Реферат на тему:
Комунікативна підготовка майбутнього педагога в організації
навчально-виховного процесу
ЗМІСТ
Вступ
1. Спілкування як форма міжособистісної взаємодії і актуальність
проблеми розвитку комунікативних навичок спілкування для підготовки
майбутнього педагога.
2. Соціально-психологічна взаємодія як важливі компоненти комунікативної
підготовки майбутнього педагога.
Висновки
Перелік літератури
Вступ
В контексті гуманізації сучасної педагогіки і її орієнтації на парадигму
особистісно-орієнтованого навчання особливо актуальними постають
психологічні проблеми професійної підготовки майбутнього педагога.
Особистісно-орієнтоване навчання формує особистість, її внутрішню
готовність і здатність до саморозкриття в діалозі. Гуманізація навчання
потребує від педагога певного рівня розвитку особистісно-професійних
якостей, які надають вчителеві можливість реалізувати рівноправний
характер взаємодії з учнями. Саме від того, якими особистісними
якостями, а не тільки сумою знань, умінь і навичок володітиме майбутній
вчитель, залежить як успішність виховного процесу, так і емоційне
здоров’я його майбутніх учнів.Одним із вагомих аспектів підготовки
майбутнього педагога до практичної діяльності є формування в нього
навичок спілкування. Ці навички ціленаправлено формуються в процесі
проведення різноманітних форм, навчальних практик, що передбачаються
програмами підготовки студентів педагогічних вузів. Проблемам
комунікативної підготовки майбутнього педагога присвячено велику
кількість досліджень як психологів так і педагогів:
теоретико-методологічні основи професійного спілкування ( Киричук А.В.,
Максименко С.Д., Орбан Л.Є., Савенкова Л.О., Синиця А.А., Семиченко
В.А., Титаренко Т.М., Яценко Т.С.); проблеми педагогічної взаємодії (Бал
Г.А., Вієвська М.Г., Власенко В.В., Кондрашова Л.В., Нечаєва Л.В.);
формування у майбутнього вчителя індивідуального стилю педагогічного
спілкування ( Андрєєв А.А., Галузяк В.М., Мешко Г.М. ); формування
комунікативних вмінь і навичок (Білоусова З.І., Кирилова І.Г., Васильєва
М.П., Каплинський В.В., Косова Н.М., Коць М.А., Шепеленко Т.Я); способи
комунікативної підготовки вчителя (Березюк О.Р., Наумов В.П.); культура
педагогічного спілкування (Байкін Ф.Ф., Грехньов В.С., Гриценко Т.С.,
Ільяєва І.А., Омельченко С.Д.).Комунукативність як риса особистості, що
переросла в професійно-особистісну якість, забезпечує ефективність
педагогічного спілкування і є єдністю трьох компонентів: потреби у
спілкуванні, емоційного самопочуття до, під час і після спілкування,
комунікативних навичок і вмінь.
1. Спілкування як форма міжособистісної взаємодії і актуальність
проблеми розвитку комунікативних навичок спілкування для підготовки
майбутнього педагога.
Спілкування є багатогранним процесом, який вивчається філософією,
соціологією, загальною і соціальною психологією, лінгвістикою,
педагогікою та іншими науками.Концептуальні основи дослідження феномена
спілкування розроблені в працях Бехтєрєва В.М., Рубінштейна С.Л.,
Леонтьєва А.А. та інших психологів, які розглядають спілкування як
необхідну умову розвитку людини, її соціалізації, індивідуалізації,
розвитку особистості.Процес навчання і виховання є певною системою
соціально-психологічної взаємодії. Тому методична структура педагогічної
діяльності завжди повинна співвідноситися зі специфікою процесу
спілкування, його рівнем, формами тощо.Спілкування відіграє значну роль
при вирішенні практичних завдань педагогічної діяльності. Форма навчання
потребує конкретних способів взаємодії педагога і учнів.За Леонтьєвим
А.А. для реалізації дидактичних завдань важливі такі комунікативні
компоненти діяльності як мотиви, проблемні ситуації і т. д.Дослідник
Семіченко В.А. під педагогічним спілкуванням має на увазі цілісну
систему соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, в яку
входить: обмін інформацією. Виховні впливи і організація взаємовідносин
за допомогою комунікативних засобів.Науковець Бех І.Д. серед напрямків
роботи, які сприятимуть становленню комунікативної культури педагога, в
процесі оволодіння теорією особистісно орієнтованого спілкування, вказує
на пізнання структури спілкування, моральних принципів, входження в
технологію цього процесу, набування в результаті цього професійних
комунікативних прийомів і навичок, формування власного досвіду
комунікативної діяльності.Процес спілкування як двостороння взаємодія
потребує від педагога оволодіння технологією діалогічності, він повинен
вміти створювати демократичну і гуманну атмосферу педагогічного
спілкування. Для цього (вказує Гранюк Л.О.) необхідно: вміння
забезпечити позитивний емоційний настрій, оволодіння стилем “теплого”
спілкування, вміння налагоджувати контакт із співбесідником і вселяти
впевненість у своїх силах; готовність до внесення (на основі
психолого-педагогічного аналізу взаємодії з партнерами) необхідні
корективи в свою діяльність; установка вчителя на позитивне
самосприйняття і сприйняття оточуючих людей. В діалозі зникають жорстко
закріплені соціальні ролі “вчителя” і “учня” і рухливими силами
спілкування, передбачається, мають бути обидві сторони.Часто науковці у
своїх дослідженнях із проблем педагогічної психології вказують на те, що
значна частина педагогічних прорахунків і труднощів визначається не
стільки недоліками методичної підготовки вчительських кадрів, скільки
реформацією сфери професійного педагогічного спілкування. На рахунок
специфіки педагогічного спілкування можна привести визначення Леонтьєва
А.А.: “Педагогічне спілкування – це професійне спілкування вчителя з
учнями на уроці і поза ним в процесі навчання і виховання, яке має певні
педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне на
створення сприятливого психологічного клімату, а також на оптимізацію
навчальної діяльності і стосунків між педагогом і учнем в учнівському
колективі.Леонтьєв А.А., вивчаючи комунікативні вміння особистості,
виділяє такі компоненти вміння спілкуватися:а) вміння орієнтуватися в
умовах спілкування;б) вибір змісту акту спілкування;в) вибір
засобів передачі змісту актів спілкування;г) підтримання зворотного
зв’язку.Конкретизуючи складові змісту морально-психологічної готовності
до педагогічної діяльності Кондрашова Л.В. акцентує увагу на
характеристиці спілкувальної функції вчительської праці. Культуру
спілкування, високий рівень комунікативних здібностей вчителя вона
розглядає як важливий показник готовності вчителя до педагогічної
взаємодії з учнями: без певного рівня комунікативних здібностей
неможливо говорити про готовність випускника педвузу до творчого
вирішення професійних завдань.У визначенні сутності готовності до
педагогічної діяльності слід виходити із специфіки педагогічної праці і
вимог, поставлених сьогодні до особистості вчителя. Вієвська В.Г. у
своєму дослідженні, базуючись на особистісно-діяльнісному підході, при
трактовці поняття “готовність до педагогічної взаємодії” вважає, що
майбутньому педагогу важливо оволодіти теоретичними основами спілкування
як важливої складової діяльності вчителя, набути комунікативних вмінь,
розвивати комунікативні і організаторські здібності, які забезпечать
йому можливість будувати навчально-виховний процес на принципах
педагогічної взаємопраці, співпраці і співтворчості.Деркач А.В. і
Кузьміна Н.В. вказують, що спілкування виступає не стільки як обмін
інформацією, скільки як процес взаємодії і взаємовпливу. Під час
спілкування, внаслідок систематичних контактів в ході спільної
діяльності її учасники отримують різноманітні знання про себе, своїх
друзів, способи найбільш раціонального вирішення поставлених завдань. У
спілкуванні проявляються емоційні стани і переживання кожного учасника
тощо.У праці Ломова Б.Ф. “Проблема общения в психологии” категорія
спілкування розкривається як суттєва сторона людського буття (відносини
— “суб’єкт—суб’єкт”). Спілкування тут є системою міжособистісної
взаємодії.За А.А. Леонтьєвим – спілкування, хоча і є специфічною формою
діяльності, але все-таки має діяльнісну природу.При цьому розділяються
процеси, у яких спілкування є спільною діяльністю. Різниця між ними
полягає в тому, що в першому випадку задоволення потреб відбувається в
тій діяльності, для організації якої необхідне спілкування. У другому
випадку спілкування складає для суб’єкта самостійну цінність.При всій
різноманітності підходів науковців щодо ролі і функції спілкування можна
сказати, що всі вони зводяться до винятковості ролі спілкування як у
розвитку, так і у функціонуванні особистості.Вчені приділяють велику
увагу проблемам спілкування, вказуючи на його особливу роль при
вирішенні навчальних і виховних завдань, на вміння педагогів ефективно
співпрацювати зі своїми вихованцями. Все це вказує на важливу роль
підготовки майбутніх вчителів до міжособистісної перцепції у своїй
професійній діяльності, а також поліпшення форм і методів відповідної
роботи.
2. Соціально-психологічна взаємодія як важливі компоненти
комунікативної підготовки майбутнього педагога.
В процесі комунікативної підготовки актуальним є питання щодо
сформованості рівня мотивації студентів педагогічних спеціальностей
стосовно оволодіння відповідними навичками спілкування.Створення
оптимальних умов для соціально-психологічної взаємодії і перцепції у
педагогічному процесі виступає важливим аспектом діяльності вчителя.
Звернемося до словників: Перцепция социальная (лат. Perceptio –
восприятие, socialis – общественный) – восприятие, понимание и оценка
людьми социальных объектов (себя, других людей, групп, социальных
общностей), представляющая возможность более надежно определить
успешность и перспективы совместного и согласованного взаимодействия.
Термин “П. с.” ввел американский психолог Дж. Бруннер.На сучасному етапі
психолого-педагогічних наук з позицій особистісно-діяльнісного підходу
готовність до професійної діяльності розглядається в єдності її
мотиваційно-вольової та операційної сфер.Розробці змісту навчання
майбутніх вчителів педагогічному спілкуванню у своїх дослідженнях багато
уваги приділила С.В. Кондратьева. Так у її роботах відзначений провідний
компонент комунікативних здібностей вчителя — соціально-перцептивні
вміння (вміння розуміти дітей). При цьому вона вважає, що необхідно:а)
застосування теоретичних знань з психології для практичного вивчення
особистості окремої дитини; б) виявлення системи провідних цілей і
мотивів поведінки; в) розпізнання на основі аналізу вчинку учня, його
особистості; г) подолання негативних стереотипів і установок при
пізнанні учня; д) проникнення у приховані резерви її розвитку; е)
передбачення поведінки і діяльності дітей у певних життєвих ситуаціях і
напрямки подальшого розвитку кожної із них.Розглядаючи спілкування
взагалі і соціально-психологічну взаємодію зокрема, у процесі підготовки
майбутніх вчителів, можна стверджувати, що такі процеси є важливою
умовою розвитку особистості. Особливого значення це набуває у
студентські роки.Автори також вказують на тісний зв’язок процесів
спілкування із навчальною діяльністю. Як говорить А.А. Гройсман,
навчальна діяльність опосередкована спілкуванням за трьома лініями:
спілкування з викладачами, спілкування з однокурсниками, професійне
спілкування під час практики (в школі). Навчальна діяльність в
студентські роки не може здійснюватися без включеності суб’єкта у
систему вузівських відносин. Крім цього, навчальна діяльність в умовах
вузу створює підвищене навантаження на психіку молодої людини. Тому
повноцінне спілкування, як функціонально-рольове, так і
емоційно-особистісне забезпечує збереження психічного здоров’я.Отже всі
процеси взаємодії, перцепції, безпосереднього спілкування так чи інакше
опосередковані навчальною діяльністю. У всіх сферах, які безпосередньо
пов’язані з навчанням, студент вступає у взаємодію, суб’єктивно сприймає
викладачів, однокурсників. Проходячи педагогічну практику, він вступає в
контакти з учнями, педагогічним колективом школи. Іншими словами, всі
акти міжособистісної перцепції у майбутніх вчителів нерозривно пов’язані
із навчальною діяльністю.Аспекти міжособистісної перцепції майбутніх
вчителів широко розглядалися В. А. Кан-Каликом у дослідженнях
педагогічного спілкування в системі вузівської підготовки. Він вказував
на те, що у майбутніх вчителів необхідно формувати для успішного
спілкування у учнями певні компоненти педагогічної праці. До таких
компонентів можна віднести:а) професійно-педагогічну спрямованість;б)
комунікабельність як якість особистості;в) системи комунікативних
прийомів і навичків, які забезпечують продуктивну технологію і процедуру
організації спілкування з дітьми.На основі цих компонентів автор
пропонує тренінгові вправи. Серед них можна виділити такі як:а)
вправи для розвитку у педагога виразних засобів спілкування (мовлення,
міміка і т. п.);б) вправи для навчання комунікативним вирішенням ряду
педагогічних задач, ситуацій, які вимагають безпосередніх комунікативних
дій виконавцями.Також автор розробив професійно-педагогічного
спілкування, яке включає такі етапи:а) моделювання вчителем
спілкування, яке передбачається із класом у процесі підготовки до
діяльності;б) організація безпосереднього спілкування з класом у
момент початкової взаємодії з ним;в) управління спілкуванням під час
розвитку педагогічного процесу.Вчений на етапі безпосереднього
спілкування виявляє такі його стадії:— привернення до себе уваги, що
забезпечує комунікативну спільноту учасників взаємодії;— пошукова
стадія, зорове відчуття учасників, що підготовлює до взаємодії;-
орієнтація в умовах спілкування, налагодження стилю спілкування до
сучасних умов діяльності;— вербальне спілкування;- зворотній
зв’язок;- аналіз здійснюваної системи спілкування і моделювання її на
майбутню діяльність.А.П. Коняєва, досліджуючи психологічні аспекти
формування соціальної перцепції, вказує на те, що вчитель у педагогічній
діяльності перш за все виконує функцію організатора. Він покликаний
організовувати діяльність інших людей (дітей), яка спрямована на
засвоєння соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Це в
певній мірі передбачає і організацію суб’єкт-суб’єктних відносин учня,
коли в процесі навчання праці, суспільно-корисної праці він створює
матеріальні і духовні продукти праці; і суб’єкт-суб’єктних відносин, які
формуються між людьми, котрі цю діяльність здійснюють. Організаційна
функція не може бути виконана без “кооперації” між вчителем і учнями,
між самими учнями. Кооперація можлива при здійсненні обміну інформацією,
організації взаємодії між ними і, насамкінець, при організації
взаємовідносин, тобто всі три сторони спілкування: комунікативна,
інтеракційна і перцептивна стають необхідною умовою успішної реалізації
педагогічної діяльності.Відомий психолог Г.М. Андрєєва у своїх
дослідженнях також відводить особливу роль перцептивним процесам у
педагогічному спілкуванні. Вона вважає, що здатність правильно сприймати
іншу людину багато в чому визначає ефективність інформативної і
комунікативної сфери спілкування.А.А. Бодальов, говорячи про сприймання,
вказував, що суттєвою особливістю, яка характерна для сприймання інших
людей, є і ступінь розрізнення і усвідомлення індивідуумом особливостей
виразної поведінки. Далі він вказує, що всіх досліджуваних, які на
основі сприймання описували зовнішність людини, можна із впевненістю
розділити на три групи в залежності від того, як вони фіксували
особливості виразної поведінки людини і наскільки широко включали їх в
“портрет” в якості суттєвих ознак зовнішності. Для одних була
характерною тенденція відмічати у людей тільки риси фізичної
зовнішності. Друга група досліджуваних частіше відмічала риси виразної
поведінки у сприймаючих. Третя група, підкреслюючи фізичні риси людини у
портреті, разом з тим порівняно повно і детально фіксувала особливості
її експресії, звертаючи увагу як на міміку, так і на інші її сторони.
Учасники в дослідах зі словесним портретом відрізнялись один від одного
і тим, скільки кожен із них називав особливостей, які були віднесені до
оформлення зовнішності сприймаючої людини (одяг, прикраси, зачіска та
ін.). Також він вказує на те, що велике значення у формуванні в людини
понятійно-образного знання психології інших людей і в розвитку у неї
вміння швидко і правильно вникати у їх стан, передбачати їх дії, має
розвиток у неї спостережливості.Спостережливість, яка проявляється у
вмінні фіксувати-в поведінці людини малопомітні, але психологічно
значущі деталі, найтіснішим чином пов’язана із здатністю індивіда
розрізняти незначні зміни в макро і мікроекспресії інших
людей.Педагогічна соціальна перцепція має ряд специфічних характеристик,
які проявляються в тому, що вчитель крім того, що має усвідомлювати
особливості зовнішнього світу учня, прогнозувати якими уявленнями учень
володіє про той об’єкт, що вивчає, має вміти і стати на точку зору учня,
передбачити можливі труднощі та ін. Також у педагогічному сприйманні є
те, що вчитель має прагнути до того, щоб зрозуміти учнів в процесі
їхнього особистісного розвитку та становлення. Н.В. Кузьміна вказує, що
в зв’язку з тим, що учень постійно змінюється, у вчителя можуть виникати
суперечності в самому процесі сприймання. Відповідно до цього від
педагога вимагається особлива гнучкість уявлень.У вивченні
соціально-психологічної взаємодії і перцепції у педагогічному процесі
вагомого значення набувають соціальні еталони і стереотипи, як такі
механізми, що обумовлюють індивідуальні особливості спілкування.
Соціальні еталони та стереотипи, на думку А.А. Бодальова та його
співробітників складають базис для розуміння і оцінки особистості як
суб’єкта спілкування. Умовами формування об’єктивних, диференційованих
еталонів є широкий та різноманітний досвід спілкування з людьми, а також
особистий досвід участі у конкретній діяльності (навчання, гра, праця).
У кожної людини формуються при оцінці особистості загальнолюдські,
групові та індивідуальні еталони, які взаємопроникають один в одного.
Знання цих еталонів дає можливість заздалегідь передбачити як у
головному буде оцінена даною особою якість характеру людини, якщо цій
особі відомо чи належить оцінюваний до людей, що об’єднані на основі
якихось загальних у них ознак в одну і ту ж групу.Важливою особливістю
стереотипів є їх стійкість і ригідність. Сприймаючи іншу людину ми
звертаємо увагу на знайомі нам ознаки і також добавляємо до них схожі.
Результати дослідження стереотипізації під керівництвом А.А. Бодальова
вказують на те, що соціальна роль, яка приписується людині, впливає не
тільки на характер якостей, якими наділені люди, що її сприймають, але
впливає на повноту і міцність засвоєння ними інформації, яка виходить
від цієї людини.Ряд робіт як вітчизняних так і зарубіжних авторів,
присвячені вивченню перцептивних процесів в умовах експериментальної
взаємодії в реальних групах. Такий підхід дає можливість не тільки
вивчати особливість досліджуваних, їхні перцептивні процеси, але робить
безпосередню корекцію поведінки і впливає на формування особистості. При
цьому вказується на те, що позитивні успіхи учня сприймаються вчителем
як наслідок незалежного контролю його роботи з боку педагога. Невдачі,
які виникали в учнів, на думку вчителів, відбувались внаслідок пониження
мотивації.Говорячи про програми активного соціально-психологічного
дослідження (Г.А. Ковальов, А.В. Петровський, Т.С. Яценко) можна
сказати, що основним шляхом удосконалення групової
соціально-психологічної реальності виступає перебудова спільної
діяльності в групі.Головна мета активного соціально-психологічного
навчання вбачається в набутті знань, вмінь і навичок ефективної
соціальної поведінки. Для організації повноцінної і успішної взаємодії з
іншими людьми необхідно розвивати комунікативні і соціально-перцептивні
здібності особистості.Також тут ставляться завдання щодо оптимізації
педагогічного потенціалу вчителя. Тобто в центрі уваги виступає не зміст
педагогічної діяльності, а той суб’єкт, що її виконує. Підкреслюється
важливість розвитку самодіагностики і самовиховання що має бути
позитивною передумовою підвищення якості виконання своїх професійних
зв’язків.За допомогою активних методів соціального навчання, на думку
А.П. Коняєвої, можна вирішити такі задачі, які спрямовані на:а)
орієнтування у розвитку спеціальних вмінь (вести дискусію, вирішувати
міжособистісні конфлікти);б) поглиблення досвіду аналізу спілкування,
партнерів по взаємодії, самоаналізу.Основними прийомами тут виступають
групові дискусії, соціально-рольові ігри.Далі автор у своєму дослідженні
вказує на те, що традиційне навчання у педагогічних вузах не забезпечує
у певній мірі можливостей підвищення адекватності сприймання дитини
майбутнім вчителем у зв’язку із відсутністю спеціальної роботи у цьому
напрямку і говорить про доцільність тренінгової роботи. Вона вважає, що
за допомогою техніки формування міжособистісного сприймання (навчання в
групі соціально- перцептивного тренінгу) можлива корекція когнітивної
структури особистості (це система знань через призму яких відбувається
категоризація об’єктів соціальної перцепції) за рахунок її розширення —
збільшення активного репертуару категоріальних опозицій, і змістовно –
за рахунок переакцентуацій уваги на поведінкові характеристики, що
притаманні професійно-педагогічній діяльності. Також вказує і на те, що
знання і використання більш адекватних педагогічній діяльності
механізмів сприймання, усвідомлення їхньої оптимізуючої сприяє набуванню
мотивуючого статусу в педагогічній діяльності і цим сприяє більш
успішній взаємодії майбутнього вчителя з учнями.Дослідник Коць М.А.
підкреслює, що дійсно у тренінгових групах ведучий має змогу проводити
корекційну роботу із спілкування, по набуванню соціально-перцептивних
вмінь, формувати систему ціннісних орієнтацій, стиль поведінки та ін.
Але якщо говорити про реальні групи (учнівські колективи, студентські
академічні групи), то під час такої роботи можуть виникати певні
труднощі. Так, у тренінгових групах її учасники можуть бути зовсім
незнайомі один з одним і, можливо, у майбутньому у них не буде
міжособистісних контактів. А члени реальних груп вже довгий час
взаємодіяли під час навчального процесу і поза ним, і крім цього їм ще
доведеться у майбутньому разом співпрацювати в одному колективі. Залежно
від індивідуально-психологічних особливостей учасників тренінгу вся
інформація, яка виголошена під час експериментальних занять може
негативно вплинути на стосунки у колективі.Аналізуючи сказане вище,
можна стверджувати те, що соціально-психологічна взаємодія і перцепція
посідають чільне місце серед структур компонентів у комунікативній
підготовці майбутнього вчителя. Важливими аспектами тут виступають
готовність майбутніх педагогів до цих процесів у навчально-виховній
роботі, розвиток соціально-психологічних умінь, міжособистісної
взаємодії, нерозривність педагогічного процесу з педагогічним
спілкуванням. Багато вчених на сучасному етапі розробляють програми
активного соціально-психологічного навчання, вказують на поліпшення
комунікативної підготовки майбутніх вчителів.
Висновки
Процес навчання і виховання є певною системою соціально-психологічної
взаємодії. Спілкування відіграє значну роль при вирішенні дидактичних
завдань педагогічної діяльності. Необхідною умовою успішного протікання
процесу спілкування є комунікативна компетентність його учасників, до
якої входить певний набір комунікативних технік.У комунікативній
підготовці майбутніх вчителів серед важливих структур компонентів
виступає соціально-психологічна взаємодія і перцепція. При цьому
вагомими аспектами виступають готовність майбутніх педагогів до цих
процесів у навчально-виховній роботі, розвиток соціально-психологічних
умінь, міжособистісної взаємодії, нерозривність педагогічного процесу із
педагогічним спілкуванням.Великої уваги заслуговують і розробки програм
активного соціально-психологічного навчання, що в кінцевому результаті
буде позитивно впливати на комунікативну підготовку випускників
педагогічних учбових закладів.
Перелік літератури
Березовик Н.А., Коломинский Я.Л. Учитель и детский коллектив.
Психолого-педагогическое исследование. – Минск: Изд. Белорус. Гос.
Ун-та, 1975
Бодалев А.А. Личность и общение. – М.: Педагогика, 1983
Бодалев А.А., Ломов Б.Ф., Матюшкин А.М. Психологическая наука – реформе
школы // Вопросы психологии. – 1984. – № 6.
Волков Е.С. Общение как фактор адаптации личности студента к профессии
учителя // Студенческий коллектив и формирование личности будущего
учителя. – М., 1981
Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: Пути достижения вершин
профессионализма. -М.: РАУ, 1993
Кан-Калик В.А. Проблемы профессионального педагогического общения //
Советская педагогика. – 1979. – № 6.
Кондратьева С.В. Социально-перцептивные умения и особенности у учителя
// Тез. Докл. Научи. Практ. Конф. “Исследования ученых на службу
пятилетке” ч. 3. – Гродно, 1980.
Ковалев Г.А. Механизмы и эффекты процесса активного социального обучения
// Вопросы психологии межличностного познания и общение. – Краснодар:
Изд. Кубанск. ун-та, 1983.
Кузьмина Н.В. Уровни педагогических способностей и проблемы социальной
перцепции // Теоретические и практические проблемы психологии познания
людьми друг друга. – Краснодар: Изд. Кубанск. Ун-та, 1975.
Леонтьев А.А. Психология общения. – Гарту: Изд. Гартус. Ун-та, 1974
Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М.: Знание, 1979.
Лисовский В.Т. Современный студент // Социальная психология личности. –
Л., 1974.
Ломов Б.Ф. Проблемы общения в психологии // Проблема общения в
психологии. – М.: Наука, 1981.
Петровский А.В. Опыт построения социально-психологической концепции
групповой активности
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
