Особливості психології студентів з глибокими вадами зору (реферат)

Реферат на тему:

Особливості психології студентів з глибокими вадами зору

ЗМІСТ

Вступ

1. Особливості сприйняття, уявлення та мислення у осіб з зоровою
депривацією

2. Характер навчального процесу у студентів з глибокими вадами зору

3. Засоби та шляхи реабілітації студентів — інвалідів по зору

Висновки:

Література

Вступ

Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій
діяльності людини. За допомогою зору людина сприймає предмети: розрізняє
форми, величини, розміри, відстані, довжини, кольори та світлотіні.
Користуючись зором, людина набуває уявлення про перспективу. Зрячому
навіть тяжко зрозуміти, як можна без зору орієнтуватися при ходьбі,
брати участь у суспільно-трудовій діяльності, створювати видатні твори
мистецтва і літератури. А між тим відомо багато визначних людей, що
досягли високого розквіту творчих сил в області інтелектуальної і
фізичної праці, не маючи зору.Серед сліпих є учені, письменники,
скульптори, музиканти, конструктори, винахідники, громадські діячі.
Деякі сліпі закінчують середню школу з золотими і срібними медалями;
одержують вищу освіту.Відомий в Болгарії незрячий доктор філософії Іван
Ганев визначає інвалідність по зору як важку форму інвалідності, але
все-таки яка дозволяє при збереженому інтелекті досягнути значних
професійних результатів. За Виготським, сліпота, як психічний фактор,
взагалі не є нещастям, вона стає такою лише як соціальний фактор. Тому,
якщо інвалід по зору при відповідних умовах отримає необхідну
підготовку, він цілком може реалізувати себе професійно.

1. Особливості сприйняття, уявлення та мислення у осіб з зоровою
депривацією

В умовах зорової недостатності в силу психофізичних особливостей, а
також через надмірну опіку дорослих (що зумовлене недостатньою
озброєністю їх знаннями про потенціальні можливості і резерви дітей з
порушеннями зору і шляхи реалізації цих можливостей) у сліпих і
слабозорих дітей вже з раннього віку притупляється природне бажання до
трудової діяльності на добро інших і, навпаки, переважає споживче
відношення до оточуючих (Н. Г. Морозова, Л. І. Солнцева, С. М. Хорош, Л.
І. Плаксина і ін.).В результаті у дітей з глибоким порушенням зору
важче, ніж у людей з нормальним зором, формуються навички
самообслуговування, у них страждає координація рухів, часто-густо немає
необхідних навичок просторового орієнтування. Ці діти при вступу в
спеціальний дитячий садок або в школу виявляються непідготовленими
морально і практичні до самостійної праці, що є необхідною умовою
їхнього існування.У них будуть відсутні звичка і потреба в щоденній
праці, правильно не сформовані настанова до праці, уміння і бажання
трудиться. В результаті у них залишаються несформованими такі якості
особистості, як: працьовитість, активність, самостійність, інтерес до
виконуваної трудової діяльності.На думку І. М. Сєченова, відсутність або
глибоке порушення зору скорочують діапазон сприймання таких ознак
навколишнього світу, як колір, форма, величина, віддаленість,
направлення, тілесність, спокій і рух. Встановлене, що особливості
фізичного і психічного розвитку сліпих залежать від ступеня порушення
зору, причин І часу його порушення, а також від наявності вторинних
дефектів, викликаних сліпотою.Психіка сліпих і слабозорих є, як і в
нормі, єдністю суб’єктивного і об’єктивного, бо в ній відбивається
об’єктивна, не залежна від психіки дійсність, будь-яка подія, будь-яка
думка, будь-яке почуття переломлюються у свідомості людей по-різному,
суб’єктивно, в залежності від досвіду, знань, фізичного і психічного
станів І т. і. їв той же час образи, думки та почуття, що виникають в
свідомості відбивають більш-менш адекватно об’єктивну реальність.
Вивчення психіки сліпих і слабозорих ускладнюється, у порівнянні з
вивченням психіки зрячих тим, що окрім загальнолюдської суб’єктивності
її проявів на сліпих здійснюють вплив різноманітні аномальні чинники, що
маскують і частіше спотворюють прояви основних закономірностей психічних
процесів, станів і властивостей особистості. Сліпота і слабозорість, що
зумовлюються різноманітними порушеннями функцій зорового аналізатора,
створюють серйозні перешкоди для нормального протікання процесів
пізнання і праці. Усунення цих труднощів можливо лише в результаті
ретельного виявлення і вивчення загальних для зрячих і для осіб з
патологією зору закономірностей психічної діяльності, а також виявлення
особливостей психіки, характерних тільки для сліпих і слабозорих.Однак
наявність істотних змін в психіці сліпих і слабозорих, довгий час не
визнавалась. Вивчення психіки сліпих, на думку ряду авторів (П. Болю, Ф.
І. Шоев і ін.), було необхідно лише для відновлення психічної рівноваги,
котре порушується при повній або частковій втраті зору, і цілком могло
проводитися в рамках загальної психології. Найбільш повно погляди, що
заперечували наявність ряду принципових особливостей психіки сліпих і
слабозорих. Тифлолог Кон в 1917 року стверджував, що <... Якщо залишити в стороні суттєві обмеження, то сліпий володіє можливістю і спроможністю до такого ступеня компенсувати відсутній зір, що він може сказати, що у нього є всі, окрім абсолютно необмеженої свободи пересування > . І далі
продовжує: <Його добре розвинута спроможність уявлення передає йому навколишнє життя - в правильних образах, і його живо працюючий розум, що абсолютно не почуває себе вигнаним в темряву, приводить його в центр світу зрячих. Лише не багато з сліпих скаржаться на свою сліпоту і хотіли б бути зрячими > . Такого роду гальмували розвиток
тифлопсихології, але і здійснювали негативний вплив на справу навчання і
виховання сліпих дітей.В зв’язку з розвитком в кінці XIX сторіччя
експериментальної психології, засоби якої поступово проникали в
тифлопсихологію, був отриманий цілий ряд фактів, що свідчили про
серйозні зміни в психіки при порушеннях зору. Ці факти стали основою для
виникнення діаметрально протилежного наведеному вище погляду на психіку
сліпих. К. Бюрклен, К. Краузе, В. І. Руднев і багато інших стверджували,
що сліпота призводить до виникнення особливого психічного типу, і що <в кінцевому підсумку ми повинні розглядати сліпого, як людини іншої роду, ніж зрячу > односторонність і обмеженість наведеної точки зору очевидна.
Більше того, погляд на сліпого як на особливий психічний тип призвів в
кінцевому рахунку до реакційного ствердження про неможливість повної
компенсації дефекту, головним чином в соціальному аспекті.Однак, при
всіх своїх недоліках, теорії, в яких проводилася думка про залежність
психічного розвитку від стану сенсорної сфери, і зокрема органів зору,
не тільки сприяли боротьбі з абстрактними концепціями в тифлопсихології,
але і відіграли вирішальну роль в виділенні тифлопсихології як
самостійної галузі психологічної науки.Результати негативного впливу
порушених зорових функцій на розвиток і прояви психіки сліпих і
слабозорих мають як кількісний, так і якісний характер.Кількісні зміни
мають місце, головним чином, в сфері чуттєвого пізнання: у сліпих і
слабозорих значно скорочуються або повністю випадають зорові відчуття і
сприймання, відповідно зменшується кількість уявлень, скорочуються
можливості формування образів фантазії і т. і.Що стосується якісних
особливостей психіки осіб з дефектами зору, то вони виявляються майже в
усіх областях психічної діяльності: змінюються система взаємодії
аналізаторів, типи сприймання, виникають певні специфічні особливості в
процесах формування образів і понять, порушується співвідношення
чуттєвого і понятійного в діяльності мислення, спостерігаються деякі
зміни в емоційно-вольовій сфері і властивостях особистості, повне або
часткове порушення функцій зору відбивається і на фізичному розвитку, що
зумовлене порушенням просторової орієнтації і викликаним ним обмеженням
сліпих в свободі пересування. Малорухомий спосіб життя в свою чергу
викликає м’язову млявість, деформацію скелету, гіпофункції внутрішніх
органів і т. і.Будь-який дефект, фізичний або психічний недолік,
наслідком якого є порушення нормального розвитку, з неминучістю
призводить до автоматичного включення біологічних компенсаторних функцій
організму. В цьому сенсі компенсацію можна визначити як універсальну
спроможність організму в тій або іншій мірі відшкодовувати порушення або
втрату певних функцій. В основі складного механізму компенсації лежить
перебудова функцій організму, регульована вищої нервовою діяльністю. Ця
перебудова полягає у відновленні або заміщенні порушених або утрачених
функцій незалежно від того, що частина організму пошкоджена. Чим важче
дефект, тим більша кількість систем організму включається в процес
компенсації. Найбільш складні функціональні перебудови спостерігаються
при порушеннях центральної нервової системи, в тому числі і
аналізаторів. Таким чином, ступінь складності механізмів компенсаційних
явищ знаходиться в залежності від тяжкості дефекту.

2. Характер навчального процесу у студентів з глибокими вадами зору

Навчання людей з порушенням зору має свою специфіку. Оскільки
підручників надрукованих рельєфно-крапковим шрифтом недостатньо, то на
теоретичних заняттях основна увага приділяється поясненню матеріалу
викладачем, обговоренню його і фіксації студентами. Що володіють
системою Брайля роблять записи в зошитах, інші записують матеріал на
диктофон. На практичних заняттях використовуються фантоми, об’ємні
муляжі, опуклі планшети, що дозволяє незрячим студентам «бачити»
руками.Для самостійної роботи незрячі студенти використовують
спеціалізовані бібліотеки для сліпих, де вони можуть отримати підручники
та інші необхідні книжки, надруковані шрифтом Брайля або записані на
плівку для прослуховування на магнітофоні. При відсутності таких джерел
інформації незрячі студенти протягом кількох десятиліть самостійно
наймали читців для організації аудіо запису.На базі отриманих на лекціях
або самостійно записаних аудіо записах робляться конспекти шрифтом
Брайля, які допомагають при конкретній підготовці до семінарських
занять, заліків та екзаменів.Останнім часом провідну роль у самостійній
роботі незрячих студентів почали відігравати комп’ютерні технології.
Персональні комп’ютери оснащуються програмами читання текстових файлів
за допомогою синтезу мови, що функціонально замінює магнітофон та аудіо
записи і відкриває принципово нові можливості обробки інформації.
Джерелом цієї інформації стає технологія сканування плоско друкованих
текстів з подальшим розпізнаванням отриманих зображень, отримання
електронних текстів з Інтернету або з колекції текстових файлів, що
пропонуються на ринку на компакт дисках.Комп’ютерні технології суттєво
модифікують і процес передачі інформації. Якщо раніше незрячий студент
повинен був самостійно друкувати тексти або диктувати їх машиністі,
тепер він має змогу у подібних до інших студентів умовах підготувати
електрону версію тексту та роздрукувати її на принтері.Специфіка
отримання обробки та передачі інформації породжує особливості психічних
процесів, що мають незрячі студенти в своєму навчанні. Повна або
часткова відсутність зору призводить до компенсаторної дії перш за все
слухового аналізатору, а також пальців як органів дотику. Ця
компенсаторна дія робить незрячих студентів більш уважними як при
прослуховуванні лекцій чи аудіозаписів, так і при читанні спеціальних
книжок. Можна з певністю стверджувати, що на слух незрячий сприймає та
запам’ятовує значно більше інформації, ніж його зрячий колега.Спрацьовує
такий принцип: чим біднішими є джерела інформації, тим ефективнішим її
засвоєння.Колеги незрячих студентів нерідко дивуються їх можливостям по
запам’ятовуванню отриманої на лекціях інформації, але вони не
замислюються над тим, за рахунок чого досягається цей ефект. Проте слід
взяти до уваги, що використання компенсаторних можливостей організму
означає отримання бажаного результату за рахунок використання більших
фізіологічних та психічних резервів, а саме: обробка отриманої на слух
інформації коштує значно більших біоенергетичних витрат, ніж аналогічна
обробка візуальної інформації.Інакше кажучи заміна джерела інформації,
за допомогою якого отримувалось від 80% до 90% її обсягу збільшує
навантаження на слухові та дотичні аналізатори у 4 — 10 разів.Таким
чином навчальний процес незрячих студентів має суттєві відмінності не
лише за формою технічного забезпечення та практичної реалізації, але і
за особливостями психічних процесів, що відбуваються як на свідому так і
на підсвідомому рівнях вказаних осіб. Причому компенсаторний характер
цих процесів та пов’язані з цим додаткові навантаження ставлять питання
про їх адекватність вимогам збереження здоров’я, техніці безпеки
розумової праці та формування специфічних форм наукової організації і
праці.Зокрема, недооцінюється той факт що надмірне використання
слухового апарату при засвоєні складної слухової інформації потребує
суттєвого підвищення швидкості психофізіологічних реакцій та біохімічних
процесів, що лежать в їх основі. Таким шляхом досягається високий рівень
збудження кори головного мозку і відповідна ефективність процесу
засвоєння інформації. Проте за таку над реактивність доводиться
розплачуватись, і вже через одну — дві години Інтенсивного
прослуховування настає мимовільний процес гальмування психічних реакцій,
для призупинення якого необхідні додаткові мотиваційні подразники.Для
більшості незрячих студентів суттєвою мотивацією є досягненні більших
успіхів у навчанні порівняно зі зрячими колегами. Це, безумовно,
допомагає їм у підтриманні високого рівня працездатності, але не
відміняє об’єктивних законів природи, згідно з якими поступово
накопичується втома і процеси гальмування починають домінувати над
процесами збудження.Важливу роль у розвантажені слухового аналізатора
відіграє використання шрифту Брайля як форми передачі інформації за
допомогою спеціальних книжок або технічних засобів. Сьогодні такі
технічні засоби являють собою периферійні пристрої, що в кодах Брайля на
спеціальних тактильних дисплеях дублюють інформації з монітора
комп’ютера. Ефективне використання тактильних дисплеїв зі свого боку
потребує значного розвитку чутливості пальців, що в основному доступно у
ранньому віці, і вкрай проблематично для осіб, що стали незрячими вже
дорослими. Однак чутливість пальців — це не основна проблема
використання тактильних дисплеїв: значно складнішою є надвисока вартість
цих пристроїв.У більшості випадків незрячі студенти навчаються не в
окремих колективах а в вищих учбових закладах загального доступу, тобто
разом зі зрячими студентами. Таким чином вони вступають у відносини з
іншими студентами як члени колективу, що створює певні особливості
навчального процесу та розвитку психіки незрячих студентів.Психологічна
адаптація при спільному навчанні відбувається дуже швидко. Студенти
навіть з важкими формами інвалідності впевнено тримаються в
студентському середовищі, беруть участь в усіх студентських заходах,
ставлять перед собою кар’єрні цілі високого рівня. Студенти з порушенням
зору, незважаючи на більші проблеми зі здоров’ям, справляються зі
складними навчальними програмами.Серед студентів з порушенням зору
виявляються соціальне активні особистості з яскраво визначеними якостями
лідерів. Багато студентів роблять свій значний внесок в розвиток
програми доступної освіти.Створення сприятливих умов отримання
професійної освіти сліпими, є комплексною і багатоплановою і в нинішній
час студенту з порушенням зору пройти весь шлях самостійно надзвичайно
тяжко і всім причетним до життя інвалідів організаціям і структурам
необхідно тут працювати разом.

3. Засоби та шляхи реабілітації студентів — інвалідів по зору

Психологічний стан студентів залежить від сили волі і загального
фізичного стану, але також і від зовнішніх факторів і, в першу чергу,
від їхнього оточення — людей, суспільства.З першого і до останнього дня
навчання в вищому учбовому закладі студент з порушенням зору знаходиться
в стані зануреності в дане середовище, що має істотні відзнаки від того
середовища, де раніше він перебував, це спеціалізована школа-інтернат,
що враховує фізіологічні особливості дитини-інваліда і де при
організації навчально-виховного процесу враховувалися ті або інші
сторони адаптації особистості. Сліпим і слабозорим треба самостійно
вирішувати проблеми що виникають, яких у їх зрячих колег просто не буває
(неможливість прочитати розклад занять, інформацію на дошці і т.
і.).Завдяки цьому для студентів з порушенням зору процес адаптації має
більш складні форми, ніж для інших студентів.Звуження сфери спілкування
з навколишнім світом і людьми в період шкільного навчання, труднощі
оволодіння окремими видами діяльності, обмеження в виборі професії через
візуальний дефект, часто неадекватне відношення оточуючих людей до
незрячих створюють деякий вакуум духовної близькості, взаєморозуміння і
утіхи спілкування.В зв’язку, з чим при вступі в вищий навчальний заклад
досить часто виникає нерозуміння між студентами з порушенням зору і
викладачами, а також зі зрячими студентами.Наприклад, деяким викладачам
не подобається, коли незрячі студенти записують лекції на диктофон, адже
це потребує від викладачів більш чіткого формулювання своєї думки. Крім
того, викладачі, звертаючи увагу аудиторії на ті чи інші записи на
дошці, не враховують того факту що ці надписи залишаються недоступними
студентам з глибокими порушеннями зору.Як наслідок цього в
характеристиці психологічних станів можна спостерігати почуття досади,
сорому, смутку, приниження і болісності, а інколи деякої агресивності,
відгородженості і відторгнення.Інваліди співвідносять це зі своїм
візуальним дефектом і нерозумінням оточуючих їхніх проблем і станів. З
цим же пов’язана і наявність у них меншого досвіду позитивних
переживань: утіхи, буття, теплоти, закоханості в життя, співчуття
оточуючих, взаєморозуміння. Саме тому для інваліда по зору особливе
значення має колектив, в який він вливається, бо у нього виникає потреба
до самоствердження. Однак досвід показує, що йому часто важко знайти
друзів і повнокровно брати участь в студентському житті, якщо не буде
організована спеціальна допомога і умови для самоствердження і прояву в
студентському суспільстві.Однієї з найактуальніших проблем у спілкуванні
є мотивація, що в умовах візуального дефекту часто носить викривлений
характер, бо соціум не уміє обходитися з інвалідами по зору, інколи
навіть не усвідомлюючи, що повинен першим викликати незрячого на
спілкування.Процес формування адекватної взаємодії повинен будуватися на
взаєморозумінні, якого часто не вистачає, і носити таке спілкування
повинно позитивний характер. Не можна, щоб незрячий студент відчував до
себе жалісне ставлення. Йому потрібне повноцінно брати участь у всьому
студентському житті за умови деякої підтримки, зумовленої тим, що
існують деякі своєрідні форми отримання і переробки інформації і засобу
її передачі.До речі, наявність незрячого студента в студентському
колективі дає змогу і самому цьому колективу пройти іспит на зрілість та
людяність. Вкрай важливо, щоб майбутні фахівці народного господарства
вже в молодому віці отримали досвід допомоги тим, хто її потребує.На
практиці самі студенти організовують допомогу своїм незрячим колегам
наприклад у формі чергування начитування їм необхідної інформації на
магнітофон. Важливо і те, хто сідає поруч з незрячим студентом на
заняттях і читає йому надписи на дошці. Цікаво, що деколи така співпраця
є своєрідним симбіозом, коли зрячий студент, що виконує роль читця, сам
отримує від незрячого кваліфіковані роз’яснювання по суті предмету
занять.Але це, так би мовити, стихійна форма соціальної компенсації
сліпоти. Потрібна більш серйозна і усвідомлена допомога незрячим
студентам.Відносно неважко довести до свідомості викладача необхідність
супроводжувати запис на дошці чітким словесним коментарем, а також чітко
пояснювати, на які з об’єктів, що зображені на дошці, робиться та чи
інша вказівка. Якщо незрячий студент конспектує лекцію шрифтом Брайля,
необхідно враховувати темп його запису для більш ритмічного і
окресленого нотування необхідної інформації.Звичайно, для реабілітації
незрячих студентів вкрай важливу роль відіграє наявність необхідних
технічних засобів. Але завжди є місце і для чисто психологічних шляхів
реабілітації, тем більше, що самі технічні засобі породжують певні
психологічні суперечності.Варто пам’ятати, що ні комп’ютер, ні
магнітофон, не є панацеєю. Перевантаження слухових аналізаторів вимагає
в життя додаткових заходів для повноцінного відпочинку незрячих
студентів, науково обґрунтованої організації їх розумової праці,
відпрацьовування схем взаємодії незрячого студента зі зрячим колегами та
викладачами.Такою ж мірою необхідна психотерапія незрячих студентів як
засіб їх релаксації та додаткової мотивації. Як правило, такі впливи
здійснюються стихійно збоку інших незрячих студентів старшого віку або
завдяки специфічним психологічним контактам з іншими особами в першу
чергу — протилежної статі. Однак є очевидним той факт, що процес
подібної реабілітації повинен мати і підґрунтя на рівні соціального
захисту з боку держави. Таку роль могли відігравати спеціальні семінари
тренінги, профілакторії, лікувально-оздоровчі заходи.У підсумку навчання
незрячих студентів може стати більш ефективне, а негативні психічні
прояви можуть бути майже повністю компенсованими.

Висновки:

Виходячи з теорії компенсації, слід визнати, що недузі треба
протиставити силу духу, яку студент з порушенням зору набуває в
психолого-педагогічній підтримці.Успішне рішення психолого-педагогічної
реабілітаціїстудентів-інвалідів по зору залежить від того, наскільки
викладацький склад вищого навчального закладу знає напрямки вирішення
цієї проблеми:- Вплив первинного дефекту на соціальний розвиток особи з
порушенням зору;- Роль соціальних умов у корекції відхилень в
становленні особистості з дефектом зору;- Своєрідність організації
навчальної діяльності осіб з порушенням зору;- Особливості організації
життєдіяльності осіб з порушенням зору;- Види, зміст і методика
психокорекційної підтримки осіб з порушенням зору;- Організація
предметне навчального середовища, що — розвивається і для незрячих;-
Організація орієнтування в просторі і мобільності незрячих студентів;-
Спеціальне обладнання і теплотехнічні засоби в процесі навчальної і
побутової діяльності незрячих і слабозорих студентів.Принципова
модифікація відношень до інвалідів в суспільстві дозволяє вирішувати
задачі успішної соціалізації інвалідів по зору засобами вищої освіти,
створюючи умови для активного самовиявлення, самоаналізу і
самоствердження. Все це можливо за умов організації відповідної
підтримки. Ще говорив Луначарський А. В., «Сліпа людина, при правильній
допомозі їй, може і повинна стати розкішним співробітником нашого
оновленого життя» Згодом тисячі незрячих людей підтвердили цю думку:
вони отримали вищу освіту і успішно трудились і продовжують, трудитися
нарівні зі зрячими в різних галузях господарської діяльності, освіти,
науки, культури.

Література:

Земцов М. Пути компенсации слепоты в процессе познавательной и
трудовойдеятельности. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1965.

Жихарев А.М. Воспитательная работа в школе-интернате для слепых детей:
Книга для воспитателя (Из опыта работы). – М.: ПРОСВЕЩЕНИЕ, 1984.

Ермаков В.П., Якунин Г.А. Основы тифлопедагогики: Развитие, обучение и
воспитание детей с нарушениями зрения: Учеб. пособие для студ. высш.
учеб, заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 240 с.

Солнцева Л.И. Современная тифлопедагогика и тифлопсихология в системе
образования детей с нарушениями зрения. – М., 1999.

Литвак А. Г., Сорокин В. М. Головина Т. П. Практикум по тифлопсихологии.
– М.:Просвещение, 1964.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *