.

Про значення ідеологічних чинників соціально-психологічної напруженості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
233 1672
Скачать документ

Реферат на тему:

Про значення ідеологічних чинників соціально-психологічної напруженості

  Розглянута в попередньому розділі  модель виразно засвідчила тісний
зв’язок між економічними та ідеологічними чинниками
соціально-психологічної напруженості. Навіть більше, мова може йти про
їхній взаємовплив та взаємозумовлюваність у процесі їх психологічного
відображення суб’єктами соціального життя.

  Соціально-психологічна напруженість як істотна характеристика
суспільства, що трансформується. Звичайно, соціально-психологічна
напруженість не існує без носіїв у вигляді індивідів, груп або
інституцій. Відносини між різними соціальними групами та реґіонами — це
фундаментальні проблеми суспільства, які зачіпають усіх, виступаючи
головним тлом соціально-психологічної напруженості. Болісність процесів
трансформації українського суспільства відбилась і на
внутрішньоособистісній напруженості у вигляді страхів і надій [36].

  Суспільство намагається нейтралізувати, локалізувати або сублімувати
неґативну соціальну напруженість, що виникає в постійних відносинах між
владою та власністю, з одного боку, і народом — з другого. Але зростають
незадоволення й розчарування, посилюється тотальна недовіра.

  Соціально-психологічна напруженість є головною ознакою суспільства,
яке трансформується. Тому соціальне напруження, загострення відносин між
різними групами, інституціями, реґіонами та індивідами якоюсь мірою є
нормальним станом сучасного українського суспільства. Будь-які зміни
спричиняють зростання нестабільності, невизначеності й напруженості.

  Однозначним і безпосереднім носієм життя є окрема особистість, тоді як
суспільство і держава пропонують умовні ідеї. Індивід — це суспільний
мікрокосм, який відображає у зменшеному масштабі властивості великого
соціуму.

  Таким чином, аналіз проблеми вказує на те, що:

  — соціальна напруженість виникає внаслідок незадоволення основних, у
нашому випадку соціальних, потреб людини;

  — оскільки в повному обсязі задовольнити, наситити людські потреби
неможливо, то природно існує відповідна фонова напруженість;

  — має існувати поріг соціальної напруженості, вище від якого вона
набуває вибухоподібного характеру, тобто стає своєрідною “гримучою
сумішшю”, здатною вибухнути через дію соціальних детонаторів;

  — ступінь задоволення своїх потреб людина визначає сама, оскільки це
здебільшого суб’єктивна категорія;

  — у кожної особистості свої внутрішні еталони. Виділити їх об’єктивно,
через перелік доступних людині матеріальних благ  дуже складно. Бо можна
мати дуже скромний достаток і бути з нього задоволеним, а нерідко буває
й навпаки;

  — наростання соціальної напруженості потрібно виявляти якомога раніше,
ще в латентній стадії. Засоби виявлення та виміру мають бути простими й
надійними [42].

  Непослідовність, нестійкість, суперечливість свідомості відбиваються в
сучасних умовах не так у психологічних, вікових особливостях
особистості, як у нестійкості, суперечливості свідомості суспільства
загалом. Їх подолання пов’язане, урешті-решт, із подоланням загальної
кризи суспільства.

  Поряд із наростанням нестійкості, суперечливості у свідомості й
поведінці не можна не бачити й позитивних моментів, пов’язаних із
поглибленим розумінням складних сучасних проблем, соціальних процесів,
місця й ролі особистості у світі.

  Екзистенціальна й соціальна напруженість характерна для суспільства,
де нормою є особиста та політична свобода. Соціальна напруженість у
суспільстві, де панує несвобода, можлива лише тоді, коли воно перебуває
на межі загибелі, саме тоді його недоліки стають очевидними якщо не для
всіх, то для більшості. Це явище відоме як “ефект Токвіля” [48].

  Занепад тоталітарних режимів відбувається значною мірою через
“вичерпання”, дискредитацію соціальних міфологій, на яких вони
побудовані. Як писав Р.Мертон, коли система культурних цінностей,
фактично ні на що не зважаючи, підносить певні, спільні для всього
населення цілі і при цьому соціальна структура суворо обмежує чи
повністю закриває доступ до схвалюваних способів досягнення цих цілей
для значної частини того самого населення, це призводить до збільшення
масштабів девіантної поведінки [31].

  Соціальна поведінка потребує обґрунтування “особистісної ідеології”,
яка б виводила індивідуальну й групову поведінку із соціальної
дійсності, пояснювала б її як раціональну та найбільш прийнятну.
Підвалиною такого обґрунтування часто стає вибірковий характер
сприймання особистістю соціальної дійсності. Чим більшою мірою
виявляється вибірковість відображення дійсності, чим більш “закритою” до
нової соціальної інформації є особистість, тим більш вона ригідна в усіх
проявах соціальної взаємодії. Індивід із такими особистісними
характеристиками намагається дискредитувати у власних очах і в очах
інших людей не так чужий йому світогляд чи ідеологію, як його носіїв,
демонструючи вороже ставлення до них. Саме в цьому полягає відомий
соціальний феномен чорносотенства, що його С.Вітте, прем’єр-міністр
Російської імперії, характеризував як “партію боягузливого й дикого
відчаю” [31].

  Одним із чинників, що сприяє виникненню ситуації ворожості, є аномія
суспільства, тобто, згідно з визначенням Е.Дюркгейма, такий його стан,
за якого переважна частина членів, знаючи про існування зобов’язуючих
моральних норм, ставиться до них неґативно або байдуже. Дюркгейм уважав,
що аномію породжує перехід від традиційно-колективістського суспільства
до індивідуалістичного, буржуазного [19].

  За Р.Мертоном, аномія — це неузгодженість, конфлікт між культурно
заданими загальними цілями (наприклад, матеріально-грошовим
угараздінням) і законними, такими, що відповідають суспільній моралі,
інституційними засобами їх досягнення [31].

  У процесі фундаментального переходу від одного соціального порядку до
іншого ми маємо сьогодні справу з особливим станом суспільства,
головними характеристиками якого є соціальна напруженість і потенційна
конфліктність. Саме в такі перехідні періоди народжується сприятливий
ґрунт для поширення аномії, під впливом якої соціальні норми
розпадаються, люди погано орієнтуються в ситуації — і все це породжує
девіантну поведінку [48]. Суспільна й соціально-психологічна аномія
сприяє тому, що ситуація соціальної напруженості легко переходить у
ситуацію ворожості внаслідок слабкості ціннісно-нормативного реґулювання
взаємодії конфліктуючих сторін [33].

  Індивідуально-психологічний аспект напруженості. Будь-яка соціальна
дія особи, групи або суспільства, що перебуває в стані глибокої кризи,
неможлива без серйозної концентрації внутрішніх ресурсів,
інтелектуального, морального й матеріального напруження. Кожна спроба
реформ завжди пов’язана зі зростанням нестабільності в країні. Узагалі,
будь-яка ініціатива, активність неминуче пов’язані з ризиком, вибором і
платою. Не розуміючи тих обставин, неможливо забезпечити політичну
стабільність, не викликати напруженості й конфлікту.

  Психологічна напруженість як феномен виникає при виконанні людиною
продуктивної діяльності і являє собою своєрідну форму відображення
суб’єктом складної ситуації, у якій він перебуває. Ця ситуація загалом
або її окремі елементи в силу внутрішніх причин стають значущими для
людини, що і є передумовою виникнення в неї напруженості.

  Як стверджує К.Юнґ, психологія окремої людини відповідає психології
нації; те, що роблять нації, те саме робить й окрема людина, і поки вона
це робить, це робить і нація. Лише зміна настанови окремої людини стає
початком зміни психології нації [59; 60]. Психологічна напруженість не
може виникнути, якщо не відбувається відображення ситуації, тобто поза
діяльністю суб’єкта. Успішне виконання діяльності передбачає адекватне
уявлення людини про саму себе, свої можливості, здатність свідомо
ставити перед собою цілі, визначати напрями своєї діяльності.

  Психологічна напруженість, отже, виникає на основі діяльності.
Діяльність спонукається і спрямовується мотивами, що відповідають тим чи
тим потребам людини. Тому психологічна специфіка станів напруженості
залежить не так від зовнішніх впливів, (хоч і вони мають бути досить
сильними для людини), як від особистісного змісту, мети діяльності,
оцінки ситуації, у якій вона перебуває. Закладена в самій діяльності
необхідність підвищеного функціонування, біологічного напруження
фізіологічних процесів організму в умовах значущих ситуацій приводить до
сильного емоційного збудження, що охоплює всі системи й процеси
організму і сприяє блискавичній перебудові всіх його функцій [24].

  Значення політико-ідеологічних чинників. Є очевидним, що політичні
відносини — це та сфера людської діяльності, де напруженість у стосунках
між групами та індивідами виникає особливо легко й часто, стає, по суті,
нормою життя, формою вираження різноспрямованих інтересів.

  Індикаторами соціально-психологічної напруженості в політичній сфері
можуть, на наш погляд, бути:

  — значна розбіжність між масовими бажаннями, прагненнями і реальним
станом справ (наприклад, зростання цін або невиплата зарплатні і
загальне неґативне ставлення до цих фактів);

  — значні розходження між переважаючими суспільними поглядами та
офіційною точкою зору (дії уряду, спрямовані на розв’язання економічних
проблем);

  — виразна поляризація політичних настроїв, посилення крайніх позицій
та їх протистояння (ставлення до мовної проблеми, ринкових реформ).

  Мета нашого дослідження полягала в зіставленні таких особистісних
якостей, як тривожність, схильність до хвилювання, переживання страхів,
що є важливими індивідуально-психологічними чинниками
соціально-психологічної напруженості, і поглядів громадян на деякі
актуальні політичні проблеми.

  Ми припустили, що поєднання цих двох факторів — особистісного і
політико-ідеологічного — може за певних обставин зумовлювати виникнення
та посилення соціально-психологічної напруженості.

  Опитувальник, що його ми застосували в дослідженні, складався з двох
частин. До першої увійшла шкала класичної соціально-ситуаційної
тривожності і хвилювання KSAT О.Кондаша, яка виявляє наявність і ступінь
суб’єктивної неприємності переживання предметного та ситуаційного
страху, викликаного об’єктом класичних фобій,
соціально-інтерперсональними ситуаціями і ситуаціями хвилювання (страх
перед випробуванням). Друга частина була розроблена у двох варіантах і
складалася з шести запитань, сформульованих на основі суджень, узятих з
опитувальників, за якими проводилися всеукраїнські психосемантичні
дослідження.

  Протягом липня — серпня 1995 р. було опитано 292 особи різного віку,
статі, професій, серед них — мешканці міст Києва, Львова,
Дніпропетровська та двох реґіонів Криму. Опитування кримчан проводилося
невдовзі після масових заворушень кримськотатарського населення, що мали
місце в районі м.Феодосії. З огляду на це опитувалися чотири групи
кримчан: кримські татари, які проживають у м.Феодосії та поблизу неї;
кримські татари із Сімферополя та Сімферопольського району (тобто з
реґіону, де масових виступів не було); нетатарське населення (росіяни та
українці) з м.Феодосії; нетатарське населення з м.Сімферополя.

  Структура вибірки дала змогу порівняти показники респондентів різного
віку і статі, національності, роду занять, місця проживання, а також
тих, які перебувають у ситуаціях соціального протистояння, і тих, хто
проживає у відносно спокійній місцевості.

  Отримані результати в основному відповідають очікуваним. Так, виразно
простежуються вікові та статеві відмінності. Найнижчий рівень тривоги й
хвилювання зафіксовано в групі молодих респондентів, а найвищий — серед
осіб старшого віку. Вищий показник тривожності та хвилювання виявлено в
жінок порівняно з чоловіками.

  З-поміж соціально-професійних груп найвищим є рівень тривожності в
пенсіонерів. Відповідний показник у групах робітників і безробітних був
приблизно однаковий. Але тут привертає увагу значна різниця між
результатами опитування робітників із різних реґіонів.

  Несподівано дуже високим виявився рівень тривожності в київських
робітників — це взагалі найвищий показник серед усіх
соціально-демографічних груп. (Питання про причини такого явища
залишається відкритим). А найнижчим він виявився у робітників
львівських.

  Аналіз результатів опитування кримської вибірки здійснено за двома
ознаками — національністю і місцем проживання. Як показують отримані
дані, рівень тривожності та хвилювання більш відчутно диференціюється за
етнічною ознакою: у нетатарського населення він помітно вищий, ніж у
кримських татар.

  Такий результат на перший погляд може здатися парадоксальним, адже
насамперед татари пережили нещодавно стресову ситуацію. Очевидно,
причини виявлених відмінностей криються, по-перше, у тому, що татарське
населення в ході конфлікту отримало своєрідну соціально-психологічну
розрядку, через що рівень тривожності знизився, а по-друге, у тому, що
серед нетатарського населення посилився страх перед можливими акціями з
боку кримських татар.

  Що ж стосується порівняння результатів опитування груп респондентів,
які відрізняються за місцем проживання, то зафіксовано значуще вищий
рівень тривожності та хвилювання у жителів Феодосійського реґіону — саме
того, де відбулися заворушення. Використання в опитуванні запитань
політичного змісту дало змогу виявити досить істотні відмінності у
ступені тривожності та хвилювання громадян, які дотримуються різних
політичних поглядів.

  На підставі цих результатів можна зробити висновок, що прихильники
політичних та економічних реформ, державної незалежності України та
українського національного відродження мають у середньому нижчий рівень
тривожності, ніж їхні політичні та ідеологічні опоненти. Що ж до носіїв
лівих поглядів, то зафіксований у них вищий рівень тривожності, з одного
боку, можна пояснити впливом неґативних емоційних переживань, зумовлених
неприйняттям сучасних суспільних змін, а з іншого — можна припустити, що
особи з підвищеною тривожністю порівняно більше схильні до поглядів
лівої орієнтації. (Зазначимо, що цей феномен неодноразово фіксувався в
західних політико-психологічних дослідженнях, про що див., наприклад, у
[16]).

  У двох випадках — коли йшлося про ставлення до української мови та до
масових виступів протесту — найвищий рівень тривожності показали
громадяни, які зайняли з цих питань нейтральну, невизначену позицію.
Особливо значною тут виявилася різниця між тими, хто неоднаково
відповідав на запитання про масові виступи. Можливо, це є наслідком
того, що це запитання порівняно з іншими є найбільш “конфліктним”, через
що особи з підвищеною тривожністю вдаються до психологічної втечі,
уникаючи конкретної відповіді.

  Респондентам із Криму ставилися дещо інакші запитання, зміст яких
ураховував специфічні проблеми цього реґіону. Загалом тут отримано
аналогічні результати. Реформаторськи та проукраїнськи настроєним
громадянам властивий дещо нижчий ступінь тривожності й хвилювання, ніж
особам, які мають протилежні погляди.

  Зовсім інший, ніж у попередньо описаній вибірці, результат отримано у
випадку із запитанням про масові виступи протесту. Тут, навпаки,
респонденти, які обрали нейтральний варіант відповіді, виявили нижчий
рівень тривожності.

  Імовірно, що в цьому разі дався взнаки безпосередній вплив подібних
виступів, що недавно відбулися. Особам із підвищеною тривожністю post
factum стає легше давати конкретну — позитивну чи неґативну — оцінку
таких ситуацій.

  Таким чином, з’ясовано, що тривожність і схильність до хвилювання як
важливі індивідуально-психологічні властивості можуть істотним чином
зумовлювати політичний вибір особи, зміст її ідеологічних переконань.
Така взаємодія психологічних та ідеологічних чинників стає важливим
фактором соціально-психологічної напруженості.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1.Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие. — М., 1990.

2.Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

3.Банашак М., Форхольцер Й.Человек и власть. — М., 1973.

4.Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на
політичному олімпі. — К., 1993.

5.Васютинський В.О. Масова політична свідомість українського суспільства
як об’єкт політико-психологічного вивчення // Наукові студії з
політичної психології: Матеріали звітної наук. сесії Наук.-практ. центру
політ. психології АПН України 25 — 26 січня 1995 р. — К., 1995. — С.9 —
22.

6.Галин И.А. Социальное самочувствие // Социологический справочник. —
К., 1990. — С.352 — 353.

7.Ганзен В.А., Юрченко В.Н. Системный подход к анализу, описанию и
экспериментальному исследованию психических состояний человека //
Психические состояния (Экспериментальная и прикладная психология,
вып.10). — Л., 1981. — С.5 — 16.

8.Гиддингс Ф. Основания социологии. — М., 1898.

9.Головаха Е.И., Бекешкина И.Э.,Небоженко В.С. Демократизация общества и
развитие личности: От тоталитаризма к демократии. — К., 1992.

10.Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и
современная практика. — К., 1994.

11.Гордон Л.А. Социальная адаптация в современных условиях // Социолог.
исслед. — 1994. — N 8 — 9. — С.3 — 15.

12.Горшков М.К. Общественное мнение: История и современность. — М.,
1988.

13.Гроф С. За пределами мозга. — М., 1993.

14.Грушин Б.А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы
исследования. — М., 1987.

15.Давыдов А.А. Существует ли мера социальной гармонии? // Социолог.
исслед. — 1988. — N 5. — С.72 — 73.

16.Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология: Учеб. пособие для
высш. учеб.заведений. — М., 1996.

17.Дмитриев А.В., Степанов Е.И., Чумиков А.Н.Российский социум в 1995
году: конфликтологическая экспертиза (первое полугодие) // Социолог.
исслед. — 1996. — N 1. — С.6 — 23.

18.Донченко Е.А. Социетальная психика. — К., 1994.

19.Дюркгейм Э. Социология. — М., 1995.

20.Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.

21.Кирилюк Ф.М., Кремень Л.А., Ирхин Ю.В.Психология и политика: Учеб.
пособие. — К., 1993.

22.Козлова О.М. Развитие идеологий и социальные конфликты //Социолог.
исслед. — 1993. — N 4. — С.25 — 29.

23.Кола Д. Политические партии, государство // 50/50. Опыт словаря
нового мышления. — М., 1989. — С.334 — 337.

24.Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням. — К., 1981.

25.Крамник В.В. Социально-психологический механизм политической власти.
— Л., 1991.

26.Кули Ч. Социальная самость. Первичные группы // Американская
социологическая мысль. — М., 1994. — С.316 — 335.

27.Кучеpів І., Бекешкіна І., Головаха Є., Макеєв С. Економічна
свідомість населення Укpаїни і економічна пpосвіта. — К., 1996.

28.Лебон Г. Психология народов и масс. — СПб., 1995.

29.Любивый Я.В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции
развития. — К., 1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020