З чого почалась групова психотерапія (реферат)

Реферат на тему:

З чого почалась групова психотерапія.

ПЛАН:

Магнетичні флюїди Ф.Меслира.

“Репресивно-надихаюча” терапія.

Вклад Морено в розвиток групової психотерапії.

Терапія Карла Роджерса.

Соціально-психологічний експеримент. Груповий процес.

Аналіз групового процесу Келмана.

Теорія між особистісних відносин.

Теорія Беннис і Шепард.

Лікувальні фактори Ялома. Володимир Карпов. Психотерапія з позиції
системної психодинаміки.

Функціонування психоситеми.

Дизентиграція психосистеми.

Результат успішного проведення психотерапії.

1.Магнетичні флюїди Ф.Месмера.

Австрійський психіатр Франц Месмер (12934-1815) завоював популярність в
Парижі тим, що лікував людей на різні психічні та соматичні хвороби.
Месмер вірив, що невидимі магнетичні флюїди в атмосфері, які виділяють
зірки впливають на здоров’я людини і любе порушення рівноваги флюїдах
викликає хвороби. Смесмер стверджував, що процес лікування заключається
в передачі флюїда від лікаря до хворого. Він збирав групи пацієнтів біля
наповненого вдою дерев’яного чана із безліччю ручок. Кожний із пацієнтів
тримався за одну із ручок. Одягнутий в мантію Месмер наказував своїм
“магічним” жезлом до чану, якби переливаючи свої флюїди в нього. Люди
починали сміятись, плакати, в деяких виникали галюцинації, підпадаючи
під вплив “тваринного магнетизму”, ніби поражена водою, яка тече по
залізним ручкам чана.

Міжнародна комісія вчених була не згідна із Местером і звинуватила його
в шарлатанстві.

2. “Реверсивно-надихаюча” терапія.

Одним із перших спеціалістів практикуючих цей підхід був Джозеф Пратт
бостанський лікар – який лікував хворих на туберкульоз. Він збирав
хворих в групи, розповідав їм про гігієну, необхідність відпочинку,
свіжого повітря, доброї їжі. Його пацієнти вели щоденники. Грат
розглядав групову форму у лікувальній практиці як економічно вигідну і
не бачив в ній терапевтичних можливостей. Тільки в 1903 р. прийшов до
висновку, що в психотерапії головна роль належить групі її впливу одної
людина на другу, і розробив методику групової терапії для людей які не
мають соматичних порушень.

3.Вклад Морено в розвиток групової психотерапії.

Перший вніс свій вклад в сучасну групову терапію – Я.Морено засновник
псих одрами. Він перший застосував термін групова психотерапія. В 1931
р. заснував перший професійний журнал по груповій терапії “Impromptu”.
Морнео сприяв в створення першої професійної організації групових
психотерапевтів в 1942 р.

4.Терапія Карла Роджерса

В 50-60 роки Карл Роджерс сприяв розвитку гуманістичного напряму в
психології. Він застосовував свій підхід, згідно якому терапія або
консультування в центрі якого був клієнт, мала справу головним чином із
спостерігаючим в даний момент з ситуативними конфліктами. Поведінка
керівника групи має бути ліберальна, сконцентрована на взаємодії членів
групи. Роджерс дивився на керівника групи не стільки як на спеціаліста,
лікуючого клієнта, а як на рівноправного партнера, формуючого спонтанні
взаємовідносини “Я –ти”. Ця психотерапія допомагає психотерапевту
покладатись на інтуїцію, і шукати глибоко особистісне взаєморозуміння з
клієнтом.

5.Соціально-психологічний експеримент.

Проведення першого соціально-психологічного експерименту приписують
Триплетту. Він виміряв наскільки велосипедисти збільшують швидкість в
присутності других велосипедистів. Це явище було названо ефектом
“Соціально полегшення” є прикладом соціально-психологічної
закономірності, яка може застосовуватись для пояснення динаміки розвитку
психокоренційних груп. Прикладом впливу групи на прийняття рішень є
дослідження проведене в 60 роках, яке свідчить про, що люди більш
консервативні в рішеннях, які приймаються наодинці, чим ті які
приймаються в ході групової дискусії. Це тенденція “ризикувати” при
груповій дискусії була названа феноменом “здвигу до ризику”.

Джордж Бах – піонер групового терапевтичного руху стверджував, головним
образом на основі свого клінічного досвіду, що процес установлення норм
розвитку комунікативних моделей, які виникають в групах вирішення
проблем, мають аналоги в терапевтичних групах.

Груповий процес.

1. Аналіз групового процесу Келмана

Келман розглядав групову терапію як ситуацію соціального впливу “При
цьому вирішальним для всієї групи виявляються три процеса: податливість,
ідентифікація і присвоєність.

По-перше члени групи податливі до впливу керівника і других учасників.
По-друге учасники ідентифікуються один з одним із керівником групи.
По-третє учасники привласнюють груповий досвід.

2.Теорія між особистісних відносин (FIRO)

Уільям Шуту стверджував, що в процесі досягнення учасниками
індивідуальних і групових ціле псикорекційна група послідовно проходить
визначені стадії розвитку. Спочатку учасники групи виявляють потребу у
включенні в ситуацію, починає формуватись почуття приналежності до групи
і з’являється бажання встановити відносини з другими членами групи.
Пізніше наперед виходить потреба в контролі: проявляється суперництво,
бажання влади, учасники ведуть боротьбу за лідерство. Нарешті на стадії
грілості групи домінує потреба в прив’язаності: учасники встановлюють
більш тісний емоційний зв’язок один з одним. Здебільшого учасники таких
груп усвоюють. Що хоча керівники присутні на заняттях, щоб керувати і
допомагати групі, не треба розраховувати на те, що вони будуть
виконувати роботу замість учасників. Учасники повинні виробити способи
встановлення відносин як з учасниками, займаючими позицію лідера, так і
з групою в цілому.

3.Теорія Беннис і Шепард.

Беннис і Шепард роглядали вплив внутрішнього неспокою переживаю чого
учасниками, на розвиток психокоренційних груп. На ранній стадії
групового процесу учасники почувають тривогу і стараються з допомогою
установлених правил добитися відчуття більшої психологічної безпеки.

Слідуючий період характеризується створенням в групі атмосфери вільного
спілкування.

Допомогу членів групи, характеризуючи найменшим протиріччм між над
особистісними і контрособистісними, найбільш корисна групі для рішення
новот дилеми. Цю фінальну стадію групового процесу проходять ті групи,
учасники яких близькі, але можуть усвідомлювати свої відмінності один
від одного. Взаємовідносини в них повні значення, але не піддаються
активності, вирішення конфліктів і досягнення згоди на твердій розумній
основі.

З початку і до кінця циклу кожний учасник має справу з питанням
(ідентичності. Влади і впливу, цілей і потреб, прийняття і близькості.

4. Лікувальні фактори Ялома.

Ялом виділив 10 лікувальних факторів для більшості груп:

Спільність – це характеристика прочності, єдності, міжсообистісних
взаємодій в групі.

Внутрішні надії віра в успішність групового процесу.

Узагальнення. До приходу в групу люди вважають свої проблеми
унікальними, а в процесі групового розвиту бачать що і в інших є подібні
проблеми.

Альтруїзм – усвідомлення, що кожний в групі може бути потрібним і
корисний другим.

Забезпечення інформації – роздумів.

Багаторазовий перенос. – любі труднощі в області спілкування і
соціальної адаптації, проявляють в групі, яка сама згідно психоналічній
теорії подібна до сім’ї.

Між особистісне навчання – група служить пампоном для дослідження
негативних і позитивних емоційних реакцій і випробовування нових видів
поведінки.

Розвиток між особистісних вмінь. Явно чи скрито учасники демонструють
своє вміння спілкуватись.

Імітуючи поведінки. Часто люди вчаться вести себе дивлячись на поведінку
других.

Катарсис. Обговорення в групі скритих чи подавлених “неприйнятних”
потреб. Таких емоцій як почуття вини, ворожість. Це призводить до
психологічного очищення, полегшення, свободи.

Володимир Карпов. Психотерапія з позиції системної псих динаміки.
Спочатку, як глянути на процес психотерапії з точки зору, системної
психодинаміки необхідно з’ясувати, що собою являє сама псих динаміка.

Система психодинаміки вивчає закономірності взаємодії всіх складових
психосистеми в процесі її функціонування.

Які основі положення психодинаміки. Інтегроване поле функціонування
психосистеми являється нейтральним.

Інтегроване поле функціонування включає в себе як саму психосистему так
і її функціонування. В свою чергу включаючи об’єкти взаємодії і способи
взаємодії психосистеми з такими об’єктами.

Всяка психосистема прагне до стабілізації.

Простіше, психосистема прагне до задоволення в даний момент потреб.

Енергія стабілізації психосистеми рівна енергії дестабілізації.

Тобто, чим актуальніша яка-небуть незадоволена потреба, тим більший
стимул до її задоволення.

Повна стабілізація психосистеми призводить до її дезинтеграції. Повна
стабілізація означає зупинку психічних процесів, що підрозуміває
припинення існування психосистеми, у всякому разі зупинення її існування
як єдиного стабільного цілого, і розпад на декілька дестабілізуючих
частин.

Розглянемо. Процес функціонування психосистеми, включаючий в себе
психіку окремого індивіда. Весь період існування індивідуа стан його
психіки характеризується тією чи іншою степінню нестабільності.

Критичним моментом для психосистеми є або повна відсутність
нестабільності (задоволення всіх потреб) або крайня дестабілізація
психосистем з неможливістю функціональної стабілізації і відповідними
наростанням енергії стабілізації в середник системи. У перше, і друге
призводить до дезинтеграції психосистеми; перше – в результаті розпаду
внутрішніх зв’язків, друге – в результаті їх розриву.

Для психіки індивіда нормальним і здоровим являється такий стан, при
якому у індивіда нормальним образом систематично з’являються нові
потреби, які знаходять своє задоволення в процесі життєдіяльності.

Які потреби ми можемо вважати звичайними. Потреби індивіда можна
розділити на біологічні, соціальні і духовні. Біологічно стоять на
першому місці. Духовні потреби, являються продуктом взаємодії
інтегрованих частин самої психосистеми і відіграють регулюючу функцію
біологічних соціальних пореб.

При радикальній дезинтеграції психосистема продовжує дальше
функціонування в дезинтегрую чому стані. Шизофренію, слід розглядати як
наслідок радикальної дезинтеграції психосистеми.

При функціональній дезинтеграції, після стабілізації окремих частин,
система ре інтегрується.

При реставраційній реінтеграції всі зв’язки установлюються в первинному
вигляді, відповідно з тією нестабільністю.

При конструктивній реінтеграції всі частини психосистеми інтегруються
знову, але уже по іншому організованими взаємо зв’язками. При цьому
поеередня нестабільність напруги не виникає, і психосистема одержує
можливість нормально функціонувати. В цьому випадку кризи минає.

Стан дезинтеграції психосистеми клієнта можна діагностувати по повному
виключенню якої несуть сфери життєдіяльності із області його інтересів,
або по повній відсутності у клієнта яких-небудь емоцій (встид, страх,
любов). При цьому клієнт може і не проявити ніяких скарг по цьому
поводу, тобто бути суб’єктивно здоровим.

Якщо говорити про методи психотерапії, система психодинаміки не
заперечує в приміненні тих чи інших психотерапетвинчих технік і методик,
а тільки вказує напрямок руху процесу терапії.

Як висновок всього вищесказаного можна твердити, що результатом успішно
проведеної психотерапії повинно бути звичайне динамічне функціонування
психосистеми клієнта при повній інтеграції всіх її складових.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *