Конфлікти у студентів у період навчання у ВНЗ (реферат)

Реферат на тему:

Конфлікти у студентів у період навчання у ВНЗ

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ І. Установки учня і установки професіонала: диспозиційний
конфлікт у студента вузу.

РОЗДІЛ 2. Внутрішньоособистісний конфлікт

РОЗДІЛ 3.Міжособистісний конфлікт

РОЗДІЛ IV. Конфлікт між особистістю та групою

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Слово «конфлікт» (від лат. — соnfliktus) означає зіткнення (сторін,
думок, сил). Причинами зіткнення можуть бути різні проблеми нашого
життя. Наприклад, конфлікт з приводу матеріальних ресурсів, з приводу
цінностей та важливих життєвих установок, з приводу владних повноважень
(проблеми домінування), з приводу статусно-рольових розрізнень у
соціальній структурі ( у тому числі емоційно-психологічних розрізнень) і
т.п. Таким чином, конфлікти охоплюють всю сферу життєдіяльності людей,
всю сукупність соціальних відношень, соціальної взаємодії. Конфлікт, по
суті, є одним із видів соціальної взаємодії, суб’єктами і учасниками
якого виступають окремі індивідууми, великі та малі соціальні групи та
організації. Але конфліктна взаємодія передбачає протидію сторін, тобто
дії, які направлені один на одного.В основі конфлікту лежать
суб’єктивно-об’єктивні протиріччя, але ці два явища (протиріччя і
конфлікт) не потрібно ототожнювати. Протиріччя можуть перерости у
конфлікт. Тому необхідно мати на увазі, що в основі конфлікту лежать
лише ті протиріччя, причиною яких є несумісність інтересів, потреб і
цінностей. Такі протиріччя, як правило, трансформуються у відкриту
боротьбу сторін, у реальне протиборство. [3]Отже, конфлікт — це відкрите
протиборство, зіткнення двох і більше суб’єктів та учасників соціальної
взаємодії, причинами якої є несумісність потреб, інтересів та
цінностей.Студентська молодь є об’єктом широких психологічних досліджень
як за кордоном, так і в нашій країні. Головна причина інтересу
дослідників до студентства пов’язана із зростанням соціальне зумовлених
вимог до якості підготовки фахівців. Студент вузу постає як одна із
найважливіших постатей майбутнього суспільства, його прогресивного
розвитку та демократичних перетворень.Сучасні дослідження, що
проводяться психологами в Україні зумовлюються необхідністю вивчення
особливостей у поведінці людей, які мають місце в перехідний період
розвитку суспільства. У складних умовах нашого сьогодення студенти часто
не впевнені у своєму майбутньому, нерідко переживають негативні емоційні
стани та внутрішньо особисті конфлікти. Втім, К.Г. Юнг писав, що
відсутність єдності з собою є ознака людини культури, а, на думку К.
Хорні, внутрішньо особистісні конфлікти складають невід’ємну частину
людського життя.Інтерес до вивчення різних видів конфліктів обумовлений
не тільки потребою теоретичної розробки поставленої проблеми, але і
вимогами практики, яка потребує адекватних методик для виявлення цих
конфліктів, психотерапевтичних і психокорекційних програм, спрямованих
на їх психологічне вирішення.Психологічний аспект досліджуваної проблеми
достатньо висвітлений у ряді робіт як зарубіжної (3. Фрейд, К. Юнг, К.
Хорні та ін.), так і радянської та вітчизняної психології (О.М.
Леонтьєв, В.М. Мясищев, Б.В. Зейгарник, В.С. Мерлін, Л.І. Божович, К.О.
Абульханова-Славська, Б.С. Братусь, В.В. Столін, Ф.Ю. Василюк, А.А.
Файзуллаєв, Т.М. Титаренко, О.О.Донченко, Г.В. Ложкін, О.Ф. Бондаренко,
М.І. Пірен, С.Р. Карташов та ін.)Аналіз стану теоретичної та
експериментальної розробки досліджуваної проблеми дозволив відокремити
певні напрямки, за якими здійснюються дослідження. Що стосується
зарубіжної психології, то вивчення конфліктів здійснюється у руслі двох
основних напрямків: гомеостатичного та когнітивного.У радянській період
психології конфлікти вивчалися, як правило, з позицій діяльнісного
підходу (О.М. Леонтьєв, В.В. Столін, В.С. Мерлін та ін.)У сучасних
вітчизняних дослідженнях різні види конфліктів вивчаються у зв’язку з
проблемами вікового становлення особистості; розглядаються фактори, які
впливають на їх виникнення та перебіг (Т.М. Титаренко, О.О. Донченко,
О.В. Киричук, Л.Е. Орбан, І.А. Грабська та ін.)Окремо відзначимо праці,
що стосуються проблеми психологічного консультування і психотерапії
внутрішньо особистісних конфліктів (О.Ф. Бондаренко, Л.Ф. Бурлачук, П.П.
Горностай, Г.І. Онищенко, Н.Ф. Калина та ін.).Внутрішньособистісні
конфлікти вивчаються і в зв’язку з проблемами професіоналізації
особистості (Н.В. Чепелєва, Г.В. Ложкін, Е.Ф. Зеєр, Е.Е. Симанюк та ін.)
[4, с.2]Підбиваючи підсумки аналізу досліджень різних видів конфліктів,
можна відзначити, що позитивними аспектами цих праць є: оцінювання
конфліктів як можливостей розвитку особистості; спроби створення
класифікації конфліктів; намагання розгляду особливостей внутрішньо
особистісних конфліктів у зв’язку з віковим розвитком людини; наявність
різноманітних розробок технологій подолання різних конфліктів тощо.

РОЗДІЛ І. Установки учня і установки професіонала: диспозиційний
конфлікт у студента вузу.

Роки навчання у вузі — важливий етап у професійному становленні
особистості. В цей період починається засвоєння професійної ролі.
Первинна професійна адаптація. Майбутній фахівець у своєму розвитку
проходить шлях від початкового інтересу і загального позитивного
ставлення до професії, до оволодіння професійними знаннями, усвідомлення
змісту і цілей професійної діяльності, засвоєння професійної етики,
формування системи професійних ставлень — позиції професіонала,
знаходження своєї «професійної ніші», індивідуальної професійної ролі.
Всі ці процеси продовжать розвиток у реальній професійній діяльності,
але починаються і формуються вони саме в ході навчання в системі
професійної освіти.Разом з тим, студент, як і школяр, за характером
своєї основної діяльності перш за все — учень: його знання оцінюють
викладачі, він мусить освоїти певну навчальну програму, він виконує
домашні завдання і витримує іспити.Роль учня — школяра переважною
більшістю студентів добре опанована. Майбутня професійна роль для
більшості студентів, особливо денної форми навчання, є новою і
незнайомою. У спрямуванні на отримання професійних знань ці ролі
збігаються, але між ними є суттєва відмінність у критеріях оцінки знань
і умінь.Школяр, засвоюючи знання, виконуючи навчальні завдання, в
значній мірі перебуває в полоні установки на знаходження «правильного
рішення», «правильної відповіді». Вважається, що існує тільки одна
правильна відповідь І тільки одне джерело оцінки цієї відповіді,
«остання інстанція» — вчитель. Це часто стосується не тільки точних і
природничих дисциплін, але й гуманітарних, і суспільних. При такій
навчальній установці завжди виникає спокуса «вгадати і догодити» думці
вчителя або узвичаєній точці зору. У всякому разі, така установка
пов’язана із психологічною залежністю від зовнішньої оцінки, побоюванням
«не відповідати» очікуванням того, хто оцінює. Успіх при такій
навчальній стратегії дорівнює позитивній оцінці у заліковій книжці. Це —
стратегія «професійного учня».[8, с. 58]Але в реальному житті, в
багатьох видах людської діяльності не буває однозначно «правильної1»
відповіді. Професіоналізм полягає в тому, щоб проаналізувати всі можливі
варіанти рішень, зважити всі «рrо» і «соntra», тобто, «ціну» рішення, і
вибрати оптимальний варіант, виходячи з наявних умов і цілей діяльності.
В дослідницькій діяльності, на передніх рубежах науки і практики,
взагалі не можна орієнтуватися на відомі, очікувані рішення. Для
майбутнього професіонала важливо осягнути різні точки зору на
досліджувану проблему, різні варіанти аргументації, і якщо потрібно дати
власну відповідь, — спиратися не на зовнішню оцінку, а на внутрішні
критерії оцінки, на самооцінку. Умова високого професіоналізму:
внутрішні критерії оцінки результатів діяльності повинні бути
суворішими, ніж критерії зовнішньої оцінки. Успіх при такій стратегії
буде означати максимальне наближення реальних результатів діяльності до
внутрішніх ідеальних взірців.Тому успішною адаптацію студента як
майбутнього професіонала можна вважати тоді, коли його навчальні
установки змістилися від однозначного вирішення проблеми до
багатоаспектного її розглядання та багатозначного розв’язання. Критерій
перевірки знань і рішень — практична діяльність, ефективність цієї
діяльності. Але і цей критерій не є абсолютним, бо існують близькі і
далекі перспективи, цілі діяча і середовища, в якому він діє, ситуаційні
вимоги до результату діяльності тощо.Отже, установка професіонала —
творчість і авторська відповідальність. Критерії оцінки результатів
роботи — наукова, практична і суспільна цінність. Якщо студент так
ставиться до своєї навчальної діяльності, то це — стратегія
«професіонала, що навчається».Ще одна відмінність школярської і
професійної диспозиції у навчанні — ставлення до навчальної програми.
Пасивне виконання заданої програми суто в межах, необхідних для вдалого
складання іспитів, — не найкраща стратегія з точки зору
професіоналізації.Для професійного становлення більш корисне виявлення
сфери поглибленого інтересу в діапазоні професійних знань і самостійне
планування пізнавальної поведінки у відповідальності до потреб, що
диктуються таким інтересом.В цьому контексті здається, що надання
свободи вибору навчальних предметів має позитивно вплинути на професійне
навчання. Але насправді виявляється, що вибір того чи іншого предмета
визначається не свідомим планом отримання професійних знань, а
випадковими причинами: наприклад, модою, популярністю теми або лектора
та ін. Можна сказати, що це зворотній бік зразкової учнівської
поведінки, негативістський бунт проти нормативної програми. Проте,
самостійно скласти програму навчання, без шкоди для загальної та
професійної освіченості, можна тільки на основі певної суми професійних
знань і досвіду.Тому самостійне планування пізнавальної поведінки
означає не зневажання окремих масивів знань, а нерівномірність розподілу
зусиль в оволодінні цими знаннями і вихід за межі обов’язкової програми,
якщо цього вимагає професійний інтерес.Важлива ознака позитивного руху у
професійному розвитку студента — націленість його на придбання не тільки
теоретичних знань, але й практичних умінь у своїй професії. Перелік цих
умінь визначається напрямком спеціалізації, а також наміченим
індивідуальним» професійним амплуа» (практик, дослідник, викладач
тощо).Отже, у подвійній позиції студента (як учня і як майбутнього
професіонала) закладена суперечність, і від того, в якому напрямку
особистість долає цю суперечність ( в напрямку «професійний учень» чи в
напрямку «професіонал, що навчається»), буде залежати якість її
професіоналізму і характер подальшої адаптації в професійній діяльності.

РОЗДІЛ 2. Внутрішньоособистісний конфлікт

Багато відомих мудреців минулого неодноразово говорили про те, що
конфлікт знаходиться всередині людини і що вона (людина) є головним
носієм конфлікту.Вирішення внутрішньо особистісних конфліктів, перш за
все, залежить від самої людини, від здібності та можливості жити у згоді
(гармонії) з самим собою та оточуючим середовищем. Такі конфлікти умовно
можна позначити як конфлікти «між тим, що є, і тим, що хотілося б мати».
Інші варіанти таких конфліктів: «між тим, хто ви є, і тим, ким хотіли б
бути» та ін. З оціночної точки зору Внутрішньоособистісний конфлікт
можна уявити як боротьбу двох позитивних чи двох негативних тенденцій
або як боротьбу позитивної і негативної тенденції у психіці одного
суб’єкту. Можливі варіанти, коли тенденції мають у собі і позитивні, і
негативні моменти одночасно (наприклад, запропоноване підвищення на
посаді передбачає небажаний переїзд на нове місце проживання).Внутрішньо
особистісний конфлікт, як будь-який інший соціальний конфлікт,
передбачає конфліктну взаємодію двох або декількох сторін. В одній
особистості можуть існувати декілька взаємовиключаючих потреб, цілей,
цінностей, інтересів. Всі вони соціальне обумовлені, якщо навіть несуть
у собі тільки біологічний характер, так як задоволення їх потреб
пов’язано з системою відповідних соціальних відносин. Тому Внутрішньо
особистісний конфлікт є соціальним конфліктом.До ситуацій, які
викликають внутрішньо особистісні конфлікти, можна віднести: конфлікти
цінностей; конфлікти між цінністю та нормою; конфлікти між цінністю і
потребою та ін.Одним із видів внутрішньо особистісних конфліктів є
неусвідомлений внутрішній конфлікт. В основі його лежать не повністю
розв’язані в минулому конфліктні ситуації про які ми вже забули. Але на
підсвідомому рівні ми продовжуємо нести вантаж не розв’язаних в минулому
проблем та підсвідоме відновлюємо старі конфліктні ситуації нібито
намагаємось вирішувати їх знову. Приводом для відновлення
неусвідомленого внутрішньо особистісного конфлікту можуть стати
обставини схожі з минулою невирішеною ситуацією.В реальному житті
зовнішні і внутрішні причини внутрішньо особистісних конфліктів тісно
взаємопов’язані і їх важко розрізнити. До подібних ситуацій відносяться
тиск погрозою, шантажем та ін.До службових проблем можуть додаватися
сімейно-побутові, фінансові та ін.Конфліктних людей, за думкою В.І.
Сперанського, можна розділити на дві групи: конфліктуючі та
конфліктогенні. До першої групи належать постійні опоненти існуючому
положенню справ, методам управління, способам рішення проблем та ін. їх
не стільки цікавить пошук істини, скільки особиста, відмінна від інших
позиція. З ними важко працювати в одному колективі, але ці «негативісти»
стимулюють активність інших в пошуках істини. До другої групи входять
конфліктогенні особистості. Це люди з великим егоцентризмом, високою
самооцінкою, вмінням втиратися у довіру. Але вони не здатні підтримувати
довгі дружні контакти та добросовісно працювати.Взаємодіючи з оточуючими
людьми, конфліктогенні особистості частіше всього є джерелом емоційних
конфліктів.Внутрішньо особистісні конфлікти можуть мати для особистості
та оточуючих її людей як негативні, так і позитивні наслідки.Якщо вихід
з конфлікту не знайдений, то внутрішня напруга продовжує посилюватися.
Коли ріст напруги перевищую визначену порогову величину, то відбувається
психологічний вибух і людина опиняється вибита з душевної рівноваги. В
такому стані вона не здатна справлятися з проблемою. Негативні наслідки
конфлікту сприяють виникненню стресу, неврозів, загальною психологічною
придушеністю людини або великою агресивністю, яка може бути направлена
на об’єкти, які не мають ніякого відношення до конфлікту.Позитивний
ефект конфлікту: збільшується привабливість ще недоторканої мети;
наявність перепон допомагає мобілізації сили та засобів для їх
подолання; внутрішньо особистісний конфлікт сприяє адаптації та
самореалізації особистості в складних умовах та підвищенню
стресостійкості організму; позитивно вирішені проблеми закаляють
характер, формують сміливість у поведінці особистості.Отже, внутрішньо
особистісний конфлікт може мати як позитивні, так і негативні наслідки
для особистості та оточуючих. Тому кожна особистість повинна вміти
керувати своєю конфліктністю: використовувати її лише в необхідних
ситуаціях, коли іншими засобами вирішувати свої проблеми не вдається;
направляти конфліктну активність в потрібне русло, в потрібний час і в
адекватних пропорціях; стримувати свою «зайву» конфліктність та
використовувати її в інших сферах життєдіяльності з користю для себе та
інших. Крім того, потрібно відводити конфлікту відповідне місце (не
драматизувати), а вміти використовувати з конфліктної ситуації
відповідну користь (наприклад, корисний досвід).[3,ст. 80].

РОЗДІЛ 3.Міжособистісний конфлікт

Міжособистісний конфлікт можна розглядати як зіткнення особистостей у
процесі їх взаємовідносин. Такі зіткнення можуть відбуватися в самих
різних сферах та областях (економічній, політичній, соціокультурній,
побутовій та ін.). Принципи таких зіткнень різноманітні — від зручного
місця у громадському транспорті до президентського крісла у державних
структурах. Як і в інших соціальних структурах, тут можна говорити про
об’єктивно та суб’єктивно несумісних або протилежних інтересах,
потребах, цілях, цінностях, установках, сприйняттях, оцінках, думках,
способах поведінки та ін.Міжособистісні конфлікти виникають між
студентами, а також між студентами та викладачами. І в першому, і в
другому випадку важливу роль відіграють особисте сприйняття партнера або
опонента.Міжособистісна несумісність між студентами або викладачами може
стати причиною виникнення емоційного конфлікту (психологічного
антагонізму), який є найбільш складною та важко вирішуваною формою
міжособистісного протиборства.Міжособистісні конфлікти можна поділити на
такі види:- суперництво — прагнення домінувати;- суперечка — різний
погляд з приводу находження найкращого варіанту вирішення проблеми;-
дискусія — обговорення суперечливого питання.Звернення студентів до
соціальних норм робить їх відповідальними за їх поведінку, дозволяє
регулювати дії та вчинки, розцінюючи їх як відповідальні чи не
відповідальні цим нормам. Орієнтуючись на норми, студент зіставляє форми
своєї поведінки з еталонами, відбирає потрібні і таким чином регулює
свої відношення з іншими людьми. Соціальний контроль у процесах
взаємодії здійснюється з репертуаром ролей, які виконуються людьми, що
спілкуються.Отже, висхідною умовою успішності спілкування є
відповідність поведінки взаємодіючих людей очікуванням один одного. Не
можна уявляти собі спілкування, які завжди, при будь-яких обставинах
проходять рівно та позбавлені внутрішніх протиріч. В деяких ситуаціях
виявляється антагонізм позицій, задач і цілей, які інколи обертаються
взаємною ворожістю — виникає міжособистісний конфлікт. Соціальна
значущість конфлікту різноманітна та залежить від цінностей, які лежать
в основі міжособистісних відношень.У сучасній діяльності причинами
конфліктів можуть бути два види детермінант:1) предметно-ділові
розходження;2) розходження особистісно-прагматичних інтересів. Конфлікти
другого виду характеризуються високою емоційною напругою.Причиною
виникнення конфліктів є також не переборені смислові бар’єри у
спілкуванні, які заважають налагодити взаємовідносини спілкуючих.
Особливу роль смислових бар’єрів отримують в педагогічному спілкуванні.
Це пояснюється віковою різницею, життєвим досвідом у одних та
відсутністю його у інших, розходженням в інтересах та помилками у виборі
виховних впливів зі сторони старших.Тут важливе значення має поняття
особистісного смислу, глибоко проаналізоване у працях А.П.
Леонтьєва.Відомо, що крім загальноприйнятої системи значень, слова, як і
інші факти свідомості людини, мають деякий особистісний смисл, деяку
особливу значущість, індивідуальну для кожного. Одне і теж слово, дія,
обставина можуть мати різний смисл для різних людей. Тому, у спілкуванні
важливу роль грає вміння поставити себе на місце того, с ким
спілкуєшся.Цікава теорія конфліктного спілкування розроблена
американським психотерапевтом Е.Бернс. З його точки зору, в кожній
людині існує три «я»: Дитина (залежна, підкорююча та безвідповідальна
істота); Батько (навпаки, незалежний, не підкорюючий, той, який бере
відповідальність на себе) та Дорослий (який вміє орієнтуватися у
ситуації, розуміти інтереси інших та розподіляти відповідальність між
собою та іншими). «Я» у вигляді Дитини у людини виникає та розробляється
в дитинстві; у тому ж віці за рахунок наслідування старших та бажання
бути на їх місці формується батьківське «я»; що стосується «я» у формі
дорослого, то воно складається довго, інколи десятиліттями, за рахунок
життєвого досвіду суб’єкта і накопичення того, що називають життєвою
мудрістю.Виступаючи в позиції Дитина, людина виглядає підкорюючою та
невпевненою у собі, в позиції Батька — самовпевнено-агресивною; в
позиції Дорослого — коректною та стриманою. У взаємодіях людей ці
позиції узгоджені лише тоді, коли один з партнерів готовий прийняти
позицію, яку визначив для нього інший партнер.Суть теорії Е. Бернс
зводиться до того, що, коли рольові позиції партнерів по спілкуванню
узгоджені, їх акт взаємодії приносить обом відчуття задоволення.

РОЗДІЛ IV. Конфлікт між особистістю та групою

Будь-яка соціальна група представляє собою достатньо складне
соціально-психологічне явище. В ній одночасно можуть функціонувати
формальні і неформальні системи відношень. У свою чергу неформальне
відношення включає у себе цінносно-нормативну систему групи,
статусно-рольову структуру і систему міжособистісних зв’язків. Крім
того, група знаходиться у складній системі взаємовідношень з іншими
групами. Тому в ній можуть мати місце різноманітні види конфліктів.
Найбільш характерним з них є конфлікт між групою та членом групи.В
основі подібних конфліктів, як правило, лежать виявлені зміни (спроби
змін) у групі та поза нею.Зміни групових норм — це процес для групи
складний та пов’язаний з внутрішньогруповими протиріччями і конфліктами.
Навіть якщо більшість членів групи розуміють необхідність цих змін та
погоджуються з ними, окремі члени групи з тих чи інших причин можуть
опинитися в опозиції і навіть вийти зі складу групи. Якщо норми
намагається змінити один член групи, без погодження його діяльності
іншими членами, то до нього будуть залучені відповідні санкції, навіть
до виключення з групи.Членство індивідуума у групі є конфліктним. З
одного боку, людина потребує інших для реалізації своїх особистісних
цілей та інтересів, а з іншого — вона повинна підкорятися груповим
нормам та вимогам, які не завжди відповідають її особистим планам та
бажанням. Тому порушення групових норм є найбільш характерною причиною
внутрішньо групових конфліктів.Основні причини з яких член групи порушує
групові норми та вимоги:індивідуум спеціально порушує групові норми,
переслідуючи (захищаючий свої особисті цілі, інтереси,
цінності;індивідуум порушує групові норми випадково або в зв’язку з тим,
що ще не засвоїв ці норми (наприклад, новий член групи);індивідуум не в
змозі з тих чи інших причин виконувати вимоги групи;очікування
особистості протирічать очікуванням групи, наприклад, якісні
характеристики особистості, її поведінка не відповідають груповим
очікуванням. Або сама група невідповідає очікуванням
особистості;протиріччя між особистістю та групою у цілях, цінностях,
інтересах, позиціях та ін.;боротьба за підвищення свого статусу у групі,
у тому числі і за місце лідера;конфлікт між особистістю та
групою;конфлікт між керівними органами та неформальною групою;пошук та
знаходження реального та міфічного винуватця («козла відпущення»)
будь-яких невдач в діяльності групи.Кожний член групи ніби — то»
закріплюється» на відповідному місці у груповій структурі зі своєю
роллю, статусом і ресурсами.Спроба змінити своє місце у групі породжує
структурні або статусно-рольові зміни.Структурні і статусно-рольові
зміни також можуть бути пов’язані із змінами групових цілей та видів
діяльності, які зумовлюють перерозподіл ролей, функцій, засобів, прав,
обов’язків, відповідальності і влади.Міжгрупові конфлікти являють собою
зіткнення окремих груп з приводу виникнення між ними конфліктних
протиріч. Ці протиріччя можуть бути зумовлені різними причинами
(боротьба за обмежені ресурси, прагнення домінувати, протилежні
(взаємовиключаючі) цілі, інтереси, цінності та ін.).В ринкових умовах
стратегія і тактика індивідуального і групового виживання об’єктивно
передбачає міжгрупову конкуренцію і боротьбу за різні види ресурсів.
Особливо ця боротьба загострюється в періоди соціально-політичних,
економічних і соціокультурних змін, коли змінюються норми, цінності,
відношення до влади, привітності та моральним принципам. У такі періоди
міжгрупова боротьба за розподіл та перерозподіл ресурсів переходить у
відкриту «війну всіх проти всіх» без правил і моралі. [4, с. 13-14]

ВИСНОВКИ

Отже, проблеми різних видів конфліктів мають складний характер,
охоплюють усі сторони буття людини. Опираючись на існуючі в сучасній
психології уявлення про конфлікти, виявлено ряд його характерних
психологічних особливостей, а саме: в якості суперечливих тенденцій, що
стикаються у різних видах конфліктів, виступають цінності. Наявність
конфлікту в системі цінностей особистості є обов’язковою умовою людської
життєдіяльності: найбільш важливі життєві цінності виявляються найменш
доступними.Умовою перетворення тієї чи іншої сфери життєдіяльності
людини в ціннісну є її об’єктивне включення в коло основних детермінант
її буття.Шляхом використання низки методик провідні фахівці визначили
психологічні особливості внутрішньо особистісної конфліктності
студентів. Результати проведеного аналізу свідчать про конфліктність в
ціннісній сфері сучасної студентської молоді, що виражається в
недоступності найбільш важливих життєвих цінностей.Всі види конфліктів у
студентів протягом навчання у вузі охоплюють ряд життєвих сфер
особистості, це є невід’ємною частиною життя та важливим фактором для
подолання життєвим труднощів.

ЛІТЕРАТУРА

Вопросы психологии личности и деятельности студентов //Отв. Ред.
В.Г.Асеев / Иркутск, 1976

Высоцкий С.Е. Формирование социально-психологического климата
студенческой группы как средство становления
профессионально-педагогических качеств будущего учителя. — Волгоград,
1993

Гусева Т.И. Психологія особистості. — Ростов-на-Дону «Фенікс», 2004

Дубчак Г.М. Внутрішньо особистісні конфлікти студентів у період навчання
у вузі. — Чернівці, 2000

Дубчак Г.М. Психоаналітичне трактування сутності внутрішніх конфліктів
особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник
наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За
ред. С.Д. Максименка. — К.: Вид-во «Любіть Україну», 2000.

Дубчак Г.М. Моделі внутрішнього конфлікту в зарубіжній психології//
Проблеми загальної та психологічної психології: збірник наукових праць
інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред.
С.Д.Максименка. — Рівне «Волинські обереги», 2000

Завьялова В.С. Педагогическое влияние на психологический климат
студенческой группы.- Казань, 1985

Конфлікти в педагогічних системах: зб. Доп. Наук. -практ. Конф. 20-21
травня 1997 р. /АПН України, Інститут педагогіки і психології
професійної освіти. Вінниця, 1997

Котляр Л.І. Вплив внутрішньо групових відносин на вольовий розвиток
особистості. — Одеса, 1996

Кушнірюк В.М. Гуманізація міжособистісних стосунків як умова запобігання
конфліктів у педагогічному процесі. — К., 2000

Левко Г.М. Вивчення внутрішньо особистісних конфліктів у радянській та
вітчизняній психології // Збірник наукових праць КВГІ.- 1999

Левко Г.М. Аналіз внутрішніх конфліктів у концепції К.Хорні // Матеріали
регіональної науково-практичної конференції «Творче розв’язання
конфліктів у педагогічному процесі». — Чернівці: «Прут», 1999

Совершенствование психолого-педагогической подготовки студентов педвуза
под ред. П.А. Просецкого — М.: МГПИ, 1985

Технології розв’язання конфліктів у педагогічній взаємодії:
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навч. закладів / Г.В.
Ложкін, М.О.Коць та ін.; Інститут психології АПН України, Волинський
держ. Ун-т ім. Л. Українки. — Луцьк, 2000

Якунин В.А. Психология управления учебно-познавательной деятельностью
студентов: Учеб пособие / ЛГУ им. А. А.Жданова. — Л.: ЛГУ. 1986

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *