Реферат на тему:
Систематизація виборчого законодавства України
Конституційна норма про те, що Україна є правовою, демократичною,
соціальною державою, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю, передбачає вирішення досить широкого кола питань. Певною мірою
це стосується й виборчого законодавства України, оскільки потенціал
народовладдя, демократизм вітчизняної політичної системи не будуть
розкриті в повному обсязі, якщо виборча система не буде відповідати цим
конституційним принципам, не враховуватиме менталітет українського
народу, а також вітчизняний досвід проведення виборчих кампаній. Нині
вона фактично виступає єдиною підставою повноцінного функціонування
вищих та місцевих органів державної влади на засадах цивілізованості та
легітимності.
Відомо, що ідеї народного представництва, як складової теорії
конституціоналізму, своїм корінням сягають у давні часи. Однак практична
реалізація цього принципу на нинішньому етапі державності України
здійснюється досить складно.
Зокрема, досвід парламентських (1998р.) та президентських (1999р.)
виборів в Україні засвідчив, що недосконалість виборчого законодавства,
внесення змін і доповнень до законів під час виборчої кампанії,
регулювання цих відносин підзаконними актами, значною мірою ускладнюють
як саму процедуру проведення виборів, так і ставлять під сумнів їх
результати. До того ж, можливість звернення до Конституційного Суду
України з питань тлумачення або визнання неконституційними окремих
положень чи всього виборчого закону, взагалі виключає можливість
проведення виборів.
Так, майже за місяць до виборів народних депутатів України понад 20
положень Закону України «Про вибори народних депутатів України» Рішенням
Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 року було визнано
неконституційними. У подальшому відсутність чіткої законодавчої
регламентації норм вказаного закону, які Конституційний Суд визнав
неконституційними, іноді змушувала Центральну виборчу комісію приймати
рішення, керуючись лише внутрішньою правосвідомістю.
З часу ухвалення Закону України «Про вибори Президента України» – 5
березня 1999р. – до нього також тричі вносилися зміни та доповнення. І
навіть незважаючи на це, на думку Голови Центральної виборчої комісії
М.Рябця, цей закон залишається «недолугим», оскільки виконати його
досить складно.
Отже, усунення недоліків виборчого законодавства України вбачається за
можливе шляхом прискорення його систематизації, наслідком чого стане
прийняття єдиного кодифікованого акта – Виборчого кодексу України.
У цьому контексті слід нагадати, що ідея систематизації має багате
історичне минуле. Найбільш блискучого підйому вона зазнала в ХVІІІ-ХІХ
ст. Зокрема, відомий французький просвітитель Ж.-Ж. Руссо вказував на
те, що створення ясного, короткого і точного кодексу призведе до
ліквідації значної кількості суперечливих законів, які викликають
нескінченні судові процеси. Ж.Фур’є вважав, що «кодифікація об’єднує
націю…». І нарешті, розвиток систематизації був тісно пов’язаний із
суто технічними аспектами. Ще за часів античності проведення
кодифікаційних робіт мало на меті попередження роздріблення джерел
права, забезпечення зручності при їх користуванні.
Історія знає безліч прикладів, коли проведення кодифікаційних робіт було
викликано необхідністю спрощення чи перегрупування правових джерел. Так,
чільне місце в книзі скарг Генеральних Штатів у 1789р. містила
пропозиція щодо необхідності проведення кодифікації нормативно-правової
бази з метою досягнення одноманітності в регулюванні певної групи
суспільних відносин.
На нашу думку, вже сьогодні в Україні існують позитивні тенденції, що
можуть слугувати підставою для розвитку кодифікаційних робіт у сфері
виборчого законодавства: по-перше, Україна за формою державного устрою є
унітарною державою, що створює відповідні умови для можливої уніфікації
виборчих процедур усіх видів виборів; по-друге, запровадження Виборчого
кодексу необхідно ще й для того, щоб позбавитися такої специфічної
особливості норм виборчого законодавства, як їх відсилочний та
підзаконний характер. І, нарешті, це дасть змогу упорядкувати увесь
чинний нормативно-правовий масив, що прямо або опосередковано торкається
проблем регулювання виборчого процесу в Україні.
В той же час, для вирішення цього завдання потрібно з’ясувати ряд
концептуальних питань. Зокрема, не завадило б знати думку народу щодо
типу виборчої системи, оскільки, свого часу, реформуючи виборче
законодавство України, законодавець дійшов висновку, що на сучасному
етапі найоптимальнішою є мажоритарно-пропорційна система. Однак треба
зауважити, що пропорційна система – це визнання того, що народний
депутат є представником усього народу. Відповідно повністю відкидається
імперативний депутатський мандат і парламентарі не відповідають перед
виборцями і не можуть бути ними відкликані. Порушується тісний зв’язок
між депутатами і виборцями, який було встановлено десятиліттями за
радянської системи правління і до чого люди звикли.
Стосовно конкретних пропозицій кодифікованого акта, то в загальній
частині Виборчого кодексу вбачалося б за необхідне закріпити положення
щодо правового регулювання принципів виборів, видів виборів, засади
виборчих систем, які застосовуються в Україні, правовий статус і обсяг
повноважень Центральної та інших виборчих комісій, правове регулювання
територіальної організації виборів тощо.
Особлива частина Виборчого кодексу має містити норми процесуального
характеру. Взагалі слід зазначити, що одним із суттєвих недоліків
конституційного законодавства, в тому числі й виборчого, є те, що
процесуальні норми, як правило, не в повному обсязі забезпечують
реалізацію матеріальних норм. На наш погляд, виборчі процесуальні норми
повинні бути виписані грунтовніше, ніж це має місце в діючих виборчих
законах.
У науковому аспекті було б доцільним проаналізувати негативні моменти
останніх парламентських та президентських виборів в Україні та інших
країн колишнього СРСР, зробивши відповідні висновки як теоретичного, так
і практичного характеру. Це досить важливе завдання, оскільки необхідно
накопичувати досвід (як позитивний, так і негативний) для подальшого
грунтовного реформування національного виборчого законодавства і
практики його застосування. Більшість виборчих процедур однакові щодо
виборів народних депутатів, Президента України, виборів до органів
місцевого самоврядування. Тому аналіз вітчизняного та міжнародного
досвіду проведення виборів важливий не лише для сучасної
політико-правової практики, а й на майбутнє.
Отже, виходячи з вищезазначеного, слід визнати, що перспективи розвитку
виборчої системи, як однієї з підвалин форм прямого народовладдя,
повинні грунтуватися на наступних засадах:
* провідну роль у систематизації національного виборчого законодавства
має відігравати Конституція України, як Основний Закон держави;
* розробка Виборчого кодексу України повинна враховувати вітчизняний та
міжнародний досвід проведення виборів;
* вважалося б доцільним Центральній виборчій комісії разом з Інститутом
держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Інститутом політичних і
етнонаціональних досліджень НАН України, Інститутом законодавства
Верховної Ради України, Національною Юридичною академією ім. Ярослава
Мудрого розширити творчі зв’язки з організаторами виборів у зарубіжних
країнах та зарубіжними науковими закладами з питань обміну досвідом,
підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, проведення спільних
комунікативних заходів, наукових досліджень з виборчої проблематики.
* доцільно створити робочі групи з підготовки пропозицій щодо
вдосконалення як самої процедури виборів народних депутатів України,
Президента України та до органів місцевого самоврядування, так і щодо
створення уніфікованого Виборчого кодексу України.
Розвиток українського виборчого права, оптимізація моделі виборчого
законодавства тісно пов’язані з підвищенням політичної і правової
культури виборців, усього нашого суспільства. Нагальна потреба цього
життєво важливого завдання очевидна. Тож мусимо удосконалювати не лише
закони, а й самих себе.
Література:
www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
