.

Сучасні напрямки досліджень в економічній психології (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
358 8061
Скачать документ

Курсова робота:

Сучасні напрямки досліджень в економічній психології

Зміст

Вступ

Психологія прийняття економічного рішення

Психологія підприємництва

Психологія грошей

Економічна соціалізація

Висновки

Список літератури

Вступ

За період, що минув від початку радикальних економічних реформ, важко
назвати в нашій країні науку, яка була б актуальнішою, ніж економічна
психологія. Швидке зростання кількості публікацій з цієї тематики
засвідчує потребу суспільства в нових, перш за все психологічних,
методах і засобах впливу з боку держави, організації, конкретної особи
на об’єкт економічної діяльності.

Економічна психологія в широкому розумінні є психологією суб’єкта
господарських відносин, яким може бути одна людина, нація, організація
чи держава. Як самостійна галузь знання, ця наукова дисципліна стала
формуватися в першій третині ХХ століття, а в середині його остаточно
підтвердила свою окремішність завдяки працям американського вченого Дж.
Катони, який, вивчаючи відносини між психологією та економікою,
запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних
аспектів економічної поведінки (1951 рік).

Проте економічна психологія не виникла на порожньому місці. Її джерела
можна відшукати ще у працях таких економістів, як А. Сміт (1723 – 1790
роки), який вважається засновником економіки як самостійної науки; А.
Маршалл (1842 – 1924 роки), який створив мікроекономічну теорію; Дж.
Кейнс (1883 – 1946 роки) – автор теорії макроекономіки. Їхніми зусиллями
було сформовано теорію раціональної “економічної людини”.

Класична модель “економічної людини” передбачає незалежність її від
інших діючих на конкурентному ринкові суб’єктів, раціональність;
володіння новою інформацією про ситуацію, в якій вона діє, задовольняючи
свої потреби; прагнення до максимізації своєї вигоди. Відповідно до змін
самого ринкового господарства еволюціонував і образ “економічної
людини”.

Одним з перших помітив, що модель „економічної людини” стає
анахронізмом, Т. Веблен (1857 – 1929 роки). Він вважав, що головним
мотивом економічної поведінки людей є прагнення підвищити соціальний
статус, а це стимулює технічний прогрес. В зв’язку з цим Т. Веблен
наголошував на необхідності дослідження людської природи, яка
визначається, по-перше, психічним складом: інстинктами – цілями людської
поведінки, що формуються в культурному контексті і передаються з
покоління у покоління. По-друге, культурно-обумовленим характером –
інститутами, засобами досягнення цілей. Отже, Т. Веблен вважав за
необхідне у процесі дослідження економічної реальності звернутися до
методів психології.

До психологічних та етичних проблем ринкового господарювання увагу
науковців привернули ще у XVIII столітті представники німецької
історичної школи економічної теорії: їхня модель “економічної людини”
відрізнялась від класичної моделі А. Сміта. Критикуючи ідею “природної
людини” А. Сміта, Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати в
якості об’єкта для аналізу в економіці народ як національно та історично
визначене, об’єднане державою ціле. На думку Б. Гільдебрандта, окрема
людина “як єство суспільне, є, перш за все, продуктом цивілізації та
історії. Її потреби, освіта і ставлення до матеріальних цінностей, як і
до людей, ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично
безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченістю людини”
[5, с. 76]. Отже, “економічній людині” історичної школи притаманні
численні соціокультурні стереотипи, нав’язані зовнішнім середовищем. І
тільки в цій якості вона може проявляти себе в господарській діяльності.

Вплив сучасної психології на модель „економічної людини” простежується
наприкінці ХІХ – початку ХХ століть у працях інституціоналістів, які
досліджували роль корпорацій, профспілок, політичних партій в узгодженні
економічних дій індивідів. Послідовник Т. Веблена Д. Коммонс (1862 –
1945 роки) запровадив поняття “діючого” колективного інституту як
регулятора колективних дій людей, котрий знімає антагонізм між ними [51,
с. 19 – 25].

Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень
психології була обумовлена вступом розвинених країн в епоху
постіндустріального суспільства. Зросло значення особистості в різних
сферах економіки – виробництві, розподілі, обміні, управлінні. Індивід
отримав матеріальну, інформаційну, енергетичну та інші можливості
радикально впливати на результати діяльності організації та інших
соціально-економічних систем як позитивно, так і негативно. Крім того,
постіндустріальне суспільство змінило сферу споживання, поставивши за
мету економіки задоволення потреб не стільки груп населення, скільки
окремої особистості, індивідуума. В цих умовах моделі, розроблені в
рамках класичної економічної теорії, виявилися неадекватними. Цілком
зрозуміло, що коли постає завдання досліджувати такі дії людини і
суспільства, як вибір рішення в економічній ситуації, а діюча особа –
індивідуум, то необхідно звертатися до сфери спеціальних наук про
людину, в першу чергу до психології.

Отже, економічна психологія започатковувалась як прикладна наука. Її
завданням було дослідити причини невідповідності поведінки “економічної
людини” економічній практиці. Хоча перші праці з економічної психології
з’явилися ще наприкінці ХІХ століття (Г. Мюнстерберг), широкого визнання
сформульовані в них ідеї не здобули. 1902 року французький соціопсихолог
Г. Тард написав двотомник “Економічна психологія”, який теж не був
належно оцінений.

Пізніше, в 1940-і роки, увагу наукової громадськості привернули роботи
Дж. Катони. Вивчаючи поведінку споживача, він став одним з найяскравіших
представників маркетингової гілки економічної психології. В 1970-ті роки
створюється Міжнародна асоціація з досліджень у галузі економічної
психології. Західні психологи активно вивчають економічну реальність,
про що свідчить не тільки велика кількість досліджень з цієї тематики,
але й заснування журналу “Економічна психологія”. Започатковуються й
окремі галузі економічної психології, зокрема вікова економічна
психологія, психологія споживача та інші.

Динаміка розвитку економічної психології пов’язана з закономірностями
розвитку суспільства, в якому все більшого значення набуває потреба
зрозуміти не тільки закономірності світу зовнішнього, предметного, але й
внутрішнього, духовного. На цей час у міжнародній економічній психології
сформувались такі напрямки досліджень: психологія підприємництва,
психологія грошей, психологія споживання, психологія економічної
поведінки, психологія накопичення, економічна соціалізація, психологія
прийняття рішень.

У вітчизняній науці перші роботи з проблем економічної психології
з’явились у 1980 – 1990 роках. В них досліджувалися засоби підвищення
ефективності господарського механізму. Тематика економічної психології
пов’язувалася з людським фактором у виробництві та проблемами
управління, а сама економічна психологія розглядалась як наука про
психологічні умови ефективного господарювання. Йшлося про необхідність
використання керівниками психологічних знань для активізації людського
фактора. Саме тому економічна психологія розвивається певний час у
рамках промислової психології і психології управління [27; 28]. Проте
уже тоді з’являються праці, в яких обгрунтовується необхідність виділити
економічну психологію в окрему галузь науки. Так, А. Кітов наголошує, що
економіка і психологія – це галузі знань, які вивчають один і той самий
об’єкт – людину. Економічна наука досліджує відносини людей в
суспільстві стосовно “речей” і не приділяє уваги впливові суб’єктивних
факторів на економічні відносини. Психологічна ж наука цілком
зосереджується на людині, суб’єктивних аспектах суспільних відносин,
абстрагуючись від конкретного економічного контексту. Значно глибше
відображає економічне життя суспільства економічна психологія, яка
об’єднує зусилля економічної і психологічної наук.

С. Малахов, один з перших радянських дослідників економічної психології,
в дискусії щодо її предмета звернув увагу на розвиток на Заході
“психологічної економіки” (або “поведінкової економіки”) та “економічної
психології”. Він вбачав різницю між ними в методах дослідження.
Психологічна економіка використовує абстрактно-дедуктивний метод, а
економічна психологія – конкретно-індуктивний. Водночас межі між
психологічною економікою і економічною психологією важко виявити, а їх
предметні площини перетинаються [37; 22].

В останні роки предмет економічної психології прагнуть уточнити як
економісти, так і психологи. Російський психолог О. Дейнека вважає, що
економічна психологія сформувалась на стикові політекономії, окремих
економічних наук і соціальної психології. Предметом економічної
психології, на думку О. Дейнеки, є відображення господарських відносин у
свідомості і поведінці людини. Автор стверджує, що “в рамках цієї
дисципліни вивчаються ефекти і феномени економічної поведінки, механізми
і закономірності економічної діяльності, алгоритми і моделі, що описують
економічні переваги, вибір, рішення і фактори, які впливають на досвід
господарювання” [19, с. 9]. Враховуючи всю багатоманітність
економіко-психологічних підходів та площини їх застосування, авторка
загострює увагу на феномені економічної свідомості, що є властивим
суб’єктові господарювання. Економічна свідомість розуміється як системна
складова свідомості, вищий рівень психічного відображення економічних
відносин суспільно розвинутою людиною.

О. Дейнека виділяє такі структури економічної свідомості:

· економічні емоції і почуття, які супроводжують процес придбання,
колекціонування, заготівок тощо: емоції практичні (задоволення від
результатів і процесу праці), гностичні (пов’язані з пізнанням),
глоричні (бажання визнання, почестей), пунічні (бажання подолати
небезпеку, відчути азарт, ризик), альтруїстичні або егоїстичні у обміні
і розподіленні;

· перцептивна сфера економічної поведінки (дослідження сприйняття
грошей, ставлення до речей, товарів, послуг, неусвідомлена перцепція в
рамках маркетингової гілки економічної психології – психологія
споживача, реклами, методи продажу);

· економічні уявлення і економічне мислення: уявлення про те, як
функціонує економіка, створюється суб’єктивний економічний образ;
здатність суб’єкт-соціальної людини або соціальної групи відображати,
осмислювати економічні явища, пізнавати їх сутність, засвоювати і
співвідносити економічні поняття, категорії, теорії з вимогами
економічних законів, з реальністю і на цій основі будувати свою
економічну діяльність;

· вольові компоненти економічної свідомості – це економічні норми,
економічний інтерес, економічний вчинок, діяльність тощо.

Отже, економічна психологія покликана вирішувати широкий спектр проблем
на стикові психології та економічної науки. Слід зазначити, що в нашому
суспільстві практикується зовсім інша, ніж на Заході, ієрархія
пріоритетів у вирішенні прикладних економічних завдань. Ці пріоритети
обумовлені, передусім, проведенням ринкових реформ і проблемами, які
виникають у зв’язку з трансформацією суспільства. Це, перш за все,
проблеми орієнтації особистості в умовах ринкової економіки. Такі як
адаптація людини до нової економічної реальності, створення ринкової
системи управління, стимулювання інвестицій, підтримка вітчизняного
підприємництва, проблема бідності більшої частини населення. Це проблеми
нашого сьогодення, необхідність дослідження яких обумовлена саме нашою
економічною реальністю.

В останнє десятиріччя набирають обертів дослідження проблем економічної
психології в Російській Федерації. Особливо цікавим є аналіз проблем,
який традиційно здійснюється російськими вченими в рамках
соціокультурного підходу [51]. Соціокультурний підхід означає, що автори
надають першочергового значення тим характеристикам людської
особистості, які формуються та еволюціонують у певному соціокультурному
середовищі, складовою частиною якого є також економічна культура. Саме
соціокультурний підхід виявився найбільш вдалим для аналізу російських
особливостей проблем економічної психології в умовах переходу до
ринкової економіки.

В середині 1990-х років починають з’являтися праці українських
дослідників, виконані в рамках психології управління, в яких
аналізуються проблеми економічної психології (Г. Щекін, В. Вітлинський,
В. Лозниця, А. Кисельов, П. Друкер, Ю. Дайновський та інші) [34; 29; 23;
17]. Інтерес наших вчених концентрується також на людському факторі в
економіці (В. Лагутін) [32], психології підприємництва (В. Рибалко)
[43], проблемах підготовки учнівської молоді до життя та діяльності в
умовах ринкової економіки (Н. Побірченко) [40]. Увагу дослідників
привертає і проблема економічної соціалізації (Г. Авер’янова) [2; 3].
Остання особливо актуальна, бо в умовах економічної реформи і
становлення ринкової економіки стає необхідною економічна ресоціалізація
(вторинна соціалізація) для багатьох верств населення, особливо старших
поколінь. Крім того, в зв’язку з перебуванням індивідів одночасно в двох
суперечливих економічних реальностях (офіційна і неофіційна економіка) в
економічній соціалізації з’явились дві тенденції – позитивна і негативна
(десоціалізація). В цих умовах виникає потреба в науковому дослідженні
закономірностей формування адекватного суб’єкта економічної діяльності.

Хоча економічна психологія розвивається у нас досить динамічно, все ж
вона поки що не користується увагою, на яку заслуговує.

Вітчизняна економічна психологія, аналізуючи специфіку матеріальних
економічних умов сучасного життя суспільства, має водночас оволодівати
надбаннями зарубіжних дослідників. Йдеться не про запозичення змісту.
Оскільки наша економіка рухається до ринку не за західними взірцями, а
своєрідно, то постає актуальне питання: що саме можна запозичити зі
світового досвіду для розробки психологічних засобів впливу на нашу
економічну реальність? Тобто необхідно розробити концептуальні основи
вітчизняної економічної психології. Зміст цієї концепції має будуватися
на аналізі особливостей нашого суспільства з використанням вітчизняних
наукових досліджень в інших галузях знання: психології, соціальній
психології, соціології, економіці, культурології, етнографії, історії
тощо. Дослідження таких феноменів, як підприємництво, економічна
соціалізація, психологія грошей, психологія прийняття економічного
рішення тощо, матимуть практичне застосування, якщо проводитимуться в
руслі концепції вітчизняної економічної психології. Вона може бути
створена на основі моделі дослідження та аналізу діяльності суб’єкта
господарювання з позицій її залежності від соціокультурного контексту, а
також на основі використання здобутків української науки в галузі
економіки знань, які підтверджують міждисциплінарний характер
економічної психології.

Психологія прийняття економічного рішення

Розвиток економічної психології розпочався з полеміки економістів і
психологів щодо раціональної поведінки “економічної людини”, яка приймає
економічне рішення. Поставивши за мету глибоке дослідження причин і
факторів економічного вибору без певної інформації про результат,
економічна психологія заявила про себе як наука психологічних факторів,
що впливають на прийняття рішення суб’єктом економічної діяльності, який
керується не теоретичними положеннями науки, а своїми уявленнями про
економічну реальність.

Економічна теорія прийняття рішень за наявності альтернатив, реалізація
яких має різний ступінь імовірності, пропонує різні концепції. Одна з
найбільш поширених – визначення суб’єктивної корисності очікуваного
результату на основі його помноження на ступінь імовірності [37; 26;
27]. Згідно з класичною моделлю “економічної людини”, суб’єкт
економічної діяльності, приймаючи рішення, керується принципом
раціональної максимізації власної вигоди. Здебільш вибір робиться в
ситуації імовірності результату, коли потрібно не просто порівняти
альтернативи, а визначити числове значення кожного варіанту. Основи
вивчення імовірнісної економічної поведінки заклали економіст О.
Монгерштейн і математик Дж. фон Нейман у книзі “Теорія ігор та
економічної поведінки”, яка вийшла 1944 року [39]. В ній розглядається
прийняття рішення раціональною “економічною людиною”. Подальші
дослідження цього феномена дозволили з’сувати, що раціональний вибір –
це лише один з варіантів поведінки. На всі подальші дослідження західних
економічних психологів домінуючий вплив здійснила програма дослідження
психологічних аспектів економічної поведінки Дж. Катони, побудованої на
основі концепції лінгвістичного біхевіоризму, яка на тоді була досить
поширеною. Дж. Катона виходить з того, що дія економічних умов на
поведінку індивідуума опосередковується суб’єктивними поглядами на
економіку. Так, наприклад, ніхто не може передбачити, в якому напрямку
піде економіка – відбуватиметься її піднесення чи занепад. Проте людям
потрібно вирішувати, як і куди вкладати свої накопичення. В цих умовах
вирішальним фактором стає суспільна думка. Якщо велика група людей
змінює поведінку, вирішуючи проблему вкладання своїх коштів, то їх
рішення впливатиме на такий макроекономічний феномен, як обсяг грошей
для інвестицій. Отже, психологічний фактор змінить перебіг бізнес-циклу.

Прийнята у відповідності з програмою Дж. Катони модель економічної
поведінки отримала подальший розвиток в результаті аналізу прийняття
рішення в умовах невизначеності. Такі дослідження здійснювали Тверскі і
Канеман (Tvesky and Khaneman, 1981). Вони показали, що люди в умовах
невизначеності демонструють, по-перше, неприйняття ризику в умовах
можливого надійного виграшу, по-друге, прийняття ризику в умовах певного
програшу [51, с. 406].

Одним з перших і найважливіших висновків західних вчених в руслі
економіко-психологічного підходу було відкриття того факту, що на
принцип максимізації вигоди руйнівно впливають ефект насиченості і
особливості колективної дії та впливу.

Ефект насиченості експериментально підтвердився в 1970-ті роки, коли
було встановлено, що мотивація економічної діяльності має нелінійний
характер. У дослідженні проблеми мотивації Т. Сцитовскі встановив, що на
стадії новизни економічної діяльності мотивація прискорено зростає із
зростанням стимулу, а на етапі комфорту уповільнює його. Потім виникає
ефект насичення. Він пов’язаний з фактором психологічної інерції, яка
полягає в тім, що психологічні витрати продовжуються в діяльності після
того, як підвищився ефект від них, відтак вони стають непотрібними.
Більше того, було встановлено, що в певній точці рівноваги додаткове
приростання витрат, зокрема й психологічних, призводить лише до
погіршення результату (у підборі персоналу, наприклад).

Зв’язок економічної поведінки як суб’єкта, так і соціальної групи з
інерційністю економічної діяльності було експериментально встановлено Х.
Лейбенстаном [33]. Він показав, що суб’єкти не реагують на зміни в
економіці доти, доки потреба в прийнятті нового рішення не стає занадто
очевидною. Відповідно протягом певного часу максимізації вигоди не
відбувається.

Неефективність “економічного егоїзму” була доведена американськими
дослідниками й за допомогою концепції досягнення екстраординарних цілей,
сформульованої в соціальній психології М. Шерифом. Суть її полягає в
тім, що певної надмети можна досягти тільки в результаті психологічної
взаємодії суб’єктів і готовності пожертвувати особистою вигодою і
груповим фаворитизмом. Ця концепція знайшла застосування в практиці
організації економічної взаємодії і спілкування. Зокрема, в контексті
проблеми об’єднання інтересів суспільства і окремих індивідів, соціальні
психологи використовують лабораторні ігри (гра Дж. Едні “Гайки” або
“Горішки”) [51; 31], показуючи, як позитивно мислячі люди потрапляють у
пастку взаємодеструктивних стратегій поведінки (“дилема двох в’язнів”
або поведінка, пов’язана з економічною проблемою).

Отже, дослідження економічних психологів підтвердили, що поведінка
“економічної людини” не підпорядковується простим закономірностям
максимізації вигоди, раціональних розрахунків і раціонального вибору. На
цю тему є чимала література (Т. Саймон, К. Ерроу, Дж. Бьюкенен, Х.
Лейбенстан), в якій показано значний вплив психологічних факторів на
економічне рішення.

Автор поведінкової теорії фірми Т. Саймон стверджує, що в процесі
прийняття рішення відбуваються пошуки прийнятних варіантів, і в умовах
недостатності або обмеженості інформації вибір робиться не на користь
максимального варіанту, а на користь одного із задовольняючих.
Американський економіст Дж. Стигліц показав, що менеджери великих
корпорацій не зацікавлені в максимальних прибутках своїх фірм, оскільки
це пов’язано з підвищеним ризиком. Тому вони обирають варіанти рішень,
орієнтовані на стабільність. Модель “пошуки – вдоволення”, яку
запропонував автор, сьогодні визнана економічною наукою і включається в
різні теоретичні розробки [38].

У працях американських авторів представлено різні класифікації факторів,
які впливають на прийняття рішення споживачами. Найвідомішою є
класифікація Ж. Кролара [24]. Автор вважає, що така сукупність потреб,
як безпека, уподобання, комфорт, гордість і економія є найважливішими у
виборі послуг чи товарів споживачами, і її потрібно враховувати в
рекламі і продажах. Отже, попит на послуги і товари обумовлюється не
тільки якостями товару, але й різними психологічними причинами. Престиж
і мода, бажання наслідувати або виділитися, надія на поліпшення образу
“Я” за допомогою товару, компенсувати недоліки і пом’якшити комплекси
неповноцінності – такі психологічні фактори переінакшують корисність
товару. Тому замість моделі максимізації потрібно використовувати модель
оптимізації прийняття рішення, коли не раціональність, а оптимальність
стає критерієм економічного рішення і вчинку. Під оптимальністю
розуміється раціональність, обмежена певним фактором (наприклад,
затратністю).

В економічній психології існують різні моделі поведінки економічного
вибору. Найбільш психологізованою є модель споживацького вибору Х. Шеса,
який звертає увагу на такі фактори прийняття рішення, як привернення
уваги до сприйняття товару, формування установки, виникнення наміру, акт
придбання. Як початкові стимули в цій моделі розглядаються три групи
факторів: якісні фізичні характеристики (розмір, форма, якість тощо)
символічні стимули (наприклад, назва) і соціальні стимули (соціальний
клас тощо). Надалі підключаються перцептивні конструкти – увага і
відкритий пошук; вони фільтрують інформацію. Набуті конструкти (мотиви,
критерій вибору, установка, сприйняття марки тощо) є ядром даної моделі
(вони взаємодіють між собою).

Якщо перцептивні і набуті конструкти розглядаються як внутрішні
механізми споживацької поведінки, то фактори виходу, які теж включають
увагу, сприйняття, установку, наміри і новий конструкт – придбання,
базуються вже на даних, які безпосередньо спостерігаються.

Останнім часом в дослідженнях психології прийняття рішення особлива
увага приділяється особистісним властивостям людини, від яких залежить
економічний вибір. Економічний психолог Бандштаттер (Bandstatter, 1993)
вважає, що особистісні особливості повинні стати головним об’єктом, що
вивчається економічними психологами у прийнятті рішень. Він наводить
огляд літератури, де описуються особистісні змінні, включені в цей
процес. Це – національні особливості, самоконтроль, схема гендерної ролі
і потреба в знаннях. На думку О. Дейнеки, найважливішими особистісними
особливостями, які впливають на економічний вибір, є
мотиваційно-вольові, комунікативні, а також співвідношення раціонального
і емоційного в профілі особистості. Вона показала, що цілеспрямованіші
люди виявляються обережнішими в економічній поведінці, вони менше уваги
приділяють другорядним ознакам товару, наприклад, упаковці, а більше –
змістовим (якість, функціональність) [18]. У настирливіших виражена
пошукова активність в поведінці споживача, послідовність і уникнення
впливів ситуаційних авторитетів. Такі якості, як рішучість і
самовладання, пов’язані з ризиком, прагненням до новизни, суттєво
впливають на економічний вибір. Було встановлено також, що на
споживацький вибір суттєво впливають комунікативні мотиви. Так, люди з
вищим рівнем емпатії більше тривожаться, чи правильно вибрали товар.
Оскільки вони емоційніші, то раціонально оцінюють товар уже після
купівлі. Люди з яскраво вираженою аффілятивною потребою при виборі
товару більше покладаються на інформацію з реклами. Особи з вираженою
потребою у приєднанні частіше прислухаються до думки інших і менше уваги
звертають на об’єктивні якості товару.

Було здійснено також дослідження, завдяки яким виявлено зв’язок між
локусом контролю особистості і наданням переваги у споживанні. Перевага
у виборі різних типів товарів корелює з орієнтацією на ідеалістичні або
матеріалістичні цінності. Існують і загальні особистісні стилі, які
корелюють з підходом до споживання.

Нині в західній економічній психології активно досліджується роль
установки у прийнятті рішення (в рамках наміченої Дж. Катоною програми
вивчення суб’єктивних факторів економічної реальності). Найчастіше при
цьому використовуються підходи, сформульовані в теорії обгрунтованої дії
Адзена і Фішбейна (Ayzen and Fischbein, 1980). Ці автори виходять з
того, що у формуванні намірів діяти певним чином спостерігається
протидія елементів установки і нормативних переконань. Нормативні
переконання – це погляди значимих інших, помножені на коефіцієнт оцінки
цих поглядів. Теорія пояснює непослідовність в установках і поведінці як
результат впливу з боку норм і контексту. Людина може поводитися
непослідовно в плані реалізації своїх установок, якщо вважає, що витрати
перевершують вигоду і що відбудеться несхвалення з боку значимих інших.
Наприклад, наміри купити щось визначаються комбінацією значимості
покупки і того, як інші оцінять її. Звички людей і контроль обставин
прийняття рішень та його наслідків можуть змінити вплив суб’єктивних
норм і установок.

Автори теорії обгрунтованої дії свій підхід в аналізі факторів впливу на
прийняття рішення використали у практиці прогнозування вибору покупцями
певних марок пива й автомобілів. На основі урахування установок і
нормативних переконань їм вдалося передбачити імовірність вибору
покупки. В процесі цього дослідження вони виявили кілька контекстних
ефектів, що впливають на прийняття рішення – наприклад, купує людина для
себе чи для інших.

Дослідження ролі установки у прийнятті рішення в умовах невизначеності
було здійснено також Тверскі і Канеманом, які в своїй моделі використали
запропоноване Саймоном поняття “сполученої раціональності” (bounded
rationality). Виходячи з цієї теорії, прийняття економічного рішення
краще розуміти не як застосування стандартного логічного твердження
(раціоналізм), а як використання евристик. Евристики – це способи
міркувань, що використовують різні “бокові ходи” у переробці інформації
та формулюванні висновків. Експериментальним шляхом, спираючись на
популярну в сучасній економічній психології “проспект-теорію”, Канеман і
Тверскі виділили деякі евристики, на які спираються люди у виборі
рішення. Це, по-перше, евристика наявності – в своїх оцінках суб’єкти в
більшій мірі, ніж це варто, покладаються на інформацію, яка легше
виймається з пам’яті. По-друге, це евристика репрезентованості – у своїх
оцінках суб’єкти схильні вважати стійкі стереотипи ще стійкішими і
такими, що частіше зустрічаються, ніж це є насправді. По-третє, це
евристика підпори – в своїх діях суб’єкти занадто покладаються на певні
первісні опорні цінності. Наприклад, на ринку цінних паперів деякі фірми
схильні перебільшувати значимість вибраного курсу і недооцінювати
відхилені альтернативи.

Отже, суб’кти економічної діяльності при виборі рішення керуються не
об’єктивними економічними законами, а своїми уявленнями про них, які
можуть значно відхилятися від економічної вигоди. Використовуючи різні
форми міркувань, люди прагнуть скоріше до обгрунтованості, ніж до
оптимальності. Якщо якийсь спосіб у минулому довів свою ефективність в
аналогічній ситуації, то люди задовольняються повторенням свого рішення,
а не шукають оптимальнішого.

Отже, як випливає з цього невеликого огляду досліджень, прийняття
економічного рішення – це не стільки галузь економічної психології і тим
більше не стільки її проблема. Це її базова орієнтація.

Психологія підприємництва

Підприємництво як соціально-психологічне явище є предметом активного
дослідження зарубіжних і вітчизняних вчених, бо однією з найважливіших
його соціальних функцій є підвищення добробуту суспільства [44; 21; 4;
41].

Підприємництво – багатоаспектне соціально-психологічне явище. Воно
охоплює як сферу суспільних, міжгрупових, внутрішньогрупових відносин,
так і діяльність спільнот і окремої особистості, а також процеси
організації цієї діяльності, яка детермінується потребами, мотивами,
установками, ціннісними орієнтаціями.

В науці не існує єдиного визначення підприємництва, бо дати лаконічну
характеристику цього багатогранного соціально-психологічного явища, яка
охоплювала б усі його сторони, досить важко.

Найчастіше підприємництво аналізується: як діяльність, як поведінка, як
модель особистості. Підприємництво як процес організації поки що
залишається поза економічною психологією і аналізується переважно в
рамках економічної науки та психології управління. Численні параметри
підприємництва потребують не тільки багатоаспектного його аналізу, але й
міждисциплінарного підходу, використання даних інших наук і, перш за
все, соціології, соціальної психології та економіки.

Одним із перших дослідників, який створив найціліснішу концепцію
підприємництва, був австрійський економіст Й. Шумпетер. 1912 року він
видав книгу “Теорія економічного розвитку” [49; 50], в якій сутність
підприємництва визначається його функцією реалізації нововведень у
виробництві, створенні нових комбінацій факторів виробництва і
запровадженні їх у економіку з метою забезпечення економічного
зростання. Й. Шумпетер вважає, що підприємництво допомагає розвиватися
суспільству завдяки “здійсненню нових комбінацій”, основними з яких є:
виготовлення нового, невідомого споживачеві блага, відкриття нових
способів виробництва (технологій) і комерційного використання вже
існуючих благ; освоєння нових ринків збуту; освоєння нових джерел
сировини; зміни структури галузі або виробництва.

Ідеї Й. Шумпетера знайшли підтримку у працях В. фон Хайєка, який теж
сутність підприємництва вбачає у пошуку і вивченні нових економічних
можливостей. Таких же поглядів дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей. Отже,
основа підприємництва – це акт відкриття нових прибуткових можливостей
економічної системи.

Початок наукових досліджень у вітчизняній науці припадає на час
легалізації в суспільстві підприємницької діяльності. Це період
короткий, але інтенсивний. Він характеризується як власними досягненнями
вчених, так і інтересом до зарубіжних праць. Актуальними питанням нашої
економічної психології, яка досліджує підприємництво в умовах переходу
суспільства до ринкової економіки, є: особливості вітчизняного
підприємництва у порівнянні з західним; соціально-психологічні чинники,
що сприяють розвиткові підприємництва; етичні і психологічні проблеми
ринкового господарювання; особистість підприємця та фактори формування
підприємницьких особистісних властивостей. У зв’язку з останнім
виникають такі питання: чи кожна людина може стати підприємцем; чи
реально сприяти розвиткові психологічних характеристик успішного
підприємництва, чи можна навчити підприємництву?

В дослідженнях російських вчених найцікавішим є соціально-економічний
аспект еволюції підприємництва в РФ [51, с. 129 – 164]. Аналізуються
психологічні особливості російського підприємця, які формувалися під
впливом зовнішніх чинників – умов діяльності.

Актуальним є аналіз підприємництва в сучасних умовах – переходу
суспільства до ринкової економіки. В цей період спостерігаються такі
суперечливі тенденції, як виродження підприємницької діяльності в
“тіньову економіку”, різке розшарування населення за рівнем доходів,
загострення кримінальної ситуації. У зв’язку з цим постає завдання
дослідження цих несприятливих для розвитку “здорового” підприємництва
факторів.

На основі праць, в яких представлено культурологічний аспект досліджень
[7], можна зробити висновок про існування певних загальних культурних
основ підприємництва, у зв’язку з чим можемо виділити певні
соціально-історичні його типи.

Б. Райзберг і Г. Вечканов виділяють виробниче, комерційне та фінансове
підприємництво [42; 14]. Автори пов’язують це з тим, що вважають
підприємництво економічною діяльністю, яка має певні фази відтворення:
виробництво – обмін – розподіл і споживання. Виробниче підприємництво
охоплює фазу виробництва і фазу споживання, на яких здійснюється
виготовлення товарів, робіт, послуг, інформації, духовних цінностей з
подальшою їх реалізацією. Прикметною рисою комерційного підприємництва є
те, що вирішальне значення в ньому мають товарно-грошові і
товарно-обмінні операції та угоди. Суть цього виду діяльності полягає в
операціях і угодах з перепродажу товарів і послуг. Комерційна діяльність
вважається прибутковою, якщо дає чистий прибуток 20 – 30 % від грошової
виручки. Виокремлення фінансового підприємництва з комерційного
обумовлене самим об’єктом купівлі-продажу, в ролі якого виступає
своєрідний товар – гроші, валюта, цінні папери. Цей вид підприємництва є
обміном одних грошей на інші в прямій або непрямій формі, що передбачає
необхідність аналізу ринку цінних паперів, а також маркетингову
діяльність з пошуку, виявлення і залучення потенційних покупців валюти
та інших паперів.

Поширеним є також опис типології вітчизняних підприємців [51, с. 128].
Кожен з виділених типів підприємництва характеризується не тільки
джерелом походження, видом діяльності, умовами існування та успішності,
але й психологічними якостями людей, які складають ці типи. Потрібно
зазначити, що в жодній країні світу немає професії “підприємець”, хоча
підприємництво як заняття існує. Головне завдання підприємця – об’єднати
навколо себе особистісний персонал, спрямувати його зусилля на
досягнення поставленої мети.

У більшості праць підприємництво розглядається з позицій діяльнісного
підходу. Підприємницька діяльність, як і будь-яка інша, має певну
структуру. Вона включає в себе ціль, потреби, мотиви, предмет, знання
про нього; способи і засоби досягнення цілі, а також умови. Таке
розуміння структури діяльності, вперше чітко сформульовано в працях О.
Леонтьєва, і досі підтримується як у вітчизняній, так і в зарубіжній
психології. В дослідженнях структури підприємницької діяльності
звертається увага на те, що головною її метою є отримання вигоди [15], а
“середовищем” діяльності підприємця є, за виразом американського
дослідника Ф. Найта, невизначеність. Необхідність поринути в цю
невизначеність виникає тоді, коли економічна ситуація не може бути
типізованою на підставі минулого досвіду та невідомого ймовірного
характеру подій.

Підприємницька мета обумовлена такими структурними елементами
підприємницької діяльності, як мотиви або внутрішні спонуки до неї.
Особливе місце в зарубіжній психології приділяється мотиву досягнення.
За теорією Д. Макклелланда, індивідуальна економічна активність залежить
від потреби досягнення успіху. Вчений та його колеги розробили методики
визначення параметрів потреби досягнення. Одна з них – пропозиція
вирішувати завдання різного ступеня складності (хтось бажає вирішувати
складніші, хтось – простіші, але більше за той самий час). Ключова
якість підприємця, за Д. Макклелландом, це прагнення нововведень. А тому
право власності на підприємство не є принциповим: він більше спирається
на експертів, ніж на родичів і знайомих; переважно прагне розпочати нову
справу, а не розвивати ту, що є; самоцінність грошей для нього невелика;
гроші сприймає як засіб досягнення мети.

Концепція Д. Макклелланда здобуває розвиток в дослідженнях Дж.
Аткінсона, який формалізував два психотипи, що відрізняються сприйняттям
успіху і поразки. Тенденція до успіху або тенденція до уникнення поразки
є добутком мотивації, імовірності досягнення і стимулу. Максимум
значення Т-успіху – за імовірності, близької до 50 %. Якщо у індивіда
мотивація успіху є вищою за мотивацію уникнення поразки, то він
характеризується як реалістичний негравець, який з більшим бажанням
береться за справи з імовірністю 50 на 50; удача його стимулює, у
випадку послідовних удач суб’єктивно збільшує ймовірність подальшого
успіху; невдача розчаровує; не втрачає час на марні і малоймовірні
справи, а скоріш візьметься за справи складні, які потребують навичок;
сам факт досягнення успіху має для нього велике значення; наполегливий,
але не упертий; удача – запорука майбутнього успіху, невдача – крах
надій, тому обирає помірний ризик.

Якщо у індивіда мотивація запобігання невдач є вищою за мотивацію до
успіху, то він: береться тільки за надійні справи; може взятися за
даремну справу, поразка в якій спеціально не засуджується; уникає
ситуації, коли його компетенція може бути порівняною з іншими; боїться
соціального несхвалення, що може спричинити відмову від 100 % справи, в
якій найбільш засуджується можлива невдача; справжній успіх або невдачу
розглядає тільки як справжнє явище, не пов’язане з майбутнім [51, с. 391
– 392].

За К. Юнгом, велика схильність до підприємництва є у екстравертів. Д.
Майєрс вважає, що потрібен також внутрішній локус контролю [36, с. 74 –
78]. Й. Шумпетер виділяє три підприємницькі мотиви. Перший – потреба в
пануванні, владі, впливові. Вона матеріалізується в нагромадженні
підприємцями майна. Другий – прагнення перемоги, успіху у боротьбі з
суперником і з самим собою. Третій мотив – радість творчості, яку дає
самостійне ведення справ.

Російські дослідники А. Смирнов, В. Максимов, Д. Акуленок визначають
такі мотиви підприємницької діяльності. По-перше, бажання виділитись,
виявити себе, задовольнити здорове честолюбство. По-друге, прагнення
незалежності. По-третє, бажання принести благо суспільству. По-четверте,
задовольнити особисті потреби у лідерстві. По-п’яте, виявити потреби у
самовираженні, самоактуалізації. В дослідженнях українських науковців
[40; 32] підкреслюється значення таких мотивів, як прагнення свободи,
потреба творчості.

Важливим елементом підприємницької діяльності є спосіб і засоби
досягнення мети. Це певні знання, вміння, навички, а також здібності.
Значна кількість дослідників дотримується думки, що навчити
підприємництву неможливо. Для цієї діяльності необхідні особливі
здібності, які розвиваються на основі певних вроджених
анатомо-фізіологічних задатків. Такої точки зору дотримуються, зокрема,
дослідники Гарвардського медичного центру Р. Ричарда і Д. Кінней. Вони
вивчали здібності до підприємництва, які визначаються ними як “творча
потенція”. Такої ж думки дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей. Вони
визначають підприємництво як здібності до творчості. Йдеться не про
якісь таланти, а про рису особистості, яка є основою у забезпеченні
підприємницької діяльності. Й. Шумпетер вважає, що перша і основна
якість підприємця – розвинута інтуїція. Друга – сильна воля. Третьою
якістю є розвинуте уявлення, яке допомагає вигадувати нові комбінації та
знижувати ступінь невизначеності. На думку української дослідниці Н.
Побірченко, однією з важливих якостей підприємця є комбінаторика, або
вміння змінити той чи інший підхід, пункт плану, використати іншу
можливість, тобто зорієнтуватися в реальних обставинах. Підприємлива
людина навіть у невдачі відшукає можливості для досягнення багатства.
Помилка – це спосіб навчитись і піти далі, використавши всі попередні
можливості, набувши досвіду [40, с. 62 – 81].

Існують моделі, в яких дається дуже детальний перелік особистісних рис.
Наприклад, В. Рибалко поклав в основу своєї моделі підприємця-менеджера
три виміри: соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та
генетичний. Модель складається з п’яти етапів і до неї входять 307
якостей особистості. Генетичний рівень представлено в цій класифікації
високим розвитком якостей та здібностей, який відповідає вимогам
ефективної реалізації професійної управлінської діяльності досвідчених
менеджерів. Діяльнісний вимір включає диференціацію 50 здатностей та 250
конкретних здібностей за такими компонентами: потребово-мотиваційний,
інформаційно-пізнавальний, цільоутворюючий, результативний,
емоційно-почуттєвий. Соціально-психолого-індивідуальний вимір має 7 груп
(підструктур) особистості, які узагальнюють 50 здатностей: ділове
спілкування, ділова спрямованість; характерологічні риси особистості;
самосвідомість; діловий досвід; професійна компетентність; якості
інтелектуальних, творчих, психічних процесів; психологічні властивості
[43].

Дослідники, аналізуючи систему психологічних рис в моделях особистості
підприємця, виділяють різні домінуючі якості. Американці Р. Хізрич і М.
Пітерс вважають, що людей, які мають особливі вроджені задатки, можна
навчити необхідних для бізнесу вмінь. Вони виділяють 14 умінь і знань,
які є найважливішими для підприємницької діяльності, а саме:

· чітке розуміння підприємництва;

· відокремлення фактів від міфів;

· уміння давати виважені оцінки;

· уміння знаходити нестандартні рішення;

· уміння поводитись і приймати рішення в умовах невизначеності;

· уміння виробляти нові комерційні ідеї;

· уміння оцінювати перспективність нових ідей;

· знання, необхідні для створення нової справи;

· уміння оцінювати зовнішню ситуацію;

· уміння оцінювати дії з точки зору етики і моралі;

· уміння укладати угоди, встановлювати контакти, вести переговори;

· уміння отримувати належне [51, с. 166].

Оскільки більшість з цих умінь може сформуватися на основі вроджених
задатків, то це говорить про необхідність відбору на курси підприємців.
При цьому залишається невирішеною проблема визначення задатків. В
літературі є дані, що 11 % населення народжується з задатками до
підприємництва [8].

Н. Побірченко провела цікаве дослідження з проблеми оволодіння учнями
професій підприємницької сфери [40]. На основі експерименту вона
визначила критерії особистісної готовності учнів до професійної
діяльності в сфері підприємництва, розробила моделі розвитку
підприємливості як якості особистості майбутнього бізнесмена. Дослідниця
запропонувала психодіагностичну методику для виявлення в учнів
схильності до праці в бізнесі.

Окрім спеціальних здібностей і певної мотивації для здійснення
підприємницької діяльності важливим є створення сприятливих умов для її
розвитку. Визначення такого режиму – це спеціальна тема, яка торкається
не тільки теорії, але й практики. Слід, однак, зауважити, що його умови
визначаються багатьма складовими, серед яких соціально-психологічні
посідають не останнє місце. Скажімо, яку важливу роль у цьому відіграє
використання засобів масової комунікації, за допомогою яких створюється
соціальна атмосфера, що формує сприятливу для бізнесменів громадську
думку.

Отже, з аналізу досліджень можна зробити висновок, що підприємництво –
це системна характеристика діяльності, в якій підприємливість є
системоутворюючим фактором. Якщо розглядати підприємливість як комплекс
якостей, що забезпечують здатність досягнення конкретних цілей в
господарській, соціальній або інших сферах суспільного життя за рахунок
своєї ініціативи, винахідливості, самостійності, нестандартних рішень,
готовності до ризику і відповідальності за результати, то не існує чітко
розмежованих груп людей: підприємців і непідприємців. Різниця між людьми
в тім, як багато підприємницької активності вони виявляють, а також у
рівні підприємливості, втіленій у цій активності.

Якщо прийняти таку позицію відносно моделі підприємницької діяльності,
то правомірно бачити в ній втілення соціального типу особистості
ринкової економіки. Така модель виконуватиме функцію, по-перше,
професійної орієнтації індивідів – порівняння власних параметрів з
параметрами типової моделі. Їх близькість може сприяти прагненню людини
вести підприємництво. По-друге, створення моделі типового підприємця
потрібно для отримання уявлень про психічні особливості сучасного
вітчизняного підприємця. Така інформація допомагатиме визначати фактори
та умови соціалізації особистості підприємця, організації підприємництва
як соціально-психологічного явища в соціально-економічному, духовному і
власне культурному середовищі.

Психологія грошей

Проблема грошей традиційно розглядається в руслі економічної галузі
знань. З точки зору економістів, гроші – це товар, спеціальна споживча
вартість якого робить його загальним еквівалентом товарів, перетворюючи
на капітал.

Окрім чисто економічних функцій (міра вартості, засіб обігу, платежу,
нагромадження), гроші є фактором формування психіки людини у виживанні,
існуванні, самозадоволенні, посіданні певної страти в суспільстві тощо.
Психологія грошей – розділ економічної психології, що вивчає зміну
психіки людей та їх поведінку внаслідок впливу грошей.

Без дослідження ролі грошей в психологічному розвитку особистості
неможливо розкрити механізм реалізації особистісних інтересів, які прямо
впливають на установки та мотивацію економічної діяльності людей. Як
підкреслює російський економіст В. Автономов, гроші, поряд з іншими
речами, можна вважати метою економічної поведінки. Через них людина
задовольняє свої потреби, зокрема таку сутнісну, як потреба в свободі.

Дослідження психології грошей тільки-но розпочинаються, хоча ще в
класичних психологічних школах можна знайти паростки таких наукових
пошуків. Проте єдиної теорії чи якоїсь всеохоплюючої праці з психології
грошей ще немає. Трапляються тільки окремі розвідки, в яких робляться
спроби відстежити сприйняття грошей людьми, вплив грошей на переконання
і установки людей, ставлення до грошей чоловіків і жінок, аналіз грошей
як фактора любові і свободи [5].

В останнє десятиліття, з розвитком в нашій країні ринкових відносин,
інтерес українських вчених до цієї проблеми зріс. З’явилися праці, в
яких гроші досліджуються в зв’язку з соціалізацією особистості (Г.
Авер’янова [2; 3], О. Козлова [30]). Є спроби системного аналізу
закономірностей функціонування грошей в соціальній взаємодії з позицій
соціологічного аналізу (С. Абрамова [1]).

Виходять друком і перші зарубіжні економіко-психологічні дослідження, в
яких представлено „грошові” типології людей. Психологічний економічний
тип особистості здебільш визначається ставленням людини до грошей. Так,
економічний тип „скнара” має такі характеристики: його приваблює
накопичення само по собі; він відчуває страх втрати грошей, недовіру до
оточуючих; за допомогою грошей „скнара” відчуває себе захищеним.
Економічний тип „марнотрат” характеризується так: безконтрольно витрачає
гроші, особливо в періоди депресії; гроші для нього мають терапевтичний
смисл, вони символ захисту, безпеки; „марнотрат” має низьку самооцінку і
впевнений, що гроші її підвищують. О. Дейнека, розглядаючи проблему
грошових типів особистості, використовує розробки, зокрема, таких
авторів, як Н. Форман, Х. Голдберг і Р. Левіс. Спираючись на
запропоновану ними типологію та доповнюючи її власними висновками, вона
склала таблицю грошових типів людей.

Останнім часом з’явилися праці російських дослідників, у яких
визначаються соціокультурні особливості ставлення до грошей, що
проявляються в структурі витрат, у ставленні до гостей, до багатих і
бідних співгромадян, до проблеми зрівняльного розподілу [51, с. 196 –
199]. О. Дейнека, розглядаючи структуру економічної свідомості, вважає
важливим її компонентом ставлення до грошей [19; 18]. Без розуміння
цього феномена важко зрозуміти механізм економічної поведінки людини.

Аналізуючи індивідуальні та групові відмінності поведінки людей, які
виявляються в зв’язку зі ставленням до грошей, психологи отримали цікаві
результати. Зокрема, тестуванням учнів, ще не включених у всі стадії
виробництва, було виявлено домінування певних особистісних якостей в
окремих економічних зв’язках. За допомогою модифікованої методики Р.
Кеттела вдалося з’ясувати, що діти з високою самооцінкою надають менше
значення факторові грошей, а з низькою – ховаються за гроші, прагнуть за
їх допомогою зміцнити свій статус хоча б у власних очах [18].

Завдяки тестуванню школярів отримано дані, які показують зв’язок між
витратами грошей і властивостями особистості. Високий самоконтроль
виражається в сильнішому фінансовому самоконтролі, а соціальна
сміливість – у схильності до ризику. Тривожність знаходить вияв у
занепокоєності з приводу витрат, економії і великому фантазуванні на
тему грошей. В монетарній поведінці діти демонструють перевагу
особистісних детермінант. Правда, потрібно зважити, що діти тільки-но
вступають в певні економічні зв’язки. Та аналогічні явища
спостерігаються і в групах дорослих.

Дослідження засвідчили, що люди довше зберігають здоров’я, залишаються
психологічно урівноваженими і фізично міцними, якщо не відмовляють собі
у задоволенні витрачати гроші. У осіб, які відмовляють собі у всьому,
нижчі показники в особистісних фінансових досягненнях, розвивається
песимістичність. Коли людина потрапляє в умови безгрошів’я, нестачі їх
навіть на харчі, то її психіка починає деградувати.

Незадоволення матеріальним становищем має певні психічні наслідки.
Нереалізовані потреби, борги, невеликі заощадження, невтішне порівняння
себе з іншими, втрата фінансового контролю над життям можуть викликати
тривожність, депресію, обурення, безпомічність і навіть серйозні
захворювання. З’явилася фрустрація, пов’язана з деформацією сімейних
фінансових відносин; наприклад, коли працює лише одна мати, а батько
безробітний.

Особиста власність, можливості матеріального забезпечення впливають на
сприйняття людини людиною. Гроші стають вагомим фактором порівняння
однієї особи з іншою чи іншими. Відчуття себе багатим чи бідним впливає
на формування спрямованості і професійного вибору особистості. За даними
зарубіжних дослідників, брак грошей у молоді з бідних сімей спонукає її
обирати професію, що обіцяє великий заробіток, організовувати власний
бізнес. Коли такі молоді люди досягають певного статусу в суспільстві,
то у них формується суворий, не схильний до емпатії характер.

Володіння грішми обумовлює різну поведінку людей у їх самоствердженні.
Іноді гроші виявляються єдиним засобом зміцнити своє становище,
суспільний статус чи сприйняття самого себе, змінити образ „Я”.
Вкладання грошей у нерухомість, купівля речей підтримує почуття
самореалізації. Іноді для самозадоволення індивіда важливий сам факт
володіння грішми. Як стверджував У. Джемс, особистість у широкому
розумінні – це „Я” плюс капітал і готівка, зміна яких впливає на
трансформацію „Я”.

Психологія грошей є однією з центральних проблем економічної
соціалізації, де гроші розглядаються як головний фактор, завдяки якому
забезпечується входження індивіда в світ економіки.

Етапи формування ставлення особистості до грошей в процесі економічної
соціалізації вперше визначив соціальний психолог Б. Стасі. Він показує,
як у різних країнах у дітей формуються уявлення про гроші залежно від
особливостей входження їх у світ дорослих. В процесі соціалізації
поступово змінюється уявлення індивіда про функціональне призначення
грошей, що не може не позначатися на формуванні його особистості. В
дитинстві гроші використовуються людиною для численних споживчих потреб
в економічному просторі купівлі – продажу. Використання дітьми грошей
суттєво впливає на процес їх економічної соціалізації. Гроші, що є в
користуванні підростаючої молоді, отримали назву „кишенькових”.
Дослідження їх як фактора економічної соціалізації підлітків уперше в
українській економічній психології здійснено Г. Авер’яновою [3, с. 87 –
96]. Проблема „кишенькових грошей” пов’язана з моральним вихованням
особистості.

Соціокультурні настановлення щодо функції грошей, використання їх як
засобу виховання змінювались у суспільній свідомості протягом століття.
Так, соціолог В. Зелінгер, проглядаючи педагогічні журнали і видання для
батьків початку ХХ століття, відзначає, що в цей період батьків
запевняли в необхідності платити дітям щодня або щотижня за підтримання
порядку в їхніх кімнатах або за інші домашні справи, цим демонструючи їм
зв’язок між роботою та грішми. В 1930-ті роки вважалося, що головна
функція грошей полягає в тім, що вони сприяють формуванню відчуття цін,
і характер їх надання змінився на протилежний – педагоги рекомендували
забезпечувати молодших членів сім’ї кишеньковими грішми поза всяким
зв’язком з роботою. В публікаціях 1950 – 1970-х років йшлося лише про
своєчасне надбання однієї з основних навичок, необхідної для успішного
функціонування людини в суспільстві. Говорилося про економічні знання та
вміння, що дозволяють миттєво зорієнтуватися в швидких суспільних
змінах, уміння подати себе серед рівних і обійти конкурентів завдяки
вдалому вписуванню в економічну структуру.

Французький дослідник Д. Лассаре вважає, що смисл виплат батьками
кишенькових грошей змінюється відповідно до віку дитини і повинен бути
засобом контролю її зростаючих вимог. Характер отримання грошей впливає
також на оволодіння дитиною етичним змістом праці. Як відзначає
російська дослідниця А. Бояринцева [11, с. 12 – 18], на несприятливому
етичному фоні, що виникає в результаті винагороди, формується
гіпертрофоване прагнення успіху як єдиного результату праці. Авторка
огляду західних досліджень економічних уявлень дітей О. Щедріна [48]
пропонує батькам рекомендації, згідно з якими раціонально давати
можливість самим дітям витрачати кишенькові гроші, накопичувати і
заробляти їх, планувати витрати. З цією точкою зору погоджується багато
сучасних дослідників, які вважають, що певна сума дозволить дитині
гармонізувати вплив батьків, ровесників, школи. Економічна соціалізація,
отримана в сім’ї, суттєво позначається на економічній поведінці дітей.
Вони частіше витрачають гроші за тією ж моделлю, що й батьки.

Характер залучення дитини до економічної підсистеми сім’ї визначає місце
мотиву грошей в ціннісній ієрархії особистості, етичний смисл мотивації
досягнення, рівень сформованості економічних понять, формування
економічної самосвідомості.

Ставлення до грошей в сучасному українському суспільстві формується під
впливом чотирьох різноспрямованих тенденцій: 1) традиційна економічна
свідомість, пов’язана зі зрівнялівкою, сприйняттям грошей як абстрактної
цінності, про котру навіть говорити незручно; 2) радянський менталітет,
що розглядає гроші як засіб експлуатації і нерівності, якого потрібно
позбутися – багатство людини визначається багатством суспільства; 3)
вплив західного економізму, який ставить грошові відносини в центр
відносин соціальних, соціальних зв’язків і пріоритетів; 4) кризовий
характер економіки.

Взаємодія цих тенденцій визначає особливий тип монетарної культури
нашого суспільства.

Проблема психології грошей пов’язана з такою цікавою особливістю
психіки, як здатність співставляти величину заробітку з витратами.
Отримуючи однакові прибутки, одні люди „вкладаються” в ці суми, а іншим
завжди її не вистачає. Цю особливість підтверджено спостереженнями в
1970-х роках.

Одним з найважливіших стимулів заробітку є економічний, коли людині,
сім’ї, господарству не вистачає грошей для виживання за стандартами
певної суспільної страти. Побутові та соціальні потреби різних прошарків
населення залежать не тільки від соціального середовища, але й від
психіки людини. Витрати прямо не пов’язані з прибутками, а залежать від
стандартів, притаманних певному культурному середовищу. Отже,
дослідження стимулів заробітку і витрат потребує не тільки економічних,
але й соціально-психологічних підходів.

Проблема прибутків і витрат охоплює такі питання, як заощадження, види
заощаджень, схильність до нагромадження, витрати, кредити, борги. В
кожній культурі і на кожному відтинку суспільної історії ці проблеми
мають свої особливості і вирішуються по-різному. Актуальними вони є і
для нашого суспільства, яке трансформується.

Проте досліджень з психології заощаджень і витрат у вітчизняній науці
поки що немає. Тим часом у західній економічній психології дослідження
розподілу прибутків споживачів, взаємозв’язку прибутків і витрат є
важливим напрямком. Існують теорії, в яких механізмом розподілу свого
прибутку протягом життя вважається заощадження. Цей механізм
досліджується, зокрема, з точки зору психологічних змінних;
підкреслюється вплив на цей процес особистісних рис – таких, як
ощадливість, самоконтроль. Однією з найважливіших проблем економічної
психології є дослідження заощаджень і боргу.

Дослідження проблеми заборгованості – відносно нова галузь. Вона набула
популярності в результаті зростання особистих боргів в Англії в 1980-ті
роки. Розвідки цього періоду відображають введення гнучких форм
розрахунків, що відбувалося паралельно з розвитком гнучкої
накопичувальної економіки. Масовий продаж в кредит розвивався, аби
забезпечити економіку потокової продукції. У зв’язку з цим з’явилась
потреба дослідити форми і методи отримання кредитів, їх динаміки.
Потрібно було вивчити причини заборгованості, щоб відділити факт
існування бідності від факту зміни психологічних уявлень про норми
економічного життя. Для визначення рівня добробуту пряме використання
економічних критеріїв не могло бути адекватним.

Такий феномен, як споживання, вимагає детальнішого дослідження
практичних обставин боргу і підходів соціальної психології до цієї
проблеми. Систематичні дослідження цього феномена з’явилися лише в
1990-х роках. Зокрема, 1992 року з’явилась праця Лунт і Лівінгстоун
(Lunt and Livingstoune) „Масове споживання і соціальна ідентичність”, у
якій доводиться необхідність застосування нових методів (антропології,
крос-культурного аналізу, соціології) дослідження суб’єкта в його
ставленні до споживання.

У дослідженнях прогнозування поведінки споживача, яка може
реалізовуватись у нагромадженні збережень або використанні кредитів,
Лунт і Лівінгстоун виявили такий фактор, як поєднання соціальної позиції
людини та її особистісних рис. Для збирання детальної інформації про
ведення господарства, індивідуальні заощадження і витрати, а також для
отримання особистісного профілю соціальних і психологічних характеристик
вони, застосовуючи методи інтерв’ю і опитувальники, виявили кластер
змінних, які відрізняють ощадливих людей від неощадливих. Із сукупності
отриманих предикаторів було отримано профіль ощадливої людини, яка, на
відміну від неощадливої, схильна брати особисту відповідальність,
використовувати соціальну підтримку (обговорювати з друзями і родичами
проблему грошей), а також використовувати фіксований, а не гнучкий стиль
управління фінансами.

З психологією грошей пов’язана проблема багатства і бідності. В
економічній реальності людина перебуває у двох сферах – духовній і
речовій. Гроші є узагальненою формалізованою стороною речового світу.
Наявність різних речей у людей встановлює між ними певну ієрархію, яку
вони сприймають природно і прагнуть посісти в ній певне місце.

Соціальна стратифікація за ступенем багатства і кількістю власності
супроводжується соціальною нерівністю – фундаментальною ознакою сучасної
цивілізації. Відносини в суспільстві через соціальну нерівність завжди
перебували у стані хиткої рівноваги. Вона порушувалась у випадку
погіршення життя бідних, посилення тиску на них (межею бідності зараз
вважається можливість витратити не менше $4 на день). Римські цезарі
підгодовували плебс. Егалітаристи ХІХ століття намагались обгрунтувати
теорію прагнення до рівності, яка супроводжувалась б „підтягуванням”
життя бідних, але без знищення багатих. Лише у ХХ столітті в масовому
масштабі почала здійснюватися соціальна політика. Як відомо, в процесі
розвитку суспільства багаті багатіють, а бідні бідніють, рівновага між
ними практично не досягається ніколи. Тому соціальні програми мають бути
максимально гнучкими й адаптованими до національних особливостей країни.

В. Ойкен висунув концепцію соціально обгрунтованої економічної політики.
Для більшості людей важливо досягти справедливого розподілу, який
здійснюється відповідно до граничної продуктивності факторів
виробництва. Суть його в тім, що кожна людина і соціальна група мають
кінцеву межу потреб. Їх досить задовольнити для відчуття рівності.

Слід відзначити, що застосовувати соціальні програми схильні здебільш
багаті країни і багаті люди. В бідних країнах ставлення до бідних
зневажливе. Отже, проблема багатства і бідності є також проблемою
ставлення, тобто психологічною. Діапазон ставлення до бідних починається
від повної зневаги, ненадання жодної допомоги для поліпшення їхнього
становища до прийнятних стандартів життя (соціальні програми, фонди,
благодійність). Ставлення до багатих також різне у різних верств
населення і в різних соціально-економічних та історичних умовах.
Уявлення про багатство пов’язане з уявленням про соціальну нерівність.
Можна сказати, що соціальні класи і відносини власності відтворюють себе
(культурне відтворення) через повторення різних практик споживання і
стилів життя, через інтерналізацію асоційованих систем цінностей і
способів категоризації соціального світу.

Інформацію про бідних і багатих несуть матеріальні блага, гроші, речі,
які формують складну систему соціальних символів. Власні речі
символізують не тільки особисті якості індивіда, але й групу, до якої
він належить, його соціоекономічне становище. Наприклад, вибір людиною
марки „Reebok” може створювати уявлення, що людина спортивна і прагне до
статусу середнього класу. Речі відкриті для різних значень. Американські
дослідники Чикзентміхлі і Рохберг-Хальтон розглядають символічне
значення речей як баланс між двома символічними силами: диференціації
(виокремлення власника із соціального контексту, підкріплення його
індивідуальності) і схожості (річ символічно виражає інтеграцію свого
власника з соціальним контекстом). Різні культури по-різному
урівноважують ці сили. Наприклад, у західній культурі домінує
індивідуалізуюча сила.

Роль матеріальних предметів як частини уявлюваного світу була показана в
етнографічній праці Кофі (Caughey J. L., 1984). Уявні функції речей
розвиваються як продовження дії з ними. Торкл (Turkle, 1984) досліджував
відносини з такими об’єктами, як комп’ютер. Автор вважає, що вони можуть
впливати символічно внаслідок зв’язку з культурними міфами, в яких річ
виступає носієм тривог, емоцій, роздумів людей.

Отже, в матеріальних благах втілено не тільки їх очевидне функціональне
або комерційне призначення. Матеріальне становище людини має велике
значення не тільки для самої неї, а й впливає на її образ в очах інших
людей. Багаті сприймаються щасливими, здоровими, добре пристосованими до
життя. Бідні – нещасні й непристосовані, ліниві.

Якщо матеріальні блага засвідчують соціоекономічне становище і
належність до соціального класу, то уявлення людей про власність,
практику споживання і стиль життя неухильно тягнуть за собою уявлення
про стратифікацію і соціальну нерівність. Наприклад, меблі в квартирі
свідчать не тільки про смаки їх хазяїна, але й інформують про рівень
його прибутку, належність до певного класу.

Дослідники, які аналізують економічну соціалізацію, стверджують, що
символічний вимір речей, продуктів споживання розпізнають навіть діти 5
– 6 років, а в 10 – 11 років вони повністю розуміють їх соціальний
підтекст. Здоровий глузд нашого сприйняття економічного світу включає в
себе, зокрема, соціальні уявлення про матеріальні об’єкти як символічне
виявлення ідентичності і статусу.

Власність може символізувати соціальну або політичну належність,
слугуючи, наприклад, знаками контркультури або підтримки якогось руху
(хоча б фемінізму). Але найбільше власність, матеріальні блага індивіда
можуть впливати на уявлення інших про його статус, належність до певного
класу. Наприклад, в одному з експериментів було продемонстровано, що
певні набори одягу визначають схожі судження про соціоекономічний статус
їх власника [20]. В одному з досліджень респондентів просили оцінити
фотографії дорослих людей, яких було зображено в типовій для середнього
класу обстановці. Люди з більш багатої обстановки отримували не тільки
вищі оцінки соціоекономічного статусу, але й сприятливіші судження про
особистісні якості [20].

Англійська дослідниця Х. Диттмар [20] провела такий експеримент.
Студентів просили прочитати опис людини, нібито запозичений з художньої
літератури. Описи власності варіювалися так, що головний герой
зображувався або в багатій, або в небагатій обстановці. Респонденти
відповідали, що одне оточення говорить про вище матеріальне становище,
ніж інше. За цим параметром оцінки особистісних якостей головного героя
дуже відрізнялись: рівень управління своїм життям і самооцінка людей
підвищується зі збільшенням багатства, в той час як сердечність і
експресивність зменшуються.

Проблема зв’язку особистісної і соціальної ідентичності з об’єктами
володіння і власності останнім часом цікавить багатьох зарубіжних і
вітчизняних дослідників. Так, Камптнер (Kamptner, 1989) розробив
типологію символічних функцій об’єктів володіння. Вони розглядаються з
точки зору підтримки особистості ідентичності: включають особисту
історію, ідеальний образ себе, значимих інших, самовираження. Є предмети
власності, які символізують трансцендентні аспекти ідентичності.
Принтайс (Prentice D. A., 1987) увів відмінності між інструментальними і
символічними функціями володіння річчю. Інструментальні дозволяють людям
управляти середовищем відповідно до їхніх потреб. У дослідженні Фарбі
(Furby, 1978) [35] представлено розробку цього питання. Її аналіз
показує, що ці поняття не завжди легко розвести. Буває, що, здавалося б,
інструментальний об’єкт, наприклад, ваза, інколи має символічну функцію.
Вказані роботи сфокусовані на ставленні до речей індивідуума. Лунт і
Лівінгстоун (1992) вважають, що цей підхід може бути розширено розглядом
речей як частини сімейних відносин. Проводячи інтерв’ю з членами сім’ї,
вони з’ясували, що речі часто виступають маркерами сімейних стосунків,
використовуються для позначення обов’язків і рольових ідентичностей, як
заохочення і покарання, виступають як предмет спору і засіб управління.

Економічна соціалізація

є однією з багатьох проблем економічної психології. Це процес входження
індивіда в економічну реальність суспільства. Вона може розглядатись як
становлення економічної свідомості, засвоєння ролей, норм, навичок і
цінностей економічної поведінки. Цілі і завдання економічної
соціалізації здебільш співпадають з цілями і завданнями економічного
виховання, оскільки здійснюються з використанням однакових засобів і
методів впливу на економічну свідомість. Процес економічної соціалізації
індивіда пов’язаний з його соціальними умовами різного рівня: з
соціально-економічними проблемами суспільства, з повсякденним життям,
яке в різних групах зазнає впливу різних агентів соціалізації.

Об’єктивно існуюча диференціація соціальних умов життя дітей обумовлює
різноманітність виявів економічної соціалізації підростаючої людини,
зокрема, у споживацькій поведінці та ставленні до праці. Складність
вивчення економічної соціалізації полягає в недостатній прогнозованості
напрямків цього процесу на індивідуальному рівні. Інша справа, коли
розглядаються великі соціальні групи, об’єднані різнорідними ознаками
відносно основних параметрів соціальної ситуації і особистісних
особливостей.

Дослідження економічної соціалізації у вітчизняній науці проводилися
лише в останнє п’ятиріччя (Г. Авер’янова, О. Козлова, Н. Побірченко). В
західних країнах вони здійснюються вже кілька десятків років.

У дослідженні економічної соціалізації можна виділити три стадії. В
перших працях показано, що діти певною мірою втягнені в економічні
проблеми і мають про них якесь уявлення. Пізніше для дослідження
розвитку дитячих уявлень було застосовано стадійну теорію Піаже. Далі
досліджувались соціальні впливи на економічну соціалізацію.

Спочатку роботи фокусувались на описові уявлень дітей про економічні
аспекти світу. Економіка – це складна, багатоваріантна система, її
розуміння недоступне для малої дитини. Проте діти будують різні моделі
економіки у відповідності зі своєю здатністю уявляти цей процес. В
огляді літератури з проблеми економічної соціалізації, здійсненому
соціальним психологом П. Лунтом (Великобританія) в книзі „Економічна
соціалізація”, опублікованій разом з У. Фурманом [35], є посилання на
авторів, які досліджують уявлення дітей про економічну реальність. Так,
в роботі Берті і Бомбі (1981) досліджується розвиток розуміння економіки
дітьми. Емлер і Дікінсон (1985) досліджують різницю в економічних
знаннях, доступних дітям різних соціальних класів, і вплив цієї різниці
на соціалізацію. На думку вчених, знання розподіляються в суспільстві
нерівномірно, і це – частина механізму, який призводить до нерівності в
економічному розумінні.

Проведено кілька крос-культурних досліджень з економічної соціалізації.
Лейзер зі співробітниками організували дослідження у десяти країнах
(Австрія, Німеччина, США, Польща, Югославія, Норвегія, Ізраїль, Алжир,
Франція, Данія), використовуючи один і той же опитувальник. Опитувалися
діти представників середнього класу трьох вікових груп (8, 11 і 14
років). Запитання стосувалися розуміння, міркувань і установок в
економічній сфері. Особлива увага приділялась загальним рисам розвитку.
Молодші діти думають, що магазини фіксують ціну товарів на тому рівні,
який відображає їх внутрішню цінність. Стаючи дорослішими, вони
відносять ціну до ринку і політики уряду, однак все одно впевнені, що
компонент ціни відображає внутрішню ціну продукту. З’ясувалося, що діти
до 11 років не розуміють природи прибутку. Лейзер вказує, що у молодших
дітей спостерігається дисоціація між обміном грошей на товари і обміном
грошей на роботу. Ці дані узгоджуються з тими, які показали, що до 11
років діти уявляють економіку як низку незалежних процесів. Пізніше у
них формується ідея про взаємозв’язок аспектів економіки.

За даними Лейзер, Севан і Ролан-Леві (Leiser, Sevon and Roland-Lery,
1990), в розвиткові економічних уявлень дітей відбувається перехід від
пояснювальних моделей (на основі соціальних відносин, що безпосередньо
сприймаються) до моделей „прихованих” економічних відносин, що дає
можливість підійти до розуміння економіки як системи. Такі риси дитячого
розвитку економічної свідомості виявились у всіх країнах, незважаючи на
різницю культур.

Як зазначає англійський психолог А. Фьонем, „вивчення розуміння дітьми
економічних понять і законів могло б дати реалістичнішу інформацію про
процеси їхнього мислення, ніж дослідження розуміння ними фізичних
законів, які мають до більшості дітей віддалене відношення” [48].

Хоча дослідження сприйняття дітьми економічних відносин розпочалися у
1950-ті роки, але тільки у 1980-ті вони отримали серйозний розвиток.
Спершу майже всі праці виконувалися в рамках раннього Піаже. В них було
зроблено спробу описати різні стадії розвитку, які проходить дитина в
процесі набуття економічних знань (А. Страусс, К. Данзигер, Р. Саттон).
В цих дослідженнях безпосередньо співставлялись стадії інтелектуального
розвитку та рівні розуміння економічних відносин незалежно від впливу
факторів на цей розвиток. Інші дослідження присвячувалися розвиткові
мислення дитини в аспекті засвоєння ними таких спеціальних економічних
понять, як вигода, власність, майнова нерівність та гроші (Г. Ягода).

За даними зарубіжних дослідників з вікової економічної психології,
почуття власності і психологія грошей починають формуватися вже в
ранньому дитинстві. Символом власності спочатку стають різні предмети,
іграшки, значимі дорослі. Більше того, з точки зору психоаналітичного
напрямку, формування „матеріального Я” виявляється уже в тім, що „дитина
затримує дефекацію, сприймаючи фекалії як своє перше багатство. Потім
така поведінка переноситься на камінчики, гудзики і, нарешті, на гроші”
[37]. Слід сказати, що гроші не обов’язково є символом підсвідомого
нагромадження в цьому віці. Це можуть бути продукти власної творчості та
інші елементи оточення, які мають значення для дитини.

Початок сучасним дослідженням покладено роботами А. Страусса (A.
Strauss), в яких показано стадійність у засвоєнні концепцій грошей в
дитинстві. Вчений виявив 9 стадій, вивчаючи ставлення дітей до грошей
(вік 4,5 – 11,5 року). Це дослідження мало пошуково-констатуючий
характер – без аналізу факторів, які впливають на просування від однієї
стадії до іншої. Пізніше К. Данзінгер виділив 4 стадії розвитку уявлень
дитини в галузі економіки. Правда, він охопив лише незначний віковий
діапазон: від 5 до 8 років. Як і А. Страусс, К. Данзінгер вважав, що
розвиток економічних уявлень у дітей є наслідком не просто біологічного
дорослішання, але й залежить від досвіду поведінки з грошима. Р. Саттон
виділив шість стадій, а Г. Ферт – п’ять.

1982 року Б. Стейси (B. Stacy) зробив огляд основних положень в цьому
напрямку за попередній період, визначив основні галузі дослідження
(гроші, власність, соціальні відмінності, соціально-економічні поняття),
виділивши вікові стадії економічної соціалізації дітей і підкресливши
умовність розподілу в залежності від дії різних факторів. Хронологічний
вік досліджуваних – від 4 до 15 років. Більшість праць, у яких вивчалося
різне розуміння економічних понять, охоплювали віковий діапазон від 4 –
5 до 12 – 13 років.

Крім праць, в яких вивчалася стадіальність економічної соціалізації,
існує чимало досліджень, присвячених вивченню факторів, які впливають на
цей процес. Особливо цікавими є праці, в яких розглядаються такі
фактори, як належність до певного класу, регіональні та національні
особливості, вік, стать. Як відзначає О. Щедріна, в дослідженнях Г.
Маршалла і Л. Магрудера було встановлено залежність розуміння дітьми
функцій грошей від безпосереднього досвіду розуміння грошей в сім’ях з
різним соціально-економічним статусом. Автори роблять висновок, що діти
з робітничих сімей засвоюють прямий асоціативний зв’язок між грошима і
задоволенням, тоді як діти із середнього класу здебільш нагромаджують
гроші на майбутні витрати. Інші автори (А. Фьонем, П. Томас) показали,
що, як правило, батьки з середнього класу починають видавати гроші дітям
меншого віку, ніж батьки-робітники. Автори припускають, що ранній досвід
користування власними грішми повинен обумовлювати більш ранню
соціалізацію, раціональніше застосування коштів. Проте дослідженнями цих
авторів суттєвої різниці в економічних уявленнях дітей не було виявлено.
Отже, робився висновок, що класова різниця відчувається, але вона ніби
розмивається і навчанням, і різнорідністю складу шкільних класів у
загальноосвітніх школах.

Ще одна змінна, яка впливає на формування економічних уявлень дитини,
яка вивчалась у західних дослідженнях, – це її стать. Було з’ясовано (А.
Фьонем, П. Томас), що донькам будь-якого віку батьки видають грошей на
кишенькові витрати менше, ніж синам. Виявлення сутності економічних
уявлень у дітей дозволило встановити статеві відмінності і в рівні
сформованості окремих економічних понять. Було з’ясовано, що хлопчики
дещо краще розуміють призначення страйків і те, звідки беруться гроші
для зарплати. У хлопчиків сильніше виявляється й тенденція вважати, що
здібна людина повинна отримувати за свою роботу більше. В уявленнях про
працю і способи отримання грошей у хлопчиків теж було виявлено більшу
обізнаність і варіативність, ніж у дівчат (Олпорт).

Для виявлення впливу національно-територіальних особливостей формування
у дітей економічних уявлень проводились крос-культурні дослідження.
Результати численних досліджень (М. Сігал, Д. Швальб, А. Фьонем, Г.
Ягода та ін.) показали суттєву різницю в уявленнях дітей, що живуть в
країнах з різним рівнем економіки. Так, діти з південноазійського
регіону (Японія, Китай, Гонконг) і південноафриканських країн вважають,
що потрібно більше платити тим, у кого велика сім’я (за рівних
можливостей), і схильні дотримуватися традиційних цінностей. Тим часом
діти з цих регіонів раніше, ніж діти-європейці, засвоюють поняття
вигоди. Це пояснюється тим, що вони значно раніше за європейських
ровесників включаються у сферу бізнесу.

Серед досліджень економічної соціалізації в РФ можна відзначити роботи
О. Козлової [30], яка, вивчаючи економічну соціалізацію дітей (3 – 11
років), описала стадії економічної соціалізації та чинники, що на неї
впливають. Опис стадій будувався на співвідношенні когнітивного,
поведінкового і емоційного компонентів економічних уявлень, які
аналізувалися. Було встановлено, що економічна соціалізація відбувається
вже на початку дошкільного віку. Саме в цей період починають закладатися
специфічні особливості когнітивних структур, навички споживацької і
трудової поведінки, емоційне ставлення до економічної реальності.
Показано, що особистий досвід поведінки дитини з грішми, включення
дитини в елементарні економічні відносини здійснюють основний вплив на
розвиток економічних відносин і економічної поведінки дитини.

Дослідниця встановила кореляційний зв’язок рівня інтелектуального
розвитку і рівня сформованості економічних уявлень. Показано, що
наприкінці молодшого віку роль таких чинників, як освіта батьків і
соціально-економічний статус сім’ї, у рівні сформованості економічних
уявлень змінюється. Починають виділятися гендерні фактори, суттєво
впливають такі соціальні інститути, як школа, ЗМІ. Отже, дитинство – це
початковий етап формування економічної свідомості.

Г. Авер’янова проводила дослідження, в якому виявлялося ставлення
старшокласників до сучасних економічних умов і ступені сформованості
економічних і когнітивних аспектів цих відносин [2; 3]. На основі
виокремлення когнітивного, емоційного і поведінкового компонентів
економічної соціалізації і розгляду особливостей їх конфігурації на
вікових стадіях було зроблено висновок про домінування когнітивного
компонента в структурі економічної соціалізації підлітків. Це сприяє їх
переорієнтації зі споживацького сприйняття економічної реальності на
виробничо-діяльнісне її розуміння. Значну роль у цих змінах відіграє
практичний досвід дітей. Значення його в економічній соціалізації
підкреслюють й інші дослідники.

Г. Авер’янова, вивчаючи особливості економічної соціалізації підлітків в
умовах трансформації українського суспільства, підкреслює суперечливість
соціальних умов соціалізації. Це виявилось у тому, по-перше, що високий
рівень визнання доцільності ринкової економіки супроводжується
негативним ставленням підлітків до того, як проводяться економічні
реформи. По-друге, в тому, що хоча заняття бізнесом позитивно сприймає
основна маса респондентів, проте їх уявлення про цю сферу мозаїчне,
розмите. Бізнес часто ототожнюється тільки з торгівлею. По-третє, в
тому, що хоча підлітки здебільш відкидають будь-які аморальні способи
добування грошей, дехто все ж їх схвалює.

Дослідження економічної соціалізації спираються на традиції аналізу
особистості в онтогенетичному аспекті, так би мовити, в горизонтальному
зрізі. Не менш важливим є вертикальний зріз цого процесу, тобто розгляд
його як міжпоколінського процесу. Такий підхід до розгляду економічної
соціалізації актуальний для нашого суспільства, економіка якого
динамічно перебудовується. В умовах трансформації різні покоління, що
соціалізувалися в якісно різних економічних умовах, мають також суттєву
різницю в економічних установках. Історична ситуація склалася так, що у
безпосередній взаємодії опинились представники поколінь, які
дотримуються протилежних економічних установок. Процес соціалізації
відбувається у важкій, кризовій формі і відбивається на функціонуванні
свідомості кожної вікової когорти в сім’ї та їх взаємодії.

Формування установок відбувається в період первинної соціалізації і
проходить через життя, зазнаючи випробувань при соціальній кризі. В
процесі економічної соціалізації діти отримують економічну інформацію,
головним чином, з таких джерел: активного – самостійної участі в
економічному житті; видовищному – перегляду реклами; соціального – через
спілкування з батьками, ровесниками і дорослими, які сприймають дитину
як економічного партнера. Всі три джерела спочатку функціонують у рамках
сім’ї, їй належить пріоритетна роль у формуванні економічних уявлень та
установок. У більшості випадків сім’я – це взаємодія і взаємостосунки
трьох поколінь, які мають різні системи цінностей і установок щодо
сучасної економічної реальності, що створює суперечливі умови
економічної соціалізації в сім’ї. Ситуацію в сучасній сім’ї з точки зору
взаємодії поколінь можна описати так. Зміна системи суспільних відносин
призвела до серйозних зрушень в системі цінностей дорослих. Представники
старшого покоління не змогли пройти ресоціалізацію.

Покоління батьків проходить активний етап ресоціалізації, подолання
радянських, відродження національних і активного впливу західних
традицій. Тому їх ставлення до економічних змін буває суперечливим.

Покоління дітей виросло в перехідний період. Для нього криза стала
нормою. Діти легше адаптуються. Зараз вони рано починають заробляти
(половина дітей і підлітків має такий досвід). І все ж сучасні діти
вступають в економічне життя, часто не маючи необхідних знань і навичок,
що може створити серйозні проблеми.

Всіма видами досліджень найактивніше охоплюються діти 15 – 16 років. На
основі вивчення особливостей економічної соціалізації цієї групи можна
зробити таку економіко-психологічну характеристику. Підлітки – це
самостійні, „теоретично” незалежні від батьків люди, занепокоєні тільки
своєю долею, де на першому місці – бажання розбагатіти, мати власну
справу, добре влаштуватися. Багато з них ставить своє щастя в пряму
залежність від кількості грошей. Підлітки прагматичні, самостійні і
орієнтовані на успіх. Поява нових ідеалів у суспільстві (наприклад,
матеріальне благополуччя) обумовлює швидкі зміни в їх системі цінностей.
Цінність багатства маніфестується у них в значимість індивідуального і
престижного споживання. Це покоління, в якому романтизм (мрії про „краще
життя”) тісно переплітається з прагматизмом (ставка на власні сили,
готовність до соціально несхвалюваних дій – частина з них вже заробляла
гроші незаконними способами). В економічній свідомості і поведінці
підлітків криза суспільства відобразилась найяскравіше, оскільки вона
припала на період їх активної соціалізації.

Отже, міжпоколінна взаємодія детермінується, з одного боку,
спрямованістю соціально-економічної трансформації в суспільстві, а з
другого – місцем покоління в історії економічної соціалізації. Характер
економічних установок визначається належністю до певної поколінської
групи. У членів однієї сім’ї різні уявлення про життєві цінності, роль
грошей в їхньому житті, різні оптимальні моделі діяльності і поведінки.
Відбувається руйнування ціннісного простору сім’ї. Сімейні традиції
відходять на другий план, визначальним стає належність до покоління.

Висновки

Як самостійна галузь науки, економічна психологія оформилася в середині
ХХ століття завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який,
досліджуючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший
проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної
поведінки.

Економічна психологія виникла як наука, що поставила за мету дослідження
практичних причин неузгодженості реальної поведінки суб’єкта економічної
діяльності з класичною моделлю „раціональної економічної людини” –
максимізатора, що володіє повною інформацією про ринок, мета діяльності
якої – отримання вигоди, доходу.

Економічна психологія, яка з’явилась на Заході внаслідок полеміки
економістів і психологів про раціональну поведінку „економічної людини”,
заявила про себе як наука суб’єктивних уявлень про економічну
реальність, що впливають на прийняття рішень суб’єктом економічної
діяльності, яка детермінується психологічними факторами.

Економічна психологія є синтетичною міждисциплінарною наукою, яка
вирішує широкий спектр проблем, що перебувають на стикові психології і
економічної науки. Вона має такі розділи:

· психологія споживача;

· психологія економічної поведінки;

· психологія прийняття рішення;

· психологія грошей;

· психологія накопичення;

· економічна соціалізація.

Вітчизняна економічна психологія почала розвиватися лише в останні п’ять
років і має зовсім інші, порівняно з західною, пріоритети у вирішенні
прикладних економічних завдань, які обумовлюються, по-перше,
культурно-історичними традиціями, по-друге, проведенням ринкових реформ
і проблемами, які виникають у зв’язку з трансформацією суспільства.

Економічна психологія почала свій розвиток з дослідження психологічних
чинників економічного рішення. Одним з перших і найважливіших висновків
західних вчених в руслі економічної психології було відкриття того, що
на принцип максимізації вигоди руйнівно діють ефект насиченості і
особливості колективної дії і впливу. Головним об’єктом, що вивчається
сучасними економічними психологами у прийнятті рішень, є особистісні
особливості, які досліджуються в когнітивній парадигмі.

Підприємництво є багатоаспектним соціально-психологічним явищем, що
охоплює сферу суспільних, міжгрупових, внутрішньогрупових відносин і
пов’язане з діяльністю спільнот і окремої особистості. Визначальні риси
підприємницької діяльності, спрямованої на отримання прибутку як
головної мети, це – самостійність, відповідальність, невизначеність,
ризикованість, творчість, новаторство, ініціативність. Сукупність цих
рис виражається в понятті підприємливість. Підприємництво – це
діяльність людей, наділених здатністю до підприємливості, і які належать
до соціальної групи підприємців. Підприємництво – це також процеси
організації підприємницької діяльності відповідно до потреб суспільства.

Психологія грошей – одна з найактуальніших тем економічної психології.
Дослідження виявили, що ставлення людини до грошей обумовлюється
особистісними особливостями, статтю, віком, а також соціально-культурним
оточенням, економічним статусом. З’ясовано, що люди довше зберігають
здоров’я, залишаються психічно урівноваженими і фізично міцними, якщо не
відмовляють собі у задоволенні витрачати гроші. У людей, які відмовляють
собі у всьому, нижчі показники в особистих фінансових досягненнях,
песимістичність.

Психологічні особливості ставлення до грошей виявляються в структурі
витрат, заощадженні коштів, в почуттях до бідних і багатих, в проблемах
зрівняльного розподілу. Соціокультурні відмінності, обумовлені
економічними факторами, виявляються в сфері негативних емоцій – провини,
тривоги, напруги, дискомфорту, які виникають при втраті контролю свого
фінансового становища. З’являються перші економіко-психологічні
дослідження „грошової” типології особистості. Гроші є важливим
компонентом економічної соціалізації. Відчуття себе бідним чи багатим
здійснює вплив на психічні якості та особистісні особливості людини, на
формування її спрямованості і професійного вибору.

Уявлення про багатство і бідність пов’язане з уявленнями про соціальну
нерівність. Соціальна стратифікація відтворює себе через повторення
різних практик споживання і стилів життя, через інтерналізацію
асоційованих систем цінностей і способів категоризації соціального
світу. Рівень володіння матеріальними благами використовується спочатку
для визначення соціально-економічного статусу індивідів, а потім для
визначення їх особистісних якостей згідно з цим статусом. Символічні
функції об’єктів володіння розглядаються з точки зору підтримки
особистісної ідентичності: вони включають особисту історію, ідеальний
образ себе, значимих інших, самовираження.

Економічна соціалізація є однією з багатьох проблем економічної
психології. Вона визначається як процес входження індивіда в економічну
реальність завдяки формуванню економічної свідомості, засвоєнню ролей,
норм, навичок і цінностей економічної поведінки. Економічна соціалізація
досліджується в онтогенетичному аспекті як стадійний процес розвитку
людини. Дослідників цікавлять такі питання: з якого віку починається
економічна соціалізація, в чому полягають особливості кожної вікової
стадії цього процесу і які фактори в ньому домінують? Більшість
досліджень економічної соціалізації, які здійснюються в онтогенетичному
аспекті, застосовують стадійну теорію Піаже. Описання стадій будується
на співвідношенні когнітивного, поведінкового і афективного компонентів
економічної соціалізації. Системоутворюючим елементом у системі
компонентів, які визначають процес економічної соціалізації на всіх його
стадіях, вважаються гроші. Окрім досліджень економічної соціалізації,
які спираються на традиції аналізу особистості в онтогенетичному
аспекті, так би мовити, в горизонтальному зрізі, не менш важливими є
дослідження цього процесу у вертикальному зрізі, тобто розгляд його як
міжпоколінського процесу. Такий підхід актуальний для нашого
суспільства, економіка якого динамічно перебудовується. Проблема в тому,
що в безпосередній міжпоколінній взаємодії (в одній сім’ї) опинились
представники різних поколінь, які дотримуються протилежних економічних
установок. Процес економічної соціалізації відбувається у важкій,
кризовій формі і відбивається на функціонуванні свідомості кожної
вікової когорти та їх взаємодії.

Література:

1. Абрамова С. Б. Деньги в социальном взаимодействии: опыт исследования
актуальной денежной культуры: Автор. дис… канд. социолог. наук. –
Екатеринбург, 2002 – 22 с.

2. Авер’янова Г. М. Кишенькові гроші як фактор економічної соціалізації
підлітків // Психологія: Зб. наук. праць – К.: НПУ ім. М. П.
Драгоманова. – Вип. 18, 2002. – С. 87 – 96.

3. Авер’янова Г., Москаленко В. Особливості економічної соціалізації
молоді в умовах трансформації українського суспільства //
Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За
ред. Максименка С. Д., Циби В. Т., Шайгородського Ю. Ж. – К.:
Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 296 – 318.

4. Автономов В. С. Предпринимательская функция в экономической системе.
– М., 1990.

5. Автономов В. С. Модель человека в экономической науке. СПб, 1998.

6. Алдохін І. П., Буденко І. В. Теорія прийняття рішень: Навч. посібник.
– К., 1990.

7. Артамонов В. А. Национальный характер и история // Стили мышления и
поведения в истории мировой культуры. – М.: МГУ, 1990.

8. Аршавский В. В., Роттенберг В. С. Поисковая активность и адаптация. –
М., 1984.

9. Бляхман Л. С. Перестройка экономического мышления. – М.: Политиздат,
1990.

10. Борисова Л. Г. Подросток в бизнесе: социализация или девиация? //
Социол. исследов. – 2001. – № 9. – С. 68 – 77.

11. Бояринцева А. В. Психологические проблемы экономической
социализации. // Педагогика. – 1994. – № 4. – С. 12 – 18.

12. Бункина М. К., Семёнов А. М. Экономика и психология. На перекрёстке
наук. – М.: Дело и сервис., 1999. – 263 с.

13. Вітлінський В. В. Накопичення, ризик у менеджменті. – К.: Бофистен,
1996. – 366 с.

14. Вечканов Г. С., Вечканова Г. Р. и др. Толковый словарь бизнесмена. –
СПб., 1992.

15. Вэнс Д. Глаза чужого мира. – СПб., 1992.

16. Гальчинский А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник. –К.: Вища школа, 1995. – 471 с.

17. Дайновський Ю. А. Ефективні рішення в мікроекономіці: 505 прийомів
бізнесу. – Львів: Ініціатива, 1997. – 160 с.

18. Дейнека О. С., Бутуйкина О. Ю. Личностные корреляты характеристик
выбора в экономическом и политичеком поведении / Психология: итоги и
перспективы. / Под ред. Крылова А. А. – СПб., 1996.

19. Дейнека О. С. Экономическая психология: Учеб. пособие. – СПб.:
Питер, изд. С.Петерб. ун-та, 2000, 160 с.

20. Диттмар Х. Экономические представления у детей./ Иностранная
психология. – 1997. – № 9.

21. Доллан Дж., Лидсей Е. Рынок: микроэкономическая модель. – СПб.,
1991.

22. Дорин А. В. Экономическая социология. – М.: Экоперспектива., 1997. –
254 с.

23. Друкер П. Як забеспечити успіх у бізнесі: новаторство и
підприємництво. – К., 1994.

24. Жандезон Ж., Лансестр А. Методы продажи: Пер. с фр. – М., 1993.

25. Завьялова Е. К., Посохова С. Т. Психология предпринимательства. –
СПб., 1994.

26. Закон України „Про підприємництво” // Новые хозяйственные
образования. – Вып. –V-VI. – Харьков, 1991.

27. Китов А. И. Введение в экономическую психологию. – М., 1983.

28. Китов И. А. Психология хозяйственного управления. – М., 1984.

29. Киселев А. П. Теория и практика современного бизнеса. – К.: Либра,
1995 – 247 с .

30. Козлова Е. В. Психологические особенности социализации на разных
этапах детства: Дис… канд. психол. наук. – М., 1998. – 150 с.

31. Конфликтология / Под ред. А. С. Кармина. – СПб.: Изд–во Лань, 1999.

32. Лагутін В. Д. Людина і економіка: Навч. посібн. для вузів – К.:
Просвіта, 1996 – 336 с.

33. Лейбенстайн Х. Эффект присоединения к большинству: эффект сноба и
эффект Веблена в теории покупательского спроса / Под ред В. М.
Гальперина: Пер. с англ. СПб – 1993.

34. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібн. – К., 1997 – 245
с.

35. Лунт П. Экономическая социализация. Иностранная психология. – 1997.
– № 9. – С. 8 – 16.

36. Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. – СПб: Питер, 1996. –
684 с.

37. Малахов С. В. Основы экономической психологии: Учеб. пособие / Под
ред. И. В. Задорожнюка. – М., 1992.

38. Малахов С. В. Экономический человек и рациональность экономической
деятельности: обзор зарубежных исследований // Психол. журнал. – 1990. –
Т. 11. – №6.

39. Нейман Дж., фон Моргенштейн О. Теория игр и экономическое поведение:
Пер. с англ. – М., 1970.

40. Побірченко Н. А. Формування особистісної готовності учнів
загальноосвітньої школи до підприємницької діяльності – К.: Знання,
1999. – 285 с.

41. Предпринимательство в конце ХХ в. – М., 1992.

42. Райсберг Б. А. Предпринимательство и риск. – М., 1992.

43. Рибалко В. В. Психологія розвитку творчої особистості: Навч.
посібник. – К.: ІІЗМН, 1996. – 236 с.

44. Смит А. Исследование о природе и причине багатства народов. – М.,
1992.

45. Фенько А. Б. Проблема денег в зарубежных психологических
исследованиях // Психол. журнал – 2000. – Т. 21. – № 1. – С. 50 – 62.

46. Филиппов А. В., Ковалев С. В. Психология и экономика // Психол.
журнал. – 1989. – № 1.

47. Фромм Э. Человек для себя. – Минск, 1992.

48. Щедрина О. Б. Исследование экономических представлений у детей //
Вопр. психологии. – 1991. – № 2. – С. 157 – 164.

49. Щекин Г. В. Основы кадрового менеджмента: Учебник: В 2 т. – К.,
1993.

50. Шумпетер И. А. Теория экономического развития.– Ь, 1982.

51. Экономическая психология // Под ред. И. В. Андреевой – СПб, Питер,
2000. – 512 с.

52. Москаленко В. Сучасні напрямки досліджень в економічній психології
// Соціальна психологія. – 2004. – № 2 (4). – C.3-18

53. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020