РЕФЕРАТ
на тему:
Психотерапевтичне розв’язання рольових конфліктів
Дисгармонійність особистісного розвитку певним чином пов’язана із
iнтернальністю чи екстернальністю рольової поведінки людини. Полярні
соціально дезадаптивні форми iнтернальностi можуть бути пов’язаними з
психопатичним розвитком особистості. Навпаки, крайні соціально
дезадаптивні форми екстернальностi, що ведуть до внутрішніх рольових
конфліктів, часто є причиною невротичних і психосоматичних проблем. Крім
того, дезадаптивна екстернальність є основною причиною порушень
нормального рольового розвитку особистості. В усіх зазначених випадках
можна говорити про дезадаптивні форми рольових конфліктів, які
потребують психотерапевтичної допомоги.
Деякі особистісні дисгармонії пов’язані із закономірностями розвитку і
зміни життєвих ролей особистості. Онтогенетично ранні інфантильні ролі
не зникають безслідно, а перетворюються в своєрідну символічну функцію.
На будь-якому етапі вікового розвитку можлива регресія на більш ранні
стадії, коли актуалізуються інфантильні ролі. Це відбувається внаслідок
переживання індивідом психічної травми, дистресу, чи в процесі
психотерапії. У деяких особистостей інфантильні ролі фіксуються і
залишаються актуальними на наступних життєвих стадіях. Буває, що нові
ролі не формуються, чи, існуючи номінально, як соціальна функція, тим не
менш, не стають життєвими ролями особистості. Внаслідок цього
розвивається так званий рольовий інфантилізм, тобто фіксація на
інфантильних життєвих ролях при утрудненні функціонування і
нерозвиненості “дорослих” життєвих ролей.
Іншою формою особистісної рольової дисгармонії є рольові девіації, тобто
значні відхилення психологічних ролей від загальноприйнятих норм і
зразків поведінки. Прикладом може бути рольова поведінка антисоціальної
особистості, для якої характерні аномалії рольового розвитку. До
рольових девіації можна віднести і статеві девіації, тобто відхилення
від нормативів статевих та гендерних ролей. Яскравими прикладами можуть
бути iнверсiї “чоловічих” і “жіночих” ролей (транссексуалiзм і
трансвестизм) або міжособових партнерських рольових стосунків
(гомосексуалізм). Частими порушеннями є різні рольові дисфункцiї,
рольовий дефіцит. Останній буває в двох формах: первинний (рольова
недостатність) і вторинний (атрофія ролей) рольовий дефіцит.
Ще одним видом особистісної рольової дисгармонії є дисгармонійність
життєвого сценарію людини, тобто схильність до поведінки, що не
спрямована на задоволення життєвих потреб людини з урахуванням
реальності, а залежить від різних чинників. Це, насамперед, стереотипи,
внутрішні заборони і накази, сприйняті в дитинстві від батьків,
схильність до психологічних ігор. Прикладом можуть служити так звані
віктимні життєві сценарії, тобто система рольової поведінки, що провокує
агресивні дії оточуючих (передусім, постійних партнерів – членів сім’ї,
колег і т. п.). Іншим прикладом дисгармонійного сценарію є випадки
алкогольної і наркотичної козалежності, якою часто страждають члени
сім’ї алкоголіка чи наркомана. Ці випадки часто пов’язані з деформацією
життєвих ролей.
Основним видом рольової психотерапії, як засобу вирішення психологічних
проблем, зв’язаних з рольовим розвитком особистості є психодрама. Цей
метод дає можливість моделювати життя людини, переживати події минулого,
теперішнього і майбутнього, як існуючі, так і такі, яких не було і не
могло бути, відтворювати будь-які, навіть найфантастичніші, ролі.
Засобами психодрами можна коригувати життєві ролі і сценарії, визначати
такі особистісні ролі, що внаслідок рольової соціалізації опинились
заблокованими, витисненими чи нерозвинутими. Для цього існує специфічна
психодраматична техніка “антиролi”, що допомагає не тільки аналізувати
рольовий репертуар, але і розвивати його, вивільнивши ті сфери
особистості, що до цього були репресованими.
Психодрама належить до методів дії. Це означає, що ситуації, пов’язані з
особистісним вибором, прийняттям рішення, репетицією майбутнього, можуть
бути чудово змодельованими і опрацьованими таким чином, що людина сама
знайде рішення чи зробить вибір, побачить переваги і недоліки різних
варіантів, усвідомить психологічні труднощі, що супроводжують вибір
(внутрішні бар’єри, хибні стереотипи, страхи або неусвідомлюване
небажання і т. п.). Цей підхід діє змогу по-іншому подивитись на системи
цінностей людини, переглянути їх, відмовитись від хибних цінностей,
звернути увагу на ті цінності, які до цього не помічалися, або вважалися
незначущими. Техніки психодрами сприяють розкриттю спонтанності і
креативности особистості, а також розвиткові рольової компетентності,
тобто здатності особистості оперативно володіти своїми психологічними
ролями, виступати повноправним суб’єктом цих ролей, включати рольову
поведінку в процес власної життєдіяльності та життєтворчості, що дає
змогу розв’язувати різні життєві проблеми, в тому числі і пов’язані з
рольовими конфліктами.
Існує багато варіантів і підходів психодрами, залежно від характеру
психологічних проблем, складу психотерапевтичної групи і інших
психологічних і клінічних показань. Можна застосовувати психодраму для
хворих раком, для підлітків, що переживають підліткову кризу, для жертв
сексуального насильства, для дітей, що переживають кризу внаслідок
розлучення батьків чи створення нової сім’ї (Психодрама: Вдохновение и
техника, 1997).
Не менш цікавим і ефективним методом вирішення проблем рольових
дисгармоній особистості є транзактний аналіз. Однім із важливих аспектів
транзактного аналізу є аналіз і корекція життєвих сценаріїв людини, що
дозволяє не тільки вдосконалити репертуар життєвих ролей і его-станів,
але і привести до особистісної автономії (що, власне, є метою
транзактної терапії), тобто послабити неконструктивний вплив
негармонійного життєвого сценарію, неадаптивної екстернальностi рольової
поведінки, психологічних ігор тощо.
Людина, що досягла особистісної автономії, відрізняється низкою
характеристик. Це, перш за все – здатність до сприйняття світу без
спотворень, пов’язаних з некритично засвоєними сценарними стереотипами.
Це – її спонтанність, тобто здатність до свободи вибору думок, почуттів,
дій з набору можливостей (яких в людини завжди буває набагато більше,
ніж їй здається на перший погляд). Це – здатність до інтимності, тобто
свободи від психологічних ігор, чесність свідомої особистості, вміння
побачити в іншій людині таку ж особистість з її складним внутрішнім
світом, здатність жити “тут і тепер”, а не застрявати в минулому чи
тікати в майбутнє.
Ще одним напрямом рольової психотерапії є терапія фіксованої ролі Дж.
Келлі. Завдання терапії полягає в зміні конструктної системи особистості
за допомогою фіксованої ролі, тобто ролі вигаданого індивіда, якого
необхідно зіграти в реальному житті. Результатом терапії є підвищення
функціональності конструктної системи і вдосконалення рольового
репертуару індивіда.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що ситуації рольового
конфлікту поширюються на різноманітні сфери соціального життя індивіда і
численні особистісні прояви. Практично в кожній такій ситуації постає
проблема особистісного вибору, оскільки більшість рольових конфліктів,
незалежно від типів задіяних в них ролей, вирішується як дилема двох
систем чинників: внутрішніх і зовнішніх. Характер розв’язання
особистістю рольових конфліктів залежить від інтегральної особистісної
характеристики “локус рольового конфлікту”, що визначає степінь
інтернальності чи екстернальностi рольової поведінки людини.
Ефективність розв’язання рольових конфліктів залежить також від
володіння особистістю рольовою компетентністю, від рівня спонтанності,
від особистісної автономії і інших складових особистісної зрілості. Якщо
цих характеристик людині виявляється недостатньо, це спричиняє всілякі
рольові особистісні дисгармонії, що потребує психологічної допомоги, а
іноді і психотерапевтичного втручання. Серед багатьох цілей таких
впливів одна з найголовніших – це допомогти людині зробити особистісний
вибір, який може здійснюватися різними шляхами і способами, але,
головне, щоб це був вибір на користь самої людини.
Використана література
Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих
взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой
судьбы: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1988.
Блатнер А. Ролевая динамика: Всеобъемлющая теория психологии //
Психодрама и современная психотерапия. – 2002. – № 1. – С. 32-39.
Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. – М.:
Независ. фирма “Класс”, 1993.
Лейтц Г.v Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л.
Морено: Пер с нем. – М.: Изд. гр. “Прогресс”, “Универс”, 1994.
Мадди С. Р. Теории личности: сравнительный анализ / Пер. с англ. – СПб.:
Речь, 2002.
Морено Дж. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обществе /
Пер. с англ. – М.: Академический проект, 2001.
Морено Я. Психодрама / Пер. с англ. – М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс,
2001.
Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп. Пер. с
англ. – М.: Независ. фирма “Класс”, 1997.
Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. – К.:
Агропромвидав України, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
