Психологія тероризму (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Психологія тероризму”

ПЛАН

Вступ

1. Тероризм: психологічні і політичні аспекти

2. Чому людина стає терористом? Психологічна мотивація

Висновки

Використана література

ВСТУП

Тероризм (терор) (від франц. terreur страх, жах), термін ввійшов у
вжиток наприкінці 18 в. для позначення репресивної політики, що
проводилася якобінцями в HYPERLINK «encyclop.asp?Topic=topic71_V296»
Великой французской революции . період Потім набув універсального
значення і використовується для позначення мотивованого насильства з
політичними цілями.

Термін «терор» у сучасній літературі вживається звичайно для
характеристики політики насильства і лякання, застосовуваного
диктаторськими або тоталітарними режимами стосовно громадян своєї
країни, насильство з боку «сильної» держави.

Під тероризмом розуміється насильство з боку «слабкої» опозиції.
Тероризм це метод, за допомогою якого організована група або партія
прагне досягти проголошене нею цілей переважно через систематичне
використання насильства. Для нагнітання страху терористи можуть
застосовувати також підпали або вибухи магазинів, вокзалів, штаб-квартир
політичних партій і т.п. У сучасних умовах терористи практикують
захоплення заручників, викрадення літаків.

Терористичні дії завжди носять привселюдний характер і спрямовані на
вплив на суспільство або на владу.

З 1970-х рр. широко використовується термін «міжнародний тероризм»,
котрий проект Кодексу злочинів проти світу і безпеки людства ООН
визначає як «учинення, організацію, сприяння здійсненню, фінансування
або заохочення агентами або представниками однієї держави актів проти
іншої держави або попуск із їхньої сторони вчиненню таких актів, що
спрямовані проти осіб або власності і який за своїм характером мають
ціль викликати страх у державних діячів, груп осіб або населення в
цілому».У 1977 р. державами-членами Європейської Ради, прийнята
Європейська конвенція по боротьбі з тероризмом.

1. ТЕРОРИЗМ: ПСИХОЛОГІЧНІ І ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

Хоча холодна війна закінчилася, її місце зайняла інша, неоголошена війна
— тероризм. У цьому розділі розглядаються: різноманітні види тероризму;
мотивація, що призводить людини до того, щоб стати терористом;
терористичні акції; тероризм, що підтримується державою; сучасне
положення країн у цій неоголошеній війні.

Перший терористичний рух на Ближньому Сході організували євреї в
Палестині. Сьогодні, навпроти, Ізраїль є одним із головних об’єктів
терористичних актів; іншим об’єктом стали США. Основне питання, що
виникає в зв’язку з проблемою тероризму, можна сформулювати так: що
відрізняє борця за свободу або революціонера від терориста. Визначена
думка на цей рахунок на даний момент не сформовано. Інший важливе
питання, що у 1948 році не виникало, — як здійснюються терористичні
операції? Існує безліч видів тероризму, і він може мати множину
проявів. Це уподібнює його вірусам: відомо величезна безліч вірусів, і
вони можуть послужити причиною появи як бородавок, так і СНІДу. Віруси
до того ж схильні до мутацій, і тут також багато в чому виправдується
аналогія з терористами. Для того щоб дати визначення тероризму,
необхідно сформувати уявлення про терористичні організації і зрозуміти,
чим вони відрізняються від інших подібних структур. Рухаючись у цьому
напрямку, потрібно розмежувати різні види тероризму: економічний
тероризм, пов’язаний із конкурентною боротьбою корпорацій; тероризм
уряду проти частини свого народу (наприклад, у нацистської Німеччині,
СРСР, ПАР); тероризм народу проти свого уряду (Африканський Національний
Конгрес у ПАР, Ірландська Республіканська Армія); етнічний тероризм, що
одержав поширення, приміром, у Боснії; тероризм однієї держави проти
іншої. Останній вид тероризму складе предмет подальшого розгляду. Його
специфіка в тому, що ціла країна за допомогою терористичної війни з
більш сильною державою намагається домогтися своїх політичних цілей.
Фронт національного звільнення в Алжирі і єврейських терористах у
Палестині були борцями за свободу своєї батьківщини. Сьогоднішні
терористи — це навчені воєнізовані групи, що мають військові бази й
одержують підтримку від націй і урядів.

Свого ворога потрібно знати. На Ближньому Сході найбільша терористична
погроза виходить сьогодні від релігійних фанатиків, відомих як
мусульмани-шиїти. Багато років світ був свідком боротьби арабів проти
сіоністської держави в Палестині, і з арабським тероризмом постійно
зштовхувалися євреї, що приїхали сюди для створення Ізраїлю. Зараз
араби остаточно об’єдналися, створивши державну підтримку, що одержує,
терористичну систему, що діє в ім’я Джихада — Священної Війни. Їхня
ціль — створення нової ісламської держави, що об’єднує всіх мусульман.
Релігія є головним чинником консолідації арабського світу. І хоча в
мусульманстві, як і в християнстві, існує чимало різноманітних течій,
найбільше значним і серйозним із них є об’єднання мусульманшиїтів, що
улаштувалися в Іраку, Лівії, Сирії, Пакистані, Єгипті і Саудівській
Аравії. Шиїти більше інших мусульман прагнуть до Священної Війни і
багато зробили для її проголошення.

Крім ісламу важливим чинником консолідації арабських країн виступає
«загальний ворог», що з’явився в 1948 році, коли Англія і США через ООН
допомогли державотворенню Ізраїл. З цього моменту араби робили усе, щоб
витиснути євреїв із їхньої території. Великобританія і Франція
історично сприймалися в цьому регіоні як колонізатори і віддавна
привертали увагу терористів. Оскільки США активно підтримували
національний суверенітет Ізраїлю, арабські держави включили і їх у
список своїх головних ворогів.

Звичайними методами боротися з більш потужними у військовому відношенні
Сполученими Штатами, Англією і Францією арабські держави не могли.
Історія повторюється. У свій час американці теж прибігали до тактики
партизанської боротьби і, поступаючись більш сильної Англії, виграли
Війну за незалежність. Пізніше американська армія сама зіткнулася з
такого роду опором у джунглях В’єтнаму і виявилася безсила. Незважаючи
на ряд здобутих військових перемог, американцям прийшлося піти з
В’єтнаму, причому партизанська війна стала, можливо, однієї з
найважливіших причин, що змусили генерала Дугласа Макартура заявити, що
США ніколи більше не будуть брати участь у військових діях у
Південносхідній Азії. Зараз США стоять віч-на-віч із новим ворогом і
новою тактикою військових операцій – тероризмом. Можливо, невміння
справитися з міжнародним тероризмом призведе Америку до другому В’єтнаму
( Bodansky, 1993).

Через актуальність подібного роду проблем потрібно чітко визначити, хто
є ворогом, з’ясувати, які його плани й організація, що необхідно почати
на випадок можливого конфлікту.

У 1948 році утворення Ізраїлю і поразка арабів, що пішла незабаром, у
шестиденній війні призвели до того, що терористами стали вже євреї, що
боролися не з англійцями, а араби, що виступили проти Ізраїлю і його
держав, що підтримували. Хоча в тодішніх терористів була чітка ціль,
вони не були ще спеціально підготовлені і добре навчені. Для того щоб
сформувалася справжня терористична організація необхідні три умови:

1. Доступ до грошей, зброї і вибуховим речовинам;

2. Військові знання і можливість навчання своїх членів;

3. Надійні захистки, що припускає наявність держав, що підтримують
терористів поза своєю територією і використовують їх у своїх політичних
і військових цілях.

У 1972 році на конференції в Лівані оформилося ліве крило міжнародного
тероризму. На конференції, у якій взяли участь члени багатьох
терористичних організацій Європи і Третього світу, а також представники
радянських і арабських спецслужб, головував Джордж Хаббаш. Він очолював
ліве крило Народного Фронту Звільнення Палестини — однієї з найбільше
нещадних організацій нашого часу. Він проповідував ідею, що убивство
одного єврея в мирній обстановці більш ефективно, чим ліквідація сотні
солдат у ході бою — це залучить більше уваги. Цілі Хаббаша збігалися з
цілями ісламських фундаменталістів, поданих у міжнародному тероризмі
рухом Хезб Аллах, хоча воно і належало до протилежного полюса
політичного спектра.

Пізніше в 1982 році на Міжнародній конференції Світового Центру опору
імперіалізму, сіонізму, расизму, реакції і фашизму було покладено
початок сучасній системі державно підтримуваного тероризму.

Посилення впливу радикальних шиїтських організацій почалося в Лівані в
1982 році, коли ізраїльська армія майже цілком знищила Організацію
звільнення Палестини, що була до цього головною силою в системі
міжнародного тероризму. У той час було потрібно знайти новий стимул,
спроможний об’єднати мусульман Ближнього Сходу. І він був знайдений.
Ісламський Джихад — це словосполучення коротко і точно характеризує ідеї
і цілі більшості арабських збройних формувань, що згуртувалися під
стягом Священної Війни. Ця сила одержала значну фінансову, технічну і
фахову підтримку, спроможність серйозно впливати на світову політику.
Незабаром після ізраїльського вторгнення в Ліван арабські формування
об’єдналися навколо Ірану і Сирії для досягнення своїх міжнародних
цілей. Фінансова підтримка, можливість проводити навчання, надійні бази
послужили заставою успіхів терористів. За декілька років до розгрому
арабів у Лівані, незабаром після Іранської революції, релігійний лідер
ліванських шиїтів Шейх Фадлаллах відвідав Тегеран. Тут його переконали
сформувати з 500 своїх послідовників фундаменталістську терористичну
організацію, що надалі одержала назву Хезб Аллах. З цього часу Хезб
Аллах стає наріжним каменем системи міжнародного тероризму. Ця
підтримувана Іраном організація використовує новітні методи розвідки і
постачається багатьма арабськими країнами, що борються проти Заходу.
Крім Хезб Аллах існує і безліч інших більш дрібних організацій із
різноманітними назвами, і усі вони об’єднані одною ціллю — знищення
Ізраїлю і протистояння західному впливу в арабському світі. Ця Священна
Війна консолідує всіх арабських терористів. І це дійсно війна.
Звернемо увагу на такі факти. Сірійські спецслужби використовують
підтримувані ними терористичні організації як пішаки у своїй політичній
грі. Природно Сирія заперечить існування будь-яких контактів із
терористами. Арабські країни спроможні сьогодні експортувати тероризм
за океан без будьяких істотних труднощів. Саме тому тероризм стає
найбільше широко використовуваною формою ведення війни. Це дешево,
відносно безпечно і безвідмовно. Це безпечно для країни, що підтримує
терористів, тому що завжди є можливість заперечити всяку причетність до
терористичних актів. Це дешево, оскільки масштаб проведених операцій
звичайно невеликийі і немає необхідності утримувати велику армію. При
веденні такої війни кров залишається тільки на руках фанатиків, а не
держав. Необхідність зв’язувати кожну терористичну групу, кожного
окремого терориста з державою, що за ними стоїть і зацікавлено в їхніх
діях, стає головною причиною, що обумовлює потреба в утриманні сильних
спецслужб.

2. ЧОМУ ЛЮДИНА СТАЄ ТЕРОРИСТОМ? ПСИХОЛОГІЧНА МОТИВАЦІЯ

Люди, що вступають у ряди терористів, — це вихідці з різних соціальних
прошарків і життєвих сфер. Що рухає людиною, що стає членом
терористичної організації? Чого вона цим домагається? Існує очевидно
визначений набір особистісних рис, яким повинні володіти терористи. Є
підстави думати, що ці риси багато в чому подібні з тими, що відрізняють
прихильників релігійних культів. Серйозні зміни особистості, пов’язані
з приналежністю людини до якого небудь культу і прийняттям його
нормативної системи, описує Конвей (Conway, 1978). Подібні зміни
німецькі вчені (Байєр Кетль і ін.) знаходять у солдатів і кваліфікують
як стрибок. Різкі зміни, «стрибок», відбуваються і при вступі в
терористичну організацію, оскільки людина відмовляється від
приналежності до визначеної соціальної групи, пориває із суспільством і
примушена вести підпільне існування (Conway, 1978). У терористичних
організаціях звичайно великий відсоток агресивних параноїдів. Їхні
члени схильні до екстерналізації, до покладання відповідальності за
невдачі на обставини і пошуку зовнішніх чинників для пояснення власної
неадекватності. Це цілком узгоджується з висновками монографії Эріка
Хоффера «Правовірний», у якій показано, що для більшості релігійних
культів характерний образ загального ворога, що можна обвинуватити у
усіх внутрішніх проблемах релігійної організації. Таким ворогом може
бути Сатана, уряд, інші конфесії (Hoffer, 1951). В.Волкам бачить тут
неминучий феномен життя. Людина відчуває потребу прираховувати одних
людей до своїх союзників, інших до ворогів, і ця потреба — результат
зусиль по захисті почуття самоідентичності. Не дивовижно, що ісламські
терористи підтримують бойовий дух бійців, указуючи на погрозу з боку
«Породження Диявола» — Сполучених Штатsв. У цьому зв’язку Джон Мак
розвиває поняття «егоїзму переслідувача жертви». Це поняття позначає
відсутність співчуття переслідувача до своєї жертви, навіть якщо її
страждання набагато перевищують той рівень страждань, який відчуває сам
переслідувач або пов’язані з ним люди. У егоїзмі переслідувача,
можливо, криється пояснення того, чому жахливі акти терористів можуть
відбуватися настільки холоднокровно, навмисно і з розрахунком (Miller,
1988). При всьому розходженні терористичних угруповань усіх їх об’єднує
сліпа відданість членів організації її задачам і ідеалам. Можна
подумати, що ці цілі й ідеали мотивують людей до вступу в організацію.
Але це виявляється зовсім не обов’язково. Цілі й ідеали служать
раціональному поясненню приналежності до терористів. Справжня причина —
сильна потреба у включенності, приналежності групі і посиленні почуття
самоідентичності. Звичайно членами терористичних організацій стають
вихідці з неповних сімей, люди, що по тим або іншим причинам відчували
труднощів у рамках існуючих суспільних структур, загубили або взагалі не
мали роботу. Почуття відчуженості, що виникають у подібних ситуаціях,
змушує людину приєднатися до групи, що здається йому настільки ж
антисоціальною, як і він самий. Загальною рисою терористів є, таким
чином, сильна потреба у включенності в групу подібних людей, пов’язана з
проблемами самоідентичності (Miller, 1988). Зрозуміло, що терористом не
стають відразу. Перед тим, як стати терористом, людина проходить через
апатію й інші форми соціальної дезадаптації. Спроба змоделювати процес
становлення терориста здійснена Э.Шоу (Olson, 1988). Признаючи
обмеження і хиби своєї моделі, автор проте чітко позначає 4 чинника, що
призводять людини до тероризму. Такими чинниками є: 1. Рання
соціалізація; 2. Нарцистичні порушення; 3. Конфліктні ситуації,
особливо конфронтація з поліцією; 4. Особисті зв’язки з членами
терористичних організацій (Olson, 1988). Шоу дійде висновку, що
терористами стають вихідці з груп ризику, що із дитинства відчували
проблеми із самооцінкою. Ідентифікація з терористичною групою
забезпечує таким людям соціальну роль, хоча і негативну. Порвати з
групою для терориста майже неможливо — це равносильно психологічному
самогубству. Уявлення терориста можуть бути уподібнені уявленням деяких
жінок, що підтримують невдалий шлюб із розуміння, що це краще, чим бути
незаміжньої. Для терориста покинути організацію значить загубити
самоідентичність. Терорист має настільки низьку самооцінку, що для
нього відмовитися від наново знайденої самоідентифікації практично
неможливо. Ці зовсім не авторитарні люди стають, таким чином, членами
жорстко авторитарних груп. Включаючись у таку групу, вони знаходять
захист від страху перед авторитаризмом. При цьому будь-який напад на
групу сприймається ними як напад на себе особисто. Відповідно будь-яка
акція ззовні значно збільшує групову згуртованість. Про цей необхідно
пам’ятати, організуючи боротьбу з терористичними організаціями. У міру
того як терорист переймається ідеологією своєї організації, він засвоює
абсолютистську риторику. Світ для нього розпадається на своїх і
ворогів, чорне і біле, правильних і неправильне — ніяких відтінків,
неясності, сумнівів. Подібна логіка спонукає терористів до нанесення
ударів по суспільству і ворогу, хто б їм ні вважався. Ворога визначають
лідери організації. Вони намічають мішені, а також методи нападу, що
варто використовувати. Аятолла Хомейні називав ворога і вказував, як із
ним боротися, у щотижневих проповідях, що він відродив у 1979 році.
Коли його перемінив Аятолла Хаменеі, у США сподівалися на зміни. Проте
аналіз тих же п’ятничних проповідей показує, що ніяких змін в ідеології
не відбулося. Експорт тероризму по усьому світі продовжується.
(Taylor, Francis, 1989). Ісламські терористи уважно слухають проповіді
іранського лідера, щоб знати, куди направити свої дії.

ВИСНОВКИ

Рішення проблеми тероризму не прості і не однозначні. Терористи і їхні
дії повинні бути прив’язані до закону. Це повинно бути зроблене в
контексті як національного, так і міжнародного права. США повинні бути
готові відповісти тим, хто уможливлює терористичне насильство -країнам
підтримуючих терористів і предоставляющим їм захисток. Якщо один із
трьох чинників, на основі яких існують терористичні організації (гроші,
зброя і захистки), буде ліквідований, стане можливим дестабілізувати
систему, у якій вони існують. Це повинно бути зроблене в рамках
міжнародного права, за згодою широкого кола впливових держав або під
егідою ООН. Діяти іншим образом значило б підвестися подібно терористам
на шлях безправ’я, і це було б справжнім варварством. Незважаючи на те,
що терористи схильні до невмотивованої жорстокості, що наполяжуть
злочинцями є лідери держав, що використовують їхньої послуги у своїх
зовнішньополітичних цілях. Звернемо увагу на такі факти. Хоча війна в
Кореї закінчилася більш сорока років тому, американські війська дотепер
залишаються в цій країні, через погрозу з боку Китаю. Війна у В’єтнамі
була програна багато в чому изза того, що американці не атакували
северовьетнамскую столицю, побоюючись залучення в конфлікт СРСР. Проте
в боротьбі з тероризмом США не можуть побоюватися прямої сутички з
Іраном, Сирією, Лівією, Суданом і будь-якою іншою країною, що підтримує
акти терору проти мирних громадян. Якщо США не можуть уплинути на
світове співтовариство і знайти консенсус із впливовими державами, вони
повинні прийняти власні резолюції проти терору. Серйозність
терористичної погрози не може ігноруватися ні США, ні іншими країнами.
Рішучість прийняти необхідні міри, хоча вони суперечать узвичаєному
погляду на безпеку державних меж, може бути реалізована в рамках нових
міжнародних законів і з новим поглядом на їхню дієвість і придатність.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Международная Конвенция о борьбе с терроризмом, 14.3.1963

1999, 230 с.

Власов И. С. Зарубежное законодательство в борьбе с терроризмом – М.,
2002, 356 с.

Гаврилин Ю. В., Смирнов Л. В. Современный терроризм: сущность,
типология, проблемы противодействия – М., 2003, 425 с.

Голобуцкий А., Шевчук О. Информатизация, глобализация, терроризм и
ближайшее будущее человечества – М., 2004, 550 с.

Ємельянов В. П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості – Х.,
2001, 320 с.

Емельянов В. П. Терроризм как деяние и состав преступления. Харьков,
1999, 156 с.

Замковой В., Ильчиков М. Терроризм – глобальная проблема современности.
– М., 1996, 134 с.

“Політика НАТО у боротьбі з тероризмом”, за матеріалами круглого столу
26 травня 2004 року, організованого Громадською лігою “Україна – НАТО”
та Євроатлантичним інформаційним Фондом за участю МГО “Міжнародна
антитерористична єдність”, “Економічний часопис-ХХІ” – № 5, 2004, 120 с.

Яцько А. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної
боротьби // Українські проблеми, 2004, — с. 11 – 14 Інтернет-видання

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *