.

Історико-психологічні дослідження XX століття: містерія пошуків, знахідок, сподівань. С.Л. Рубінштейн: проблеми історії психології та вчинковий осеред

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
210 2423
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Історико-психологічні дослідження XX століття: містерія пошуків,
знахідок, сподівань.

С.Л. Рубінштейн: проблеми історії психології та вчинковий осередок
психологічної системи.

Різні позитивні зрушення в дослідженні історико-психологічних проблем
припадають на XX століття, на його другу половину особливо. Якщо в
останній чверті XIX наполегливо підбивали підсумки століття в цілому, то
в XX мова вже йде також про підсумки тисячоліть. Завершується
двохтисячолітній період християнства, і людське суспільство у своїх
внутрішніх стосунках і в стосунках з природою дійшло такої межі, де
треба з повною відповідальністю усвідомити пройдений шлях, визначити не
тільки проблеми характеру, способу свого буття, а й замислитись над
можливістю подальшого існування Homo sapiens узагалі.

Психологія в цілому, історія психології зокрема у змозі надати певні
аргументи для осмислення перспективи (і ретроспективи) людства. Історія
психології — це підсумок відповідних знань для розуміння не лише самих
знань, а насамперед людського буття взагалі, адже вона є своєрідним
дзеркалом, в якому відбиваються події психологічної історії людства.

Історія психології виступає характерною теорією психіки — не догматичним
викладом якогось ретельно просіяного, відфільтрованого знання, а такого,
що поставало в реальних стражданнях, пов’язаних з пошуком смислу
психічного буття людини.

Історія психології, особливо XX століття, показує безконечні спроби
дослідників ухилитися від безпосереднього бачення суттєвих сторін
психічного. Під виглядом “науковості” пошуку, йдучи кружним шляхом
пізнання суті психічного, вчені втрачали свій дійсний предмет. Це була
своєрідна сліпота сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається
зазирнути за край світу, а не бачить того, що діється перед самими
очима. Таке відчуження предмета є не тільки неусвідомлений спосіб
запобігти страху відкрито і безпосередньо побачити свою натуру, свою
суть, а також спосіб віддалення суто психологічного погляду на психічне
життя, смисл його існування, яке, немов фортецю, не можна взяти прямим
штурмом, а тільки тривалою облогою.

Це серйозна ознака історико-психологічного пізнання. Воно має багато
“об’їзних шляхів” для зіткнення з самою сутністю психічного: так, щоб її
бачити і разом з тим не вдивлятися безпосередньо в її обличчя. Може, мав
рацію К.Г.Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається
побачити свою істинну природу, власне обличчя. Тому, можна додати,
людина несвідомо знаходить манівці, якими намагається йти на Голгофу
пізнання своєї суті.

Саме пошуки “науковості” стали “об’їзним шляхом” психологічного пізнання
в XX столітті. Так звана науковість подібна до того, коли людина захищає
себе від надто яскравого світла затемненими скельцями. XX століття
показало страх перед відвертістю психічної натури, напнуло не тільки
темні окуляри сцієнтизму, а подекуди й шори, щоб не бачити й самої
проблеми суті психічного. У таких хитаннях між страхом перед відкритою
природою психічного та спробами побачити сутність її чи в неясних
базових потягах, чи в реакціях на оточення проходило переважно пізнання
психічного в XX столітті. Та ні “реакції”, ні libido — в будь-яких їхніх
видозмінах — не дали людині заспокоєння у пізнанні.

Ці дві лінії становлення психології почали витіснятися третьою —
гуманістичною — у спробах відшуку істинної природи психічного. Але цей
гуманізм був абстрактним, ставив питання про “самоактуалізацію”,
“самореалізацію”, зрештою відійшовши в бік від питання: хто і як
реалізується, які ідеали має в собі. Психологію необхідно було доповнити
змістовнії аспектом психічних поривань людини. Постала вимога перейти до
психологічного “канону” у справі тлумачення природи психічного. Третій
рух мав бути замінений четвертим — канонічним. Адже гуманістична
психологія могла бути лише формальною підставою для внесення
антигуманістичного змісту психічного.

Ці чотири напрями психології XX століття визначили її долю як засоби
саморозуміння, самопізнання людини. Але питання про рушійні сили
психологічного пізнання, про становлення його етапів залишаються
затемненими формально-логічними пошуками критеріїв періодизації.

Нижче буде розглянуто ряд історико-психологічних концепцій. На жаль, всі
вони здійснюють каскад формальних пошуків тих або інших категорій,
їхнього замкненого кола (зокрема, “атомізм — гештальт”) тощо, а сам
історико-психологічний поступальний рух залишається непізнаним або
викладається як додаток у чисто емпіричному тлумаченні. Ці
історико-психологічні дослідження було здійснено переважно протягом
другої половини XX століття (значна їх частина — в США).

Щодо рівня більшості названих досліджень з усіма їхніми особливостями,
то слід зазначити низький ступінь історико-психологічного узагальнення,
антиісторичність, науковий провінціалізм (навіть американських авторів),
незнання історії психології інших країн, відсутність будь-якого бачення
історії дисципліни та прогнозування шляхів розвитку світової
психологічної думки.

Праці істориків психології будуть розглянуті в їхній часовій
послідовності. Вони переважно мають схожий (інколи — шаблонний) тип
міркування, особливо коли мова йде про суттєвий концептуальний підхід. Є
розвідки глибоко спекулятивні у своїй сутності. Проте у сукупності вони
демонструють змістовий поступ психологічної думки, що рефлексує відносно
самої себе, свого минулого і сьогодення, а отже — звертає погляд у
власне майбутнє.

С. Л. Рубінштейн: проблеми історії

психології та вчинковий осередок

психологічної системи

С.Л.Рубінгитейн запропонував своєрідну характеристику
історико-психологічного процесу. Він здійснив кілька ґрунтовних і
повчальних спроб дослідження цього предмета, насамперед у працях “Основи
загальної психології” (1946), “Принципи і шляхи розвитку психології”
(1959). У цих творах певним чином втілено традицію європоцентризму.

Вчений звертає особливу увагу на тему “кризи” психології, пов’язаної з
формуванням поведінкової психології — рефлексології та біхевіоризму,
напрямів, що заперечували свідомість як предмет психології, а саму
діяльність тлумачили механістично. Поведінкова психологія постала як
зворотний бік психології інтроспективної. Заперечення свідомості
замінило відрив свідомості від предметного світу. Інтелектуалізм
психології означає, що пізнавальні процеси посіли в ній центральне
місце, їх відкидає “динамічна” спрямованість — психоаналіз, гормізм.
Рубінштейн задовго до західних істориків психології показав
історико-психологічну тріаду: поведінкознавство, психоаналіз,
гуманістична психологія. Він заперечує спроби побудувати психологію на
“культурних” засадах, а також біологічних, що призведе до втрати
науковості концептуального викладу.

У річищі створення “системи радянської психології” Рубінштейн
намагається сформулювати її методологічні засади, у зв’язку з чим
проголошує ідею єдності свідомості та діяльності. Всі проблеми теорії та
історії психології зосереджуються в єдиному — вчинковому — принципі. За
його допомогою вирішується центральна проблема психології — проблема
людини.

Рубінштейн прогнозує появу зв’язків психології з етикою, чим
феноменологічне наповнює істинним змістом психологічне дослідження.

Оскільки психологічні знання поряд із спеціально науковими, були
розгорнуті також у філософській, художній, дійово-практичній (народні
вірування та звичаї) формах, Рубінштейн говорить про філософські,
художні та інші антецеденти (передбачення) науково-психологічного
відкриття як такого.

В історії психології Рубінштейн показує подолання двох тенденцій,
дуалістичного відособлення психічно-суб’єктивного від процесів тілесних
(протиставлення душі й тіла) та зняття дуалізму зведенням тілесних явищ
до проявів душевних або душевних до тілесних (“бездійова свідомість” та
“несвідома дійовість”). Рубінштейн виступає проти відриву душевного від
тілесного, а також проти їх ототожнення, відшукуючи справжній
психологічний детермінізм та його постання в історії психологічних
учень.

Ідея вчинкового осередку дає Рубінштейну можливість, виходячи :з
істинної природи самого вчинку, побудувати гуманістичну систему
психологічних знань. Підсумовуючи історико-психологічні інсайти,
Рубінштейн формулює ідею “внутрі-буття”. Свідомість людини є
самосвідомістю світу. Світ усвідомлює себе через людей — інсайт, що
вирвався ще за 200 років із духовних надр генія Г.Сковороди: “Одними і
тими ж очима, якими людина дивиться на Бога, Бог дивиться на людину”.

Цей еталон спекулятивного психологічного мислення психологами досягався
рідко. Запорукою такого досягнення є визначення принципу вчинку та
принципу “внутрі-буття” на ґрунті психологічного детермінізму.

Питання історії психології розглядаються Рубінштейном спеціально у книзі
“Принципи і шляхи розвитку психології”. Тут висвітлено три групи
історико-психологічних питань. Перша група присвячена внеску К. Маркса,
В.І.Леніна, І.М.Сєченови, І.П.Павлова в розробку провідних
методологічних засад психології. Зокрема, мова йде про ранні рукописи
Маркса, в яких розроблено психологічні проблеми людини, її предметної
діяльності тощо. Це також питання рефлекторної теорії психічного, яка
мала давати природничо-наукове тлумачення, отже — реалізувати
матеріалістичний підхід до пояснення ідеальної сторони психічного.

Друга група методологічних студій Рубінштейна присвячується спеціально
І.М.Сеченову — стосовно значення його рефлекторної теорії в історії
російської психології, а також стосовно провідних проблем — свідомості
та діяльності — в історії радянської психології.

Третя група зачіпає історію зарубіжної психології. Тут піднято питання
“кризи психології” у зв’язку з ідеологією махізму, біхевіоризму,
прагматизму, семантики, “соціального” біхевіоризму та необіхевіоризму
Е.Толмена. Розглядається також відношення індивідуального та суспільного
у свідомості людини, розроблене французькою психологічною школою. На
завершення Рубінштейн розглядає “так звану” психофізіологічну проблему в
теорії зарубіжної філософії та психології.

У методологічних та історико-психологічних розвідках Рубінштейн
висвітлює таку проблему, як детермінація психічних феноменів. Стосовно
відображальної діяльності мозку постає безпосередній зв’язок з
рефлекторною теорією. Здійснюється підхід до розкриття психофізичної
проблеми, пов’язаної з тлумаченням місця психічного у всезагальному
зв’язку явищ матеріального світу, де психічні явища виступають як
зумовлені і як такі, що самі зумовлюють поведінку людей.

Тут постає також проблема зв’язку внутрішніх і зовнішніх умов психічних
процесів, з чого походить детерміністичне вивчення їх та поведінки в
цілому у зв’язку з особистісним підходом. Вирішуючи питання зв’язку
ідеального та матеріального, Рубінштейн пропонує за відношенням образу і
речі розкрити як вихідне відношення суб’єкта, який пізнає, до
об’єктивної реальності — в рамках рефлекторної діяльності мозку.

Таким чином, проблеми, підняті Рубінштейном у цій збірці праць,
приводять його до центрального пункту — проблеми людини. З нею
пов’язується майбутнє психології. При вирішенні проблеми формування
людини психологія має найтіснішим чином поєднатися з етикою, як вона
поєднується з теорією пізнання. Лише у всебічному вияві людини через
істотні зв’язки зі світом стане можливим зрозуміти її справжню сутність
і місце у світі.

Рубінштейн спирається на визначні досягнення вітчизняної психології,
пов’язані насамперед з філософськими, психологічними та етичними
розробками видатних діячів Києво-Могилянської академії. В їхніх
трактатах виступають типові проблеми вчішкового осередку психічної
активності людини, зв’язку психології з теорією пізнання і особливо з
етикою, оскільки завершення психологічної системи необхідно вимагає
переходу саме до розкриття реальних учинкових актів особистості як
вираження її моральної природи. Саме ця моральність визначає
психологічний зміст людської поведінки і закликає дослідника ретельно
вивчати його, не боячись вийти за межі психології. Тут постає дійсна
феноменологія психології, сповнена, зокрема, змістом ситуативного,
мотиваційного, дійового і післадійового визначень поведінкової
активності людини.

Отже, завдяки дослідженням С.Л.Рубінштейна в психології постала єдина,
узагальнююча проблема — людського вчинку як логічного осередку, що дає
можливість завдяки своєрідному чарівному акту побачити також зв’язок
психологічної системи як такої і самої історії психології, — реалізація
знаменитого принципу єдності логічного та історичного, до якого так
упевнено підходив у своїх визначних працях сам Рубінштейн. Його розробка
ідеї логічного осередку психологічної системи була суттєво доповнена
історико-психологічними ідеями Л.С.Виготського, який звернув особливу
увагу на проблему внутрішніх трансформацій психологічної системи, коли
вона спонтанно-історично переходить у систему наступну. На жаль,
Виготський не встиг підняти історико-психологічну проблему в її
завершеному логічному вигляді. Проте всі його фундаментальні праці мають
солідну історико-психологічну канву.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020