Психологічна характеристика видів спорту (реферат)

Реферат на тему:

Психологічна характеристика видів спорту

ПЛАН

1 Загальна характеристика окремих видів спорту

2 Проблема психологічної характеристики виду спорту

3 Мотиваційна специфіка видів спорту

4 Цільова специфіка видів спорту

5 Умови спорту і їх психологічне значення

6 Психоспортограма

1 Загальна характеристика окремих видів спорту

Дати психологічну характеристику видів спорту — це означає з’ясувати
основні психологічні вимоги до кожного виду спорту і розкрити вплив
занять обраним видом на розвиток психіки спортсмена.

Для цього потрібно провести узагальнені психологічні характеристики всіх
видів спорту. Їх слід звести до таких напрямків:

1. Кожен вид спорту має свої об’єктивні умови рухової діяльності. Вони
визначають характер пізнавальної діяльності спортсмена, його емоційну
збудливість і вольову активність.

2. Усі види спорту мають великий виховний потенціал, що є визначальним у
формуванні позитивних якостей особистості спортсмена, його спортивних
інтересів, нахилів, темпераменту тощо.

3. Досягнення високих спортивних показників у кожному виді спорту
пов’язане з граничною емоційною та фізичною напругою, що найчастіше
відбувається в екстремальних умовах спортивних змагань.

4. Регулярні заняття будь-яким видом спорту передбачають досягнення
високої спортивної майстерності, основою якої є підвищена активність
проявів психіки при певному рівні її досконалості.

5. Кожен вид спорту містить систему логічно підібраних перешкод різного
ступеня важкості, що і є основним його змістом. Переборення цих перешкод
потребує мобілізації вольових зусиль з використанням прийомів їх
стимулювання.

6. Основою кожного виду спорту є боротьба за гранично високі спортивні
показники. Ця боротьба передбачає формування певних
соціально-психологічних взаємовідносин між членами спортивного
колективу.

Поряд із загальними напрямами у психологічній характеристиці видів
спорту можна виділити особливі, які притаманні окремим видам спорту. У
гімнастиці — це засвоєння заздалегідь складених обов’язкових і довільних
комбінацій вільних вправ і вправ на гімнастичних приладах; у легкій
атлетиці — оволодіння найбільш раціональною технікою рухів для
досягнення гранично високих показників у ходьбі, бігу, стрибках,
метанні; у важкій атлетиці — оволодіння технікою рухів при підійманні
приладу гранично великої ваги тощо.

2 Проблема психологічної характеристики виду спорту

Рано чи пізно перед тренерами та спортсменами постає проблема визначення
психологічних умов, які пов’язані з вдосконаленням підготовки в певному
виді спорту, змагальній вправі (спортивній дисципліні, виді змагань) або
спортивному амплуа.

У «Тлумачному словнику спортивних термінів» під видом спорту розуміється
конкретний відносно самостійний вид змагань, який історично сформувався
у ході розвитку спорту. Усіма питаннями проведення змагань з конкретного
виду спорту, як правило, керують федерації, комітети міжнародного та
національного рівня. За видами спорту розроблено національні та
міжнародні правила змагань. Вид спорту може включати один (наприклад,
хокей з шайбою), або декілька (наприклад, легка атлетика) видів змагань,
змагальних вправ, спортивних дисциплін. Іноді змагання з різних видів
спорту об’єднуються для проведення олімпіад, спартакіад, фестивалів.
Розрізняють олімпійські, професійно-прикладні, зимові, літні, водні,
військово-прикладні, національні, циклічні, швидкісно-силові,
складнокоординаційні види спорту.

Змагальна вправа (спортивна дисципліна, вид змагань) це різновид певного
виду спорту, який розглядається як самостійний вид програми змагань з
даного виду спорту. За перемогу в змагальних вправах присвоюються звання
чемпіонів, у змагальних вправах розігруються медалі та призи, як
індивідуальні, так і командні.

Для деяких небагатьох видів спорту цей термін не використовується,
оскільки вони не мають окремих спортивних дисциплін; проте і в них
розігруються звання та медалі в різних вікових або статевих групах. Сюди
ж слід зарахувати варіанти проведення змагань у закритому приміщенні або
на відкритому повітрі, вдень або вночі, які також збільшують ряди
змагальних вправ, що враховують рекорди та чемпіонські звання.

У випадку збігу понять вид спорту і змагальна вправа ми будемо
використовувати їх як синоніми; в інших випадках відмінність в їх
використанні пов’язана зі сказаним вище.

Термін спортивне амплуа відображає специфіку функцій окремих спортсменів
у командних видах спорту (воротарі, нападники, захисники, пілоти,
штурмани; ті, що розводять; ті, що блокують; центрові, загребні,
рульові). Спеціалізація в різних видах спорту буває іноді досить
значною. Наприклад, у матчі з реґбі деяким гравцям за всю гру не
вдається потримати м’яч в руках, а рульовому академічної вісімки під час
гонки не доводиться прикладати зусилля до весла.

Проблема психологічної специфіки виду спорту, змагальної вправи,
спортивного амплуа стає все більш актуальною, оскільки резерви людської
психіки — одна з надій на подальше підвищення спортивних досягнень і
зниження тривалості термінів підготовки висококваліфікованих атлетів.

Теорія і практика психологічного забезпечення спортивної діяльності, при
прогнозі її успішності з різним ступенем результативності, використовує
перспективні моделі розвитку психіки, профілі елітарних вибірок, валідні
психологічні тести.

Валідність — це один з важливих критеріїв придатності тесту для
дослідницьких цілей, характеризує відповідність між вираженням певної
властивості психіки і конкретним методом його вимірювання.

Є приклади використання комплексних і системних передумов психологічного
забезпечення, які реалізують більше чи менше число системних ознак, а
отже, і більше або менше врахування задіяних в конкретному виді змагань
(і при підготовці до нього) різних психічних факторів.

Досі немає загальноприйнятої психологічної класифікації видів спорту, не
кажучи вже про специфіку змагальних вправ або спортивних амплуа.
Вітчизняні і зарубіжні класифікації, як правило, не охоплюють і половини
видів спорту, що є тепер, а до змагальних вправ та амплуа взагалі справа
не доходить.

У спортивній психології ще не сформовано однозначного підходу до
вирішення проблеми психологічної характеристики (класифікації) видів
спорту. Серед підходів, які використовуються тепер, можна виділити два
основних: емпіричний (спирається на порівняльне вивчення особливостей
психіки спортсменів та осіб, які не займаються спортом, спортсменів
різного рівня підготовки одного виду спорту та осіб з аналогічними
трудовими професійними навичками, але обмежених чітко вираженої
змагальності) і теоретичний, який будується на врахуванні специфіки
вимог різних видів спорту до психіки осіб, які займаються цими видами.

Емпіричний підхід широко прийнятий в американській та
західноєвропейській психології спорту: не відмовляються від нього і наші
спеціалісти. Він передбачає виділення (фіксацію) найбільш стійких
характеристик особистості. Які характерні представникам того чи іншого
виду спорту. До числа таких характеристик як правило, відносять
мотивацію, активацію, агресію, тривожність, товариськість, емоційну
виразність і стійкість, інтелект, антиципацію, рівень домагань.

Антиципація — здатність передбачення, угадування наперед подальшого
розвитку подій, явищ, результатів дій. Ця здатність може бути основою
інтуїтивних рішень завдань або реакцій на якусь подію до її настання.

Певний профіль особистості, який побудовано на таких характеристиках,
повинен, на думку дослідників, відрізнятись від профілю неспецифічної
вибірки, а самі характеристики повинні мати тенденцію до розвитку в міру
занять даним видом спорту.

Спеціалістам також добре відомі факти психічних відмінностей між
представниками різних видів спорту або різних амплуа в одному і тому ж
виді спорту, які трапляються значно частіше, ніж відмінності між
спортсменами конкретного виду спорту та особами, які не займаються
спортом. До того ж вибірки висококваліфікованих спортсменів невеликі, що
знижує цінність їх зіставлення з багаточисленними неспецифічними
вибірками.

На нашу думку, розвиток будь-якої з перерахованих вище якостей
особистості та їх поєднання можна досягти і в сфері діяльності, яка не
пов’язана зі спортом.

Теоретичний підхід до побудови психологічної характеристики
(класифікації) видів спорту, як правило, поєднаний зі встановленням
деякого невеликого (від 2 до 6) числа факторів, які дозволяють
порівнювати, рангувати види спорту за ступенем необхідності подолання
цих психічних перешкод під час занять даним видом спорту. Ці фактори
мають характер об’єктивних вимог до психіки спортсмена. Такими
факторами, як правило виступають: швидкість дій в малопрогнозованих
ситуаціях, ймовірність травми, прямий або непрямий контакт з суперником.

Аналогічна класифікація запропонована психологом Т.Т. Джамгаровим. У ній
враховується характер протиборства (безпосередній або опосередкований),
характер контакту з суперником (жорсткий фізичний, фізичний, умовний
фізичний, відсутність фізичного контакту), а також характер взаємодії з
партнерами та суперниками (сумісні взаємодії, індивідуальні дії,
сумісно-синергичні дії.

Взаємодія — особливість сумісної дії декількох суб’єктів, в якій кожен,
вирішуючи свої завдання, одночасно сприяє вирішенню завдань, які
поставлені перед іншими партнерами.

В основі розглянутих вище класифікацій містяться фактори, які викликають
стрес у тому чи іншому виді спорту. На думку спеціалістів, такі
класифікації охоплюють далеко не всі види спорту і не чіпають галузі
спортивних амплуа. Крім того, поза даними теоретичних моделей
залишаються досить значні для результату, але не стресові фактори:
емоційна виразність, інтелект, складність координації рухів, ергономічні
особливості, циклічність.

Якщо до цього додати недостатньо розроблені соціально-психологічні
сторони становлення спортивної майстерності в різних видах спорту, які
забезпечують статус особистості і її перспективу, тоді необхідність
більш сучасного вигляду психологічної характеристики (класифікації)
видів спорту, змагальних вправ та спортивних амплуа стає очевидною як з
позицій гуманізації спорту, так і психологічного моніторингу.

Психологічний моніторинг — регулярне, планомірне відслідковування
динаміки психічних властивостей, процесів і станів протягом тривалого
часу. При цьому використовується комплекс методик, які дозволяють
вирішити суттєві проблеми психічного здоров’я, надійності, управління
спортивною формою тощо.

Відповідно до структури діяльності в запропонованій психологічній
характеристиці видів спорту (за О.Л. Поповим) виділено три фактори:-
фактор мотивів, які покладено в основу всієї діяльності спортсмена, не
виключаючи і відтінків мотивів, які властиві тому чи іншому виді
спорту;- фактор цілей, які визначають специфіку дій в конкретній
змагальній вправі, де головною ціллю є досягнення спортивного
результату;- фактор умов, які складають багаточисленну групу вимог до
психіки, які обов’язкові для врахування в операціях.

Операція — цим терміном в теорії діяльності позначаються закінчені і, як
правило, автоматизовані акти (рухові, перцептивні, інтелектуальні та
ін.), які входять в склад дій. На відміну від дій, що визначаються
цілями і діяльністю, яка визначається мотивами, операції визначаються
умовами предметної ситуації, в яких втілені, вбудовані у формі значень
суспільно вироблені схеми поведінки.

Унаслідок виділення цих факторів специфіка вимог виду спорту, змагальної
вправи або спортивного амплуа може бути представлена п’ятьма рівнями
(див. схему), три з яких належать до мотивів: соціальна відповідальність
(як данина соціально обумовленим мотивам); специфіка контактів з
партнерами та суперниками ( як комунікативна мотивація), а також основні
відтінки мотиву (мотиваційної специфіки) виду спорту з акцентом на
забезпечення циклічності, управління рухом або ситуативне протиборство.
Цільову сторону діяльності визначають альтернативні характеристики дій з
позицій подолання небезпеки, соціальної підтримки, емоційного насичення
та ергономічності, а умови становлять найбільш типові складові успіху
або неуспіху операцій у складі діяльності (середовище, погода, статус,
престиж, традиції, правила, досвід, задатки і обдарованість, контроль,
спеціалізоване сприймання).

Таблиця 1. Психологічна специфіка змагальних вправ

В аналізі конкретного виду спорту, змагальної вправи або спортивного
амплуа доцільним є розгляд не тільки традиційно очевидних особливостей
вибраного виду спорту, але і уважне ставлення до всіх названих вимог. Як
показує досвід використання даного (розширеного) підходу до аналізу
конкретного виду спорту, в результаті цього є можливість виявити суттєві
резерви психологічної підготовки спортсменів завдяки використанню
прийомів в інших, навіть, здавалося б, досить неподібних видів спорту.
Ці парадокси здебільшого і складають арсенал «маленьких хитрощів»
досвідченого тренера і спортсмена, оскільки спираються на традиційну
інертність мислення і поведінки суперників.

Крім того, досить часто доводиться мати справу з видами спорту, які не
можуть повною мірою бути зараховані до однієї з гілок запропонованої
класифікації.

Передбачається також, що спортсмен або тренер при психологічному аналізі
вибраного виду спорту, змагальної вправи або амплуа будуть виходити з
конкретної ситуації і реальних умов: рівня підготовки, віку, статі,
наявності часу для вирішення завдань підготовки.

3 Мотиваційна специфіка видів спорту

Мотиваційна специфіка видів спорту досить широка і багатогранна своїми
проявами та формами. Тут і різні контактні форми, які реалізують мотиви
спортсмена, клубу, підприємців, спонсорів, державні інтереси, культурні
традиції. Тут і мотиви пізнання людини, мотиви спілкування в сфері
спорту і з приводу спорту, тут і задоволення агресивних нахилів у
жорстких фізичних контактах, і багато непрямих, опосередкованих
контактів, примушування суперника за допомогою ударів та кидків м’яча,
волана, шайби. Нарешті, складна та багатоваріантна специфіка становлення
мотивів кінцевого вибору виду спорту, змагальної вправи або амплуа,
тобто прагнення до перемоги саме в циклічності, управлінні рухом або
ситуативному протиборстві.

Під час знайомства з мотиваційною специфікою видів спорту вам
пропонується вибрати один з конкретних видів змагання, краще той, який
найбільш освоєно, і порівнювати матеріал, який далі викладено, з вашою
уявою про психічні особливості тих, що займаються даним видом спорту
(змагальними вправами). Але тут слід враховувати стать, вік, спортивну
кваліфікацію, соціальний статус спортсмена або команди і багато інших
факторів підготовки та участі в змаганнях.

Соціальна відповідальність як мотив змагальної діяльності в конкретному
виді спорту може мати індивідуальний або командний характер. Як здається
на перший погляд, вам не важко буде вирішити питання про характер
відповідальності, що переважає (індивідуальної або командної). Проте
перший погляд змінюється наступним, і тут ви з’ясовуєте, що в самих
індивідуальних видах спорту та змагальних вправах доля командної
відповідальності (відповідальності перед клубом, командою) досить
велика. Вона зростає в міру росту майстерності спортсмена та вкладу
клубу в його підготовку і забезпечення участі в змаганнях. Для тих, що
мають сумніви, досить розглянути контракти спортсменів-професіоналів, в
яких багато спеціально обговорених умов відповідальності перед клубом,
командою. Навпаки, в командних видах спорту та змагальних вправах
значними є мотиви індивідуальної відповідальності, готовності взяти на
себе гру, ініціативу, лідерство в переломні моменти поєдинку або матчу.

Соціальна відповідальність може бути різною і в спортивних амплуа,
відповідно до тієї ролі, яку виконує даний спортсмен у змаганнях.
Контакт з суперником або партнерами також є важливою мотиваційною
особливістю вибраного виду спорту. Розрізняють три основних різновиди
контактів: безпосередні, опосередковані та умовні.

Безпосередні контакти, в свою чергу, можуть відрізнятись ступенем
жорсткості фізичних впливів. Наприклад, в боротьбі, боксі, регбі жорсткі
фізичні контакти передбачено правилами. Фізичні контакти можуть бути
епізодичними, не передбаченими правилами, які проте, виникають під час
змагання внаслідок перебування суперників на одній доріжці, майданчику.
Психологами спорту багато разів виявлялись відмінності спортсменів у
намаганнях до жорстких фізичних контактів або, навпаки, уникання від
жорстких прийомів.

Опосередковані контакти характеризуються наявністю загального для
суперників і партнерів предмета: м’яча, шайби, волана, фігур на дошці.
Спортсмен відповідно до правил даних змагань виконує власні дії з
предметом, спрямовуючи його в певне місце майданчика, у ворота, корзину
і заставляє цим самим суперника виконувати дії у відповідь. Тут велику
роль відіграє зорова аферентація і психічні стани, які дозволяють
адекватно реагувати на рух предмета в просторі. Безпосередні і
опосередковані контакти часто чергуються в тих видах, де вони дозволені
правилами.

Умовні контакти розуміють широкий спектр можливого впливу на суперників
та партнерів, при цьому зорова, слухова та інша дистантна інформація є
не обов’язковою для врахування суперниками та партнерами, які можуть і
не реагувати на неї, але опрацювання цієї інформації і включення її в
склад діяльності підвищують ймовірність успіху.

Дистантна інформація — інформація, яка може бути одержана на основі
відчуттів, які не вимагають безпосереднього контакту відповідного
аналізатора з джерелом відчуттів (зорова, слухова, нюхова, вібраційна).

У видах спорту, де ця інформація переважає, спортсмени змагаються на
різних доріжках, по черзі виконують вправу, можуть навіть не бачити один
одного. В широкому розумінні до умовних контактів можна віднести і
інформацію, яку одержують через засоби масової комунікації, і різні
чутки та багато іншого. Зрозуміло, такими контактами користуються і у
видах спорту, які орієнтовані на безпосередні і опосередковані контакти.

У загальному вигляді характер контактів пов’язаний з реалізацією
взаємодії і протидії, з використанням інформації різної модальності та
властивостями особистості, які залежать від опрацювання інформації,
випереджальним відображенням. Більш конкретні варіанти мотивації, яка
пов’язана із заняттями різними видами спорту, відображені у групах:
забезпечення циклічності, управління рухом, ситуативне протиборство.

Забезпечення циклічності спортивних рухів в ходьбі, біганні, плаванні,
греблі, велоспорті, а також у змагальних вправах інших видів, які
включають локомоторні акти (стрибки — в легкій атлетиці, опорні стрибки
— в гімнастиці, розбіг — в акробатиці тощо), передбачає чотири основних
групи мотивів: реалізація природної координації рухів,
спринтерсько-стайєрський вибір, оптимізація енерговитрат, синергізм.
Кожна з цих чотирьох груп мотивів формується під час тренувань та
змагань, досягаючи в міру вдосконалення спортивної майстерності високого
розвитку.

Використання природної координації рухів наперед визначає об’ємну і
компетентну роботу для створення індивідуального стилю циклічних рухів
на основі локомоторних актів.

У більшості циклічних видів спорту спортсмен змушений рано чи пізно
робити вибір між більш короткими і більш тривалими дистанціями. При
цьому не завжди та чи інша дистанція збігається з зонами потужності, які
відомі за даними фізіології. Реалізація спринтерсько-стайєрських
стосунків визначає багаточисленні форми роботи і підбір засобів у більш
вузькій спеціалізації спортсмена.

Оптимізація енерговитрат заставляє спортсмена виконувати значні об’єми
загальнофізичної і спеціальної роботи, вчитись економити сили, управляти
ресурсами організму.

Вимоги до синергізму волокон у м’язі, забезпечення міжм’язової
координації, а також синхронного додатка сил в екіпажах іноді є одним з
основних піклувань тренерів і спортсменів, особливо в командних
циклічних видах спорту: у веслувальників, велосипедистів (на тандемах),
у бобслеї.

Управління рухом передбачає інші акценти мотивації: забезпечення
координації найвищої складності, оптимізацію руху за такими параметрами,
як швидкість, сила, точність; реалізацію наданої спроби і багатоборських
якостей. Не можна забувати, що до даної групи належить більшість
технічних видів змагань, в яких спортсмени разом з екіпажами виступають
як рульові (пілоти, шкіпери), а також види, які пов’язані з точністю
керування парашутом, зброєю.

Засвоєння і реалізація складної координації рухів пов’язані з
оволодінням навичками, часто досить далекими від природної координації,
з утворенням умовно-рефлекторних зв’язків, «незручних» для будови
нервової системи людини в облігаторному значенні, до того ж часто
небезпечних у випадку помилки виконання.

Облігаторне научіння — утворення умінь і навичок, які вигідно
використовують особливості нервової системи. Усім відомі феномени
спритної та неспритної руки, зручні і незручні сторони обертання, роль
вроджених властивостей нервової системи в засвоєнні тієї чи іншої
професії.

Про оптимізацію спортивних рухів за параметрами швидкості, сили і
точності можна з впевненістю сказати, що це одна з найбільш важливих
проблем сучасного спорту, наріжний камінь багатьох методик підготовки і
суттєвий мотив не тільки технічного вдосконалення, але і тактики, і
розвитку фізичних якостей як з загальнофізичним акцентом (на ранніх
етапах підготовки), так і з позицій спеціалізації. Зазначимо, що саме
дана категорія мотивів спонукає до дій на межі сили, швидкості та
точності.

Реалізація спроби, як данина надійності в спорті, як прояв особливої
тактики, як спосіб відбору фіналістів і переможців породжує групу
мотивів, яка спрямована на розвиток впевненості у своїх силах, на
концентрацію сил в суворо відведений час, на управління психічними
станами, які забезпечують результат з урахуванням можливої динаміки
подій на спортивному майданчику.

Багатоборство складає один з традиційних мотивів змагань, є ознакою
справжнього атлетизму. Рицарі багатьох якостей з незрозумілою для
багатьох спортсменів наполегливістю йдуть до вершин досягнень у
поєднанні найрізноманітніших змагальних вправ в одному з видів спорту
(легка атлетика, гірські лижі, плавання), або в поєднанні декількох
видів (сучасне п’ятиборство, триатлон, поліатлон). В основі їх успіху
містяться загальні здібності.

Ситуативне протиборство як прояв специфіки мотивів більш за все
поєднується з використанням арсеналу прийомів і контрприйомів,
забезпеченням перемінної інтенсивності, засвоєнням стратегії і тактики,
а також з прогнозуванням, в якому провідне місце належить раптовій
оцінці ймовірності наступної дії суперника і партнерів по команді. Дана
група мотивів є більш за все характерною для єдиноборств та ігрових
видів спорту.

Підготовка спортсменів в цих видах спорту спрямована на використання
арсеналу прийомів і контрприйомів, кожен з яких може бути використаний
для досягнення перемоги, але далеко не кожен буде обов’язково
використаний. Тут майстерність і основний мотив змагання зокрема,
полягає в тому, щоб переходячи від прийому до прийому, підготувати
суперника до помилки, а себе — до можливості провести «бажаний» прийом,
кидок, удар по воротах.

Протиборство здебільшого пов’язане з умінням команди або спортсмена
перепочити під час поєдинку і швидко проявити вирішальну активність, з
умінням швидко відновити сили в період замін, з «грою швидкості» під час
поєдинку або матчу, тобто із забезпеченням змінної інтенсивності.
Регулювання інтенсивності — предмет особливого піклування в підготовці
майстрів високого класу, ознака і мотив володіння спортивною ситуацією,
гарантований елемент раптовості для суперника.

Багато терпіння, праці і часу затрачається у спортсменів на засвоєння
стратегії і тактики в будь-якому виді змагань, але саме в ситуативному
протиборстві формуються тактичні і стратегічні прийоми, розвивається
мотивація ведення розумного поєдинку.

Ситуативне протиборство в іграх та інших поєдинках завжди має
імовірнісний характер, вимагає раптового оцінювання ситуації і
прогнозування наступних дій. У багатьох прийомах та контрприйомах
формується майстерність прогнозування. Кожен прийом має характер
відносного успіху — неуспіху, це проба і можливість помилки. При цьому
помилки та успіхи «заразливі»: велика кількість помилок суперників
робить поєдинок нецікавим, а значна кількість удач — красивим.

У загальному вигляді розглянута мотиваційна специфіка розкриває
багатогранні можливості для індивідуалізації діяльності людини в галузі
спорту, для вибору спортивної спеціалізації, для орієнтування в світі
спорту і самореалізації особистості.

Названі вище мотиви можуть бути одночасно розглянуті як властивості
спортивної діяльності, як об’єктивні вимоги до психіки тих, що
займаються спортом, які сформувались культурно та історично. Таким
чином, їх можна розглядати в якості джерела породження мотивів
конкретного спортсмена в міру засвоєння конкретної спортивної
діяльності.

Ще раз зауважимо, що незважаючи на очевидну належність вибраного виду
спорту, змагальної вправи або спортивного амплуа до тієї чи іншої
розглянутої вище категорії мотивів, завжди корисно розглянути і всі інші
варіанти (інші мотиви, інші вимоги до психіки).

4 Цільова специфіка видів спорту

Цільову основу специфіки різних видів спорту, змагальних вправ та
спортивних амплуа становлять фактори, які мають подвійний, полярний
(амбівалентний) характер. Цими факторами спортсмен і тренер постійно
ставляться в ситуацію вибору між суто протилежними підходами до побудови
тренувального процесу та почерку виступу спортсмена та команди під час
змагань.

У психологічній теорії діяльності, яка реалізує ідеї системного підходу,
в структурі діяльності виділяється категорія дій, які визначаються
цілями, які співвідносяться з цілями. При цьому цілі не видумуються, не
ставляться, а органічно появляються з майбутніх дій на основі
випереджального відображення. У запропонованому варіанті психологічної
специфіки різних видів спорту акцент зроблено на категорії дій, які
складають ядро вибору засобів для досягнення змагальних цілей. Цілі
можуть суттєво змінюватись від змагання до змагання або бути відносно
постійними протягом тривалого часу.

В якості таких цілей здебільшого виступають: подолання небезпеки,
соціальна підтримка, емоційне насичення та ергономічність.

Небезпека, як один з основних стресових факторів у спорті, по-різному
має значення в різних його видах і представлена розвиненою гамою
неприємностей, які очікують спортсмена кожної миті: від небезпеки для
життя до небезпеки програшу змагань. Завжди існує альтернатива
ризикнути, виграти внаслідок недостатньо засвоєного прийому, підвищення
швидкості, непідготовленого удару або «зробити свою гру», показати свій
результат, використати коронний прийом, суттєво не ризикуючи. Проблема
оправданого ризику чи надзвичайної обережності залишається постійною
проблемою для тренера і спортсмена, є ціллю, з якою порівнюють
відповідний арсенал засобів. Психологічно це проблема реалізації
інтелекту та чуттєвої тканини свідомості, проблема впевненості та
тривожності.

Соціальна підтримка, як зміна поведінки спортсмена внаслідок присутності
інших спортсменів, суддів, глядачів, є прикладом багатьох
непередбачуваних ситуацій, постійного вирішення задачі одержати
схвалення, підтримку або відхід від несхвалення, незадоволеності з боку
інших, в тому числі суперників та партнерів по команді. Можна спробувати
заручитись цією підтримкою за допомогою найрізноманітніших засобів:
хорошої гри, коректності стосовно до суперників та суддів, прояву
вольових якостей тощо. Не завжди найкоротший шлях до перемоги пролягає
через схвалення. Є чимало прикладів у спорті, які пов’язані з очевидним
вибором скандальних шляхів до цілі, які викликають незадоволення
глядачів, учасників змагань, тренерів, судів (іноді навіть всіх разом
взятих).

Емоційна насиченість є ще одним з підходів до цілей спортивного
поєдинку. Серед цих цілей — реалізація резервів людських емоцій. У
підсумку спортсмену потрібно вибирати одну з альтернатив: емпатія
(співпереживання, здатність зрозуміти і прийняти настрій іншої людини,
розібратись в її почуттях) і експресія (нахил і готовність до передачі
своїх емоцій навколишнім, переважання вираження своїх емоцій над
прийняттям емоцій суперників та партнерів). У різних видах спорту
по-різному дивляться на проблеми емпатії і експресії; на їх основі
можуть бути побудовані однаково успішні програми виступів, можуть бути
задіяні агресивні або естетичні спрямування спортсменів та команд під
час змагань.

Ергономічність виду спорту, як забезпечення максимально можливого
використання конструкторських досягнень і надійного засвоєння технічних
засобів даного виду спорту, постійно приваблює увагу тренерів і
спортсменів, заставляє вирішувати вічну дилему ефективності спортивного
приладу і деяких незручностей, які створює їх використання. Як правило,
перед творцями технічних засобів ставиться завдання розробки таких
пристосувань, приладів, конструкцій, які були б і ефективними і
зручними. Проте у практиці спортсмени використовують досить відмінні за
ефективністю і зручністю їх використання технічні засоби, проявляючи
вибіркове ставлення з причини індивідуального характеру.

5 Умови спорту і їх психологічне значення

Для аналізу психологічної специфіки виду спорту, змагальної вправи або
спортивного амплуа суттєвим є розгляд умов діяльності, що
співвідносяться з операціями, які входять до складу діяльності та дій.
До операцій ставляться високі вимоги стосовно автоматизму, який
потрібний для дій в умовах дефіциту часу, при необхідності злитого
виконання ланцюга рухових актів тощо. Умови зрештою мало змінюють
мотиваційний та цільовий бік змагальних дій, але суттєво впливають на
конкретику операцій. Умовами є: середовище руху і середовище опору (вони
можуть бути різними), погодні та кліматичні умови, престиж і статус виду
спорту і конкретних змагань, традиції і правила змагань, досвід,
наявність задатків і обдарованості спортсмена стосовно даного виду
спорту, контроль (наприклад, антидопінговий), сформованість у спортсмена
спеціалізованого сприймання на зразок відчуття води, дистанції, м’яча,
снігу, ходу човна. Усі ці умови виступають переважно як об’єктивні
причини вдач та невдач. Вони є предметом пильної уваги спортсменів і
тренерів при освоєнні нових змагальних майданчиків, акваторій, при
відборі в групи новачків, при корекції планів гри або тактики.

У найзагальнішому вигляді умови є конкретними вимогами до побудови
автоматизованих навичок, а їх урахування створює передумови високого
ступеня досконалості техніки і тактики в спорті.

Описана психологічна специфіка мотивів, цілей та умов спортивної
діяльності може і повинна бути розглянута двояко. По-перше, як
сукупність культурно-історичних вимог до психіки спортсменів, які
породжені спортивною діяльністю, і цих критеріїв спортсмен повинен
дотримуватись в міру засвоєння спортивної діяльності. По-друге, як
діяльність, дії і операції, під час засвоєння яких спортсмен «черпає»
для себе (в особистому значенні) спортивні мотиви, цілі та умови.

6 Психоспортограма

Розробка проблем психічної підготовки спортсмена і практичне її
здійснення показали необхідність знань про специфічну психологічну
характеристику окремих спортивних дисциплін. Психічна підготовка є
результативною у тому випадку, якщо вона спрямована на розвиток
психічних якостей і умінь, регулювання тих психічних станів, які
характерні і необхідні для конкретного виду спорту. Психічна підготовка
в різних спортивних дисциплінах має різні за змістом завдання.

Психологічна характеристика даного виду спорту називається
психоспортограмою. Вона нагадує психологічну характеристику окремих
професій — професіограму, але відрізняється від неї різною структурою
професійної і спортивної діяльності, що пояснюється відмінностями в їх
мотивах, цілях і умовах, в яких здійснюються дані види діяльності.

Спроби розробки психологічної характеристики окремих видів спорту
проводились давно (Рудик П.А., 1958; Пуні А.Ц., 1959; Гагаєва Г.М.,
1979; Мюллер С., 1967; Худадов Н.А., 1968; Герон Е., 1973 та ін.).

Специфічні психічні навантаження на спортсмена в кожному конкретному
виді спорту і специфічні вимоги, які ставляться перед психічною
діяльністю спортсмена, визначаються двома основними факторами:

а) особливостями діяльності, яку виконує спортсмен;

б) особливостями умов, в яких здійснюється дана діяльність.

Своєрідність діяльності, яку виконує спортсмен, включає і її специфічну
структуру, специфічні вимоги при її виконанні і своєрідність труднощів,
які долають при даному виконанні. Особливості діяльності, яку спортсмен
виконує в різних спортивних дисциплінах, визначають активність тих чи
інших психічних якостей і вмінь при її здійсненні.

Два основних фактори, які визначають необхідні для спортсмена психічні
якості, уміння і стани, дали підстави для вертикального відокремлення в
спортограмі двох основних блоків-поверхів: на першому з них групуються
якості, які викликані особливостями діяльності у відповідній спортивній
дисципліні, а на другому — психічні особливості спортсмена, які
обумовлюються вимогами умов змагань.

Обидва поверхи психоспортограми включають по чотири горизонтально
розміщених один за одним блоки, кожен з яких має різний зміст. До
першого блоку спортограми включаються ті особливості самої діяльності і
умов змагань у відповідній спортивній дисципліні, які визначають її
специфічні вимоги до техніки спортсмена. З особливостей, які вказані у
першому блоці випливає зміст другого блоку. У нього включають специфічні
для даного виду спорту психічні функції, якості, уміння і стани.

Третій блок розкриває специфічну характеристику окремих спортивних
дисциплін, специфічний спосіб, яким проявляється в них кожна
психологічна функція, якість або стан. При складанні психоспортограм і
визначенні конкретних завдань. які повинні виконати психологічну
підготовку, знайомство з цими характеристиками мають першочергове
значення. Позитивні або негативні залежності між психологічними якостями
в будь-якому виді спорту — також одна з специфічних психологічних їх
особливостей. Вони знаходять своє відображення і в третьому блоці моделі
психоспортограми.

Четвертий горизонтальний блок включає показники, якими контролюється
розвиток відповідних психологічних якостей.

Таким чином, із запропонованої моделі видно, що структура
психоспортограми включає чотири горизонтальні блоки, які розміщені на
двох поверхах. Зміст кожного з чотирьох горизонтальних блоків
знаходиться в тісній залежності від змісту попереднього блоку. Кожен з
них має свій специфічний зміст, а в сукупності вони визначають
психологічну характеристику спортивної дисципліни. Знайомство з
психоспортограмою даного виду спорту дає можливість розробити науково
обґрунтований план психологічної підготовки і контролювати її зміст.

Структурна модель психоспортограми.

Література

Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта.
— К.: Вища школа, 1985.

Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте.
— М.: ГЦОЛИФК, 1980.

Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и
соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. —
М.: ФиС, 1982.

Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. —
М.: ФиС, 1979.

Дойзер Э. Здоровье спортсмена. — М.: ФиС, 1980.

Допинговый монстр. — Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. — М., 1996.

Ильин Е.П. Психология физического воспитания. — М.: Просвещение,1987.

Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. — М.: ФиС, 1984.

Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. — М.: ФиС, 1978.

Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. — М.:
Просвещение, 1990.

Мартенс Р. Социальная психология и спорт. — М.: ФиС, 1979.

Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. — М.: ФиС, 1987.

Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. — М.: ФиС, 1979.

Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке
спортсменов. — М.: ФиС, 1985.

Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. — Кишинев: Штиинца,
1983.

Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа,
1975.

О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. — Тарту, 1973.

Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. — М.: ФиС, 1984.

Попов А.Л. Спортивная психология. — М.: Московский психолого-социальный
институт. Флинта, 1998.

Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. —
М.: ФиС, 1973.

Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. — М.: ФиС,
1979.

Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, — М.: ФиС, 1959.

Пуни А.Ц. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. — М.: ФиС, 1973.

Родионов А.В. Психофизическая тренировка. — М.: ТОО «Дар», 1995.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1958.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Семиченко В.А. Психология общения. — К.: «Магистр-S», 1997.

Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий
спортсменов по критериям результатов. — М.: Теория и практика ФК, № 2,
1996

Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. — М.: Медицина,
1985.

Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. —
М.: Просвещение, 1987.

Станкин М.И. Этика спортивного педагога. — М.: Знание, 1983.

Сурков Е.Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных
связях // Словарь-справочник /. — СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996.

Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. — Основы психологии спорта и физической
культуры. К.: Олимпийская литература, 1998.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М.:
Просвещение, 1991.

Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. — М.: ФиС, 1980.

Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг игры и упражнения. — М.: ФиС, 1988.

Шапошникова В.И. Индивидуализация и прогноз в спорте. — М.: ФиС, 1984
(Наука — спорту).

Швальбе Б. Швальбе Х. Личность, карьера, успех. — М.: Прогресс-интер,
1993.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *