Психологічні умови попередження девіантної поведінки в студентів (курсова)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічні умови попередження девіантної поведінки в студентів

Зміст

Вступ

Розділ І. Проблема девіантної поведінки в психології

1.1 Поняття «девіантна поведінка».

1.2 Форми прояву порушення поведінки

Злочинність.

Алкоголізм.

Наркоманія.

Суїцид.

Проституція.

Розділ ІІ. Психологічні умови попередження девіантної поведінки в
студентів

2.1. Девіантна поведінка як психологічна проблема.

2.2. Умови, що приводять до девіантної поведінки, та психологічні умови
їх попередження.

Результати дослідження

Висновки

Література

Вступ

Проблема девіантності є однією з актуальних проблем психології вищої
школи. Ріст масштабів злочинності, труднощі корекції девіантного
поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють
особливий інтерес до вивчення цього явища. У дослідженнях девіантної
поведінки значне місце приділяється вивченню причин, умов його
виникнення і розвитку, попередження і подолання. Серед основних
факторів, що приводять до девіантності, традиційно виділяються вплив
спадково-біологічних факторів, найближчого соціального оточення, його
особистісні характеристики, особливості правосвідомості і
морально-вольового розвитку. Слід також враховувати схильність до
нервових і психічних порушень, пов’язаних з новою соціальною середою.

Важливим напрямком вивчення студентської асоціальності є аналіз
психологічних особливостей девіантного студента. Ці особливості
відносяться як до власне психологічних якостей суб’єкта (рівень агресії,
характеристики емоційної і вольової сфери тощо), так і до системи
соціально- психологічних якостей ( на спрямованість особистості,
особливості комунікативного стилю, рівень конформності, приналежність до
неформальних груп асоціальної спрямованості).

Хоча проблема девіантності широко досліджується філософами,
правознавцями, соціологами, психологами і педагогами, єдиного розуміння
того, що таке девіантна поведінка, немає. Найбільш вірною, на наш
погляд, є точка зору В.І. Кудрявцевої, відповідно до якої „соціальні
відхилення в сфері індивідуальної поведінки є вчинки конкретних людей,
що забороняються нормами права, моральності, правилами гуртожитку». У
цьому визначені девіантності припускається порушення будь-яких
соціальних норм ( карних, правових, моральних), незалежно від того, чи
мають вони тенденцію переростати в злочинну поведінку чи ні. І,С, Кін
істотно розширює границі девіантної поведінки, включаючи пияцтво,
уживання наркотиків, агресивність, здатні привести людину до
протиправних дій. Психологи бачать одну з основних причин девіантності у
незадоволеній потребі в самоповазі, що і приводить до зниження його
рівня. Саме знижена самоповага викликає бажання робити щось. Здатне
змінити цей стан. Подібне поводження пов’язане з усіма видами
девіантності – нечесністю, здійсненням правопорушень, уживанням
наркотиків, пияцтвом, агресивністю і суїцидальністю, різними психічними
порушеннями. Формуванню девіантної поведінки сприяють і такі соціальні
фактори, як невпорядкованість сімейного життя, труднощі в навчанні,
травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури або групи і
багато чого іншого.

Основними критеріями девіантності є :

Деліквентність ( потенційна можливість до здійснення правопорушень);

Порушення моральних норм (аморальні вчинки);

Педагогічна занедбаність (непіддатливість до педагогічного впливу) або
соціальна (невихованість, неосвіченість);

Протиправність ( порушення встановлених законом норм суспільної
поведінки).

Девіантна поведінка спрямована проти цінностей суспільства і суперечних
інтересів, представляє явище не тільки антигромадське, але і
(потенційно) соціально небезпечне.

Розділ І. Проблема девіантної поведінки в психології

1.1 Поняття «девіантна поведінка».

Перед тим як сформулюємо означення девіантна поведінка, зробимо
невеликий «метафізичний » відступ.

Існування кожної системи (фізчної, біологічної, соціальної) – динамічний
стан, єдність процесів збереження та зміни. Девіації (флуктуації в
неживій природі, мутації – в живій) є загальною формою , механізмом,
засобом зміни , а, відповідно, і життєдіяльності, розвитку кожної
системи. Чим вище рівень її організації ( організованості), чим система
динамічніша. Тим більше вагомі зміни як засіб збереження ( за висловом
І. Пригожина — „порядок через флуктуації»). Оскільки функціонування
соціальних систем нерозривно пов’язано з людською життєдіяльністю
(предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини),
соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом
девіантної поведінки.

Під девіантною ( лат. – відхилення) поведінкою розуміється :

1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим або
фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не
відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному
суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології,
педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і
соціальної психології. Зрозуміло таке дисциплінарне розмежування
відносне. Вихідним для розуміння відхилень слугує поняття „норма». У
теорії організації склалося єдине – для природних і суспільних наук –
розуміння норми як межі, міри припустимого ( з метою збереження і зміни
системи). Для фізичних і біологічних систем – припустимі межі
структурних і функціональних змін, при яких забезпечується збереження
об’єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це – природна
( адаптивна) норма, що відбиває об’єктивні закономірності
збереження і зміни системи.

Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві
межу, міру. Інтервал припустимого ( дозволеного або обов’язкового)
поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У
відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів
соціальні норми складаються як результат адекватного або перекрученого
відображення у свідомості і вчинках людей об’єктивних закономірностей
функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам
суспільного розвитку, будучи „природними», або недостатньо адекватні їм.
А те і вступають у протиріччя через перекручений – класово обмеженого,
релігійного. Суб’єктивістського, міфологізованого відображення
об’єктивних закономірностей. У цьому випадку аномальною стає „ норма»,
„нормальні» відхилення від неї. От чому соціальні відхилення можуть мати
для суспільства різні значення. Позитивні слугують засобом прогресивного
розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання
застарілих, консервативних або реакційних стандартів поведінки. Це
соціальна творчість, наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне.
Негативні — дисфункціональні, дезорганізуюють систему, підриваючи часом
її основи. Це – соціальна патологія: злочинність, алкоголізм.
Наркоманія, проституція, суїцид. Границі між позитивним і негативним
поводженням рухливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно
існують різні „ нормативні субкультури» ( від наукових співтовариств і
художньої „богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).

1.2 Форми прояву порушення поведінки

До основних форм девіантної поведінки у сучасних умовах можно віднести
злочинність, алкоголізм, проституцію, наркоманію. Кожна форма девіації
має свою специфіку.

Злочинність.

Соціологічні дослідження злочинності і її причин беруть початок у
роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824р.). в міру вивчення
проблем злочинності усе більша кількість факторів, що впливають на неї
динаміку, потрапляє в поле зору дослідників. До них можна віднести:
соціальний стан, рід занять, освіта, убогість як самостійний фактор,
сімейні відносини, психологічний стан на момент скоєння злочину,
взаємовідносини з оточуючими. Дослідження проведені представниками
чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на
рівень злочинності: найбільш „злочинні райони», де високий рівень
соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема
співвідношення біологічного, психологічного і соціологічного у
формуванні злочинної поведінки.

Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по
основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій.
Хоча поки зареєстрований рівень злочинності в нас нижче, ніж в
індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому
зв’язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і
якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної
проблеми перетворюється в проблему політичну.

Злочинність – відображення пороків людства. І дотепер викорінити її не
вдалося жодному суспільству. Імовірно, і нам треба відмовитися від
утопічних у теперішній час представлень про „повне викорінювання»
соціальної патології й утриманні злочинності під контролем на соціально
терпимому рівні.

Алкоголізм.

Іще з давнини людству відомі оп’яняючи напої. Виготовлялися вони з
рослин, і їхнє споживання було частиною релігійного ритуалу, яким
супроводжувалися свята. Древні греки навіть ставили деякий час поруч
статуї бога вина Бахура і богині мудрості Міневри, хоча пізніше між ними
поставили богиню води Німфу, імовірно вважаючи необхідним розбавляти
вино водою. Порівняно дешевий спосіб одержання міцних напоїв був
освоєний у ХVI в. Можна сказати, що XIX в. породив, а ХХ в. збільшив
досить складну проблему для людської цивілізації – проблему алкоголізму.

Дані соціологічних досліджень виявляють цікаву картину. З одного боку,
переважну більшість опитаних вважають, що пияцтво — велике зло, з іншого
боку – та ж переважна більшість або п’є, або випиває як усі, біля
половини не хотіли б мати серед друзів людину, яка не п’є, а одна
третина образилася б, якби хазяїн при зустрічі гостей не поставив би на
стіл спиртне. Фактично алкоголь ввійшов у наше життя, ставши елементом
соціальних ритуалів. Однак ця соціокультурна ситуація дорого обходиться
суспільству. Як свідчить статистика 90% випадків хуліганства, 90%
зґвалтувань при тяжких обставинах, майже 40% інших злочинів пов’язані зі
сп’янінням. Убивства, розбійні напади, грабежі, нанесення тяжких
тілесних ушкоджень у 70% випадків відбуваються особами в нетверезому
стані.

При оцінці алкогольної ситуації виділяють три моделі споживання
алкоголю: винну, пивну і горілочну. Ці моделі склалися історично і
виявляються в традиціях споживання алкоголю в різних народів.

В історії боротьби суспільства з алкоголізмом можна знайти два напрямки.
По-перше, обмеження поставки спиртних напоїв, скорочення їхнього продажу
і виробництва, підвищення цін, жорсткість каральних мір за порушення
заборон і обмежень. По-друге, зусилля, спрямовані на зменшення потреби в
алкоголі, поліпшення соціальних і економічних умов життя, ріст загальної
культури і духовності, спокійна, зважена інформація про шкоду алкоголю,
формування в населення безалкогольних стереотипів поведінки. Історія
боротьби з алкоголізмом знала і спроби введення на території деяких
країн „сухого закону»(Англія, США, Росія). Усі вони не досягли своєї
мети, тому що наявність алкоголю – не єдина і не головна причина
існування алкоголізму. Проблема подолання пияцтва й алкоголізму включає
економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний,
юридичний і медичний аспекти.

Результати соціологічний досліджень показують, бщо головні мотиви
споживання наркотиків – спрага задоволень, бажання випробувати гострі
відчуття, ейфорія, психологічне задоволення. А оскільки мова в більшості
випадків йде про молодих людей, ці мотиви підсилюються соціальною
незрілістю, безтурботністю, легкодумством. Більшість опитаних наркоманів
пристрастилися до зілля під впливом інших осіб, головним чином
споживачів наркотиків з числа друзів, знайомих, причому нерідко
прилучення відбувалося в компанії гедоністично настроєної молоді.
Споживання наркотиків у молодіжному середовищі дуже часто носить саме
груповий характер. Багато наркоманів приймають наркотики в громадських
місцях, деякі можуть це зробити в будь-якому місці. Виявляється, що
сьогодні населення набагато краще проінформоване про небезпечні наслідки
споживання наркотиків. Велика частина наркоманів у якійсь степені
усвідомлює загрозливу їм небезпеку і критично відноситься до своєї
пристрасті. Не бачать у споживанні наркотиків нічого поганого в
основному починаючі молоді курці гашишу, що нерідко навіть бравірують
цим. Наступаюче після прийому наркотиків порушення, піднятий настрій
багато хто по недосвідченості і неуцтву приймають за сприятливий вплив
цієї речовини на стан здоровя. Але на визначеній стадії фізичної і
психічної деградації більшість наркоманів чітко усвідомлюють, що чекає
їх далі. Хоча вже не в силах відмовитися від цієї звички. Боротьбі з
наркоманією можуть сприяти міри соціального, економічного, культурного
характеру, у тому числі і ті, котрі застосовуються для викорінювання
алкоголізму.

Суїцид.

Суїцид – намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення
самогубства. Ця форма поведінки пасивного типу є способом відходу від
нерозв’язаних проблем, від самого життя. У різні епохи життя й у різних
культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство
засуджували ( з погляду християнської моралі самогубство вважали тяжким
гріхом), іноді ж допускали і вважали у визначених ситуаціях
обов’язковим. При оцінці конкретних суїцидальних актів багато чого
залежить від мотивів і обставин, особливостей особистості. Дослідження
свідчать, що фактором , який провокує суїцидальну поведінку, виступає
специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта,
соціальний і родинний фактор, психологічний стан на момент скоєння
самогубства. В дослідженні Дюркгейма „самогубство» виділяється 3
основних типи самогубства, обумовлені різною силою впливу соціальних
норм на індивіда: егоїстичне, альтруїстичне й аномічне. Егоїстичне
самогубство має місце у випадку слабкого впливу соціальних норм на
індивіда, що залишається наодинці із самим собою і зміст, що втрачає в
результаті, життя. Альтруїстичне самогубство, навпаки, викликається
повним поглинанням суспільством індивіда, що віддає заради нього своє
життя, тобто її зміст, що бачить, поза її самої. Нарешті, аномічне
самогубство обумовлене станом аномії в суспільстві, коли соціальні норми
не просто слабко впливають на індивіда ( як при егоїстичному
самогубстві), а взагалі практично відсутні, коли в суспільстві
спостерігається нормативний вакуум, тобто аномія. 4 тип самогубства –
фаталістський, що повинний служити симетричним антиподом аномічного
самогубства, але не розглядає його спеціально внаслідок його незначної
поширеності.

Проституція.

Сам термін „ проституція» походить від латинського слова „ виставляти
привселюдно». Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні полові
відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу.
Проституція не тотожна ні корисливим подружнім відносинам, ні
позашлюбним сексуальним зв’язкам якщо вони засновані на особистих
симпатіях. Проституція почала зароджуватися разом із суспільним поділом
праці, розвитком моногамії, появою міст. Навіть у середньовічній Європі
церква була змушена миритися з цим явищем, визначаючи якщо не
корисність, то , у всякому разі, неминучість існування проституції.

Суспільство завжди шукало шляхи і засоби боротьби з проституцією. В
історії існували три основні форми політики стосовно проституції:
прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне
спостереження), аболіціонізм (профілактична, роз’яснювально — виховна
робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони виявилися
неспроможні, репресії в принципі малоефективні в боротьбі з
проституцією. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична
регламентація, спрямована проти представниць цієї найдавнішої професії,
не дозволяє цілком вирішити проблему. Практика свідчить:
соціально-духовні перетворення в суспільстві радикально змінюють
ситуацію.

Розділ ІІ. Психологічні умови попередження девіантної поведінки в
студентів

2.1. Девіантна поведінка як психологічна проблема.

Зернення до питання, повязанного з девіантною поведінкою студентів,
відбувається на різних рівнях: правовому, медичному, психологі-чному,
соціальному. Не може залишатися осторонь і психологічна наука.

Зацікавленість до цієї проблеми не випадкова. Від того як питання
попередження і утримання відхиляючої поведінки будуть розв’язані на
сучасному етапі, багато в чому залежить успішність педагогічної роботи з
майбутніми поколіннями й у кінцевому рахунку, моральна чистота і
стабільність суспільних відносин у перспективі. Не слід забувати і про
те, що багато форм десантного походження роблять величезний
деструктивний вплив на функціонування суспільних механізмів і процесів,
у тому числі і на результативність виховання як суспільно обумовленого
процесу, зміст і спрямованість якого визначається станом суспільства.
Збільшення числа носіїв поводження, що відхиляється, множення їхніх
видів і форм створюють несприятливу для дітей середовище. Перебороти
вплив як4ої педагогічними засобами може виявитися справою досить
складною. Усе це чревате порушенням порога моральної стабільності
соціум, після якого в ньому підуть необоротні руйнівні процеси.

Традиційно до соціальних або суспільних норм відносять правові,
моральні, політичні, релігійні, етичні, естетичні. Відхилення від них
переслідується за допомогою санкцій (несхвалення, заборон, покарання)
або коректується через соціальні інститути, у тому числі за допомогою
виховання. Перевиховання, виховно-профілактичної діяльності. Стосовно до
неповнолітніх поводження, що відхиляється, може бути визначене як
суспільно засуджувані вчинки, що не виходять за рамки психічного
здоровя, що порушують установлені на даному етапі розвитку суспільства
моральні норми і манливе застосування відповідних санкцій. Включення в
дефініцію правових норм представляється зайвим, тому що будьяке їхнє
недотримання одночасно порушує моральну норму. Правова норма захищає і
законодавчо закріплює сформовану в суспільстві моральну цінність більш
високого порядку. Порушення правової забоорни варто розглядати і як
моральну готовність особистості переступити грань запропонованого
суспільством поводження, що неминуче веде до застосування до особистості
відповідних санкцій. Причому зовсім необовязково, щоб вони розглядалися
тільки як покарання в рамках правового впливу. Це можуть бути і міри
виховного характеру, наприклад несхвалення, осуд, покарання. Спираючи на
такий підхід, ми можемо вичленувати девіантне поводження з багатьох
інших схожих або близьких учинків, визначити напрямку його профілактики,
що особливо в ситуації , колт чітка грань між ними часто відсутній. Саме
цим, на наш погляд, розуміється те, що деякі дослідники, наприклад Л.Н.
Зюбин, враховують до нього жадібність, егоїзм, замкнутість, непояснену
недовірливість, жорстокість, тобто ті вчинки, що можуть бути віднесені і
до нормативного поводження, що є результатом суперечливого розвитку
особистості.

Девіантна поведінка. Включає в себе вчинки, що не укладаються в рамки
позначених норм, відрізняється великою розмаїтістю по своєму генезисі,
формам прояву, що порушуються цінностями, ступеню терпимості до нього.
Це знаходить висвітлення у варіативності застосовуваних санкцій. При
цьому в педагогіці вони повинні розглядатися як складений елемент
загально педагогічних мір стримування поводження, що відхиляється.
Проблема попередження поводження, що відхиляється, як правило,
загострюється в кризові періоди стану суспільства. У такій ситуації
неповнолітні виявляються самими соціально хитливими, морально
непідготовленими і незахищеними. Часто, не маючи достатнього життєвого
досвіду, моральних переконань, не вміючи розрізняти щирі життєві
цінності від мнимих, штучних, вони закріплюють у своїй свідомості і
поводженні негативні тенденції суспільного розвитку. Особливо це
актуально для сучасної суспільно-політичної ситуації. Поряд зі
стабільним ростом алкоголізму, наркоманії, бездоглядності, сексуальній
розбещеності, правопорушень і злочинів, збільшенням числа інших
антигромадських дій особливо насторожує тенденція зміни, що складається,
ціннісних орієнтацій підлітків і юнацтва, витиснення традиційних
цінностей морального порядку, заміщення їхнім культом грошей, фізичної
сили, зниження суспільно корисної активності, утвердження соціальної
апатії, поява стійких устремлінь до досягнення матеріального статку за
будь-яку ціну, у тому числі шляхом свідомого порушення соціальних і
моральних норм.

Усе це жадає від педагогіці активізації зусиль, спрямованих на
осмислення причин девіантної поведінки і пошук адекватних механізмів
його стримування і попередження. На жаль, на сучасному етапі розвитку
науки переважної залишається констатація: факту руйнування суспільної
моральності, росту негативних проявів, з одного боку, сподівання на те,
що профілактика девіантної поведінки може бути ефективної лише в тому
випадку, коли будуть створені відповідні соціально-економічні умови, з
іншої . представляється що це чекання занадто затяглося. Призначення
педагогічної науки і практики в будь-якій ситуації повинне залишатися
колишнім – вирішувати позначені проблеми доступними засобами. Досить
згадати теоретичні і практичні знахідки пенітенціарної педагогіки, що
небезуспішно займалася рішенням проблем попередження девіантної
поведінки в умовах, близьких до сучасної соціально-педагогічної
ситуації. Її позитивний досвід може і повинний бути розповсюджений у
практику загально-педагогічної профілактики поведінки, що і
відхиляється. Так. Гострота такої важкої соціально педагогічної
проблеми, як безпритульність, була знята при відповідній політиці молоді
радянської держави протягом 2-3 років, а зусиллями пенітенціарної
педагогіки мільйони підлітків були повернуті до повноцінного життя.

У наш час більшість дослідників указують на взаємозумовленість
девіантних вчинків і деструктивних соціально політичних процесів, що
відбувається в суспільстві. При цьому часто вказується на те, що ріст
тих або інших порушень є результатом витрат і помилок у здійсненні
соціально-економічних реформ, а в числі причин особливе місце
приділяється зниженню життєвого рівня громадян, порушенню сформованого
балансу сил між інститутами виховання, кризі традиційної системи
цінностей. У цьому зв’язку на перше місце в рішенні питань профілактики
висуваються економічні і соціальні міри реформування суспільних
відносин, необхідність підвищення матеріального рівня і соціальної
захищеності громадян. Місцем педагогіки в рішенні цієї проблеми не
розглядається. Хоча тільки поліпшення соціально-економічного стану
соціуму і його матеріального рівня навряд чи може вирішити проблему.
Свідченням тому можуть служити досить розвинуті в економічному і
соціальному плані країни, у яких рівень поведінки, що відхиляється,
студентів досить високий, а його попередження являє собою важливу
соціально-педагогічну проблему.

Спостереження за підлітками, що доставляються в закриті
виховно-профілактичні заклади і знаходяться в умовах, не пов’язаних з
ізоляцією, показує, що матеріальний статок, високий соціальний стан
батьків не є гарантією дотримання студентами соціальних норм. Наочним
підтвердженням цьому можуть бути результати порівняльного аналізу,
отримані дослідниками при вивченні відповідей на анонімні анкети,
запропоновані студентам.

Опитування проходило в рамках порівняльного дослідження ефективності
виховно-профілактичної діяльності відкритих і закритих виховних систем.
Відомо, що склад вищих навчальних закладів відрізняється визначеною
елітарністю. Набір відбувається на основі конкурсних доборів, вступних
іспитів. Тим самим передбачається, що ці учні по багатьом параметрам
повинні відрізнятися гарним засвоєнням соціальних норм, знаходитися під
більш твердим соціальним контролем, що перешкоджає прояву девіантної
поведінки.

Аналіз анкет не підтвердив цю гіпотезу. Близько 90% опитаних
(включаючи жіночу стать) пояснили, що пробували курити. Всі опитані
заявили, що в тій або іншій формі вживають алкогольні напої, невеликий
відсоток зізнались, що їм приходилось робити дрібні крадіжки, також не
заперечували свою участь в агресивних діях, бійках, актах вандалізму,
хуліганстві. Особливого інтересу заслуговує оцінка стану наркотизації
студентів, опитані затверджували, що пробували наркотичні речовини в тій
або іншій формі.

В числі причин росту девіантної поведінки особливо варто виділити
недоліки виховної роботи , утрату багатьма суспільними інститутами
виховних функцій, виключення з проведеної загальнодержавної політики
цілеспрямованої виховної роботи з попередження евіантної поведінки. Усе
це веде до зниження виховних можливостей соціуму. Робить процес
виховання в його загальному значенні некерованим і стихійним. У такій
ситуації вихованець у більшому ступені піддається випадковим
дезінтегруючим кризовим явищам і процесам, ніж у педагогізованому
суспільному середовищі.

Будь-який вчинок людини як вольовий акт складається з мотивів, потреб,
інтересів, ідеалів, поглядів, ціннісних орієнтацій, тобто тих
компонентів, якісний стан яких у кожній людині закладається і
визначається вихованням. Ми розглядаємо студента з девіантною поведінкою
насамперед як погано вихованого і, звертаючись до виховання як
профілактичного засобу, тим самим формуємо в особистості
соціально-прийнятні мотиви, переконання, що відповідають поглядам.
Інтересам, потрібні звички й у кінцевому рахунку, нормативно-корисну
поведінку. Краща профілактика девіантної поведінки – це цілеспрямований
організований з чітким визначенням засобів, форм і методів виховний
вплив. Причому попереджувальні можливості виховання набагато ефективніше
інших засобів стримування. Так, самі правові обмеження і заборони, якими
б раціональними і зробленими вони не були, на можуть перешкодити
девіантним вчинкам. Про це свідчить існуюча практика, коли навіть швидкі
і тверді норми правового реагування не зупиняють особистість від
здійснення задуманих антигромадських дій. Міри правової профілактики, як
правило, трохи запізнюються і починають діяти тоді, коли провина вже
зроблена. Для того щоб „спрацювали» правові міри попередження, вони
повинні бути включені у свідомість студента, стати частиною його
переконань, досвіду, що можна досягти шляхом цілеспрямованого виховного
впливу. Виділяючи в загальній системі попередження девіантної поведінки
педагогічні міри стримування, необхідно відзначити, що виховання повинно
бути присутнім у будь-якому суспільному інституті і включати
цілеспрямований вплив на моральну свідомість студента і його поведінку.
Виховання, вирішуючи задачі по формуванню заданих якостей і
властивостей, спрямовано і на засвоєння особистістю суспільних
цінностей, моральних вимог, норм і принципів, тобто вже споконвічно
припускає попередження відхилень у поведінці особистості. Тому цілком
правомірно говорити про те, що виховання значною мірою виконує загальну
індивідуальну і профілактичну функцію. Якщо ми хочемо попередити
відхилення в поведінці особистості, то повинні насамперед створити такі
умови, при яких виховний процес охопив би всі сторони життєдіяльності,
став невід’ємною частиною всього буття соціуму, проникнув в усі сфери
суспільних відносин.

2.2. Умови, що приводять до девіантної поведінки, та психологічні умови
їх попередження.

Опрацьовані результати дослідження показали, що опис і аналіз специфіки
сприйняття системи соціальних відносин і явищ девіантними студентами.
Дослідники виходили з гіпотези про наявність у таких студентів
специфічного перекручування, егоцентризму в сприйнятті соціального світу
і себе в ньому. Вибір і актуальність напрямку дослідження обумовлені
наступними факторами:

1. однією з психологічних задач такого віку є соціалізація, формування
здатності активного і компетентного входження в життя суспільства.
Процес соціалізації повинний включати виховання соціальної
відповідальності – усвідомлення необхідності дотримання соціальних норм.
Умовою нормальної соціалізації є наявність адекватних представлень про
систему соціальних норм, цінностей, правил;

2. девіантність носить як індивідуально-психологічний, так і соціальний
характер. Патогенний внесок соціальних факторів у виникнення
девіантності досить значний, що визначає значимість дослідження „
соціального самопочуття» девіантних студентів;

3. особливості сприйняття соціального світу, норм, правил, власного
місця в системі суспільних відносин, що можуть бути об’єктом не тільки
дослідження, але і впливу при психологічній роботі з девіантними
студентами.

Емпіричне дослідження було націлено на вивчення специфічних особливостей
сприйняття системи соціальних явищ і відносин девіантними студентами. У
даному дослідженні була проаналізована специфіка:

представлень девіантних підлітків про власні значимі психологічні
якості, що найбільш істотно впливають на сприйняття їх соціумів;

представлень девіантних студентів про адекватність власної поведінки
соціальним нормам і вимогам оцінки девіантними студентами об’єктивності
соціальних санкцій.

Крім того, особливості психологічного статусу девіантності були
розглянуті й в інших сферах. Досліджуючи названі особливості,
використовувались матеріали психологічних обстежень, бесіди з
викладачами й адміністрацією учбових закладів. Представниками органів
міліції.

Проведений аналіз дозволив виділити деякі загальні особливості,
характерні для девіантних студентів.

Результати дослідження

Психологічні особливості девіантних студентів

Сімейне неблагополуччя.

Вплив родини як одного з найважливіших факторів формування і
закріплення девіантності показано в багатьох дослідженнях вітчизняних і
закордонних психологів. Діапазон порушень дитячо-батьківських відносин
дуже широкий, що відзначено й у теоретичних роботах. І в практичних
дослідженнях. Опишемо найбільш, що часто зустрічаються в нашій практиці
порушення сімейних відносин. Перше з них – це гіпопротекція і фактична
бездоглядність дітей

Гіпопротекція була відзначена нами в більшості випадків, причому вона
зустрічалася й у явній формі, так і в схованій. Також негативний вплив у
ряді випадків носила гіперпротекція.

Домінуюча гіперпротекція в цих випадках поєднувалась зі схованим
неприйняттям дитини, що виражається в недовірі до нього, відсутності
інтересу до його життя, ігноруванні його потреб, твердому нав’язуванні
йому власних точок зору й установок. Сховане або явне неприйняття дитини
було частим явищем у родинах девіантних студентів.

У більшості випадків при аналізі анамнестичних даних девіантної
поведінки було вияалено, що неприйняття їхніми батьками починалося з
етапу вагітності — часто небажаної, несвоєчасної – і не було
скоректовано по ходу розвитку дитини. До підліткового віку воно приймало
риси стійкого не коригованого негативно-критичного відношення до дитини.
Узагалі, неприйняття дитини було так само широко розповсюджено, як і
гіпопротекція. Причому часто в одній родині зустрічалися обидва ці
фактори.

Загальними для всіх розглянутих нами випадків виявилися відсутність
справжнього емоційного контакту студента з батьками ( це виявляється в
недовірі, відсутності взаєморозуміння, невмінні знайти загальні інтереси
з одним або обома батьками. Відсутності спільного дозвілля родини),
психологічна роз’єднаність, конфліктність родин. Багато випадків, коли
батьки і діти не розуміють один одного, не знаходять ні однієї теми для
розмови або приводу для якоїсь спільної діяльності. Крім того з боку
студентів нерідко виявлялася ненависть до одного або обом батькам, що
часто оберталися вкрай агресивними діями.

Для батьків девіантних студентів часто характерна неадекватність вимог і
санкцій у відношенні дітей. Це виявлялося в двох крайніх формах – або в
повній відсутності вимог до дитини, зв’язаній із загальної
гіпопротекції, або в зайво твердій, негнучкій і неадекватній віковій і
індивідуальній особливостям студента системі вимог. Не рідко деякі
студенти змушені брати на себе обов’язки батьків.

Нерідко система вимог батьків мала перекручений характер.

Таким чином, порушення в системі сімейного виховання спостерігалися нами
у всіх родинах девіантних студентів; відрізнялися вони лише конкретними
проявами і ступенем виразності. При цьому не було ні однієї родини, у
якій дитячо-0родинні відносини можна вважати благополучними.

Наступною характерною рисою девіантної поведінки студентів – педагогічна
занедбаність. При збереженні інтелектуальних здібностей більшість
студентів мають вкрай убогі знання. Їхні навчальні навички знаходилися
на найнижчому рівні.

Важливо відзначити, що на момент розгляду випадків педагогічноа
занедбаність скоріше виступає уже як результат, наслідок багатьох
проблем. Вважаючи педагогічну занедбаність одним з найважливіших фактрів
формування і закріплення девіантної поведінки, ми маємо на увазі
наступна. Всі студенти виявлялися в ситуації, коли при виникненні перших
труднощів педагоги, а часто і батьки переставали приділяти їм уваги і
робити допомогу в освоєнні навчальної програми. Більшість студентів
прийшли з навчального закладу, де вимоги до навчання і дисципліни були
мінімальні: не втягували у поза навчальну пізнавальну або соціальну
прийнятну діяльність. Мірою корекції неуспішності часто ставало повторне
навчання, причому іноді ситуація доходила до абсурду.

У багатьох випадках діти навчалися в класах, до яких педагоги
пред’являли мінімум вимог. Таким чином, у момент, коли діти стикалися з
перешкодами на шляху успішної соціалізації (у вигляді навчальних і
дисциплінарних труднощів, а також трудніші при входженні у доросле
життя), їхні проблеми не вирішувалися – і дітьми залишалися в ситуації
зниження вимог, а не розвитку і корекції труднощів. Маленька замученість
у позаучбову соціальну схвалювану діяльність доповнювала в більшості
випадків педагогічну занедбаність студентів. Великий відсоток студентів
не мали можливості реалізувати себе ні в сфері навчальної діяльності (в
силу педагогічної занедбаності, невисокого інтелекту, відсутності
коштів), ні в позаучбових видах діяльності. Перешкодою для включення
цих підлітків у соціально схвалювану діяльність часто буває їхнє
найближче оточення – батьки, друзі.

Таким чином, девіантні студенти виявляються в якійсь соціальній
ізоляції, ситуації хронічного глобального неуспіху в різних соціально
схвалюваних видах діяльності. Тому приєднання до асоціальної групи
однолітків ставало для студентів способом включення в спілкування з
однолітками, у сумісну діяльність з ними, можливістю організації
дозвілля, одержання нового досвіду, позитивних емоційних станів.

Комунікативні трудніші, маленька залученість у неформальні студентські
групи про соціальної спрямованості. Цей фактор близький до названого
вище. У деяких випадках спостерігається ситуація, коли студент у силу
тих або інших особливостей не був включений у спілкування з однолітками.
У школі це було наслідком негативної оцінки підлітка педагогами, нерідко
прямими заборонами спілкування інших дітей з ним.

Часто через неприховане негативне відношення педагогів за учнем
закріплювалось якесь клеймо. У середній школі чималу роль у втраті
контактів із про соціальними групами грали і індивідуальні особливості –
зовнішня неохайність і не доглянутість до брутальності, агресивності,
малій комунікабельності. Лише в деяких випадках девіантності студенти
мали авторитет серед соціально успішних однолітків. Тому в більшості
випадках приєднання до асоціальної групи ставало варіантом придбання
щодо стабільного кола спілкування з однолітками, що мають до того ж
подібні проблеми, інтереси, погляди на світ. Нерідко приєднання до
асоціальної групи ставало способом одержання студентом соціального
визнання, якого в про соціальних групах він не мав.

Важливою особливістю девіантних студентів, також багаторазово
розглянутої в теоретичних і практичних дослідженнях, є виразність
агресії. Крім наявності виражених агресивних тенденцій для девіантних
студентів характерна одна важлива особливість. Вербальна і фізична
агресія більшістю таких студентів розглядається як абсолютно прийнятний.
Зручний і ефективний спосіб дозволу конфліктів, досягнення своїх цілей і
т.п., а агресивні способи поведінки – як показник дорослості, мужності,
при належності до деякої референтної для них групі.

Атрибутивний тип дорослості, наслідування зовнішнім малозначним ознакам
дорослості спостерігається у всіх девіантних студентів. Емансипація і
дорослішання оцінювалися як наявність специфічних стилів проводження,
звичок і навіть одягу, спілкування з однолітками і дорослими ( алкоголь,
паління, відвідування комп’ютерних і танцювальних клубів протягом ночі,
участь у кримінальних „поділах» територій району, брутальність і
непокора педагогам і батькам, нерідко ранні полові зв’язки). У багатьох
випадках ця якість сполучилася з наявністю своєрідних представлень про
деякий зразок мужності

( жіночності).

Специфічна система норм і цінностей, нерозвиненість
морально-правової свідомості також описуються в психологічній
літературі. Для багатьох девіантних студентів характерний низький рівень
морально- правової свідомості. Навіть такі антигромадські діяння, як
крадіжки, убивства, деякими підлітками розглядаються як припустимі і
навіть кращі.

Таким чином, девіантні студенти часто демонструють нерозвинені і
перекручені представлення про моральні норми і необхідність їхнього
дотримання. Це стосується не тільки описаних нами відносин до крадіжок
або вбивства, але і дисципліни, взаємин з батьками і однолітками.
Типовою виявляється і специфічна оцінка власної особистості. У ряді
випадків відзначається неадекватне оцінювання власних фізичних і
психологічних якостей. При цьому зустрічалася неадекватна оцінка
фізичних якостей ; перекручування представлень про власні психологічні
особливості4 також зустрічається переоцінювання власних соціально —
малозначимих якостей, демонстрація їх, приписування їм вирішального
значення у формуванні оцінки з боку оточуючих.

Таким чином, побудова образа Я. Представлень про себе в девіантних
студентів виявляє деяку специфіку: переоцінка малозначимих з погляду
соціуму якостей у сполученні з недооцінкою соціально значимих. У
девіантних студентів ми відзначили також наявність специфічної оцінки
системи суспільних санкцій. Виховні впливи сприймаються як несправедливі
і незаслужені. Часто спостерігається. Що педагоги, соціальні
працівники, батьки зайво критичні до них і карають незаслужено.

Крім оцінки виховних мір і санкцій як незаслужених і несправедливих
виявилося характерним розуміння покарання не як наслідку порушення
системи суспільних норм і правил, а як наслідку інших причин, що часто
не мають відносин до реальної ситуації.

Специфікою сприйняття є розуміння причини і справедливості покарання
і перекручені представлення про причини, що його викликали.

Крім названих вище особливостей специфічна оцінка відносин оточуючих до
себе. Це виявляється як у перебільшенні негативного відношення, так і в
перекрученому представленні про найбільш значимі риси їх прообраз в очах
оточуючих.

Девіантні студенти вважали, що користуються незрівнянно великим
авторитетом і повагою, чим у реальності. Імовірно, це явище у визначеній
мірі носить захисний характер і породжений незадоволеністю реальною
системою взаємин з оточуючими.

Висновки

Результати досліджень показують.

Описані нами психологічні особливості не вичерпують усього різноманіття
і складності специфіки психологічного статусу девіантних студентів.
Дослідники намагалися зробити акцент на найбільш значимих якостей. У
цілому дослідження особливостей девіантних студентів дозволило нам
описати наявність у них вираженого психологічного неблагополуччя в сфері
соціальних відносин. Це стосується сімейним відносин, відносин з
педагогами й однолітками, а також із соціальним світом у цілому.

Основними компонентами проблеми є : відсутність психологічного
благополуччя в родині і найближчому оточенні; низький ступінь
вкладеності в соціально схвалювану діяльність і про соціальні групи
однолітків; неадекватність представлень про систему суспільних відносин,
норм, правил і санкцій; перекручені представлення про власну особистість
і оцінку її соціуму.

Поставлена в роботі гіпотеза про наявність специфічного перекручування в
сприйнятті соціального світу одержала підтвердження. Це перекручування
виявляється в наступних основних психологічних особливостях, характерних
для девіантних студентів :

1. девіантні студенти в силу специфіки розуміння соціальних відносин і
явищ виявляють „ соціальну некритичність» : власне поводження оцінюють
як нормальне, відповідним вимогам суспільства, а негативну його оцінку –
як несправедливе відношення до себе , найчастіше продуцироване
об’єктивно малозначимими для оточуючих якостями.

2. девіантні студенти демонструють специфічне розуміння суспільних норм
і цінностей. Це виявляється в наявності в них систем цінностей і норм
поведінки, мало орієнтованих на суспільну; в ігноруванні прийнятих норм
і правил у випадку. Якщо вони заважають. Особливу увагу ми хочемо
звернути на наявність специфічних перекручувань у сприйнятті й оцінці
власної особистості, відносини навколишніх до себе, системи суспільних
санкцій. Ці описані нами риси поєднуються деякою загальною якістю –
невідповідністю власних представлень суб’єкта представлення соціуму. У
силу різних причин система оцінок якого – не будь явища, суб’єкта, події
в девіантних студентів відбувається за критеріями, що не збігається із
суспільними і що є вузько суб’єктивними, не орієнтованими на соціальні
цінності і норми. Тому ми розглядаємо ці особливості як прояву деякого
соціального егоцентризму, що діє в сфері соціальних взаємин і
визначальну соціальну некомпетентність індивіда. У психології поняття
егоцентризму припускає саме невідповідність представлень суб’єкта
об’єктивному положенню речей; його невміння прийняти і зрозуміти точку
зору, що не збігає з його власною.

Як було показано в дійсній роботі, девіантні студенти не просто
соціально некомпетентні, для них характерне перекручування представлень,
зв’язаних з різними аспектами соціальних відносин і взаємодій. Крайній
суб’єктивізм, інфантильність, відірваність від реальності соціальних
представлень девіантних студентів, на наш погляд, дозволяють вважати їх
проявами егоцентризму, названого тут соціальним через його поширення на
світ соціальних явищ. Соціальний егоцентризм як компонент студентської
девіантності має визначені особливості. Будь-яка соціальна
некомпетентність є якимось фактором, що привертає, здатним спровокувати
асоціальність. Перекручування представлень про соціум ( снувальний
егоцентризм) у кожному конкретному випадку може служити однією з причин,
що приводять до відчуття власної соціальної некомпетентності і
неуспішності в студентів. У той же час соціальний егоцентризм, на наш
погляд, не є якимось застиглим, статичним феноменом. Він розвивається
разом з розвитком асоціальності, генералізується, обумовлює подальшу,
усе велику соціальну некомпетентність і неадекватність поведінки. Можна
припустити, що важливим фактором виникнення специфічних перекручувань
виступає якийсь захисний механізм, що спрацьовує в результаті того, що
студент по тим або іншим причинам відчуває себе соціально неуспішним.
Девіантні студенти приходять до перекручування представлень про себе,
намагаючись досягти соціального схвалення за рахунок малозначних і
неадекватних цій задачі якостей. Спотворюються і представлення про
суспільні норми, санкції, вимогах, про оцінку себе оточуючими. Зіткнення
з труднощами на шляху успішної соціалізації, неповноцінністю – реальних
або уявних власних соціально значимих якостей породжує специфічне
перекручування сприйняття багатьох характеристик системи суспільних
відносин.

Безумовно, девіантна поведінка заслуговує подальшого вивчення.
Важливість продовження досліджень у даній області обумовлена можливістю
розгляду соціального егоцентризму не тільки як специфічної особливості
девіантних студентів, але і як об’єкта впливу при психологічній роботі з
ними.

Література

Психологическая наука и образование.-2004,№2

Педагогіка.-1999,№7

Життєві кризи особистості: Науково методичний посібник у 2
частинах.-К.1998

Психологія: збірник наукових праць.-К,1999,Вип.№4(7)

Вестник вістей школі.-2003,№4

Рідна школа.-2002,№7

Психологическая наука и образование.-1988,№4

Балабанова П.М. Судебная психопатология (вопросы определения нормы и
отклонений). Дубна, 1998.

Башкатов ИЛ. Психология асоциально-криминальных групп подростков и
молодежи.М.; Воронеж, 2002.

www.bankreferatov.ru.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *