Психодіагностика в спорті (реферат)

Реферат на тему:

Психодіагностика в спорті

ПЛАН

1 Поняття про психодіагностику в спорті

2 Застосування психодіагностичних методик

3 Вимоги до психодіагностичних методик

4 Психічна надійність і відбір у спорті

5 Основні фактори надійності в спорті

6 Поняття про психічну надійність

7 Прогнозування надійності виступів на змаганнях

8 Етапи та принципи психологічного відбору

1 Поняття про психодіагностику в спорті

Психодіагностика — (від гр. рsyche — душа і diagnostikos — здатний
розпізнавати) — галузь психологічної науки, яка спрямована на всебічний
аналіз особистості з метою розв’язання практичних завдань, виявлення і
подолання недоліків у її розвитку, підвищення рівня навчальної або
професійної діяльності, забезпечення гармонійного піднесення здібностей
та моральних якостей.

До основних методів психодіагностики належать: психологічні тести,
психологічні спостереження, бесіда, а також вивчення продуктів
діяльності обстежуваного індивіда.

Спортивна психодіагностика — розділ психології спорту, основним
завданням якого є вимірювання і контроль психічних особливостей
спортсменів, які орієнтовані на вирішення прикладних завдань. Практичне
використання психодіагностики дозволяє скоротити час і витрати на
спортивну підготовку, підвищити її ефективність, зменшити відсів
спортсменів, підняти рівень і стабільність результатів.

Під час вирішення завдань спортивної психодіагностики центральне місце
належить тестуванню — специфічному методу вимірювання
індивідувально-психологічних відмінностей.

У психологічній науці накопичено значну кількість різних методів і
прийомів вивчення індивідуальних психологічних особливостей, рис
особистості. Психологічні методи поділяються на дві великі групи:

1 — дослідницькі;

2 — випробувальні. Останні часто об’єднують поняттям тести. Відмінності
між групами полягають у їх цілях. Ціллю дослідницьких методів є
встановлення певних фактів, закономірностей, розкриття механізмів
психічних явищ. Ціллю тестів є оцінка попередньо усвідомлених
властивостей і процесів. При цьому головне питання полягає в тому, щоб
правильно інтерпретувати одержані результати тестування, з урахуванням
принципу особистісного підходу.

Психологічні дослідження можуть бути індивідуальними і груповими,
апаратурними і бланковими. Використання апаратурних та бланкових тестів
не включає, а навпаки, передбачає проведення також спостереження. Більш
об’єктивні матеріали тестування можуть бути одержані внаслідок
неодноразових завдань. Повторне застосування тих чи інших психологічних
тестів дозволяє судити про динаміку психічних процесів, станів і
властивостей особистості школяра чи спортсмена, про ефективність
проведеної фізичної, технічної, психологічної підготовки. Оскільки такі
дослідження частіше проводяться груповими методами, саме тому необхідна
висока стандартизація пред’явлення тестів. Приміщення для дослідження
повинно бути ізольованим від зовнішнього шуму, добре освітлене, мати для
всіх обстежуваних стандартні умови. Слід ураховувати можливі особливості
психічного стану обстежуваних, їх мотивацію до виконання тестів, різні
випадкові фактори.

Оцінку тієї чи іншої якості, ефективності тренування, виявлення низьких
показників (для наступної корекції виявлених недоліків спеціальними
вправами і прийомами) краще проводити на підставі даних декількох
тестів, які близькі один до одного за психологічними механізмами, які
містяться в основі їх виконання. Найбільш низькі показники тестів
доцільно уточнювати повторним тестуванням.

Проте слід пам’ятати, що особливо важливе значення має накопичення
відомостей про обстежуваного шляхом спостереження за його поведінковими
реакціями, у тому числі під час бланкового та апаратурного дослідження,
під час бесіди, під час змагань та тренування. Іноді психодіагностична
інформація, одержана шляхом спостереження під час експериментального
дослідження, може переважати значення самих результатів тестування.

2 Застосування психодіагностичних методик

У спорті розрізняють три основних напрями застосування
психодіагностичних методик.

1. З’ясування того, яким видом спорту доцільно займатись новачку (дитині
або підліткові).

2. Формування спортивного колективу, який виступає на змаганнях як єдине
ціле (спортивна селекція). Тепер у більшості команд вищої ліги в штабі
тренерів є спеціальні тренери-селекціонери, які відбирають із команд
інших ліг саме тих спортсменів, які за своїми психічними, фізіологічними
та фізичними якостями претендують на роль гравця (спортсмена) вищої
ліги.

3. Відбір спортсменів з однаково високим рівнем кваліфікації
(комплектування команд) для зарахування їх у національну олімпійську
команду.

3 Вимоги до психодіагностичних методик

1. Прогностична цінність (валідність). Полягає у вимозі того, щоб
результати дослідження знайшли своє вираження в таких успіхах, у
професійній діяльності, до якої відбираються і готуються обстежувані.

2. Надійність, стабільність результатів у одного і того ж обстежуваного.

3. Науковість, обґрунтованість і переконливість. Має бути зрозумілим,
яка саме риса вивчалась і чому її слід оцінювати. Одержані дані слід
аналізувати та пояснювати, поєднуючи їх з визначеними науковими
положеннями.

4. Унікальність та диференційованість. Методика повинна бути спрямована
на певну рису, на певну якість, на певну групу якостей.

5. Адекватність тим якостям, на оцінювання яких спрямовано тест.

6. Об’єктивність, яка характеризується найбільшою стандартизацією тесту.
Умови дослідження мають бути такими, щоб на результат тесту не впливали
сторонні фактори (індивідуальні особливості експериментатора, настрій
обстежуваного, помилки апаратури тощо). З кожного тесту мають бути
підготовлені спеціальні інструкції, які чітко визначають, що робить і
каже експериментатор та обстежуваний.

7. Достовірність. Мають проводитись об’єктивні численні виміри.

8. Поєднання методів числової оцінки тестів з даними педагогічного
спостереження, оцінкою поведінкової реакції, результатами бесіди,
аналізом характеристик та анкетних даних.

9. Наявність ефективних зовнішніх критеріїв (тобто критеріїв, на
практиці з якими можна було б зіставити результати тестування).

10. Практичність тестів, яка характеризується їх доступністю, простотою
і швидкістю виконання, масовістю, можливістю застосування з обмеженою
кількістю персоналу.

4 Психічна надійність і відбір у спорті

Основу спорту складають три елементи: відбір, тренування та змагання.
Саме через них проявляється функціонування і розвиток всієї сфери спорту
в цілому, а також окремих спортивних організацій, команд і спортсменів.

Необхідність спортивного відбору обумовлена тим, що по-перше, період
активного спортивного життя людини невеликий, він не перевищує в
середньому 5 — 10 років; по-друге, індивідуальні особливості психіки
(психічні функції, психомоторика, особливості особистості тощо) не всім
дозволяють досягти високих спортивних результатів у сприятливі терміни.
Наприклад, з 10 тисяч дітей, які почали займатись спортивним плаванням,
тільки троє досягають результатів майстра спорту міжнародного класу
(Н.Ж. Булгакова). Тому для одержання в майбутньому високих спортивних
результатів здійснюється спеціальна діяльність з пошуку і відбору
перспективних спортсменів. Її ціль — виявлення таких спортсменів, у яких
процес тренування дав би максимальний ефект при мінімальній затраті
часу.

Відбір — проблема комплексна, соціальна, економічна, медична,
педагогічна, етична тощо. Для спортивного відбору психологічний аспект є
центральним, оскільки без оцінки мотивів, здібностей та інших
особливостей психіки не можна досягти відповідності між реальною
спортивною діяльністю та індивідуально-психологічними якостями людини,
яка забезпечує високу ефективність, надійність та стійкість спортивної
діяльності.

5 Основні фактори надійності в спорті

Надійність у спорті — спроможність спортсмена до високоефективної
змагальної діяльності в екстремальних умовах.

Проблема надійності виникла разом з ростом спортивних результатів,
зростанням відповідальності спортсменів та команд за результат виступів,
прагненням підвищити безпомилковість змагальних дій спортсменів в
екстремальних умовах, які особливо характерні для великого спорту.

Екстремальні умови — це змінені, незвичні умови життя та діяльності
людини, які характеризуються дефіцитом часу і потрібної інформації,
ризиком, високою відповідальністю, ізолюванням, незвичністю відчуттів та
сприймання.

Спортивну діяльність супроводжують багато різних факторів «перешкод»,
такі, як втома, що зростає, зміна погодних умов, раптові прийоми
суперників, дії глядачів, необ’єктивність суддівства тощо.

Вважають, що існує динамічний зв’язок між якісним боком надійності
(властивостями організму та психіки спортсменів) і кількісним
(стабільністю і ефективністю спортивних результатів). В основі
оцінювання надійності змагальної діяльності знаходиться її
результативність, при цьому конкретний результат, який показав спортсмен
на даному змаганні, — ознака надійності в даний час, а основою
стабільної надійності є динаміка спортивної результативності за певний
проміжок часу.

У вивченні надійності змагальної діяльності спеціалісти, як правило,
розглядають чотири основних фактори: біомеханічний, медико-біологічний,
психологічний, соціально-педагогічний.

Біомеханічний фактор надійності найбільш тісно пов’язаний з технікою,
яку використовує спортсмен. Ця техніка може бути доцільною,
раціональною, ефективною, орієнтованою на індивідуальні біомеханічні
особливості. Сучасні комп’ютерні засоби дозволяють з високим ступенем
достовірності моделювати техніку рухів спортсмена, забезпечуючи цим
можливість оцінити її ефективність і перевірку в різних умовах. Високий
рівень досягнутої біомеханічної надійності стає і важливим психологічним
фактором, який підвищує впевненість, визначає позитивний настрій на
змагання.

Медико-біологічний фактор включає до складу надійності стан здоров’я,
функціонування центральної нервової системи та її аналізаторів,
енергетичні та біомеханічні передумови. Практиками та вченими розроблено
критерії та тести визначення медико-біологічних умов, які сприяють
підвищенню надійності змагальної діяльності. До їх складу відносять
показники рівня кисневого боргу та максимального споживання кисню,
кислотно-лужного балансу тощо. Усі ці складові також є об’єктивною
передумовою психічної надійності спортсмена, створюючи запас міцності
змагальних дій, забезпечуючи широкий діапазон адекватних реакцій
спортсмена та команди в найнеочікуваних змагальних ситуаціях.

Психологічний фактор відіграє інтегральну роль, забезпечуючи рівень
психорегуляції, який відповідає завданням змагальної діяльності,
створюючи передумови для реалізації біомеханічного, медико-біологічного
і соціально-педагогічного факторів надійності спортсмена. Найважливішими
складовими психічної надійності спеціалісти вважають спеціалізоване
сприймання, концентрацію уваги, регуляцію емоційних станів, вольові
прояви, силу нервової системи, мотиви діяльності та їх ієрархію в
структурі особистості, комунікативні здібності.

Соціально-педагогічний фактор надійності включає широкий спектр проблем
спортсмена відповідно до культурних, національних, інтернаціональних,
патріотичних, державних інтересів та традицій. Соціально-педагогічні
умови поєднані з високою відповідальністю, яку бере на себе спортсмен,
за успіх виступу в змаганнях. У недалекому минулому справжня соціальна
педагогіка часто замінювалась морально-психологічними «накачками»
спортсмена перед стартом, які здатні призвести до діаметрально
протилежного результату. Особливе місце в соціально-педагогічному
забезпеченні надійності має формування психіки спортсмена в умовах
співробітництва та взаємодії в команді. Надійність командної діяльності
— порівняно мало розроблена сфера спортивної психології.

6 Поняття про психічну надійність

Психічна надійність — властивість особистості, яка дозволяє спортсменові
стабільно і ефективно виступати на відповідальних змаганнях протягом
певного часу.

Психічна надійність — це системна якість психіки, в якій задіяні
біологічний, психофізіологічний, особистісний та соціально-психологічний
рівні її функціонування. Не менш важливими компонентами поняття
«психічна надійність» є стабільність та висока ефективність результатів
виступу на змаганнях, включаючи стабільний приріст результативності,
високі місця на великих змаганнях. Ще однією складовою психічної
надійності є приуроченість досягнення її рівня до певного терміну — часу
проведення великих змагань. Для спорту характерним є прагнення до
вдосконалення, спортсмен не може бути постійно надійним, оскільки він
змушений коректувати техніку, тактику, вивчати нові прийоми, тобто
тимчасово втрачати минулий рівень удосконалення при переході до нових
ступенів спортивної майстерності.

Не так вже рідко перед спортсменами виникає запитання: або ризикнути,
продемонструвати на змаганнях засвоєний на тренуваннях новий елемент
техніки або тактики (і цим досягти більш високого результату), або
обійтись старими, перевіреними, надійними прийомами і змиритись з
помірними досягненнями на даних змаганнях. Психічна надійність значною
мірою характеризується виправданим ризиком, який подібний до розуміння
здібностей, як деякого потенціалу, запасу міцності та можливості досягти
результат, який раніше був недоступним.

Поняття психічної надійності в спорті звіряється з поняттям надійності в
інших галузях психології, наприклад в ергономіці. Відомо, що більша
половина збоїв та помилок у системі «людина-машина» зумовлені
ненадійністю людини. Пряма аналогія з технічними видами спорту є
очевидною настільки, що в автоперегонах формули 1 спеціалісти
намагаються забезпечити успіх внаслідок підвищення надійності
конструкції та обслуговування, а на долю пілота залишають лише біля 20
%. Вважається, що надійність людини підвищується порівняно з машиною в
міру зростання складності завдання, тобто при зміні умов діяльності в
бік ускладнення, при діях, які вимагають прийняття оригінальних рішень.

Особливе місце у формуванні поняття психічна надійність у спорті
належить стійкості до стресу — неспецифічній реакції організму на різні
шкідливі фактори: холод, голод, втому, швидке пересування, недостатність
кисню, втрату крові, біль, невизначеність ситуації, надзвичайне значення
подій для особистості тощо. На вплив стрес-факторів організм відповідає
не тільки відповідною захисною реакцією, але й універсальним процесом —
адаптаційним синдромом, тобто мобілізацією можливостей організму для
пристосування до умов, які викликали стрес. Існують захворювання, які
викликаються неадаптованістю організму до стресових умов (алергія,
виразка шлунку, серцево-судинні захворювання), існує і звикання до
хронічного стресу (в альпіністів, рятівників, учасників різних ралі).
При цьому стресові реакції можуть бути викликані не тільки реальними
умовами, але і уявою про небезпеку, тобто психічним шляхом. У зв’язку з
цим навички психорегуляції можуть стати передумовою підвищення психічної
надійності, як і подолання невизначеності і надмірного значення
результату змагань для спортсмена та команди.

7 Прогнозування надійності виступів на змаганнях

Прогнозування надійності — передбачення динаміки та рівня надійності
майбутніх спортивних виступів спортсмена або команди. Особливою
ситуацією визначення надійності при прогнозуванні є її зміни в часі.
Виходячи з визначення надійності, прогнозування є досить складним
процесом, оскільки головною умовою надійності є готовність діяти
ефективно в екстремальних умовах. По-перше, екстремальних умов може і не
бути. По-друге, головні суперники можуть бути також далекими від проявів
високого рівня надійності. По-третє, самі стресові змагальні ситуації
через індивідуальні особливості психіки спортсменів можуть бути
суб’єктивно більш сприятливими для одних і стати дезорганізаторами
поведінки для інших.

Наукові працівники та практики-тренери наполегливо шукають шляхи
прогнозування надійності змагальної діяльності. Вище було названо
основні фактори підвищення надійності, кожен з яких і всі разом наперед
визначають її динаміку. Проте в основу можливості прогнозування можуть
бути покладені тільки ті дії, які за принципом відображення цілі
виводять спортсмена на забезпечення «запасу міцності».

Відображення цілі — властивість психічного відображення, яка є в основі
ціле покладання в системі. Згідно з цією властивістю психіки ціль не
видумується, не ставиться суб’єктом, а «видіюється», витікає з
сукупності вже виконаних дій як необхідний корисний їх результат.
Принцип відображення цілі взято на озброєння теорією фізичного виховання
та спортивного тренування.

Принципово важливим є поняття тривалості прогнозу. Рідко буває
необхідність одержати короткотривалий прогноз надійності (менше, ніж за
1,5 місяця). Переважно (у зв’язку з річним плануванням) прогнози
визначаються терміном до одного року. Дворічні та чотирирічні,
середньотривалі, прогнози надійності, як правило, приурочені до системи
чемпіонатів світу та олімпійських ігор. Значно рідше в практиці
трапляється довготривале прогнозування надійності на період до восьми
років, тобто на два олімпійських цикли.

В основу прогнозу надійності закладаються багаточисленні показники, які
можна поділити на п’ять груп: соціальні, соціально-психологічні,
особистісні, спортивного результату, функціональні.

Соціальні показники надійності — соціальний статус спортсмена
конкретного виду спорту в даній країні, реґіоні, рівень соціальної
підтримки або перешкод для повноцінних занять спортом взагалі і даним
видом спорту, можливість поєднання навчання (робота на перспективу) і
занять спортом, сімейне становище тощо. Кожен з цих показників настільки
є суттєвим для кожного спортсмена або команди, що в будь-який момент
може стати вирішальним при визначенні середньотривалого та
довготривалого прогнозів (просто тому, що спортсмен може залишити
спорт).

Соціально-психологічні передумови прогнозування надійності значною мірою
визначаються психологічним кліматом у команді, комунікативною
компетентністю спортсменів, тренерів та керівників спорту. Крім того,
суттєвим моментом прогнозу надійності в цьому плані є спеціальна робота
на імідж, точніше, ступінь сформованості сприятливого іміджу спортсмена
або команди, що не завжди прямо зв’язане зі спортивними досягненнями.

Нерідко спортсмени вибирають скандальні варіанти іміджу, що не заважає
їм займати провідне становище в спорті і навіть демонструвати унікальне
спортивне довголіття.

Особистісні якості спортсмена, як основа для прогнозування, включають:
мотивацію, волю, рівень розвитку і реалізації здібностей, особливості
характеру та темперамент, специфіку протікання емоційних процесів. Усі
ці якості особистості потрібно «помножити» на ступінь володіння
прийомами психорегуляції, психогігієни.

Спортивний результат (точніше, його динаміка) — важливий показник, на
основі якого будується прогноз надійності. Проте використання
результативності змагальної діяльності досить суперечливе. Річ у тому,
що не всі змагання, в яких беруть участь спортсмени, повною мірою можуть
бути зараховані до розряду відповідальних. У великому спорті робиться
чимало кроків для того, щоб кращі спортсмени світу могли досить часто
змагатись один з одним. Проте в цьому випадку не завжди досягається
точність прогнозу, оскільки висока майстерність і щільність результатів
провідних спортсменів часто призводять до неочікуваних і досить
відчутних коливань складу призерів. У деяких видах спорту успішно
використовуються рейтинги спортсменів та команд, які визначаються за
досить складними формулами врахування результативності. Рейтинги служать
вдалим показником надійності спортсмена або команди, і прогноз
надійності на підставі рейтингу — один з домінантних.

Функціональні передумови прогнозу надійності складають, як правило,
цілий комплекс, який є специфічним для кожного виду спорту або навіть
спортивного амплуа. У цей комплекс включаються психофізіологічні,
фізіологічні, технічні, тактичні та фізичні показники. Часто на основі
вивчення таких показників розробляються перспективні модельні
характеристики для конкретного виду спорту.

Слід зазначити, що використання в прогнозуванні фізичних, фізіологічних,
технічних та інших показників прямо не можуть характеризувати психіки
спортсмена, проте вони не менш актуальні і для психічної надійності. Сам
факт переваги у техніці, тактиці тощо є аргументом на користь його
володаря, може служити своєрідним засобом тиску на суперників і разом з
тим сприяти становленню впевненості у своїх силах і прояву вольових
якостей.

У сучасному спорті прогнозування надійності, як і планування
тренувальних та змагальних навантажень, частіше проводиться з
використанням комп’ютерної техніки, яка дає великі можливості для
врахування значної кількості показників, використання розвиненого
математико-статистичного апарату та багатофакторних аналітичних методик.

З метою прогнозування надійності використовуються три групи методик:
експертної оцінки, моделювання та екстраполяції.

Експертна оцінка розуміє добре знання специфіки виду спорту, умов
проведення змагань, якостей суперників та спортсменів, для яких робиться
прогноз. Точність прогнозу у цьому випадку коливається від 30 до 80 %.
Найвищі показники точності прогнозування надійності одержано в групах
експертів, які складаються з тренерів-практиків з великим стажем та
наукових працівників (від 58 до 84 %).

Метод моделювання можливий або на основі теоретичних передумов, або, як
переважно буває, на основі врахування різних статистичних даних
результативності, фіксації вдалих технічних дій під час матчу,
показників діагностичних методик: психологічних, фізіологічних,
біохімічних, лікарського контролю тощо. Як теоретична, так і емпірична
модель надійності будуються з використанням складного математичного
апарату. Останніми роками чітко визначився напрям комп’ютерної
реалізації моделей тренувального процесу, коли від тренування до
тренування в базу комп’ютера вносяться результати минулих тренувань і
тут же визначається завдання на наступне тренування. Метод екстраполяції
припускає реалізацію можливостей регресійного аналізу в лінійній і
нелінійній процедурах побудови регресій. Кожен новий одержаний результат
і час, в який він показаний, стають підставою для побудови та корекції
прогнозу на запланований термін. Ефективність цього методу прогнозу —
від 50 до 90 %.

8 Етапи та принципи психологічного відбору

Психологічний відбір у спорті тісно пов’язаний із забезпеченням
психічної надійності. Якщо говорити точно, тоді забезпечення психічної
надійності є одним з факторів психологічного відбору, а на стадії вищої
спортивної майстерності стає вирішальним фактором відбору.

Відбір передбачає перебільшення числа претендентів над числом вакантних
місць. У спорті йдеться не про обмеження числа тих, що займаються, а про
поступове звуження до вершини «піраміди» осіб, яким доступні вищі
спортивні досягнення. Власне кажучи, проблема психічної надійності стає
центральною тільки для вищої стадії спортивної майстерності, хоча на
попередніх стадіях відбір є присутнім значно більшою мірою, коли
спортсмен проходить через «сито» спортивних результатів, «конкурс»
здібностей, випробування поєднанням навчання та занять спортом.

Не дарма основні етапи психологічного відбору одержали образні назви:
«відсів», «адаптація» і «надійність».

«Відсів» — назва етапу психологічного відбору, який характерний для
початку занять спортом. Іноді спортсмен одразу знаходить вид спорту який
йому підходить, іноді він змушений змінити декілька секцій і тренерів,
нерідко і тренер (розуміється в інтересах самого спортсмена) рекомендує
йому зайнятись іншим видом спорту, або зовсім залишити спорт. Займаючись
в секції або клубі, спортсмен також тривалий час буде вирішувати
проблеми загальнофізичної підготовки і не одразу зможе проявити свої
здібності саме внаслідок недостатності деяких фізичних або психічних
якостей. В цьому випадку заняття спортом стають для нього нецікавими і
він може відмовитись від відвідування тренувань.

«Адаптація» — стадія психологічного відбору, яка пов’язана з кінцевим
вибором спеціалізації і закріпленням спортсмена в спортивній діяльності.
Ця стадія не менш ніж інші, насичена багатьма психологічними проблемами.
Тут і витримування фізичних навантажень, які зростають, і зростання
конкуренції, і тривале перебування за межами дому та сім’ї на
тренувальних зборах і в поїздках, і неясність перспектив набуття
професії та багато іншого. Найбільш важливою психічною стороною цієї
стадії відбору є становлення спортивної мотивації. Спортсмен повинен
відчути «смак перемоги», подолати труднощі вольового порядку, коли
потрібно виконувати багато найрізноманітнішої роботи над фізичними
якостями, технікою, матеріально-технічним забезпеченням. Має відбутись
становлення особистості яка чітко спрямована на спортивні досягнення, і
визнання цієї особистості найближчим оточенням та головними суперниками.
Не випадково в цей період психологи виявляють чітке зростання самооцінки
та рівня домагань.

Рівень домагань характеризує ступінь надії на успіх, трудність або
легкість завдань, які вибирає особистість для самостійного вирішення,
вплив успіху або невдачі на наступну активність у досягненні цілі,
бажаний рівень самооцінки (високий, адекватний або занижений).

«Надійність» — символ та синонім завершального етапу психологічного
відбору. Характеризується становленням системи забезпечення психічної
надійності спортсмена та команди. (Про основні передумови надійності
йшлося в попередніх розділах).

Психологічний відбір — досить складна наукова, організаційна та
практична проблема. Її вирішення передбачає об’єднання соціальних,
економічних, етичних, та педагогічних знань і методичних підходів. Тому
розроблено ряд принципів, які відіграють роль своєрідних методологічних
маяків при орієнтуванні тренера, спортсмена, психолога у вирішенні
завдань психологічного відбору.

Принцип системності — основний метод наукового пізнання, який вимагає
вивчення явищ (у даному випадку психологічного відбору) з позицій
включення явища в склад системи більш вищого порядку (в культуру,
державу), а також пізнання інших системних механізмів: ціле покладання,
ієрархізації, доповнення, взаємосприяння, ізоморфності.

Принцип наукової обґрунтованості взагалі вимагає від спеціалістів, які
вирішують завдання відбору, чіткого орієнтування в сучасних напрямах
наукових досліджень, високої наукової компетентності та обґрунтованості
рішень, які приймаються.

Принцип комплексності означає врахування численних факторів підготовки
спортсмена, а в багатьох випадках і необхідності застосування
спеціального методу (наприклад, моделювання або математичного аналізу),
який дозволяє зіставити використані критерії відбору, прийняти рішення
імовірнісного порядку і при цьому не забути про коректність і форму
доведення результату до спортсмена або команди.

Моделювання психіки — метод дослідження психічних процесів і станів за
допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних моделей (математичних,
кібернетичних, комп’ютерних). Модель повинна відтворювати найбільш
суттєві ознаки оригіналу.

Принцип динамічного пролонговування тепер одержав назву психологічного
моніторингу. Він означає постійне використання різних методів
вимірювання і контролю спортивних здібностей, функціональних станів для
вивчення динаміки розвитку та наступного прогнозування.

Принцип педагогічної цінності реалізує етичне і виховне значення
діагностичних процедур та керівних рішень. Він вимагає коректного,
педагогічно грамотного підходу до визначення перспектив особистості при
використанні різних психологічних показників та моделей.

Принцип адаптивності критеріїв відбору — один з найважливіших та
суперечливих. Самим принципом передбачається використання гнучких
критеріїв відбору, що використовуються в конкретній ситуації. Проте
спортсменам така гнучкість здається здебільшого проявом суб’єктивних
симпатій тренера. У зв’язку з цим даний принцип відбору повинен
поєднуватись з іншими, які розкрито вище.

Принцип актуальності передбачає постійне підкреслення значення
використовуваних критеріїв відбору і їх системи для забезпечення росту
спортивних результатів. Як правило, цей принцип спонукає тренерів та
психологів, які проводять роботу в руслі психологічного відбору,
розробляти різні прогнози виступів стосовно не тільки спортивних
результатів, але і психічних станів, в яких вони можуть бути показані.
Одну з вирішальних ролей в актуалізації критеріїв відбору відіграють
методи саморегуляції та психогігієни.

Саморегуляція — доцільне функціонування живих систем різних рівнів
організації та складності.

Принцип рентабельності вимагає розробки методів оцінки ефективності,
практичної користі заходів психологічного відбору з різних позицій:
доцільності, прогностичності, тимчасових витрат, собівартості,
оперативності одержуваних рекомендацій, кадрового потенціалу.

Принцип гуманізму є найголовнішим інтегративним принципом, побудови
всієї системи психологічного відбору. Людина — головна фігура спорту,
заради її блага проводиться робота з психологічного відбору. Навіть
тоді, коли спортсменові не рекомендується брати участь у конкретних
змаганнях або запропоновано залишити команду, він повинен бути
впевненим, що рішення прийнято на його користь.

Література

Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта.
— К.: Вища школа, 1985.

Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте.
— М.: ГЦОЛИФК, 1980.

Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и
соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. —
М.: ФиС, 1982.

Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. —
М.: ФиС, 1979.

Дойзер Э. Здоровье спортсмена. — М.: ФиС, 1980.

Допинговый монстр. — Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. — М., 1996.

Ильин Е.П. Психология физического воспитания. — М.: Просвещение,1987.

Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. — М.: ФиС, 1984.

Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. — М.: ФиС, 1978.

Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. — М.:
Просвещение, 1990.

Мартенс Р. Социальная психология и спорт. — М.: ФиС, 1979.

Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. — М.: ФиС, 1987.

Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. — М.: ФиС, 1979.

Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке
спортсменов. — М.: ФиС, 1985.

Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. — Кишинев: Штиинца,
1983.

Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа,
1975.

О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. — Тарту, 1973.

Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. — М.: ФиС, 1984.

Попов А.Л. Спортивная психология. — М.: Московский психолого-социальный
институт. Флинта, 1998.

Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. —
М.: ФиС, 1973.

Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. — М.: ФиС,
1979.

Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, — М.: ФиС, 1959.

Пуни А.Ц. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. — М.: ФиС, 1973.

Родионов А.В. Психофизическая тренировка. — М.: ТОО «Дар», 1995.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1958.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Семиченко В.А. Психология общения. — К.: «Магистр-S», 1997.

Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий
спортсменов по критериям результатов. — М.: Теория и практика ФК, № 2,
1996

Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. — М.: Медицина,
1985.

Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. —
М.: Просвещение, 1987.

Станкин М.И. Этика спортивного педагога. — М.: Знание, 1983.

Сурков Е.Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных
связях // Словарь-справочник /. — СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996.

Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. — Основы психологии спорта и физической
культуры. К.: Олимпийская литература, 1998.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М.:
Просвещение, 1991.

Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. — М.: ФиС, 1980.

Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг игры и упражнения. — М.: ФиС, 1988.

Шапошникова В.И. Индивидуализация и прогноз в спорте. — М.: ФиС, 1984
(Наука — спорту).

Швальбе Б. Швальбе Х. Личность, карьера, успех. — М.: Прогресс-интер,
1993.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *