Типологія особистості: міжкультурні,психологічні та мовленнєві аспекти (реферат)

Реферат на тему:

Типологія особистості: міжкультурні,психологічні та мовленнєві аспекти

В інформаційну добу зміцніли зв’язки між суміжними науками і вельми
пришвидшилася передача знань, що описують тотожні об’єкти з позицій
різних дисциплінарних підходів. Саме на міждисциплінарних стиках
найчастіше виникає нове знання. Тому цікавим та перспективним уявляється
нам поєднати в статті деякі надбання антропології, психології та
комунікативної лінгвістики у сфері теорії особистості, зокрема її
типологічних особливостей. Завданням цієї статті є інтегративне
міждисциплінарне дослідження особистості з позицій системних підходів у
антропології, психології та комунікативній лінгвістиці.

Перед індивідом на певному етапі його розвитку у тій чи іншій формі
постає питання: “Хто я? До якого типу особистості належу?” Щоби хоч
наблизитися до відповіді на ці запитання треба знати сучасні теорії
особистості. Особливо цікавим і повчальним було б проаналізувати
найновіші здобутки в тісно пов’язаних, споріднених галузях науки, таких,
що описують, зокрема, культурні аспекти особистості (антропологія),
психологічні її параметри (теорія мотивації та когітологія) та
характеристики її мовлення (комунікативна лінгвістика).

Розпочнемо наш аналіз з антропологічної моделі особистості, оскільки її
культурологічні особливості є найзагальнішими стосовно характеристик
спільнот, які утворюють той чи інший народ. Звичайно, серед
особистостей, що належать до одного народу, народності, класу,
культурного прошарку, антропологічні показники можуть дуже варіюватися,
але принциповим залишається те, що вони є базисними в ряду
культура-психологія-мовлення, який ми розташовуємо саме так, враховуючи,
що антропологічні показники конкретної особистості надалі вступають у
взаємодію з його когнітивними показниками, що в результаті призводить до
формування найконкретнішої з форм особистості – мовленнєвої. Це можна
довести і методом від протилежного. Дослідник спирається найперше на
вивчення когнітивних і, далі, антропологічних характеристик, тобто саме
на мовленнєві прояви особистості. Вони найбільш конкретні, реальні і
найіндивідуальніші прояви певної особистості. Недарма у мовознавстві є
традиції дослідження мови письменників, а також вивчення розмовної мови
індивідуумів. Когнітивні типи особистостей є узагальненням психологічної
науки; вони групують людей у досить великі класи за особливостями
сприйняття дійсності, мислення, особливостей поведінки, включаючи також
(але не тільки!) загальні особливості мовленнєвої поведінки певних
когнітивних типів особистості. І, нарешті, культурні норми об’єднують,
узагальнюють і дещо модифікують, відповідно, когнітивні та мовленнєві
типи особистостей, що належать до певної спільноти.

Культурологія вивчає найзагальніші риси типу мислення певної спільноти.
Однією з найбільш розроблених новітніх антропологічних моделей типів
мислення є модель М. Маєрса та Ш. Лінгенфельтера [1]. Її широко
випробувано в християнській місіонерській роботі з представниками різних
культур. Модель побудовано за принципом шести бінарних протиставлень
контрастних рис базових цінностей, які описують кінцеві полюси
характеристик, що у певній спрощеній концептуальній формі дає уявлення
про мислення та ставлення до життя представників певної культурної
спільноти. Звичайно, у практичному дослідженні ці полярні концепти
розташовані на континуумі і в кінцевому варіанті дають досить складну
матричну модель базових цінностей.

До першого бінарного протиставлення належить орієнтація стосовно часу та
подій.

Орієнтація на час Орієнтація на події

   

1.Турбота про пунктуальність та проміжок витраченого часу. 1.Турбота
про деталі події, незалежно від витраченого часу.

2. Дбайливий розподіл часу для того, щоб досягнути максимуму у
відведений відтинок. 2. Робота над проблемою до повного її вирішення.

3. Діяльність, спрямована на досягнення мети за жорстким
розкладом.                               3. Світогляд  “хай буде, що
буде”, не пов’язаний з будь-яким точним розкладом.

4. Нагороди, що пропонуються як стимули за ефективне використання часу.
4. Наголос на завершенні події як нагорода сама по собі.

5. Наголос на дати та
історію.                                                                
           5. Наголос на теперішній досвід більш, ніж на минуле чи
майбутнє.

Північноамериканська культура акцентує орієнтацію на час. Більшість
північноамериканців відчувають напругу, коли інші спізнюються на 15
хвилин. Більшість латиноамериканців відчуває напругу, коли інші
запізнюються більше, ніж на годину, а жителі острова Яп у Тихому океані
– якщо інші запізнюються більше, ніж на 3 години.

Другим бінарним протиставленням є протиставлення дихотомічного та
холістичного мислення.

Дихотомічне мислення     Холістичне мислення

   

1. Судження у категоріях  білого/чорного, правильного/неправиль-ного —
специфічні критерії завжди використовуються в оцінці інших.     1.
Судження є відкритими, не закінченими; розглядається людина в цілому, а
також усі відповідні обставини. 

2. Безпека приходить від відчуття того, що людина відповідає певній ролі
чи категорії у суспільстві.     2. Безпека приходить від численних
взаємодій з усім суспільством – людина не відчуває безпеки, якщо її
обмежують певною роллю чи категорією.

3. Інформація та досвід організовані систематично; деталі розподілені
таким чином, що вони формують зрозумілу схему.                        
3. Інформація та досвід на перший погляд дезорганізовані; деталі
(розповіді, події, портрети) виступають як певні самодостатні    
пункти.

Третім бінарним протиставленням є протиставлення кризової та некризової
орієнтації.

Кризова орієнтиція            Некризова орієнтація

       

1. Передчуває кризу.     1. Недооцінює можливість кризи.

2. Надає багато уваги плануванню.     2. Фокусується на реальному
досвіді.

3.  Намагається досягти швидких рішень з метою уникнути невизначеності.
    3. Уникає дій, відкладає рішення.

4. Неодноразово виконує однакову відповідальну заплановану процедуру.  
  4. Намагається досягти рішень ad hoc з різних варіантів, що є у
розпорядженні.

5. Шукає порад експертів.     5. Не зважає на поради експертів.

Люди некризової орієнтації вирішують проблеми тоді, коли вони
з’являються; вони не очікують і не шукають проблем. Люди кризової
орієнтації вивчають будь-яку діяльність з точки зору виникнення в ході
її проведення цілої низки проблем. Загалом некризово орієнтовані є
оптимістами, а кризово орієнтовані – песимістами.

У четвертому бінарному протиставленні представлені орієнтація на
завдання та орієнтація на людину.

Орієнтація на завдання     Орієнтація на людину

       

1. Фокусується на завдання та принципи.     1. Фокусується на
особистостей та відношення.

2. Знаходить задоволення у досягненні мети.     2. Знаходить
задоволення у взаємодії з іншими людьми.

3. Шукає друзів з спільними цілями.     3. Шукає друзів, що є
орієнтованими на спільну роботу.

4. Сприймає самотність та соціальні негаразди заради особистих
досягнень.                                   4. Ненавидить самотність;
жертвує особистими досягненнями заради взаємодії у групі.

 

Індивідууми, орієнтовані на завдання, часто ставлять стільки завдань для
свого життя, що воно перетворюється на швидкий біг, заповнений
діяльністю. Багато з них стають працеголіками, а інших розглядають як
частину свого розпорядку. Метою життя індивідів, орієнтованих на людину,
є встановлення та підтримання особистих зв’язків. Багато з них
використовує будь-яку можливість, аби зустріти нових людей та встановити
ширше коло особистих контактів. Зокрема, північноамериканці здебільш
орієнтовані на завдання; мікронезійці, навпаки, орієнтовані на людину.

У п’ятому бінарному протиставленні йдеться про фокусування на статусі,
тобто престижі, який людина здобуває внаслідок тієї соціальної позиції,
яку вона має, та фокусуванні на досягненнях.

Фокусування на статусі

(престиж приписується)                  Фокусування на досягненні

(престиж досягається)

       

1.Особиста ідентичність визначається формальними посвідченнями
народження та рангу.     1. Особиста ідентичність визначається
досягненнями людини.

2. Величина поваги, що отримує людина, назавжди фіксована; увага
фокусується на тих, у кого високий соціальний  статус незалежно від їх 
персональних помилок та вад.     2. Величина поваги, що отримує людина,
відрізняється в залежності від досягнень та неуспіхів; увага фокусується
на особистих вчинках.

3. Від індивіда очікується виконання його/її ролі та пожертвування
заради досягнення вищого рангу.     3. Індивід є максимально
самокритичним та жертвує заради досягнення ще більших справ.

4. Люди товаришують лише з рівними за соціальним  рангом.     4. Люди
товаришують з тими, у кого однакові досягнення, незалежно від
походження.

Як відомо, у західному та західноорієнтованих суспільствах домінує
фокусування на досягненні, а в незахідних – переважно фокусування на
статусі.

Останній, шостий тип, складається з протиставлення приховування
уразливості та бажання показувати уразливість.

Приховування уразливості      Бажання показувати уразливість

       

1. Захист свого іміджу будь-якою ціною; уникання помилок та неуспіху.  
  1. Відносне незважання на помилки та неуспіх.

2. Фокусування на якості виконання.     2. Фокусування на завершенні
події.

3. Небажання виходити за загальноприйняті межі чи просуватися до
невідомого.                            3. Бажання виходити за усталені
межі та просуватися до невідомого.

4. Заперечення вини; відхід від діяльності, щоб не показати слабкості та
недоліків.     4. Готовність визнати вину, слабкість та недоліки.

5. Відмова враховувати альтернативні погляди або сприймати критику.    
5. Відкритість до альтернативних   поглядів та критики.

6. Закритість стосовно особистого
життя.                                             6. Бажання вільно
говорити про особисте життя.

Багато незахідних культур, наприклад, мікронезійська, розглядають
уразливість як слабкість. Представники таких культур не бажають робити
помилок; а якщо вони їх роблять, то намагаються приховати їх або
виправдати. Менші за кількістю класи людей, на відміну від культурних
спільнот, розглядаються у психологічних типологіях. Їх можна на
загальному рівні поділити на мотиваційні, безпосередньо пов’язані з
організацією діяльності людини, та когнітивні, тобто ті, що описують
особливості її мислення.

Дж. Д. Белл виділяє шість мотиваційних типів особистості: 1) той, що
командує, 2) той, що атакує; 3) той, що уникає; 4) той, хто догоджає; 5)
той, хто виконує; 6) той, хто досягає [2].

Тому, що командує, необхідно контролювати кожну ситуацію, з якою він
стикається, домінувати у кожній групі, в якій він бере участь, жити
впорядкованим, систематичним життям. Він не любить невирішеності, бачить
світ у чітких категоріях, підходить до кожної ситуації догматично та
вперто. Прикладом такого мотиваційного типу може слугувати французький
президент Ш. де Голль.

Тому, що атакує, потрібно звільнитися від відповідальності або
залежності від інших. Він завдає удари іншим і уникає обов’язків. Він
розриває плани, але не висуває рішень, любить дебатувати. Його риси –
саркастичність, цинізм та зневажливе ставлення до життя. Найяскравішим
прикладом того, що атакує, є А. Гітлер.

Той, що уникає, прагне не наражатися на поразки. Метою його життя –
ховатися. У нього мало самовпевненості, він віддає перевагу стабільним
та рутинним завданням. Особисто не ризикує і ставить для себе нескладні
цілі.

Той, що догоджає, бажає зробити так, щоб інші любили та підтримували
його. Він хоче, щоб його поважали і вважали щедрим та добрим. Воліє
виконувати завдання, які передбачають роботу з людьми на товариській,
компанійській основі.

Той, хто виконує, бажає досягти визнання та отримати престиж. Задля
цього він маніпулює іншими та бажає справити враження, намагається бути
респектабельним, змінює свої цінності, аби посісти найвигіднішу позицію.
Така людина шукає завдань, які можуть підвищити його імідж та престиж.

Тому, хто досягає, потрібно максимально використати і розширити свій
потенціал, добитися найвищих рівнів компетенції, самовиразитися. Він
концентрується на проблемі, на меті, не є егоїстом, оскільки йому не
бракує впевненості, щоб працювати над складними, проте реалістичними
завданнями. Він присвячує себе речам, у які вірить, а не тим, які просто
забезпечують йому гроші чи престиж. Людьми з такими якостями були А.
Лінкольн та Ф. Рузвельт.

Вельми спорідненими з мотиваційними типами особистості виявляються її
когнітивні типи, що ще раз підтверджує найтісніший зв’язок організації
поведінки особистості та особливостей її мислення.

Л. Фрізен виділяє сім когнітивних типів особистості, які він також
називає сімома різними формами мислення [3].

До першого належать „люди, що сприймають”. Це дуже креативні, творчі
індивіди з сильними здібностями до асоціації та усталеними поглядами.
Вони вміють давати чіткі „чорно-білі” відповіді на складні запитання. У
розмові спираються на факти – якими вони їх бачать. Їх комунікації не
вистачає вірогідностей та уявлень, які дають можливість судити
незалежно. Їхні співбесідники мають сприймати все, що вони говорять. Їх
розповіді зрозумілі, часто включають якісь моральні уроки, оздоблені
гумором , і засвідчують їхню відкритість.

Представники цієї групи прагнуть бути різносторонніми, піонерами у
справах, вирішують одночасно кілька завдань. Вони радіють втіленню своїх
рішень у життя. Те, що у їхньому мисленні сполучається багато факторів,
робить їх дуже часто адекватно організованими. Мовлення таких людей
спонтанне, одна ідея запалює іншу; вони можуть легко відповідати на
коментарі та аргументи інших та синтезувати все, про що йшлося у
розмові. Ці люди швидко приймають рішення, базуючись на доступній
інформації, але можуть змінювати їх, навіть кардинально, коли отримають
нові дані.

Нарешті, „люди, що сприймають”, мають одночасно риси новатора і
консерватора, говорять завжди про проблеми, а не про людей, болюче
сприймають критику на свою адресу. Вони оптимісти, оскільки вважають, що
дії, які базуються на правильних принципах, завжди дадуть позитивний
результат.

До іншого типу належать „люди, що служать”. Це практичні, емоційно
стабільні індивіди. Вони відчувають, що у їхньому житті не буде ні
великих злетів, ні провалів; вони компенсують нестабільність інших. У
житті таких людей всьому є місце і все на своїх місцях. Такі люди
створюють домашню атмосферу, оточуючі залюбки товаришують з ними.
Більше, ніж інші, вони хочуть бути ознайомленими із загальним планом
дій, фокусуються на практичних питаннях, що звужує їх інтерес до
наступних кроків.

Це люди, які самі починають і самі закінчують справу, і роблять все
відразу правильно. Інколи навіть жертвують кінцевими строками на користь
якості виконання. Вони не запрошують інших зробити роботу за них.
Звичайно, вони хочуть догодити іншим, навіть за рахунок тих справ, які
мають виконати самі; вони дуже лояльні до колег. Але це не означає, що
такі люди служитимуть іншим. Вони хороші адміністратори.

З точки зору комунікації такі люди незадовільно спілкуються. Делегування
обов’язків та публічна діяльність для них справа не з простих.

„Люди, що вчать”, третій когнітивний тип, схожі на „людей, що служать” у
тому сенсі, що люблять порядок, але не практичний, а інтелектуальний.
Вони стають справжніми вченими (хоча і інші психологічні типи теж можуть
перейматися науковими дослідженнями). Такі люди часто ставлять запитання
“Чому?” Вони мають знати, яким чином одне поняття впливає на інші. Палко
бажають утворити уніфіковану, всеосяжну ментальну структуру референції
(посилань), таку, з якої можна робити точні висновки та передбачення.

„Люди, що вчать”, як і „ті, що служать”, можуть примусити себе
використовувати свої сили до останніх меж. Це трапляється, коли вони
прагнуть знайти аналітичний порядок. “Ті, що вчать” є комунікаторами
понять, віддаючи перевагу лекційному методу, а не інтерактивним
технологіям. Вони не люблять, коли їх перебивають, поки вони не
змалювали повну картину, не виклали всю думку.

Четвертий когнітивний тип, „люди, що співчувають”, обдаровані „шостим
чуттям”, яке ідентифікує їх з іншими. Вони відчувають те, що відчувають
й інші, їм болить, коли болить іншим. Такі люди гостро переживають
нещирість. Вони можуть діяти від імені слабких, жертв. Їм важко
захищатися, навіть коли їх даремно звинувачують. Часто говорять непрямо
– розлого пояснюють, розповідають невеликі історії, а потім
розчаровуються, коли слухачі не розуміють їх підказку.

„Люди, що співчувають” гостро відчувають порушення гармонії, вони
розвивають у себі непорушні основи правди. Свідомість стає провідником
їхньої поведінки. Навчання може розширити поле їх досвіду. Вони можуть
бути хорошими правниками, музиками, інженерами, медсестрами або
психологами.

„Люди, що спонукають” не стануть читати цей матеріал, якщо не
вбачатимуть у ньому практичної цінності. Вони вчаться з досвіду,
споглядаючи, що працює, а що ні. До кола їх читання входить історія,
біографії та література про подорожі, оскільки все це зачіпає людей і
містить уроки з життя. Такі абстрактні речі, як математика, філософія
або теологія, одначе, залишить їх холодними. Це природні лідери. Вони
підштовхують всіх, хто їх оточує, до максимального використання їхнього
потенціалу, хоча самі можуть відкладати на потім зміни на краще у своїй
особистості.

„Люди, що спонукають” можуть бути дуже неакуратними. Та водночас своєю
дисциплінованістю, власним прикладом можуть вести за собою, але не
командувати. Соціальну групу, до якої вони належать, бачать крізь призму
індивідів – швидко знаходять потенційно сильних особистостей, вимагають
уваги кожного, коли спілкуються, помічають персональне зростання
особистостей. Робота є для них майже грою – вони виконують її у спосіб,
який їх максимально задовольняє.

„Люди, що жертвують” – дуже складний тип. Вони навіть можуть говорити
про себе у третій особі або у множині. Без сумніву, обдаровані багатьма
талантами, але звужують свою активність до реалізації лише частини
потенціалу.

Представники цього психологічного типу бажають використовувати
можливості усюди, де їх бачать. Легко можуть працювати від 16 до 20
годин на день. Люблять пригоди та виклики, у захваті від детективів,
таємниць, ігор та головоломок, якщо знають, що можуть перемогти.

Загалом, це цілеспрямовані люди, які люблять змагання у всіх сферах
життя, досягати вершин. Вони високопрофесійні і бояться лише
несподіванок, через які можуть втратити контроль над ситуацією. Вони
просто ненавидять програвати спори, навіть вимагають від протилежної
сторони відкрито визнати, що вони перемогли. Їхнє мислення побудоване у
поняттях інвестицій та дивідендів, що мають бути отримані в результаті.
Відчувають незручність бути зобов’язаними перед кимось, оскільки
прагнуть зберегти незалежність та контроль над ситуацією. Однак здатні
на самопожертву, коли все інше не спрацювало. Готові розпочати все
спочатку, щоб бути вільними від провини.

При звуженні потенціалу „люди, що жертвують” можуть бути орієнтовані на
слугування, сприйняття чи навчання. Різниця між „тим, що жертвує” і
названими трьома психологічними типами в тому, що „ті, що жертвують”
можуть перемогти страх поразки.

Останній когнітивний тип, що виділяється у даній класифікації, – це
„люди, що сприяють”. Цей тип вказаний останнім, бо його представники
можуть легко розпізнати себе у будь-якому іншому когнітивному типі. Якщо
ви не можете розпізнати себе серед представників класифікації, то,
мабуть, належите до „людей, які сприяють”. Це природжені дипломати,
звичайно з великим колом знайомих (зважте – знайомих, а не друзів, бо
вони збалансовують свій інтимний світ). Спілкуються з людьми, що їх
оточують, примирюючи, адаптуючи їх одне до одного, сприяючи їм,
зближуючи їх.

„Ті, що сприяють” – природжені експериментатори, які налагоджують
будь-яку діяльність. Їм властива постійна розумова активність, без неї
вони нудьгують. Живуть теперішнім часом – спостерігають, слухають,
відчувають, збирають інформацію (інколи колекціонують речі), радіють
досвіду – хоча і дещо відсторонено, як спостерігачі.

Окрім того, що такі люди природжені дипломати, вони ще й вправні
менеджери. Можуть бути дуже впертими, якщо примушувати їх стати на чийсь
бік у конфлікті. Тому віддають перевагу бути „другою особою” в
керівництві.

Найновішими серед наукових розвідок щодо проблеми особистості стали
лінгвістичні дослідження. Вони беруть початок від герменевтики і теорії
стилю письменників. Але цілеспрямованого розвитку лінгвістична теорія
особистості набрала з кінця 80-х – початку 90-х років минулого сторіччя,
що було поєднано з розвитком прагмалінгвістики.

Наведемо нашу власну класифікацію мовленнєвих типів особистості [4; 5,
с. 20], тісно пов’язану із запропонованою нами теорією дискурсу [5, с. 4
– 30] .

Уявімо, що простір мовленнєвого впливу дискурсу на адресата
багатомірний. Дискурс як мовленнєвий знак має головні семіотичні
аспекти, відношення, в які він вступає з об’єктами мовленнєвої/не
мовленнєвої дійсності: сигматичні, семантичні, прагматичні, синтаксичні.
Перші відображають зв’язок між мовленнєвим знаком та тим/тими
об’єктом/об’єктами оточуючого світу, що він його/їх відображає; другі –
зв’язок зі своїм значенням; треті – створення та використання
мовленнєвого знаку людьми; четверті – зв’язок мовленнєвого знаку з
іншими подібними собі. Стосовно розробленої нами лінгвістичної моделі
мовленнєвої діяльності, ці аспекти можуть розглядатися в
комунікативно-семіотичному плані як координати комунікативного
розгортання дискурсу.

Сигматична координата – це координата комунікативного розгортання
адресантом особистісних смислів з урахуванням їх співвіднесення з
оточуючою дійсністю на основі власного досвіду пізнавальної діяльності.
Такі смисли мають характер думки (рос. „мнения”).

Семантична координата змальовує сферу змістової інтерпретації знаку, що
відбиває відношення знаку та його мисленнєвого еквіваленту та несе в
собі сукупність знань про світ за допомогою встановленої у соціумі
системи понять, категорій тощо про нього.

Прагматична координата пов’язує створення і використання у мовленнєвому
потоці одиниці мовленнєвої діяльності (в тому числі дискурсу) з
прогнозованою дією відповідного тексту на адресата та його
мовленнєвою/немовленнєвою активністю у відповідь.

Синтаксична координата змальовує сукупний акумулюючий мовленнєвий вплив
на адресата одиниці/послідовності одиниць мовленнєвої діяльності у межах
єдиного дискурсу.

За лініями семіотичних координат діють відповідні сили мовленнєвого
впливу. Для сигматичної координати – це мотивуюча, для семантичної –
аргументуюча, для прагматичного – регулююча, для синтаксичної –
акумулююча сили. Відповідно, елементарними назвемо ті дискурси, в яких
явно домінує одна з сил мовленнєвого впливу.

Сила аргументації формує дискурс знання. Цей дискурс орієнтує адресата
на відповідні мовленнєві/немовленнєві дії великою кількістю семантичної
і малою кількістю регулятивної (прагматичної) інформації, аж до повної
її відсутності. Інформаційний вплив за допомогою аргументуючої сили
дискурсу спрямований на зміну цілого ряду окремих складових загальної
концептуальної картини світу адресата і розрахований адресантом, окрім
реалізації конкретних короткострокових цілей спілкування, на модифікацію
певних особливостей подальшої мисленнєвої та матеріальної діяльності
адресата в цілому. Дискурс такого типу будується на основі використання
дедуктивного/індуктивного семантичного способу розгортання інформації
та/або їх поєднань і ґрунтується на принципі опосередкованого такою
інформацією „непрямого” переконання адресата у правильності вибору, як
правило, прямо не вказаних напрямків відповідних
мовленнєвих/немовленнєвих дій. Отже, після впливу дискурсом знання
досягається найбільша свобода вибору адресатом подальших рішень і
самостійність їх прийняття. Це – розмова мовою фактів, а не вказівок.

Заперечення сили мовленнєвого впливу дискурсу знання вимагає незгоди
адресата з істинністю викладених у ньому фактів (явищ, подій) оточуючого
світу. Піддати запереченню комунікативні наміри автора дискурсу в цьому
випадку неможливо, оскільки вони не є вираженими у мовленні. Істина – це
шлях пізнання інформації, і дискурс знання спрямований на те, щоб
адресат пройшов його за координатами, прокладеними автором дискурсу.

Сила мотивації лежить в основі дискурсу бажання. З цією метою у дискурсі
бажання щиро/нещиро викладаються факти (події, явища) оточуючого світу,
тісно пов’язані з особистістю адресата.

Велика кількість гіпотетично/реально пов’язаної з особистістю адресата
сигматичної інформації та мала кількість (аж до її відсутності) відкрито
переданої регулятивної (прагматичної) інформації ставить перед адресатом
завдання вибору своєї подальшої мовленнєвої/немовленнєвої поведінки,
виходячи з повторення/неповторення минулого життєвого досвіду. Це –
спілкування з опорою на мотиви, а в кінцевому підсумку – на сформовані
за допомогою дискурсу і прогнозовані його автором бажання адресата.
Запереченню підлягають у цьому випадку лише щирість адресанта та
істинність приведених у дискурсі фактів (явищ, подій), а не прямі
комунікативні наміри автора.

В цілому дискурси знання та бажання за допомогою аргументуючої та
мотивуючої сил задають майже весь спектр таких явищ мовленнєвої
діяльності, які в прагмалінгвістиці називають „непрямими мовленнєвими
актами”, тобто, простіше кажучи, різні види спонукань, виражені
найчастіше розповідною формою речення.

Найбільш прагматично орієнтованим є дискурс повинності (рос.
„долженствования”). Його смислова сторона збіднена, немає (чи майже
немає) аргументації та мотивації відкрито висловлюваних автором
мовленнєвих/немовленнєвих дій, що вимагаються від адресата. За браком
сигматичного та семантичного компонентів простір дискурсу повинності
спрямований на безпосереднє отримання адресантом певної
ментальної/матеріальної активності адресата. Такий дискурс не вимагає
від автора зусиль на розвиток його аргументаційної та/чи мотиваційної
частин. В цьому полягає смислова елементарність та домінуюча регулююча
(прагматична) орієнтованість цього типу дискурсу, про що можуть свідчити
висловлювання типу: „Командувати легше за все”.

Прагматичною вузькою спрямованістю досягається високий ступінь економії
мовленнєво-мисленнєвих зусиль адресанта, одновимірність орієнтації
комунікативного простору дискурсу на адресата, і, в кінцевому підсумку,
мала свобода вибору відповідних мовленнєвих/немовленнєвих дій у
адресата. Вона полягає лише у згоді/незгоді виконати дію, вказану у
дискурсі.

Дискурс можливості спирається на дію акумулюючої сили, спрямованої на
отримання від адресата інформації будь-якого виду: сигматичної,
семантичної або прагматичної. Всі запитання орієнтовані на таку
мовленнєву, а у випадку присутності смислів за іншими координатами,
відповідну немовленнєву активність адресата. Акумулююча сила не допускає
зустрічно спрямованої однойменної сили в дискурсі відповіді (наприклад,
неможливість за етикетом відповідати запитанням на запитання). Ми
називаємо дискурс, що створюється акумулюючою силою, саме так, бо він
спрямований на встановлення можливості адресата виконати
мовленнєві/немовленнєві дії, що вимагаються адресантом.

За ступенем складності комунікативного простору дискурси можуть бути
класифіковані на елементарні і комбіновані, в яких використовуються дві,
три або чотири сили мовленнєвого впливу, що функціонують у
чотирьохвимірному просторі мовленнєвої діяльності.

Таким чином, до комбінованих дискурсів належать: (1)
аргументативно-мотиваційний, (2) аргументаційно-акумулюючий, (3)
аргументативно-прагматичний, (4) мотиваційно-акумулюючий, (5)
мотиваційно-прагматичний та (6) прагматико-акумулюючий дискурси, що
використовують набори двох сил мовленнєвого впливу, (7)
аргументативно-мотиваційно-прагматичний, (8)
аргументативно-прагматико-акумулюючий, (9)
мотиваційно-прагматико-акумулюючий, в котрих задіяні по три сили
мовленнєвого впливу, і, нарешті, (10)
аргументативно-мотиваційно-прагматико-акумулюючий дискурс, що в тій чи
іншій мірі використовує всі координати чотирьохвимірного простору
мовленнєвої діяльності. Комунікативна сила останнього є
просторово-часовою інтеграцією всіх перерахованих сил мовленнєвого
впливу.

При розгляді типології комбінованих типів дискурсів треба враховувати й
те, що вони можуть мати в якості домінуючих не всі, а частину сил
мовленнєвого впливу, що використовуються. Такі розсуди доводять
кількість типів комбінованих дискурсів до п’ятдесяти чотирьох.

Об’єктивна класифікація комунікативно-функціональних типів дискурсу
дозволяє науково обгрунтовано підійти до з’ясування типологічних
особливостей мовленнєвої особистості. Така особистість має, відповідно
до преференційного використання комунікативно-функціонального типу/типів
дискурсу/дискурсів, певний сигматикон, семантикон, прагматикон та
синтактикон мовленнєвої особистості [4, с. 20]. Сукупність цих
особливостей дозволяє дати достовірний дискурс-портрет кожної
мовленнєвої особистості, який, в силу розробленості понятійного апарату
цієї теорії, буде достатньо детальним та індивідуальним. Пов’язаність
лінгвістичного типу особистості з психологічними та антропологічними
характеристиками індивіда дозволяє стверджувати, що за сукупністю цих
параметрів вірогідно розрізняти людей майже так чітко, як і за
відбитками пальців.

Особистість, як свідчать наукові дослідження, треба розглядати як дуже
складний, надскладний феномен з багаторівневою організацією.
Антропологічні, психологічні і лінгвістичні характеристики особистості
взаємодіють і взаємно залежать одна від одної.

Психологічні мотиваційні типи особистості „той, що командує” та „той, що
атакує” відрізняються належністю до переважного використання регулюючого
(прагматичного) дискурсу повинності; мотиваційні типи „той, що виконує”
та „той, що догоджає” використовують аргументаційні різновиди дискурсу,
а мотиваційні типи „той, що уникає” та „той, що досягає” користуються
здебільш аргументативним дискурсом.

Співвіднесеність базового типу лінгвістичної особистості з відповідними
двома психологічними мотиваційними її типами існує тому, що один з них
позитивно-, а другий негативно-орієнтований до адресата. Наприклад, у
прагматичному дискурсі негативно-орієнтованим є „той, що атакує”, а
позитивним – „той, що командує”. У мотиваційному –
негативно-орієнтованим є „той, що виконує”, а позитивним – „той, що
догоджає”. В аргументаційному дискурсі негативно-орієнтованим є „той, що
уникає”, а позитивно-орієнтованим – „той, що досягає”. Психологічні
мотиваційні типи особистості тісно пов’язані зі стратегіями, тактиками
та прийомами побудови політичного дискурсу та завдавання
PR-маніпуляційного впливу [пор. 6; 7].

Цікавим підтвердженням певної універсальності дискурсивної класифікації
мовленнєвої особистості є її спорідненість з неофрейдистською теорією
особистості. Помітним є паралелізм у виділенні базових розповідних типів
дискурсу – аргументуючого, мотивуючого та регулюючого (прагматичного) з
трьома сутностями, з яких складається особистість, зокрема, за Е.
Берном, – „дорослого”, „дитини” та „батька” [8]. Е. Берн, зокрема,
наполягає на тому, що „дорослий” реально оцінює ситуацію та в
об’єктивній манері викладає хід своїх розмов, що споріднено з дискурсом
знання, який базується на аргументації.

Мовленнєві та, звичайно, розумові дії „дитини” в особистості, які лежать
у основі мовленнєвих дій, розгортаються на основі минулих переживань,
досвіду, пов’язаного з конкретними ситуаціями в минулому, що є основою
дискурсу думки, референтно орієнтованого на ситуації спільного досвіду
комунікантів. Розумові та мовленнєві дії, якими керує в особистості
„батько”, базуються на автоматизмі реакцій для прийняття тривіальних
рішень на зразок „так має бути”, що тісно пов’язує цю сутність
особистості з регулятивним (прагматичним) дискурсом. Можна говорити, що
домінування „дорослого”, „дитини” чи „батька” у особистості є
онтогенетичною основою належності мовленнєвої особистості до певного
типу.

У найзагальнішому сенсі правильність нашої теорії дискурсу та
кваліфікації мовленнєвих типів особистості, побудованої на ній,
підтверджується досвідом знань про мовлення. Від типу мовленнєвої
особистості залежить шлях розвитку змісту в дискурсі. Як відзначають
християнські гомілети, котрі спираються не тільки на християнську
традицію, але й продовжують традиції класичної риторики, відомо лише три
способи розвинути висловлювання в дискурсі: дати визначення, довести та
застосувати [9]. Характерно, що всі ці способи співпадають з трьома
розповідними типами дискурсу, які ми виділяємо.

Прагматичний/регулятивний дискурс дає визначення того, що треба робити
адресатові, аргументаційний дискурс, за природою, постійно щось
доводить, а мотиваційний дискурс, що спирається на інформацію про
адресатів у оточуючому світі, є реалізацією застосування, що має
аналогічне визначення у християнській практиці. Повне узгодження
положень розробленої нами комунікативно-функціональної моделі дискурсу,
що спирається на семіотичну теорію, та загальних можливих принципів
розгортання змісту в дискурсі свідчить про інтегративну систему
мовленнєвої діяльності як реалізації семіотичної системи мови.

В цілому, типологія особистості має стати предметом ґрунтовних
комплексних досліджень наук про людину, найперше – антропології,
психології та лінгвістики. Такі дослідження можуть слугувати заплідненню
ідей у кожній окремо взятій з цих наук даними наук споріднених. Зусилля
міждисциплінарних студій можуть відкрити нову сторінку знань щодо
природи людини.

Література:

1. Lingenfelter S. G., Mayers M. K. Ministering cross-culturally: An
incarnational model for personal relationships. – Grand Rapids, 1990.

2. Bell G. D. The achievers: Six styles of personality and leadership. –
Chapel Hill, 1973.

3. Friesen L. Your cognitive style. – Victoria, 1986.

4. Зернецкий П. В. Динамические аспекты семантики и прагматики
дискурса//Личностные аспекты языкового общения. – Калинин, 1989.

5. Зернецкий П. В. Речевое общение на английском языке:
Коммуникативно-функциональный анализ дискурса. – Киев, 1992.

6. Зернецкий П. В. Коммуникационные стратегии: класификационный
аспект//Методология исследования политического дискурса: Актуальные
проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов. –
Минск, 2000.

7. Зернецька О. В., Зернецький П. В. PR-маніпуляційний вплив:
Комунікативна теорія і практика // Політичний менеджмент. — № 3. — 2003.

8. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих

взаимоотношений. – М. – 1988.

9. Robinson H. Tapescript of the speech at the Conference on Biblical
Education at Biola University. – La Mirada, 1986.

10. Зернецький П. Типологія особистості: міжкультурні, психологічні та
мовленнєві // Соціальна психологія. — 2004. — № 3 (5). — C.119-131

11. www.politik.org.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *