.

Модель здорової соціальної взаємодії в інформаційному просторі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
216 1325
Скачать документ

Реферат на тему:

Модель здорової соціальної взаємодії в інформаційному просторі

Діяльність нинішніх підприємців від мас-медіа та шоу-бізнесу свідомо чи
несвідомо зорієнтована на обслуговування примітивних інстинктів,
слабкостей людської психіки. Спрощене уявлення про неминучість
конкурентної боротьби і природного відбору шляхом виживання
найсильнішого у всіх без винятку сферах життя призвело до загострення
соціальних проблем, породжує девіантність і делінквентність у таких
розмірах, що їх вже майже неможливо контролювати. Від неякісних
інформаційних потоків нікуди подітися.

Років зі сто тому європейці не знали, як рятуватися від неоднозначних
наслідків промислової діяльності. Саме тоді в суспільстві виникли перші
екологічні ідеї. Сьогодні цивілізовані держави вдосконалюють, роблять
жорсткішим екологічне законодавство. Аналогічні підходи мають
застосовуватися й тоді, коли йдеться про якість інформаційного простору.
Адже це не питання узгодженості чи неузгодженості смаків певних верств
населення, а проблема збереження соціально-психологічного балансу на
користь здорових, продуктивних сил суспільства.

Мета статті –

означити критерії деструктивного інформаційного впливу, описати вихідні
положення для експертизи якості продуктів інформаційного простору.

Колишнє (класичне) суспільство спиралося на традицію, згідно з якою
кожному забезпечувалося певне місце в ньому, і це місце сприймалося як
легітимне і цілком виправдане.

Хоча масова культура не має нічого спільного з природною етнічною
духовною культурою, так сталося, що інформаційна епоха змінила вироблену
віками систему відбору кращих життєздатних ідей і персоналій. Нині в
центрі суспільної уваги часто опиняються нікчемні людці, що продукують
відверто деструктивну інформацію. Таку діяльність важко пов’язувати з
культурою. Є. Безносюк і М. Князєва [2] називають це явище
псевдокультурою. За їх характеристикою, псевдокультура викликає руйнацію
традиційних стійких культурних форм і зв’язків між людьми, спрямовується
на формування людини, якою можна управляти засобами цієї псевдокультури
та маніпулювати нею за допомогою соціальних, психологічних та
інформаційних технологій.

Масова культура, що розвинулася як потворний прояв технократичної
цивілізації, заснованої на культі споживання, створює систему
псевдоцінностей. Це позначається на концепції роботи ЗМІ, які
фокусуються, як правило, на деструктивних подіях – насильстві й
руйнуванні. В результаті створюється віртуальний трагічний світ,
насичений небезпекою, загрозами, агресією.

Система псевдокультури працює на таких принципах (згідно з Є. Безносюк
та М. Князєвою):

1. Орієнтація на особову дисгармонію, дисбаланс, духовну і душевну
анестезію, виражена через гасло „новизни”. Це обумовлює нестійкість
людини.

2. Естетичні та інші цінності підмінюються культом штучності. На перший
план виходять оцінки того, скільки коштів вкладено, яка техніка задіяна,
скільки трюків виконано.

3. Ставка на гру з дисгармонією і антиестетикою. Створюється атмосфера,
коли індивід постійно буде поглинений віртуальним середовищем, а це
викликає потребу зовнішніх опор. Формується людина, яка постійно
перебуває у стресовому стані, у якій поєднуються такі якості, як
незахищеність перед динамікою агресивного світу і внутрішня нестійкість.
Така людина стривожена, недовірлива, тотально байдужа й агресивна.

Б. Єрасов пише, що в ситуації сучасного „перехідного періоду” соціальне
тіло і розум стають сферою жорсткої напруженості, в якій соціальна або
індивідуальна аномія – неминучий стан значної частини населення, що
виражається в пасивних формах (примирення з втратою статусу і сповзання
на дно) або активних діях (відхід в кримінальні сфери). Все це однаково
руйнівне і згубне за характером відповідей на виклик прозахідної
модернізації [4].

Д. Лихачов, якому належить визначення поняття екологія культури,
наголошував, що збереження культурного середовища – завдання не менш
важливе, ніж збереження навколишньої природи. Якщо природа необхідна
людині для її біологічного життя, то культурне середовище так само
необхідне для духовного, етичного життя, для її „духовної осілості”, для
її прихильності до рідних місць, для її етичної дисципліни і
соціальності; убити людину біологічно може недотримання законів
біологічної екології, убити людину етично може недотримання екології
культурної. І немає між ними прірви, як немає чітко означеної межі між
природою і культурою [6].

Деградація культури небезпечна, бо міщанин, сформований масовою
культурою, може стати вироком для суспільства в його екзистенціальній
перспективі. Створюючи безликих людей, псевдокультура готує
культурно-психологічне забезпечення нового глобального тоталітаризму,
більш жорсткого й одновимірного, ніж всі попередні його форми, і
водночас більш витонченого, бо цей процес здійснюватиметься всією
потугою сучасних інформаційно-технічних засобів при посиланні на волю
більшості (масових людей), ніби все це чиниться від їх імені та в їх
інтересах.

На нашу думку, для фахівців гуманітарних наук настав час перейти від
емоційного переживання до пошуків методики розв’язання зазначених
проблем. Необхідно визначитися з самим поняттям „сміттєвої” інформації,
з критеріями оцінки її деструктивного впливу на масову свідомість, з
виробленням правил здорової соціальної взаємодії та екології
інформаційного простору.

Висновки

Міркуючи про критерії конструктивності і деструктивності в соціальному
та інформаційному середовищі, доходимо висновку, що жодна наукова та
соціально-політична діяльність в гуманітарній сфері не має права на
існування без врахування її етичних і моральних аспектів та наслідків.

Пропонована нами модель здорової соціальної взаємодії спирається на такі
постулати:

1. Людське життя має сенс. Він полягає у прирощуванні та розвитку душі.
Іншими словами: людина приходить у цей світ для трансформації себе.
Оперуючи інструментом свободи вибору і відповідальності, вона шукає
кращих шляхів проживання життя, виробляючи при цьому критерії кращого
вибору. Емоційна система сприяє засвоєнню „життєвих уроків” людиною,
супроводжуючи її досвід переживаннями радості, щастя або страждання.
Людина приходить в цей світ не для того, щоб стати джерелом
матеріального чи емоційного благополуччя для когось іншого. Вона
приходить для того, щоби якнайповніше реалізувати свій людський
потенціал. Людина є істотою з унікальними творчими можливостями. Вона
цінна для простору саме можливістю повноцінної людської реалізації. Це
найголовніша потреба і сенс її життя. Необхідно створювати передумови
для задоволення цієї головної потреби.

2. Відомо, що потреби є джерелом активності людини. Індивідуальною її
характеристикою можуть бути способи задоволення потреб. Конструктивними
для людини є ті способи задоволення потреб, які розвивають душу. Інші
способи деструктивні.

3. Структура етнічної культури (психіки етносу), як і структура
індивідуальної психіки, не є аморфним нагромадженням уявлень, фактів і
думок. Вона чітко структурована. Можна метафорично сказати, що існують
„системні файли культури”, бездумне, анархічне втручання в які може
спричинити серйозні розлади. Це виявляється в порушеннях передачі від
покоління до покоління сутнісної інформації, від якої залежить виживання
нації, народу.

4. Культура повинна створювати „приклад конструктивності” як середовище
для розвитку здорової психіки. На нашу думку, засвоєння основ
національних культур в процесі виховання і навчання дітей є головною
складовою основ безпеки життя. Цей шлях веде до збереження національної
самосвідомості, духовного і душевного здоров’я кожної людини і всього
народу. Якщо в соціокультурному просторі не представлено поведінкових
зразків нормальної людської самореалізації, нормальної людської
взаємодії, то „з нічого” вони не з’являться. Демократичне розмаїття може
бути корисним за умови здорових підходів в культурі. Принципом створення
здорового інформаційного середовища може стати такий підхід: чим ширший
ареал впливу певного засобу масової інформації, тим вищими для нього
мають бути критерії якості.

5. Для професій системи „людина – людина” основним мірилом має стати
професійна етика. Провідним тут є служіння справі, а не отримання
прибутку. (Зміна пріоритетів на протилежні веде до деградації та
корупції).

6. Необхідно виробити принципи соціальної політики, спрямованої на
впровадження здорових атрибутів культури, правдивості та моральності.

7. В основу здорової інформаційної політики і профілактичних дій
пропонуємо покласти провідні уявлення соціальної психології про
структуру особи, мотивацію і психологічний вплив на індивіда. Окрім
цього, необхідно взяти головні принципи сучасної соціальної психології,
доведені в останні десятиріччя на значному дослідницькому й
експериментальному матеріалі. Це: принцип нерівномірності психічного
розвитку; принцип впливу ситуації на людину; принцип суб’єктивної
інтерпретації і конструювання соціальної реальності; уявлення про
психіку індивідів і груп як про психодинамічі системи; уявлення про
передчасну або надлишкову інформацію; цілісність психіки індивіда і
цілісність психіки соціуму.

Принцип впливу ситуації дозволяє зрозуміти, що індивіди частіше
підлаштовують свою поведінку під якості соціальних ситуацій, які
звичайно сприймаються, а не реалізують якісь індивідуальні якості та
особисту активність.

Активність, що індивідуалізувалася, є переважно похідною від соціальних
чинників. Таке співвідношення не є однозначно детермінованим, але
відображає фундаментальну тенденцію, характерну для поведінки більшості
людей в реальних ситуацій.

Особистість представлена на психофізіологічному, соціо-культурному та
ціннісно-смисловому рівнях. Кожному рівню відповідає свій клас людських
потреб. Соціально-психологічна взаємодія має велику питому вагу
психологічного впливу. Психологічний вплив буває конструктивним і
деструктивним. Ідеї, спрямовані на зміну природного
когнітивно-емоційного балансу, примушують людей підвищувати планку рівня
домагань, порушують енергетичний обмін, що призводить до руйнування
природного устрою життя і емоційних зв’язків, а, отже, є деструктивними.

Виходячи із зазначеного, можна стверджувати, що деструктивними для
психіки є такі ідеї, поширювані ЗМІ, як: індукція страхів; порушення
логіки, просування текстів з алогічними висновками; надактивна мотивація
до діяльності та успіху; створення смислового дисонансу між етнічно
культурними цінностями і пропагованими ідеями; порушення ідентичності;
зміна смислового навантаження на слова, перекодування мови;
протиставлення окремих груп людей; створення образу ворога, розрив
природних теплих емоційних зв’язків; відверта брехня, неточності,
помилки, жаргон; деструктивною є будь-яка ідея, що відокремлює певну
групу людей від інших. Корпоративне, кланове, класове або
націоналістичне мислення є деструктивним, бо спрямовується на
самоствердження однієї групи людей за рахунок інших, а в наслідок цього
й до деградації цієї первинної групи.

На нашу думку, настав час застосувати важелі правової регуляції у сфері
екології масової свідомості. Необхідно, в першу чергу, визнати та
забезпечити право дитини на чистоту інформаційного простору.

Важливість цієї тези засвідчують результати „природних експериментів”:
коли людські діти були знайдені в лігвах звірів, то нічого людського в
них не було. Індивід стає людиною тільки в людському середовищі.
Дискусія вчених початку минулого століття про саморозвиток психіки
закінчилася на користь тих, хто стверджував, що немає запрограмованого
природою соціального і морального саморозвитку. Результати досліджень
інших „експериментів”, а саме наслідків перебування людей в концтаборах,
показали, що у дорослих в’язнів через 25 років зникли ознаки
катастрофічної травми, а в тих, хто був ув’язнений в підлітковому віці,
ознаки катастрофічної травми залишилися і через 25 років після того [5].

Л. Виготський вважав, що особливості перебігу і тривалість підліткового
віку помітно варіюють залежно від рівня розвитку суспільства, що саме в
підлітковому віці вплив середовища на розвиток мислення набуває
особливої значущості [3]. Формування особистості в підлітковому і
юнацькому віці залежить від якості фонових чинників впливу, тобто від
середовища.

Відомо, що до групи психологічно значущих фонових чинників формування
самосвідомості відносять: суспільне і політичне життя регіону, міста,
населеного пункту, соціальної групи; стан економіки і рівень життя
населення; діяльність органів державного і муніципального
самоврядування; міцність інституту сім’ї; стан системи освіти і науки;
вся система роботи з населенням і особливо з підростаючим поколінням;
діяльність ЗМІ, яка багато в чому визначає загальний
морально-психологічний клімат життя населення, його переконання,
настрої, інтереси, уявлення про перспективи життя, прагнення, відносини,
діяльність громадян; історичні, етнічні, культурні, національні,
релігійні та інші особливості населення, його побуту, свідомості,
способу життя, моралі, традицій, соціальних орієнтації і способів
використання дозвілля.

Кожен з названих чинників є виховним для молодої людини, хочемо ми того
чи ні. Членство індивіда в різних групах з різними цінностями і нормами
дозволяє зберігати й розвивати найголовнішу властивість здорової
людської психіки – пластичність.

Американський дослідник І. Анденес відзначав, що зневіра в чесності
політичного керівництва і правоохоронних органів, уроки того, що уряд
продажний, а беззаконня – шлях до багатства, чесність – помилка,
моральність – пастка для простаків – ось основа нешанування права і
схильності до суспільно небезпечних дій [1].

Отже, настав час запровадження здорових способів соціальної взаємодії,
ефективного забезпечення права дітей і юнацтва на чистоту інформаційного
середовища. Представники інтелектуальної еліти не повинні пустити цей
процес на відкуп стихії.

Література:

1. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений. – М., 1979. С.
186.

2. Безносюк Е. В., Князева М. Л. Психипатология современной культуры.
Статья на сайте Общероссийской профессиональной психотерапевтической
лиги http://www.oppl.ru/

3. Выготский Л. С. Учение об эмоциях // Выготский Л. С. Собр. соч. в 6
т. // М.: Знание, 1968. – Т. 4. – 342 с.

4. Ерасов Б. С. Социальная культурология: Учебник для студентов высших
учебных заведений / Ред. Евстигнеева Н. В. – Изд. 3-е, допол. и перераб.
– М.: Аспект-пресс, 2000. – 591 с.

5. Кристал Г. Нарушение эмоционального развития при аддиктивном
поведении. Психология и лечение зависимого поведения. М.: Независимая
фирма „Класс”, 2000. С. 104.

6. Лихачев Д. С. Экология культуры // Прошлое – будущему. Ленинград,
Наука, 1985. С. 50 – 62.

7. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020