в УНР. Надзвичайно багато зробив для становлення Української
автокефальної православної церкви. За його безпосередньою ініціативою
уряд УНР 1.1.1919 проголосив автокефалію УАПЦ. У 1919-20 -професор
історії культури в Державному Українському університеті в
Кам’янці-Подільському. У 1920-22 – професор Вінницького ін-ту народної
освіти та Київського медичного ін-ту, доцент Київського політехнічного
ін-ту. З 1920 близько співпрацює з Всеукраїнською православною церковною
радою, яка очолювала Всеукраїнську спілку православних парафій та вела
підготовку до Всеукраїнського православного церковного собору з метою
завершення організаційного оформлення УАПЦ. Учасник 1 і II
Всеукраїнських православних церковних соборів. На 1 Всеукраїнському
соборі (14-30.10.1921) – голова ідеологічної комісії УАПЦ, засновник і
голова “Братства робітників слова”. У 1921-24 – член президії ВПЦР,
благовісник УАПЦ, організатор і викладач пастирських курсів у Києві.
17-30.10.1927 – голова другого Всеукраїнського собору. 29.7.1929
заарештований за звинуваченням у приналежності до сфабрикованої органами
ДПУ Спілки визволення України. Під час процесу СВУ 19.4.1930 засуджений
до страти. Згодом вирок замінили на 10-річне ув’язнення. Відбував
покарання в Харківському 1 Ярославському політізоляторах. У 1933 Ч.
переведено до таборів особливого призначення без права листування.
Ймовірно, загинув в ув’язненні. Автор праць на релігійно-церковну
тематику (деякі роботи підписував псевдонімом Ілля Братерський):
“Київський митрополит Гавриїл Банулеско-Бодоні. 1799-1908”, “Боротьба
чехів за волю 1 правду в часи Гуса”, “Кому служить церковне панство на
Україні”, “Основи визволення Церкви з-під влади князів тьми”, “За
Церкву, Христову громаду, проти царства тьми”, “Церковне панство на
Україні”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
