Стереотипи зовнішності: яким має бути людське тіло? (реферат)

Реферат на тему:

Стереотипи зовнішності: яким має бути людське тіло?

В сучасному суспільстві стандарти фізичної привабливості людини
викликають неабиякий інтерес. І не лише тому, що розвинуте тіло – ознака
здоров’я. Сьогодні воно все частіше стає ознакою статусу, оскільки
відображає матеріальні можливості людини (витрати на повноцінне
харчування, відвідування тренажерних залів, наявність часу на
фізкультурні вправи, а іноді й витрати на пластичні операції). Людське
тіло часто стає рекламним символом, товаром (косметична хірургія,
виробництво косметики), а також критерієм оцінки при сприйманні іншої
людини. Тіло стає символом, у якому „сплавляються у єдине ціле суспільна
ідеологія і особистісна ідентичність” [9, с. 71].

Існує певний інтерес до цієї теми і в психології, перш за все – в
контексті впливу на психіку через тіло (тілесно-орієнтована терапія).
Вивчаються також стереотипи фізичної привабливості та їх вплив на
самооцінку і поведінку людини. Особливе зацікавлення з’ясуванням
громадської думки щодо стереотипів зовнішності виявляють американські
дослідники. В США особистісні проблеми, пов’язані з викривленим
сприйманням „фізичного Я”, стають дедалі актуальнішими, оскільки
ожиріння значної частини населення стає не тільки медичною, але й
соціальною проблемою. Приблизно 1 % американок віком від 12 до 25 років
(а особливо від 12 до 18 років) страждають від анорексії (страх перед
зайвою вагою, відмова від їжі) [12]. Захворювання вважається досить
серйозним, оскільки від 5 до 18 % таких хворих помирає. На булімію
(синдром переїдання і блювання) в США, за різними даними, страждає від
13 до 67 % жінок (зокрема, кожна третя дівчина-підліток). І хоча
чоловіки теж прагнуть мати молоде й красиве тіло, це захворювання серед
чоловіків набагато менш поширене: співвідношення між чоловіками й
жінками становить 1:20. Булімія призводить до медичних ускладнень,
проблем з нирками, зубами і травленням в цілому. Кількість харчових
порушень поступово зростає і в інших країнах. Так, булімію в умовах
клініки було виявлено у 5,1 % японських жінок [27].

Причиною цього захворювання є, перш за все, усталені стандарти людського
тіла. Вони стали важливим соціально-психологічним фактором провокації
депресивних станів, оскільки існує висока позитивна кореляція між
задоволенням зовнішністю і задоволенням собою. Соціальна оцінка через
фізичні критерії породжує низку психологічних проблем, бо „фізичне Я” є
важливою складовою „Я-концепції” та одним з критеріїв самооцінки. На
сьогодні образ ідеального тіла часто є недосяжним: 85 % жінок через
біологічні обмеження не можуть відповідати еталонам тілобудови,
пропонованих ЗМК (сучасна „модель” тендітніша від середньостатистичної
жінки на 23 %! [1]). Починаючи з 1920-х років, західним ідеалом жіночого
тіла став „хлоп’ячий” силует. Американці вважають, що такий стандарт
прийшов до них з Азії [14]. Більшість культур віддають перевагу ідеалам
тілобудови, що відображають чіткий сексуальний диморфізм. В сучасній
західній культурі вони виражені як привабливість худорлявих жінок і
V-подібних (мезоморфних) форм чоловічого тіла [18].

Первинна оцінка за зовнішністю людини є типовою і для українського
суспільства. Все наполегливіше наші ЗМК популяризують думку, що цінність
жінки полягає в її красі, що красиве тіло забезпечує її привабливість
[5]. І що атрибутом такої краси є худорлявість. Відтак, аби бути
задоволеною своєю зовнішністю, три чверті жінок „сідають на дієту” (як
правило, безрезультатно), а приблизно половина використовує сумнівні
засоби для схуднення, підриваючи своє здоров’я, що провокує новий стрес.
Жінки, як соціальна група, набагато частіше невдоволені власним тілом, і
ця невдоволеність значно зросла за останні 25 років [16].

Результати теоретичного аналізу проблеми

Сучасні дослідження стандартів зовнішності охоплюють широке коло
проблем. Західні психологи розглядають, передусім, такі аспекти:

· ідеальний образ тіла (суспільні вимоги, стереотипи в ЗМК);

· вплив суспільних стандартів на сприймання людиною власного тіла;

· особливості соціальної взаємодії людей з різним типом тілобудови;

· відмінності між людьми з різним типом тілобудови (а не стереотипні
уявлення);

· особливості сприймання чоловічого і жіночого тіла.

Цікавою проблемою для соціальних психологів є питання ознак привабливого
тіла та їх порівняння в різних культурах. Чималий вклад в дослідження
цієї теми зробили соціобіологи. Вони вважають, що образ привабливості
особи протилежної статі є спадковим. Відомо, що єдиних стандартів краси
не існує – в різні часи різне вважалося привабливим. Крім того, канони
краси культурно обумовлені. Та вплив ЗМК обумовив своєрідну
стандартизацію еталонів зовнішності (японські дослідники говорять про
„вестернізацію” [28]).

В численних дослідженнях здійснювалися спроби з’ясувати, які риси
зовнішності сприймаються як красиві. Чоловіки захоплюються жіночими
рисами, що асоціюються з юністю, здоров’ям (гладенька шкіра, симетричне
тіло, довгі ноги), і, відповідно, гарним репродуктивним потенціалом
(зовнішні ознаки наявності достатньої кількості жіночих статевих
гормонів: пружні симетричні груди, об’єм талії складає 70 % об’єму
стегон, плаский живіт). За даними Д. Басса [17], чоловіки, яких він
вивчав у 37 культурах, віддають перевагу жіночим якостям, що свідчать
про репродуктивну спроможність. Оскільки історично чоловіки мали більше
суспільної влади, то вони вважали привабливими жінок, зовнішність яких
не свідчила про бажання домінувати і мала незрілі риси (наприклад,
великі очі, невеликий ніс, ніжний овал обличчя, повні губи, невелике
підборіддя, делікатна щелепа, тендітність тощо).

Попри всі коливання у поглядах на ідеальне жіноче тіло, доволі сталим
лишається образ „ніжної, мініатюрної, без волосся на тілі, з „слабкими
м’язами” жіночої фігури, форми якої округлі й плавні, а шкіра м’яка і
гладенька. Це тіло не має свідчити ні про силу, ні про міць, ні про
самостійність, ні про мужність – тобто, про владні прагнення [4, с. 42].

Жінки, за результатами досліджень, цінували чоловічі риси, які
припускали здатність бути добувачем і захисником. Зокрема, за даними Е.
Садала, чоловіки здаються привабливими, коли їхні обличчя (невеликі очі,
широкий лоб, випуклі надбрівні дуги, густі брови, випуклі вилиці, тонкі
губи, великі щелепи, підборіддя видається вперед) і поведінка свідчать
про зрілість і владність [8]. Звертається увага й на ознаки здоров’я:
зріст вищий за середній, розвинена мускулатура, співрозмірність
зап’ястків і щиколоток, об’єм талії складає 90 % об’єму стегон [6].

Крім узагальнених еталонів, кожна людина має власний ідеал краси
(своєрідний варіант суспільного). Але такі індивідуальні еталони дуже
часто нечіткі й дуже різні. Отже, привабливість не можна вважати лише
індивідуальним враженням, вона, швидше, „має соціальний характер” [13,
с. 31]. Головним фактором виступає не стільки специфічна форма носа чи
колір очей, довжина і колір волосся тощо, а соціальне значення тієї чи
іншої ознаки зовнішності. Оскільки є схвалювані і несхвалювані типи
зовнішності, то привабливість – це ступінь наближення до того типу
зовнішності, що максимально приймається і схвалюється групою, до якої ми
належимо. Тобто, зусилля людини бути схожою на соціально схвалений
стандарт, відповідати суспільним естетичним стереотипам, які існують в
її субкультурі, діагностуються як знак її прагнення бути привабливою.

Одним з найбільш розроблених напрямів у соціальній і в медичній
психології є вивчення образу тіла як набору багатовимірних ставлень до
нього. Як правило, вивчається негативний образ тіла, оскільки він
позначається і на самосприйманні в цілому, і на психологічному
функціонуванні, і на поведінці людини. Існують два відносно незалежні
компоненти образу тіла [14]: образ, що сприймається, включаючи розмір
тіла, а також „мінус ідеал” – різницю між сприйнятим і ідеальним
розміром, та суб’єктивний установочний образ тіла, який складається із
знання, поведінки та почуттів, що пов’язуються з фізичним розміром.
Суб’єктивний образ тіла включає як загальне задоволення тілобудовою, так
і задоволення окремими частинами тіла. За результатами американських
досліджень, на відміну від чоловіків, які оцінюють себе в цілому, жінки
більше звертають увагу на окремі частини свого тіла [18]. Найбільш
значущими у формуванні загального самоприйняття для жінок є оцінка
стегон і грудей. Аналогічні результати були одержані і в українських
дослідженнях. Жінок особливо хвилюють волосся, кисті рук, ступні,
стегна, сідниці; чоловіків – руки, грудна клітина, геніталії [10].

В цілому в американській психології вплив суспільних стандартів
зовнішності на формування фізичного образу людини вивчається через
дослідження ступеня задоволеності людиною своїм тілом. Міра
задоволеності – незадоволеності визначається по-різному. Найчастіше
використовується методика „Шкала ставлення до тіла”, запропонована P.
Secord & S. Jourard (1955) [23]. Поширені також масовий індекс тіла (BMI
– Body Mass Index) або коефіцієнт талія/стегна [30]. Використовують при
вивченні стереотипів зовнішності й візуальні засоби. Оскільки
незадоволення тілом є візуально суб’єктивним феноменом, використання
візуальних стимулів має високу екологічну валідність. Досить поширеною є
методика, розроблена A. Stunkard, T. Sorenson, F. Schulsinger (1983)
[31]. Вона включає 9 анатомічно прорисованих чоловічих і жіночих фігур
від дуже худорлявої (1) до дуже повної (9). Учасників просять визначити
власний і бажаний тип тілобудови. Запропоновано також низку шкал для
вивчення порушень харчової поведінки, пов’язаних з викривленим
сприйманням власного тіла, наприклад EDI (Eating Disorders Inventory)
[20], EAT-26 (Eating Attitudes Test) [29].

Практично в усіх дослідженнях [16; 17; 19; 22] оцінки власного тіла у
жінок виявляються негативнішими, ніж у чоловіків. Чоловіки частіше
вважають себе привабливими. Так, M. Tiggeman і B. Pennington (1990)
з’ясували: як дорослі жінки, так і дівчата-підлітки вважають себе
товстішими, ніж їх ідеал (чого не спостерігається у чоловіків) [34].
Вчені роблять висновок, що особи жіночої статі не задоволені власним
тілом, оскільки відчувають тиск суспільної думки, котра поціновує в
жінці стрункість; чоловіки ж такого тиску не відчувають.

Дослідження показали, що задоволення власним тілом не прямо обумовлене
статтю. Не менш значущим фактором є гендерна орієнтація людини [16].
Так, набагато вищий рівень невдоволення власною тілобудовою (різниця між
оцінкою власного тіла і бажаного ідеалу) продемонстрували жінки
фемінінного та недиференційованого типу, ніж маскулінні та андрогінні
жінки. У них же набагато частіше зустрічаються порушення харчової
поведінки. Вищий рівень негативних оцінок виявлений і у фемінінних
чоловіків [14].

Американські дослідники вважають, що, на відміну від традиційних
поглядів, надзвичайно чутливими до культурних стандартів привабливості є
саме чоловіки, і це пояснюється змінами в гендерних ролях [12; 14]. Тому
порушення харчової поведінки не є винятково „жіночою проблемою”.
Ідеальний чоловічий тип тіла досить неоднозначний. Єдиною
характеристикою, яка асоціюється з фізичною привабливістю в багатьох
культурах, є розвиток мускулатури і зріст. Деякі чоловіки хочуть бути
худорлявішими, інші – більш мускулистими.

Останнім часом пожвавилися кроскультурні дослідження оцінки стандартів
тіла [14; 25; 28]. Зокрема, в американському суспільстві найбільш
незадоволені власним тілом жінки – вихідці з Кавказу і чоловіки-азійці
[25]. В дослідженні Т. Мукаї показано, що, на відміну від американок, у
яких схильність до порушення харчової поведінки обумовлена невдоволенням
власним тілом та його реальною фізичною будовою, у японок таке порушення
залежить від потреби в суспільному схваленні [28].

Метааналіз досліджень, присвячених настановленням стосовно повних жінок,
провела Е. Rothblum (1992) [26]. Вона з’ясувала:

· повнота асоціюється з менш розвинутими соціальними навичками і меншою
фізичною привабливістю. Люди, як правило, негативно ставляться до жінок,
які стали повними, а самі жінки починають гірше ставитися до себе, коли
набирають вагу;

· існує об’єктивна різниця в поведінці повних жінок і жінок з нормальною
вагою; відмінності впливають на враження партнерів у спілкуванні. Так,
суттєво порушується здатність інтерпретувати міміку обличчя у жінок з
помірною повнотою [21];

· студенти коледжу вважають, що повні жінки менш активні, не такі
розумні, працелюбні, успішні, спортивні і популярні, як стрункі;

· коли студентів попросили оцінити категорії людей як можливих шлюбних
партнерів, то вони відповіли, що швидше одружаться з марнотратницею,
кокаїністкою, злодійкою чи сліпою жінкою, аніж з товстенькою;

· власники будинків і квартир рідше здають житлоплощу повним, ніж
худорлявим жінкам;

· лікарі вважають повних жінок слабовольними і незграбними.

Дж. Броделі [2] з’ясував, що мезоморфний (атлетичний) тип тілобудови в
описах отримує стійкі позитивні оцінки, тоді як ендоморфний тип (повні
люди) здебільш характеризувався негативно. Ектоморфний тип (високі й
худорляві) в оцінках посідали проміжне становище. Отже, привабливим є
той тип конституції тіла, який соціально схвалюється.

Ще один напрям досліджень – порівняння бажаної тілобудови з точки зору
жінок і чоловіків. Результати досить суперечливі. Так, А. Furnham, C.
Hester, C. Weir (1990) з’ясували, що чоловіки приписують жінкам
схильність віддавати перевагу тендітним фігурам, а жінки чоловікам –
схильність до вибору повних фігур [19]. Тоді як G. Houn, S. Morris та L.
Brown (1990) показали, що жінки, навпаки, схильні зменшувати ступінь
повноти фігури, яка подобається більшості чоловіків [22]. У їхньому
дослідженні чоловіки точніше оцінювали розміри фігури, якій віддали
перевагу жінки. Однак вони вважали, що жінок більше приваблює атлетична
тілобудова, аніж особи жіночої статі обирали насправді. Отже, роблять
висновок T. Cash та T. Brown, які провели аналогічне дослідження (1989),
уявні образи тіла (від імені протилежної статі) значно відрізняються за
всіма показниками, що вимірювалися [15]. Особливо спотворюється уявний
образ жіночого тіла.

В суспільній свідомості існує чимало стереотипів, які використовують
особливості конституції людини як відправні елементи для інтерпретації
психологічних характеристик. Так, огрядним чоловікам приписуються такі
характеристики: несильні, щирі, доброзичливі, старомодні, балакучі,
довірливі, емоційні, відкриті. Чоловікам атлетичної тілобудови
приписують силу, мужність, сміливість, впевненість, енергійність,
ініціативність. Високих і худорлявих вважають нервовими, честолюбними,
підозріливими, чутливими до болю, схильними до самотності [7].

Окремим питанням є правдоподібність стереотипів зовнішності. Наукові
дані свідчать, що певні підстави для таких суджень цілком реальні. В
Росії, скажімо, особливості поведінки людей з різним типом тілобудови
вивчав М. Обозов. Він з’ясував, що астеніки в цілому виявилися
стійкішими до стресу, ніж пікніки [11]. Особи з астенічним типом
тілобудови частіше мають проблеми в суспільних і міжособистісних
контактах. Астенічні жінки за однакових умов скоріше матимуть труднощі в
особистісному житті, оскільки астенічна тілобудова передбачає
інтровертованість і більший суб’єктивізм мислення. Жінки з пікнічною
конституцію легше вирішують проблеми в особистісному житті, оскільки
легкість в контактах і зовнішнє вираження почуттів спрощують їх стосунки
з іншими. Жінки з атлетичною тілобудовою мають більше, ніж пікніки,
проблем у спілкуванні, особливо коли контактують з чоловіками і жінками
такого ж типу. „Особи з атлетичною тілобудовою прагнуть домінувати у
спілкуванні і стосунках” [3, с. 45]. У цьому випадку проявляється
взаємодія психологічних і соціальних факторів: з одного боку, люди з
певним типом тілобудови можуть відзначатися своєрідними психологічними
характеристиками, з іншого – може спрацьовувати механізм
„самоздійсненого пророцтва”: від людей з особливостями фізичної статури
очікують певної поведінки і нав’язують соціальні ролі (як не згадати
повсякденні позначення для людей з своєрідним типом фігури – „качок”,
„хиляк”, „секс-бомба” тощо).

Останнім часом, у зв’язку з розвитком гендерної психології, почали не
лише порівнювати особливості побудови образу тіла у людей різної статі,
але й вивчати особливості сприймання чоловічих і жіночих тіл. Зокрема,
досліджується така анатомічна частина тіла, як груди [24; 25; 32; 33].
З’ясовано, що розмір грудей, який вважається соціально схвальним,
протягом 1990-х років значно зріс. Для жінок великі груди пов’язуються з
чималою кількістю позитивних характеристик. Зокрема, таких, як успіх,
популярність, сексуальна активність, довіра, високий рівень інтелекту
[33]. Саме тому збільшується кількість жінок, які вдаються до
хірургічного втручання та отримують грудні імплантанти.

Як правило, жінки схильні сприймати власні груди меншими, ніж ідеальний
розмір, та набагато меншими, ніж розмір, який вони приписують ідеалу
чоловіків. І хоча розмір бюста, якому віддають перевагу чоловіки, досить
великий, він все ж менший, ніж той, що приписують чоловічому ідеалу
жінки. Хоча жінки точні в тому, що чоловіки віддають перевагу жіночим
фігурам з великим бюстом, невеликою талією і вузькими стегнами [19]. Як
вже зазначалось, такий еталон створює дилему для багатьох жінок
астенічного типу, оскільки великий зріст і вузькі стегна рідко
поєднуються природним чином з великим розміром грудей. Цікаво, що жінки
з великим бюстом теж незадоволені своєю тілобудовою і схильні
використовувати коригуючі засоби.

Було виявлено зміни у бажаній величині грудної клітини для чоловіків
[33]. За останні 30 років іграшки чоловічої статі стали більш
мускулистими, в окремих випадках більше, ніж природно можливо. Еволюція
цих фігур свідчить, що ідеали чоловічого тіла поступово стають такими ж
недосяжними, як і жіночого.

Відзначимо, що для чоловіків вдоволення розміром грудної клітини є більш
важливим аспектом образу тіла і самоповаги, ніж вдоволення розміром
грудей для жінок [32]. Бажання підкреслити м’язи торсу обумовлює
популярність важкої атлетики, вживання білкових добавок з високою
калорійністю, анаболічних стероїдів і, рідше, грудних імплантацій. Один
з п’яти пацієнтів пластичних хірургів – особа чоловічої статі [16]. Як
правило, це чоловік, невдоволений власними м’язами. Інколи такі чоловіки
вдаються до дієт, аби зігнати жир і підкреслити грудні м’язи. І хоча в
1990-ті роки ідеальний розмір жіночих грудей для чоловіків зменшився,
чоловічий ідеальний розмір грудної клітини не змінився [32].

Висновки

Дотримання стандартів привабливості є одним з адаптивних психологічних
механізмів, що забезпечує активність у спілкуванні. Але важливо, щоб
такі еталони були об’єктивно досяжними для значної кількості людей,
оскільки нині замість того, щоб змінити доволі нереалістичний ідеал як
жіночого, так і чоловічого тіла, суспільство вигадує різні засоби для їх
досягнення. Часто це породжує психологічні, а інколи й медичні проблеми,
адже людина зосереджується на недосконалій зовнішності, переживає
негативні емоції і може звернутися до засобів корекції фігури, які
підривають її здоров’я.

Важливим у цьому аспекті є вивчення стандартів зовнішності, оскільки
більшість людей помиляється, обираючи привабливу тілобудову з точки зору
інших. Вони припускають, що інші віддають перевагу більшим розмірам
(грудей, м’язів, довжини ніг тощо), аніж вони самі. Тому фактичні вибори
реалістичніші, ніж стереотипні культурні ідеали. Важливим тут є вивчення
причин формування певних стандартів зовнішності, їх культурні
відмінності і дослідження таких відмінностей між людьми з різним типом
тілобудови, а не стереотипних уявлень.

Література:

1. Берн Ш. М. Гендерная психология: Пер с англ. – СПб.: Прайм-Еврознак,
2001. – 320 с.

2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М.: Прогресс, 1986. –
420 с.

3. Вопросы практической психодиагностики и психологического
консультирования в вузе / Под ред. Н. Н. Обозова. – Л.: Изд-во Ленингр.
ун-та, 1984. – 152 с.

4. Грошев И. В. Гендерные образы рекламы // Вопросы психологии. – 2000.
– №6. – С. 38 – 49.

5. Данильченко Т. В. Стереотипи мужності і жіночності в засобах масової
комунікації // Вісник Чернігівського державного педагогічного
університету. Вип. 17. Психологічні науки. – Чернігів: ЧДПУ, 2002. – С.
14 – 19.

6. Келли Г. Основы современной сексологии. – СПб.: Питер, 2000. – 896 с.

7. Лабиринты психологии / Ред. Трушкова С. В. – М.: Изд-во МГУ, 1996. –
102 с.

8. Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 1998. –
688 с.

9. Махній М. М., Русанов Ю. А. Етніка. Науково-пізнавальні нариси / За
ред. М. А. Скока. – К., 2004. – 232 с.

10. Моляко Р. В. Психокорекційні стратегії деформації Я-образу
зовнішності в юнацькому віці // Практична психологія та соціальна
робота. – 2004. – №6. – С. 78 – 80.

11. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Либідь, 1990.
– 191 с.

12. Палуди М. Психология женщины. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.

13. Социальная психология и этика делового общения: Учеб. пособие / В.
Ю. Дорошенко, Л. И. Зотова, Н. А. Нартов. Под общ. ред. В. Н.
Лавриненко. – М.: Культура и спорт, ИНИТИ, 1995. – 160 с.

14. Barnett H. L., Keel P. K. Body type preferences in Asian and
Caucasian college students // Sex Roles. – 2001. – V. 44. – P. 768 –
784.

15. Cash T. F., Brown T. A. Gender and body images: Stereotypes and
realities // Sex Roles. – 1989. – V. 21. – №5 – 6. – P. 361 – 373.

16. Forbes G. B. Body Dissatisfaction in Women and Men: The Role of
Gender-Typing and Self-Esteem // Sex Roles. – 2001. – V. 43. – P. 55 –
68.

17. Franzoi S. L. Is female body esteem shaped by benevolent sexism //
Sex Roles. – 2001. – V. 44. – №1 – 2. – P. 46 – 54.

18. Franzoi S. L., Kessenich J. J., Surgrue P. A. Gender differences in
the experience of body awareness: an experimental sampling study // Sex
Roles. – 1989. – V. 21. – №7 – 8. – P. 499 – 515.

19. Furnham A., Hester C., Weir C. Sex differences in the preferences
for specific female body shapes // Sex Roles. – 1990. – V. 22. – №11 –
12. – P. 743 – 754.

20. Garner, D. M., Olmsted, M. P., & Polivy, J. Development and
validation of a multidimensional eating disorder inventory for anorexia
nervosa and bulimia // International Journal of Eating Disorders. –
1983. – V. 2. – P. 15 – 34.

21. Giannin A. J., DiRusso L., Folts D. J., Cerimele G. Nonverbal
communication in moderately obese females. A pilot study // Annual
Clinical Psychiatr. – 1990. – V. 2. – №2. – P. 111 – 113.

22. Huon G. F., Morris S. E., Brown L. B. Differences between male and
female preferences for female body size// Australian Psychologist. –
1990. – V. 25. – №3. – P. 314 – 317.

23. Jourard S. M., Secord, P. F. Body-cathexis and the ideal female
figure // Journal of Abnormal and Social Psychology. – 1955. – V. 50. –
P. 243 – 246.

24. Kleinke C. L., Staneski R. A. First impressions of female bust size
// The Journal of Social Psychology. – 1980. – V. 110. – P. 1223 – 1234.

25. Koff E., Benavage A. Breast size perception and satisfaction, body
image, and psychological functioning in Caucasian and Asian American
college women // Sex Roles. – 1998. – V. 38. – P. 655 – 673.

26. Miller C. T., Rothblum E. D., Barbour L., Brand P. A., Felicio D. H.
Social interactions of obese and nonobese women // Journal Personal. –
1990. – V. 58. – №2. – P. 365 – 380.

27. Mukai T. Mothers, peers, and perceived pressure to diet among
Japanese adolescent girls // Journal of Research in Adolescence. – 1996.
– V. 6. – P. 309 – 324.

28. Mukai T., Kambara A., Sasaki Y. Body dissatisfaction, need for
social approval, and eating disturbances among Japanese and American
college women // Sex Roles. – 1998. – V. 39. – P. 751 – 763.

29. Rozin P., Fallon A. Body image, attitudes to weight, and
misperceptions of the opposite gender: A comparison of men and women in
two generations // Journal of Abnormal Psychology. – 1988. – V. 97. – P.
342 – 345.

30. Singh D., Young R. K. Body weight, waist-to-hip ratio, breasts, and
hips: Role in judgments of female attractiveness and desirability for
relationships // Ethology and Sociobiology. – 1995. – v. 16. – P. 483 —
507.

31. Stunkard A. J., Sorenson T., Schulsinger F. Use of the Danish
adoption register for the study of obesity and thinness. In S. Kety
(Ed.). The genetics of neurological and psychiatric disorders (pp. 115 –
120). – New York: Raven Press, 1983.

32. Tantleff-Dunn S. Breast and chest size: Ideals and stereotypes
through the 1990s // Sex Roles. – 2001. – V. 43. – P. 751 – 763.

33. Thompson J. K., Tantleff, S. Female and male ratings of upper torso:
Actual, ideal, and stereotypical conceptions // Journal of Social
Behavior and Personality. – 1992. – V. 7. – P. 345 – 354.

34. www.politik.org.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *