.

Реактологія: реакція як вихідна ланка поведінки. К. М. Корнілов (1879—1957) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
180 1219
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Реактологія: реакція як вихідна ланка поведінки.

К. М. Корнілов (1879—1957)

У підручнику головного представника реактології К.М.Корнілова “Вчення
про реакції людини” (1921) ставиться завдання “вивчення поведінки людини
як сукупності реакцій на біосоціальні подразнення”. Реакція визначається
основною формою будь-якого життєвого прояву. Це поняття включає такі
принципи, відмінні від принципів рефлексу:

а) універсальність (всіх рухів організмів, включаючи одноклітинні);

б) цілісна відповідь організму, а не одного органу;

в) наявність психічного у деяких представників тваринного світу.
Переліком цих принципів Корнілов хотів подолати однобічність

суб’єктивної та об’єктивної психології, стверджуючи, що психічний процес
і психічне переживання лежать в основі поведінки людини не окремо, а
лише разом, нерозривно злиті в реакції як основному прояві живого
організму на подразники середовища.

Сама по собі реактологічна методика (вивчення простих та складних
реакцій), а також психічна реакція як предмет дослідження мають велику
історію починаючи ще з робіт Вундта і Тітченера.

Корнілов та його співробітники показали нову залежність швидкості
реакції від завдання та його сили, від характеру діяльності людини.
Проте найважливішою була їхня теоретична концепція психічної реакції як
предмета реактології та психології.

Реактивність визначалась як властивість, характерна для неорганічного та
органічного світу, для тварин і людини. Критерієм, що вирізняє реакції,
є залежність від відмінностей у подразниках (біологічних та соціальних).
Тому поведінка людини є “біосоціальною”.

Для реактолога успадковане й набуте (біологічне та соціальне) механічно
поєднуються одне з одним. Соціальне лише затіняє біологічне, не
перетворюючи та не опосередковуючи його. Тому моральні почуття докорінно
відмінні від, скажімо, інстинкту “стадності” тощо.

Реакція, за Корніловим — це певний атом душевного лаптя та поведінки, до
якого останні можуть бути повністю зведені. Такий постулат являв собою
примітну методологічну особливість реактології.

Як стверджував Корнілов, поведінка людини є завжди результатом
надзвичайно складних взаємовідношень окремих реакцій, які зазвичай
виникають у масі, перетинаються, вступають у боротьбу, допомагаючи одна
одній, зливаються, витісняють, гальмують, паралізують одна одну та ін.
Життя людини, її поведінка тільки при поверховому погляді є продуктом
окремих реакцій, насправді це результат їх сукупного розгортання.

Взаємовідношення психічного та фізіологічного в реакції у цілому
визначалося за формулою Г.В.Плеханова, психіка як фізична властивість
нервової системи становить суб’єктивну сторону фізіологічних явищ.

За А.В.Петровський, у наведеному Корніловим формулюванні не було однієї
важливої ланки — посилання на те, що складає джерело психічних станів та
їхній основний зміст. Відсутнім був процес відображення. Загалом же
зводити всі прояви психічної діяльності до рефлексів або реакцій —
значить ігнорувати специфічне в механізмах поведінки людини. Одна справа
— проголошувати рефлекторний принцип як методологічне поняття, що
стверджує детермінованість будь-яких проявів життєдіяльності (в тому
числі психічних) впливами середовища, інша — зводити складні форми
поведінки суспільної людини до простих елементів, хай будуть це
рефлекси, суперрефлекси чи реакції. Те, що реакції є природною основою
складних психічних процесів, ще не дає підстави зводити останні до
перших.

На першому Всеросійському з’їзді психоневрологів у січні 1923 р.
Корнілов виступає з доповіддю “Сучасна психологія і марксизм”. Це мало
велике методологічне значення для ‘”перебудови” психології на основі
діалектичного матеріалізму. Разом із тим доповідь виявилася
несподіванкою для Г.1. Челпанова та його однодумців “Філософськи
безтурботний Корнілов”, як висловився Челпанов, видавався на голову
вищим за “філософськи освіченого” автора книги “Мозок і душа”. У
суперечках з усіх головних проблем психології молоді прогресивні
науковці на чолі з Корніловим “перемогли” ідеалістичну психологію.

У доповіді “Діалектичний метод у психології”, прочитаній на Другому
психоневрологічному з’їзді, що відбувся через два роки. Корнілов виклав
принципи марксистської діалектики, застосувавши їх до пояснення основних
проблем психології.

Він особливо наголосив на таких принципах:

1) безперервної мінливості всього існуючого. У психології немає
предметів, а є тільки процеси, в ній усе динамічне, немає нічого
статичного;

2) загального зв’язку явищ, загальної закономірності. Навіть прихильники
умоглядної психології не вважають психічні процеси такими, що нічим не
зумовлені;

3) стрибкоподібного розвитку процесів з переходом від кількісних
визначень до якісних;

4) прогресивного розвитку, зумовленого суперечністю. Заперечення тези і
є синтез тези та антитези.

Корнілов визначив, що діалектика є не тільки принципом пояснення процесу
розвитку, а й методом дослідження. Для психології найбільш важливим
виявляється принцип стрибкоподібного розвитку процесів з переходом від
кількісних визначень до якісних.

Реактологічна схема Корнілова виявляла славетну гегелівську тріаду. Це
було формальним прийняттям гегельянства. “Діалектизація” психології була
виражена у такій схемі:

стан душі, суб’єктивне як предмет психології — теза;

рефлекси, акти поведінки — антитеза;

реакція — синтез.

Захоплення гегелівською тріадою було характерним для багатьох радянських
філософів і психологів. Похідною від цієї тріади стала інша:

суб’єктивна психологія — теза;

об’єктивна психологія — антитеза;

марксистська психологія — синтез.

У журналі “Під прапором марксизму”, у збірниках Державного інституту
експериментальної психології Корнілов критикував ідеалістичні та
механістичні концепції психічного. Він захищав положення про
неможливість зведення предмета психології до фізіології, боровся за
цілісне вивчення особистості замість атомістичного, “мозаїчного”
розгляду психічних процесів, наголошував на ролі соціального впливу в
процесі формування особистості.

Корнілов обстоював думку про психічне як функцію мозку: “Марксизм,
визначаючи психічні процеси нічим іншим, як властивістю
високоорганізованої матерії, не тільки не знищує психічних процесів, але
вважає їх такою же мірою реальними, як і будь-яку іншу властивість
матерії, наприклад рух”.

Учений зазначав, що неможливо розглядати поведінку окремої людини
абстраговано від соціального середовища, як це роблять і емпірична
психологія, і психологія поведінки. Марксистська психологія бачить кожну
людину як варіацію певного класу. Ось чому у вивченні поведінки людей
слід іти не від індивідуальної психології до соціальної, я зворотним
шляхом: від соціальної, класової психології до професіональної,
групової, а потім уже до індивідуальної психології.

Незважаючи на великі зусилля прихильників реактології пов’язати своє
вчення з марксизмом, на практиці між ними виявився значний розрив.
Філософський схематизм лежав на одній поличці, а вчення про реакцію — на
іншій. За рамки еклектичного поєднання марксизму і реактології справа не
вийшла. Проголошення вихідних позицій залишилося декларативним. Це
давало певну підставу критикувати реактологію за її антидіалектичність,
невміння остаточно й рішуче подолати біологізаторські ухили.

Загалом спроби “теоретико-методологічного синтезу” з метою
“модернізації” рефлексології не увінчались успіхом. Настав кінець
рефлексології як школи, що претендувала на статус особливої науки і
замінника психології. Невдовзі після смерті Бехтерева (1927р.) після
жвавої критики і самокритики серед рефлексологів відбулося розмежування:
деякі стали на шлях загострення помилок Бехтерева, на шлях войовничого
механіцизму, інші піддали ретельному перегляду методологічні основи
рефлексології. З цієї групи вийшли такі видатні діячі радянської
психології, як В.Н.М’ясищев та Б.ГЛнаньєв. Останній після закінчення
дискусії виступив у журналі “Психологія” з розгорнутою методологічною
критикою рефлексології.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020