.

Інтерпретації професійних консультантів, вправи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
276 3692
Скачать документ

Реферат на тему:

Інтерпретації професійних консультантів, вправи.

Наведемо кілька прикладів інтерпретацій професійних консультантів за
допомогою опису фрагментів реальних інтерв’ю.

Приклад 1 [8].

Коментар до ситуації. Містер Бронсон, приваблива молода людина з
інтелігентною зовнішністю — викладач філософії релігії в коледжі.
Містера Бронсона турбує той факт, що він завжди працює з великим
напруженням, йому не вдається розслабитися. Працюючи з меншою
ретельністю, він почуваться хворим.

Консультант: Не могли б ви переповісти мені свої спогади з раннього
дитинства? (Коротенько пояснює значення таких спогадів.)

Бронсон: Так, звичайно. Здається, це сталося, коли мені було близько
двох чи трьох років. Мене везли на ярмарок у невеликому візку, в задній
частині. Поки ми були на ярмарку, дишель візка зламався, і нашому
візнику довелося нести мене на руках всю дорогу додому. Я також пам’ятаю
сон, який бачив багато років тому. Він настільки врізався в пам’ять, що
здається, нібито це було насправді. Мені наснилося, що я піднімаюся
сходами на горище нашого будинку. Коли я дістався верхньої сходинки, із
зеленої коробки на горищі вистрибнула мавпа, налякала мене, і я впав.

Консультант: Ваш ранній спогад не дає багато інформації, а от сон дуже
цікавий. Тепер ми можемо бачити деякі чіткі риси вашої особистішої
структури, містере Бронсон. Дозвольте мені їх проаналізувати. З ваших
слів, ви працюєте з великим напруженням, що тримає вас у стані нервового
перевантаження і заважає творчим досягненням. Ми виявили, що це
величезне нервове напруження було справді проявом надмірної амбіції, що,
у свою чергу, пов’язане з почуттям неповноцінності. Ваше становище в
родині відповідає цій картині. І ваш сон також дає нам деякі підказки:
згадайте, ви піднімалися сходами, а потім упали. Очевидно, ви завжди
боялися падіння, чи, з дозволу сказати, невдачі?

Бронсон: Так, певна річ, я боявся — і дуже.

Консультант: Чому ви боїтеся невдач?

Бронсон: Я не знаю. У моєму житті ніколи не було надзвичайних провалів.
Однак я завжди боюся, що це станеться.

Консультант: Очевидно, ви боїтеся якоїсь катастрофи. Це. зазвичай,
виникає з причини загалом недовіри до життя — відчуття того, що все
необхідно тримати під ретельним контролем, а інакше може статися
нещастя. У вас є таке відчуття? (Інтерпретація. Підкреслено нами).

Бронсон (після деяких роздумів): Так, це ніколи не спадало мені на
думку, але думаю, що я насправді ставлюся до життя з недовірою й
підозріливістю. У мене дійсно є відчуття, що я постійно повинен за щось
боротись. Ви знаєте, у мене ніколи не виходило прийняти цю заповідь
Ісуса: “Не турбуйся”. Я вірю в Бога, однак у той же час почуваю
побоювання й глибоку недовіру — досить суперечливо, чи не так?

Консультант: Ця підозріливість до життя пов’язана з вашим почуттям
неповноцінності — і те. й інше становить загальне почуття непевності.
(Інтерпретаиія. Підкреслено нами). Не дивно, що вас переслідує відчуття
необхідності постійно докладати максимум зусиль. Якби ви могли зменшити
це почуття неповноцінності, у вас з’явилася б можливість більш плідного
використання ваших творчих сил.

Бронсон: Я думаю, ви маєте рацію. Які ж кроки мені треба зробити у
зв’язку з цим?

Приклад 2 [1].

Коментар до ситуації. Містеру С. 72 роки, він — колишній листоноша.
Містер С. прийшов на консультацію в Агенцію для літніх громадян зі
скаргою на депресію й “нездатність щось почати”. Дружина клієнта
померла, він почувається самотнім. Люди приходять йому допомогти, але в
нього подвійне ставлення до них: з одного боку, він хоче жити сам по
собі, з другого — бути з людьми, чимось займатися. Зрештою, ні на що не
може зважитися.

Містер С.:… останнім часом я почав більше спілкуватися. Коли дружина
померла, я взагалі ні з ким не бачився. Зараз я трохи прийшов до тями і
почуваюся краще, особливо коли дію без примусу. Але ті люди, з якими я
спілкуюся, змушують мене робити більше, ніж я хочу. Проте я не знаю, як
їм відмовити. Вони занадто багато від мене хочуть, і я, мабуть,
перестану діяти за їхніми порадами… Хоча я такий самотній.

Консультант: Як я вас зрозуміла, ви зараз почуваєтеся самотнім.

Містер С.: Так!

Консультант: І що ви думаєте про те, що всі ваші дії останнім часом
допомагають вам забутися й не почуватися самотнім? Тож як? Який у цьому
сенс?

Містер С: Так.., тут щось не так. Нові друзі думають, що допомагають
мені й діють мені на благо. Вони й справді допомагають мені, але в той
же час я позбавлений можливості вибору. Інші вибирають за мене.

Консультант: Друзі думають, що допомагають вам. Схоже, ви любите бувати
на людях, і їм приємно спілкуватися з вами. Але якби вони розуміли, що
вам необхідно мати право вибору!

Містер С.: І коли я все-таки хочу це зробити, мені потрібно набратися
хоробрості просто сказати “Ні”, але я завжди чекаю нагоди (сміється).

Консультант: Ви смієтеся, але я з вашої інтонації відчуваю, що вам
зовсім не до сміху.

Містер С.: Так, справді, тут не до сміху.

Консультант: Схоже, ви розсердилися.

Містер С: Так, це непокоїть мене… (пауза)

Консультант: …непокоїть вас… (пауза)

Містер С.: Коли була жива дружина, в мене не було такої проблеми, я весь
час опікувався нею, а в останні три місяці я зовсім самотній…

Консультант: Наскільки я вас зрозуміла, ваші друзі зазіхають на ваш час.
І ви відчуваєте, що вас спрямовують у напрямку, який є для вас
небажаним, так?

Містер С.: Так.

Консультант: І ви відчуваєте свою підконтрольність. вам це не до душі.
Ви б хотіли дати волю почуттям і робити те. що вам хочеться.
(Інтерпретація. Підкреслено нами). Мені теж не подобається, коли інші
мене контролюють. Я дуже серджуся й непокоюсь, якщо інші намагаються
планувати мою діяльність.

Містер С.: Я б хотів вирватися з цього, щоб я сам планував свій час і
робив усе, що вважаю за потрібне. Я не хочу зазнавати тиску: зроби це,
зроби те.

5. Конфронтація — це звертання уваги клієнта на те, чого він уникає, не
усвідомлює чи не бажає змінювати, це виявлення й демонстрація протиріч
(розбіжностей) між різними елементами його психологічного досвіду:

1) між тим, що він казав раніше і тим, що говорить зараз; Приклад:

“На початку бесіди ви стверджували, що дружина ревнує вас без усілякого
приводу, але зараз ви визнаєте, що самі даєте їй привід до ревнощів”.

2) між тим, що він говорить і що робить; Приклад:

“Ви говорите, що у вас депресія, й так щасливо при цьому посміхаєтеся”.

3) між тим, що клієнт говорить про себе, і тим, що бачите ви. Приклад:

“Ви постійно говорите про те, що ви сором’язливі, нерішучі, що ви
невдаха і з вами дуже нудно, але я помітив, що під час нашої розмови ви
зазвичай досить жваві, енергійні й наполегливі в своєму прагненні
одержати бажане”.

В усіх наведених прикладах консультант використовує досить просту
модель: “З одного боку, ви думаєте (почуваєте, дієте…), але з другого
— ви думаєте (почуваєте, дієте…)”. У цій моделі — сутність
конфронтації, що допомагає прояснити конфліктну ситуацію, з якою
зіштовхується клієнт.

Конфронтація — це реакція консультанта, в якій виявляється протистояння
захисним маневрам чи ірраціональним уявленням клієнта. І хоча
конфронтація не означає, що клієнтові говорять, який він пога-

ний чи вказують на його помилки, вона “створює певне напруження в бесіді
й здатна викликати відчуття тиску” [4]. Тому психолог має дотримуватись
дипломатичності й звертати увагу клієнта на розбіжності м’яко,
нейтрально, навіть з деякою емоційною нейтральністю.

Навички дій

Нагадаємо, що під час збирання інформації про клієнта та його проблему,
консультанти найчастіше використовують навички слухання. Визначаючи
проблему клієнта, його думки й почуття, ми використовуємо навички
дослідження. На корекційному та заключному етапах більшість психологів
використовують навички дій [1; 7; 9].

Визначимо першу групу технік дій, спрямованих на здійснення впливів на
клієнта з метою зміни існуючої структури патернів взаємодій і
комунікацій.

1. Інформування (забезпечення інформацією) — надання конкретної, точної
й актуальної інформації у формі пояснень, викладу фактів, що дозволяє
розвіяти міфи, викликає у клієнта інтерес чи створює певну структуру.

Приклад:

“Одна з головних причин труднощів, які у вас виникають, пов’язана зі
спілкуванням з вашим сином і полягає в тому, що ви не враховуєте
особливості його підліткового віку”.

2. Поради і рекомендації— це повідомлення клієнтові думки, що
ґрунтується на власному баченні консультантом ситуації, втручання в
формі практичних пропозицій зробити щось чи не робити чогось, як
правило, поза терапевтичною ситуацією.

Приклад:

“Можливо, наступного разу, коли ви будете розмовляти зі своїм сином, ви
постараєтесь почути, що він вам намагається сказати”.

Консультант може інформувати клієнта, давати йому поради й рекомендації
як з власної волі, так і у відповідь на запит клієнта. Зрозуміло, що
зміст рекомендацій містить в собі знання, досвід, інтуїцію психолога.
Разом з тим, поради потрібно давати обережно, враховуючи характер
консультації й прохання клієнта. Скажімо, цей метод завжди
використовується у консультаціях щодо працевлаштування, однак радити
клієнту, навіть на його прохання, “розлучатись чи не розлучатись” було б
непрофесійно. Таким чином, поради консультанта можуть виглядати як
загальні побажання, ідеї, домашнє завдання, проте ніколи — як єдино
правильний варіант вирішення ситуації.

3. Директива (вказівка) – це найсильніший метод впливу.

Директиви -це фрази психолога, висловлені безпосередньо (пря-мо): що
робити клієнтові, що йому говорити, як діяти в тих чи інших ситуаціях;
це вказівка на виконання певних дій під час сесій чи конк-ретних завдань
у проміжку між ними.

Механізмами такого впливу в процесі консультації можуть бути навіювання,
наслідування й переконання.

4. Навіювання – це цілеспрямований неаргументований вплив консультанта
на клієнта. Цей процес супроводжується зниженням ус-відомлення й
критичності сприймання у клієнта, відсутністю чіткого розуміння й
розгорнутого логічного аналізу.

5. Наслідування – це поведінка за зразком, прикладом; відтворен-ня
клієнтом рис і образів представленою консультантом чи значущи-ми особами
поведінки.

6. Переконання – це цілеспрямований аргументований вплив кон-сультанта
на клієнта, що становить собою вербальний доказ ідей, обґрунтування
рішень, планів і вчинків. Під час переконання, на відміну від
навіювання, зазвичай передбачається врахування позиції, думки,
заперечень клієнта, які консультант намагається подолати за допомогою
особистого впливу.

Необхідно визначити, що особливості директив багато в чому за-лежать від
теоретичної орієнтації психолога (див. табл. 6).

Друга група технік дій пов’язана з постановкою цілей і підкріпленням
бажаної поведінки.

7. Постановка цілей — це визначення напрямку руху, планування майбутніх
дій, визначення основи для зміни ступеню успішності й прийняття клієнтом
на себе зобов’язань щодо здійснення необхідних змін.

Приклад:

“Отже, вже завтра ви переглянете останні номери журналів з
працевлаштування, складете список вакансій, що вас зацікавили,
подзвоните за вказаними телефонами й домовитеся про зустріч.

Особливе місце у постановці цілей займає парадоксальна реакція.

8. Парадоксальна реакція — це створення незвичайної перспективи, заклик
до альтернативного, нерідко протилежного очевидному й раціональному для
клієнта сприйманню ситуації чи способу реагування на неї. Парадокс і
гумор — часто вживані у консультуванні засоби.

Приклад:

“Ви говорите, що завжди на зустрічах з роботодавцями почуваєтеся, як на
іспиті, як студент, який не вивчив матеріалу. Спробуйте під час
наступної зустрічі зіграти роль екзаменатора: випробуйте роботодавця на
міцність і перевірте його знання умов роботи, котрі він гарантує новим
співробітникам”.

9. Логічна послідовність — це прийом, що допомагає клієнтам прийняти
можливі наслідки своїх дій. За своєю структурою ця техніка схожа на
переказ і відображення почуттів, але з доповненням логічних висновків.

Згадаймо наведений раніше приклад:

Психолог: Ви робите саме те, що викликає ревнощі у вашої дружини: пізно
повертаєтесь з роботи, довго розмовляєте по телефону з колегами-жінками,
завжди вітаєте їх зі святом. Ви знаєте, що дружині достатньо цього для
ревнощів, але вважаєте, що вона ревнує вас без всілякого приводу.

Клієнт: Виходить, що я сам створюю ці приводи.

10. Підкріплення — це забезпечення підтримки й заохочень з боку
консультанта для того, щоб збільшити ймовірність бажаної поведінки
клієнта.

Приклад:

“Ви говорите про це так рішуче, що я впевнена: все обов’язково вийде”.

Нагадаємо, що описані нами навички слухання, дослідження й дій
використовуються здебільшого в рамках індивідуального консультування.
Якщо ж ви плануєте виконувати функції посередника, експерта, тренера чи
сімейного консультанта, вам необхідно не лише оволодіти запропонованими
навичками, але й познайомитись з багатьма іншими, необхідними для
вибраної спеціалізації.

Резюме

Консультативна бесіда є основним методом роботи психолога-консультанта.
Успішність її проведення залежить від багатьох факторів: професійності
психолога, рівня його теоретичних знань і практичних навичок, бажань і
готовності самого клієнта прийняти психологічну допомогу і навіть від
умов взаємодії “консультант — клієнт”.

Зрозуміло, кожен психолог індивідуально будує консультативну бесіду.
Разом з тим виділимо деякі правила того, як не можна вести бесіду.

Правило 1. Консультативна бесіда — це не “театр одного актора”: бесіду
не варто перетворювати на усне опитування клієнта й у той же час вона не
повинна “виливатися в монолог клієнта” і т.д. Консультативна бесіда — це
насамперед природний діалог, у якому “психолог виступає режисером” [10].

Правило 2. Консультативна бесіда — це не “вечір запитань і відповідей”.
Необхідно уникати частого використання запитань, зокрема, прямих
провокаційних чи оціночних типу: “Навіщо ви це сказали? Ви, звичайно,
більше так не зробите? Чи є ви нещасливі?” Не потрібно ставити клієнту
додаткові запитання про ті сторони життя чи проблеми, до яких він
особливо чутливий.

Правило 3. Консультативна бесіда — це не “диспут-клуб”, тому небажано
сперечатися з клієнтом, спростовувати його твердження (це не означає,
звичайно, що психолог зобов’язаний в усьому погоджуватися, наприклад,
поділяти омани й упередження, але й активно протидіяти їм —
непрофесійно).

Правило 4. Консультативна бесіда — це “не час і не місце” для загравань
із клієнтом: не потрібно хвалити клієнта чи підтримувати надію
безпідставно, давати пусті обіцянки, підтримувати клієнта в його нападах
на інших [4; 10].

Психологічний тренінг активного слухання

В основу психологічного тренінгу покладені вправи на розвиток навичок
слухання й дослідження, які запропоновані І. Дермановою та О. Сидоренко
в праці “Психологічний практикум. Міжособистісні стосунки: методичні
рекомендації” [6].

Активне слухання

Є різні фактори, що ускладнюють розуміння й прийняття почуттів, думок і
дій іншої людини. Крім цього, у розумінні іншого є величезний ризик —
воно може нас змінити, воно загрожує нашій особистій стабільності. А нас
лякають зміни [6]. Тому найчастіше перша наша реакція на повідомлення
іншої людини — це оцінка чи засудження, але не розуміння. Таку реакцію в
умовах консультації не можна назвати професійною, тому формування й
розвиток навичок активного слухання здається авторам важливим напрямом у
підготовці майбутніх консультантів.

Пропонуємо розглянути деякі вправи, спрямовані на розвиток навичок
активного слухання й найбільш характерні труднощі, пов’язані з їх
виконанням.

Вправа № 1. Знайомство

Кожен учасник кола повинен представити себе. Для цього він називає своє
ім’я, а потім дві особистісні риси, що допомагають йому слухати
партнера, й дві інші риси, що заважають слухати партнера. Після того, як
перший учасник презентував себе, другий має дослівно повторити те, що
він сказав, а потім уже представити себе. Третій учасник має повторити
те, що попередній учасник сказав про себе, а потім уже назвати власні
риси і т.д., поки вся група не назве себе. Після цього проводиться
опитування кожного з учасників кола: що було легше — повторити слова
іншої людини чи говорити про себе [6].

У процесі цього обговорення в деяких учасників виникає усвідомлення тих
проблем, які заважають уважно вислуховувати партнера. Найчастіше
озвучується думка про те, що почути партнера заважають зосередженість на
процесі, а не на об’єкті запам’ятовування, зайва концентрація уваги на
словах, а не на змісті; проекція власної думки на висловлення
співрозмовника.

Вправа № 2. Детектив

Уся група встає в коло. Ведучий пропонує учасникам скласти детектив з
будь-якими героями й змістом. Кожний з учасників придумує тільки одну
версію, але так, щоб вона була продовженням попередньої розповіді. При
цьому, перш ніж назвати свою фразу, необхідно дослівно повторити
попередню. Вправа продовжується доти, доки всі не випробують себе в цій
колективній творчості [6]. Причому цікавим, на наш погляд, є те
спостереження, що з початком “другого кола” помітно зростає кількість
помилок відтворення попередньої пропозиції, а іноді й просто її
“ігнорування”. Ця вправа дає змогу учасникам зрозуміти, що труднощів у
відтворенні слів партнера тим більше, чим більшою мірою ми особисто
втягнені у бесіду.

Щодо здатності почути, то тут йдеться про баланс між: особистою участю й
здатністю відмежуватись.

Вправа № 3. Зіпсований телефон

Вибирають 5 чоловік із членів групи — безпосередніх учасників завдання.
їм повідомляють, що в групі буде зачитаний текст, який вони мають
переказувати один одному по пам’яті, не роблячи ніяких записів і
позначок. Після цього в колі залишається тільки один з п’ятьох, а
четверо виходять за двері. Йому зачитують текст. Потім запрошується
другий учасник. Перший переказує все, що запам’ятав. Потім запрошується
наступний і т.д., доки текст не повторить останній, п’ятий учасник [6].
Завдання краще проводити з відеозніманням або визначити групу
спостерігачів, які будуть фіксувати можливі помилки і перекручування
змісту, що трапляються в кожного з учасників.

Неважко помітити, що в результаті такої передачі зміст тексту
спотворився до протилежного. Характерними труднощами, що ведуть до
помилкового відтворення тексту, на думку учасників і спостерігачів,
можна вважати вибірковість сприйняття, занадто велику увагу до деталей,
нездатність структурувати інформацію, привнесення власних інтерпретацій.

І, незважаючи на те, що є визначені правила активного слухання (не
перебивати, не переводити розмову на себе, не забігати наперед в
осмисленні розмови, не давати порад), їх недостатньо, щоб цілком
зрозуміти співрозмовника. Безперечно, активне слухання — це важлива
навичка, яку необхідно тренувати й розвивати.

Навички дослідження

Запитання — це універсальний робочий інструмент психолога-консультанта.
Ми уже відзначали, що за їхньою допомогою можна “розговорити” клієнта,
зібрати необхідну інформацію чи уточнити інформацію, задати темп
консультації, перевірити свої інтерпретації.

Здатність психолога зрозуміти клієнта значною мірою залежить від
точності запитань, які він ставить. Крім того, грамотне використання
консультантом запитань задає певний алгоритм, послідовність бесіди.

Пропонуємо познайомитися з деякими завданнями, спрямованими на розвиток
навичок ставити запитання і навичок послідовного ведення бесіди.

Вправа № 1. “Хто я?”

Всі учасники групи пишуть на аркушах паперу будь-яке поняття з заданої
теми, ім’я й прізвище особи, добре відомої всій групі, але таким чином,
щоб сусіди не бачили. Потім ведучий пропонує кожному прикріпити свою
записку на спину комусь із колег. Тепер у кожного учасника групи на
спині пришпилена записка з визначеним поняттям чи ім’ям, яку можуть
прочитати всі інші, але не може прочитати він сам. За сигналом ведучого
група займає свої місця. Тренер пропонує учасникам довідатися — “хто я”,
використовуючи тільки закриті запитання [6].

Більш успішним, як правило, виявляється той учасник, який продумує і
використовує такий алгоритм: спочатку виявляє великі блоки інформації,
потім дрібніші, а вже потім з’ясовує деталі.

Вправа № 2. Відкриті запитання

Учасникам пропонується визначити, які запитання вони частіше
використовують у повсякденному житті — відкриті чи закриті. Багато хто
не може відразу відповісти на це запитання. Ведучий пропонує
поекспериментувати з відкритими питаннями. Учасники стають у коло і по
черзі ставлять один одному відкриті запитання. У цьому завданні учасники
мають можливість більше довідатися про іншого, його особистісні
особливості, погляди і переваги. Учасник, відповівши на запитання,
звернене до нього, сам формулює запитання до наступного. І так доти,
доки в ролі того, хто відповідає й ставить запитання, не опиниться кожен
член групи [6].

Вправа № 3. Перевертень

Учасникам пропонують придумати закрите запитання і поставити його
сусідові. Завдання сусіда — переформулювати поставлене запитання на
відкрите. Наприклад, запитання: “Тобі подобається моя зачіска?” можна
переформулювати у такий спосіб: “Що ти думаєш про мою зачіску?”. Кожен
наступний учасник по черзі повинен спочатку переформулювати закрите
запитання на відкрите, а потім поставити сусідові закрите запитання.
Останнім ставить відкрите запитання перший учасник.

Список використаної й рекомендованої літератури

1. Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое
консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое
руководство. — М., 1999.

2. Айві Ален. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння
розвитку клієнта / Пер. з англ. О. Абесонової: Навчальний посібник. —К.:
Сфера, 1998.

3. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное консультирование. — М., 1994.

4. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. по-сіб. для
студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. — Харків: Фоліо, 1996

5. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. — СПб.: Питер, 2001.

6. Дерманова И. Б., Сидоренко Е. В. Психологический практикум.
Межличностные отношения: Методические рекомендации. — СПб.: Издательство
“Речь”, 2002.

7. Коттлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. — СПб.:
Питер, 2001.

8. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. Как давать и
обретать душевное здоровье / Пер. с англ. М. Будыниной, Г. Пимочкиной. —
М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002.

9. Таланов В. Л., Малкина-Пых И. П. Справочник практического психолога.
— СПб.: Сова, М.: ЭКСМО, 2003.

10. Хозиева М. В. Практикум по возрастно-психологическому
консультированию: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.:
Издательский центр “Академия”, 2002.

11. Чепмен А., Чепмен-Сантана М. Проблемно-ориентированная психотерапия.
— СПБ.: Питер, 2001.

12. Ягнюк К. В. Анатомия терапевтического вмешательства: типология
техник // Ж-л практической психологии и психоанализа. — 2000. — №3.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020