Психічні розлади при синдромі набутого імундефіциту (СНІД) (реферат)

Реферат на тему:

Психічні розлади при синдромі

набутого імундефіциту (СНІД)

Синдром набутого імундефіциту (СНІД) уперше був описаний в Атланті
(США) в 1981 р. З тих пор спостерігається катастрофічний ріст
захворюваності з так званим подвоєнням чисельності захворілих кожні 6
місяців. У цей час це захворювання зареєстроване в 140 країнах миру всіх
континентів. По даним Міністерства охорони здоров’я РФ, в 1996 р. на
території Росії зареєстровано 2,5 тисячі Вич-инфицированных хворих, до
2000 р. очікується збільшення числа хворих до 800 тисяч.

Епідеміологія. СНІД — це захворювання, що передається повільним
ретровирусом (Т-клеточный лимфотрофический вірус), що володіє
лимфотропными й нейротропными властивостями й, отже, може безпосередньо
вражати нервову систему, викликаючи різноманітні неврологічні
(миелопатия, невропатія) і психічні (афективні й психопатоподобные
порушення, деменція, психози). Вірус (ВИЧ) виявляється в крові, спермі,
сльозах, цервикальных і вагінальних виділеннях, слині й спинномозковій
рідині, грудному молоці захворілих і носіїв.

В інфікованих осіб у сироватці крові формуються й визначаються антитіла
до вірусу ВИЧ. Такі особи вважаються серопозитивными. Не у всіх
серопозитивных по Віл-вірусі осіб розвивається СНІД, але вони становлять
групу ризику по можливому розвитку в них цього захворювання. Так, в
Африці за деяким даними уражено вірусом Спида близько 25% населення,
однак у більшості з них клінічних ознак захворювання Спидом не
виявляється. Лише в 35% серопозитивных осіб розвивається СНІД.

Період часу між інфікуванням і виникненням антитіл (так званий
інкубаційний період) може тривати від декількох місяців до декількох
років.

Співвідношення серопозитивных по вірусі Спида чоловіків і жінок
становить в Африці 1:1, у США — 15:1. У цей час число страждаючих Спидом
жінок становить 6-7% загального чиста хворих.

Вірус передається від людини до людини через рідинні середовища
організму (наприклад, сперма, кров), при внутрішньовенних ін’єкціях,
оперативних втручаннях, при переливанні крові, що містить ВИЧ (2%), при
вагітності й родах, не виключене зараження через грудне молоко. Описано
випадки інфікування при трансплантації органа від хворого Спидом і при
искуственном заплідненні від інфікованого донора. Переконливих даних об
передачі вірусу Спида побутовим (через слину, їжу) і
повітряно^-краплинним шляхом поки не отримано. Члени родини
Вич-инфицированных осіб і медичних працівників не дивуються Спидом при
дотриманні мер обережності.

Традиційно групою високого ризику по зараженню Спидом є гомосексуалісти,
бисексуалы, у яких зараження відбувається через мікротравми слизової
прямої кишки, що виникають при анальних полових зносинах, а також
наркомани із внутрішньовенним способом введення наркотичних засобів.

Для чоловіків найбільш частим шляхом зараження є гомосексуальні полові
контакти (від 70 до 80%). Зараження чоловіків шляхом гетеросексуального
контакту рідкі, не більше 1% випадків, оскільки в цих випадках частіше
відбувається передача вірусу від чоловіка до жінки, а не навпаки.

З жінок найбільше часто занедужують наркоманки, що використають
внутрішньовенний спосіб введення наркотику, і повії.

Новонароджені діти заражаються через плаценту від інфікованих матерів.
Ризик народження ураженого Спидом дитини від матері-носительки вірусу
становить 30-50%.

Неврологічні розлади. Розвиток Віл-інфекції приводить до формування
дифузійної энцефалопатии, подострого енцефаліту, менінгіту,
менингеальной і церебральної лімфоми, церебральної геморрагии,
церебрального артериита, які в 80% випадків підтверджуються на
розкритті. На віддалених етапах розвивається атрофія мозку, збільшення
желудочков і вакуолизация білої речовини мозку. У спинномозковій рідині
виявляється незначний плеоцитоз, підвищення білка й зниження глюкози.
При комп’ютерній томографії визначається загальна церебральна атрофія.

При посмертних дослідженнях виявляються ядерні гігантські клітини мозку,
множинні невеликі ділянки запалення в сірій речовині мозку, вакуольна
миелопатия спинного мозку, церебральні лімфоми.

Психічні порушення. Серед розвиваються при Спиде психічних розладів
виділяють психічні розлади, пов’язані з реакцією особистості на факт
захворювання Спидом, і психічні розлади в результаті органічної поразки
головного мозку.

Реакція на хворобу проявляється по-різному й залежить не тільки від
інтенсивності загрози життю, але й від природи індивідуальної
біологічної відповідної реакції. У кожному разі факт наявності
невиліковного захворювання є видом вираженого психологічного стресу.

Першою психологічною проблемою, з якої зіштовхуються хворі Спидом, є
їхня соціальна ізоляція. У них розпадаються родини, від них
відмовляються родичі й друзі, їх часто необґрунтовано звільняють із
роботи. Навіть у лікарні в спеціалізованому відділенні вони почувають
«стіну» між собою й навколишніми: лікарі й медичний персонал розмовляють
із ними на відстані витягнутої руки, намагаються до них не доторкатися,
іноді відверто виражають їм свою бридливість, відмовляються виконувати
необхідні їм медичні маніпуляції.

Незважаючи на наявність у багатьох країнах законів, що захищають хворих
Спидом, на практиці вони не виконуються. Особливо тяжке положення
Вич-инфицированных дітей. Їх виключають зі шкіл, позбавляють спілкування
з однолітками. Все це викликає у хворих Спидом негативну реакцію,
приводить до розвитку реактивних психічних розладів і може обумовлювати
здійснення ними різних асоціальних учинків.

Психологічний стрес від наявності невиліковного захворювання,
внутрісімейні, интерперсональные й соціальні проблеми при наявності у
хворих різної виразності неврологічних і психічних порушень надзвичайно
ускладнюють їхнє життя. Саме із цим зв’язують високу частоту суїцидів
серед них.

Поряд із проблемами соціальної ізоляції не менш значимими в плані
формування реактивних психічних розладів є й проблеми, пов’язані з
невиліковною хворобою, що розвивається, і тривалістю життя, що
залишилося. Робота й фінансові проблеми внаслідок змушеної незайнятості
займають друге по важливості місце. Численні дослідження показують, що
задоволення хворими соціальною підтримкою корелює зі станом їхнього
психічного статусу й суб’єктивною оцінкою свого здоров’я. У зв’язку із
цим завданням лікарів, психологів і соціальних працівників є залучення в
реабілітаційну програму всіх захворілих, незалежно від стадії хвороби й
можливого її результату.

Психічні розлади, пов’язані з реакцією особистості на хворобу,
відрізняються атипичностыо внаслідок органічної поразки, що одночасно
розвивається, головного мозку. До них відносять реактивні стани широкого
діапазону: від психологічної дезорганізації й афективних і особистісних
розладів до істеричних, іпохондричних і параноидных психозів.

При прогресуванні захворювання приблизно в 40% хворих розвивається
органічна поразка головного мозку, що проявляється зниженням пам’яті,
труднощами зосередження, апатією, явищами фізичної й психічної астенії.
У хворих звужується коло спілкування, з’являється постійна сонливість
(летаргія), що прогресують головні болі. Ці прояви психоорганического
синдрому з’являються часто задовго до розвитку манифестных ознак
Віл-інфекції — лихоманка, рясні нічні поти, діарея, лимфаденопатия,
пневмонія й т.д. В 40% випадків першою ознакою Спида буває депресія.
Часто саме із приводу депресивних порушень хворі звертаються в
психіатричні установи, де в них і виявляються ознаки Спида.

Уже на доманифестных етапах захворювання зустрічаються афазія,
когнітивні порушення, інтелектуальне зниження. На початку захворювання
вони мало виражені й можуть бути виявлені тільки нейропси-хологическими
тестами в динаміку. На віддалених етапах захворювання розвивається
деменція, можливі делириозные психози.

Ведучими в рамках органічної поразки головного мозку є афективні
порушення, серед яких переважають тривога й депресія. Тривога
супроводжується ажитацією, панікою, анорекцией, безсонням, ідеями
самозвинувачення або почуттям безвихідності й гніву, спрямованого на
лікарів і пов’язаного з їх беспомощьностью в плані лікування
захворювання. Це особливо характерно для хворих, що перебувають на
тривалому лікуванні в стаціонарі. Нерідко відзначаються суицидальные
думки, виражені іпохондричні тенденції.

Досить характерні обсессивно-компульсивные розладу. Вони виникають або
як реакція на хворобу, або на тлі депресії. Відзначаються багатогодинні
обстеження свого тіла в пошуках специфічної висипки або підозрілих плям,
постійні думки про смерть, самий процес умирання, нав’язливі спогади про
сексуальних партнерів, від яких могло відбутися зараження. Нав’язливі
побоювання стосуються й можливості випадкового зараження родичів
побутовим шляхом. Описано випадки гомофобии й венерофобии.

Описано випадки шизофреноподобных, гострих параноидных і депресивних
психозів, стійкі гипоманиакальные й маніакальні стани, делириозные
порушення. Подібні психотические стани можуть тривати роками й
безпосередньо передують ознакам органічної поразки головного мозку, так
характерного для Спида. У зв’язку із цим цілком обґрунтовано
піднімається питання про проведення спеціальних аналізів на СНІД у
психіатричних клініках при наявності аналогічних психотических розладів
у хворих із групи ризику.

Розвиток органічної поразки головного мозку протягом декількох тижнів
або місяців закінчується розвитком слабоумства із психомоторною
ретардацією, судорожними припадками, мутизмом, порушеннями свідомості,
нетриманням сили й калу, комою.

Багато психопатологічних розладів Спида по змісту схожі на переживання
хворих онкологічними захворюваннями в термінальній стадії. Це дозволяє
говорити про універсальність психопатологічного реагування при важкому й
невиліковному захворюванні.

Плин і прогноз. У цей час захворювання Спидом уважається невиліковним і
фатальним. Середня тривалість життя хворих Спидом від 6 місяців до 1
року. Деякі хворі після виявлення в них клінічних ознак захворювання
Спидом живуть 5 років і більше.

Причиною смерті при Спиде є важкі органічні поразки головного мозку, що
розвиваються при цьому саркоми або інші злоякісні пухлини, а також різні
соматичні захворювання, зокрема, двостороння пневмонія, як найбільш
часта причина смерті хворих Спидом.

Судово-психіатрична оцінка. Вич-инфицированные особи являють собою
рідкість серед усього контингенту осіб, що піддаються
судово-психіатричному огляду, що зв’язано винятково з поки щодо
невеликою часткою Спида в структурі загальної захворюваності.

Судово-психіатричний висновок відносно даної категорії осіб, так само як
і взагалі при судово-психіатричній експертизі, повинне ґрунтуватися
насамперед на встановленні нозологической сутності захворювання (у цьому
випадку Віл-інфекція), визначенні його клінічної форми, типу плину й
ступеня виразності наявних психічних порушень.

Клінічно виражене слабоумство звичайно не викликає сумнівів при його
клінічній кваліфікації й визнанні цієї особи несамовитим. Однак варто
враховувати, що в цих випадках у хворих нерідко зберігаються звичні
стереотипні форми поводження, у зв’язку із чим ці особи можуть зовні
робити враження досить сохранных. Тільки більше поглиблене клінічне
обстеження виявляє за цим значне порушення розумової діяльності й
критики, які позбавляли дану особу здатності усвідомлювати фактичний
характер своїх дій або керувати ними при здійсненні протиправних дій.

При нашаруванні різних додаткових вредностей у Вич-инфицированных часто
виникають різні по своїй клінічній структурі й глибині стану
декомпенсації аж до психотических станів. При констатації психотических
станів у період здійснення інкримінованих їм діянь ці особи також
повинні визнаватися несамовитими.

Однак частіше Вич-инфицированные особи не втрачають здатності
усвідомлювати фактичний характер своїх дій і керувати ними, у зв’язку із
чим вони зізнаються осудними. Це особи із психопатоподобными розладами,
з эпилептиформными синдромами, незначними змінами особистості по
психоорганическому типі.

Варто враховувати роль додаткових екзогенних вредностей (психогении,
інфекційні й простудні захворювання й т.д.), які впливають не тільки на
всю клінічну картину ВИЧ інфекції, але й на психопатологічні її прояви.
У зв’язку із цим психічний стан Вич-инфицированных осіб нестабільно,
відрізняється надзвичайною лабільністю, і експертний висновок при
судово-психіатричному огляді того самого особи на різних етапах розвитку
Віл-інфекції може бути різним. Це зв’язано не тільки з розвитком
психотических станів, але й з можливою зміною ступеня виразності
багатьох інших психопатологічних синдромів захворювання.

Значна афективна нестійкість, психічна інертність із концентрацією на
негативно пофарбованих переживаннях, вегетативно-судинна лабільність є
причиною виникнення в цих осіб у ситуації, що психогенно-травмирует,
реактивних станів, які можуть приймати затяжний плин. У цих випадках
можливі різні сполучення психогенних і органічних психопатологічних
проявів. В одних випадках під впливом психічної травми загострюються й
заглиблюються симптоми психоорганического дефекту особистості, в інші —
психогенна реакція приймає форму органічних симптомів, у третіх —
психогенна реакція маскує психоорганический дефект, що виявляється
тільки після згладжування реактивних нашарувань. У цих випадках для
більше точної експертної кваліфікації рекомендується не вирішувати
діагностичних і експертних питань при первинному огляді, а направляти
хворих на примусове лікування до згладжування психогенних нашарувань і
вже після цього вирішувати діагностичні й експертні питання.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *