Психологічні особливості і формування особистості в підлітковому віці (реферат)

Реферат на тему:

Психологічні особливості і формування особистості в підлітковому віці

ПЛАН

1. Біологічні і соціальні фактори в психічному розвитку і формуванні
особистості підлітка.

2. Феноменологічна характеристика дітей підліткового віку.

3. Характеристика учбової діяльності підлітка.

4. Розвиток пізнавальних процесів у підлітка

5. Формування особистості підлітка.

1. Біологічні і соціальні фактори в психічному розвитку і формуванні
особистості підлітка.

Підліток може гордитися кількістю назв, придуманих для нього дорослими:
“перехідний”, “критичний”, “переломний”, “важкий”. Вони повною мірою
відображають складність і значущість процесів розвитку, які відбуваються
у цьому віковому періоді. Вік підлітка особливий – відбувається перехід
від дитинства до дорослості. За віковою періодизацією – це вік від 11-12
до 14-15 років.

У підлітковому віці розвиток йде у швидкому темпі і по всьому фронту. За
короткий час діти дорослішають фізично, морально, розумово, соціально.

Впродовж останніх 80 років ведеться теоретична суперечка щодо ролі
біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку
у підлітковому віці.

Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та З.Фройд)
розглядати кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене
біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму.
Фрейдисти наголошуєть, що в цей час досягають зрілості репродуктивні
органи, з’являються вторинні статеві ознаки.

Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов’язані з
власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з
підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості
сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об’єкти сексуального
задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів
дорослої людини, тобто “вторинної сексуальності”. За З.Фрейдом, усі люди
у ранньому підлітковому віці проходять через “гомосексуальний період”,
коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї
статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з
ровесниками своєї статі і лише поступово об’єктом енергії лібідо стає
особа протилежної статі.

Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального
оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у
підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули
вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі
соціальних факторів.

Теоретик психоаналізу, представник такого його напрямку, як
“его-аналіз”, Е.Еріксон, поділяючи погляди фройдизму на джерела
психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить
перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не
випадково основні стадії розвитку особистості Е.Еріксон, на відміну від
З.Фройда, назвав “психосоціальними”, а саме особистісне зростання вбачав
у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній
стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові
потрібно переборювати.

За теорією розвитку особистості Еріксона, у якій виокремлюється 8 стадій
психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія
розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно
формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений
називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина
значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе
соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна
неурівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще
немає надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до
надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї
залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає
непоступливим, різким і навіть грубим у стосунках з батьками.

У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне
навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у
взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до
якої він прагне, а з іншого – не втратити реального контролю над його
поведінкою, втримуючи її у розумних межах.

Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її,
потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі
підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його
ровесниками та дорослими.

Важливими видаються положення Г.Костюка, що розкривають розвиток людини
як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення
особистості – обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це
внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в
якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.

Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості
психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його
становища в школі, в сім’ї, в суспільстві.

Біологічні фактори.

Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від
дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим
дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях
всього організму.

Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність
гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз
внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що
спричинює фізичний і фізіологічний розвиток.

Відбувається стрибок у рості. Ріст в довжину, збільшення маси тіла і
об’єму грудної клітки змінюють пропорції тіла і наближають його до
характерного для дорослих. Зростає м’язева сила і фізичні можливості
підлітків, але вони швидко виснажуються і втомлюються. Втрачається
гармонія в рухах, оскільки перебудовується моторний апарат. Втрачається
вміння володіти своїм тілом.

У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця,
судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його
об’єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому
серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну
кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому
можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної ситеми
(серцебиття, підвищення кров’яного тиску, головні болі, головокружіння,
швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).

Із розвитком, вага головного мозку підлітка наближується до ваги мозку
дорослої людини. Далі розвиваються лобні ділянки мозку, частково
скроневі та тім’яні, кора головного мозку вдосконалюється на
внутрішньоклітинному рівні. Інтенсивний розвиток вищої нервової
діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.

Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов’язані між собою,
підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом
енергії, а з іншої – підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих
причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні
негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути
причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального
циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони
виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості,
слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах
сну.

У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У
підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав
встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній
неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній
апатії, в’ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються
суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком
розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують
неадекватно, надмірно емоційно.

Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють
немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше,
виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток
інтересу до іншої статі, з’являються нові відчуття, переживання, перші
романтичні почуття.

Костюк підкреслював, що саме в перехідний період від підліткового до
юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної
статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації,
ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної
поведінки. Статеворольова ідентичність утворює одну з важливих частин
Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою,
назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.

Л.Божович підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний
період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних
новоутворень – різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів,
поглядів, оцінних суджень. Відповідно – статевий потяг підлітка,
переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій
системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку
виступають у взаємопереплетенні, стають внутрішніми механізмами
психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення
сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.

Висновок. Біологічні фактори – початок статевого дозрівання, а також
пов’язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і
систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але
недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які
впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.

Соціальні фактори.

Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать
від соціальних факторів.

Особливий внесок був зроблений антропологами Маргарет Мід та Бенедикт,
які вивчали примітивні цивілізації. Мід вивчала підлітків острову Самоа,
що дозволило їй розвіяти думку щодо неминучості кризи і конфліктів у
підлітковому віці і показати їх соціальну, а не біологічну зумовленість.
Мід показала безконфліктність, гармонійність переходу від дитинства до
дорослості у дівчаток-підлітків. Антропологи доводять, що підлітковий
вік може мати різну тривалість (всього кілька місяців), що
необов’язковим є існування Едіпового комплексу у хлопчиків.

Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:

1) тривалість підліткового віку;

2) наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;

3) характер переходу від дитинства до дорослості

Цю ідею продовжив К.Левін, на думку якого у сучасному світі існує 2
самостійні групи: дорослих і дітей. Кожна має свої привілеї. Підліток
знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче бути дитиною, але
його ще не приймають у групу дорослих. Левін наголошує, що причиною
цьому є велика розбіжність між вказаними двома групами. Прибічники
даного підходу наголошують на існуванні особливої “субкультури”
підлітків.

Виготський наголошував на необхідності при вивченні критичних періодів
виокремлювати основні новоутворення у свідомості і визначити соціальну
ситуацію розвитку, яка являє собою у кожному віці неповторну систему
взаємин між дитиною і середовищем.

Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються
конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його
суспільним становищем у світі дорослих.

Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна
активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і
цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого
себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього).

2.Феноменологічна характеристика дітей підліткового віку.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення
самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості,
формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання.

Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є
виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає
відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим.

Цю особливість називають почуттям дорослості, яке полягає в тому, що
підліток заперечує свою приналежність до дітей, але у нього ще немає
відчуття істинної, справжньої дорослості, хоча є потреба у визнанні його
дорослості оточуючими.

У психічному розвитку підлітка основна роль належить встановленню
системи соціальних взаємовідносин з оточуючими. Розвиток соціальної
дорослості – це розвиток готовності дитини до життя у суспільстві
дорослих в якості його повноправного члена. Соціальна незрілість дитини,
його залежність від дорослих визначає його становище соціальної
нерівності у відносинах з дорослими, їх ставлення до підлітка як до
“маленького”.

У взаємовідносинах з дитиною дорослі мають ряд переваг:

1) мають право вимагати слухняності і підпорядкованості;

2) мають право змушувати, забороняти, карати.

Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і
протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють,
не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з
дорослими.

Почуття дорослості може виникати з двох причин: а) усвідомлення і оцінка
зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні (цьому сприяє
акселерація, яка створює умови для швидшої появи нового самовідчуття та
самооцінки), б), соціальне джерело: дитина у взаєминах з дорослими
об’єктивно не займає становища дитини, а включається у трудову
діяльність, виконує серйозні обов’язки, коли характерна рання
самостійність дитини.

Почуття дорослості – специфічне новоутворення самосвідомості – стрижнева
особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо
себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його
соціальної активності.

Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій
сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які
існують у світі дорослих.

У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими протиріччя. Драгунова
виокремлює три варіанти розвитку протиріч:

1) Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить
довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та
прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка
на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, в свою
чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до
нього дорослих. Дорослий втрачає авторитет, втрачає можливість впливу а
в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки:
агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул.

2) Протиріччя виявляються епізодично під впливом непослідовності
поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на
поступки підлітку. В результаті конфліктів стає менше, проте можливість
їх виникнення залишається постійною.

3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють
дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають
розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій
може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують
дорослішання підлітка.

Конфлікт – це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з
розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце
поряд із собою.

Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим
дорослим – дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для
них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння
з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у
становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для
нього взірцем і другом.

До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми
однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а
основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль
слухняності. Це може мати важливі наслідки:

1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип
спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;

2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку
більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і
формуванні особистості;

3) засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами
моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль стала для
підлітка неприйнятною.

Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в
громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного
характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка
сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може
відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість
спілкування з батьками.

3.Характеристика учбової діяльності підлітка.

У підлітковому віці учіння залишається провідним видом діяльності.,
проте Вово зазнає значних змін, відбувається подальша його перебудова,
що характеризується зростанням його самостійності. Учбова діяльність
підлітка характеризується вибірковою готовністю, підвищеною
сприйнятливістю до навчання. Великим досягненням підлітка є його
готовність до усіх видів учбової діяльності, які роблять його дорослим у
власних очах. Та проблема полягає у тому, що цю свою готовність він ще
не вміє реалізувати, оскільки не оволодів способами виконання нових форм
учбової діяльності.

На початку навчання в 5 класі в учнів спостерігається другий спад
успішності, пов’язаний з переходом на предметну систему навчання.
Підлітку важко адаптуватися до вимог кожного вчителя-предметника.
А.М.Леонтьєв вказував, що нерідко у підлітків знижується і загальний
інтерес до школи, відбувається “внутрішній відхід від школи”. Основна
причина такого відходу полягає у несформованості учбової діяльності, що
не дає можливості задовольнити актуальну потребу віку – потребу у
самоствердженні.

Сформованою називається така учбова діяльність, коли учні, спонукаючись
прямими мотивами самого учіння, можуть самостійно визначати учбові
задачі, вибирати раціональні прийоми та способи їх розв’язування,
контролювати та оцінювати свою роботу.

Багатша і складніша змістова, предметна сторона знань вимагає від учнів
і досконаліших способів їх набування. Зазнає якісних змін мотивація
учіння підлітків. Структура мотивів учіння у підлітків ускладнюється, у
них поєднуються широкі соціальні мотиви(усвідомлення обов’язку,
прагнення зберегти почесне місце у сім’ї, класі, усвідомлення ролі знань
у підготовці до майбутньої трудової діяльності) із власне пізнавальними
особистими мотивами (прагнення пізнати щось невідоме, уникнути покарання
за невиконання домашніх завдань).

Причини послаблення інтересу до навчання:

1) нестійкість чи недостатність сформованості позитивного ставлення до
учбової діяльності;

2) при загалом свідомому і відповідальному ставленні до навчання верх
беруть захоплення чимось стороннім (читанням пригодницької літератури,
футболом, лижами, ковзанами, комп’ютером), що призводить до нехтування
обов’язку щоденно готувати уроки;

3) послаблення інтересу як реакція на невдачі у навчанні. Реально гостро
переживаючи ці невдачі, підліток маскує свої переживання, робить вигляд,
ніби оцінки не мають для нього істотного значення;

4) неприученість до трудових зусиль, неготовність і неспроможність без
допомоги батьків (як це було раніше у початкових класах) справлятись із
навчальними завданнями;

5) несистематичність виконання навчальних завдань, праця ривками, що
зумовлює бажання вдаватись до різних легких нечесних способів
(шпаргалок, списування у товаришів);

6) вади деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень соромиться
признаватися у цьому своїм одноліткам, не переборює труднощів і втрачає
інтерес до навчання;

7) Негативні оцінні судження учителів, прояви з їх боку нетактовності,
несправедливе оцінювання знань учнів, необ’єктивне применшування успіхів
чи переоцінювання.

Формування мотивів учіння безпосередньо пов’язані із задоволенням
домінуючих потреб віку, зокрема пізнавальної потреби. При умові її
задоволення у підлітка формується стійкі пізнавальні інтереси, які
визначають його позитивне ставлення до навчальних предметів.
Незадоволення пізнавальної потреби породжує у підлітка не лише
байдужість, апатію, але й негативне ставлення до нецікавих предметів.

Усвідомлення підлітком життєвої значущості знань є важливим мотивом їх
учбової діяльності. Для підлітка дуже важливо усвідомити, осмислити
значення знань для розвитку їх особистості. Позитивним є те, що знову
зростає престиж знань Пізнавальні і соціальні мотиви учіння підлітків
розвиваються в єдності.

У підлітковому віці розширюється зміст поняття “учіння”, що зумовлено
самостійним набуттям знань, які виходять за межі навчальної програми.
Учіння набуває особистісного смислу і перетворюється у самоосвіту.

4. Розвиток пізнавальних процесів у підлітка.

У підлітковому віці важливим психічним новоутворенням є розвиток
довільності психічних процесів, що зумовлено вищими вимогами до них з
боку навчальної діяльності.

Розвиток уваги.

Учбова діяльність вимагає як мимовільної, так і довільної уваги і сприяє
їх розвитку. У підлітків формуються вищі довільні її форми, в.

У 12-14 років спостерігається в учнів зростання обсягу уваги, її
концентрації і стійкості. Проте при одноманітних видах роботи старшим
підліткам характерні відвертання і зниження уваги. Саме цікавість роботи
є важливою умовою тривалості уваги підлітка. Проте підліток уже може
змусити себе бути уважним, виконуючи навіть нецікаві для нього завдання.

Помітних прогрес у зосередженні уваги на об’єктах, даних мислено, в
мовній формі, не підкріплених різними засобами унаочнення.

Для підлітків характерним є прагнення виховувати у собі здатність бути
уважним. У них зростають елементи самоконтролю і саморегуляції, увага
стає більш контрольованою.

Підліток може регулювати і зовнішній вираз уваги, вдавати із себе
уважного, зосередженого на роботі, в той час як думки його зайняті
якимсь іншим уявним об’єктом.

Підліток виявляє більше уваги до інших людей, їх дій, поведінки.

Зростаюча довільність уваги підлітка є проявом його вольової активності.

Відчуття і сприймання.

Відчуття та сприймання у підлітковому віці розвиваються та функціонують
в єдності. Вони перетворюються на цілеспрямовані сенсорні перцептивні
дії.

Удосконалюється чутливість аналізаторів позначається на повноті та
детальності сприймання. Що тоншими стають відчуття, то змістовнішими
сприймання.

Удосконалюється зорові і слухові диференціювання, гострота зору і слуху
їх зростає від 13 до 15 років і переважає відповідні показники дорослих.
Прогресує розрізнення відтінків кольорів, здатність розрізняти висоту
тонів.

Підлітки досконаліше пізнають просторові відношення в природі, практично
оволодіваючи ними в процесі вимірювання, розмітки деталей. Вони точніше
визначають віддалі між предметами завдяки розумінню їх перспективного
зменшення. Вони уже здатні до складнішого аналізу та синтезу сприйманих
предметів і явищ дійсності (не обмежуються їх зовнішніми ознаками, а
вникають у внутрішню суть).

Довільність сприймання також виявляється у його планомірності і
послідовності. Сприймання більше набуває активного характеру, воно стає
спостереженням з усіма його характерними особливостями. Сприймання все
більше пронизується розумовими операціями зіставлення, порівняння,
узагальнення, класифікації.

Проте саморегуляція сприймання у підлітка ще буває недосконалою,
оскільки він нерідко обмежується сприйманням якоїсь однієї сторони
об’єкта, що спотворює сприймання, або ж поверховим аналізом об’єкта,
відбиваючи те, що є найбільш яскравим, цікавим, вражаючим, але не
істотним. Недоліки сприймання зумовлені тим, що підліток не завжди вміє
належно організувати своє сприймання, іноді захоплено слухає,
вдивляється, але не знає, що саме і як слід виділяти у сприйманому, не
вміє розповісти про результати своїх спостережень.

Розвиток пам’яті.

Прогресивних змін зазнають усі процеси пам’яті: запам’ятовування,
заучування, відтворення, пригадування, впізнавання. Розвиток пам’яті
відбувається у тісному взаємозв’язку із розвитком мовлення та мислення.
Провідною в перебігу процесів запам’ятовування і відтворення стає
розумова діяльність, здійснювана мовними засобами. Її роль виявляється у
розвитку свідомої цілеспрямованості запам’ятовування, у зростанні його
продуктивності щодо абстрактних суджень і понять, виражених і словесній
формі. Досліди Фарапонова доводять, що підлітки краще засвоюють
словесний матеріал, ніж наочний.

Підлітки успішно вдаються до комбінованих прийомів запам’ятовування,
свідомо чергуючи розуміння і запам’ятовування. Вони також використовують
такий прийом запам’ятовування і відтворення як складання плану,
користування яким є показником вищого рівня функціонування пам’яті.
Помітно зростає роль змістовних зв’язків при заучуванні матеріалу.

Зазнають змін і способи пригадування, зокрема за допомогою письмово
плану, який допомагає обдумати, аналізувати, оживляти потрібні
асоціації.

Ріст довільності запам’ятовування, керованого метою запам’ятати,
зберегти, щоб потім пригадати, відтворити, є характерним для розвитку
пам’яті підлітка. Особливо зростає значення словесно-логічної пам’яті.

Розвиток мислення.

Мислення в підлітковому віці пронизує процеси уваги, сприймання,
пам’яті, підвищується його роль у мовних актах, уяві, емоційному житті
учнів.

Однією із рис підлітків є критицизм, тобто несприйняття на віру пояснень
вчителя, батьків. Вони намагаються знайти докази, які заперечують та, що
їм говорять. Це свідчить про посилення мислительної активності.

Проходить дальше вдосконалення процесів порівняння об’єктів, їх аналізу
і синтезу, абстрагування їх істотних ознак, узагальнення, утворення
понять та оперування ними. Мислення з конкретно-понятійного поступово
стає абстрактно-понятійним, розвивається здатність конкретизувати
абстрактні поняття, розкривати їх зміст у конкретних образах, уявленнях.

Розвиваються міркування та умовисновки.

У підлітковому віці поступово формуються такі якості мислення, як:

— послідовність;

— гнучкість;

— точність;

— самостійність;

— критичність.

Розвиток мовлення.

Вдосконалюється вміння користуватись мовленням як засобом спілкування.

Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразної мови, до крилатих
слів, метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження.
Вони стають чутливими до краси художнього словесного опису. Виникає
потяг до писання віршів.

Характерне оволодіння складними конструкціями підрядних і супідрядних
речень із вживанням різних сполучників, дієприкметників та
прикметникових зворотів. Кількісно зростає активний словник,
підвищується рівень оволодіння значеннями слів.

Підлітки оволодівають читанням “про себе”, що підвищує продуктивність
розуміння, сприяє розвитку внутрішнього мовлення. Рубінштейн вказував,
що мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним із конкретною
ситуацією.

Старші підлітки успішно використовують засоби зв’язності (узгодження
слів у реченні), використовують інтонаційні засоби, повністю оволодіти
правильною вимовою слів.

5. Формування особистості підлітка

“Я-концепція” – це система уявлень індивіда про себе, на основі якої він
будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. Як цілісний
образ власного Я, вона включає компоненти: когнітивний – образ своїх
якостей, здібностей, інтересів, зовнішності, соціальної значущості тощо
(самооцінка); емоційний – самоповага, самолюбство тощо; оцінно-вольовий
– завоювати повагу, підвищити самооцінку тощо. Її складові: реальне Я
(уявлення про себе в даний час), ідеальне Я (те, яким суб’єкт, на його
думку, повинен був би стати, орієнтуючись на моральні норми), динамічне
Я (яким суб’єкт розраховує стати), фантастичне Я (яким суб’єкт бажав би
стати, коли б це було можливо).

Рекомендована література.

1. Бродский М. М. Возрастная психология. – К., 1999.

2. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко.,
Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

3. Возрастная и педагогическая психология /Под ред. А. В. Петровского. –
М., 1979.

4. Кле М. Психология подростка. – М., 1991.

5. Краковский А. П. О подростках. – М., 1970.

6. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. – М., 1996.

7. Мир детства. Подросток. – М., 1989.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *