (Київській Митрополії) до
її приєднання до Московського Патріархату. Українська Церква мала свої
богослужбові книги, мала їх в добрих науково-виправлених виданнях; свої
літургійні, богослужбові і обрядові традиції. Міцною твердинею
Української Православної Церкви була Київська Академія, як світового
рівня науковий православний центр.

Святійший Синод Московської Церкви знищив особливості в требах, які були
властиві українському православ’ю. Він наказав викинути присягу молодих
з чину Вінчання, хоч вона була в Українській Церкві (від старої присяги
залишилась в нас сама тільки назва “шлюб” – обіцянка). В нашій Церкві
Євангеліє читалось обличчям до людей, царські врата на Літургії були
відчинені до “Отче наш” і т.д.

Московська Церква часто перекручувала тексти Святого Письма,
перекладаючи їх на церковно-слов’янську мову з оригіналу грецькою чи
єврейською: Книга Есфір 1, 22 (оригінали, Острозька Біблія 1581 року
говорять так) – “Щоб кожен чоловік був паном у домі своєму і говорив
мовою свого народу”. Російські переклади цього тексту на
церковно-слов’янську мову: — “Да будет страх имь вь жилищах ихь”.

З проголошенням Автокефалії Української Православної Церкви і
становленням Київського Патріархату постала проблема мовних перекладів,
коригування чинопослідувань і їх уніфікаціях. Важливим чинником в
розв’язанні цієї проблеми є повернення до тих богослужбових,
літургійних, обрядових і мовних традицій, які були в Українській
Православній Церкві до 1686 року.

Розглядаючи мовну проблему богослужбових перекладів варто звернутись до
досвіду інших Помісних Православних Церков зокрема Українських
Православних Церков в Канаді і США.

До перекладів Митрополита Іларіона (Огієнка) потрібно ставитись
обережно, коригувати і виправляти неточності. Огієнко був надзвичайним
філологом, але слабшим богословом, взявся до вирішення цього питання
саме, як філолог і не врахував, як слід суто, богословських моментів.

Але пропозиції Митрополита Іларіона стосовно повернення до могилянських
традицій Українського Православ’я заслуговують на безсумнівну увагу.
Важлива принципова позиція задекларована Святійшим Патріархом Філаретом
– вивчення українських православних літургійних традицій періоду
Митрополита Петра Могили, а передусім Требника і Служебника.

^

`

`

?????????ae?Необхідно також грунтовне вивчення історії богослужбових
чинів на матеріалах рукописних та друкованих книг ХVІ-ХVІІ століть
(зокрема львівських видань). Доробок перекладів та видань, здійснених з
благословення Патріарха Філарета, незважаючи на ряд неточностей і
помилок, отримав високу оцінку богословів та літургістів.

Видання Київського Патріархату 1999 року офіційно виправили помилку
“віки вічні” і повернули назву “віки віків”. Найточнішим і найкращим
перекладом закінчення виголосу “І во віки віков” є “І на віки віків”. І
це тому, що християнська есхатологія визнає тільки один вічний вік –
майбутній вік Царства Божого. Множенність тут недоречна. В єврейській
мові часто утворюються додаванням іменника в родовому відмінку множини
до тотожного іменника в називному відмінку одним (цар царів, празник
празників). Така форма перекладу ввійшла в грецьку, латинську,
французьку і інші мови. Переклад “І на віки вічні” ввів в літургійну
практику Митрополит Іларіон (Огієнко). Дослівним і правильним перекладом
є “І на віки віків”.

Богослуження це своєрідне дійство, де всіма можливими засобами нас
пов’язують з глибокою давниною. Очищена від архаїзмів чиста українська
мова буде разючим дисокансом в цьому дійстві. Сучасна українська мова
формувалася, як мова секулярна (йдеться про ХХ століття) і тому, уповні
не відображає богословського змісту тих не інших церковнослов’янських
термінів. А тому відмовлятися повністю від церковнослов’янської мови не
варто. Вона була і повинна залишитись (поруч з грецькою) головним
джерелом формування богословської термінології . Це належить особливо
враховувати при перекладах богослужбових текстів.

Чистота мови – не в її очищенні від архаїзмів чи діалектизмів, а в
бездоганній, етилістично вивіреній гармонії поєднаних у фразу слів.
(Христос Воскрес – Воістину Воскрес, хоч з філологічних позицій мала би
бути відповідь направду Воскрес; Архангел Михаїл, а не архангел Михайло;
так і євангеліє від Іоана, а не від Івана і т.д.).

В богослужбовій практиці, особливо при соборному служінні, зустрічаємось
з різними перекладами звернення Господу помолимся – помолимось,
помолімся, помолімось, як і звернення у Господа просим (просімо,
просимо, просім). Всі форми є правильними в українській мові. Але
необхідна уніфікація відповідно до сучасних перекладів Київського
Патріархату, які є найбільш точними і правильними – Господу помолимось і
у Господа просимо.

При сьогоднішніх перекладах богослужбових книг не можна використовувати
тільки московські синодальні видання, а брати за основу повне коло
богослужбових книг, які мала Українська Православна Церква до її
приєднання до Московського Патріархату, і яким були притаманні
особливості, яких не мала Московська Церква

Література:

Огієнко І. Свята Служба Божа святого отця нашого Іоана Золотоустого
мовою українською. Ч. 2. – Пояснення до тексту – Львів, 1922 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *