Становлення особистості майбутнього педагога як проблема сучасної психології (реферат)

Реферат на тему:

Становлення особистості майбутнього педагога як проблема сучасної
психології

ЗМІСТ

Вступ

Умови формування майбутнього педагога

Духовні цінності в становленні особистості педагога

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Як відомо, розбудова української держави, ставить на порядок денний
надзвичайно важливе і невідкладне завдання – виховання справжнього
громадянина і патріота рідної землі. Лише люди, безмежно віддані
українській національній ідеї, здатні відстояти незалежність, соборність
України, вивести її з тимчасових соціально – економічних труднощів на
шлях прогресу і процвітання.

З огляду на це побудова нового демократичного, гуманного суспільства,
яке орієнтується на високі національні і загальнолюдські цінності,
набуває, насамперед, виховного характеру. Особливо це стосується
підростаючого покоління, якому в недалекому майбутньому відстоювати та
примножувати здобутки нашої незалежності, та людей, які мають честь
виховувати таке покоління. Зараз, в умовах економічної кризи,
відбувається інтенсивний процес соціальної і моральної деградації
частини учнівської молоді, надмірного захоплення негативними формами
комерційного бізнесу і низькопробною зарубіжною культурою. Відтак,
притуплюються природні потреби в пізнанні, втрачається інтерес до
чесної праці, знецінюються духовні ідеали. Кого ж звинувачувати:
батьків чи педагогів. Спробуємо розібратись в останніх. І переглянемо
формування і становлення педагогів, які, на мою думку, не менш
відповідальні як за формування підростаючого покоління, так і за всю
країну загалом. З огляду на викладене, актуальними є наукове розроблення
і практичне забезпечення, по суті нової системи становлення педагога,
мета якого — сформувати в учнів комплекс громадянських якостей, потребу
захищати інтереси України, реалізовувати свій особистісний потенціал на
благо зміцнення Української Держави.

З огляду на те, що дана тема в вітчизняній науці опрацьована
недостатньо, давався взнаки брак теоретичного і фактичного матеріалу.

В вітчизняній історіографії з даного питання нашу найбільшу увагу
привернули дослідження з проблеми ролі цінностей в процесі громадянської
освіти, таких авторів, як І. Бех, М. Боришевський, Б. Чижевський, І.
Тараненко Р. Скульський, які і склали основну масу використаної нами в
процесі написання кваліфікаційної роботи літератури.

В ході написання практичної частини нашої роботи, ми скористалися
науковими розробками таких вітчизняних вчених, як Л. Крицька, Л.
Хорунжі, Л. Старовойт та Р. Скульський.

Специфічного відтінку окресленому проблемному полю надає сьогодніш-ня
ситуація в нашій країні. З одного боку, розклад старих соціальних і
ідеологічних підвалин людської діяльності загострює потребу у висуненні
власне етичних і, не тільки, орієнтирів, що дозволяли б людям за умов
нинішньої нестабільності знаходити надійну опору в житті, регулювати
свої стосунки на гуманних та раціональних засадах. З другого —
доводиться констатувати, що основа вітчизняної культури зазнала протягом
XX століття таких втрат, до того ж сама ідея становлення особистості
була дискредитована до такого ступеня, що потреба у орієнтирах лише з
великими труднощами знаходить для себе місце у суспільній свідо-мості.
Тим більш нагальним і драматичним стає завдання обгрунтування подібних
орієнтирів, осмислення способів їх критичної перевірки і утверд-женя у
психології При цьому зрозуміло, що специфіка нашої вітчизняної ситуації
вимагає від дослідників-психологів як оперативного засвоєння західного
досвіду у цій галузі, що є неодмінною умовою виходу на сучасний рівень
аналізу даних проблем, так і якомога точнішого врахування особливостей
вітчизняної і її суперечливого розвитку, теоретичною відповіддю на
запити якого мають зрештою стати подібні дослідження.

Умови формування майбутнього педагога

Процеси глобальних змін, що відбуваються на сучасному етапі розвитку як
всього українського суспільства в цілому, так і освіти зокрема,
вимагають нових підходів і принципів управління навчальними закладами,
пріоритетними серед яких стають основи теорії менеджменту як науки про
конкурентноздатне професійне управління. Демократизація освітньої
діяльності вимагає адекватних змін і в роботі з підготовки керівних
кадрів, пошуку і введення інноваційних підходів і технологій щодо
формування нових педагогів. Сьогодні педагогові, важко працювати:
змінюються, а точніше, розширюються його функції, ускладнюється роль.
Причина цього полягає в тім, що школа з закритої системи перетворилася в
складну, відкриту систему. Саме тому процес усвідомлення цього й
адаптації вимагає терпіння і часу. А ще – підготовки професійного
висококваліфікованого фахівця як у сфері управління, так і в сфері
конкретної області, в якій він працює. Адже будь-яка діяльність має
«подвійний» предмет роботи: педагог повинен бути і гарним організатором,
і гарним фахівцем. Це означає, що сучасний викладач навчального закладу
повинен успішно здійснювати як управлінську, так і педагогічну
діяльність, забезпечуючи реалізацію цілей і змісту навчально-виховного
процесу і різноманітних форм міжсуб’єктних відносин у нових умовах.
Реальне положення справ полягає в тому, що більшість педагогічних вузів
не готує своїх студентів до можливої управлінської діяльності. Пізніше
педагогічне життя виявляє з них найбільш схильних до організаторської
роботи, тих, хто має певний авторитет у колективі. Якщо ця людина
компетентна у сфері управління навчальним закладом, ми угадали. Однак,
якщо рівень управлінської культури, як компонента даної компетентності,
нового директора є недостатнім, не має сенсу говорити про ефективну
роботу навчального закладу. Адже саме високий рівень педагогічної
культури, що включає в себе знання теорії і процесів викладання, їхніх
закономірностей, властивостей, функціонального змісту, видів, форм і
методів діяльності, є запорукою результативної діяльності викладача. У
педагогічній теорії і практиці вироблені науково обґрунтовані вимоги до
сучасного керівника школи. Але сформувати такий ідеал є непростою
справою. При доборі на посаду викладача виникає цілий ряд проблем і
труднощів. Серед них: зростання функціональних обов’язків виклача
сучасної школи при відсутності належної інформативної і
навчально-технічної бази, достатнього фінансування; плинність кадрів
через недостатню підготовленість до управлінської діяльності в школі;
обставини незалежні від педагога, але такі, що заважають його
діяльності, створюють дискомфорт і незадоволення у роботі;
відсутність своєчасної та якісної моделі підготовки складу керівних
кадрів. Все це змушує здійснювати пошук конкретних шляхів і засобів
підготовки керівних кадрів, які б відповідали сучасним високим вимогам і
могли б вирішувати завдання, визначені в законах України, урядових
документах про освіту.

Серед найголовніших завдань вищої педагогічної освіти на всіх етапах її
розвитку є формування управлінської культури майбутніх педагогів як
запорука ефективності діяльності навчального закладу.

Проблеми напрямку і змісту підготовки керівних кадрів навчальних
закладів освітлені в роботах багатьох вчених, однак, у результаті
аналізу літератури з історії вивчення цієї проблеми виявлено, що вона
головним чином розглядається через призму післядипломної освіти.
Проблема ж формування культури майбутніх учителів є досить
нерозробленою. Процес формування культури майбутніх педагогів — процес
становлення (самостійно або за допомогою інших) мотиваційно-ціннісного
відношення до управлінсько-педагогічної культури, засвоєння системи
знань про неї, формування навичок управління, результатом якого є
високий рівень сформованості цієї якості у фахівця.

а)Проблеми мотивації становлення сучасного педагога

Педагогічна діяльність в сучасних умовах – це складний процес,
складовими якого є правильний вибір мети і завдань, вивчення і глибокий
аналіз досягнутого рівня навчально-виховної роботи, система
раціонального планування, організація діяльності учнівського і
педагогічного колективу, вибір оптимальних шляхів для підвищення рівня
навчання і виховання, ефективний контроль. Кожна жива істота , зокрема і
людський індивід, несе в собі внутрішній образ своїх життєвих відносин
зі світом. Для людини ці відносини досить різноманітні: відгукуватись на
потреби інших людей, відчувати себе частиною природи та ін. Все це
різноманітні форми суб’єктивності людини. Діяльність людини, як вважає
вона сама, мотивується її власними інтересами і потребами: «Я чиню так,
тому що саме цього я хочу», «Я роблю це для себе самого», «Я роблю це
для іншого» тощо. А чим же мотивується діяльність сучасного фахівця?

Становлення педагога великою мірою залежить від мотиваційного ядра.
Мотиви – це спонукання до діяльності, що пов’язана із задоволенням
потреб, в яких виявляється активність суб’єкта, а також визначається
його спрямованість. Вони відрізняються одне від одного видом потреби,
яка в них виявляється, формами, котрих вони набувають, широтою чи
вузкістю, конкретним змістом діяльності, в якій реалізуються. Складні
види діяльності відповідають кільком мотивам, що утворюють систему
мотивації. Мотиви розрізняють за їх усвідомленістю. Неусвідомлюваними
мотивами є установки і потяги, усвідомлюваними – інтереси, переконання,
прагнення. Останні з яких відіграють найбільшу роль у формуванні
майбутнього фахівця. Зокрема прагнення не задовольняють інакше, ніж
через спеціально організовану діяльність. Якщо людина чітко усвідомлює
умови, в яких відчуває потребу, і засоби, які планує використати, то
прагнення набувають характеру намірів.

Мрії, пристрасті, ідеали, а отже цінності, що є формами прагнень, теж
відіграють не малу роль у формуванні гарного фахівця в певній галузі. У
мотивах, як і в меті, передбачається можливе майбутнє. Мотиви та
мотивація розглядаються в науці як причини, що визначають вибір
спрямованості поведінки і діяльності суб’єкта. В педагогічній
діяльності, наприклад, виділяють в першу чергу зовнішні мотиви
(наприклад мотив досягнення, престижу роботи у відповідних закладах) та
внутрішні мотиви (орієнтація на процес і результат своєї діяльності,
особистісно-професійного росту, самоактуалізації ). Специфічним мотивом
виступає орієнтація на домінування, мотив влади. Так, виділяють основні
ознаки потреби у домінуванні та відповідні їм дії. Ознаками чи потребами
в домінуванні є бажання контролювати своє соціальне оточення; впливати
на поведінку інших людей та спрямовувати її за допомогою порад,
переконання чи наказу; спонукати інших діяти відповідно до своїх потреб
та почуттів; схиляти до співробітництва; переконувати інших у своїй
правоті. Вищеназване відповідає певним діям, типу: схиляти, вести,
переконувати, умовляти, регулювати, організовувати, керувати, вчити;
підкорювати, правити, диктувати умови, судити і т.д. Мотиваційна сфера
може бути інтерпретована в термінах центрації за А.Б.Орловим. На його
думку, особистісна центрація (егоїстична, бюрократична, конфліктна,
авторитетна, пізнавальна, альтруїстична, гуманістична) фахівця (вчителя)
є інтегральною та системно утворюючою характеристикою діяльності.
Характер центрації визначає стиль, відношення, соціальну перцепцію, в
даному випадку, фахівця з певної галузі знань.

Мотиви – це надбання насамперед самого суб’єкта, вони можуть виявлятися
як унікальні та глибинні його переживання і це не завжди є зрозумілим
для інших, але якщо вони направлені на благо, а тим більше на
вдосконалення особистості, то можливі деякі суб’єктивні речі не завадять
людині в результаті стати гарним фахівцем і ділитись своїми надбаннями з
оточуючими, незважаючи на мінливість сучасного суспільства.

Духовні цінності в становленні особистості педагога

Ціннісна орієнтація слугує своєрідним критерієм, фільтром у визначенні
ставлення людини до матеріальних та духовних цінностей, системи
установок, відстоювання принципів і переконань. Вона передбачає
позитивне чи негативне значення об’єктів навколишнього світу для
індивідууму чи суспільства і визначається не їхніми властивостями як
такими, а їх місцем та наявністю в людській життєдіяльності
інтересів і потреб, соціальних відносин, критеріями і способами оцінки
цього значення, виражених в моральних принципах і нормах, ідеалах,
установках і цілях.

Цінності, безумовно є тим феноменом, котрий найтісніше пов’язаний з
сферою потреб людини, так як певна система цінностей втілюється,
опредметнюється в тих чи інших конкретних феноменах, пов’язаних з
відповідними формами життєдіяльності, в яких і здійснюється оволодіння
цінностями, їх поступове перетворення з явища «зовнішнього» у явище
«для себе», тобто відбувається переведення цінностей суспільних в
цінності суб’єктивно значущі для самого індивіда.

В наш час розгулу вседозволеності, втрати старих, непридатних для життя
орієнтирів і тимчасового духовного бездоріжжя, важко переоцінити
значення ціннісних орієнтацій як умови розвитку особистості, здатної до
самостійного і відповідального вибору. З огляду на сказане, стає
цілком очевидною нагальна необхідність створити нову систему цінностей,
яка б слугувала орієнтиром у вихованні молодого покоління та громадян,
які присвятили цьому вихованню життя. Така система загалом і
кожен її структурний компонент зокрема, мають становити одне ціле,
в якому об’єднуючим началом є духовність людини.

Духовність – це втілення в світоглядних орієнтаціях людини
сподівань, прагнень, ідеалів, духу народу, що визначає спрямованість
особистісних потреб, бажань і зумовлює настанову на відповідний життєвий
вибір.Це осмислення людиною гуманістичного сенсу
мети людської життєдіяльності.[ 9; 45]

Приступаючи до дослідження психологічних закономірностей виховання
громадянської свідомості та самосвідомості особистості, ми побудували
концептуальну модель зрілої особистості. Зараз є необхідність
формування нових ціннісних орієнтацій, нових ціннісних ідеалів,
ціннісного світогляду людини, яка буде жити і працювати в ХХІ
столітті в Україні – незалежній європейській державі, де цільові та
ціннісні орієнтації сполучатимуть творчість, нові оригінальні ідеї з
народними традиціями та культурою.

Оскільки загальноприйнятою серед педагогів є думка про те, що виховання
на основі цінностей – це провідний шлях формування особистості, її
духовного світу, то в сучасних умовах постає питання не лише про
ціннісне виховання, але й про ціннісне навчання, тобто навчання, яке має
своїм кінцевим результатом не знання, а формування «аксіологічного
світогляду, який оперує ціннісними категоріями». [12; 33 ]Це нова для
нас проблема, яка потребує адекватного розв’язання. Сьогодні ми є не
лише свідками, але й учасниками кризи моральності і правосвідомості,
соціальної нестабільності, політичної дезорієнтації та дестабілізації
молоді. Важливим чинником цієї кризи цінностей є крах тоталітарної
системи, яка формувала у всіх єдину систему цінностей та
ціннісних орієнтацій. Пошуки нових ціннісних орієнтацій важкі самі по
собі, ускладнені соціально – економічною кризою, але стають життєво
важливими і необхідними засобами опори в життєвих колізіях. Сучасні
цінності – актуально ідеологічна проблема, проблема формування
світогляду, що виступає інтегративною основою діяльності, як окремого
індивіду, так і будь – якої малої чи великої соціальної групи,
колективу, нації, всього людства. Це також нова проблема, що має
проростати і кристалізуватися заново, причому вибір світоглядних
позицій, а отже і цінностей покладається на індивід, як суб’єкта
життєдіяльності. Це звичайно проблема загальної значущості, бо процес
державотворення в Україні висуває на передній план такі спільні для
всіх ідеологічні цінності, як патріотизм та громадянськість, та їх
відображення у свідомості, світогляді та поведінці.?

Цей процес відбувається водночас з іншим, не менш потужним і також новим
для нас – входженням до європейської спільноти, коли Україна
розглядається, як частина загально – європейського культурного простору
з його багатоманітністю культур, які об’єднуються на засадах
демократизму та гуманізму, толерантності та відкритості,
цивілізованості.

Зараз досить помітне місце в нашому житті посіли так звані
предметні цінності які, ми вважали, були притаманними лише
капіталістичному суспільству і які досить інтенсивно і успішно
розроблялися на Заході. Це – особистий інтерес, корисливість,
раціональність, прибуток. У повсякденному житті саме ці прагматичні
раціональні цінності набувають дедалі більшого значення, особливо для
молоді і тому не можуть не виступати проблемою для педагогів.?
Педагогів цікавить, як весь цей складний багаторівневий комплекс
проблем, що стосується цінностей, відбивається в педагогічній науці та
шкільній практиці. Мета і завдання формування цінностей, ціннісних
орієнтацій, їх зміст та форма – це педагогічна проблематика, і саме вони
повинні стати предметом спеціального розгляду. Слід відзначити, що в
своєму загалі цінності розглядаються передусім, як категорія моралі в
найширшому її розумінні. У нас значно менше тяжіють до розгляду
цінностей в прагматично – раціональному розумінні, характерному для
північноамериканської цивілізації, бо ми бачимо в цінностях, ціннісних
орієнтаціях ідеали та ідеї моральності, тісно пов’язані більше з
ідеалістичним світоглядом, з осучасненою християнською культурною
традицією. [8; 89 ] Так вважає переважна більшість педагогів. Педагоги
замислюються над її теоретико – методологічними засадами. Педагогічні
дослідження проблеми цінностей та ціннісних орієнтацій можна умовно
поділити за певними напрямками, серед них – питання громадянського
виховання, в якому національні цінності посідають одне з головних місць.

Формування педагога безпосередньо пов’язане з основними засадами
побудови держави: тоталітарної, демократичної, громадянської, відкритої.
Якщо створення тоталітарного режиму зумовлює пригноблення особистості,
відкритого суспільства і також часто поєднується з різновидами
непримиренності, пошуку ворогів і неоколоніалізму, то перспективним в
усі часи було, є і буде формування та розвиток демократично –
громадянського суспільства. Тому особливо важливим є будівництво в
Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової,
цілісної держави і системи виховання на основі принципів гуманізму,
демократичності, толерантності, пріоритетності загальнолюдських духовних
цінностей, гнучкості та прогностичності. Проте доцільно врахувати, що
між визначенням і проголошенням принципів до їх закріплення і
утвердження в суспільстві лежить щоденний всебічний аналіз і праця
інститутів держави і конкретної особистості. Система становлення
педагога є серцевиною системи освіти і розглядається як цілеспрямована,
систематична дія на духовний і фізичний розвиток особистості, зумовлена
законами розвитку суспільства, людини та об’єктивними і суб’єктивними
умовами. Її складовими є як система самовиховання особистості, так і
спеціально організований безпосередній і опосередкований вплив сім’ї,
закладів освіти, інформаційного простору та соціально – економічних
умов.

Система становлення фахівця зумовлює формування навичок поведінки в
сім’ї, під час навчання, на виробництві, культурно – освітній,
професійній та політичній діяльності. Зміст цієї системи
визначається пріоритетністю вимог часу, потребами соціально –
економічного розвитку і зумовлюється суспільними відносинами, станом
науки, технологій, культури, родинно –сімейними стосунками,
традиціями та рівнем системи освіти. Дані аспекти є
взаємозалежними, динамічними, тобто система виховує особистість, а
особистість виховує систему.

Необхідність виваженого розв’язання проблеми державотворення, розвитку
цієї системи зумовлює потребу формування і збереження класичних та
утвердження нових ціннісних орієнтацій. Центральним місцем в процесі
державотворення є формування в учнівської та студентської молоді
демократичних цінностей, свобод та громадянської позиції. Проблема
цінностей була актуальною в різні періоди розвитку суспільства і мала
конкретні орієнтації. Якісні і кількісні характеристики цінностей
перебувають в подвійній залежності від внутрішніх властивостей їх носія
та від потреб і прагнень суспільства, людини, яка є адресатом цінностей.
Для періоду становлення держави є характерними тенденції збереження
класичних цінностей, переосмислення характерних національних цінностей
та насадження чужих (нові лідери, нові ідеї, нове життя).

Для народів України завжди було характерним утвердження і дотримання
засад гуманізму, зв’язку з природою та прагнення до освіти, освіченості
та професіоналізму. Представники «нових» ціннісних орієнтацій відхиляють
принципи гуманізму і спрямовують вектор розвалу, руйнування проти
матері-жінки, сьогодення дітей і культури взагалі. Збільшення і
наростання якісної різноманітності людських потреб, особливо в критичних
ситуаціях, поява нових засобів їх задоволення, як порівняння свого рівня
життєдіяльності з навколишнім середовищем, так і в наслідок розвитку
науково – технічного прогресу, спричиняють виникнення суперечностей між
необхідністю дотримання цінностей і стимуляцією щодо їх порушення
або ігнорування.

Головним критерієм важливості формування, збереження і розвитку
цінностей є практика життєдіяльності особистості, нації, держави,
Європи і світу в історичному, соціально-економічному, політичному
аспектах та в площині побудови демократичної держави як першооснови
громадянського суспільства. Формування такого суспільства створює
передумови для побудови демократичного устрою та утвердження позитивних,
реальних і потенційних, безпосередніх і опосередкованих, абсолютних і
відносних, політичних, соціальних, моральних, естетичних, наукових,
християнських цінностей і блокування негативних тенденцій. Беручи до
уваги рівень розвитку і організації, саморганізації фахівця, незалежно
від рівня організації суспільних відносин розрізняють загальнолюдські,
загальнонаціональні, народні, сімейні, колективні, особистісні
цінності.

Складається небезпідставне враження про тенденцію трансформування
представників гордого європейського народу в бездумних біороботів,
наймитів та кріпаків. Тому доцільно в аспекті становлення фахівця з
наукової, політичної, соціально – економічної, духовної точок зору
визначити, як відбувається «зазначена «різанина» – по горизонталі чи по
вертикалі і який життєво необхідний орган чи ступінь мислення
особистості відсікається на рівні індивідууму, сім’ї, колективу,
закладів освіти, регіону, держави, європейського та міжнародного
співтовариств.

Система становлення педагога забезпечується виконанням цілей освіти і
розглядається як гарант демократичності суспільного устрою та
державотворення і служить ефективним засобом, за допомогою якого
попереднє покоління і держава формують людей за власними
аналогами. Побудова ж демократичного суспільства базується на
національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі і
спрямовується в площині Я-концепції особистості, громадянина,
патріота України. Тому до системи понять, які повинен глибоко знати
педагог, формуючий в учнів громадянські якості, слід віднести поняття
«національна ідея, національний ідеал, національна ідеологія,
національні інтереси та інші. Національна ідея виконує орієнтувальну,
організаційну та мотиваційну функції в життєдіяльності етносу.

У формуванні педагога значну роль відіграють і національні цінності – як
соціально-матеріальні (демократія, гуманізм, свобода, добробут,
соціальний захист тощо), так і духовно-культурні (принципи, погляди,
моральні норми, традиції), які сповідує дана нація. Здебільшого вони
мають загальнолюдській характер, хоча й багато в чому специфічні, бо
залежать від світосприймання, світорозуміння та інших особливостей
нації. Загалом завдання цінностей та ціннісних орієнтацій: утвердження в
між людських стосунках гуманних начал – доброти, справедливості,
толерантності, щирості, сумлінності, власної гідності, взаємоповаги,
відповідальності, принциповості і негативного ставлення до
фальші, цинізму та лицемірства.

Треба виховувати у майбутніх громадян вміння робити власні
об’єктивні оцінки, щодо різних життєвих явищ та подій, щодо самих людей
та сенсу життя і завдяки цьому протистояти механічному та експансивному
нав’язуванню ззовні готових, часто сумнівного змісту і походження
еталонів та орієнтирів.

Висновки

Отже, демократизація освітньої діяльності вимагає адекватних змін і в
роботі з підготовки керівних кадрів, пошуку і введення інноваційних
підходів і технологій щодо формування нових педагогів. Сьогодні
педагогові, важко працювати: змінюються, а точніше, розширюються його
функції, ускладнюється роль. Причина цього полягає в тім, що школа з
закритої системи перетворилася в складну, відкриту систему. Саме тому
процес усвідомлення цього й адаптації вимагає терпіння і часу. А ще –
підготовки професійного висококваліфікованого фахівця як у сфері
управління, так і в сфері конкретної області, в якій він працює. Адже
будь-яка діяльність має «подвійний» предмет роботи: педагог повинен бути
і гарним організатором, і гарним фахівцем. Це означає, що сучасний
викладач навчального закладу повинен успішно здійснювати як
управлінську, так і педагогічну діяльність, забезпечуючи реалізацію
цілей і змісту навчально-виховного процесу і різноманітних форм
міжсуб’єктних відносин у нових умовах. Реальне положення справ полягає в
тому, що більшість педагогічних вузів не готує своїх студентів до
можливої управлінської діяльності. Пізніше педагогічне життя виявляє з
них найбільш схильних до організаторської роботи, тих, хто має певний
авторитет у колективі. Тому, як ми можемо спостерігати, становлення
педагога проходить дуже складно, враховуючи при цьому ще й всі чинники
становлення особистості як такої. Проблема становлення сучасного фахівця
є проблемою не лише психології, а й багатьох інших наук, які хоч якось
торкаються сфери антропології, але саме психологія дає найбільше
відповідей на поставлені людством питання про формування людського.

Список використаної літератури

Абульханова К.О., Васина Н.В., Лаптева Л.Г. Психологія і педагогіка. –
М., 1998.

Арутюнян Л.А. Ценности в системе социального образа жизни // Арутюнян
Л.А. Образ жизни и ценносные ориентации личности. Ереван, 1979. С.168.

Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.

Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і
психологія. — 1997. — № 1. – С. 116.

Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина
// Педагогіка і психологія. – 1997. — № 1. – С. 144.

Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М. 1999.

Кан-Калик В.А.Учителю о педагогическом общении. – М., 1987.

Кузьмина Н.В. Профессионализм лчности преподавателя и мастера
производственного обучения. – М., 1990.

Крицька Л.В. Громадянські ціннісні орієнтації учнівської молоді
// Педагогіка і психологія. – 1997. — № 1. – С. 128.

Леонтьэв А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975.

Петровський А.В. личность. Деятельность. Колектив. – М., 1982.

Маркова А.К. Психология труда учителя. – М., 1993.

Нікітіна Л.Є. Соціальне виховання дітей – фактор стабілізації
суспільства // Педагогіка. – 1998. — № 7. – С. 36.

Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проэкции,
практики. – М., 1995.

Педагогика: Учебн. пособ. для студ-в пед. УЗ/ Сластенин В.А. и др. – М.,
1997.

Савченко С. В. Способность к лидерству как критерий социализированности
современного студента//Цінністні пріоритети освіти у ХХ ст.: Міжнародна
науково-практична конференція. – Ч. 2. – 2003. – 308 с. внутришкольного
управления. – Луганск: Альма матер, 1999. – 118 с.

Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленнігромадянина //
Педагогіка і психологія. – 1997. — № 2. – С. 151.

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *