.

Політична свідомость нового покоління (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
258 2322
Скачать документ

Пошукова робота:

Політична свідомость нового покоління

Актуальність дослідження проблеми політичної соціалізації молоді
зумовлена тим, що вона безпосередньо стосується з’ясування
соціально-психологічних чинників і особливостей формування системи
соціогенних параметрів особистості в умовах формаційних перетворень в
політичній системі України. Побудова громадянського суспільства і
встановлення демократичних відносин між державною владою і особистістю
потребує активної участі громадян у політичному житті. Особливо значущим
стає формування та розвиток політичності підростаючих поколінь, зокрема
учнівської та студентської молоді.

Політичність є конкретизацією одного з численних проявів соціальності
особистості. Ми пов’язуємо політичність із усвідомленням особистістю
свого місця в управлінні соціумом, із здатністю сприймати, засвоювати
політику, реагувати на її вияви, виробляти адекватну лінію поведінки. Це
процес не просто залучення індивіда до системи функціонування в
суспільно-політичних орієнтаціях, засвоєння традицій, навичок поведінки,
опанування цілісною системою суспільно-політичних знань, але й
перетворення їх у власні орієнтації, переконання, відтворення в
індивідуальній свідомості ціннісних структур суспільства. В результаті
формується політична культура особистості, її соціально-політична
зрілість, реалізується її природа і як об’єкта, і як суб’єкта політики.

В теперішніх умовах процес розвитку політичності студентства
відбувається в умовах суперечливості ідеологічних орієнтирів держави,
коли в політичній культурі суспільства одночасно співіснують
антагоністичні цінності авторитаризму та лібералізму. В свідомості
молодої людини формується суперечливий, внутрішньо неузгоджений образ
політичного світу, втілюваний в її уявленнях про відносини громадянина і
політичної влади, що негативно впливає на формування психологічної
залученості до політичного життя країни. Остання виражається у кризових
явищах процесу політичної ідентифікації (за браком нових політичних
орієнтирів, які були б провідниками норм демократії), низькому рівні
поінформованості про явища політики, низькій зацікавленості політичними
подіями, апатичності та індиферентності, нешанобливому ставленні до
державної символіки, мови, без почуття причетності до життя певної
політичної спільноти, політичної відповідальності тощо.

Окремі аспекти проблеми політичної соціалізації досить широко
висвітлюються в сучасній науковій літературі. В рамках
філософсько-політологічної і соціологічної парадигм досліджується
соціально-політичний контекст політизації людини (А. Бандура, Н.
Гедікова, Д. Істон, Дж. Денніс, С. Оксамитна, Ф. Рудич, Б. Скіннер, Р.
Уолтерс, Е. Швачко). Стосовно ж психологічного підходу до проблеми
політичної соціалізації, то у центрі уваги авторів цих розробок –
особистість з її власним потенціалом щодо активного сприйняття
політичних цінностей суспільства. Ця тема розкривається у наукових
пошуках теоретиків когнітивізму (Дж. Адельсон, Л. Кольберг, А. Маслоу,
Ж. Піаже, К. Роджерс), психоаналізу (Т. Адорно, А. Адлер, Ф. Грінстайн,
Г. Лассвел, Г. Маркузе, З. Фрейд), соціального мислення (К. Абульханова
– Славська, А. Брушлинський), психосемантичного підходу, який широко
застосовується у прикладних дослідженнях особливостей політичних
орієнтацій в епоху перехідного суспільства (А. Мітіна, В. Петренко),
проблем політичного виховання підростаючих поколінь (М. Боришевський, Н.
Гаврилів, І. Жадан, О. Кожем’якіна, Л. Лепіхова, С. Максименко, О.
Пенькова), особливостей масової політичної свідомості українців та
проблем взаємодії влади і громадянина (О. Боришполець, О. Валевський, М.
Корнєв, М. Пірен, А. Пойченко, М. Слюсаревський, В. Татенко, В.
Фомичова), проблем становлення політичної ідентичності особистості в
умовах трансформації політичної системи країни (В. Москаленко),
концептуальних основ регулятивних і детермінуючих параметрів політичної
соціалізації особистості (В. Циба). Робляться спроби окреслити основи
політичної психології як науки у комплексних дослідженнях політичної
свідомості, поведінки індивіда (М. Боришевський, Г. Гозман, Г.
Дилігенський, М. Пірен, О. Шестопал).

Така розмаїтість досліджень проблеми політичної соціалізації свідчить
про складність цього процесу, потужний науковий потенціал щодо
можливостей висвітлення різних його аспектів. Разом з тим підкреслимо,
що ще не склалося узгодженої позиції стосовно феномена політичної
соціалізації загалом та його особливостей на юнацькій стадії зокрема.

У цій статті розглядаються особливості репрезентації в свідомості
студентської молоді тієї частини політичної реальності, яка стосується
відносин особистості громадянина і політичної влади в нашій країні в
умовах трансформації політичної системи, висвітлюється реалізація такої
мети дослідження, як встановлення співвідношення між
семантико-символічними характеристиками політичних уявлень та
особливостями психологічної залученості молоді до політичного життя.

Для реалізації завдань дослідження використовувались такі методи:
розроблена нами анкета політичної поінформованості, методика
семантичного диференціалу, модифікована нами методика “Неіснуюча
тварина”, тест двадцяти відповідей М. Куна і Т. Макпартленда “Хто я?”, а
також розроблена нами методика визначення рівня політичного інтересу.

Концепція дослідження

Основними підходами до вивчення процесу політичної соціалізації
учнівської та студентської молоді обрано такі:
регулятивно-детерміністський, культурно-діяльнісний, концепція
соціальних репрезентацій С. Московічі. У розумінні політичної
соціалізації особистості враховувались два провідні аспекти цього
процесу. З одного боку, це зміни у базисних політичних цінностях
суспільства, спрямовані на регулювання політичних відносин усіх
суб’єктів державотворення, в тому числі – особистості і політичної
влади. В цьому випадку ми розглядаємо дані цінності як провідні
політичні настанови суспільства. З іншого боку, успішність входження
особистості у політичний контекст визначається мірою інтеріоризації цих,
сьогодні змінюваних, настанов суспільства, набуття ними статусу
внутріособистісних детермінант політичної поведінки. Все це втілюється в
новому баченні політичних відносин із владою, трансформації картини
політичного світу в свідомості особистості [2; 3; 6 – 8] .

Концепція соціальних репрезентацій, запропонована свого часу французьким
психологом С. Московічі [13; 16; 17], доповнює попередній підхід в тій
частині, яка стосується когнітивних механізмів засвоєння особистістю
політичного контексту, зокрема нових політичних цінностей. Це так звані
політичні уявлення, які є формою організації повсякденних політичних
знань, що мають конвенційний характер і репрезентують політичну
дійсність як в суспільній, так і в індивідуальній свідомості.

Політична дійсність репрезентована в індивідуальній свідомості у формі
уявлень особистості про явища і події політичного життя. Останні являють
собою цілий універсум вірувань і сподівань, традицій, ритуалів, ідей,
процес формування якого скеровується переважно здоровим глуздом, хоча
значну роль в цьому відіграє також наукове знання та ідеологія.
Політичні уявлення репрезентують когнітивний простір, структурований і
змістовно наповнений згідно з тими смислами, які вкладаються кожним
суспільством у те чи інше розуміння політичної реальності. Отже,
основний зміст політичних уявлень (репрезентацій) становлять конвенційні
форми знання суспільства про явища та події політичного життя [6 – 8].

В умовах змін у політичній системі суттєвою є трансформація політичної
культури суспільства, його цінностей. Ми передбачали, що в
індивідуальній свідомості цей процес зумовлює несистематизованість,
суперечливість політичних уявлень молодої людини. Внутрішня
дисгармонійність картини світу політики в свідомості особистості
зумовлює низький рівень її психологічної залученості до політичного
життя, в чому й полягають особливості політичної соціалізації сучасної
молоді.

Нас цікавило, як репрезентовані у свідомості студентів найважливіші
норми і правила політичних взаємовідносин особистості і влади, держави і
суспільства, рівень їх розвиненості, їх зміст і міра відповідності
основним положенням національної ідеї.

Розробка національної ідеї як державної ідеології (від грецького
«ідеа» – форма, «логос» – слово, принцип, закон) в Україні поза
усіма іншими наслідками для суспільного розвитку стала б інструментом
соціального впливу на ефективну політичну соціалізацію підростаючих
поколінь громадян [6; 8; 11]. Теперішній історичний момент (залишки норм
авторитарних відносин, багато в чому декларативний характер
демократичних реформ у політичній сфері) потребує такої ідеології як
дієвого засобу консолідації суспільства, формування політичності нового
покоління громадян, яке б базувалося на нових цінностях демократичних
відносин влади і особистості [1; 4; 6; 9; 10; 15]. З цієї точки зору
використання державної ідеології могло б стати благом для суспільства. У
своїй конструктивній формі ідеологія відповідає життєвим реаліям і
спирається на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні
доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціально-політичних
процесів, в тому числі й до проблем відносин політичної влади і
особистості.

На наш погляд, політичні уявлення слід розглядати як механізм, завдяки
якому офіційні ідеї і знання про владні відносини (політичні цінності)
перетворюються на внутріособистісний феномен власних настанов і
переконань.

У пошуках найприйнятніших ідеологічних орієнтирів для формування
ідеології держави українські політологи (О. Валевський, С. Кириченко, І.
Кресіна, Ф. Рудич, С. Рябов, О. Семків, П. Ситник, М. Томенко) все
частіше звертаються до простору цінностей і смислів європейської
культурної традиції. Базисним конструктом європейської ідеології
культури є ідея індивідуальності. Доведена до рівня способів організації
політичної влади, норм суспільного і приватного життя, вона створила
певний тип європейського суспільства. Він є реальним втіленням ідей
лібералізму, який становить “основу спільного для всього людства
ідеологічного фонду” [15]. У відносинах “особистість – політична влада”
індивідуалізм, який наголошує на суверенності громадянських прав кожної
людини, протистоїть етатизму, який стверджує домінування інтересів
держави та її інститутів над політичною волею громадянина.

Прагнучи відшукати соціально-психологічне підґрунтя відносин влади і
особистості, які відповідали б основним засадам лібералізму, ми
звернулися до природи цих відносин. Поняття “відносини” в соціальній
психології розкривається через уявлення, що суб’єкти взаємодіють як
представники певних груп, тобто через взаємодію певних соціальних ролей.
Політичні відносини можна розкрити як взаємодію політичних ролей, у яких
зафіксовано те положення, яке посідає суб’єкт взаємодії в системі
політичних відносин. На рівні повсякденної свідомості ці відносини
представлені як міжособистісні. Вони репрезентовані в свідомості
особистості в уявленнях про політичні рольові позиції суб’єктів
міжособистісної комунікативної взаємодії.

Ми розглядаємо відносини “влада – особистість” через рольові моделі
комунікативної взаємодії, спираючись на дослідження російського
психолога М. Молоканова. Ступінь домінування влади щодо особистості
виражається в уявленнях досліджуваних про такі принципові рольові
позиції суб’єктів:

• Образ “господаря” (влада “згори”) – втілює асиметричні позиції в
комунікативній взаємодії, активне домінування політичної влади над
особистістю, ведення її у обраному владою напрямку поза урахуванням її
потреб та цілей, порушення індивідуальних прав та свобод; участь
особистості у прийнятті політичних рішень задля проміжних цілей
взаємодії мінімальна – в цьому виражається авторитарна позиція влади;

• Образ “партнера” (влада “поряд”) – втілює рівноцінні, симетричні
позиції в комунікативній взаємодії, знання і врахування владою потреб та
інтересів особистості, дотримання консенсусу між реалізацією інтересів
якомога більшої кількості громадян, взаємодія між владою і особистістю
на паритетних основах, сприяння реалізації прав і свобод особистості, –
в цьому виражається демократична позиція влади;

• Образ “підлеглого” (влада “знизу”) – втілює асиметричні позиції в
комунікативній взаємодії, забезпечення особистості інформацією про
можливі прийнятні варіанти вирішення політичної ситуації, надання
допомоги у досягненні особистістю певних цілей саморозвитку, прийняття
рішень самою особистістю, виходячи з її власних потреб і уявлень, –
влада прямує услід за особистістю, в чому виражається її потуральницька
позиція.

Позиція “поряд” найбільш прийнятна для влади ліберально налаштованої,
яка припускає активну позицію партнера по спілкуванню з боку
особистості, дотримується принципу визнання її прав і свобод, втілюється
в соціальній ролі партнера, помічника у досягненні особистістю тих
цілей, які вона сама перед собою поставила.

Така модель комунікативної взаємодії була використана нами як базисна
для діагностики семантико-символічних характеристик уявлень молоді про
взаємні рольові позиції влади і особистості студента.

На основі узагальнення особливостей когнітивних, афективно-оцінкових та
поведінкових аспектів політичної соціалізації особистості нами була
розроблена модель психологічної залученості до політичного життя як
інструмент для аналізу особливостей політичності особистості:

• співвідношення провідних мотивів політичної участі, інтерес до
політичного життя як показники соціалізуючих змін в рушійних силах
політичної поведінки особистості;

• питома вага політичної ідентичності в ідентифікаційній системі
особистості як показник соціалізуючих змін в когнітивній сфері
особистості;

• рівень сформованості почуття причетності до політичного життя як
результат афективно-оцінкових аспектів політичної соціалізації
особистості.

Теоретичним підґрунтям для розробки цієї моделі слугували дослідження
вітчизняних і зарубіжних дослідників, таких, зокрема, як С. Верба і Н.
Най. Вони виходили з того, що політичну соціалізацію доцільно розглядати
крізь призму залученості особистості до політичного життя. Таку модель
ми взяли в якості інструментальної моделі вивчення результатів
політичної соціалізації студентів.

Організація емпіричного дослідження

Дослідження проводилося протягом 2001 – 2002 років. Загалом було опитано
учнв старших (9 – 11 класів) київських шкіл (240 осіб), студентів
київських вищих навчальних закладів (678 осіб). Було опитано також
студентську молодь віком 18 – 24 роки, яка бере активну участь у
діяльності громадських молодіжних організацій (125 осіб). Дослідження
політичних уявлень проводилось на студентській вибірці (258 осіб), яку
утворювали дві групи – експериментальну і контрольну.

Експериментальну групу (ЕГ) представляли студенти 3 – 5 курсів київських
вищих навчальних закладів (Київського національного
торговельно-економічного університету, Національного університету ім. Т.
Шевченка, Українського державного університету харчових технологій,
Київського національного економічного університету, Інституту
муніципального менеджменту і бізнесу) віком від 18 до 24 років,
політичні уявлення яких сформувалися переважно у процесі первинної
політичної соціалізації (основними агентами соціалізуючого впливу були
сім’я і школа) та формуються сьогодні в процесі навчання у вузі,
переважно на основі засвоєння знань з наукових дисциплін гуманітарного
циклу (політологія, історія тощо), які викладаються у всіх вузах.
Індикатором того, бракує чи ні досвіду громадсько-політичної діяльності,
були такі варіанти відповіді на запитання анкети “Чи відомі вам
громадські або політичні організації, в діяльності яких молодь бере
участь?”: “Я дізнаюсь про їхню діяльність із засобів масової
інформації”, “Тільки знаю, що такі існують” або “Нічого не знаю про
них”.

Контрольна група (КГ) формувалась на основі показника наявності досвіду
громадсько-політичної діяльності, активної участі у політичному житті
країни. Передбачалося, що політичні уявлення цих респондентів
сформувались як у процесі первинної політичної соціалізації, так і під
впливом гуманітарних наукових дисциплін, які викладаються у всіх вузах,
та, головним чином, під впливом того семантико-символічного універсуму,
який становлять політичні уявлення громадської організації як суб’єкта
політики. Тому до контрольної групи включено студентів 3 – 5 курсів
київських вищих навчальних закладів віком від 18 до 24 років, які на
запитання “Чи відомі вам громадські або політичні організації, в
діяльності яких молодь бере участь?” давали відповіді: “Я є членом такої
організації”, “Я часто відвідую їхні окремі заходи” або “Я іноді
відвідую їхні окремі заходи”. До складу цієї групи було включено також
студентську молодь такого ж віку, яка має членство у молодіжних
громадських організаціях Києва.

Математично-статистична обробка емпіричних даних проводилась із
застосуванням статистичного пакету SPSS 10.0.5.

Дослідження семантико-символічних характеристик політичних уявлень
молоді

В результаті аналізу та інтерпретації даних, отриманих за анкетою учня і
старшокласника, підготовленою у лабораторії, виявлено, що переконання
переважної більшості студентської і учнівської молоді відповідають
основним принципам побудови політичних відносин у демократичній державі:
так, формування української нації як суб’єкта міжнародного права на
засадах ідеології державності і національних інтересів підтримують 81 %
студентів та 85 % учнівської молоді; підтримка політичного плюралізму
(по 80 % для обох категорій); народовладдя, всенародне обрання
центральних і місцевих органів влади та їх звітності, управління через
референдуми – визнають як власні переконання 81 % студентів та 80 %
учнів; гласність підтримують 85 % студентів та 80 % учнів; принцип
опозиційності в політичних відносинах – 79 % та 72 % відповідно.

Обидві досліджувані категорії молоді демонструють досить високий рівень
шанобливого ставлення до символів держави – Гімну, Прапора, Герба
України (див. табл. 1). Однак студентська вибірка достовірно вище (при р
Література 1. Алмонд Г. А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. - № 4. – С. 122 – 134. 2. Андреєва Г. М. Конструирование образа социального мира в условиях социальной нестабильности // Социальная психология в трудах отечественных психологов. - СПб.: Издательство «Питер», 2000. - С. 315 – 336. 3. Андреєва Г. М. Психология социального познания: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 288 с. 4. Валевський О. В. Україна на шляху до ідеологічної ідентифікації // Національний інститут стратегічних досліджень. - 1991. - Вип.19. – 36 с. 5. Гозман Г. Я., Шестопал Е. Б. Политическая психология. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1996 – 448 с. 6. Дембицька Н. М. Політичність особистості як показник особливостей її політичної соціалізації // Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Четвертої Міжнародної конференції молодих науковців 26 – 28 вересня 2001 року. – К.: “Київський університет”, 2001. – С. 55 – 57. 7. Дембицька Н. М. Проблема політичної соціалізації молоді в умовах трансформації українського суспільства // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології: Матер. Міжнар. наук. конф., присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С. Д. Максименка (17 – 18 грудня 2001 р., м. Київ). – Т.1. – К.: Міленіум, 2002. – С. 48 – 51. 8. Дембицька Н. М. Психосемантичне дослідження політичних уявлень студентів // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С. Д. – К.: “ГНОЗИС”, 2002, т. ІV, ч. 7. – С. 48 – 53. 9. Кириченко С. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави. – К.: «Логос», 1999. – 88 с. 10. Князев В. М. Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні // Національний інститут стратегічних досліджень. - 1995. - Вип. 38. – 35 с. 11. Москаленко В. В. Соціалізація політична // Філософія політики. Словник. – К.: Знання, 2002. – С. 506 – 512. 12. Москаленко В. В. Проблеми ідентичності в політичній соціалізації особистості // Психологія. Зб. наук. праць НДПУ ім. М. П. Драгоманова. – К.: НДПУ, 2002. – Вип.17. – С. 65 – 70. 13. Московичи С. От коллективных представлений к социальным // Вопросы социологии. - 1992. - Т.1, №2. - С.83 – 95. 14. Петренко В. Ф., Митина О. В. Психосемантический анализ динамики общественного сознания: (На материале политического менталитета). – Смоленск: Изд-во Смоленского гуманитарного ун-та, 1997. – 214 с. 15. Рудич Ф. М. Політологія. Курс лекцій. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2000. – 200 с. 16. Moscovici, S. On social representation // J.P.Forgas (Ed.). Social Cognition. Perspectives on Everyday Understanding. European Monographs in Social Psychology, 26. London: Academic Press, 1981. - P. 181 – 209. 17. Moscovici, S. The Phenomenon of Social Representations // R.M.Farr & S/Moscovici (Eds.). Social Representations. – Cambridge/Paris: Cambridge University Press and Editions de la Maison des Sciences de l’Homme. – 1984. - Р. 3 – 69. 18. http://www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020