.

Напрями виховання та їх загальна характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
342 3104
Скачать документ

Напрями виховання та їх загальна характеристика

Розумове виховання

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове
виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку
розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий
розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей
людини.

Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук,
розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового
світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей
науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами
наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути
систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і
явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і
відносинах.

Існують такі види мислення: діалектичне — вміння бачити в явищі
суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне —
встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше
засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне —
абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та
істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче —
знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну
низку явищ; категоріальне — вміння об’єднувати поняття в класи і групи
на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне — здатність до
засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і
принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та
закономірності існуючих між явищами зв’язків; індуктивне — рух думки від
окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне
—рух думки від загального до окремого; алгоритмічне — неухильне
дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що
забезпечує отримання результату; технічне — розуміння наукових засад і
загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне — актуалізація
засвоєних знань для розв’язання завдань відомого типу або виконання дій
у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових
завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних,
способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне — здатність
виявляти зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені
в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку
природи і суспільства.

Учня необхідно навчити всіх цих видів мислення. Оволодіти ними він може
лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз — мислене
розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих його
частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його
сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення подібності або
відмінності між предметами і явищами за однією кількома ознаками,
виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ
предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між
ними.

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних
умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими
(спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді
в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання
матеріалу та ін.); порівняльними (від простіших до порівнянь, що
виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); на
впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне
їх складання; пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для
виокремлення явища в певний клас чи вид.

Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і
здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної
освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

Моральне виховання

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне
місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті
формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок
поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у
практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями:
мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні
почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та
діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої
ситуації на демократичних засадах.

Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки,
поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у
вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює
моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного
розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що
стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що
формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як
властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості
походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в
суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша —
домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення
навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо,
допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників
другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання
добра і зла цілком прийнятне.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що
людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси.
Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в
них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності— загальнолюдські цінності, що мають
універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда,
любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди
поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і
близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали
своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як
патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Статеве виховання і підготовка до сімейного життя

Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи школи і
сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Потреба в поліпшенні статевого виховання учнівської молоді в сучасній
школі зумовлена прискореним статевим розвитком школярів (акселерація),
недостатнім рівнем обізнаності неповнолітніх у статевій сфері,
отриманням ними інформації з цього питання (нерідко перекрученої,
вульгарної) переважно на вулиці, статевою розпустою певної частини
неповнолітніх, проституцією та злочинністю на статевому ґрунті. Значний
вплив справляє на них порнографія, кіно- та телепродукція на сексуальну
тематику, що руйнує психіку неповнолітніх. Усе це виявляється в
недостатній підготовленості багатьох молодих людей до створення сім’ї,
виконання родинних обов’язків, що в майбутньому призводить до розлучень.

У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові
особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається
самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються
психологічна та емоційна основи сексуальності — сором’язливість чи
розв’язність, різкість чи м’якість, ласкавість чи грубість, доброта чи
злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через
внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють
принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще
шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства. Власне
сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.

У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної
статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація
сексуального характеру. Велику увагу представники обох статей звертають
на вторинні статеві ознаки, їх своєчасна поява і типовий для цього віку
стан дає змогу відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте
вони відчувають невпевненість щодо пов’язаних з цим статусом ролей і
функцій. З’являється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як
переваги зовнішності саме представників іншої статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися
чоловіча і жіноча психологія, з’являються викликані статевим потягом
відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів,
розмов дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять
вихід не обов’язково в статевому об’єкті. Це можуть бути різні види
діяльності (туризм, спорт, музика та ін.), що вельми важливо для
виховання особистості, оскільки раннє збудження дитячої сексуальності
психологічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.

Виховання свідомої дисципліни, почуття обов’язку та відповідальності

Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості —
рис, що в нашому характері репрезентовані надто слабко. У їх формуванні
значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній
дисципліні.

Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її
межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов’язків, підкорення
громадському обов’язку.

Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності
дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці;
готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил
дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці;
боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному
виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на
сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття
обов’язку та відповідальності.

В основі дисциплінованості — прагнення й уміння особистості керувати
своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.

Обов’язок — усвідомлена особистістю система суспільних і моральних
вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та
завданнями певного історичного етапу розвитку.

Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і
вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для
суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами,
нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності
школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна провести
на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої
справи. Вона є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє
підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати,
гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.

Важливу роль у вихованні почуттів обов’язку і відповідальності відіграє
робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі.
Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в
постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ділити
правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень
несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим.
Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила
охоплюють основні обов’язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить
про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів
якостей, передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти
елементарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості
починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових
класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам’ятаючи, що
навіть наймолодший учень-першокласник — це вже громадянин, наділений
певними правами й обов’язками. На жаль, учителі молодших класів дуже
часто бачать в ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів
тільки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. У
такому разі в учнів виховується бездумний послух або зухвала непокора. У
середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю,
прямолінійністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів,
породжують небажання йти до школи. Невсипущий контроль, постійні
обмеження призводять до протилежних результатів, зауваження викликають
роздратування, грубість, непокору.

Правове виховання

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова
культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно
розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або
навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила
співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводитися не є
вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є
наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання — виховна діяльність школи, сім’ї, правоохоронних
органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і
звичок правомірної поведінки школярів.

Необхідність організації правового виховання учнівської молоді зумовлена
розбудовою Української держави, існування якої немислиме без
відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною
трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового
нігілізму та правової неграмотності.

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в суспільстві не сприяє
формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді.
Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і
погіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недоліки в
організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів — все
це призводить до збільшення числа дітей і підлітків, поведінка яких
виходить за межі моральних і правових норм. Швидко збільшується
кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча
злочинність. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її
загальне зростання.

Мета правового виховання учнів — формування в них правової культури
громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до
своїх прав і обов’язків перед суспільством і державою, закріплених у
Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського
співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них
вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в
управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне
життя. Водночас знання нею своїх прав і обов’язків розширює можливості
їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює
життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття
непримиренності до негативних явищ.

Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин

Паління, алкоголізм і наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже
вживання речовин, які призводять до них, навіть у незначних дозах,
руйнують фізичне і моральне здоров’я людини, паралізують волю, вбивають
інтелектуальні сили, спричиняють деградацію особистості.

Підступність нікотину, алкоголю і наркотиків у тому, що вони до певного
часу руйнують організм людини непомітно, приховано. Звичайна хвороба дає
про себе знати підвищенням температури, розладом функції якогось органу
чи звичайним болем. Сигнал тривоги змушує звертатися до лікаря.

Паління, вживання спиртного чи наркотиків таких «сигналів» не подають.
Ці наркогенні речовини присипляють розум: він не здатний вчасно
розрізнити небезпеку, що непомітно підкрадається, межу, переступивши яку
людина стає курцем, алкоголіком чи наркоманом, проте продовжує вважати
себе «цілком здоровою».

Якою б не була хвороба, вона несе небезпеку людям. До того ж, куріння,
алкоголізм та наркоманія роками завдають страждань рідним і близьким
людям, які потрапили в тенета цих згубних звичок. Не усвідомлюють курці,
пияки і наркомани тієї небезпеки, на яку вони наражають життя своїх
нащадків, передаючи їм у спадок недоумкуватість та інші вади. Боротьбу з
цим соціальним лихом слід вести систематично і послідовно, починаючи з
підростаючого покоління.

Причин поширення серед школярів паління, вживання спиртного і наркотиків
багато. На жаль, найчастіше вони призвичаюються до їх уживання в
мікросередовищі сім’ї, навіть, на перший погляд, цілком благополучної,
де традиційно панує поблажливе ставлення принаймні до паління та
алкоголю. За даними досліджень, з 81 родини, де один з батьків випивав,
не зловживаючи спиртним, діти знали смак алкоголю у 44 випадках; у 33
сім’ях, в яких батьки взагалі не вживали спиртних напоїв, діти пробували
їх у 4 випадках. У сім’ях алкоголіків і наркоманів складаються
найнесприятливіші умови для виховання дітей.

Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя
людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України
досягло критичного рівня.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна
найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає
природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже
через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які
маємо»1.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована
на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань,
виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її,
формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи —
середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні
цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння
осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно
взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних
почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до
природоохоронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на
кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна
методика з огляду на вікові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) — формуються перші уявлення про
навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи,
що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5—7 класи) і третій (8—9 класи) етапи передбачають накопичення
знань про природні об’єкти, закономірності розвитку та функціонування
біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних
ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому
середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони
природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються
шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10—12 класи) — завершується узагальнення здобутих
екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У
навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних
природничо-екологічних дисциплін.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не
вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже
повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин.
Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе
основи любові до рідної природи».

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети
природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям
світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають
комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного
виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість
варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу
розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на
людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє
залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва,
садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота
санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення
повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами
(діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і
птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З
природоохоронною роботою пов’язана туристично-краєзнавча робота з
дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в
місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Результат екологічного виховання — сформована екологічна культура
людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про
навколишнє середовище

(природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо
природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до
природи та свого здоров’я; набуттям умінь і досвіду вирішення
екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях);
безпосередньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих
негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності
людини.

Трудове виховання

Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманітних
педагогічно організованих видів суспільне корисної праці з метою
передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого
практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона
деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до
негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.
Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б
ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли
казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли
машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства
припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура різних частин
тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість.
Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами
праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями
праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій
словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає
на їх поведінку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до
праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння
необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О.
Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері
людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість,
ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для
більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху
і добробуту».

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у
навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим
і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати
фізично, ніж розв’язати математичну задачу або написати твір. Навчання
формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні
ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом
своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил,
подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно
пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси
й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність
розв’язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать
результати навчальної праці.

Економічне виховання

З трудовим вихованням тісно пов’язане економічне виховання.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована
на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість —
знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення
ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення
виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя
суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого
учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування
економічної

свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення — здатність до
осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і
техніки. Воно сприяє творчому розв’язанню особистістю економічних
проблем, конкретних трудових завдань.

Економічному життю людини властиві також соціальні почуття:
колективізму, господаря, відповідальності, обов’язку та дисципліни.

Економічна культура передбачає і формування у школярів певних моральних
та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності:
суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського,
бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських
здібностей, відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення
технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої
якості продукції, особистого успіху й добробуту.

Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна
людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній
діяльності, і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має
оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї
праці; виконання професійних обов’язків, трудових завдань згідно зі
встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів
своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення
ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї
професійної діяльності.

Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає: планування та
організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім’ї; економічно
обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистого користування, їх
раціональне використання; розумне ставлення до свого здоров’я, режиму і
способу життя, використання вільного часу та ін. Окрім того, кожен
громадянин як морально вихована людина повинен: бережливо і
по-господарському ставитися до природи, активно протидіяти негативним
явищам у цій галузі діяльності людини; дбайливо ставитися до народного
надбання; активно вивчати і осмислювати економічну політику нашої
держави.

Естетичне виховання учнів

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є
естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо
спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність
за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про
загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про
сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами
краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і
поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою
художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття,
переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в
мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина,
сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне,
відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне,
на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у
ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у
формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й
сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися
байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до
спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве
і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання
виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери
учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне
багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну
теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є
певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при
використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва,
скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність
оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і
баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного
мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати
мислительні операції.

Фізичне виховання

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне
виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих
на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток
форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих
рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології.
Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання
закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування
впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На
основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ,
спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей
організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання
сім’ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей
дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно
розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за
станом здоров’я мають обмеження щодо вибору професії, а серед
випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до
військової служби.

На думку професора О. Вишневського, потрібна докорінна перебудова
організації фізичного виховання школярів. По-перше, слід кардинально
змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського
тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом
повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя.
По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми,
значно скоротивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб
загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових
класах і 10—12 — у старших, як це характерно для європейських шкіл.
Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—ЗО год., включаючи
виконання домашніх завдань. Таким чином можна збільшити питому вагу
уроків фізичної культури. По-третє, слід відмовитися від традиційних
форм і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже
нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці
дитини, проте є дуже шкідливе для здоров’я сидіння за партою без руху.
По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і методики фізкультурної
роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має
працювати на здоров’я, виховання і задоволення фізіологічних потреб
дитини. Важко не погодитись з цими думками.

На заняттях фізичною культурою застосовують такі способи виконання
вправ: фронтальний — одночасне виконання вправ усіма учнями. Його
використовують під час навчання шикувань і перешикувань,
загальнорозвивальних вправ без предметів і з предметами, ходьби, бігу,
танцювальних вправ, пересувань на лижах та ін.); потоковий — учні
виконують вправу один за одним по черзі, тобто потоком. Потоків може
бути кілька. Цей спосіб використовують при виконанні стрибків у довжину,
висоту, вправ з рівноваги, акробатичних, лазіння, спусків і підйомів на
лижах; змінний — учнів ділять на зміни, які по черзі виконують вправи.
Використовують при виконанні лазіння, метань на відстань, акробатичних
вправ, бігу на швидкість; груповий — передбачає поділ учнів на класи,
групи, кожна з яких виконує окрему вправу. Через визначений час групи
міняються місцями з таким розрахунком, щоб кожна з них виконала всі
вправи; індивідуальний — застосовують при виконанні учнями вправ на
оцінку; коловий — невеликі групи учнів виконують певну кількість різних
вправ, послідовно переходячи по колу від одного спеціально
підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого. Коловим
способом виконують вправи, які учні вже добре засвоїли.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020