.

Психологічний театр імпровізації. Методика оволодіння навичками вирішення проблемних ситуацій взаємодії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
154 2032
Скачать документ

Психологічний театр імпровізації. Методика оволодіння навичками
вирішення проблемних ситуацій взаємодії

У будь-якій нестандартній ситуації взаємодії, що вимагає ухвалення
рішення, люди вибирають найефективніший варіант, доступний їм

Базовий підхід

Напрацьовувати навички вирішення проблемних ситуацій не обов’язково в
реальних «життєвих умовах»: розширити власний арсенал «ефективних
рішень», а також поекспериментувати з їх застосуванням можна в безпечних
ігрових умовах тренінгу. Обґрунтуємо окремі складові базового підходу.

Де? У будь-якій нестандартній ситуації…

Стандартні ситуації, як правило, проживаються, «проскакуються»
автоматично. Навіть якщо сталий стереотип реагування на ситуацію та її
розв’язання не зовсім удалі – людина про це просто не задумується.
Ситуація є нестандартною, якщо:

обставини складаються таким чином, що звичний спосіб дій «не
спрацьовує»;

змінюється ракурс сприйняття ситуації – ми починаємо бачити звичне з
незвичної точки зору незвичним для нас чином.

Отже, будь-яка ситуація може стати «нестандартною», якщо спробувати
розглянути її уважніше.

Коли? …За потреби прийняття рішення…

Не в усіх ситуаціях людина бере не себе відповідальність прийняття
рішення. Відповідальність – бажання знайти відповідь – може виникнути,
якщо наявні обставини людина інтерпретує як особистісний виклик. В
іншому випадку вона може залишитися на позиції стороннього спостерігача
і надати можливість подіям розвиватися своєю чергою. Хоча це вже буде
відповідальність за неприйняття рішень.

Хто? Що робить? …Люди вибирають найефективніший варіант…

Ця частина судження може викликати найбільшу незгоду: те, що люди
вибирають у тій або іншій ситуації, часом назвати найефективнішим
складно.

Але, по-перше, варто розрізняти ситуацію вибору і ситуацію стереотипного
відтворення минулих виборів. Спосіб, підхід, рішення, що були досить
ефективні колись у минулому, тому закріпилися як цілком раціональний
спосіб поведінки, можуть абсолютно не підходити в даній конкретній
ситуації. Щоб розірвати коло шаблонного реагування, необхідно перевести
ситуацію з розряду стандартних у нестандартні (див. вище).

По-друге, критерії ефективності в кожної людини індивідуальні.
Усвідомити їх допомагають питання:

Чого я хочу досягти?

Що я для цього роблю?

Як я довідаюся, що результат (прогнозований або отриманий) саме той, що
я хотів?

Крім того, людина, як правило, обмежена власною картинкою бачення
ситуації та її інтерпретацій, тому всіх можливих варіантів її
розв’язання попросту не бачить.

Як, у яких умовах? …Варіант, доступний їй…

Дуже часто ми робимо так чи інакше не тому, що впевнені в абсолютній
правильності саме такої поведінки (сприйняття, рішення тощо), а тому що
не знаємо, не бачимо можливих альтернатив цьому. Розширити ж обрії
власного бачення швидше за все допомагає діалог з іншою людиною. Носієм
інформації, що надходить від іншого, може бути також книга, фільм тощо.
Обов’язковими умовами початку діалогу є:

– усвідомлення власної позиції;

– готовність почути, помітити позицію іншого.

Призначення методики «Психологічний театр імпровізації» та її
особливості

Мета та задачі. У круговерті повсякденних ситуацій ми не встигаємо, як
правило, виділити й усвідомити, що, як, за яких умов ми робимо. І
виділяємо ситуацію як психологічно проблемну, коли наявного арсеналу
підходів і стратегій нам явно не вистачає. «Психологічний театр
імпровізації» – ефективний спосіб поекспериментувати, «пограти» із
ситуацією в безпечних умовах психологічного тренінгу (заняття,
семінару).

Методику можна віднести до розряду рольових ігор. Її специфікою є:

спроба відмови від звичних «ролей» і властивих їм поведінкових
паттернів;

спонтанна зміна учасника, якщо той «зависає» у своїй ролі;

відсутність заздалегідь спланованої «вірної відповіді», способу
розв’язання ситуації; непередбачуваність її розвитку;

пріоритетне розгортання «психологічного сценарію», відмова від
фокусування на зовнішньому театральному ефекті та видовищності, від
навмисного «втягування» у звичні шаблони «як найчастіше буває».

Застосування. У залежності від цілей і задач методику можна
застосовувати для:

пошуку значимої теми й актуалізації її змісту;

наочної демонстрації тих чи інших психологічних підходів, прийомів;

розвитку креативності (творчості) учасників, розширення арсеналу
індивідуальних засобів самопрояву й керування ситуацією, розвитку
культури діалогу;

чудового спільного проведення часу з безліччю психологічних знахідок:
позитивні емоції та гарний настрій; несподівані розвороти знайомого та
звичного; творче саморозкриття людей тощо.

Цільова аудиторія. Методика підходить як для роботи у звичайній
тренінговій групі (8-12 осіб), так і для проведення заняття з великою
аудиторією (25-150 осіб). Це можуть бути учні-старшокласники, студенти,
психологи, викладачі, менеджери тощо. За великої кількості людей ведучий
не зможе одержати зворотну реакцію кожного з присутніх. Тому, якщо є
така необхідність, треба продумати систему одержання зворотного зв’язку
– анкети, рефлексивні звіти, відгуки в довільній формі тощо.

Можливі тематичні сфери використання. Методику можна використовувати як
для експериментального пошуку ситуативного рішення в зовнішній взаємодії
(основна умова – наявність конфліктного протистояння сторін), так і для
сценічного «програвання» внутрішніх конфліктів і парадоксів (у цьому
випадку «актори» відіграють роль тієї чи іншої частини внутрішнього
конфлікту).

Устаткування й оснащення. Зручне приміщення з меблями, що легко
пересуваються, або зі сценою, мікрофон для залу, наявність у ведучого
«банку проблемних ситуацій» на різні теми.

Основні етапи проведення методики

I. Ознайомлення учасників із процедурою, пояснення базових принципів і
підходів при проведенні методики.

II. Визначення теми й вибір ситуації для гри-імпровізації.

III. Імпровізований спектакль.

IV. Рефлексивне групове обговорення результатів гри.

Зміст етапів і рекомендації ведучому щодо їх реалізації

Етап I. Ознайомлення учасників із процедурою, пояснення базових
принципів і підходів при проведенні методики

Базові принципи й підходи описані в пунктах «Базовий підхід» і
«Призначення методики та її особливості». Ведучий сам вирішує, що варто
донести до учасників у залежності від їхнього віку, статусу та власних
цілей і задач. Бажано сфокусувати увагу учасників на наступних правилах
під час проведення методики:

Гравець на сцені не обов’язково відображає себе «реального». Бажане
використання нестандартних способів пред’явлення себе.

Ситуація на сцені має подібність до реальної (у випадку обігравання
ситуації з реального досвіду учасників) тільки в початковій стадії
задавання «вступних установок». Після цього вона починає жити «власним
життям», і зауваження типу «усе було не так» не приймаються.

Задача гравців на сцені – спробувати знайти розв’язання ситуативного
конфлікту, проблеми, а не демонструвати «соціально-правильні» шаблони
поведінки.

На час проведення процедури вводиться правило безоціночного підходу:
ситуація на сцені може розвиватися за законами, що ігнорують звичні
норми соціальної взаємодії; важливо дозволити їй завершитися за власною
логікою розвитку, а не переривати попередньо-упередженим ставленням і
«навішуванням» ярликів.

Якщо ведучий вважає, що ситуація «зависла», він вправі зупинити гру й
замінити кожного з гравців бажаючими із залу. Пояснювати своє рішення не
треба, це можна буде зробити під час обговорення наприкінці. Новий
«актор» починає обігравати ситуацію з того моменту, з якого він
включився в гру.

За бажанням можна цілком переграти ситуацію, починаючи з первісних
«вступних установок». Рішення приймає ведучий у залежності від наявності
часу, ентузіазму групи, розв’язаності-нерозв’язаності ситуації, що
обігрується.

Заборонено репліки типу «А я б зробив не так…». У цьому випадку людині
пропонується не пояснювати, а зробити: продемонструвати свою позицію в
ігровому режимі.

Етап II. Визначення теми і вибір ситуації для гри-імпровізації.

Якщо тема не визначена заздалегідь, найбільш актуальний напрямок можна
з’ясувати звичайним голосуванням. Хоча, з досвіду, переважніше, коли
ведучий сам повідомляє, з якого діапазону життєвих ситуацій варто
вибирати вихідну для обігравання. Важливо, щоб у нього були заготовлені
2-3 «стовідсоткові ситуації», якщо раптом ситуації учасників виявляться
або малоцікавими, або не будуть відповідати основним вимогам до підбору
ситуацій, або будуть надмірно складними та заплутаними для обігравання.

Вимоги до підбору ситуації

Дотримання психологічної безпеки учасників. Не варто виносити у простір
ігрової імпровізації надмірно хворобливі конфлікти, якщо у ведучого
немає впевненості в психологічній підготовленості їх «автора» до роботи
із ситуацією.

Наявність у ситуації вираженого конфлікту. Це може бути конфлікт
зовнішньої взаємодії (учитель-учень, начальник-підлеглий, батько-дитина,
хлопець-дівчина тощо), так і внутрішній конфлікт протилежних тенденцій
при необхідності прийняти яке-небудь рішення (в аудиторії
старшокласників ми, наприклад, моделювали боротьбу внутрішніх тенденцій
при спробі суїциду). У будь-якому випадку важливо прописати, позначити,
чого прагне, домагається кожна з протиборчих сторін.

Потенційна можливість розв’язання ситуації в умовах ігрової
імпровізації. Якщо ведучий не бачить такої можливості – висока
ймовірність «зависання» ситуації.

ежними в тій чи іншій сфері – вони намагаються не виносити властиві цій
сфері ситуації для обігравання. Так, старшокласники найменше люблять
грати «у школу».

Процедура підбору ситуації

Спосіб 1. Учасники із залу по черзі проговорюють свої ситуації. Рішення
приймається ведучим самостійно або проводиться «відкрите голосування»,
можливе голосування «напівзакрите».

Недолік. Якщо аудиторія погано «розігріта» або не має досвіду подібної
роботи – ситуації, як правило, трохи банальні та стереотипні.

Суть «напівзакритого голосування». Цю процедуру можна проводити в групі
з 15-30-и осіб, коли є бажання додатково зробити групову діагностику.

«Автори ситуацій» усідаються на стільці в один ряд і дивляться прямо
перед собою. Усі інші учасники повинні знаходитися за ними і мати
вільний простір для переміщення. Задача інших учасників – стати за
спиною того «автора», ситуація якого для нього є найбільш цікавою.
Переміщатися необхідно якомога тихіше, щоб автори не могли судити по
звуках, скільки чоловік вишикувалося за спиною кожного з них. Коли всі
вишикувалися, ведучий запитує в кожного з «авторів» про те, скільки, на
його думку, людей вибрало саме його ситуацію, і про те, як він себе
почуває.

Потім дається дозвіл обернутися, й «автори» можуть запитати в тих, хто
вибрав їх ситуацію, про причини їхнього вибору. За потреби необхідно
дати можливість учасникам розповісти про свої почуття і відчуття.

Ситуації обіграються відповідно до їх рейтингу та наявного часу.
Ситуації, що отримали меншу підтримку, за наявності часу доцільно
обговорити в дискусійному режимі без обігравання після закінчення
«спектаклю».

Недолік, застереження. Великі витрати часу. Можлива поява
внутрішньогрупової конфронтації. Ведучий необхідно бути особливо уважним
до емоційного стану «авторів» ситуацій.

Спосіб 2. Аудиторія поділяється на невеликі підгрупи (від 2-х до 5-и
осіб), і кожна підгрупа упродовж 5-10-и хвилин моделює власну ситуацію.
Варто більш активно звернути увагу учасників на вимоги до ігрових
ситуацій (див. вище).

У цьому випадку бажано обіграти всі ситуації по черзі. Тому груп повинно
бути не більше 3-4-х. «Акторами» при цьому способі стають самі автори
ситуацій.

Спосіб 3. Цей спосіб сам по собі може бути захоплюючою грою, особливо
якщо заняття проходять у школі з класом учнів.

1. Необхідно попросити хлопців заготовити порожній одинарний аркуш
паперу і записати фразу, з якої починається яка-небудь звична ситуація
(наприклад, що говорить мама, коли вона приходить утомлена додому, а у
вас не зроблені уроки, не помитий посуд і ви «зависаєте» у комп’ютері).
Ведучий збирає аркуші (підписувати їх не треба), перемішує і роздає
учням у довільному порядку.

2. Тепер ведучий пропонує записати фразу відповіді на ту, що записано
зверху (у нашій ситуації це відповідь дитини мамі). Знову збирає,
перемішує і роздає аркуші.

3. «Ситуація нагнітається, мама дратується ще більше і говорить усе, що
вона про вас думає» (у цьому місці деякі хлопці пишуть цілі есе). Знову
аркуші збираються, перемішуються.

4. «Постарайтеся знайти слова, що заспокоять маму і дозволять вирішити
ситуацію позитивно». Ведучий збирає колективно створені міні-сценарії.

Дуже цікаво зачитувати в класі варіанти розвитку, що вийшли, ситуації.
Не менш цікаво їх зачитувати на батьківських зборах – як не треба
робити. Окремі варіанти можна взяти як вихідні для обігравання ситуації.

Недолік способу. Дуже звичні, щоденні ситуації викликають звичні
реакції. Дуже складно перевести їх у розряд нестандартних. Можливо, що
вийде не імпровізаційний спектакль, а демонстрація звичних, стереотипних
і не найефективніших способів взаємодії.

Спосіб 4. Ведучий пропонує на обговорення залу власні, заздалегідь
заготовлені ситуації або ж дає конкретну ситуацію без обговорення
альтернатив.

Недолік способу. Можливо «не вгадати» інтереси аудиторії, і спектакль
буде більше цікавий ведучому, ніж учасникам.

Етап III. Імпровізований спектакль. Підбір та інструктаж акторів

Актори підбирають ведучого з числа зацікавлених учасників. Для першого
«обігравання» бажано підбирати найбільш активних, розкутих,
розкріпачених учасників. Складно, коли аудиторія трохи закріпачена, і
бажаючі не виявляються. У цьому випадку можна провести попередню
дискусію й обмін думками, що заважає запропонувати власну кандидатуру в
якості «актора». «Проговорюючи» власні страхи, люди, як правило,
почуваються більш вільними від них. Мені у випадку надзакріпаченої
аудиторії допомагає впевненість, що грати люблять усі. І я шукаю
способи, як передати цю впевненість оточенню.

Інструктувати «акторів» необхідно окремо: актор одержує інструктаж, і
його чують інші глядачі. Інші учасники спектаклю в цей час знаходяться
поза приміщенням.

Обов’язково в інструктажі повинно знайти відображення протиріччя цілей,
позицій сторін, що, відповідно до гри, конфліктують. Ведучий може трохи
перебільшено описувати учасникам суть їхніх конфліктуючих позицій, щоб
«актори» краще ввійшли в образ, перейнялися емоційно.

Учасники можуть самі вибирати, роль якого психологічного типажу вони
будуть грати; цю роль може задавати ведучий; можна, не дотримуючи
обмежень того чи іншого типажу, зробити акцент на непередбачуваності й
неординарності реакцій та поводження. Усе залежить від тих цілей, які
ставить ведучий, але дуже важливо це проговорити на попередньому
інструктажі. Учасником варто вибрати для себе ігрові імена, і звертатися
до них краще по цих іменах аж до підбиття підсумків ролі.

Також учасники попереджуються про можливості раптової зупинки ситуації
та заміну акторів «без пояснень». Момент закінчення спектаклю теж
визначає ведучий.

Безпосереднє обігравання ситуації

Гра починається за оплеском ведучих. За цим же оплеском у будь-який
момент вона може бути зупинена. Причинами зупинки можуть бути:

Порушення психологічної безпеки когось із акторів.

Порушення фізичної безпеки (заборону фізичного впливу іноді варто
обговорити попередньо).

Уживання нецензурних слів і виразів, перехід дії в надскандальну або
надделікатну сферу (у цьому випадку ведучий може зупинити розвиток
спектаклю, щоб з’ясувати в аудиторії, чи можливо продовжувати в тім же
дусі).

«Зависання» ситуації, її «пробуксовка». У цьому випадку оптимальніше
замінити одного або всіх акторів. Нові актори стартують з того моменту,
де ситуація була перервана.

Психологічна завершеність ситуації. Якщо це не очевидно для аудиторії,
під час обговорення ведучому варто пояснити власне рішення.

Закінчення спектаклю добре відзначити загальними оплесками.

Підсумок розігрування ролей

Усі учасники, які брали участь у спектаклі, запрошуються «на сцену», і
по черзі кожного з них ведучий розпитує про почуття та враження від
«ролі». Дуже важливо утримати суть діалогу в площині пережитих почуттів
та емоцій, не дозволяючи учасникам далі «крутити» сюжети розіграних
ситуацій. Далі необхідно образно «стряхнути» наслідки ролі (цьому
допомагає реальне струшування) і повернути людині її реальне ім’я.

Етап IV. Рефлексивне групове обговорення результатів гри

Цей етап зручніше за все проводити в колі, якщо це дозволяють зробити
аудиторія і кількість учасників (не більше 15-20 осіб).

Ведучий пояснює, що в подібній методиці обговорення гри не менш важливе,
ніж сама гра (часом учасники й спостерігачі трохи схвильовані, і їх
складно «перевести» на робочий лад обговорення).

Обговорення проводиться за звичайними правилами рефлексії тієї чи іншої
психологічної вправи: ведучий задає запитання, а учасники по черзі на
них відповідають.

Мені імпонує так звана «вільна рефлексія»: я запитую в учасників, які
почуття, емоції, асоціації викликала в них ця гра; як це пов’язано з їх
повсякденним життям; які життєві уроки та змісти вони для себе знайшли.
Як правило, самі учасники знаходять набагато більше неординарних
відповідей про можливі життєві уроки та психологічні змісти, ніж це може
собі уявити будь-який ведучий. Головне – підтримувати правило
толерантного ставлення до різноманітних думок, правило безоцінювального
підходу і не дозволяти учасникам далі обговорювати можливі варіанти
розвитку ситуації, що обігрувалася. Якщо аудиторія не хоче «відпускати
ситуацію» – краще обіграти її ще раз із самими зацікавленими.

У самому кінці заняття я волію не робити висновки самостійно, а прошу
всіх учасників поділитися власними знахідками. Хоча в аудиторії тих же
шкільних класів озвучування заключних висновків ведучого часом
виявляється доцільним.

Побажання ведучому при проведенні методики

Обов’язково знаходьте можливість брати участь у подібних імпровізаційних
спектаклях як актор. Це необхідно і для кращого розуміння, проживання
сутності методики, і для особистого розкріпачення, і для оволодіння
навичками спонтанного поводження.

Зберігайте внутрішній спокій навіть у найнесподіваніших розворотах
ситуації. Якщо виходить щось надто неординарне – уявіть, що саме цього
ви й домагалися. Виходить, ви самі стали учасником «театру імпровізації»
– тому «грайте» у своє задоволення.

Вимагайте суворого дотримання учасниками в ході занять правил
безоцінювального підходу й толерантного ставлення до різних позицій,
точок зору, стратегій – і зрештою ви навчитеся це легко і природно
реалізовувати у власній повсякденній реальності.

Тренуйтеся разом з учасниками в переживанні різноманітних «родзинок»,
аналізі отриманої інформації, її структуруванні. Уже протягом багатьох
років мені ця процедура справляє колосальну приємність і, сподіваюся,
користь, тому що це дозволяє підвищити рівень усвідомлення себе, інших,
світу в цілому.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020