.

Особливості виховання творчого мислення дітей молодшого шкільного віку. Методика викладання психології у дітей молодшого шкільного віку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
748 8004
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості виховання творчого мислення дітей молодшого шкільного віку.
Методика викладання психології у дітей молодшого шкільного віку

План

Вступ

Розділ І: Особливості виховання творчого мислення дітей молодшого
шкільного віку:

1. Виховання успіхом

2. Завдання батьків

3. Коментоване управління

4. Опорні схеми

Розділ II: Методика викладання психології у дітей молодшого шкільного
віку

Вступ

Здатність до творчого мислення ознака людини обдарованої і талановитої,
здібної створити щось власне, щось нове, побачити те, що не побачив
ніхто інший. Але ж чи багато серед нас людей насправді талановитих? Як
стверджують дослідники, лише 2% людей надзвичайно й 15-20% людей помірно
талановиті від народження, завдяки спадковості. А талант, як відомо, є
основою творчого мислення. Проте, на думку С.Т.Шацького, зачатки творчої
сили є майже в усіх…, потрібно лише створити сприятливі умови для
їхнього розвитку.

Мислення – це опосередковане та узагальнене сприйняття людиною предметів
та явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та
відносинах. Мислення починає свій розвиток в процесі взаємодії дитини з
усім, що її оточує. Розвиток мислення створює внутрішні умови для
засвоєння знань та навичок, виховання розумових та творчих здібностей.
Деякі дослідники навіть доводять, що не можна розмежовувати поняття
мислення й мислення творче. Бо сам процес мислення однієї людини
настільки своєрідний загадковий, відмінний від мислення іншої людини, що
завжди є актом творчим, не зважаючи на його результати та наслідки. Інші
спеціалісти в цій галузі вважають, що обов’язковими ознаками творчого
мислення є оригінальні висновки, нестандартні відповіді, швидкість та
доцільність дій, здатність висунути нові ідеї та гіпотези, здатність до
спілкування, усвідомлення свого мислення, ефективність використання
колишнього досвіду, критичне ставлення, самостійність мислення,
стійкість та глибина знань, вміння абстрагуватися та встановлювати нові
зв’язки та співвідношення між об’єктами. Здатність до творчого мислення
формується та розвивається протягом усього життя людини, але
найефективніше та найбурхливіше проходить цей розвиток у дитячому віці.
При цьому визначну роль може відігравати школа (як ще 200 років тому
писав Дантон “Після хліба для людей найголовніше -школа”). Саме в школі
формується особистість, мала дитина перетворюється на самостійну та
дорослу людину, якій потрібно знайти себе, визначити своє місце в світі,
що неможливо без творчого мислення.

А. М. Матюпжін писав, що виховувати творче мислення в процесі навчання
означає забезпечити можливість творчого засвоєння знань у складних,
проблемних ситуаціях, які характеризуються розкриттям все більш
загальних закономірностей і більшими можливостями переходу від вже
засвоєних до нових знань. Розвинути, виховати в дітей творче мислення –
завдання кожного педагога, при цьому особливо вражаючим є досвід
педагогів-новаторів. Вони, впроваджуючи нові, нестандартні методи
навчання, роблять неймовірне – прищеплюють дітям жадобу знань,
насаджують в них зернята творчості, а в результаті отримують розумних,
талановитих учнів, які люблять навчатися, прагнуть нових знань, здібні
до творчого мислення, творчої діяльності. Один з таких
педагогів-новаторів, Лисенкова Софія Миколаївна, працює в молодшій школі
вже близько 40 років.

Розділ І. Особливості виховання творчого мислення дітей молодшого

шкільного віку

Молодший шкільний вік – важливий етап виховання творчого мислення
дитини. Але у пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід
враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної
сфер дітей цього віку. І тут особливу увагу потрібно звернути на такі
моменти:

1. Організувати спостереження. Молодші школярі “дивляться”, але “не
бачуть”. Потрібно акцентувати увагу дітей на суттєвому, новому, тому, що
робить роботу оригінальною.

2. Стимулювати творчу уяву. Діти 6-9 років яскраво сприймають світ, для
них характерна особлива емоційність уяви. Потрібно допомогти зрозуміти
побачене, почуте, пережите, допомогти віднайти зв’язки, відношення між
явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення.

3. Розвинути потребу творчості. Створити атмосферу престижності творчого
процесу. Варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність та
спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку,
казку, самостійно віднайти що-небудь цікаве у природі тощо.

4. Підтримувати позитивні емоції. Відомо, що діти молодшого шкільного
віку сильно цінують думку дорослих, радіють власним і чужим успіхам.
Тому завдання педагога – дозволити дитині отримати почуття задоволення
від власних досягнень, від власної творчої праці.

5. Виховувати вольові риси характеру. У творчому процесі, а зокрема у
творчому мисленні, важливу роль відіграють такі вольові риси характеру
як самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість,
рішучість, здатність піти на ризик. За словами відомого педагога А. С.
Макаренко: “відмова від ризику означає відмову від творчості”. Одним з
ефективних засобів виховання вольових рис характеру можуть бути
різноманітні ігри.

6. Будь-який вид діяльності повинен містити елементи творчості. Для
того, щоб здатність до творчого мислення не залишалася лише в пасивному
стані, щоб отримати певні результати, потрібен постійний стимул, двигун,
котрий буде активізувати творчість. Таким двигуном можуть стати гуртки,
конкурси, олімпіади, змагання тощо.

Виховання успіхом

Успіх чи то в роботі, чи то в навчанні приносить радість, задоволення,
спонукає до подальших досягнень. Виховувати учнів потрібно успіхом.
Ніколи не зловживати докорами зауваженнями, двійками, а навпаки –
підтримувати невстигаючого, хвалити за кожний, навіть незначний крок
вперед. Важливу роль успіху підкреслював свого часу А. Сухомлинський: “Є
успіх – є бажання навчатися. Це особливо важливо на першому етапі
навчання – у початковій школі, коли дитина ще не вміє долати труднощі,
де невдача стає справжнім горем”. Боротися за успіх у навчанні – означає
вчити дітей вчитися, виховувати організованість, самостійність,
відповідальність, дисциплінованість.

Завдання батьків

Успіх у навчанні неможливий без розуміння та співпраці вчителів та
учнів, батьків та дітей, вчителів та батьків.

У початкових класах для успішного навчання дитини обов’язковим є
постійний контроль з боку батьків. По-перше слід виховувати в дитини
організованість. Організувати розпорядок дня дитини і допомогти їй його
дотримуватися. У дитини повинні бути щоденні домашні обов’язки.
Абсолютно необхідно, щоб до розпорядку дня було внесено щоденне читання.

Коментоване управління

Справжній урок – це урок , на якому на все вистачає часу. Але найбільше
часу забирають невстигаючи учні. З них доводиться витягувати слово за
словом, спонукати “ну”, “далі”. Тому потрібно, щоб діти навчилися
говорити вголос, коментувати кожну свою дію, що дозволяє включити в
роботу кожного. Слід налагодити зворотній зв’язок, коли кожне питання
вчителя викликає активну реакцію учнів — відповідь. Коментоване
управління, поєднуючи разом три дії (думаю, говорю, записую), дозволяє
зробити навчання більш свідомим і одночасно дозволяє вчителю
контролювати рівень знань учнів, вчасно помітити нерозуміння. У дитини,
яка навчилася мислити вголос, виникає потреба думати, доводити,
розмірковувати і при самостійній роботі, коли говорити вголос вже не
потрібно.

Опорні схеми

Суттєві ускладнення виникають у дітей при переході від яскравої та
зрозумілої наочності до більш складного матеріалу, коли, базуючись на
засвоєних знаннях, потрібно будувати власні роздуми. Більшість дітей не
може ні швидко зрозуміти, ні швидко запам’ятати новий матеріал. Це
зумовлює пасивність у роботі. Втягнути в роботу кожного учня, зробити
знання даної теми стійкими – в цьому і допомагають опорні схеми. Опорні
схеми – це, оформлені у вигляді таблиць, карток, креслень і малюнків,
висновки, які народжуються під час пояснення. Від традиційних наочностей
вони відрізняються тим, що стають опорою думки, опорою дії. Дивлячись на
ці схеми, учні формують свою відповідь. В результаті правила
запам’ятовуються дуже свідомо, міцно та майже без зусиль.

Перспективне навчання

Ефективна організація часу на уроці за допомогою коментованого
управління та опорних схем створює резерв часу, а отже дозволяє виконати
більше вправ, більш детально зупинитися на складних для розуміння темах.
Перспективне навчання означає, що робота проходить посупово та
послідовно, від найпростішого конкретного до найскладнішого абстрактного
і до вироблення навички. Ось основні етапи роботи за темою:

1. Повільне, поступове знайомство з новими поняттями, розкриття теми. На
цьому етапі активний розвиток мови доведень, використання опорних схем.
Практичні роботи лише з коментованим управлінням.

2. Робота з підручником: уточнення понять, узагальнення матеріалу. Учні
володіють

доведеннями, виконують самостійні завдання. Домашні завдання даються
лише на добре опрацьованому матеріалі. На цьому етапі відбувається
випередження через те, що багато завдань з підручника виконано ще на
попередньому етапі.

3. Використання залишившогося часу (створеного випередження). Схеми вже
не потрібні, формуються навички автоматичної дії, є час для виконання
творчих завдань. Можна переходити завчасно до нової, більш складної
теми.

Розділ II. Методика викладання психології у дітей молодшого шкільного
віку

1. Мета , завдання кількість годин та викладання

Розробка навчальних програм по психології є надзвичайно актуальною і
потрібною як для задоволення потреби практичного психолога в методичному
оснащенні своєї діяльності, так і для розвитку наукових основ дитячої
практичної психології, тому що вони являють собою новий тип наукового
дослідження, початкове джерело і кінцева мета якого служить реальною
практикою роботи з дитиною.

B

D

N

P

B

D

P

Активні методи в роботі шкільного психолога, їхня науково-методична
розробка і професійний додаток, мабуть, найбільш складне і, безсумнівно,
розроблене питання у всій дитячій практичній психології. Оскільки, мова
йде про проблему психологічного дослідження або психологічного
обстеження – це метод більшого або меншого утручання у внутрішній світ
дитини. Психолог, яким би методом він не користувався, обов’язково
залишає слід у тій групі або особистості, з якими він працював. Потрібно
погодитися з А.А.Петровською, котра говорить, що одна справа, коли зміна
виступає, як мимовільний, незапланований наслідок і психолог намагається
його врахувати.

Інша справа – методи, які прямо зорієнтовані на втручання і розвиток
групи або особистості з метою зробити запланований вплив.

Активні методи припускають не тільки серйозну розробку психологічного
змісту роботи з дітьми різного віку, але й глибоке обґрунтування форми
її існування.

Так, наприклад, у роботі з підлітками найбільш ефективною є групова
форма проведення розвиваючих програм.

Важливість групових форм роботи не виключає можливості проведення
індивідуальної роботи з окремими учнями і, звичайно, не знімає в
принципі індивідуального підходу до кожного підлітка в процесі групової
роботи.

Мета – вивчення психологічних особливостей учнів 6-8 років, особливості
роботи практичного психолога з ними.

Завдання:

1. Розглянути вікові і психологічні особливості учнів молодших класів.

2. Розкрити сутність проблеми розвитку і адаптації дітей в соціальному
середовищі.

3. Назвати основні властивості особистості та риси поведінки обов’язкові
для психолога при роботі з дітьми молодшого шкільного віку.

4. Визначити тактику взаємодії шкільного з дітьми молодших класів.

5. Навчити дітей молодшого шкільного віку застосовувати “програму
розвитку тимчасової перспективи і здатності до цілепокладання”.

3. Ключові слова і понятійний апарат

Л.С. Вигодський розглядав вік як відносно замкнутий період розвитку,
значення якого визначається його місцем у загальному циклі розвитку й у
якому загальні закони розвитку знаходять усякий раз якісно своєрідне
вираження. Вікові особливості існують як найбільш типові, найбільш
характерні загальні особливості віку, що вказують на загальні напрямки
розвитку. Той або інший віковий період є синзетивним до розвитку
визначених психічних процесів і властивостей, психологічних якостей
особистості, а тому і до визначеного типу впливів. Тому дитина на
кожному віковому етапі має потребу в особливому до себе підході.

Кожен віковий період стабільний або критичний є перехідним, що
підготовляє людину до переходу на більш високу ступінь. Складність
вікового етапу полягає в тому, що він містить у собі психологічні
навички сьогоднішнього дня, ціннісний зміст яких багато в чому
визначається потребами дня завтрашнього.

Саме повноцінний розвиток кожного вікового періоду підготує його до
переходу на наступну вікову ступінь, дозволить сформуватися необхідним
для цього психологічним новоутворенням.

Молодший шкільний вік – стрімко перебігаючий процес переходу людини з
віку дошкільняти у шкільний вік, виходу на якісно нову соціальну
позицію, в якій реально формується його свідоме відношення до себе, як
до члена суспільства. Підліток прагне відігравати конкретну соціальну
роль не тільки серед однолітків, а й серед старших.

Ціль — уявний результат діяльності окремої людини. Зміст цілі визначає
засоби її досягнення. Цілі можуть бути віддаленими, близькими,
ситуативними, альтруїстичними або егоїстичними. Значимі цілі спонукують,
мобілізують, спрямовують волю і поведінку людини. Особистість ставить
перед собою ціль на основі потреб, інтересів або задач, які висувають
інші люди, суспільні і соціальні вимоги.

В цілепокладанні важливу роль відіграє мислення, уява, емоції, почуття,
мотиви поведінки.

3. Концептуальні положення теми

Дитячий практичний психолог, працює в школі, має справу з дітьми різного
віку: з молодшими школярами, підлітками, старшокласниками.

При цьому він бачить вік у динаміці. Допомогти переходу з однієї ступені
на іншу більш вигідну – одна з задач шкільного психолога.

Багатогранний інтелектуальний і особистісний розвиток учнів вимагає
створення оптимальних психологічних і педагогічних умов, що забезпечують
повноцінне переживання дітьми кожного вікового періоду і тим самим
сприяють реалізації їхніх індивідуальних творчих потенцій.

В основі найбільш сприятливих психолого-педагогічних умов лежить
реалізація в роботі з дітьми усіх вікових категорій принципу “Зони
найближчого розвитку” (Л.С. Вигодський). Використання цього принципу в
розробці психолого-педагогічних програм дозволяє проектувати той рівень
розвитку, котрий школяр може досягти найближчим часом.

“Зона найближчого розвитку” молодшого шкільного віку і старшокласників
припускає співробітництво з дорослими в просторі проблем самосвідомості,
особистісної самоорганізації і саморегуляції, інтелектуальної й
особистісної рефлексії. Саме в цей період формуються моральні цінності,
життєві перспективи, відбувається усвідомлення самого себе, своїх
можливостей, здатності, інтересів, прагнення відчути себе і стати
дорослим, тяга до спілкування з однолітками, в середині якого формуються
загальні погляди на життя, на відношення між людьми, на своє майбутнє,
іншими словами – формуються особистісні сенси життя.

Для того, щоб ці якості розвивалися, вони повинні бути “закладені”,
виховані. Розвиток не походить з чогось, новоутворення не виникають самі
по собі, вони є підсумком власного досвіду дитини, отриманого нею у
результаті активної участі у виконанні найрізноманітніших форм суспільне
корисної діяльності: навчальної, спортивної, художньої і т.п. При цьому
школярі вступають у визначені відносини з однолітками і дорослими, що
формує в них здатність будувати спілкування з оточуючими в залежності
від різних задач і вимог життя, орієнтуватися в особистих особливостях і
якостях людей, свідомо підкорятися нормам, прийнятим у колективі.

Л.І. Божович говорила, що в психологічному розвитку дитини визначальним
є не тільки характер її провідної діяльності, але й характер тієї
системи взаємин з оточуючими її людьми, у які вона вступає на різних
етапах свого розвитку.

Тому спілкування молодшого віку і старшокласників з однолітками і
дорослими необхідно вважати найважливішою психологічною умовою їхнього
особистісного розвитку. Невдачі в спілкуванні ведуть до внутрішнього
дискомфорту, компенсувати який не можуть ні які об’єктивно високі
показники в інших сферах життя і діяльності. Спілкування суб’єктивне
сприймається підлітками і старшокласниками як щось особистісно дуже
важливе. Про це свідчить їхня чутлива увага до форми спілкування, його
тональності, довірливості, спробі осмислити, проаналізувати свої
взаємини з однолітками і дорослими.

Спілкування з однолітками – необхідна умова психологічного й
особистісного розвитку дитини на всіх етапах онтогенезу, але воно
виконує свою функцію тільки тоді, коли в дитини одночасно є спілкування
з “нормальним” (розумним, доброзичливим і морально-вихованим) дорослим.
Власне в такому спілкуванні відбувається перевірка і розуміння тих
цінностей, що формуються в середовищі однолітків. Саме в спілкуванні зі
старшокласниками дитина засвоює цілісну систему моральних і інших
цінностей ідеалів, типових для даного суспільства і специфічного
соціального середовища.

У молодшому шкільному віці або ранній юності спілкування з дорослими
здобувають доленосне значення у зв’язку з виникаючими в старшокласників
проблемами перспективного життєвого самовизначення.

Однак, як показує аналіз сучасного педагогічного процесу, учні
підліткового і старшого шкільного віку, маючи потребу в сприятливому і
довірливому спілкуванні з дорослими в школі, дуже часто не одержують
свого задоволення. Ця обставина веде до формування підвищеної
тривожності; розвитку почуття непевності в собі, пов’язаного з
неадекватною нестійкою самооцінкою, зі складностями в особистісному
розвитку, установленні міжособистісних контактів; заважає професійному
самовизначенню, орієнтації в життєвих ситуаціях і ін. Усе це в багато
разів збільшується, якщо в хлопців відсутнє сприятливе спілкування в
родині.

Встановлено, наприклад, що діти надто авторитарних батьків рідко в житті
покладаються на свої власні сили, не здатні діяти і мислити самостійно,
позбавлені можливості втілити в життя свої далекі плани, брати на себе
відповідальність і часто самі цього не бажають. Вони менше впевнені у
собі, менше допитливі і менше зрілі в соціально-моральному плані, як
правило, гірше долають проблеми інтелектуального характеру.

Випробовуючи себе в контактах один з одним, в спільних справах, в
різноманітних ролях, вони засвоюють рольові форми поведінки, формують і
розвивають в собі ділові якості, вчаться керувати і підпорядковуватися,
бути організаторами справи і виконавцями. Спілкування в цьому віці є
дуже важливою школою самовиховання, йому підлітки приділяють велику
увагу.

Для того, щоб наявні в спілкування можливості були максимально
реалізовані дітьми, необхідно, щоб вони якомога більше взаємодіяли не
тільки між собою, але й з дорослими в різноманітних справах і ситуаціях.
Бажано, щоби такі природні угруповання дітей були на очах у дорослих
людей, однак не для того, щоби вмішуватися в їх справи, а з тією метою,
щоби педагогічне і психологічно уміле керувати ними, посилюючи їх
позитивний виховний вплив на дітей. Тільки групи, зокрема, можна
використовувати для організації шкільного учнівського самоврядування.

Одне з найбільш примітних явищ, пов’язане з підлітковим віком, – це
сильна тяга до самовиховання. Активний процес самовиховання починається
саме в цьому віці і звичайно продовжується в тій або іншій формі
протягом усього людини життя. Говорячи про початок самовиховання в
підлітковому віці, ми маємо на увазі той факт, що досягши віку 12-13
років, діти вперше починають задумуватися над можливостями
інтелектуального й особистісного самовдосконалення і прикладати для
досягнення цієї мети свідомі, цілеспрямовані зусилля.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020