Розлади потягів (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Розлади потягів

Розлади потягів розглядаються в МКБ-10 у розділі «Розладу звичок і
потягів». Ця категорія порушень поводження характеризується
повторюваними нападами потягів, без ясної раціональної мотивації, які
суперечать інтересам самого пацієнта й не можуть бути контрольовані ім.
Основною ознакою їх є порушення вольових функцій, що нерідко приводить
до протиправних дій. Розладу потягів іноді зустрічаються при психічних
захворюваннях, таких, як шизофренія, органічні захворювання головного
мозку, епілепсія, олігофренія. Однак найбільш специфічні риси вони
здобувають при психопатіях, тому найчастіше вони висвітлюються в розділі
розладів особистості й поводження. Міжнародна класифікація хвороб
(МКБ-10) відносить до порушень потягів при психопатіях патологічну
схильність до азартних ігор, патологічні підпали (піроманії),
патологічне злодійство (клептоманії), трихотиломании (потяг до
висмикування волось), а також розладу полової ідентифікації (полового
потяга).

Патологічна схильність до азартних ігор проявляється в частих повторних
епізодах участі в азартних іграх, що є ведучим у житті особи, веде до
зниження соціальних і професійних навичок, втраті матеріальних і
сімейних цінностей. Такі особи звичайно роблять більші борги, порушують
податковий закон, ухиляються від сімейних обов’язків. Вони описують у
себе сильний потяг до азартних ігор, неодолимость його,
неконтролируемость своїх дій. Поза ігровою діяльністю вони випробовують
подання про гру, переживають епізоди, пов’язані з азартом ігри, постійне
внутрішнє напруження. У такі періоди вони тривожно сплять, дратівливі,
конфликтны, неуживчивы. Відрізняють їх від звичайних гравців охоплення
ігровою діяльністю, порушення соціальних форм поводження, байдужість до
свого зубожіння й благополуччя родини. У судово-психіатричній практиці
такі особи зустрічаються вкрай рідко, звичайно у зв’язку з фінансовими
правопорушеннями.

Піроманії (патологічні підпали) серед розладів потягів займають більше
значне місце. Цей розлад характеризується прагненням робити підпали й
любуватися вогнем. Розрізняють щирі піроманії й помилкові
(псевдопиромании). В останніх випадках підпали відбуваються з метою
мести, приховання яких-небудь протиправних діянь, у стані сп’яніння.
Щирі пироманические акти виникають періодично на висоті ажитированного
стану, єдиним мотивом яких є милування вогнем або розрядка свого
внутрішнього напруженого стану. При цьому підпалюються випадкові
об’єкти, з виниклої пожежі такі особи не йдуть. Їх часто бачать
навколишні «зачаровано» вартими у вогню. Ці стани самі особи описують як
непереборний потяг до вогню, випробовують при цьому приємні відчуття, у
них повністю відсутнє почуття провини, оцінка наслідків своїх дій. У
деяких випадках у них виникає сексуальне порушення. Вид вогню й дії
людей при гасінні пожежі викликає розрядку афективної напруги, що надалі
повторюється й спричиняє прагнення до нових підпалів. Розлад потяга у
формі піроманії зустрічається при різних формах психопатій і формується
в клінічно обкреслений синдром розладів потяга.

Псевдопироманические прояву, виникаючи в психопатичних особистостей,
залежать від структури психопатій і відбивають у своєму змісті
особливості особистості (істеричні, збудливі й т.д.). Дії таких осіб
відрізняються послідовністю, цілеспрямованістю, критичним відношенням до
вчиненого, передбаченням наслідків своїх дій.

Клептоманія (патологічне злодійство) у практиці судово-психіатричної
експертизи зустрічається вкрай рідко, хоча особи, приваблювані до
відповідальності за розкрадання, досить часто є предметом експертизи.
При щирій клептоманії, так само як і при інших видах розладів потягів,
нескориме бажання зробити крадіжку виникає періодично. Йому передує
почуття внутрішнього напруження, незадоволеності, тривоги. Крадіжка
відбувається завжди поодинці, не пов’язана з матеріальною необхідністю
й, як правило, не спричиняє особистого збагачення. Викрадаються
випадково, що потрапили в поле зори, пацієнта предмети. Після крадіжки
відсутні ознаки приховання слідів злочину, наступає розрядка емоційної
напруги. Так, літня акторка, досить матеріально забезпечена, була
затримана в магазині при спробі зробити кишенькову крадіжку. Вона
тихенько, двома пальцями намагалася витягтися носову хустку з кишені
покупниці. При обшуку в її будинку було виявлено кілька сотень носових
хусток, порожніх очешников, непарних рукавичок. На наслідку вона
показала, що періодично випробовує нескориме бажання зробити крадіжку.
Для цього вона приходить у магазин, бродить серед людей, зауважує погано
прикриті кишені й виймає з них те, що там перебуває. Після зроблених
крадіжок вона випробовує «незвичайне щастя». Настрій у неї стає
піднятим. Украдені речі їй зовсім не потрібні. Вона ними не
користується, періодично перебирає їх, і навіть це розряджає тривогу й
поганий настрій. За показниками сусідів, іноді по вечорах акторка
будинку танцює навколо стола й співає. Щирі клептоманії варто
відмежовувати від розкрадань і крадіжок, не пов’язаних з розладом
потягів. Такі вчинки завжди ретельно плануються, нерідко відбуваються
разом зі співучасниками, які організують «прикриття», заздалегідь
визначається заможність жертви злочину, метою розкрадань є матеріальна
вигода. Особи, неодноразово приваблювані до відповідальності за
крадіжки, нерідко мотивують свої вчинки нескоримим бажанням. Однак їхнє
поводження не може бути розцінене як розлад потягів, якщо їхньої дії не
відповідають описаним клінічним особливостям клептоманії.

До розладів потягів ставиться дромомания (патологічна схильність до
бродяжництва). У цій формі порушень поводження розрізняють також щирі й
помилкові (псевдо) дромомании. У хворих періодично з’являється
схильність до бродяжництва, коли без видимої причини вони залишають
постійне місце проживання й безцільно переїжджають із одного міста в
іншій, де бродять по вулицях, жебрають, а потім знову залишають його.
Такі особи, розповідаючи про своїх «подорожах», називають багато
географічних крапок, у яких вони побували, але не можуть описати мети
своїх мандрівок або яких-небудь визначних пам’яток відвідуваних місць.
Вони відзначають у себе коливання настрою, коли на висоті тривожно
ажитированного афекту з’являється бажання безпричинне йти з родини,
виїхати куда-либо. У міру нормалізації настрою вони вертаються додому.
Щиру дромоманию варто відрізняти від помилкової. Остання часто
спостерігається в підлітковому віці й зв’язана зі складними взаєминами в
родині (пияцтво батьків, жорстокі методи покарання й т.д.). Такі
підлітки, тікаючи з будинку, живуть на горищах, підвалах, іноді
переїжджають із місця на місце, примикають до антисоціальних груп
підлітків або дорослих, де стають особами, підлеглими основним формам
поводження групи. Надалі вони можуть робити втечі з будинку й при
відсутності психотравмирующих ситуацій. Такі форми бродяжництва не
можуть бути розцінені як дромомании, тому що вони обумовлені ситуацією й
згодом у міру повзросления компенсуються. Дана форма розладів потягів
проводиться не у всіх класифікаціях психічних розладів. Однак у
судово-психіатричній практиці вона в ряді випадків зустрічається й має
потребу в диференційованій експертній оцінці.

Розладу полового потяга й парафилии в психопатичних особистостей є одним
з найбільш складних питань судово-психіатричної практики. Дотепер
залишається недостатньо ясним поняття сексуальних перекручень,
визначення різних видів розладів полового потяга, клінічних
закономірностей їхні динаміки. Недостатня вивченість зазначених розладів
з’явилася причиною розвитку різноманітних концепцій і теорій походження
даних видів потягів. У трактуванні этиологии й патогенезу сексуальних
відхилень одержали широке поширення конституціонально-генетичні,
еволюційні, эндокринологические, психоаналітичні, условно-рефлексорные й
комбіновані концепції.

Виходячи з положень про біологічну обумовленість і вродженість розладів
полового інстинкту, одні автори аналогічним образом трактують сутність
даного виду перверсий. На противагу їм прихильники «придбаного» генеза
перекручень провідним фактором у формуванні перверсий уважають
несприятливий вплив зовнішнього середовища. Представники «ендокринної»
теорії затверджують, що визначальне значення мають порушення
гормонального тла, із цих позицій пропонують види терапії сексуальних
розладів. Прихильники психоаналітичної концепції визначають сексуальні
перверсии як неврози, що виникли в результаті затримки полового розвитку
в дитячому й підлітковому віках. З погляду умовно-рефлекторної теорії,
перверсии виникають у результаті утворення патологічного умовного
рефлексу. Достатнє поширення мають і комбіновані теорії, згідно яким
розладу сексуального потяга визначаються багатьма факторами, які варто
враховувати при діагностиці. Разом з тим дотепер жодна з наведених
теорій не одержали загального визнання й можуть бути оцінені не більш
ніж гіпотези, що пояснюють лише окремі сторони проблеми.

Сучасна сексопатологія й психіатрія виділяють два типи патологічних
сексуальних потягів: розладу полової ідентифікації й сексуальної
переваги. До розладів полової орієнтації ставляться чоловічий і жіночий
гомосексуалізм (мужолозтво, лесбиянство). Відношення до цих форм
сексуальних порушень у сексопатологів і законодавців неоднозначно.
Жіночий гомосексуалізм ні у вітчизняному, ні в закордонному
законодавстві ніколи не переслідувався законом.

У ряді країн чоловічий гомосексуалізм уважається кримінально карним.
Відповідно до Карного кодексу кримінальної відповідальності підлягають
лише особи, що зробили насильницькі гомосексуальні акти, у тому числі й
з неповнолітніми (ст. 132-134 КК РФ).

Чисті форми гомосексуалізму зустрічаються вкрай рідко. Найчастіше мають
місце бисексуальные акти, коли особа в ситуації ізоляції робить
гомосексуальні полові акти, а у звичайному житті має нормальні полові
зносини. Ситуації ізоляції виникають в одностатевих колективах: тривалі
плавання, виправні колонії й т.д. Певну роль у формуванні
гомосексуальної орієнтації варто відводити й питанням правильного
полового виховання. У практиці зустрічаються випадки, коли в родині
з’являється дитина небажаної підлоги й батьки компенсують це відповідним
ім’ям, одягом, іграшками. У результаті чого формується особистість із
невідповідної підлоги орієнтацією, що надалі може фіксуватися й
супроводжувати протягом всього його життя. Корекція таких форм
поводження згодом можлива. Разом з тим у практиці зустрічаються випадки,
коли порушення полової орієнтації виникають рано, без видимих зовнішніх
причин і залишаються стійкими. Ці випадки ставляться до щирих розладів
полового потяга, вони, як правило, не піддаються корекції й мають
безсумнівну біологічну обумовленість. Саме в цих випадках мають місце
порушення гормонального тла, а іноді резидуальные явища ранньої
органічної поразки центральної нервової системи.

Транссексуализм — бажання бути прийнятим у суспільстві як особа
протилежної підлоги, з почуттям неадекватності й дискомфорту від своєї
анатомічної підлоги. Такі особи звичайно носять одяг, що не відповідає
їхню полу, застосовують косметику для зміни зовнішнього вигляду,
прибігають до хірургічних косметичних операцій. Іноді вони ведуть
подвійний спосіб життя, на роботі й у суспільстві пред’являють себе як
особи своєї підлоги, а будинку й у вузькому колі знайомих намагаються
виявити себе як особи протилежної підлоги. Так, одна особа чоловічої
статі, уважаючи себе жінкою, продав машину, купив багато жіночого одягу
й по вечорах переодягався в неї, гуляв по вулиці, загравав із
чоловіками, видаючи себе за жінку, кокетував, а ранком у чоловічому
одязі йшов на роботу. Він навіть оформив шлюб з жінкою, заздалегідь
попередивши її про неможливість полових відносин. Іноді він виходив на
балкон у жіночому одязі й робив непристойні дії, за що й був притягнутий
до відповідальності. І тільки в період проведення судово-психіатричної
експертизи були розкриті ознаки транссексуализма.

У міру поглиблення полових потягів деякі пацієнти наполягають на
хірургічній операції по зміні підлоги. Подібного типу операції
здійснюються як у нас у країні, так і за рубежем. Однак це можливо лише
після консультації психіатра, що повинен констатувати щиру форму
транссексуализма й відсутність яких-небудь інших психічних розладів, а
також при наявності висновків сексопатолога й ендокринолога. Після
хірургічного втручання таким особам можуть бути видані документи на
особу протилежної підлоги зі зміною відповідно імені. Особи з подібного
типу порушеннями рідко роблять правопорушення.

Щирими порушеннями полового потяга є парафилии (розладу полової переваги
по МКБ-10), при яких перекручений сексуальний потяг повністю або
частково заміщає нормальне полове життя. Парафилии звичайно формуються
рано на тлі резидуальных явищ органічної поразки головного мозку, які є
біологічною базою формування аномального потяга. Найбільш типовим є
прикордонний рівень психічної патології, що граничить із психічним
здоров’ям. Однак нерідко парафилии мають місце у хворих з ендогенними
формами захворювань, епілепсії, шизофренії, а також у хворих
олігофренією.

Особливі форми сексуальних порушень розвиваються в осіб з ознаками
хронічного алкоголізму, чому сприяють загальне зниження особистості,
емоційне огрубіння, ігнорування стандартів поводження з деструкцією
ієрархії мотивів. Формування парафилии походить від простих до більше
складних форм, можлива зміна видів потяга з появою агресивних і
аутоагрессивных тенденцій і зростанням соціальної небезпеки таких осіб.

У психіатричній класифікації існує опис багатьох видів парафилии, однак
судово-психіатричне значення має кілька форм: педофилия — потяг до
дітей; ексгібіціонізм — оголення своїх полових органів; геронтофилия —
потяг до літнього; некрофилия — полові акти із трупами; садомазохизм —
заподіяння болю при половому акті.

Педофилия — сексуальний потяг до дітей. Спостерігається звичайно в
чоловіків, у тому числі в літніх, з тими або іншими порушеннями полових
функцій. Це розпусні дії, що супроводжуються показом порнографії,
роздяганням дітей, оглядом їхніх полових органів, з мастурбацією. Іноді
з дітьми відбуваються полові акти як у звичайної, так і перекрученій
формі. Об’єктом потяга є тільки діти як жіночого, так і чоловічої статі.
Особи, що виявляють ознаки педофилии, відвідують школи, дитячі
майданчики, чекають дітей у ліфтів, влаштовуються на роботу в дитячі
установи, де легше знайти об’єкт своїх порушених потягів. Педофилия може
сполучатися із садизмом. У таких випадках дітям заподіюють тілесні
ушкодження, іноді досить важкі й несумісні з життям. Щирі педофилии
варто відрізняти від помилкових, коли полові акти з дітьми відбуваються
особами в нетверезому стані. У таких випадках діти є випадковим
об’єктом, що потрапив у поле зору. Педофильные акти відбуваються як зі
сторонніми, так і із власними й усиновленими дітьми. Такі акти можуть
мати місце досить тривалий час. Останнє спостерігається в осіб з
ознаками хронічної алкогольної залежності й свідчать звичайно не стільки
про розлади полових потягів, скільки про ступінь алкогольної деградації
особистості обвинувачуваного.

Геронтофилия — розлад сексуальної переваги, при якому полові акти
відбуваються з літніми й старими людьми. Геронтофилия порівняно рідке
перекручення, часто супроводжується садистичними тенденціями або
жорстокими вбивствами.

Некрофилия — половий потяг до трупів. Зустрічається переважно в
чоловіків. Формується цей вид розладів потяга в осіб із глибокими
формами психопатій або психічно хворих. Некрофилы часто є працівниками
моргів або цвинтарів. Вони звичайно розкривають могили або в моргах
знущаються із трупів. В експертній судово-психіатричній практиці вони
зустрічаються нечасто. Залучаються до відповідальності за хуліганство й
знущання над трупами й могилами.

Ексгібіціонізм — розлад полового потяга, що проявляється в періодичній
або постійній похилості до оголення своїх полових органів, особливо
перед особами протилежної підлоги (частіше перед жінками), без намірів
полового контакту. Оголення супроводжується половим порушенням з
ерекцією. Подібного типу похилості звичайно проявляються на висоті
емоційної напруги й чергуються зі світлими періодами. Один чоловік, що
займає високий соціальний стан, періодично ранком перед роботою
з’являвся в жіночій перукарні. У залі чекання він оголював полові
органи, мастурбировал і потім швидко йшов. Притягнуто він був до
кримінальної відповідальності за хуліганство. При обстеженні в Центрі
(йому був 61 рік) яких-небудь психічних розладів, крім ексгібіціонізму,
у нього виявлене не було. Правопорушення подібного типу є типовими для
осіб з розладами полового потяга типу ексгібіціонізму.

Садомазохизм — досягнення полового задоволення шляхом заподіяння
страждання половому партнерові. Діапазон садистичних актів досить
широкий — від докорів і словесних образ до жорстокого побиття й
нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Можливі навіть убивства. Такі особи
іноді одержують полове задоволення, роблячи полові акти з жертвою, що
перебуває в стані передсмертної агонії. Різновидом садизму є мазохізм —
одержання сексуального задоволення при приниженнях і стражданнях,
заподіюваних йому сексуальним партнером. У практиці частіше
зустрічається сполучення садизму з мазохізмом, що становить синдром
садомазохизма. Це розлад властиво особам чоловічої статі. Іноді оргазм
наступає від одного виду страждань партнера. Садистичні похилості в
пацієнтів звичайно простежуються з дитинства, коли вони зазнають
насолоди від виду страждаючих тварин, іноді прагнуть бити кішок і собак,
підвішують їх, підпалюють, убивають, ловлять і терзають птахів. Таку ж
похилість вони проявляють із друзями й однокласниками. Надалі
жорстокість стає рисою характеру й проявляється в полових взаєминах з
партнером. У судово-психіатричній практиці ці розлади зустрічаються
частіше інших видів патологічних потягів. Можливо, це пов’язане з тією
обставиною, що садомазохисты роблять тяжкі правопорушення (катування
жертви, убивства, знущання над тілом загиблої), і тому стають об’єктом
судово-психіатричної експертизи.

Вітчизняна й закордонна практика показує, що цим особам властиві серійні
вбивства, які обчислюються декількома жертвами. У звичайному житті
садомазохисты не проявляють соціальної дезаптации, не роблять враження
осіб з якими-небудь аномаліями психіки, тому злочину такого роду важко
раскрываемы.

Судово-психіатрична оцінка розладів потягів. У судово-психіатричній
практиці щирі розлади потягів зустрічаються нечасто. Разом з тим особи,
приваблювані до відповідальності за різні правопорушення, нерідко
говорять про свій потяг до злодійства, підпалам, бродяжництву й т.д. У
цих випадках завжди виникає необхідність в отграничении щирих порушень
потягів від помилкових. Останні звичайно носять характер антисоціальних
звичок, що зафіксувалися, способу життя, психологічних установок
особистості. Судово-психіатрична оцінка осіб з наявністю таких форм
поводження опирається в основному не на аналіз однотипних правопорушень,
а на виявлення основного ґрунту, на якій вони виникають.

Якщо зазначені форми поводження виникають у хворих шизофренією,
маніакально-депресивним психозом, органічним захворюванням центральної
нервової системи, то рішення експертних питань залежить від глибини й
виразності психічних розладів, властивих основному захворюванню.

Щирим розладам потяга властиві певні закономірності — це повторність
однотипних діянь без якої-небудь матеріальної зацікавленості,
відсутність приховань протиправного діяння, його патологічне
мотивування, підпорядкованість дій характеру потяга.

Розладу потягів звичайно не виступають изолированно, а в пацієнтів має
місце раннє їхнє формування й трансформація одних потягів в інші, а
іноді й співіснування декількох форм порушеного потяга. що виявляються
Тому на наслідку й суді кількаразові залучення до відповідальності за
такі діяння, як підпали, полові правопорушення, особливо у відношенні
дітей, жорстокі вбивства, повинні з’явитися підставою для призначення
судово-психіатричної експертизи. Доцільно по полових правопорушеннях
рекомендувати комплексні судові експертизи із сексопатологами, які
розглядають питання формування сексуальних потягів, їхня спрямованість і
правомірність їхнього трактування як щирих порушень полового потяга.

Особи, у яких у період судово-психіатричної експертизи не виявлялося
щирих розладів потягів, а констатувалися лише ознаки психопатій і
нерізко виражені резидуальные явища органічної поразки центральної
нервової системи, не підпадають під дію статті 21 КК РФ, тому що вони
можуть усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій
і керувати ними, і зізнаються осудними.

Судово-психіатрична оцінка осіб, що страждають щирими розладами потягів,
незалежно від їхнього змісту неоднозначна. У тих випадках, коли
порушення потягів не досягають ступеня неодолимости при наявності
часткової критики до своїх діянь, боротьби мотивів перед правопорушенням
або перебувають у стадії формування, можливо рекомендувати застосування
ст. 22 КК РФ, що передбачає наявність такого психічного розладу, що
позбавляло б особу можливості повною мірою усвідомлювати фактичний
характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними. Застосування
обмеженої осудності до лидам з порушеними потягами має на увазі
присутність у діяннях даних осіб мотивації правопорушення, що відповідає
формі порушених потягів.

У тих випадках, коли розладу потягів стають провідною ознакою,
зливаються з особистістю, не піддаються корекції, з порушеною критичною
оцінкою поводження в цілому, варто вважати виправданим застосування
статті про неосудність.

Найчастіше під формулу неосудності підпадають пироманические розладу,
особливо якщо вони носять імпульсивний характер, і садомазохистские
синдромокомплексы. При констатації полових розладів потягів
рекомендується проведення комплексних судових сексологических і
психіатричних експертиз. До осіб, визнаним обмежено осудними, можливе
призначення амбулаторних примусових мір медичного характеру. Особам з
розладами потягів, признаными несамовитими, у силу їх підвищеної
соціальної небезпеки й ваги протиправних діянь, є обов’язковим
призначення примусових мір медичного характеру: найчастіше у вигляді
примусового лікування в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу
або в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу з інтенсивним
спостереженням.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *