.

Особитісна рефлексія як предмет психології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
473 4415
Скачать документ

Реферат на тему:

Особитісна рефлексія як предмет психології

У психології рефлексія досліджується в межах чотирьох аспектів:
кооперативного, комунікативного, інтелектуального та особистісного.
Відповідно до цього визначені її типи. Так, психологічні знання про
кооперативний аспект рефлексії забезпечують проектування спільної
діяльності індивідів з урахуваням координації їх професійних позицій і
групових ролей (Н.Г. Алексєєв, В.В. Рубців, А.Т. Тюков, Г.П.
Щедровицький). Соціально-психологічні дослідження специфіки
комунікативного аспекту рефлексії визначають її як складову розвинутого
спілкування та міжособистісного сприймання (Г.М. Андрєєва,
Я.Л.Коломінський, Л.А. Петровська, В.А. Петровський, Т. Шибутані). У
контексті вивчення когнітивних процесів ведуться дослідження
інтелектуального аспекту рефлексії як вміння виділяти, аналізувати і
співвідносити з предметною діяльністю власні дії (Є.В.Бодрова, В.В.
Давидов, О.З. Зак, В.Е. Мільман, Н.І. Поливанова, В.Г. Романко).

У дослідженнях, спрямованих на визначення особистісного аспекту
рефлексії, робиться акцент на активізацію принципу саморозвитку
особистості. Згідно з ним культивується рефлексія, що забезпечує
самоорганізацію і самомобілізацію особистості в різних умовах її
існування. Рефлексія виступає як процес осмислення особистісних змістів
(образів особистості, з якими ототожнює себе ”Я”), який призводить до їх
поступальних змін і породжує новоутворення особистості в різних умовах
її існування. Поняття ”особистісна рефлексія” у цих дослідженнях
розглядається в одному синонімічному ряду з поняттям ”саморефлексія”
(Н.І.Гуткіна, І.Д.Бех, В.К. Зарецький та інші).

Особистісна рефлексія вивляється в процесі переосмислення особистістю
своєї внутрішньї суті. При цьому рефлексія розглядається як спрямування
пізнання людини на себе, свій внутрішній світ, як оцінка своїх якостей і
станів. Почуття рефлексії широко використовується також у дослідженнях з
саморегулювання особистості (К.О.Альбуханова-Славська, Л.І.Анциферова,
Ю.М.Кулюткин та інші), коли індивід по відношенню до самого себе
водночас виступає і як об’єкт рефлексії, і як її суб’єкт, що регулює
свої власні дії і вчинки.

На важливу роль рефлексії у становленні підростаючої особистості
вказували ще класики психологічної науки. Так, Л.С. Виготський
підкреслював, що нові типи взаємозв’язків психічний функцій, які
утворюються на основі розвитку рефлексії, необхідно розглядати у
віковому аспекті.

Водночас у віковому аспекті рефлексія визначається у взаємозв’язку із
самостановленням, яке, на думку окремих дослідників, є визначальним
чинником конструктивної особистісної рефлексії (С.Р.Пантелєєв).
Самостановлення за своєю психологічною природою – складна система, яка
не зводиться до емоцій, самооцінки та інших “власне психічних”
характеристик особистості. Це особистісне утворення, що може бути
зрозумілим як безпосереднє феноменологічне вираження особистісного
смислу “Я” для самого суб’єкта. За умови негативного ставлення до себе,
на тлі незадоволення собою, недовіри до себе рефлексія є засобом
самопригнічення. І навпаки, при позитивному ставленні, коли особистість
приймає себе і переживає це ставлення як цінність, рефлексія функціонує
як самодостатній засіб саморозвитку.

Гегель пов’язував феномен рефлексії з визначенням її форм, які
співвідносяться з етапами вікового становлення самосвідомості загалом.
Це покладальна, порівняльна і визначальна рефлексія.

Покладальна рефлексія здійснює найперше розрізнення самості суб?єкта від
його життєдіяльності у широкому спектрі її можливих проявів. Виникнення
цієї первинної форми рефлексії співпадає з початковим зародженням
самосвідомості у дитини. Основою цього процесу є переживання
неспівпадання суб’єктивності і суб’єктності. У реальному житті дитина
постійно зустрічається зі своєю нерозумністю, несвободою, безпорадністю.
Суперечність буття і свідомості вимагає подолання, спосіб якого повинен
одночасно бути і джерелом бажаних дій та ставлень, і засобом їх
досягнення. Саме у символічній грі, у якій відбувається отожнення себе з
соціальним світом дорослих, дитина долає кордон між “Я” і “не Я”, більше
того, усі попередні визначення “не Я” починають переходити до складу
цілісного “Я”. Такі зміни пов’язані із зародженням іншої форми рефлексії
– порівняльної, яка забезпечує синтез цілісного “Я” і стійке уявлення
про світ. У переддошкільний вік це “Я” повністю тотожне “ми”. До кінця
дошкільного віку символічні ігри поступово замінюються іграми за
правилами. Дотримання чи порушення правил сприяє усвідомленню свого “Я”.
Бурхливе усвідомлення своїх бажань, можливостей, процес самообмеження є
результатом роботи визначальної рефлексії.

На сучасному етапі серед різноманітних напрямів дослідження особистісної
рефлексії найбільш перспективним є вивчення такого її аспекту, згідно з
яким рефлексія ідентифікуєтся з процесами осмислення і переосмислення.
Переосмислення людиною інтелектуальних змістів (образів предметної
ситуації) та особистісних змістів (образів особистості, з яким ми
ототожнюєм себе “Я”) є механізмом їх зміни і продовження психічних
новоутворень людини (І.М.Семенов, С.Ю.Степанов).

Перше дослідження, що розкрило сутність особистісної рефлексії дитини,
зокрема підлітка, було виконано Н.І.Гуткіною, яка розглядала цей феномен
як механізм самосвідомості, як особливий акт самодослідження, коли
індивід вивчає власний внутрішній світ і самого себе як дослідника.
Проявом особистісної рефлексії в її дослідженні виступили рефлексивні
очікування, а критерієм наявності – самоаналіз, який призводить до нових
знань про себе. Підкреслюється, що підлітковий вік є сензитивним
періодом у розвитку особситісної рефлексії. Особистісна рефлексія
виступає вихідною розумовою операцією, на основі якої розгортається
процес розвитку особистості дитини (Є.М. Бохорський, М. Келесі,
Д.А.Леоніду).

gd”p™

Залежно від спрямованості в осмисленні і переосмисленні особистісних
змістів, в учня появляються різні види особистісної рефлексії:

– ретроспективний вид особистісної рефлексії (осмислення і
переосмислення минулого образу “Я”);

– ситуативний вид особистісної рефлексії (осмислення і переосмислення
реального “Я”);

– перспективний вид особистісної рефлексії (осмислення і переосмислення
майбутнього “Я”).

Провідним критерієм існування особистісної рефлексії є “рефлексивний
аналіз”, який приводить індивіда до нових знань про самого себе як
суб’єкта життєдіяльності і дозволяє виявити три рівні розвитку
саморефлексії: фіксований, занижений і збалансований. Найбільш
ефективним у самопізнанні, самоствердженні і саморозвитку особистості
учня є збалансований рівень.

Аналіз літератури з окресленої проблеми дає можливість виділити
залежність збалансованості рівня саморефлексії від такого психологічного
феномену, як довіра особистості до себе.

Проблема довіри до себе відноситься до числа екзистенціальних проблем
людини, тому що саме вона, її рівень пов’язані з незліченними виборами,
які особистість повинна зробити сама: ”Екзистенція – це те, що ти
повинен зробити тепер і тут. Вона виключає відкладання на завтра чи
перекладання на плечі іншого – на плечі ближнього, на плечі нації,
держави, суспільства. Ти повинен сам… ”.

Довіра до себе є відносно самостійним феноменом суб’єктності, який
властивий внутрішньому світу людської особистості. Більше того, він
відноситься до числа феноменів, пов’язаних з активністю людини, здатної
діяти як життєдайний, суверенний суб’єкт творчої активності. Отже,
довіру до себе можна вважати умовою існування особистості як суверенного
суб’єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей.

Прогнозуючи майбутню активність у кожен момент часу, людина прагне
відповідати не тільки собі, але і світові, тому довіра до себе існує в
єдності з довірою до світу. Проблема полягає в рівні їхнього
співвідношення. Іншими словами, прогнозуючи свою поведінку, людина
завжди займає одночасно особистісну і соціальну позицію, тому що вона
одночасно звернена і у світ, і в себе (М.К. Мамардашвілі).

На феноменологічному рівні це можна уявити так: регулюючи свою
поведінку, прогнозуючи її, людина завжди певним чином співвідносить свої
можливості (у тій мірі, у якій вона їх усвідомлює, тобто рефлексує) з
тим, наскільки важливі, значущі для неї вимоги й умови, що виходять із
зовнішньої дійсності. Тому зрозуміти сутність довіри до себе можна, лише
спираючись на єдину онтологію ”людина і світ”.

Без довіри людини до себе неможливий твлрчий, тобто життєдайний характер
діяльності, неможливе самопроектування майбутнього, тому що довіра до
себе передбачає насамперед ставлення до себе як до цінності. Довіра до
себе – це складне утворення, що не є величиною постійною, адже цей
рівень визначається постійним співвіднесенням людиною себе зі світом, а
з іншого боку – із самим собою.

Ішими словами, прогнозуючи свою діяльність, свої вчинки, вибираючи мету,
людина, з одного боку, ”виходить за межі” себе, тобто вже накопиченого
досвіду, а з іншого – звертається до змістів, сформованих у минулому
досвіді, і спирається саме на них, тобто на їхній зміст. Саме в цьому
змісті довіру до себе можна визначити як здатність людини ”виходити за
межі” себе, не вступаючи у суперечності із собою. Інакше немає
цілісності, немає стійкості особистості, з одного боку, але немає зміни,
немає розвитку – з іншого.

Отже, довіра до себе сприяє злиттю минулого і майбутнього в єдиний
цілісний акт життєдіяльності, і в цьому її найважливіша функція. У
результаті саме довіра до себе є одним із механізмів, що моделює ефект
збалансованості рівня саморефлексії.

У своєму дослідження ми спираємося ще на один феномен, який зумовлює
розвиток особистісної рефлексії особистості – визначення себе у світі
(самовизначення).

М. М. Бахтін вказує на одну надзвичайно важливу характеристику
самовизначення – його орієнтованість у майбутнє:”усвідомити самого себе
активно – означає висвітлювати себе майбутнім змістом; поза ним мене
немає для себе самого”.

На основі аналізу робіт Л.І.Божович, А.В.Петровського, І.С.Кона й ін.
було показано, що особистісне самовизначення як психологічне явище
виникає на межі підліткового та старшого підліткового віку. Основні
характеристики особистісного самовизначення полягають у тому, що: 1)
потреба в особистісному самовизначенні є потребою у формуванні
змістовної системи життєдіяльності, у якій злиті уявлення про себе і про
світ; 2) особистісне самовизначення орієнтоване на майбутнє.

Формування особистісного самовизначення є психологічним завданням
підліткового віку; самовизначення підліткового віку, що формується,
інтегрує всі попередні дитячі самовизначення.

Багато дослідників зазначають, що характерною рисою підліткового та
старшого підліткового віку є зацікавленість глобальними проблемами сенсу
життя загалом і власного існування зокрема – зацікавленість ”останніми
питаннями” (Ф.М. Достоєвський). Міркування про сенс життя є істотною
характеристикою самовизначення, що формується.

Література:

1. Бахтин М.М. К рефлексии поступка // Философия и социология науки и
техники. Ежегодник. 1984 – 1985. – М., 1986. – С. 80 – 160.

2. Виногородський А.М. Методичний арсенал вивчення особистісної
рефлексії підлітків при сприйнятті музики // Психологія. Збірник
наукових праць. Випуск 1(4) – К., 1999. – С. 25 – 31.

3. Мамардашвили М.К. Лекции о Прусте. – М.: Педагогика, 1995. – С. 20.

4. Український Я.І., Штопало Н.Я. Рефлексія як засіб саморозвитку
особистості // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка:
Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 1999. – Випуск 7. – С. 24 – 27.

5. Эмерсон Р.У. Доверие к себе. – СПб.: Питер – Пресс, 1992. – С. 21–
43.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020